Головна Історія Інтелігенція і влада ОЛЕКСАНДР БАРВІНСЬКИЙ У ГРОМАДСЬКО - ПРОСВІТНИЦЬКОМУ РУСІ ЗАХІДНОУКРАЇНСЬКИХ ЗЕМЕЛЬ КІНЦЯ ХІХ СТОЛІТТЯ
joomla
ОЛЕКСАНДР БАРВІНСЬКИЙ У ГРОМАДСЬКО - ПРОСВІТНИЦЬКОМУ РУСІ ЗАХІДНОУКРАЇНСЬКИХ ЗЕМЕЛЬ КІНЦЯ ХІХ СТОЛІТТЯ
Історія - Інтелігенція і влада

О. Гриб

Тернопільський національний педагогічний університет імені Володимира Гнатюка

В сучасній історичній науці великого значення надається вивчен­ню життя, діяльності та наукової спадщини визначних громадсько - політичних та культурних діячів, які зробили великий внесок у роз­виток української наукової думки та піднесення освітнього рівня українського населення наприкінці XIX століття. Провідну роль від­водять вчені українській еліті у процесі творення української нації та розбудови власної держави, особливо в часи національного відро­дження.

Серед цілої плеяди західноукраїнської інтелігенції другої поло­вини XIX століття неможливо не виділити багатогранну особистість Олександра Барвінського — українського політика, історика, педа­гога, який належав до видатної династії Барвінських. Як зазначав Олег Романів, голова Наукового товариства імені Т. Шевченка, “рід Барвінських належить до тих дивовижних сімейних кланів, які, не­зважаючи на істотне вивищення із загальної народної маси, протя­гом століть зберігали вірність своєму народові та своїй вірі... їхній приклад служіння Україні проявився особливо у поколіннях, яким судилося жити в XIX столітті...” [1].

Сучасний стан історичної науки дозволяє дослідити діяльність та наукову спадщину Олександра Барвінського з метою її повернення українській громадськості, оцінити його внесок у розбудову культур­ного та освітнього життя українців-галичан. Окремої уваги потребує дослідження громадсько-просвітницької діяльності Олександра Ба- рвінського та визначення його місця серед української еліти Гали­чини наприкінці XIX століття.

Джерельну базу дослідження складають рукописні матеріали, які належать до особистого архіву Олександра Барвінського та зберіга­ються у Фонді родини Барвінських (фонд № 11) Відділу рукописів Львівської наукової бібліотеки імені Василя Стефаника НАН України. Іншим джерелом даного дослідження є листування Олександра Барвінського з видатними діячами національно-культурного відро­дження Західної та Східної України: М. Драгомановим, П. Кулішем, М. Грушевським, К. Студинським, Й. Заячківським, О. Кулачковсь- ким, В. Охримовичем та Головним відділом НТШ та товариства “Про­світа”, що зберігається у фондах Центрального державного історич­ного архіву м. Львова. Важливим джерелом вивчення життя і твор­чості Олександра Барвінського є його “Спомини з мого життя” у чо­тирьох частинах, перша частина яких побачила світ у 1912 році, дру­га — 1913-му третя і четверта частини, на жаль, так і не вийшли дру­ком. У 2004 році “Спомини з мого життя” були перевидані: Барвін - ський О. Спомини з мого життя / Упор. А. Шацька, О. Федорук; Ред. Л. Винар, І. Гирич. — К.: Смолоскип, 2004. — С. 528. Зі вступним словом Л. Винара та І. Гирича. Серед сучасних дослідників життя і творчості Олександра Барвінського слід в першу чергу виділити Сте - фанію Павлишин, Олену Аркушу, Ігоря Чорновола, Богдана Гречи­на, Ольгу Кравець.

Олександр Барвінський народився 8 червня 1826 року в родині священика в селі Шляхтинці поблизу Тернополя. Рід Барвінських на той час вже був відомий окремими його представниками, проте Олександру і його братам судилося зробити значний внесок не лише у прославленні свого роду, але й у пробудженні самосвідомості укра - їнців-галичан. Родина Барвінських належала до тієї нечисельної української громади, яка зберігала і шанувала національну мову і культуру. У другій половині ХІХ століття східні галичани перева­жно говорили польською та німецькою мовами, не виключенням було і греко-католицьке духовенство. Як зазначав сам Олександр Барвінський у своїх “Спогадах”: “Змалку... чув я дома лише русь­ке слово, дім моїх родичів був щиро руський, хоч поміж тодішними священичими родинами, особливо на Поділлі, говорено звичайно по-польськи” [2].

