Головна Історія Інтелігенція і влада ЗНАЧЕННЯ ТВОРЧОСТІ ІВАНА ФРАНКА ДЛЯ РОЗВИТКУ УКРАЇНСЬКОЇ КРАЄЗНАВЧОЇ НАУКИ
joomla
ЗНАЧЕННЯ ТВОРЧОСТІ ІВАНА ФРАНКА ДЛЯ РОЗВИТКУ УКРАЇНСЬКОЇ КРАЄЗНАВЧОЇ НАУКИ
Історія - Інтелігенція і влада

В. Б. Скоморовсъкий

Дослідження творчості Івана Франка та визначення її впли­ву на розвиток української краєзнавчої науки неодноразово ставало об’єктом вивчення науковців. Деякі аспекти, що роз­глядаються у статті, розкриваються у публікаціях П. Тронька, М. Ткачук, Я. Луцького, Л. Тимошенка, А. Войтюка, В. Грабо - вецького, Б. Гавриліва та багатьох інших дослідників. Однак, на сучасному етапі дане питання вивчене недостатньо. У попе­редніх дослідженнях вченими проаналізовано вплив діяльності І. Франка на суспільно-політичне життя західноукраїнських земель, активно вивчено публіцистичну і наукову спадщину вченого. Дещо більшого висвітлення, на нашу думку, потребує аналіз праць з історичної регіоналістики та її місця у розвитку української краєзнавчої науки.

Бурхлива письменницька діяльність Івана Франка припа­дає на його вісімнадцятиріччя, коли в журналі “Друг” він опублікував сонет “Народні пісні” під псевдонімом Джеджа- лик. У тому ж журналі 1876 р. опубліковано один із його за­писів — казка з рідного села Нагуєвичі і ладканки (весільні пісні) села Лолина. Письменник офіційно увійшов до складу редакції “Друг” 25 лютого 1876 р. “Деякий час, — зауважив В. Щурат, — він виконував обов’язки секретаря редакції. В кімнатах гуртка і редакції “Друга” часто збирались співро­бітники журналу, обговорювали редакційні матеріали, вели літературні дискусії. І. Франко був там щодня” [7, с. 75]. Цьо­го ж року у Львові М. Павлик за участю і допомогою І. Фран­ка порушив питання про потребу етнографічно-статистичної роботи. “До “Друга”, — наголошує В. Мудрий, — висилав Франко деякі свої поетичні та прозові твори ще з Дрогобича, коли був гімназіяльним учнем. “Друг” їх друкував. Записав­шись на університет, Франко привіз з собою поважне число різних літературних спроб, які бажав друкувати в “Друзі” [4, с. 165].

Із ранніх робіт Каменяра важливими є твори, написані на основі матеріалів із слов’янської історії і фольклору, “Три князі на один престол” (1874) та “Славой і Хрудош” (1875). “Ці твори, — відзначали І. Басс і А. Каспрук, — постали вна­слідок вивчення молодим письменником слов’янського епосу, зокрема так званого “Зеленогорського” та “Краледворського” рукописів, “Слова о полку Ігоревім”, які він перекладав перед тим” [1, с. 43]. І. Франко порушив важливі питання визволь­ної боротьби проти іноземних загарбників, єдності українських земель. Слід додати, що він намагався глибоко проникати в атмосферу давньої епохи, змальовувати історично типові персо­нажі, правдиві картини з життя наших предків.

1876 р. у журналі “Друг” I. Франко запровадив розділ “Із уст народу”, де публікував зібраний фольклорний матеріал, а 1877 р. і свої перші реалістичні оповідання з робітничого й селянського життя. М. Нечиталюк відмічає, що свою фоль­клористичну діяльність Каменяр почав ще з публікації в сту­дентському журналі “Друг” (1876) невеличкої народної казки, записаної в Нагуєвичах. А першим, справді науковим дослі­дженням народного епосу була розвідка “Старинна романсько- германська новела в устах руського народа” (1883). До цього жанру народної творчості він звернувся і в 90-х [5, с. 46]. У цих творах він змалював картини тодішнього суспільства, широко використовуючи власні спостереження (“Ріпник”, “На роботі”, “Навернений грішник”).

Учений виділявся з гурту своїм яскравим талантом і ки­пучим темпераментом; скрізь ставив рідний народ підставою своєї діяльності, добро народне — метою, розум, науку — шля­хом до мети. І. Франко був одним із перших у Галичині, хто рішуче порвав із своєю цвіллю галицького життя, пішов новою дорогою і став учителем й проводирем до поступу молодших поколінь [3, с. 489].

