Головна Історія Інтелігенція і влада ОЦІНКА ДІЯЛЬНОСТІ ГРЕКО-КАТОЛИЦЬКОЇ ЦЕРКВИ У ПОЛЬСЬКІЙ ПЕРІОДИЧНІЙ ПРЕСІ 20-30-х рр. XX ст
joomla
ОЦІНКА ДІЯЛЬНОСТІ ГРЕКО-КАТОЛИЦЬКОЇ ЦЕРКВИ У ПОЛЬСЬКІЙ ПЕРІОДИЧНІЙ ПРЕСІ 20-30-х рр. XX ст
Історія - Інтелігенція і влада

І. Я. Гнип

Ключові слова: Східна Галичина, Греко-католицька церква, Польща, національні інтереси, Андрей Шептицький.

Ключевые слова: Восточная Галиция, Греко-католическая церковь, Польша, национальные отношения, Андрей Шептиц - кий.

Key words: Eastern Galicia, Greek Catholicism Chursh, Poland, national interests.

На теренах Східної Галичини у міжвоєнний період основним засобом масової інформації була періодична преса. Жодна сфе­ра життя не залишалася поза її увагою та знаходила своє відо­браження на шпальтах галицьких газет. Серед тем, які пере­бували в колі постійного зацікавлення міжвоєнної періодики, одне з центральних місць займала діяльність досить впливової на той час Греко-католицької церкви, що зумовлено насампе­ред її національним характером та значним впливом на україн­ське галицьке суспільство.


Періодичні видання Східної Галичини 20-30-х рр. XX ст. на сьогодні залишаються актуальним об’єктом дослідження. Вони перебувають в полі наукового зацікавлення не лише істо­риків, а й архівістів, бібліографів, філологів. Проблеми розвит­ку галицької періодичної преси міжвоєнної доби, її тематична змістовність частково вже з’ясовані дослідниками Науково - дослідного центру періодики Львівської наукової бібліотеки ім. Василя Стефаника, зокрема, М. Романюком, О. Дроздов - ською, М. Галушко та іншими [1; 2]. їхні напрацювання стали основою більш вузьких досліджень україномовної галицької преси А. Животка, Ю. Тернопільського [3; 4]. Однак, аналіз сучасної української історіографії вказує на переважно дже­релознавчий характер цих праць. Крім того, на тлі такого на­укового розмаїття досить різко відчувається брак окремих пу­блікацій, присвячених вивченню польської періодичної преси Східної Галичини, її тематичної специфіки. Будь-які аспек­ти української проблематики, що розглядалася на сторінках польських галицьких видань, зокрема, і діяльність Греко - католицької церкви, перебувають і досі поза увагою україн­ських дослідників.

Ці обставини зумовили вибір теми для публікації, метою якої є спроба здійснити характеристику оціночних суджень польської громадськості щодо діяльності Греко-католицької церкви (далі ГКЦ) у 20-30-х рр. XX ст., розміщених на сторін­ках польської преси міжвоєнної доби. Такий підхід дає мож­ливість встановити бачення різними польськими політичними силами регіону ролі ГКЦ в тогочасному галицькому суспіль­стві, з’ясувати їхнє ставлення до реальних кроків українсько­го духовенства у розвитку української громади. Адже кожна газета відображала та оцінювала тогочасні події через призму політичних і соціальних поглядів, які вона представляла.

Основні дискусії навколо діяльності ГКЦ на шпальтах поль­ської періодичної преси зосереджувалися навколо політичної діяльності цієї релігійної інституції. Зокрема, серед польських видань радикального спрямування була широко розгорнута ак­ція, спрямована по викриття «політизації ГКЦ». Поштовхом до неї стала поїздка глави церкви митрополита А. Шептиць - кого на початку 20-х років XX ст. до країн Західної Європи з дипломатичною місією, головною метою якої було привернути увагу світової громадськості до проблем українського населен­ня в II Речі Посполитій.

Упродовж усієї подорожі митрополита на сторінках поль­ської періодики систематично підкреслювалося, що його ді­яльність за кордоном спрямована насамперед на те, щоб до­помагати урядові Західно-Української Народної Республіки (ЗУНР). Так, в головному пресовому органі польської народної демократії в «Газеті Варшавській» зазначалося: «Політичний характер останньої подорожі митрополита не підлягає сумніву. Не чужою була йому, напевне, під час побуту в Женеві праця тих кіл. які постійно закидають Польщі безпідставні звинува­чення» [5].

