Головна Історія Інтелігенція і влада В. Н. КАРАЗИН (1773-1842 РР.) ТА ОДЕСА: ДО ІСТОРІЇ ЗВ’ЯЗКІВ ЗАСНОВНИКА ХАРКІВСЬКОГО УНІВЕРСИТЕТУ ТА «НОВОЇ ПАЛЬМІРИ»
joomla
В. Н. КАРАЗИН (1773-1842 РР.) ТА ОДЕСА: ДО ІСТОРІЇ ЗВ’ЯЗКІВ ЗАСНОВНИКА ХАРКІВСЬКОГО УНІВЕРСИТЕТУ ТА «НОВОЇ ПАЛЬМІРИ»
Історія - Інтелігенція і влада

Т. Г. Гончарук

Ключеві слова: В. Н. Каразин, історія Одеси.

Ключевые слова: В. Н. Каразин, история Одессы.

Key words: V. N. Karazin, history of the Odessa.

В науковій літературі не згасає інтерес до постаті визначно­го українського просвітителя, вченого-енциклопедиста, засно­вника Харківського університету Василя Назаровича Каразина (1773-1842 рр.). До маловивчених сторінок життєвого шляху цього діяча можна віднести його зв’язки з Одесою, яким до­тепер не було присвячено комплексного дослідження (хоча вже з’явилася праця про місце В. Каразина в історії Микола­єва [1]). Зазначеній проблематиці присвячена лише розвідка відомого одеського дослідника Г. Д. Зленка, який встановив: В. Каразин безперечно «залишив свій слід в історії міста», од­нак констатував, що стосовно цього сліду залишається ще чи­мало нез’ясованого («Скільки часу провів Каразин в Одесі, з ким спілкувався тут, встановити наразі не вдалося». — пише Г. Зленко [2]). Метою цієї статті є визначення за опубліковани­ми джерелами комплексу зв’язків В. Каразина з Одесою.

Діяльність В. Каразина була багатогранною. Він виступав як організатор освіти, державний та громадський діяч, вчений - природознавець, економіст та ін. Внаслідок цього зв’язки В. Каразина з Одесою (швидкозростаючим містом, яке вже у 1810 - х рр. називали «новою Пальмірою») могли мати кілька аспектів. Передовсім В. Каразин відомий, як організатор осві­ти. Серед численних держаних заходів, підготовлених В. Ка - разиним на цій ниві, було створення навчальних округів, які об’єднували «училища кількох сусідніх губерній, подібних між собою щодо місцевих особливостей» [3, с. 438]. 24 січня 1803 р. було підписано указ, в якому до «округу університету, що створюється у Харкові», належали: «Слобідсько-Українська, Орловська, Воронезька, Курська, Чернігівська, Полтавська, Миколаївська, Таврійська, Катеринославська губернії й землі Донських та Чорноморських козаків» [4, с. 422]. Таким чином,

Південна та Лівобережна й Слобідська Україна об’єднувалися в один округ з центром у рідному для В. Каразина Харкові [4, с. 422]. Одеса на момент підписання указу належала до Ми­колаївської губернії [5, с. 272], однак незабаром увійшла до створеної 15 травня 1803 р. Херсонської губернії [6, с. 603]. Зміни навчальної підпорядкованості міста це не спричинило. Одеса протягом 27 років належала до Харківського навчального округу (до 1830 р., коли було створено Одеський навчальний округ) [7, с. 122]. Це спричинило своєрідний духовний зв’язок між Харковом та Одесою, що простежувався протягом усьо­го ХІХ ст. (Так, опис урочистого обіду на честь Харківського університету в Одесі 17 січня 1859 р. розпочинався рядками: «Майже від самого заснування Одеса перебувала в духовному та моральному спілкуванні з Харковом» [8, с. 3] й не дивно, що зазначений обід закінчився «проголошенням тосту в пам’ять незабутнього В. Н. Каразина» [8, с. 32-33].) Віднесення Одеси до Харківського округу, вочевидь, не було випадковим. Стан освіти в Одесі залишався в полі уваги В. Каразина, навіть, під час його опали. Так 1820 р. в листі до царя В. Каразин писав, що через утиски чиновників було «вигнано з Одеси» «визначно­го діяча» ректора Рішельєвського ліцею абата Ніколя [9, с. 31].

