Головна Історія Інтелігенція і влада ОПЕРАЦІЯ “ВІСЛА”: У ПОШУКАХ ОБ’ЄКТИВНОГО ПОГЛЯДУ НА ПОДІЇ
joomla
ОПЕРАЦІЯ “ВІСЛА”: У ПОШУКАХ ОБ’ЄКТИВНОГО ПОГЛЯДУ НА ПОДІЇ
Історія - Інтелігенція і влада

Л. П. Дузь

У перші повоєнні роки, на фоні у цілому складної ситуації в Україні, події в її західному регіоні відзначилися винятковою напруженістю. До цього додавалася проблема українців у при­кордонних районах Польщі. В українській історіографії доля українського населення Польщі описується по різному.

У радянські часи про події, пов’язані з “переселенням наро­дів”, розповідалося у піднесеному тоні. Ось, наприклад, як про це розповідається у багатотомній “Історії Української РСР”: “Повоєнні революційні перетворення у сусідніх країнах східної Європи сприяти встановленню дружніх відносин Української РСР з ними, що обумовило часткове переміщення населення у західному регіоні республіки. За домовленістю між урядами СРСР і країн народної демократії в 1944-1946 рр. здійснено облік населення відповідних національностей, що було прикла­дом відносин нового типу між Радянським Союзом і держава­ми, які ставали на шлях соціалістичного розвитку. Із захід­них областей УРСР у Польську Народну Республіку виїхало близько 800 тис. чоловік, переважно польської національності. Понад 40 тис. чехів та словаків виїхали до Чехословаччини.


Водночас значна кількість українців, які проживали в Польщі Чехословаччині та інших країнах, звернулися з проханням до Радянського уряду про дозвіл проживати на Україні. З Поль­щі та Чехословаччини переселилося, головним чином у західні та Закарпатську області УРСР, понад півмільйона українців. Такий взаємний облік населення, що відповідає принципам ле­нінської національної політики, був здійснений у дусі братерс­тва й дружби народів” [1].

У сучасному підручнику “Новітня історія України” для уч­нів 11-го класу маємо протилежну версію: “Нове розмежування кордонів супроводжувалося масовим насильством щодо мирно­го населення.

Із Галичини, Волині, Рівненщини в 1944-1946 рр. до Поль­щі переселилося майже мільйон чоловік польської національ­ності. У ці ж роки з Польщі до України переїхало 520 тисяч українців. З метою недопущення можливих проявів “буржу­азного націоналізму” значна частина українців з Польщі на­правлялась не до близьких їм західних, а до зрусифікованих південних та східних областей.

Польська влада, зі свого боку, вдавалася до жорстоких сан­кцій проти українців, які залишилися на її теренах і переселя­тись до України не бажали.

Найбільшою антиукраїнською акцією, здійсненою польсь­кими властями, була проведена у квітні — травні 1947 р. опе­рація “Вісла”. У ході її українці, що проживали у прикордон­них з УРСР районах, були переселені на Захід і Північ Польщі їхнє майно конфісковане, а на кордоні з Радянською Україною утворено так звану “санітарну зону”.

Прикриваючись необхідністю ліквідації на цих територіях залишків формувань УПА, польське комуністичне керівництво виселило українців з традиційно обжитих ними земель та роз­селило фактично по всій Польщі.

З квітня по серпень 1947 р. було виселено зі своїх домівок та відправлено на Захід Польщі близько 150 тис. чоловік. Переїзд та розміщення українців на нових землях стали справжньою трагедією. Чимало людей померло від голоду та хвороб, на но­вих місцях українцям передавалися найгірші, напівзруйновані господарства та земля, яка вже два-три роки лежала перело­гом.” [2]

Наведені уривки майже збігаються лише в оцінці кількості переселених в межі УРСР українців з Польщі. Але вже в по­ясненні характеру подій ми бачимо корінні відмінності. Зда­ється, що повною нісенітницею було назвати переселення ет­носів проявом “братерства і дружби народів”, що відповідало “принципам ленінської національної політики”. В свою чергу не можна погодитись із тим, що це було брутальне насильство, як вказують сучасні автори. Очевидно переселення були зумов­лені тією недовірою, що склалася в стосунках між поляками та українцями в умовах німецько-фашистської окупації внаслідок взаємного терору з боку УПА та Армії Крайової.

