Головна Історія Інтелігенція і влада ВИХОВНИЙ ІДЕАЛ В СІЛЬСЬКИХ РОДИНАХ 20—50-х рр. XX ст. (ЗА МАТЕРІАЛАМИ КОЛИМСЬКОГО ТА МИКОЛАЇВСЬКОГО РАЙОНІВ ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ)
joomla
ВИХОВНИЙ ІДЕАЛ В СІЛЬСЬКИХ РОДИНАХ 20—50-х рр. XX ст. (ЗА МАТЕРІАЛАМИ КОЛИМСЬКОГО ТА МИКОЛАЇВСЬКОГО РАЙОНІВ ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ)
Історія - Інтелігенція і влада

УДК 392.3(477.74):37.03“1920/1950”

Н. Б. Галушка

У статті зроблена спроба удосконалити поняття «виховний іде­ал», спираючись на польовий матеріал, зібраний в Кодимському та Миколаївському районах Одеської області.

Ключові слова: виховний ідеал, польові дослідження, етнопе - дагогіка.

Дослідження актуальне в плані вивчення етнічної історії українського народу, його духовної культури, формування і еволюції традицій та звичаїв. Виділене поняття «виховний іде­ал» на основі польових матеріалів, що відображають систему народного виховання, може бути використаним для удоскона­лення сучасної системи національного виховання.

Емпіричні матеріали щодо даного питання, з різних регіонів України, представлені ще в роботах українських дослідників

XIX — початку XX ст. Зокрема у працях П. П. Чубинсько - го, М. Дерлиці, Н. Заглади, 3. Кузелі, В. Кравченка, Марка Грушевського тощо [8, с. 77]. Теоретичне обґрунтування укра­їнського виховного ідеалу започатковане К. Ушинським і роз­винуте у педагогічній творчості Г. Ващенка, зокрема у його відомій праці «Виховний ідеал». На значущість родинного ви­ховання для формування світогляду підростаючого поколін­ня вказували С. Ф. Русова, І. М. Стешенко, А. С. Макаренко,

В. О. Сухомлинський та ін.

Останніми десятиріччями питання родинного виховання за­собами української етнопедагогіки розглядаються в історико - педагогічних працях В. І. Скутіної, Т. І. Мацейків, Є. І. Сявав- ко, Р. П. Скульського та ін.

Здобутки української етнопедагогіки на основі мовознавчо­го, фольклорного, народознавчого й соціологічного матеріалів розкриваються в працях М. Г. Стельмаховича, А. Б. Щерби­ни, JI. Г. Коваля, О. П. Рудницької, І. Я. Зязюна, Г. М. Сагач. У своїх наукових працях вони простежують шляхи формуван­ня особистості засобами родинної педагогіки, розглядають тра­диції українського національного виховання.

У нашому дослідженні репрезентований матеріал зібрано ав­тором протягом 2009-2012 років у двох районах Одеської об­ласті — Миколаївському та Кодимському. Основним джерелом роботи є польові дані, які відображають систему виховання 20-50-х pp. XX століття, оскільки період народження респон­дентів коливається в межах зазначених хронологічних рамок. Даний регіон відноситься до Південно-Східного Поділля, по - рубіжжя лісостепу і степу, і є важливим розширенням до ви­вчення етнопедагогічного контексту регіону.

Завданням даної розвідки є дослідження поняття «вихов­ного ідеалу» в селянських родинах 20-50-х років, з опорою на матеріал, зібраний у селах Південно-Східного Поділля.

Як відомо, основним орієнтиром у системі виховання будь - якого народу є вироблений ним виховний ідеал — особливе уявлення про те, якою повинна бути людина. Це уявлення на­род втілює у своєму фольклорі, традиціях, народній педагогіці. На різних етапах етнічної історії «ідеал» підлягає перегляду, наділяється кращими рисами, що відповідають історичному контексту. У різні епохи розвитку суспільства проблема мети виховання розв’язувалася по-різному. Цільова спрямованість виховного процесу змінювалась відповідно до основних істо­ричних типів або систем виховання. Зміна цілей виховання на різних стадіях історії людства не була випадковою чи довіль­ною, вона відбувалася в силу закону обумовленості виховання характером суспільних відносин.

Ідеал (франц. ideal, від грец. idea — ідея ) — уявлення про взірець людської поведінки і стосунків між людьми, що вини­кають із розуміння мети життя [11, с. 32]. Виховний ідеал — еталон (взірець) особистості, що служить головним орієнтиром у вихованні молодого покоління. Він знайшов своє відображен­ня і втілення в рідній мові, фольклорі, національних звича­ях, традиціях, родинному побуті, святах, обрядах, настановах, правилах громадянської поведінки, символах, народних чесно­тах, нормах християнської моралі, різних видах мистецтв, ре­меслах і промислах народу. Цей ідеал передається від старших поколінь молодшим, які його доповнюють і удосконалюють [5, с. 28].