Ситуація ще більше ускладнилась після підписання гла­вою ГКЦ А. Шептицьким та єпископами И. Коциловським та Г. Хомишиним у листопаді 1922 р. спільно з українськими громадськими діячами звернення «До всього культурного світу » з нагоди четвертої річниці захоплення Галичини Польщею. Автори рішуче засуджували «українську політику» польських властей, відзначаючи, що «перед українським народом стоїть страшне марево позбавлення усіх прав людини і нації на своїй власній землі» [6]. В польській періодичній пресі все частіше почали лунати заклики до влади II Речі Посполитої офіційно засудити такі дії ГКЦ, що підривали, на думку виразників цієї позиції, авторитет їхньої держави.

Підпис станіславського єпископа Г. Хомишина під цим до­кументом лише розпалював зацікавлення галицького суспіль­ства, а відповідно, сприяв зростанню продажу видань. Адже єпископ Г. Хомишин був відомий в Східній Галичині своїми поміркованими висловами щодо Польської держави, прихиль­ник ідеї невтручання церкви до політики. Окремі польські по­літичні кола навіть поширювали інформацію про недійсний підпис владики. Однак скоро стало відомо, що такі чутки не відповідали дійсності. У відповідь на запитання станіславсько - го воєводи Е. Юристовського, чи не підписав Г. Хомишин цей документ під тиском, єпископ відповів: «Я дозволив собі під­писати вищезгадане звернення, бо не міг дозволити собі його не підписати» [7; 49-50]. Послання було розтиражоване також галицькою пресою. Пильно слідкуючи за поїздкою глави ГКЦ, видання «Польське слово» окреслило діяльність митрополита як «сепаратистську», спрямовану на організацію «національної церкви» [8].

На кінець серпня 1922 р. дискусія навколо дипломатичної місії А. Шептицького та його затримання в Польщі набула свого піку. Ця тема займала центральне місце на шпальтах польських видань регіону. Польська преса націоналістично­го спрямування вимагала «отримання офіційних гарантій від А. Шептицького лояльності до Польщі»? «А справа русь­кого уряду, — підкреслювалося в «Польському слові», — буде урегульована не з «українськими провідниками», а безпосеред­ньо з руською людністю і виключно для упорядкування внут­рішніх відносин у Польщі» [9].

Під час повернення митрополита до Львова 22 серпня 1923 р. на станції Джядоловце (Польща) його вагон під конвоєм від­правили до Познані. З цього приводу у віденському «Україн­ському прапорі» писали: «Що дало привід для переслідування Князя нашої церкви? Ці причини: бажання знищення унії, яка має національний, український характер. Але є ще щось біль­ше, що заставило Польщу навіть тяжко хворого митрополита ізолювати від своїх вірних: се визначна роль митрополита в українському національному житті» [10]. Чутки про «арешт глави ГКЦ» викликали широкий резонанс серед української громадськості. По Галичині прокотилася хвиля протестів: мі­тинги, організовані збори, статті на захист тощо.

Речники польської влади заперечували факт офіційного арешту А. Шептицького. На підтвердження цієї версії у поль­ських виданнях широко висвітлювалася зустріч глави ГКЦ з президентом Польщі, що відбулася 3 жовтня 1923 р. Корес­понденти «Варшавської газети» зазначали, що на аудієнції у С. Войцеховського митрополит виразив своє ставлення до Польської держави: він закликав «віддати цісареве цісаре­ві, а боже Богу; немає влади, яка не походить від Бога» [11; арк. 34]. А. Шептицький стверджував, що для «добра ввіреної йому архієпархії буде старатися діяти з порозумінням з дер­жавною владою» [12; 4].

Для заспокоєння обурення фактом затримання митропо­лита в Галичині до Львова був змушений терміново виїхати єпископ И. Коциловський [9]. Опозиційна до уряду польська преса висловлювала думку, що лише повернення митрополита до своїх парафіян зможе запобігти публічним виступам. Тому, вступаючи у дискусію з проурядовими виданнями, її автори ра­дили президенту прискорити процес від’їзду А. Шептицького до Східної Галичини [11; арк. 26]. «Польське слово», крити­куючи таку позицію, закликало реально оцінити можливість подальшої праці митрополита, яке, на їхню думку, містить у собі значну більшу майбутню небезпеку, ніж кілька незадово - лених заворушень. «Радує, що митрополит пообіцяв не вико­ристовувати ситуацію, що склалася, на шкоду державі. Але де гарантії.» — передають занепокоєння окремої групи польської громадськості автори цього періодичного видання [12].