Початкову освіту Олександр Барвінський здобув у сільській шлях - тянській однокласовій, так званій тривіальній школі. У вересні 1857 року Олександр пішов до першого класу Тернопільської державної гімназії імені Поля, навчання в якій, як і в середній школі, велося німецькою та польською мовами. Просвітницька діяльність Олекса­ндра Барвінського розпочалася ще у Тернопільській гімназії, де на­весні 1864 року заходами Михайла Чачковського, в подальшому ві­домого громадського діяча Тернопільщини, постав літературно-нау­ковий гурток “Громада”. Ідея створення гуртка належить Данилу Танячкевичу, одному з активних діячів львівської Громади, який листувався із старшими учнями гімназії. До “Громади” О. Барвінсь­кого залучив його шкільний товариш Іван Пулюй, у майбутньому відомий учений-фізик, з його дочкою пізніше одружився син Олек­сандра Василь, відомий український композитор [З].

На зборах “Громади”, які зазвичай відбувалися щосуботи, а іноді у неділю та свята, виголошувалися промови з нагоди певних святку­вань, доповіді на літературні й історичні теми, відбувалися читання творів визначних поетів. Члени товариства вивчали твори П. Кулі - ша, М. Костомарова, оповідання М. Вовчка, І. Котляревського, Г. Квітки-Основ’яненка, читали окремі номери журналу “Основа”. Найбільшу цінність для “громадівців” складали твори Т. Г. Шевчен­ка, що, за браком друкованих видань, переписувались, заучувались та читались на зборах.

Після закінчення гімназії у 1865 році батьки наполягали, щоб Олександр пішов за прикладом батька і старших братів у священи­ки. Однак він обрав шлях педагогічної ниви.

У жовтні 1865 року Олександр Барвінський поступив до Львівсь­кого університету на філософський факультет. Серед університетсь­кої молоді тих часів Олександр Барвінський належав до найдіяльні- ших. Будучи студентом університету, він познайомився із Володи­миром Шашкевичем, сином Маркіяна Шашкевича; галицьким пись­менником і журналістом Федором Заревичем (псевдонім Юрко Воро­на), поетом Ксенофонтом Климовичем (псевдонім Іван Хмара), пись­менником Володимиром Левицьким, Логином Лукашевичем, Костем Горбалем, Володимиром Ясеницьким. Усі ці молоді люди були об’єд­нані спільною національною ідеєю, і на своїх зустрічах піднімали питання її поширення серед української громадськості Галичини. З цією метою за безпосереднім сприянням Олександра Барвінського було відновлено львівську “Громаду”. До товариства активно вклю­чилися Тит Заячківський, який пізніше став управителем львівсь­кої митниці та послом до Галицького сейму та з яким О. Барвінський підтримував дружні стосунки протягом усього життя; Євген Желе- хівський, пізніше автор “Малорусько-німецького словника”, Олек­сандр Огоновський, пізніше професор Львівського університету; Тит Ревакович, пізніше адвокат, громадсько-політичний діяч; Максим Михаляк, Іван Верхратський, Кость Личаківський, Теофіл Грушке - вич, Андрій Січинський, Володимир Ганкевич, Осип Барвінський, Володимир Навроцький. Головою “Громади” спочатку було обрано

А. Січинського, але пізніше він відмовився від цієї посади, і його мі­сце посів Олександр Барвінський.

Відновлена “Громада”, з огляду на переважну її більшість, була молодіжним товариством, члени якого в основному були студентами Львівського університету та українцями за національною принале­жністю. Вони склали основу народовського руху, що виник ще у 60-х роках ХІХ століття в Галичині. Вони виступали за єдність усіх укра­їнських земель, прагнули пробудити національну самосвідомість в українській молоді. Основною метою народовців став розвиток укра­їнської літератури на народній основі, створення єдиної літератур­ної мови, піднесення культурного рівня народу західноукраїнського краю, згуртування національних інтелектуальних сил. Саме тому свою активність вони виявили насамперед у культурній сфері.