Відносно того, до яких регіонів відбувалося переселення українців із закордону, то тут, на нашу думку, близька до істи­ни радянська версія: селити новоприбулих зручніше у звільне­них колишніми господарями оселях, ніж у чистому полі.

Нарешті, якщо у радянських творах операція “Вісла” замов­чується, то у сучасних виданнях вона займає значне місце.

Особливо великий інтерес до операції “Вісла” був проявле­ний у 2007 році, коли відзначалася шістдесята річниця цих сумних подій. Про це свідчить низька теле- та радіопередач, круглих столів та наукових конференцій. Зокрема, наприкінці квітня 2007 року відбулася науково-практична конференція, присвячена шестидесятій речниці операції “Вісла”, у Тернопіль­ській філії Європейського університету. Учасники обговорень цих сумних історичних подій акцентували увагу на жорстоко­сті саме комуністичного режиму Польщі відносно українського населення Лемківщини.

Але чи у повній мірі відповідає новітній погляд об’єктивній картині подій? Для того, щоб наблизитись до істини, слід роз­глянути і позиції, що їх займають зарубіжні дослідники.

У Польщі проблемі, що нас цікавить, присвячено кілька праць, з яких виділимо книги А. Щенсняка і В. Шоти “Шлях у нікуди” та А. Бати “Бещади у вогні”. За архівними даними, що їх наводять А. Щенсняк і В. Шота, з Ряшівського та Лю­блінського воєводств на захід Польщі підлягало переселенню 140 574 особи [3], що у цілому збігається з даними українських видань.

Стосовно причин депортації українців польські дослідники твердять, що вона була зумовлена потребою ліквідувати УПА.

Провина за трагедією місцевого українського населення цілком покладається на українських націоналістів. Артур Бата пише: “Драма лемків — це один з трагічних результатів розбурханої українським націоналізмом ненависті” [4]. З такою позицією багато у чому солідаризується і канадський дослідник україн­ського походження Віктор Поліщук. У своїй праці “Гірка прав­да” він висловлює думку, що Лемківщина стає місцем трагедії внаслідок географічного становища — як територія, через яку з Радянської України на захід мала намір пробитися УПА [5].

Автор докладно висвітлює питання про підтримку місцевим українським населенням зусиль УПА, доводячи, що воно було мізерним. З понад 100-тисячного лемківського народу у той час було сформовано лише одну сотню “Смирного”. Але це не зупинило польську владу.

Як зазначалося, з точки зору сучасних українських авторів трагедія лемків полягала у тому, що їх переселяли у “найгір­ші, напівзруйновані господарства”, на землю, “яка вже два-три роки лежала перелогом”. Однак це природно, якщо згадати про те, що переселення польських селян на західні і північні те­риторії, приєднані до Польщі за умовами Потсдамських угод, відбувалося вже протягом 1945 — 1946 рр. Отже господарст­ва, що дісталися українцям від колишніх хазяїв у 1947 р., не могли бути кращими. Викликає сумнів і твердження, що під час переселення “багато людей померло від голоду і хвороб”. Багато — це скільки?

А справжня трагедія між тим залишається поза увагою. Мова йде про концентраційний табір Явожно, де за часів німе­цько-фашистської окупацій була філія табору смерті Освенцім. За свідченнями генерала Ігнаці Блюма, що були надруковані у журналі ‘^оівкоуоу Przeglad НІ8"ЬогісЬпу” у 1959 р.: “Загалом у результаті дій операційної групи “Вісла” зліквідовано 1 509 бандитів, що становило 75% стану банд з квітня 1947 р. Водно­час зліквідовано всю цивільну мережу ОУН, знищивши таким чином соціальну і матеріальну базу банд УПА. До табору відо­кремлення вислано 2 781 активного українського фашиста” [6].

