Головна Історія Інтелігенція і влада ДУХОБОРСЬКА СЕКТА ТАВРІЙСЬКОЇ ГУБЕРНІЇ В ПЕРШІЙ ПОЛОВИНІ XIX СТОЛІТТЯ: ІСТОРІОГРАФІЧНИЙ АСПЕКТ
joomla
ДУХОБОРСЬКА СЕКТА ТАВРІЙСЬКОЇ ГУБЕРНІЇ В ПЕРШІЙ ПОЛОВИНІ XIX СТОЛІТТЯ: ІСТОРІОГРАФІЧНИЙ АСПЕКТ
Історія - Інтелігенція і влада

Я. А. Івлєва

Останнім часом вітчизняна наука зазнає значних змін. Не є виключенням й історична наука, відмінною рисою розвитку якої тепер є пошук методологічного підходу, який об’єднував би в собі весь накопичений за століття вивчення дослідницький досвід, зважаючи на специфіку історичного розвитку. Провідна роль у цьому методологічному пошуку належить історіографіч­ним дослідженням, покликаним виявити основні тенденції у вивченні тієї або іншої проблеми на різних етапах і обґрунту­вати зміну цих тенденцій.

В останній час роль релігії в нашому суспільстві значно зросла. Поступово висунулося на передній план і сектантство, чим пояснюється зростаючий останнім часом інтерес до його вивчення. В попередні епохи вивчення сектантства як куль­турно-історичного явища було вкрай ідеалізоване, що не спри­яло його об’єктивному дослідженню. Лише сьогодні історична наука дозволяє вивчати секти як самостійне релігійне явище, проте регіональна історія сектантства практично не вивчена.

Історія православного сектантства в цілому добре вивче­на, проте новітніх узагальнюючих досліджень з історії духо­борської секти Таврійської губернії в регіональній історіогра­фії немає. Відомості про сектантів даного регіону можна почерпнути із різних видань ХІХ-ХХ ст., які в переважній більшості необ’єктивні у викладі історії духоборів. У сучас­ній історіографії існує кілька дисертаційних досліджень з даної проблематики, зокрема праці Т. Нагорної [11], Л. Шу - гаєвої [15].

Мета наукової розвідки — зробити історіографічний огляд історії духоборів Таврійської губернії в першій половині ХІХ ст., для чого необхідно розглянути дореволюційний, радянсь­кий та сучасний напрями у вивченні проблеми.

Духобори — православна секта раціоналістичного напряму, яка виникла в середині XVIII ст. На початку XIX ст. розпо­чинається історія організованої духоборської общини на тери­торії Таврійської губернії. В січні 1802 р. Олександр I дозволив духоборам поселитися в північній Таврії на Молочних водах. Згодом тут утворилося духоборське суспільство, яке з самого початку свого існування прикувало до себе пильну увагу вла­ди. При Олександрі I ставлення до інакомислячих було досить ліберальним, а вже при Миколі І щодо духоборів було вжито обмежувальні заходи, які з часом все більше посилювалися. В середині ХІХ ст. практично всі духобори були виселені з Тав­рійської губернії, переважно у Закавказзя.

Історіографія історії духоборської секти Таврійської губер­нії пов’язана з вивченням релігійного сектантства в Російсь­кій імперії загалом. В цьому питанні доцільно виділити три основні хронологічні етапи, впродовж котрих здійснювалося вивчення історії сектантства: дореволюційний, радянський і сучасний.

Перший етап тривав з Х! Х ст. до 1917 р. Серед досліджень цього часу виділяють офіційно-охоронний, просектантський і об’єктивістський напрями в розумінні як самого православного сектантства, так і його історії [8, с. 7]. Приблизно до початку ХХ ст. в історіографії домінував офіційно-охоронний напрям, представники якого, світські та церковні автори, мали загаль­ну мету — показати антидержавну і антихристиянську спря­мованість сектантства, що визначило негативне ставлення до нього.