Силами молодої “Громади” у Львові започатковується відзначен­ня Шевченківських свят-роковин. У цей час Олександр Барвінський знайомився з Миколою Лисенком, який у 1867 році проїздом опини­вся у Львові, і надихнув його на створення відомого “Заповіту” Тара­са Шевченка. Враховуючи брак галицьких видань Шевченківських творів, О. Барвінський разом із товаришами розпочав підготовку до друку “Поезії Тараса Шевченка”, що мали включати твори, друко­вані у “Вечерницях”, “Меті” і в петербурзькій “Основі”, а також весь рукописний “Кобзар”, поширюваний серед молоді [2, 108]. Таким чином протягом 1866-1868 років, з’являється перший найповніший на той час збірник Шевченківських творів у Галичині під заголов­ком “Поезії Тараса Шевченка” у двох томах [4]. Окрім активної гро­мадської роботи, О. Барвінський друкувався у львівській “Правді” та продовжував навчання в університеті.

Майже всі члени Львівської студентської “Громади” в подальшо­му стали видатними культурними та громадсько-політичними дія­чами Західної України та зайняли чинне місце в національному від­родженні держави наприкінці ХІХ — на початку ХХ століття.

По закінченні Львівського університету у 1868 році розпочалася педагогічна кар’єра Олександра Барвінського, він одержав місце за­місника вчителя у Бережанській гімназії. Відчувши необхідність у нових українських підручниках, він розпочав підготовку своєї пер­шої читанки з української літератури [5]. В цьому йому активно до­помагав Пантелеймон Куліш, з яким Олександра Барвінського по­знайомив Микола Лисенко. Дружба двох літературознавців тривала понад двадцять років і припинилася на початку 1890-х років внаслі­док розходження у політичних поглядах.

27 вересня 1871 року Олександр Барвінський розпочав свою робо­ту в учительській семінарії міста Тернополя. На початок 70-х років XIX століття на Тернопільщині не було жодної громадсько-політич­ної організації, яка б активно проявила себе у суспільному житті та національному русі краю. Свідомої української інтелігенції було не­багато, тому сформований ними народовський табір був слабкий і неорганізований, міщанство і селянство було байдуже до народних справ. Відчуваючи потребу в піднесенні освітнього рівня українців Східної Галичини, а відтак і пробудження національної самосвідо­мості, Олександр Барвінський розгорнув на Тернопільщині та по всьо­му північному Поділлі широку культурно-освітню діяльність. Він усвідомлював, що його покликання полягало в піднесенні рівня осві­ченості нашого народу як однієї із складових процесу формування національної самосвідомості та національно-культурного відроджен­ня українців: “3 гімназійних і університетських часів, з “Громади” виніс я се розумінє, що нашому народови треба просвіти, щоби єго двигнути з морального і матеріального занепаду, щоби єго довести до національної свідомости, і підготовити єго до сповнення задачі, призначеної єму Провидінєм і істориєю серед інших освічених наро­дів” [2, 246].

Разом із своїми сподвижниками, які також відчували потребу у народній роботі, Северином Навроцьким (катехитом учительської семінарії), Петром Левицьким (професором польської гімназії), Юрі­єм Гецевим (учителем виділової школи), Костем Горбалем (заступни­ком учителя української мови учительської семінарії), Володими­ром Лучаківським (адвокатом) та Левом Шеховичем (судовим ад’юн­ктом) Олександр Барвінський розпочав роботу по створенню філії товариства “Просвіта” у Тернополі [6, 49].

Справа тягнулася до 29 червня 1876 року, коли за ініціативою

Головного відділу товариства “Просвіта” зібралися найбільш свідомі члени тернопільської громади на збори. Окрім місцевих священиків та народних вчителів у члени товариства записалися також селяни. Членство не лише посадових осіб, що вступали у товариство всупе­реч побоюванням реакції уряду, але й міщан і селянства свідчило про зростання самосвідомості серед української громадськості Тернопіль­щини. Головою філії було обрано доктора Володимира Лучаківсько - го, відомого на Тернопіллі адвоката, Олександра Барвінського було обрано секретарем. До філії належали тоді також члени товариства “Просвіта” збаразького, скалатського, теребовлянського, гусятинсь - кого і чортківського повітів, бо в цих повітах на той час ще не були відкриті філії товариства [7].