Дитина, народжуючись на світ, одразу потрапляє під вихов­ний вплив своєї родини, виховний ідеал якої вже сформовано під впливом старших поколінь і скореговано суспільством, тобто важко визначити, коли саме, з якого віку починається вихован­ня дитини відповідно до народного ідеалу [10]. Його формуван­ня залежить від виховання, умов життя і діяльності людини, від особливостей власного досвіду. Ідеали дітей різного віку різ­няться як змістом, так і структурою й дієвістю. Мета виховання має об’єктивний характер і виражає ідеал людини в узагаль­неній формі. Вона об’єктивно відображає вимоги конкретного суспільства, що визначаються рівнем розвитку продуктивних сил і виробничих відносин. З розвитком продуктивних сил і виробничих відносин трансформується і мета виховання. Іде­али народного виховання змінювались залежно від соціально - економічних і історичних умов. Однак українська етнопедагогі - ка має і постійний ідеал. Це — людина праці. Усі інші ідеали є ніби відгалуженням, доповненням його [11, с. 32].

Всіма народами цінується працьовитість, чесність, вза­ємодопомога, розум, здоров’я, доброта, скромність, пошана до старших, любов до Батьківщини. В особистісному ідеалі всіх народів головне — не національна приналежність, а за­гальнолюдські риси [2, с. 27]. Аналізуючи польовий матеріал Південно-Східного Поділля, переконуємось, що «виховний іде­ал» також базується на загальнолюдських принципах.

Одна з головних складових «ідеалу» у вихованні підростаю­чого покоління в сільських родинах зазначеного періоду була працьовитість. До праці привчали кожного дня, знайомлячи з різними видами сільськогосподарської чи хатньої роботи. У на­родній педагогіці головними методами виховання є праця та власний приклад. Залежно від вікового періоду та статті дитині приділяли відповідну увагу, наділяли обов’язками, дозволяли розваги, які виховували відповідальність. Трудову діяльність починали рано. Особливо рано залучали до роботи з причини смерті батька або якщо була велика родина. Обсяг роботи від­повідав віку і статті дитини. Так діти до чотирьох років займа­лись легкою роботою, наприклад, носили воду на поле селянам, доглядали домашню птицю, навесні збирали гусінь з дерев, від­ганяли горобців з конопель тощо. До 10 років активніше за­лучались до дорослих занять, зокрема випасу худоби, свиней, заготівлі дров, збору бур’яну, обробки присадибних ділянок тощо. З ранніх років привчали до традиційних ремесел, та­ких як вишивання, ткацтво, гончарство [1]. Часто в цьому віці діти допомагали батькам виконувати колгоспну норму роботи. У віці від 10 до 15 років підлітки виконували усі види дорослої праці, в тому числі могли самостійно працювати в колгоспі. Крім усієї хатньої роботи, дівчата повністю відповідали за до­гляд, молодшими братами та сестрами [9].

У такій робочій активності знаходили діти час і для розваг. Популярні ігри відображали сімейний, господарський та сус­пільний побут. Розвивали дитячий розум, кмітливість, мотори­ку. Зокрема поширеними на всій досліджуваній території були ігри — гарбузики, свинки, жмурки, котирки, дуки, черчики та інші [12; 16]. Переважали колективні ігри без статевого розді­лення. Такого роду ігри проводили на свіжому повітрі, в рух­ливій формі, що сприяло фізичному та розумовому розвитку.

Під час участі в календарних обрядах, таких як колядуван­ня, посівання, діти не тільки розважались, але й розвивали свої вокальні, музичні та артистичні навички. Все це впливало на дитячу комунікацію з однолітками та старшими людьми, їх соціалізацію в громаді.

Іграшок було мало, в основному саморобні. Дівчата полю­бляли гратись ляльками з «дрантя» або з кукурудзяних кача­нів [4]. Хлопцям майстрували дерев’яні возики, свистки тощо. Складне матеріальне становище батьків змушувало дітей вига­дувати ігри та іграшки для себе, багато спілкуватись з ровесни­ками, що розвивало дитячу кмітливість та комунікативність. Таке різноманітне середовище було націлене на виховання ро­зумної та здорової дитини.