Увага В. Каразина до Одеси була викликана також його ді­яльністю, спрямованою на захист економічних інтересів Укра­їни. Як український патріот, В. Каразин (навіть дореволюційні автори визнавали, що попри балканське походження предків «В. Н. Каразин може вважатися малоросом» [10, с. 486]) ви­ступав проти використання України як сировинної бази та ринку збуту для промисловості Центральної Росії [11, с. 8]). Бажаючи виправити таке становище, В. Каразин 1811 р. за­снував для поміщиків краю «Філотехнічне товариство», в яке, за словами Д. Багалія, В. Каразин «вклав масу своїх коштів та енергії» [12, с. 424-425]. Згідно «Правил» товариства, «першо - початкове коло дій його складають такі губернії: Катеринос­лавська, Херсонська, Таврійська, Полтавська, Чернігівська, Слобідсько-Українська, Курська і Воронезька; а центр і міс­це зборів — Харків, який вже є центом торгівлі цих губерній і їхнього навчального закладу» [13, с. 58-59]. Таким чином, Одеса, як місто Херсонської губернії, теж входила до поля ді­яльності «Філотехнічного товариства». Одеса могла зацікавити В. Каразина, як центр транзитний (ще 1801 р. в листі до царя він звертав увагу на транзитні можливості Російської імперії — «постачати вироби Європи — Азії, й азійські багатства Європі найкоротшими шляхами» [14, с. 70]) й безперечно цікавила, як центр експортний (1813 р. у звіті товариству В. Каразин, говорячи про бідність губерній Слобожанщини та «Малоросії», позитивно оцінював «піклування монархів наших, які відкри­ли нам, серед інших благодіянь, такі виходи для виробів на­ших, як Таганрог та Одесу» [15, с. 454]). Цілком, можливо, що В. Каразин планував відкрити контору свого товариства в Одесі, однак, спроба відкрити таку контору в Москві для пря­мого збуту українських виробів 1815 р. зустріла відповідь з боку влади, «що влаштування комерційних контор та торгових оборотів у різних містах, не лише російських але й іноземних, виходить за межі кола [діяльності] вчених і економічних това­риств...» [16, с. 200].

Серед почесних членів «Філотехнічного товариства», які на­лежали до категорії «державних мужів», був і керівник Пів­денної України та одеський градоначальник «Дюк Еммануїл Осипович де-Рішельє» [17, с. 487]. Як зазначав М. Тихий, се­ред осіб, яким В. Каразин надсилав надруковані 1811 р. за власний рахунок брошури «известий о филот. обществе», був «Дюк Еммануїл Осипович Рішельє, який ставився до цієї ініці­ативи з особливою симпатією» [18, № 5, с. 245].

1820 р. В. Каразин був серед ініціаторів створення «товари­ства для полегшення стану селян». Іншим більш радикальним провідником ідеї цього товариства був майбутній керівник пів­денноукраїнського краю М. Воронцов [18, № 6, с. 343-346]. «...Я думаю увійти лише в таке товариство, яке буде мати на меті поступове, але не надто повільне або відкладене на да­лекі часи звільнення селян від рабства», — писав М. Ворон­цов до В. Каразина в листі від 14 квітня 1820 р. [19, с. 253]. М. Воронцов взяв участь у передачі царю Олександру І листа В. Каразина, в якому останній повідомляв про ідею створення цього товариства [20, с. 366]. Ініціатива закінчилася невдачею й чимало осіб (в тому числі і В. Каразин), які підписали подан­ня про створення товариства, постраждали від царського гніву, або відмовилися від своїх підписів. У листі до Олександра І 1820 р. В. Каразин дорікав, що через М. Воронцова, через свою «англоманію», запросив до товариства «молодих демократів» [9, с. 20]. На відмову сприяння з боку М. Воронцова ремствував В. Каразин і у листі до Миколи І від 1826 р. [21, с. 536].

