Головна Історія Інтелігенція і влада ПОЛЬСЬКО-УКРАЇНСЬКІ ВІДНОСИНИ НА ПРИКАРПАТТІ ЗА МАТЕРІАЛАМИ УКРАЇНСЬКОЇ ПРЕСИ КРАЮ (1918 — 1939)
joomla
ПОЛЬСЬКО-УКРАЇНСЬКІ ВІДНОСИНИ НА ПРИКАРПАТТІ ЗА МАТЕРІАЛАМИ УКРАЇНСЬКОЇ ПРЕСИ КРАЮ (1918 — 1939)
Історія - Інтелігенція і влада

Р. С. Лещишин

Актуальною проблемою історії України залишається дослі­дження міжнаціональних стосунків на її території. Зокрема, це стосується й Прикарпаття у міжвоєнний період (1918-1939 рр.). Метою дослідження є виявлення особливостей висвітлення ха­рактеру польсько-українських відносин на шпальтах україн­ської преси Прикарпаття у 1918-1939 роках та вплив на це політичних обставин у той чи інший хронологічний період.

У сучасній українській історіографії ця історична проблема висвітлена радше фрагментарно, адже цілісного наукового до­слідження української преси Прикарпаття міжвоєнного пері­оду ще нема, що пов’язано з великим об’ємом матеріалу. Зага­лом, дослідження теми можна розділити на дві групи. Першою групою є бібліографічні довідники, які охоплюють всі часописи того чи іншого регіону Прикарпаття, у яких є стислий опис змісту і обставин виходу кожного часопису [1]. їх недоліком є те, що це скоріше пресознавчо-філологічні, довідкові видання, у яких українська преса Прикарпаття міжвоєнного періоду не розглядається як вузько історична проблема.

Другою групою є ті праці, які стосуються або окремих про­блем дослідження історії української преси Прикарпаття між­воєнного періоду, або конкретних часописів впродовж їх існу­вання [2]. Але це не висвітлює комплексно наукової проблеми, яка потребує більш повного дослідження.

За доби ЗУНР Прикарпаття, зокрема Станиславів, стало центром пресового руху в Галичині [3, с. 31]. Не менш активно, хоч і не довгий час, українська преса розвивалася у Коломиї [4, с. 28-29]. У цей час, для вдоволення попиту та інформуван­ня населення про події в державі було засновано багато нових видань. Всі вони, незалежно від політичної орієнтації, стояли на державницьких позиціях та були лояльні до уряду ЗУНР - УНР [5, с. 19]. Чимало з них були засновані урядовими чинни­ками [6, с. 19].

Серед них особливе за своїм значенням для вивчення поль­сько-українських відносин на території краю стоїть урядовий “Покутський вістник”, перше число якого вийшло 10 листо­пада 1918 року, після чого він продовжував виходити до 22 травня 1919 р. [7, с. 84]. На прикладі цього видання можна скласти уявлення щодо того, наскільки напружились польсь­ко-українські відносини на Прикарпатті в час польсько-україн­ської війни 1918-1919 років.

Важливим питанням тилового життя в час українсько-поль­ської війни було налагодження нормальної роботи шкільницт­ва краю та проведення українізації школи, що стихійно почало робити саме населення з перших днів встановлення української влади [8, с. 200]. Польське учительство саботувало ці заходи, що викликало роздратування українців. Так, З. Скварко вказу­ючи на таку поведінку поляків, писав: “Польське “демократи­чне” учительство взяло польський імперіалізм від синьокров - них польських шляхтичів, хоч би лише з ери Казим. Великого, Льва Пінійського і т. п.” [9]. Свідченням цього стало те, що половина польського учительства Товмацького повіту не підпи­сали заяви-зречення на вірність України [10]. У відповідь на ці антидержавні дії їх було звільнено з роботи 31 грудня 1918 р., після чого виник відчутний брак вчителів [11]. Так само в ли­стопаді 1918 року у Снятинському повіті були звільнені 82 вчителі-поляки, після чого на службі їх залишились лише 16, внаслідок чого майже половина шкіл залишилась взагалі без вчителів [12]. Одночасно з 1 січня 1919 р. всюди була скасова­на польська мова викладання та повсюдно введена обов’язкова українська зі зберіганням польської залежно від бажання бать­ків та кількості учнів [13]. Українська мова, географія, літера­тура стали обов’язковими предметами [14, с. 200].