У концтаборі Явожно були реально закатовані у 1947 — 1948 рр. українці. У списку загиблих, як повідомляла варшав­ська українська газета “Наше слово” (№№12 і 13 за 1990 р.), 144 чоловіки, 4 жінок, а також 15-літній хлопець.

Не витримує критики твердження сучасних авторів, що пе­реселення українців у Польщі мало на меті створити “санітарну зону” між цією країною і Радянською Україною. І тут ми на­ближуємось до істини у визначенні причин позицій польсько­го уряду в “українському питанні”. Знов звертаємось до праці Віктора Поліщука, який пише: “Дійсна причина переселення українців з Польщі на Україну, згодом тих, хто залишилися, на західні й північні терена Польщі, зводиться до того, що поль­ська комуністична влада не досягла своєї мети переселенням українців на Україну і тому почала акцію депортації українців, розпорошення їх серед польського населення, що в наслідку дало б два результати: а) прискорило б асиміляцію українців; б) ліквідувало б етнічно однорідні лемківські території” [7].

Справедливість такої думки підтверджують і події останньо­го часу. Звертає на себе увагу інформація кінця минулого року: “11 грудня Головну управу Об’єднання українців у Польщі по­відомлено, що з 1 січня повністю ліквідується україномовна телепередача “Теленовини”, які транслює телебачення ТУР 3, це одинока передача в мові меншин на центральному польсько­му телебаченні” [8].

Отже, можна зазначити, що влада у Польщі змінилася, але ставлення її до національних меншин залишилося відверто шо­віністичним.

Таким чином, маємо зробити висновок, що у сучасних умо­вах об’єктивна позиція щодо операції “Вісла” неможлива. По - перше, це означало би для сучасної держаної влади України визнання провокаційної політики ОУН — УПА на землях Ле - мківщини та Підляшшя, яка спонукала польську владу у 1947 році на репресії проти українського населення. По-друге, це мало би привести до суттєвого погіршення стосунків між укра­їнською та польською владою, оскільки стає зрозумілим, що репресії проти українського населення у Польщі є не “злочи­ном комуністичного режиму”, а проявом традиційної асиміля­торської політики. Нарешті, сучасна українська влада, в свою чергу, демонструє наміри створити мононаціональну спільноту на теренах України. Тому вона не має морального права зви­нувачувати сусідню державу у відповідному намірі. Об’єктивне тлумачення трагічних подій шестидесятирічної давнини від­кладається на невизначений термін.

Джерела та література

І. Історія Української РСР: У восьми томах, десяти книгах. — Т. 8, кн. 1. — К.: Наукова думка, 1979. — С. 71.

2. Турченко Ф. Г., Панченко П. П., Тимченко С. М. Новітня історія України (1939 — 2001): Підручник для 11-го кл. загальноосвіт. навч. закл. — Вид. 4-е. — К.: Генеза, 2001. — С. 79.

3.Szczensniak A., Szota W. Droga do nikad. — Warszawa, 1973. — C. 459.

4. Bata A. Bieszczady w ogniu. — Rzeszow, 1987. — С. 215.

5. Поліщук В. Гірка правда. — Донецьк: Донеччина, 1996. — С. 404.

6. Цит. за: Поліщук В. Вказ. тв. — С. 403.

7. Там же. — С. 401.

8. Слово Просвіти. — 2007. — 11-17 січня.

Анотації

Дузь Л. П. Операция “Висла”: в поисках объективного взгляда на события.

На основе изданий украинских и польских исследователей автор анализирует исторические события послевоенных лет, связанные с переселением украинцев в Польше и делает вывод о невозможнос­ти дать более-менее объективную оценку данным событиям.

Duz L. P. “Visla” operation: searching the objective view on the event.

On the basis of the Ukrainian and Polish researchers’ publications the author analyzes the historical events of the post-war years, con­nected with the Ukrainian emigration in Poland and states that it is not possible to give more or less objective assessment to these events.

Похожие статьи