Як ініціатор створення вищезгаданих товариств, В. Каразин не міг не звернути увагу на засноване 1828 р. в Одесі «Това­риство сільського господарства Південного краю Росії» (поло­ження і статут були затверджені царем 2 жовтня 1828 р. [22, с. 873-877]), цілі та сфера діяльності якого були схожими на завдання, що їх ставив перед «Філотехнічним товариством» В. Каразин. Одеське товариство почало випускати свій часо­пис: спочатку — «Листки», а потім — «Записки» (В. Каразин ще 1820 р. писав про необхідність видавати часопис з питань господарювання, «що є наскільки необхідними, настільки і ці­кавими» [23, с. 332-333]).

В цей час В. Каразин перебував в опалі переважно в своє­му маєтку Кручик на Слобожанщині. Проте на Півдні України служили його сини. Старший — Василь був поранений під Вар­ною 1828 р., а потім — лікувався у шпиталі Севастополя. Ві­домо, що 1828 р. Варна була здобута армією під керівництвом М. Воронцова. До цього «достойного генерал-губернатора» (сло­ва В. Каразина) того року писав і В. Каразин [24, с. 703], що могло свідчити про збереження приязних відносин між цими двома визначними діячами. Інший син В. Каразина — Філа - дельф служив у Миколаєві чиновником з особливих доручень штабу Чорноморського флоту [25, с. 499; 26]. Ф. Каразин на­магався усіляко посприяти покращенню долі батька.

1826 р. В. Каразину було «дозволено, жити, де він забажає. однак окрім С.-Петербургу. й з тим, щоб він утримувався від будь-яких суджень [щодо справ], які його не стосуються» [27, с. 449]. Неможливість отримання цілковитого помилуван­ня й відсутність звісток від синів сильно пригнічували його у цей час [28, с. 224]. Проте він міг подорожувати. Краєзна­вець О. И. Губарь звернув увагу автора цієї статті на згадку, що 1836 р. на шпальтах «Одесского вестника» (далі — ОВ) се­ред осіб, які прибули до Одеси від 11 до 15 вересня згадано «ст. [атського] рад. [ника] Каразина з Миколаєва». Він відбув «до Криму» в період з 18 до 22 вересня, повернувся до Одеси з Криму від 25 до 29 вересня й відбув з Одеси «до Харкова» в період з 2 до 6 жовтня 1836 р. [29]. Можливо, це був перший візит В. Каразина до Одеси. Це місто явно йому сподобалося. Коли під час відлучки В. Каразина 1836 р. у його сільському будинку трапилася пожежа, за словами М. Тихого: «Каразин був змушений залишити Кручик „.з 1838 року усі статті та листи Каразина підписані м. Харковом, Москвою або Одесою» [18, № 7/8. с. 36].

В. Каразина пов’язувала з Одесою і дружба з редактором ОВ, нащадком гетьманських козаків Олександром Григорови­чем Тройницьким (1807-1871 рр.). 1837 р. В. Каразин в листі до О. Тройницького схвально оцінив переклад давньоримської поеми Аріана «Періпл» (переклад здійснив правитель канце­лярії одеського градоначальника А. Я. Фабр), виданий в Одесі. «Твір надруковано з відмінною красою, його сміливо можна показувати у Петербурзі і Лондоні — буде рекомендувати Оде­су!», — відзначав палкий патріот Харкова [30, с. 562]. В. Ка - разина надихало те, що переклад було надруковано після подо­рожі М. Воронцова 1836 р. по Чорному морю, здійсненої задля покращення судноплавства і торгівлі з Кавказом [31, с. 224­230]. «Будемо чекати на іншого Періпла!» — відзначав він [30, с. 562].

