Головна Історія Інтелігенція і влада ГОЛОДОМОР 1932-1933 РОКІВ У ДОКУМЕНТАХ СБУ
joomla
ГОЛОДОМОР 1932-1933 РОКІВ У ДОКУМЕНТАХ СБУ
Історія - Інтелігенція і влада

В. M. Осіпов

Голодомор — одна з найактуальніших тем сьогоднішнього дня. Коли ми хочемо дбати про майбутнє, маємо перш за все подбати про власну історію. Бо майбутнє якраз і твориться з історії. Ми там беремо те, що є сильним, що об’єднує, іден­тифікує, робить нас мудрішими, й на цих висновках формуємо відповідь на питання про власне майбутнє.

Формувати світле майбутнє за чистим столом — це утопія. Кожна нація стукає у минуле, шукає ідентифікацію, лінії, що найбільше демонструють почуття єдності, і на базі цього фор­мують свою перспективу.

Іншими словами, людина, яка працює проти української історії, є людиною, що не виношує українського майбутнього

[1].

Зарубіжна і вітчизняна історіографія дослідження Голодо­мору 1932-1933 рр. в Україні налічує вже досить багато праць. Опубліковано чимало офіційних документів, які розкривають цілеспрямовану політику більшовиків на знищення українсь­кого народу.

З прийняттям Закону України “Про Голодомор 1932­1933 рр. в Україні” з’явилася більша можливість ширше по­дати об’єктивну інформацію про трагедію українського народу, показати виміри заподіяного українцям лиха, щоб зрозуміти механізми, причини, наслідки Голодомору. Адже серед грома­дян України ще трапляються окремі люди, які вірять радянсь­ким постулатам про “продовольчі труднощі” того часу та не­обхідність викачки хліба у селян задля індустріалізації СРСР. Проте ще й досі не всі можуть збагнути, як могло так статися, щоб за сприятливих кліматичних умов, у мирний час померли від голоду мільйони людей, які вміли обробляти землю і ви­рощувати хліб. Адже тоді Радянський Союз продавав багато зерна за кордон.

Сучасні дослідження про Голодомор 1932-1933 рр. в Ук­раїні, які мають системний характер, залучення сукупності різноманітних джерел, свідчення живих людей. Це спонукає до правової оцінки трагедії та відновлення різноманітних джерел, покази свідків. Це спонукає до правової оцінки тра­гедії та відновлення історичної справедливості, необхідності вшанування мільйонів невинних жертв-українців геноциду 1932-1933 рр. [2].

Мета цієї статті полягає у дослідженні матеріалів, докумен­тів з архіву СБУ, які раніше були засекречені і недоступні, але після того, як Президент України Віктор Ющенко підписав Указ “Про розсекречення, оприлюднення та вивчення архів­них документів, пов’язаних з українським визвольним рухом, політичними репресіями та голодоморами в Україні”, започат­ковано новий етап у відкритті раніше недоступної інформації. Указом передбачено скасування грифу секретності з радянсь­ких документів як таких, що не містять таємниці держави Ук­раїни.

Україна більше не зберігає і не охороняє секретів карально - репресивної системи Радянського Союзу [3].

В силу всіх цих обставин ця тема мало вивчена і являє со­бою інтерес для світової громади.

Голодомор не повинен бути об’єктом політичних суперечок. У демократичній державі кожен має право висловлювати свою думку з будь-якого питання, але цю проблему потрібно зали­шити історикам. Вчені повинні показати, чому могла статися в цивілізованому XX ст. така страхітлива подія. Вони мають за­кріпити у пам’яті поколінь смертні страждання громадян Ук­раїнської держави, які прагнули відстояти перед тоталітарним кремлівським монстром право на життя за власними закона­ми. Пам’ять про Голодомор повинна стати частиною історичної пам’яті, якщо ми хочемо досягти національної згуртованості та примножити себе у прийдешніх поколіннях [4].