Причиною напруження у стосунках була не лише польсь­ко-українська війна, а й те, що поляки в своїй заяві від 8 ли­стопада 1918 р. заявили, що долю Галичини визнає мирний конгрес, таким чином, як стверджував З. Скварко: “Поляки... не визнають української держави, ні української влади, а все залежить від мирного конгресу, а уряд український лише тим­часовий’^!. 5]. Українська місцева влада навіть відмовлялась приймати листи до урядових структур, написані польською мовою [16]. Це робилось всупереч закону, бо в офіційному “Ві - стнику Державного Секретаріату шляхів, почт і телеграфів” (1919) представникам національних меншин надавалась “сво­бода уживання як устно, так і в письмах їх матірної мови в урядових зносинах з державними властями і урядами, публіч­ними інституціями і державними підприємствами” [17, с. 129]. Разом з тим, в газетах, наприклад “Урядових вістях Косівсько - го повіту” друкували повідомлення про зміну польських виві­сок, написів, дороговказів на українські [18, с. 193]. А в “То - вмацьких вістях” вказувалось, що: “Українська мова має бути уміщена в першім місци, товстими буквами та без граматичних і орфографічних помилок” [19, с. 181].

Не менш важливим у польсько-українських стосунках на Прикарпатті було земельне питання, адже більшість земель належали польським поміщикам, які мали позбутись її на ко­ристь українських селян, які виступали проти будь-яких по­слаблень уряду щодо польських землевласників [20]. Хоча ці протиріччя викликали напруження у польсько-українських стосунках на Прикарпатті, але “Покутський вістник” завжди залишався поміркованим до місцевого польського населення, не роздмухуючи міжнаціональної ворожнечі, вимагаючи лише лояльного ставлення до української держави. В цілому, це було характерним і для інших українських видань Прикарпаття. Вони намагались акцентувати увагу передовсім на проблемах українського державотворення.

Радикальні зміни у характері публікацій по проблемі поль­сько-українських відносин відбулись після окупації ЗУНР Польщею, що призвело до закриття українських періодичних видань [21] та те, що українці стали пригнобленою частиною населення Прикарпаття. Все це викликало надмірну заполіти - зованість, короткочасність існування, утиски польською цен­зурою та повсякчасні суперечки ідеологічного порядку один з одним. Свідченням гостроти публікацій української преси Прикарпаття про українсько-польські стосунки були постійні конфіскати. Так, коломийський молодіжний часопис “Молода громада”, який виходив лише у 1922 р., був за цей короткий час цілими номерами конфіскований 5 разів [22, с. 98-99]. Кон­фіскацій не уникали навіть такі досить помірковані часописи, як “Станиславівські вісті” чи часопис для жіноцтва “Жіноча воля”.

Великою мірою висвітлення польсько-українських відносин залежало від політичного спрямування того чи іншого часопису та хронологічного періоду, в який виходило те чи інше видан­ня. Таке явище виникло тому, що в 20-30 рр. на Прикарпатті діяло багато партій різного політичного спрямування, кожна з яких намагалась видавати для пропаганди власних політичних ідей, жорстко критикуючи одна одну.

Так, станиславівська газета “Селянський прапор”, яка на­лежала пропольському “Українському народному союзу”, ви­ступала за “спільне і згідне” життя українського народу та лояльність до неї української інтелігенції, заявляючи, що “український нарід лише тоді може розвиватися, коли буде си­льна і незалежна Польща” [23]. Показовим є те, що у “Селян­ському прапорі” ні разу не згадувалось ім’я І. Франка, до якого негативно ставились поляки, в той час, як всі державницькі видання активно цитували його твори та регулярно відзначали пам’ять класика [24]. Ще більш пропольським виданням була газета “Городенківські вісті”, яка виходила у 1934-37 рр., пе­ребуваючи на утриманні староства, у якій взагалі були відсутні публікації, де б розглядалась проблема українців як окремої нації у Польщі [25, с. 226-227].