Серед авторів цього напряму, які розкривали історію ду­хоборів Таврійської губернії, насамперед необхідно назвати єпископа Гермогена. В праці “Таврическая епархия” він де­тально виклав історію духоборської общини зазначеного ре­гіону від появи перших представників у 1801 р. до виселення всіх духоборів у Закавказзя в 1841-1845 рр. [4]. Гермоген з’ясував обставини, за яких духобори з’явилися у Таврійській губернії, розкрив хід заселення ними цих місць, заснування духоборами дев’яти сіл, навів деякі статистичні дані, що конк­ретизують переселення. Також він виклав основні положення духоборського віровчення, акцентуючи увагу на спотворено­му сприйнятті християнських догматів, започаткованого від єресі стригольників. Гермоген зосередив увагу на соціально- політичній організації духоборської общини Таврії, у цьому контексті він розкрив правовий статус духоборів, взаємини їх з владою та православними, визнання однією з найшкідливі - ших сект та видання ряду направлених проти них законодав­чих актів.

Частка робіт церковних авторів, присвячених історії сек­тантства в Таврійській губернії, належала приходським свя­щеникам, які публікували статті в “Таврійських єпархіальних відомостях”. Так, наприклад, священик А. Сердобольський у своїй доповіді Таврійському єпархіальному місіонерському ко­мітету “Раскол и сектантство в Таврической Епархии” [13] на­водив деякі відомості про стан таврійського сектантства: появу сектантів у Таврійській губернії, наділення землею і подальшу їхню діяльність. Автор указував на небезпеку сектантів у від­ношенні до православ’я, але відзначав порівняно добрий ма­теріальний стан і взаємну підтримку. Також Сердобольський детально охарактеризував заходи зі сторони влади задля охоро­ни православ’я, успіх цих дій та ін.

Заслуговує уваги праця О. Лебедева “Духоборцы в Слобод­ской Украине”, в якій також розкривається історія духоборів Таврійської губернії [9]. Автор описав переселення духоборів на Молочні води, використовуючи при цьому здобутки попередніх дослідників, зокрема О. Новицького (“Духоборцы”, 1882). Лебедев описав умови переселення, навів деякі статистичні дані стосовно переселенців, охарактеризував дії сектантів по спокушанню православних у духоборство та ін.

Роботи церковних авторів в основній своїй масі відрізнялися крайнім негативізмом, містили мало узагальнень і висновків, носили яскраво виражений оповідний характер. Головне місце в них займало викриття й засудження інакомислячих. Але незва­жаючи на це, праці деяких церковних дослідників мали наукове значення. Серед них слід зазначити працю С. В. Булгакова, який детально описав багато різних сект, у тому числі й духоборську [2]. Він охарактеризував віровчення духоборів, виявив основні його особливості, описав діяльність лідерів секти, правове поло­ження духоборів за часів Олександра I та Миколи I та ін.

Світськими дослідниками цілеспрямоване вивчення сектант­ства спочатку здійснювалося під протекторатом Міністерства внутрішніх справ, яке контролювало конфесійну ситуацію в країні. Чиновники МВС, що займалися віросповідними питан­нями, стали авторами перших робіт. Праці чиновників видава­лися обмеженим тиражем з другої половини XIX до початку XX століть. Серед них назвемо М. Варадінова [3], який розкрив об­ставини поселення духоборів в Таврійській губернії, звільнення їх від податей, наділ землею та ін. Варадінов охарактеризував послідовність заходів влади у відношенні духоборів упродовж першої половини XIX ст., використовуючи справи архіву МВС, виклав історію поступового обмеження духоборів Таврійської губернії в правах.

Таким чином, дослідження імперських чиновників харак­теризуються переважно негативним ставленням до сект, кри­тикою їх віровчення, що цілком зрозуміло з огляду на їхню “відомчу” приналежність. Проте наукова цінність цих робіт по­лягає у використанні авторами значного фактичного матеріалу, який дозволяє простежити не тільки взаємодію сектантів з вла­дою, але й основні етапи розвитку релігійних общин. Крім того, автори ввели в обіг широке коло архівних матеріалів, залучи­ли до розгляду низку нормативно-правових актів у релігійній сфері, що робить їхні праці особливо важливими.