Причиною Голодомору стала ПОЛІТИКА сталінського режи­му щодо українців як нації, зокрема щодо селян як класу. Голо­вною метою організації штучного голоду був підрив соціальної бази опору українців проти комуністичної влади та забезпе­чення тотального контролю з боку держави за всіма верствами населення. Коли ми говоримо про Голодомор 1932-1933 рр., маємо на увазі період з квітня 1932 р. по листопад 1933 р. Саме за ці 17 місяців, тобто приблизно за 500 днів, в Україні загинули мільйони людей. Пік Голодомору прийшовся на весну 1933 р. В Україні тоді від голоду вмирало 17 людей щохвили­ни, 1000 — щогодини, майже 25 тисяч — щодня...

Найбільше постраждали від голоду колишні Харківська і Київська області — теперішні Полтавська, Сумська, Хар­ківська, Черкаська, Київська, Житомирська. На них припа­дає 52,8 % загиблих. Смертність населення тут перевищувала середній рівень у 8-9 і більше разів. У Вінницькій, Одеській, Дніпропетровській областях рівень смертності був вищий се­реднього рівня у 5-6 разів, на Донбасі — у 3-4 рази. Фактично голод охопив весь центр, південь, північ та схід сучасної Ук­раїни [5].

Голодомор початку 1930-х років призвів до психологічної руйнації українського етносу. На ґрунті голоду у людей поча­лися різні психічні розлади. Наслідком цього стало поширення в роки Голодомору самогубств. На такий крок зважувалися пе­реважно жінки, чоловіків яких було заарештовано і заслано до концтаборів і які втратили своїх дітей. Деякі селяни настільки були фізично виснажені, що якщо і воліли скоріше померти, то не мали навіть сили на те, щоб позбавити себе життя.

Найжахливішими наслідками Голодомору були випадки са­могубств серед дітей, які втратили батьків і не мали ніякої допомоги від влади, бо були тавровані як “діти куркулів”.

Голодомор ламав людину як особистість, у неї відбувалися незворотні психологічні зміни: деформувалася емоційна сфера, руйнувалася традиційна мораль. Так, ще одним явищем, яке ви­никло внаслідок порушень психіки від голоду, оскільки психічно здорова людина на це не здатна, було мародерство [6].

Українці в західному світі робили все можливе, аби розбу­дити сумління тамтешньої демократії, намагаючись поставити питання про голод в Україні на розгляд Ліги Націй. Однак уряди більшості країн залишалися байдужими до трагедії ук­раїнського селянства [7].

Причиною Голодомору-геноциду була політична складова, а не економічна необхідність, як це трактувалося в радянській історіографії. Умисна політика Кремля була спрямована на ви­нищення українського етнічного ядра — селянства.

Отже, механізм підготовки до здійснення геноциду українців було відпрацьовано ретельно, і характер втілення в життя в усіх голодуючих областях мав абсолютно ідентичний. Відшу­кані документи дають чітку структуру цього жахливого пла­ну — змінити етнічний склад населення на території України. Саме про це сказано у документі “Голод і українське питання” (м. Харків, травень 1933 р.), автором якого є безпосередній оче­видець Голодомору — італійський консул С. Граденіго. Він був переконаний у тому, що цей Голодомор зумовлений насамперед організованими і свідомими заходами. “Нині можна передбачи­ти остаточну долю цього “етнографічного матеріалу”, що його хочуть змінити... З цього я роблю висновок: теперішня катаст­рофа спричинить колонізацію України переважно російським населенням. Це змінить її етнографічну природу. Можливо, в дуже близькому майбутньому не доведеться більше говорити ні про Україну, ні про український народ, а отже, не буде й української проблеми, оскільки Україна фактично стане части­ною Росії” [8].

Ось деякі оприлюднені матеріали з архіву СБУ.

