Головна Історія Інтелігенція і влада БОРОТЬБА ОДЕСЬКОЇ КРАЙОВОЇ ОРГАНІЗАЦІЇ НАРОДНОГО РУХУ УКРАЇНИ ПРОТИ ПІДПИСАННЯ НОВОГО СОЮЗНОГО ДОГОВОРУ У 1990-1991 РОКАХ
joomla
БОРОТЬБА ОДЕСЬКОЇ КРАЙОВОЇ ОРГАНІЗАЦІЇ НАРОДНОГО РУХУ УКРАЇНИ ПРОТИ ПІДПИСАННЯ НОВОГО СОЮЗНОГО ДОГОВОРУ У 1990-1991 РОКАХ
Історія - Інтелігенція і влада

О. М. Козаченко

Ключові слова: ОКО НРУ, союзний договір, Декларація про дер­жавний суверенітет України, Акт проголошення незалежності України, суверенітет, мітинги, всесоюзний референдум.

Ключевые слова: ОКО НРУ, союзный договор, Декларация о го­сударственном суверенитете Украины, Акт провозглашения не­зависимости Украины, суверенитет, митинги, всесоюзный рефе­рендум.

Key words: ORO NRU, union treaty, the Declaration of State Sov­ereignty of Ukraine, Declaration of Independence of Ukraine’s sover­eignty, meetings, all-Union referendum.

Суспільно-політична ситуація на Одещині в кінці 80-х на початку 90-х років XX століття вкрай загострилася і «набли­жалася до вибухового стану». Населення втратило віру в по­зитивні результати перебудови, здатність керівництва країни і республіки, партійних і радянських органів змінити ситуа­цію на краще. Як і в інших регіонах України, тут виникли об’єктивні умови реальних змагань за визволення свого народу від залежності метрополії. Однак об’єктивні умови були необ­хідними, але не достатніми для подолання сильного противни­ка. Для цього потрібний був потужний суб’єктивний фактор, який би політично підготував, організаційно згуртував і повів би народ на відчайдушну боротьбу за незалежність. Саме за реалізацію цієї найважливішої складової національної ідеї — незалежності взявся Народний Рух України.

Вивчення виникнення та діяльності Народного Руху України стало предметом дослідження науковців уже на початку 1990-х років. На жаль, на сьогодні обмаль праць, де б комплексно було досліджено зародження осередків Руху на Півдні України, зо­крема на Одещині. Саме тому актуальність даного дослідження зумовлена необхідністю глибшого дослідження історії Одеської крайової організації Народного Руху України (ОКО НРУ). Мета даного дослідження базується на тому, щоб показати здобутки ОКО НРУ у боротьбі за незалежність України.

Під час написання даного дослідження було використано до­кументи Державного архіву Одеської області (ДАОО) та Одесь­кої крайової організації НРУ, монографії О. Гараня, Г. Гонча­рука, а також матеріали одеських періодичних видань.

Незважаючи на прийняття Декларації про державний сувере­нітет України 16 липня 1990 року, подальшій боротьбі України за повну незалежність загрожувало підписання нового союзного договору, основою якого стала ідея удосконалення радянської федерації. Народний Рух України розглядав новий союзний до­говір як продовження життя тоталітарного режиму [1, с. 43].

Так, у вересні 1990 року ОКО НРУ в Одесі був проведений мітинг. Головними вимогами мітингуючих були: ліквідування союзного договору; припинення змінення демографічної ситуа­ції на півдні України; перетворення Одеси і Одещини на вільну економічну зону України та проведення нових демократичних виборів на багатопартійній основі [2, арк. 121-122].

На другій конференції ОКО НРУ, що відбулася 23 вересня

1990 року, головним питанням було питання проти підписан­ня союзного договору. Критикувався не зміст цього договору, а сама ідея федеративного устрою країни. Виступаючи проти договору, одесити підтримували ідею виходу України із Радян­ського Союзу [3].

На других Всеукраїнських зборах НРУ, які відбулися май­же через рік після перших, 25-28 жовтня 1990 року в Києві були внесенні зміни до Програми НРУ. Так, якщо у першо­му варіанті ставилася мета: створення суверенної української держави, яка будуватиме свої стосунки з іншими республі­ками СРСР на підставі нового союзного договору, то змінена програма — визначала мету Руху у двох чітких положеннях: 1) досягнення державної незалежності України; 2) створен­ня ненасильницькими методами демократичної республіки. Підписання союзного договору розглядалося як «чергове ви­никнення міжнаціональних конфліктів, які б призвели до створення Кримської автономії в складі РРФСР, Новоросії, До­нецької республіки в Україні та аналогічних утворень в інших частинах імперії» [4, с. 26].