Доброта, скромність — невід’ємна частина поведінки зраз­кової людини. Цих рис сільські діти набирались з навколиш­нього середовища, в якому росли. Скромне матеріальне ста­новище батьків привчало до послушності та взаємодопомоги молодше покоління.

Харчування дітей відзначалось простотою. Поділу на до­рослу та дитячі їжу не було. Як тільки дитина переставала отримувати материнське молоко, її переводили на споживання коров’ячого [12]. У врожайні роки діти харчувались овочами, які вирощували на своїх присадибних ділянках, стравами з ку­курудзяної крупи (мамалига, хліб тощо), пили узвар з фруктів та чай з ромашки, малини, абрикоси та інше.

Чесність — одна з основних людських чеснот, якість, що відображає одну з найважливіших вимог моральності. Вимо­га чесності обумовлена необхідністю спільної діяльності людей в процесі соціальної практики, взаємній координації їх дій і потребами повсякденного життя. Всі опитані респонденти під­тверджують думку про відсутність обману та крадіжок серед дітей. Приклади крадіжок не згадав жоден із респондентів. Якщо дітвора 4-6 років і могла обманути батьків чи старших, то з досягненням дорослості така практика підлягає табуюван - ню. Обманути батька чи матір вважалось великим гріхом.

Також змалечку вчились і взаємодопомоги. Відносно рідко сварились з приводу не поділеного одягу чи іграшок, навпаки частіше ділились особистими речами. У великих сім’ях часто була тільки одна пара взуття, тому діти по черзі її носили, хо­дили в школу чи працювали [17].

Практика народного виховання передбачає формування у кожної людини моральних оцінок з позицій добра, справедли­вості, що витікає з народного поняття моралі: моральний той, хто шляхетний, добрий, чесний, праведний. Сюди належать і такі поняття: людська гідність, честь, людяність. Основними критеріями оцінки моральної гідності є праця і повага до бать­ка, матері, старшої людини. Той, хто без належної поваги ста­виться до літньої людини, — завжди потрапляє в халепу, той, хто забуває про рідних батька і матір, — негідник, моральна потвора [10].

Пошана до старших людей чи батьків, послушність, риси, які прищеплювали молоді, оскільки без цього не уявляли по­ведінку зрілої дорослої людини. До батьків і старших дітвора зверталась виключно на «ви». Слова батька чи матері не могли бути піддані критиці чи неслуху. Діти підкорялись волі батьків та старших людей, дорослі слідкували за тим, щоб малеча не слухала розмови, які ведуться між старшими та не сиділи по­руч за столом. За непокору одразу слідувало покарання. Право на зауваження щодо поведінки дітей мали всі дорослі односель­чани, і не тільки рідні [15].

За традицією народної педагогіки діти в сім’ї від батьків, дідусів, бабусь, старших братів і сестер запам’ятовують, що не гарно не слухати батька чи мати, обманювати їх, глумитись з немічних, лицемірити, бути байдужим до чужих бід, тому в українських сім’ях панувала традиція привчати дітей до піклу­вання про старших та хворих [7].

«Ідеальна» людина у свідомості селян завжди пов’язана з місцем свого народження, зі своєю родиною, і цей зв’язок є нерозривним. Любов до Батьківщини, свого села, родини про­стежується у всіх сферах сімейного життя в тому числі і ви­хованні. У 20-50-х рр. XX століття селяни не мали змоги віль­но пересуватись та змінювати місце проживання, тому часто поняття «батьківщина» асоціювалось із своїм селом, регіоном, але не з державою. Цю думку підтвердили всі опитані респон­денти. Селяни жили в атмосфері взаємодопомоги та спільного піклування своєю вулицею, своїм селом. Така колективна від­повідальність за місце свого проживання, загальна атмосфера поваги до місцевих звичаїв, традицій та їх дотримання переда­валось підростаючому поколінню як непохитний закон.

Релігійному селянському світосприйняттю притаманно у життєвих ситуаціях надіятись на Бога, на його піклування, що лягло в основу здорового оптимізму й мужності. В українських селах регіону у зазначений період склалась складна ситуація із церковним життям. Традиційно релігійна українська громада в силу політичної ситуації та ідеологічної політики держави була позбавлена вільного доступу до храмів. У більшості сіл храми було закрито або знищено, тому селяни не могли регулярно від­відувати богослужіння. В тих селах, де храми було збережено, дорослі в обов’язковому порядку вели своїх дітей на службу, привчали до християнського обряду, вчили молитви. Там, де храми були відсутні, релігійне виховання обмежувалось ви­вченням молитов (найчастіше цього вчили старші люди, бабу­сі та дідусі), дотриманням звичаїв, прив’язаних до церковно - календарних свят. Незважаючи на складну релігійну ситуацію у свідомості народу взірцева людина повинна була бути богобо - язкою, уникати гріховних вчинків та дотримуватись заповідей та приписів християнської релігії.