Бурік Григорій Арсентійович народився 1920 р. в с. Косиче - ве Лебединського району Сумської області; у 1937 р. — студент Лебединського педагогічного технікуму. Він написав поему під враженням від голоду, який він і його батьки пережили в своєму селі. “Контрреволюційний” вірш став одним із пунк­тів обвинувачень Г. Буріка. Вироком спецколегії Харківського обласного суду у серпні 1937 р. він був засуджений до позбав­лення волі строком на 3 роки. У 1962 р. Пленумом Верховного Суду УРСР справу закрито за відсутністю складу злочину [9].

Рева Микола Антонович, житель с. Хильківка Покровсько - Богородчанського району Полтавської області у 1938-1940 рр. був на заробітках на Далекому Сході. Повернувшись додому, він побачив, що його сім’я голодує. 1 травня 1940 р. М. Рева на­писав листа в ЦК ВКП(б) И. Сталіну, де докладно розповів про 1933 р., вважаючи, що “вождь народів” нічого про це не знає. М. Реву було засуджено до 6 років позбавлення волі [10].

Олександра Миколаївна Радченко народилася 1896 р. в м. Охтирці Сумської області. Освіта середня педагогічна. У 1912-1936 рр. працювала учителем, 1937-1939 рр. — на ме­теорологічній станції. Чоловік — Василь Павлович Радченко за фахом був лісником і сім’я часто міняла місце проживання. Діти — Еліда (1926 р. народження), Віра (1927 р. народження), Діна (1931 р. народження).

О. М. Радченко була арештована Кам’янець-Подільським обласним управлінням народного комісаріату державної без­пеки в серпні 1945 р. При обшуку вилучено 7 зошитів — що­денників 1926-1945 рр. Три з них було знищено слідчими. На судовому засіданні в м. Проскурові (нині — м. Хмельни­цький) О. М. Радченко сказала: “Я присвятила щоденники своїм дітям, щоб вони через 20 років їх прочитали і побачи­ли, як страждав і стогнав народ, який був страшний голод... Діти не повірять, що такими жорстокими методами будували соціалізм. На Україні в 1930-1933 рр. український народ пе­реживав жах”. О. М. Радченко засудили до 10 років виправно - трудових таборів з конфіскацією майна та позбавленням прав на 5 років. Обвинувачення стосувалося фактично лише веден­ня щоденника “контрреволюційного” змісту та передачі його фашистським окупантам.

Після відбуття терміну покарання О. М. Радченко прожива­ла у м. Вовчанську Харківської області. У 1965 р. вона померла

[11].

19 листопада 1935 р. секретно-політичним відділом Київського обласного управління НКВС УСРР був арештований завідувач відділу культури і пропаганди Ленінського районно­го партійного комітету м. Києва, член бюро районного комітету ВКП(б) Дмитро Дмитрович Заволока.

Під час обшуку в нього вилучили два зшитки з особистими записами. їхній зміст настільки вражав відвертим засуджен­ням політики партії на селі, що спецколегія Київського облас­ного суду вирішила провести закрите судове засідання у справі Д. Д. Заволоки.

Д. Заволока був визнаний винним у тому, що з 1929 р. по

1935 р. вів щоденник, у якому висловлював “контрреволюційні погляди”. 14 лютого 1936 р. Спецколегією Київського обласно­го суду за “антисоветскую право-троцкистскую деятельность” він був засуджений до 5 років позбавлення волі. Це рішення було опротестовано головою Верховного Суду УСРР, але не на користь підсудного. За вироком спеціальної колегії Верховного Суду УСРР від 4 червня 1936 р. він був засуджений до 10 років виправно-трудових таборів (ВТТ) з наступною поразкою у пра­вах протягом 5 років. Покарання відбував в Воркуттаборі, Комі АРСР. У 1945 р. виїхав у Ставропольський край, 1946 р. повер­нувся до Києва. За попередніми звинуваченнями у 1949 р. аре­штований вдруге і за постановою Особливої наради при МДБ СРСР висланий на поселення в Красноярський край.