Того ж року, за відомостями ОВ, В. Каразин в період від 31 серпня до 3-го вересня прибув до Одеси «з Полтави» [32]. «Скільки разів я, старець харківський, бував у конторі вашого «Вестника» з однією лише метою, щоб з вами познайомитись! Однак на нещастя приходив завжди невчасно. Це тим більш не­приємно, що, як говорять, і вдома застати важко», — розпочав лист до О. Тройницького від 18 вересня 1837 р. В. Каразин, в якому, зокрема, просив опублікувати свою статтю «Уривок з роздумів про чорноморську торгівлю». Зворотна адреса листа: «Одеса на Преображенській, буд. Попова» [30, с. 562-563]. На­разі неясно, де саме був розташований цей будинок. Коли у 1837 р. В. Каразин залишив Одесу, газета не повідомила. Це було до початку епідемії, принесеної до Одеси восени того року («Знайомлячись й потім прощаючись з вами, я не передбачав, що східна виразка буде перешкодою для наших зв’язків!», — писав В. Каразин до О. Тройницького 5 березня 1838 р.). В. Ка - разин дописав до раніше поданої О. Тройницькому статті ури­вок, в якому, звертаючись до поміщиків українських губерній, що зібралися обговорити успіхи «відпуску до Одеси пшениці та сала», зазначав: «Ми живемо і споживаємо по-європейські, але доходи для життя добуваємо по-скіфські» (ці слова В. Карази­на І. Крип’якевич вважав вельми важливими для розуміння стану вітчизняної економіки ХІХ ст. [33, с. 255]), пропонуючи, як вихід, вступати до «Філотехнічного товариства», щоб з ча­сом перейти до експорту не сировини, а промислової продукції. В. Каразин також просив опублікувати у «одеській газеті» ще дві свої розвідки (статтю про експорт та оголошення про алко­голь) [30, с. 563]. Однак тоді статті за підписом В. Каразина на шпальтах ОВ не з’явилися.

1839 р., прохаючи «цілковитого помилування», В. Каразин в листі до царської доньки Марії Миколаївни згадав, між ін­шим, що бачив її чоловіка «підчас його прогулянок по Одесі» [18, № 7/8, с. 40]. Коли в серпні 1839 р. Микола І дозволив В. Каразину відвідувати усі міста імперії «окрім столиць», останній в листі до О. Бенкендорфа писав: «гірке становище моє залишилося тим самим (я і до цього часу безперешкодно мешкав у селі та в губернському місті та їздив також безпере­шкодно до Києва та Одеси)» [34, с. 26].

Від 1839 р. ґрунтовні дослідження Василя Назаровича поча­ли публікуватися в Одесі у «Листках» вищезгаданого Товари­ства сільського господарства Південної Росії. У цих «Листках» (які тоді мали статус «Прибавлений к «Одесскому вестнику») були вміщені розвідки В. Каразина: «Про лісівництво та лі­сорозведення», «Про хімічні перетворення», а також повідо­млення: «Нова ідея В. Н. Каразина щодо виноробства» [35]. На початку першої з них була примітка редакції: «Стаття ця вже була надрукована у 48 та 51 номерах «Харьковских ведомос­тей» 1838 р. Тут, за бажанням поважного автора, її вміщено з деякими правками й доповненнями, ним зробленими. Ба­жаємо від усього серця успішного втілення його добромисної мети» [35].

У 1842 р. три публікації за підписом В. Каразина з’явилися на шпальтах ОВ, на цікавий зміст яких звернув увагу Г. Злен- ко [2]. Перша — «Про нове відкриття в Англії, котре однак є повторенням російського винаходу 1809 р.» про те, як свого часу, працюючи над удосконаленням горілчаного виробництва,

В. Каразин, вирішив використати силу пара для руху човна, од­нак не завершив своїх досліджень. Говорячи про свої численні досліди, В. Каразин із самоіронією писав: «Як першій вихова­нець хімії та природничих наук, який потрапив до нашої Укра­їни, й через пристрасть до них з дитинства, я був та залишаюсь вельми поганим господарем. Переходячи невпинно від одного предмету до іншого, я любив досліджувати причини явищ, ро­бити досліди, не маючи на увазі економічних результатів, бо вони б відвернули мене від науки» [36]. Другою публікацією був «Лист до редактора» про астрономічні спостереження авто­ра за місячним сяйвом, що мав підпис: «30 липня. Одеса» [37]. Отже, влітку 1842 р. В. Каразин знов відвідав Одесу. У третій публікації під назвою «Кавуни» йшлося про засоби збереження кавунів, виготовлення з них вина та інших виробів [38] (серед поданих до ОВ, але неопублікованих матеріалів В. Каразина М. Тихий згадував статтю «Про спалення вугілля з розрахун­ком» [18, № 7/8, с. 38]).