Проте, в цілому, для решти видань була характерна актив­на громадська позиція та опозиційність до польської держави, що спричиняло чисельні конфіскації окремих статей та цілих номерів часописів через надмірну гостроту, на думку польсь­ких цензорів, вміщених у них матеріалів. Це стосувалось всієї української легальної преси Галичини. Так, лише за 10 міся­ців 1932 року українська легальна періодика Галичини зазнала 343 конфіскацій, а преса ОУН і КПЗУ була цілком під заборо­ною [26, с. 151].

Найбільш поважним виданням, яке існувало у Станиславові у 30-х рр., був тижневик “Станиславівські вісті”, які виходили у період 1937-38 рр. [27, с. 251]. Хоча видання позиціонувало себе як безпартійне, воно займало яскраво виражену держав­ницьку позицію, що видно по програмній статті “Наш шлях” у першому номері: “Хочемо, щоб наш часопис... навчив укра­їнського громадянина по-українськи думати, що більше, щоб навчив кожного з нас:... Добро Нації понад усе!” [28, с. 253].

Газета активно інформувала громадськість про всі антиук­раїнські дії польської влади. Так, під час свята на відзначення пам’яті І. Франка у селі Хриплин 12-13 червня 1937 р. полі - цейським-полякам не сподобалось, що українці співають патрі­отичну соборницьку пісню “Розвивайся ти, високий дубе!” [29]. Поліцейські всіх затримали до 3 години ночі, викрикуючи на українців: “псякреф”, “стуль писк” та звертаючись на “ти” [30]. Такого роду публікації були типовими для “Станиславівських вістей”, що спричиняло конфіскації цензурою. “Станиславівські вісті” описували всі напади польської влади чи окремих поляків на українців. Так, в № 5 від 30 травня 1937 р. було докладно описано провокаційний напад польського “Гнізда шляхецького” на читальню “Просвіти” у Боднарові та засуджено поведінку польської поліції, яка замість того, щоб заарештувати бойови­ків “Гнізда шляхецького”, арештувала побитого українця [31]. Цю тему продовжували й у наступних номерах [32]. “Станисла­вівські вісті” рішуче протидіяли всім спробам польської влади сіяти розбрат між українцями, дробити українців Прикарпаття на якісь квазі-етнічні групи — т. зв. “регіоналізм”, що нама­галась проводити у 30-х роках Польща [33, с. 293]. Свідчен­ням цього була стаття “Cuius regio...”, де викриваються спроби поляків творити на Гуцульщині якісь “Легіони хуцульське” і де в чисто українських селах “високоморальні” польські вчи­телі на привітання “Слава Ісусу Христу” відповідають “Поведз то псу” (“кажи то собаці”) [34]. Також “Станиславівські вісті” опирались спробам офіційної Варшави створювати якусь “за - гродову шляхту”, якої влада виявила у Галичині від 800000 до 1 000 000 чол., що було спрямовано на полонізацію Галичини загалом та Прикарпаття зокрема [35, с. 293-294]. “Станиславів - ські вісті” закликали орієнтуватись українську шляхту не на польську аристократію, а на традицію середньовічної українсь­кої держави, перш за все Галицько-Волинської [36, с. 129].

Окремі публікації присвячувались протиріччям між укра­їнцями і поляками в економічній сфері, адже, як стверджу­вали “Станиславівські вісті”, в той час як польські підприєм­ці отримували від Поштової каси ощадності (ПКО) мільйони злотих кредитів, українські та єврейські купці не отримали нічого [37].

В цілому, попри вдавану безпартійність, “Станиславівські вісті” перебували на правому фланзі політичного спектру по­літичного життя, різко виступаючи проти всіх спроб поляків пригноблювати українців Прикарпаття. На сторінках цієї газе­ти є важлива інформація про польсько-українські стосунки у краї в другій половині 30-рр.