Таким чином, «виховним ідеалом» в українській селянській родині періоду 20-50-х років XX століття за матеріалами Ко - димщини та Миколаївщини була людина, якій притаманні такі риси, як працьовитість, здоров’я, розум, кмітливість, доброта, скромність, чесність, взаємодопомога, пошана до старших, лю­бов до Батьківщини, любов до Бога.

Такий «виховний ідеал» чітко орієнтований на всебічний гармонійний розвиток особистості, на трудову і духовну вправ­ність. Він виник та зміцнів на власному народному ґрунті, але увібрав у себе ключові елементи християнської та загально­людської культури.

Джерела та література

1. Брошкова Ганна Іванівна, 1942 р. н., с. Баштанків, Кодимського р-ну Одеської обл.

2. Ващенко Г. Г. Виховний ідеал / Ващенко Г. Г. — Полтава, 1994. — 122 с.

3. Вовкобой І. М. Виховне значення сімейних традицій на сучасному етапі розвитку суспільства / Вовкобой І. М. // Вісник СевНТУ: зб. наук. пр. Серія: Педагогіка. — 2011. — Вип. 124/2011 — С. 42-45.

4. Войтина Ганна, 1919 р. н., с. Стрюкове, Миколаївського р-ну Одеської обл.

5. Волков Г. Н. Этнопедагогика: Учеб. для студ. сред, и высш. пед. учеб. заведений / Волков Г. Н. — М.: Издательский центр «Ака­демия», 1999. — 168 с.

6. Гайдай Галина Петрівна, 1930 р. н., с. Каховка, Миколаївського р-ну Одеської обл.

7. Городиська Ганна Карпівна, 1927 р. н., с. Лабушне, Кодимського р-ну Одеської обл.

8. Забловський А. В. Соціалізація дитини в традиційній культурі українців XIX — початку XX століть: ритуально-аритуальні ас­пекти / Забловський А. В. // Вісник Київського національного уні­верситету імені Тараса Шевченка. Історія — 2004. — № 74/76. — С. 76-80.

9. Казновська Ніна Дмитрівна, 1949 р. н., с. Баштанків, Кодимсько­го р-ну Одеської обл.

10. Комісарик М., Тютюнник І. Роль етнопедагогіки у вихованні ша­нобливого ставлення дітей до дорослих / Марія Комісарик, Інна Тютюнник // Вісник Прикарпатського університету: Педагогі­ка. — 2010. — Випуск XXXII — С. 140-149. — Режим доступу до журн.: Http://arr. chnu. edu. ua/handle/123456789/385

11. Мосіяшенко В. А. Українська етнопедагогіка: Навч. посіб. / Мо - сіященко В. А. — Суми: ВТД «Університетська книга», 2005. — 176 с.

12. Рубенська Евгенія Маркіянівна, 1935 р. н., с. Загнітків, Кодим­ського р-ну Одеської обл.


13. Сивачук Н. Виховний потенціал українських народних колиско­вих пісень/ Сивачук Н. // Початкова школа. — 2006. — № 1. — С. 51-55.

14. Стельмахович М. Г. Теорія і практика українського національного виховання / Стельмахович М. Г. — Івано-Франківськ, 1996. — 180 с.

15. Стельмахович М. Г. Українська народна педагогіка: навч.-метод, посібник / Стельмахович М. Г. — К. : ІЗМН, 1997. — 229 с.

16. Тацієнко Варвара Меланівна, 1930 р. н., с. Стрюкове, Миколаїв­ського p-ну Одеської обл.

17. Школьна Катерина Яківна, 1916 р. н., с. Грабове, Кодимського p-ну Одеської обл.

Анотації

Галушка Н. Б. Воспитательный идеал в сельских семьях 20— 50-х гг. XX ст. (по материалами Кодымского и Николаевского районов Одесской области.

В статье сделана попытка усовершенствовать понятие «воспита­тельный идеал», опираясь на полевой материал, собранный в Ко - дымском и Николаевском районах Одесской области.

Ключевые слова: воспитательный идеал, полевые исследова­ния, этнопедагогика.

Galushka N. В. Educational ideal in rural families in the 1920— 1950 (based on the materials of Kodymsky and Mykolaiv regions Odesa area).

This article attempts to refine the concept of «educational ideal», based on field data collected in Kodymsky and Mykolaiv regions of Odessa area.

Key words: educational ideal, field research, ethnopedagogy.


Похожие статьи