Вищезгадана стаття про кавуни, згідно бібліографічних по­кажчиків праць В. Каразина, була його останньою прижиттє­вою публікацією у пресі. Показово, що, згідно тих самих по­кажчиків й праці М. Тихого, в Одесі 1842 р. вийшла друком й остання прижиттєва книжка Василя Назаровича, яка мала назву «Несколько предложений доброго гражданина». До кни­ги входили три праці В. Каразина, а в присвяті на її початку було зазначено: «...Одеса в кінці серпня 1842 року» [18, № 7/8, с. 55-56; 39, с. 22]. Цілком можливо, це вказувало не на місце видання (в покажчиках тогочасних одеських видань зазначену книгу не згадано), а на місце укладання збірки.

Восени 1842 р. В. Каразин відвідав Крим і, дослідивши стан місцевого виноробства, склав докладні нотатки «південно­го берега Тавриди» [40, с. 661-669]. Проте вже 17 листопада 1842 р. Ф. Каразин надіслав О. Тройницькому з Миколаєва довгого листа, який починався так: «Ви знали статського рад­ника Василя Назаровича Каразина. Його вже нема! .Повер­таючись з Криму. він захворів у Миколаєві та помер на моїх руках 4-го числа цього місяця о 8-й годині пополудні» [30, с. 564]. Ф. Каразин прагнув зробити ім’я свого батька «хоча б якоюсь мірою відомим цьому світу, який не хотів познати його за життя». «Здійснення цієї мети, — писав О. Тройницькому Ф. Каразин, — я розпочинаю зверненням до вас. з проханням помістити у «Вестнике», який ви видаєте, відомості про його смерть, пояснивши, хоча б декількома словами, хто він був». Ф. Каразин додав до цього листа коротку біографію батька із проханням пообіцяти читачам ОВ у майбутньому опублікувати «докладну біографію» В. Каразина, якщо на це буде дозвіл на­чальства [30, с. 565-572].

28 листопада 1842 р. ОВ повідомляв: «Ми отримали з Мико­лаєва звістку про те, що там 4 листопада в 8 г. п. п. помер член багатьох наукових товариств й правитель справ «Філотехнічно - го товариства», статський радник Василь Назарович Каразин, один з людей по-справжньому визначних в історії просвітни­цтва Росії». Невідомий автор некрологу (вочевидь, редактор га­зети) згадав провідну роль В. Каразина у заснуванні Міністер­ства народної освіти та Харківського університету та звернув увагу на працю покійного вченого, відзначаючи: «.він діяв до самих своїх старих років з невтомною самовідданістю й з вра­жаючою наполегливістю. Ще теперішнім літом він був у Одесі й виїхав звідси в Крим для здійснення, за запрошенням Мініс­терства державного майна, дослідів щодо однієї з тисячі своїх пропозицій — покращення російських вин. Смерть припинила його дні на зворотному шляху з Криму, на 70-му році від наро­дження. Мешканці Харкова, де він переважно жив та діяв, не забудуть усього того, що він зробив для процвітання їх міста й пам’ять про нього буде зберігатися посеред них, як про одного з найповажніших та найнаполегливіших співгромадян». Газета обіцяла читачам у майбутньому опублікувати біографію В. Ка - разина [41]. Однак цього здійснено не було. Вочевидь, Ф. Кара­зин не отримав у столичних чиновників «благословення» на її публікацію. ОВ виявився одним з небагатьох часописів, який наважився опублікувати некролог В. Каразина. Так, М. Тихий згадав, що «19 грудня того ж [1842] року в 101 № «Московских ведомостей» вміщено передрукований з «Одесского вестника» некролог» [18, № 7/8, с. 56], зазначивши, що навіть харківські видання за 1842 р. «взагалі промовчали про смерть В. Н. Кара - зина» [18, № 7/8, с. 56].