Так, наприклад, в Одесі у 1990 році почала активно дія­ти шовіністична організація під назвою Демократичний союз новоросів. Лідери новоросів закликали створити держав­не об’єднання «Новоросія» на території Одеської, Микола­ївської, Херсонської, Дніпропетровської областей та Криму, з обов’язковим введенням до її складу всіх головних чорно­морських міст-портів, зокрема Одеси, Миколаєва, Іллічівська, Рені, Ізмаїла, Усть-Дунайська та ін. Сюди ж мали б увійти і території молдавського Придністров’я. Під нове об’єднання підводилась і теоретична основа. Головне положення полягало в тому, що на названих територіях, які пропонувалося ввести до «Новоросії», склався окремий народ — «новороси», які не мають нічого спільного з українцями.

Після Других Всеукраїнських зборів НРУ рухівці розгор­нули масові агітації та мітинги на яких пропагувалися ідеї суверенної соборної України. Подібні заходи проводилися і в Одеському регіоні.

Так, 16 січня 1991 року ОКО Руху була проведена акція поминання загиблих в трагічних подіях 13 січня 1991 року у Литві. Почавшись як мовчазне стояння із засвіченими свіч­ками уздовж вулиці Дерибасівської, це дійство перетворилося потім, за ініціативою лідерів Руху, в несанкціонований мітинг. Тональність та ідейний зміст виступів прибічників Руху були черговим шельмуванням КПРС, Президента СРСР, Радянської Армії. Звучали заклики: «притягнути КПРС до суду за політи­ку геноциду, розв’язаного в країні», «союзний договір — ярмо на шию українського народу», «гнати комуністів з усіх орга­нізацій і щілин, щоб ніде місця їм на землі було». Подібні відозви знайшли відображення і в гаслах, плакатах учасників мітингу [5, арк. 13].

У зв’язку з обставинами, які склалися в прибалтійських країнах, ОКО НРУ (у січні 1991 року) виступила з вимогою: негайного припинення втручання у внутрішні справи суверен­них республік. Цією заявою крайова організація підтримала героїчну боротьбу литовського народу за свободу і незалежність своєї Батьківщини [6, арк. 88].

Прагнучи зберегти Радянський союз, на IV з’їзді народних депутатів СРСР, була прийнята ідея проведення, 17 березня

1991 року, Всесоюзного референдуму, який мав вирішити не лише подальшу долю СРСР, а й майбутнє кожної республіки. Однак ця ідея була вороже сприйнята лідерами та прихильни­ками не тільки Руху, а й Української Республіканської партії, Партії демократичного відродження України, які неодноразово протягом січня — березня 1991 року на зборах, мітингах роз­глядали питання організації протидії партійним органам у під­готовці і проведенні даного референдуму [7, арк. 10].

ОКО НРУ не стояла осторонь цих подій. У своєму зверненні від 9 лютого 1991 року до Верховної Ради УРСР з приводу ре­ферендуму про союзний договір вимагала прийняття рішення про непроведення на Україні Всесоюзного референдуму. Також вимагалося виконання прийнятого на другій сесії рішення про недопустимість будь-яких референдумів раніше, ніж буде ухва - лена Конституція Української держави, поки не буде визна­ний статут України як держави вільної та незалежної. Якщо ж з якихось міркувань знайдеться можливість проведення ре­ферендуму, то хай він буде не референдумом про збереження Союзу, а волевиявленням народу України щодо її незалежності [8, арк. 26-27].

Саме в цей період був налагоджений зв’язок з керівниками республіканських і союзних партій та рухів. В регіоні розпо­всюджувалися сотні тисяч листівок, більшість із яких була під­готовлена і привезена із Івано-Франківської, Львівської, Терно­пільської областей та носила антикомуністичний характер [9, арк. 11]. Проводилися численні мітинги. Про масові агітації та мітинги проти союзного договору, що відбувалися в Одесі та інших містах республіки, повідомляло і українське незалежне інформагентство «Республіка» у березні 1991 року [10].

Незважаючи на певні острахи керівництва СРСР, результати Всесоюзного референдуму виявилися позитивними. За збере­ження СРСР висловилася більшість громадян союзних та авто­номних республік (70,9 %). Так само позитивними виявилися й результати республіканських опитувань щодо легітимізації декларацій про державний суверенітет. В УРСР в день рефе­рендуму в голосуванні взяли участь 83,5 % населення, з них 70,2 % висловилося за збереження Союзу, водночас за други­ми бюлетенями 80,2 % громадян проголосували за входження Української РСР до складу Союзу Радянських суверенних дер­жав на засадах Декларації про державний суверенітет України. Тобто результати Всеукраїнського референдуму та опитування громадської думки в Українській РСР в 1991 році виявилися парадоксальними: більшість громадян проголосували, з одного боку, за збереження СРСР в оновленому вигляді, а, з другого — за суверенність своєї республіки. За цих обставин Народна Рада все частіше наголошувала на необхідності перетворення СРСР у сукупність незалежних держав.

Після Всесоюзного референдуму ОКО НРУ ще рішуче висту­пає проти підписання нового союзного договору. Про це, зокре­ма, свідчать резолюції мітингів, які проходили в Одесі.