5 жовтня А. Шептицький повернувся до Львова. Галицький тижневик «Український голос» припускав наявність тиску на польський уряд з боку папи в цій справі. «Така позиція вказує, що Ватикан починає звертати з попередньої дороги і починає більш прихильно відноситься до нашої церкви». Крім того, у статті зазначалося, що, якби Апостольська столиця посприяла поверненню ГКЦ її храмових споруд, то тоді «і український народ буде відноситься до Риму з повною довірою і любов’ю» [13; к. 264].

В наступні роки питання політичної активності ГКЦ не втрачало своєї актуальності. Її оцінки на сторінках польської періодичної преси не завжди мали різко негативне забарвлен­ня, що відповідало поглядам ендецьких політичних сил. Яскра­вим прикладом є публікації часопису «Національні справи». Польсько-український авторський колектив зумовив високий рівень та досить об’єктивний характер статей і наукових роз­відок, розміщених на сторінках цього журналу. Крім того, у часопису подавалися короткі огляди української преси, в тому числі підпільної, у перекладі на польську мову, але без змі­ни змісту. «На арені українського суспільно-політичного жит­тя розвивається процес поступового зростання впливу греко - католицького духовенства», — систематично підкреслювалося на сторінках видання [14; 641]. Ця ситуації пояснювалася як національним характером ГКЦ, освіченістю українських свя­щеників, так і протистоянням їхньої діяльності вже за своєю природою комуністичній ідеології, що панувала на «Великій Україні». Крім того, відмічався значний вплив цієї релігій­ної інституції на функціонування окремих найбільш впливо­вих українських політичних партій, а також просвітницько - культурних організацій.

За визначенням часопису, іншою особливістю життя україн­ського суспільства в окреслений час є «пересунення національно - політичної праці до суспільних організацій» [15; 224]. Саме тому більшість українських громадських організацій, хоча і не виходять за межі свого статуту, мають яскраве політич­не забарвлення. При цьому вплив духовенства на українські культурно-освітні та господарські товариства упродовж всього міжвоєнного періоду залишався на стабільно високому рівні.

У 30-х рр. XX ст. сторінки «Національних справ» зарясні­ли інформацією про дискусію навколо можливого українсько - польського порозуміння. Поштовхом до активізації цього пи­тання стала радикалізація частини українського політичного руху, зокрема, діяльність Організації українських націона­лістів (ОУН). Широкого обговорення зазнав пастирський лист станіславського єпископа Г. Хомишина, підписаний 23 лютого 1931 р. та розміщений на перших шпальтах українських та польських галицьких видань. На 34 сторінках тексту греко - католицький владика намагався обґрунтувати термінову по­требу в українсько-польському діалозі. «Боронитися — то на­ший обов’язок, але в легальний спосіб... Уявіть собі, що одного дня зненавиджені українцями поляки ідуть від нас. І що тоді з нами буде? За кілька годин приходить з-за Збручу хмара більшовиків, які замикають наші церкви і перетворюють їх на будинки розваг або розпусти, духовенство і інтелігенцію част­ково постріляють, частково вишлють на Совєтські Острови, а сам народ занедбають і заб’ють у ньому все, що є людське» [16; 275].

«Національні справи» подають позиції різних сторін щодо листа Г. Хомишина: від щирої радості з боку ліберальних поль­ських політичних сил та частини українського громадського руху до різкої критики на шпальтах українських націоналістич­них видань, де звинуватили єпископа в прагненнях «зміцнити свою позицію серед польських урядових чинників» [16; 279].

Подібні погляди підтримував митрополит ГКЦ А. Шеп - тицький, який систематично в 30-х рр. XX ст. засуджував ме­тоди боротьби націоналістів радикального спрямування. На сторінках «Національних справ» стосовно вбивства міністра внутрішніх справ Б. Перацкого цитувалися слова, опубліко­вані у «Меті» (українське періодичне видання, яке перебува­ло під впливом А. Шептицького. — І. Г.): «вбивство міністра Перацкого не може пояснити навіть найбільш смілива гіпо­теза...» [17; 433]. При цьому зазначалося, що в останні тиж­ні свого життя міністр «увійшов у контакт з українськими церковними і політичними колами», що було невигідно для націоналістів [17; 433].