Повернувся у Київ Д. Заволока, очевидно, в 1956 р.; прожи­вав у тій же квартирі, що й до арешту, по вул. Межигірській, 3. Його скарга на несправедливі вироки, направлена на адресу ХХІ з’їзду КПРС, принесла позитивний результат. 13 лютого

1959 р. визначенням Судової колегії в кримінальних справах Верховного Суду УРСР постанову Особливої наради при МДБ СРСР 1949 р. було скасовано. Постановою Пленуму Верховно­го Суду СРСР від 26 березня 1959 р. було скасовано і вирок

1936 р. Обидві справи щодо Д. Заволоки припинено за від­сутністю складу злочину. Питання про партійну реабілітацію Д. Заволоки у березні 1990 р. залишилось невирішеним через неможливість установити його долю [12].

Як зазначають у Службі безпеки, Голодомор-геноцид 1932— 1933 рр. став наслідком спланованих злочинних дій тоталітар­ного комуністичного режиму [13].

Отже, розсекречені документи СБУ є цінним джерелом для дослідження Голодомору 1932-1933 рр. Це така база матеріа­лу, яка ще досить не вивчена і не досліджена. Голодомор — це трагічна подія минулого, яка має стати уроком на майбутнє. А наш обов’язок — постійно пам’ятати про цю трагедію.

Джерела та література

1. Віктор Ющенко. Під час Голодомору українці постраждали за свої цінності й переконання //http:// www. рresident. gov. ua/ news/8068. html

2. Розсекречена пам’ять. Голодомор 1932-1933 років в Україні в до­кументах ГПУ-НКВД / під ред. Богунова С., Борисенко В., Дани - ленко В. — Київ: “Стилос”, 2007. — 584 с.

3. СБУ знімає останні обмеження доступу до документів радянського періоду. Прес-центр СБУ //http:// www. sbu. gov. ua. /sbu/control/ uk/index

4. Кульчицький С. Голодомор 1932-1933 рр. — Геноцид українського народу. — C. 15 // Голодомор в Україні 1932-1933 рр. Бібліогра­фічний покажчик. Вип. 2. — Одеса: “Студія “Негоціант”, 2008. — 568 с.

5. Ніточко І. І. До читачів. С. 12 // Правда про Голодомор на Оде­щині. Березівський район. — Одеса: Астроспринт, 2008. — 217 с.

6. Розсекречена пам’ять. Голодомор 1932-1933 років в Україні в до­кументах ГПУ-НКВД. — Київ, 2008. — С. 111.

7. Сергійчук В. Український хлібний експорт як один з головних чинників Голодомору-геноциду в 1932-1933 роках. — С. 18// Український хліб на експорт: 1932-1933 / під ред. Іщенко М. — Київ, 2006. — 414 с.

8. Владимир Василенко. Голодомор 1932-1933 років в Україні: пра­вова оцінка //Http://www. sbu. gov. ua/sbu/control/uk/index

9. Поема Григорія Бурика. ГДА СБ України.

10. ГДА СБ України. Лист Миколи Реви до Йосипа Сталина.

11. ГДА СБ України. Щоденник Олександри Радченко.

12. ГДА СБ України. Щоденник Дмитра Заволоки.

13. СБУ відкриває архіви про причетних до Голодомору та репресій в Україні //Http://www. sbu. gov. ua/sbu/control/uk/index


Осипов В. М. Голодомор 1932—1933 годов в документах СБУ.

В данной статье рассматриваются проблемы актуальности Голо - домора 1932-1933 годов в Украине, а также показаны документы из архивов СБУ, которые долгое время были засекречены и не мог­ли должным образом быть изучены.

Osipov V. N. Golodomor 1932—1933 in documents of SBU.

The article deals with problems of the topicality of Golodomor of 1932-1933 in Ukraine aswell as with the documents from SBU ar­chives, that could not have been properly studied.

Похожие статьи