Просектантський напрям отримав значний розвиток у другій половині XIX ст. Він представлений працями самих сектантів, а також їхніх прихильників. Серед них назвемо О. Пругавіна [12], І. Юзова [16], які бачили в православному інакомисленні самобутнє явище, яке має змінити існуючий лад народного життя. Безсумнівно, їхні погляди критикувалися зі сторони влади та церковних діячів, але вже на початку XX ст. вони от­римали змогу більш-менш вільно публікувати свої праці. У цей час вперше з’являються дослідження В. Бонч-Бруєвича, який дотримувався досить радикальних поглядів, намагався виправ­дати сектантів і захистити їх [1]. У його працях, написаних в дорадянський період, висвітлюється соціально-економічне ста­новище духоборів Таврійської губернії, принципи державної політики щодо них, основні етапи розвитку секти та ін. Важ­ливим є використання автором спогадів і свідоцтв очевидців.

Деякі автори прагнули підійти до даного явища з макси­мальною об’єктивністю. Наприклад, О. Іванов [6] спробував максимально об’єктивно визначити причини й хід переселення сектантів у Таврійську губернію. Він указує на необхідність заселення даного регіону з метою зміцнення Російської імперії, дарування переселенцям свободи віросповідання й деяких пільг зі сподіванням на вдячність і відданість владі; крім того, уряд таким чином прагнув ізолювати сектантів серед нехристиянсь- кого населення (переважно татарського). Також Іванов описує становлення духоборської секти, відзначає наслідки цього про­цесу.

Таким чином, у більшості робіт цього напряму містяться важливі відомості щодо появи духоборів на Молочних водах, їхню чисельність, віровчення, взаємини з органами влади та православними, що робить їх дуже цінними джерелами з вив­чення зазначеної теми.

У радянський час серед дослідників розповсюджується атеїс­тична доктрина, що утруднює розробку релігійних проблем. У 1920-х рр. праці, присвячені сектантству, видаються в не­значній кількості: це явище ще потребувало осмислення з по­зицій марксистсько-ленінської ідеології. В 1930-ті рр. інтерес до сектантів посилився, що відбилося в появі низки робіт. Сто­совно історії духоборів відзначимо працю В. Дружиніна, яка хоч і присвячена розвитку сект першої половини XX ст., але все ж таки містить відомості про появу духоборів в Таврійській губернії та їхнє життя там [5].

З цього часу вивчення сектантства призупиняється. Лише з другої половини 1950-х рр. починають видаватися наукові праці, присвячені проблемам сект. На початку 1960-х рр. най­більш авторитетним дослідником сектантства стає О. Кліба - нов, в працях якого погляди, схожі з просектантським напря­мом, були поставлені на основи марксистського розуміння суті релігії. На думку О. Клібанова, сектантство було формою полі­тичного протесту в релігійній оболонці. Незважаючи на деяку недосконалість підходу (беззастережне визнання прямого впли­ву соціально-економічних чинників на процеси появи й розвит­ку сект), дослідження даної теми ним було вперше поставлено на відносно тверду методологічну основу. Клібанов вважав, що сектантство еволюціонувало разом із суспільними відносинами. Його авторству належать праці з історії сектантства в Росії, не оминув він і таврійських духоборів, детально висвітливши іс­торію духоборської общини на Молочних водах [7].

Інтенсивні дослідження в сфері сектантства мали місце при­близно до середини 1970-х рр., потім активність почала посту­пово знижуватися. Визнання плюралізму чинників, що впли­вали на розвиток інакомислення, йшло врозріз з офіційною ідеологією, наслідком чого стала методологічна криза й спад інтересу до даної проблематики. Тим не менш деякі аспекти історії духоборів у Таврійській губернії в цей період були роз­глянуті. Мова йде про І. Малахову [10], Ф. Федоренка [14] та ін. Вони розкрили деякі питання історії таврійських духоборів: їхню появу та подальший розвиток, діяльність лідерів, віров­чення, правовий статус та ін. Цілком природно, що автори роз­глядають сектантство під кутом зору марксистської ідеології, намагаючись усе ж таки в деяких випадках підійти до дослід­жуваних проблем максимально об’єктивно.