Після вбивства директора гімназії І. Бабія «за виховні ме­тоди, що унеможливлювали будь-які прояви конспірації на шкільному терені» [18; 433] з’явилося пастирське послан­ня А. Шептицького, якого тогочасна преса охрестила як «Го­лос Митрополита» [18; 434]. У листі, який вразив усе галицьке суспільство, різко засуджувалися будь-які терористичні акти.

Наступним пасторським листом «Про застосування богослу­жінь для світських цілей» А. Шептицький заборонив вико­ристовувати служби Божі для політичних маніфестацій. Полі­тична преса, за твердженням часопису «Національні справи», оцінила крок греко-католицького митрополита як політичну акцію, однак сам глава церкви заперечував подібне трактуван­ня на сторінках «Мети», зазначаючи, що це «урядовий (цер­ковний. — І. Г.) акт... то боротьба не з ким, а чим» [19; 438]. Тобто звернення мало на меті залишити «храми лише для молитви». Крім того, за кілька днів після вбивства І. Бабія в «Меті» з’явилася стаття «Національна річниця» за підпи­сом А. Шептицького, яка була спрямована проти «використан­ня богослужінь під час національних річниць невідповідальни - ми елементами» [20; 608].

В той час, коли вище духовенство ГКЦ очолило переговор­ний процес між українськими і польськими політичними си­лами, позиція духовенства на місцях була досить різною: від антипольських промов під час богослужінь, особливо на день незалежності, до закликів до порозуміння між представниками усіх національностей у своїх парафіях [20; 720].

Греко-католицьке духовенство брало активну участь у розви­тку і інших громадських організацій, зокрема «Сокіл-Батько», «Луги», «Пласт». Провідником «Соколу-Батька» був сам ми­трополит А. Шептицький, безпосереднє керівництво здійсню­вав д-р. О. Гриньох [21; 115]. До управління «Лугів» входив о. I. Бучко. Упродовж 20-30-х рр. відбувалися регулярні зі­брання спортивного товариства «Соколу». «Луги» не могли по­хвалитися такою системністю і неодноразово потрапляли на сторінки «Національних справ» у скандалах навколо заборони її діяльності, що застосовувалася періодично урядовими пред­ставниками до цієї організації [22; 442].

На території Східної Галичини діяло товариство «Націо­нальна лічниця» ім. Андрія Шептицького, яке керувало будів­ництвом шпиталів на території регіону. Кошти на реалізацію проектів становили благодійні внески, зібрані за посеред­ництва А. Шептицького, греко-католицького духовенства та українців-емігрантів з США. Функції медсестер у шпиталях пе­реважно виконували сестри-монахині. Редакція «Національних справ» була вражена рівнем підтримки ідеї греко-католицького митрополита [23; 292].

На сторінках часопису активно обговорювалися питання української кооперації [24; 217]. Активну участь у цій роботі взяло греко-католицьке духовенство, часто єдині представники інтелігенції на селі. Метою кооперації було проголошено ство­рення відповідних відділень у кожному навіть дуже віддалено­му галицькому селі [24; 220]. Під егідою митрополита А. Шеп­тицького у Львові щорічно проводилося «Свято штандарту української кооперації», на якому проголошували привітання найуспішнішим представництвам [25; 260].

Роль ГКЦ у фінансовому житті краю яскраво відображають статті про банківську діяльність та функціонування ринку цін­них паперів. Образ заможної впливової структури у свідомості читача підкріплюється наведенням окремих цифр. Так, 90 % акцій «Земельного іпотечного банку» вартістю 5 мільйонів зло­тих знаходяться у власності греко-католицької митрополичої курії у Львові, а до складу членів управління з 1934 р. входив

О. И. Сліпий [14; 641]. О. д-р В. Левицький був членом правлін­ня товариства банку взаємного забезпечення та співробітництва «Дністер» [26; 259].

Отже, ГКЦ, як одна з найвпливовіших українських органі­зації II Речі Посполитої, постійно перебувала в колі зацікав­лень польської громадськості. Про це свідчить багатий матеріал польської періодики Східної Галичини міжвоєнної доби. Біль­шість таких публікацій присвячені характеристиці діяльнос­ті ГКЦ, спрямованої на збереження національної ідентичності українського населення регіону. Водночас її оцінки, що роз­міщувалися на шпальтах польських газет, мали багатополяр - ний характер та переважно залежали від поглядів політичних сил, під впливом яких перебувало видання. Сторінки польської преси подають образ греко-католицької церкви як політично - активну, заможну релігійну структуру, що користується знач­ним авторитетом та підтримкою серед українців регіону.