Не менш критично сприймала стан польсько-українських стосунків і часопис, призначений для українських жінок “Жі­ноча доля”, який наголошував на переслідуваннях українців польською владою [38]. Ще гостріше засуджував спроби поло­нізації українців коломийський ультранаціоналістичний тиж­невик “Авангард”, який особливо виступав проти паплюження української історії [39].

Трохи інакше ставлення до польсько-українських відносин мав лівий часопис “Селянські вісти”, який був рупором Україн­ської партії незалежних соціалістів [40, с. 186]. Згідно соціа­лістичної доктрини про єдність пролетаріату незалежно від на­ціональних ознак, газета схвалювала спільні акції польських, українських і єврейських робітників та співпрацю українців у польських профспілках [41]. В той же час “Станиславівські вісті” були проти участі українського пролетаріату в неукраїн­ських профспілках, бо польські ліві погано ставились до укра­їнців [42]. Все це відображало ідейні розбіжності між обома часописами.

Отже, українська преса Прикарпаття, за винятком кількох пропольських видань, різко негативно ставилась до польського пригноблення, систематично викриваючи всі випадки приду­шення поляками українців в 1918-1919 рр., хоча на позицію тієї чи іншої газети у висвітленні польсько-українських сто­сунків значний вплив мали політичні вподобання керівництва часопису. Українська преса Прикарпаття є цінним історичним джерелом, оскільки містить унікальні факти з історії україн­сько-польських стосунків на території краю в період 1918­1939 рр.


1. Галушко М. Українські часописи Станіслава. 1879-1944. — Львів. — 2001; Дроздовська О. Українські часописи повітових міст Галичини (1865-1939). Історико-бібліографічне дослідження. — Львів. — Львівська наукова бібліотека ім. В. Стефаника НАН України. — 2001; Романюк М. М., Галушко М. В. Українські ча­сописи Коломиї. 1865-1994 рр. Історико-бібліографічне досліджен­ня. — Львів. — 1996 та ін.

2. Луцький О. Українська легальна преса Західної України 20-30 рр. XX ст.: умови й основні показники розвитку / Українська періоди­ка: історія і сучасність. Доповіді й повідомлення сьомої Всеукра­їнської науково-теоретичної конференції. — Львів, 17-18 травня 2002 року / За ред. Романюка М. М. — Львів. — 2002; Лещи - шин Р. Археологічні відкриття в Крилосі у висвітленні українсь­кої преси Прикарпаття другої половини 30-х рр. XX ст.: соціально - політичний аспект / Матеріали міжнародної наукової конференції “Християнська спадщина Галицько-Волинської держави: ціннісні орієнтири духовного поступу українського народу” (присвячується 70-річчю археологічного відкриття у Крилосі і 850-літтю Галиць­кого кафедрального собору). — Івано-Франківськ — Галич. — 2006 та ін.

3. Галушко М. Українські часописи Станіслава. 1879-1944. — Львів. — 2001. — С. 31.

4. Дроздовська О. Українські часописи повітових міст Галичини (1865-1939). Історико-бібліографічне дослідження. — Львів. — Львівська наукова бібліотека ім. В. Стефаника НАН України. — 2001. — С. 28-29.

5. Романюк М. М., Галушко М. В. Українські часописи Коломиї. 1865-1994 рр. Історико-бібліографічне дослідження. — Львів. — 1996. — С. 19.

6. Там само.

7. Там само. — С. 84.

8. Тищик Б. Законотворча діяльність та державний устрій Західноук­раїнської Народної Республіки // Галичина. Науковий і культур­но-просвітній краєзнавчий часопис. — 2001. — № 5-6. — С. 200.

9. Скварко З. Провокація чи комізм? — Покутські вісти. — 1918. — 14 листопада.

10. Повітова шкільна рада. — Покутський вістник. — 1919. — 19 січня.

11. Там само.