Іван Франко вважав, що ономастика є однією з тих наук, які необхідно застосовувати при здійсненні історико-краєзнавчих досліджень. На його думку, імена та прізвища є важливим ма­теріалом як для історика, так і етнолога: “Історик віднаходить у них сліди певних історичних мандрівок, колонізації, мішання народностей і боротьби соціальних класів, а етнолог слідить по ним розвій певних національних та громадянських інституцій та уподобань, еволюцію родинного та громадського життя, за­нять, ремесел і відповідних їм звичаїв та вірувань” [6, с. 391].

Письменник закликав підпорядковувати збирацьку роботу показу соціально-економічних умов життя народу, наголошу­ючи на безпосередній залежності повсякденного життя від тих умов.

Характеристику побуту селян Галичини він починає з опи­су зовнішнього вигляду галицького села, де на першому плані були будинки урядника, священика, заможних селян, а вже після — напівзруйновані хати селян.

Краєзнавчі студії простежуються з початком літературної і наукової діяльності І. Франка. Молодий дослідник цікавився побутом народу, особливу увагу зосередив на вивченні етногра­фічної групи українського народу — бойків.

На прикладі бойківського села Бандрів, у якому жили, крім українського населення, і німецькі колоністи, І. Франко опи­сує особливості українського і німецького способів поселення. Цим самим він заперечує твердження Федора Вовка про те, що архітектура і спосіб планування двору і села в українців не східнослов’янського походження, а виникли начебто під впли­вом німецької культури. Порівнюючи способи поселення укра­їнців і німців в с. Бандрів, письменник пише, що німецькі хати густо стоять у ряд з обох сторін вулиці і мають перед вікнами невеликі квітники. На вільному місці перед хатами біля вулиці стоять криниці з високими журавлями. Вікна в хатах звернені до вулиці, а городи розташовані поза хатами, тоді як українські хати розкидані тут і там по городах, від головної вулиці ведуть до них довгі і вузькі вулички. Криниці мілкі і, звичайно, вико­пані у підлеглих тихих місцях під вербами, стіни їх видовбані з цілої колоди, інколи розміром 1,5-2 метри [9, с. 25].

Бойківські села оточені лісами, тому населення з обереж­ності замикало свої хати й господарські будинки на дерев’яні замки, зсередини приміщення всі двері “риглювалися” — за­сувалися міцними дерев’яними дрючками, які закладались в “клямри”. При поділі двору ділили й первісну будівлю. Якщо від первісної будівлі внаслідок поділу залишилась хата, до неї добудовувались господарські будівлі й, навпаки, до них добу­довувалася хата. Там, де земельна ділянка була внаслідок ба­гаторазового поділу дуже вузька й розгорнута будівля на ній не вміщалась, господар добудовував другу половину будівлі під прямим кутом. Замість єдиного для всіх українців-бойків типу двору з розгорнутими в одну лінію будівлями, про який писав Ф. Вовк, І. Франко виявляє у бойків бідняцькі двори, відзна­чаючи, що вони не мали великої кількості господарських буді­вель і тому втрачали особливості наведеного вище типу двору і житла [9, с. 25].

Отже, І. Франко постійно проявляв дослідницький інтерес до особливостей народного будівництва в Західній Україні. Де­які висновки вченого стали зразком для реконструкції ряду будівельних споруд на Західній Україні ХІХ ст., що значно збагатило історичну науку в Україні.

Наскільки різноманітними були інтереси письменника в га­лузі краєзнавства, свідчать його наукові плани. Зокрема, було задумано написати спеціальну працю про дітей, використавши для цього як опублікований, так і неопублікований матеріал. Він указує на велику смертність дітей, що була значно вищою, ніж в інших країнах, і зростала рік у рік. Під впливом І. Фран­ка цього питання торкається В. Охримович у часописі “Народ”. Основною думкою було те, що смертність в Галичині залежить насамперед від соціальних причин.