Так, 23 червня 1991 року на Дерибасівській був проведений черговий мітинг проти підписання союзного договору. Цього ж дня подібні мітинги були проведені і в інших містах та селах — де демократична громадськість регіону виступала проти під­писання союзного договору в умовах відсутності незалежності України. Мова йшла про те, що «підписання союзного договору не тільки не актуальне, але і не допустиме. Договори можуть підписувати тільки рівноправні юридичні суб’єкти. А Україна поки що не є суверенною державою. Коли вона стане незалеж­ною, то сама зможе визначати, які договори і з якими країнами їй підписувати» [її].

На мітингу 16 липня 1991 року, що зібрав понад п’ять тисяч чоловік під синьо-жовтими прапорами, виступили депутати об­ласної та міської Рад, члени організації Руху, активісти «Де­мократичної Одеси». Всі виступаючі відстоювали самостійність України, закликаючи не допустити підписання союзного до­говору [12].

Учасники мітингу, що відбувся 23 липня 1991 року, вима­гали надати Декларації про державний суверенітет законодав­чого статусу та прийняти в відповідності до Декларації Консти­туцію України як незалежної держави; узаконити українську національну символіку (синьо-жовтий прапор, герб у вигляді тризуба, гімн) в якості державних символів [13, арк. 107].

Все вище сказане свідчить про те, що ОКО НРУ цілеспрямо­вано і рішуче йшла до своєї мети. 24 серпня 1991 року Верхо­вна Рада України прийняла історичний документ виняткового значення для долі українського народу — Акт проголошення незалежності України.

На підтвердження Акту проголошення незалежності Верхо­вна Рада України вирішила провести 1 грудня 1991 року респу­бліканський референдум, під час якого Акт про проголошення незалежності України підтримали 90,31 % виборців від загаль­ної кількості тих, хто брав участь у референдумі. Так перестала існувати УРСР, а на геополітичній карті світу постала нова самостійна держава — Україна.

Таким чином, ОКО НРУ зробила свій внесок в здобуття Україною незалежності. Діяльність крайової організації на по­чатку 1990-х років в основному була зосереджена на утвер­дженні України як національної та демократичної держави. Своєю діяльністю рухівці активно сприяли національному відродженню в регіоні та наближенню незалежності соборної України.

Джерела та література

1. Другі Всеукраїнські збори Народного Руху України 25-28 жовтня 1990 року: документи // Народний Рух України. Секретаріат. — К., 1990. — С. 43.

2. Архів Одеської крайової організації НРУ. — Оп 1. — Спр. 3. — Арк. 121-122.

3. Михайлова В. В предбаннике истории. После 2-й конференции одесской краевой организации Руха // Знамя коммунизма. —

1990. — 28 сентября.

4. Другі Всеукраїнські збори Народного Руху України 25-28 жовтня 1990 року: документи // Народний Рух України. Секретаріат. — К., 1990. — С. 26.

5. ДАОО. — Ф. 11. — Оп. 153. — Спр. 34. — Арк. 13.

6. Архів Одеської крайової організації НРУ. — Оп 1. — Спр. 4. — Арк. 88.

7. ДАОО. — Ф. 11. — Оп. 153. — Спр. 26. — Арк. 10.

8. Архів Одеської крайової організації НРУ. — Оп. 1. — Спр. 4. — Арк. 26-27.

9. ДАОО. — Ф. 11. — Оп. 153. — Спр. 26. — Арк. 11.

10. Хроніка. Повідомляє українське незалежне інформагентство «Рес­публіка» // Народна газета. — 1991. — № 2.

11. Авраменко Л. И дождь не погасил страстей: митинг посвящен по­дготовке к подписанию союзного договора на Дерибасовской // Знамя коммунизма. — 1991. — 25 июня.

12. Південь стає синьо-жовтим // За вільну Україну. — 1992. — 24 липня.

13. Архів Одеської крайової організації НРУ. — Оп 1. — Спр. 4. — Арк. 107.

Анотації

Козаченко О. Н. Борьба Одесской краевой организации Народ­ного Руха Украины против подписания нового союзного договора в 1990—1991 годах.

В статье на основе архивных и опубликованных материалов освящается борьба Одесской краевой организации НРУ за незави­симость Украины в начале 1990-х годов. Именно в это время, бу­дущее союзных республик зависело от сознательности населения. ОКО НРУ доказала, что Украина должна стать независимым госу­дарством.

Kozachenko O. N. Fighting of Odessa regional organization of Narodniy Rukh of Ukraine against signing a new union treaty in 1990-1991.

On the basis of archived and published materials fighting of Odessa regional organization of Narodniy Rukh of Ukraine for independence of Ukraine in early 1990-ies is researched. Inthat time future of the Union republics was dependant upon the consciousness of population. ORO Rukh proved that Ukraine should become an independence state.