Сучасний період характеризується демократизацією громад­ського життя й відступом від марксистської ідеології. У зв’язку з цим історична наука отримала новий імпульс до активного роз­витку, а вчені — можливість досліджувати релігійні явища на основі плюралістичних підходів. Крім того, на сучасному етапі розвитку дещо активізувалася діяльність сектантів і відзначив­ся зріст їхньої кількості. Це зумовило вивчення переважно су­часного сектантства, але деякі дослідники звернулися до більш давніх часів. Зокрема, серед сучасних дослідників духоборської секти в Україні слід назвати Т. Нагорну і Л. Шугаєву. Вони глибоко аналізують феномен сектантства, використовують ар­хівні та епістолярні матеріали, розкривають історіографію про­блеми. Історія таврійських духоборів найбільш повно висвітле­на в праці Т. Нагорної, зокрема нею комплексно досліджено історію секти, особливості життя духоборів в регіоні, правовий статус і віровчення [11]. Л. Шугаєва здійснила загальне дослід­ження віросповідних засад і соціально-етичної практики духо­борів, обґрунтувала нетотожність духоборської та молоканської сект та ін. [15].

Висновок. Таким чином, історіографічний огляд свідчить, що історія духоборів Таврійської губернії в першій половині

ХІХ ст. висвітлена практично в усіх дослідженнях, присвя­чених як власне духоборам, так і більш загальним напря­мам сектантства. Але предметом спеціального дослідження в регіональній історіографії духоборська секта не була, що зумовлює необхідність більш детального вивчення цього пи­тання.

Джерела та література

1. Бонч-Бруевич В. Д. Избранные сочинения. Т. 1. О религии, рели­гиозном сектантстве и церкви. — М.: Изд-во АН СССР, 1959.

2. Булгаков С. В. Православие: ереси, секты, западные вероисповеда­ния: Соборы. — М.: б. и., 1912.

3. Варадинов Н. В. История Министерства Внутренних дел. Т. 8: Ис­тория распоряжений по расколу. — СПб, 1863. — 256 с.

4. Гермоген. Таврическая епархия. — Псков: Типография губернско­го правления, 1887. — 520 с.

5. Дружинин В. Духоборы. — Л., 1930. — 96 с.

6. Иванов А. О поселении раскольников в пределах нынешней Тав­рической губернии // Известия Таврической ученой архивной ко­миссии. — № 7. — С. 69-80.

7. Клибанов А. И. История религиозного сектантства в России. — М.: Наука, 1965. — 348 с.

8. Крюков А. В. Религиозные секты на Кубани: 30-е гг. XIX в. — 1917 г.: Дис. ... канд. ист. наук. — Краснодар, 2004. — 179 с.

9. Лебедев А. Духоборцы в Слободской Украине. — Харьков: Типо­графия Губернского правления, 1890. — 31 с.

10. Малахова И. А. Духовные христиане. — М.: Политиздат, 1970. — 128 с.

11. Нагорна Т. В. Духовні християни в Україні наприкінці XVIII — у першій половині XIX століть: Дис. ... канд. іст. наук. — За­поріжжя, 2007. — 243 с.

12. Пругавин А. С. Раскол и сектантство в русской народной жиз­ни. — М.: Типография Т-ва И. Д. Сытина, 1905. — 94 с.

13. Сердобольский А. Раскол и сектантство в Таврической Епархии // Таврические епархиальные ведомости. — 1892. — № 9. — С. 390­423.

14. Федоренко Ф. Секты, их вера и дела. — М.: Издательство полити­ческой литературы, 1965. — 359 с.

15. Шугаева Л. М. Православне сектантство в Україні: суспільно - духовні витоки, особливості трансформації: Дис. ... докт. філос. наук. — Київ, 2007. — 409 с.

16. Юзов И. Русские диссиденты. Староверы и духовные христиане. Ч. 2. Духовные христиане. — СПб.: Типография А. М. Котомина, 1881. — 226 с.

Анотації

Ивлева Я. А. Духоборская секта Таврической губернии в пер­вой половине XIX века: историографический аспект.

В статье характеризуется историография истории духоборче­ской секты в Таврической губернии в первой половине XIX в. Рас­сматриваются основные достижения в исследовании этой секты в дореволюционной, советской и современной историографии, опи­сываются их достоинства и недостатки.

Ivleva. Y. A. The cult of Doukhobors in Taurian province in the first half of the 19th century: aspect of historiography.

Historiography of the history of the cult of Doukhobors in Taurian province in the first half of the 19th century is characterized in the article. Basic advance in the research of the cult of Doukhobors in pre-revolution, soviet and modern historiography is considered, their advantages and disadvantages are described.