Таким чином, взаємини В. Каразина з Одесою були зумов­лені низкою причин, зокрема: перебуванням у цьому місті та інших містах Південної України його родичів та однодумців, розвитком місцевої освіти та ін. Проте головну роль у досить тісних зв’язках В. Каразина з Одесою, особливо в останній пе­ріод його життя, відігравала зростаюча роль Одеси для усіх українських земель, як головного порту для експортної про­дукції та своєрідного економічного та культурного «містка до Європи», а також наявність у Одесі часописів (ОВ та «Листков Общества сельского хозяйства южной России»), в яких В. Ка­разин прагнув публікувати свої праці з наукової та соціально- економічної проблематики. У цій розвідці, звичайно, не можна висвітлити усіх зв’язків В. Каразина з Одесою. Залишаються нез’ясованими, ще чимало їх аспектів (не повністю окреслено коло одеських знайомих В. Каразина, його «одеські адреси» та ін.), які чекають на своє вивчення.

Джерела та література

1. Дешко Л. О. Каразінська каплиця. — К., 2009. — 84 с.

2. Зленко Г. Украинский Ломоносов: К 220-летию со дня рожде­ния В. Н. Каразина // Вечерняя Одесса. — 1993. — 9 февраля.

3. Полное собрание законов Российской империи (далі — ПСЗРИ). — Собр.1. — Т. 27. — № 20.597.

4. ПСЗРИ. — Собр.1. — Т. 27. — № 20.598.

5. ПСЗРИ. — Собр.1. — Т. 27. — № 20.449.

6. ПСЗРИ. — Собр.1. — Т. 27. — № 20.760.

7. Гребцова I. С., Хмарський В. М. Освіта, наука, культура // Історія Одеси. — Одеса, 2002.

8. Празднование годовщины основания императорского Харьков­ского университета, 17-го января 1859 г., в Одессе. — Одесса, 1859.

9. Записка В. Н. Каразина, представленная императору Александру I чрез министра внутренних дел гр. В. П. Кочубея // Русская стари­на (далі — РС). — 1871. — № 1.

10. Срезневский В. Каразин, Василий Назарович // Русский биогра­фический словарь. — Т. [Ибак — Ключарев]. — СПб., 1897.

11. Винар Б. Розвиток української легкої промисловості. — Денвер, 1955.

12. Багалей Д. Каразин Василий Назарович // Энциклопедический словарь / под. ред. Брокгауза и Эфрона. — Т. XIV (27) [Калака — Кардаш]. — СПБ., 1895.

13. Правила Філотехнічного товариства // Українська економічна думка: Хрестоматія. — К., 1998.

14. Первое писание В. Н. Каразина к императору Александру 1-му. 22 марта 1801 года // РС. — 1871. — № 7.

15. Переписка В. Н. Каразина с графом Аракчеевым // Сборник исто­рических материалов, извлеченных из архива первого отделения собственной Его Императорского величества канцелярии (Далі — СИМИ...). — СПб., 1876. — В.1.

16. Письмо О. Козодавлева к В. Н. Каразину по поводу устройства в Москве конторы Филотехнического общества // РС. — 1901. — № 7.

17. Переписка В. Н. Каразина по Филотехническому обществу (1814­1818 гг.) // СИМИ... — СПб., 1889.

18. Тихий Н. В. Н. Каразин (Его жизнь и общественная деятельность) // Киевская старина. — 1905. — № 5, 6, 7/8.

19. Дубровин Н. Письма главнейших деятелей в царствование импера­тора Александра I (1807-1829 год). — СПб., 1883.