Джерела та література

1. Галушко М. Українська преса Львова 20-30-х рр. XX ст.: умо­ви, основні показники й тематико-типологічні аспекти розвитку / М. Галушко // Збірник наукових праць науково-дослідного центру періодики. — Львів, 2003. — Вип. 11. — С. 66-87.

2. Дроздовська О. Місце української преси повітових міст Галичини (20-30-ті рр. XX ст.) у боротьбі за національне відродження Украї­ни / О. Дроздовська // Збірник наукових праць науково-дослідного центру періодики. — Львів, 1999. — Вип. 6. — С. 440-446.

3. Животко А. Історія української преси / Аркадій Животко. — Мюнхен: Українських технічно-господарський інститут, 1990. — 334 с.

4. Тернопільський Ю. Українська преса з перспективи 150-ліття / Юрій Тернопільський. — Джерзі Ситі, 1974. — 230 с.

5. Gazeta Warszawska. — 1922. — 13 sierpnia.

6. Свобода. — 1922. — 8 листопада.

7. Єгрешій О. Єпископ Григорій Хомишин: портрет релігійно - церковного і громадсько-політичного діяча / Олег Єгрешій. — Івано-Франківськ: Нова зоря, 2006. — 166 с.

8. Slowo Polskie. — 1922. — 2 kwietnia.

9. Slowo Polskie. — 1923. — 31 sierpnia.

10. Український прапор. — 1923. — 1 вересня.

11. Центральний державний історичний архів у м. Львові. — Ф. 358, спр. 32, 176 арк.

12. Slowo Polskie. — 1923. — 3 wszesnia.

13. Archiwum Akt Nowych (далі — AAN). — Z. MWR I OP, sygn. 414, 30 k.

14. Mniejszosci Narodowe w Polsce. Ukraiñcy // Sprawy Narodowosciowe. — 1929. — № 5.

15. Zycie polityczne // Sprawy Narodowosciowe. — 1925. — № 2.

16. List pasterski ks. biskupa Chomyszyna // Sprawy Narodowosciowe. —

1931. — № 2-3.

17. Zabуjstwo Ministra Spraw Wewn^rznych p. Bronislawa Pierackiego // Sprawy Narodowosciowe. — 1934. — № 4.

18. Zabуjstwo Dyr. gimn. ukr. p. Iwana Babija we Lwowie // Sprawy Narodowosciowe. — 1934. — № 4. — S. 433

19. Drugi list pasterski ks. metr. Szeptyckiego // Sprawy Narodowosciowe. — 1934. — № 4.

20. Mniejszosci Narodowe w Polsce. Ukraincy // Sprawy Narodowosciowe. — 1928. — № 6.

21. Walne zebranie T-wa «Sokil-Bat’ko» // Sprawy Narodowosciowe. — 1939. — № 1-2.

22. Zlot Welykoho £uhu we Lwowie // Sprawy Narodowosciowe. — 1934. — № 4.

23. Z dzialalnosci Tow. «Narodna Licznycia» // Sprawy Narodowosciowe. — 1938. — № 3.

24. Organizacja i rozwyj spoldiel. Ukraicskiej w Polsce // Sprawy Narodowosciowe. — 1929. — № 2.

25. Rozwyj Ukrainskiego Rewizyjnego Sojuzu Kooperatyw // Sprawy Narodowosciowe. — 1934. — № 2-3.

26. Walne Zgromadzenie T-wa Wzajemnych Ubezpieczen i Spyldzielczego Banku «Dnister» // Sprawy Narodowosciowe. — 1934. — № 2-3.

АнотацИ

Гнып И. Я. Оценка деятельности Греко-католической церкви в польской периодической прессе 20—30-х гг. XX в.

В статье на основе анализа материалов польской периодики исследована деятельность Греко-католической церкви в 1919­1939 гг., направленная на сохранение национальной идентичности украинского населения Восточной Галиции, и установлено отно­шение польского общества к работе иерархов и духовенства в этой сфере.

Hnyp I. Y. Assessment of activity of the Greek Catholic Church in the Polish periodic press.

The article deals with the research of activities of Greek Catholic Church in 1919-1939 aimed at preservation of national identity of the Ukrainina population of Eastern Galicia on the materials of Pol­ish press. Polish people attitude is assessed before the work of the hierarchs.