Особливо вчений акцентував увагу на експлуатації дитячої праці. 14-16-річні хлопці працювали на тютюнових фабриках, у ткацькому промислі, на фабриках сірників, у друкарнях, на паперових фабриках. Як правило, учнями ставали діти най - бідніших батьків. Нерідко підлітки перебували в учнях по 10 років, тому що це була дешева робоча сила. Договору з ними майстри не укладали або підписували значно пізніше, через рік, а в книжках не вказували час, коли став до роботи; якщо з будь-яких причин майстер звільняв учня, то стаж його роботи пропадав. Підприємці не дбали про їхню фахову підготовку і дуже часто використовували їх для домашньої роботи, обслуго­вування своїх родин або підручних робіт. Більшість із них, як указує І. Франко, не вміли ні читати, ні писати. Учнів били як майстри, так і члени родини майстра та інші робітники. Винят­ково важкими, як твердив І. Франко, були умови праці учнів - пекарів, які, навіть опанувавши ремесло, але без свідоцтва про кваліфікацію, не мали права за свою роботу навіть і домагатися відповідної платні. їх майстри тримали на становищі наймитів упродовж багатьох років [8, с. 46].

14 червня 1880 р. написано важливий з точки зору крає­знавства вірш “Рідне село”, коли І. Франка привезли з Коломиї в Нагуєвичі після другого арешту. Г. Гром з цього приводу за­значала: “Наш славетний земляк залишив багатий матеріал про життя і боротьбу своїх земляків часів Австро-Угорської імперії та панської Польщі: “Неолітичні знахідки в околицях Нагуєвич і їх сучасне уживання”, “Контракт оселення Слободи біля Нагує­вич, Дрогобицького повіту, 1779 року”, “Панщина та її скасуван­ня 1848 р. в Галичині”, “Мнимий бунт селянський”, “Спалення упирів в селі Нагуєвичах в 1831 році”, “Лісові шкоди і кари в Нагуєвичах”, “Татарські напади на Підгір’я”, кореспонденція до газети “Праця”, “Коляда в Нагуєвичах”, “Оповідання селянина з Нагуєвич про відносини народу до урядника” [2, с. 7-8].

Отже, вивчення творчості Івана Франка засвідчує її ваго­ме значення для розвитку українського краєзнавства. В основу його ранніх творів ліг матеріал, зібраний в процесі здійснен­ня краєзнавчих мандрівок. Творчість письменника дає мож­ливість поглиблювати вивчення соціально-економічних і по­бутових умов виникнення краєзнавчих матеріалів. Цінною у цій царині є праця “Галицьке краєзнавство”. Саме вона стала підґрунтям для написання сучасних краєзнавчих творів, які є актуальними у сьогоденні.

Джерела та література

1. Басс І. Іван Франко: Життєвий і творчий шлях / І. Басс, А. Кас - прук. — К.: Наукова думка, 1983. — 455 с.

2. Гром Г. Нагуєвичі — батьківщина Івана Франка / Галина Гром. — Дрогобич, 1992. — 80 с.

3. Єфремов С. Історія українського письменства / Сергій Єфремов. — К.: Феміна, 1995. — 688 с.

4. Мудрий В. Іван Франко як громадський діяч / В. Мудрий // За­писки НТШ. — 1957. — Т. 166. — С. 165-198.

5. Нечиталюк М. З народних ручаїв / Михайло Нечиталюк. — Львів, 1970. — 168 с.

6. Франко І. Причинки до української ономастики // Зібр. творів: у 50 т. — К.: Наукова думка, 1982. — Т. 36. — С. 391-426.

7. Щурат С. Рання творчість Івана Франка / С. Щурат. — Київ, 1956. — 231 с.

8. Franko I. Czego my chcemy? / І. Franko // Praca. — 1879. — № 12. — S. 45-46.

9. Franko J. Eine etnologische Expedition in das Bojkenland / J. Franko // Zeitschrift fer ^terreichsche Volkskunde. — Wien, 1905. — Bd. 32. — № 406. — S. 24-25.

Анотації

Скоморовский В. Б. Значение творчества Ивана Франко для развития украинской краеведческой науки.

В развитии украинского независимого государства особое ме­сто занимают задачи формирования национального самосознания и исторической памяти украинского народа. В их реализации важ­ным фактором является краеведение, которое способствует сохра­нению исторического опыта многих поколений, всего того наилуч­шего, что выдержало испытание временем в сфере материальной и духовной культуры.

Skomorovskiy V. B. Significance of Ivan Franko’s creative work for Ukrainian ethnographer’s science development.

The tasks of national selfconsciousness and historical memory of the Ukrainian people play the most important role in the Ukrainian independent state building. The main factor for their realization is the regional ethnography which is invaluable treasury of historical experience preservation for many generations.

H.

Похожие статьи