20. Записка, препровожденная мая 5-го дня 1820 года к императо­ру Александру Павловичу графом М. С. Воронцовым и князем А. С. Меншиковым, чрез руки статс-секретаря графа Каподистрия // РС. — 1871. — № 3.

21. Записка В. Н. Каразина, представленная императору Александру I чрез министра внутренних дел гр. В. П. Кочубея // РС. — 1871. — № 1.

22. ПСРРИ. — Собр.2. — Т. 3. — № 2320.

23. Василий Назарович Каразин (1773-1842 г.). Об ученых обществах и периодических сочинениях в России // РС. — 1871. — Т. 3.

24. Срезневский В. И. К биографии В. Н. Каразина. Письма В. Н. Ка­разина П. И. Кеппену // РС. — 1904. — № 9.

25. С-ий В. Каразин Филадельф Васильевич // Русский биографиче­ский словарь. — Т. [Ибак — Ключарев]. — СПб., 1897.

26. Березюк Н. М. Достойные своего рода (к семейному портрету Ка - разиных) // иМІУЕКВІТЛТЕБ. Наука и просвещение. — 2003. — № 1.

27. Мурзанов Н. А. О неутверждении В. Н. Каразина в должности // РС. — 1905. — № 5.

28. К биографии В. Н. Каразина // РС. — 1902. — № 4.

29. О приехавших в Одессу и выехавших из оной лицах, с 11-го по 15-е сентября // Одесский вестник (далі — ОВ). — 1836. — 16 сен­тября; О приехавших в Одессу и выехавших из оной лицах, с 18-го по 22-е сентября // ОВ. — 1836. — 23 сентября; О приехавших в Одессу и выехавших из оной лицах, с 25-го по 29-е сентября // ОВ. — 1836. — 30 сентября; О приехавших в Одессу и выехавших из оной лицах, с 2-го по 6-е октября // ОВ. — 1836. — 7 октября.

30. Из бумаг Александра Григорьевича Тройницкого // Русский ар­хив. — 1894. — № 3.

31. Зисерман А. Воронцовский «Перипл» Черного моря // Русский архив. — 1894. — Т. 2. — № 6.

32. О приехавших в Одессу и выехавших из оной лицах, с 31 августа по 3-е сентября // ОВ. — 1837. — 4 сентября.

33. Крип’якевич I. П. Історія України. — Львів, 1990.

34. Дубровин Н. Граф А. X. Бенкендорф и В. Н. Каразин // РС. — 1903. — № 4.

35. О лесоводстве и лесоразведении // Листки Общества сельского хо­зяйства южной России (далі — ЛОСХЮР). — 1839. — № 2. —

С. 87; О химических превращениях // ЛОСХЮР. — 1840. — № 1. — С. 63; Новая идея В. Н. Каразина касательно виноделия // ЛОСХЮР. — 1840. — № 2.

36. Каразин В. О новом открытии в Англии, которое однако есть по­вторение русского изобретения // ОВ. — 1842. — 29 апреля.

37. Каразин В. Письмо к редактору // ОВ. — 1842. — 1 августа.

38. Каразин В. Арбузы // ОВ. — 1842. — 26 августа.

39. Тихий Н. Литература о В. Н. Каразине // КС. — 1905. — № 10 (Приложения).

40. Каразин В. Н. Беспристрастный взгляд на южный берег Тавриды и на его произведения // РС. — 1872. — № 4.

41. ОВ. — 1842. — 28 ноября.

Анотації

Гончарук Т. Г. В. Н. Каразин (1773—1842 гг.) и Одесса: к исто­рии связей основателя Харьковского университета и «новой Паль­миры».

В статье исследуются связи основателя Харьковского универси­тета В. Н. Каразина с Одессой. Рассматривается публицистическая деятельность В. Н. Каразина на страницах одесских периодиче­ских изданий.

Goncharuk T. G. V. N. Karazin (1773—1842) and Odessa: to his­tories of the relationships of the founder Kharkov university and «new Palmira».

The article deals with the research of the relations of V. N. Kara­zin with Odessa. Author considered publications of V. N. Karazin on pages of Odessa press.


Похожие статьи