12. Народне шкільництво в Снятинськім повіті. — Покутський віст - ник. — 1919. — 8 мая.

13. Життя Покуття. Розпорядок у справі. — Покутський вістник. — 1919. — 12 січня.


Ы^ищик Б. Законотворча діяльність та державний устрій Західноук­раїнської Народної Республіки II Галичина. Науковий і культур­но-просвітній... — С. 200.

15. Скварко З. Провокація чи комізм? — Покутські вісти. — 191S. — 14 листопада.

16. Примір гідний наслідування. — Покутський вістник. — 191S р. — 26 грудня.

17. Галушко М. Українські часописи Станіслава... — С. 129.

^.Дроздовська О. Українські часописи повітових міст Галичини... —

С. 193.

19^ам само. — С. 1S1.

20. Слободян П., Лукинюк I. Життя Покуття. З Гвоздеччини. Чи ми в українській державі? — Покутський вістник. — 1919. — 24 квітня.

21. Романюк М. М., Галушко М. В. Українські часописи Коломиї... — С. 21.

22^ам само. — С. 9S-99.

23. Пам’яті Tаpаcа Шевченка. — Селянський прапор. — 1926. — 2S квітня.

24.З життя села і міста. Культурний скандал. — Громадський го­лос. — 1926. — 19 червня; Геній галицької землі. — Жіноча доля. — 1936. — 15 травня; Іван Франко на службі народові. В 21- ші роковини смерті Генія Галицької землі. — Станиславівські віс­ті. — 1937. — 6 червня.

25. Дроздовська О. Українські часописи повітових міст Галичини... — C. 226-227.

26. Луцький О. Українська легальна преса Західної України 20-30 рр. ХХ ст.: умови й основні показники розвитку I Українська періоди­ка: історія і сучасність. Доповіді й повідомлення сьомої Всеукра­їнської науково-теоретичної конференції. — Львів, 17-1S травня 2002 року. За ред. Романюка М. М. — Львів. — 2002. — С. 151.

27. Галушко М. Українські часописи Станіслава... — С. 251.

28. Tам само. — С. 253.

29. Учасник. У Хриплині. — Станиславівські вісті. — 1937. — 4 липня.

30^ам само.

31. Кровавий напад членів “Gniazda Szlacheckiego” на читальню “Просвіти” у Боднарові. — Станиславівські вісті. — 1937. — 30 травня.

32. Посол д-р Біляк у Боднарові. — Станиславівські вісті. — 1937. — 6 червня.

33. Комар В. Політика Польщі щодо українців Галичини (191S - 1939 рр.): основні напрямки та етапи II Галичина. Науковий і культурно-просвітній часопис. — 2001. — № 5-6. — С. 293.

34Xuius regio... — Станиславівські вісті. — 1937. — 1 серпня.

35. Комар В. Політика Польщі щодо українців Галичини... — С. 293­294.

36. Лещишин Р. Археологічні відкриття в Крилосі у висвітленні укра­їнської преси Прикарпаття другої половини 30-х рр. XX ст.: соці­ально-політичний аспект / Матеріали міжнародної наукової кон­ференції “Християнська спадщина Галицько-Волинської держави: ціннісні орієнтири духовного поступу українського народу” (при­свячується 70-річчю археологічного відкриття у Крилосі і 850-літ - тю Галицького кафедрального собору). — Івано-Франківськ — Га­лич. — 2006. — С. 129.

37. К-р. Українським вкладчикам під розвагу. — Станиславівські віс­ті. — 1937. — 29 серпня.

38. Було колись на Україні. — Жіноча доля. Часопис для українського жіноцтва. — 1937. — 1 вересня.

39. Перегляд преси. Наші це злочинці і реакціонери. — Авангард. — 1938. — 30 січня.

40. Романюк М. М., Галушко М. В. Українські часописи Коломиї... — С. 186.

41. Учасник. Робітниче віче в Станиславові. — Селянські вісті. — 1837. — 15 жовтня.

42. Віч-на-віч з мешканцями сутерн. — Станиславівські вісті. —

1937. — 30 травня.