Олександр Барвінський і його однодумці, члени філії, часто ви­їжджали у села Тернопільщини з метою проведення просвітницько - культурної роботи серед селян, організовували етнографічні вистав­ки і концерти, “фестини”, віча, сходини тощо. Було засновано бага­то нових осередків Товариства, де проходили ці та інші заходи.

Попри свою широку громадську і педагогічну діяльність Олек­сандр Барвінський активно продовжував займатися видавничою ро­ботою, у світ виходить низка його просвітньо-педагогічних публіка­цій та біографічних розвідок. Серед них можна відзначити “В. Фра­нклін, яко примір чесного, трудящого і ощадного чоловіка” (1883; 2-ге вид. 1891), “Убоге та багате село. [Після Репета обробив Подоля­нин]” (1883), “Спомини про життя і діяльність Володимира Барвін­ського” (1884), “Літопис суспільної роботи і сили русинів австрійсь­ких” (1885), “Цісар і король Франц Йосиф I, картини з його життя і володіння” (1888, 2-ге вид. 1908), “Києво-Печерська лавра” (1890) та розвідку, присвячену Маркіяну Шашкевичу, написану спільно з

I. Чапельським, “З Маркіянової спадщини”.

Велике значення в просвіті галицьких українців надавав Олек­сандр Барвінський історії, тому на початку 1880-х років він активно починає займатися дослідженнями історії рідного краю та вивчає історичну літературу, що надходила зі Східної України. На замов­лення товариства “Просвіта” він пише свою першу працю з історії України [8].

Схвальні відгуки одного з провідних істориків того часу Володи­мира Антоновича спонукали його до написання цілої низки історич­них праць. Варто зауважити, якщо літературознавчі погляди Олек­сандра Барвінського формувалися під впливом Пантелеймона Кулі - ша, то історичні — Володимира Антоновича. Великого значення га­личанин надавав думці видатного історика, притримувався основних його методичних порад. Особливо це проявилося при укладанні “Ру­ської історичної бібліотеки”, коли О. Барвінський особисто бачився з В. Антоновичем для обговорення цього видання. Програму видан­ня окрім Володимира Антоновича схвалили також Олександр Кони- ський, Василь Вовк-Карачевський та Павло Житецький, які погоди­лися перекладати історичні монографії для “Руської історичної біб­ліотеки”. Схвальні відгуки отримала серія і від Михайла Драгома - нова, з яким Олександр Барвінський листувався протягом тривало­го періоду.

Плідна співпраця Олександра Барвінського та Володимира Анто­новича тривала протягом багатьох років. Саме в цей період у будин­ку Антоновичів Олександр Барвінський знайомиться з молодим істо­риком Михайлом Грушевським. О. Барвінський надсилав В. Анто­новичу примірники усіх книжок, що друкувалися у видавництві НТШ, та періодичні видання, особисто радився з приводу окремих питань, зокрема відкриття кафедри історії України у Львівському університеті [9].

Схвальні відгуки отримала “Руська історична бібліотека” і від Михайла Драгоманова, який також надавав практичні рекомендації щодо її видання. Олександр Барвінський листувався протягом три­валого періоду з Драгомановим, також надсилав йому примірники усіх книжок, що друкувалися в НТШ. Проте Михайло Драгоманов не підтримав політику “нової ери”, яку розробляв Олександр Барвін - ський на початку 1890-х років, що і стало причиною припинення їх подальшої співпраці [10].

Не лишались осторонь “Руської історичної бібліотеки” і галицькі діячі, так, наприклад, Володимир Охрімович та Олександр Колеса допомагали поширювати примірники серії по Західній Україні [11].

У 1888 році Олександр Барвінський переїхав до Львова, де поча­лася нова сторінка його громадсько-просвітницького життя. Він всту­пає до Товариства імені Шевченка, яке його заходами у 1893 році набуває статусу наукового і при ньому створюються три секції: філо­логічна, історико-філософська та математично-природничо-лікарсь - ка. У тому ж 1893 році його обирають головою Наукового товариства імені Т. Шевченка, в якому він головує до 1896 року [12, арк. 2].

У подальшому, будучи депутатом Галицького крайового сейму і Віденського парламенту, Олександр Барвінський не полишав своєї громадсько-просвітницької діяльності. Він залишався дійсним, а з 1911 року почесним членом Наукового товариства ім. Шевченка, був членом товариства “Просвіта” та входив до президії Крайової шкіль­ної ради. Він покладав усі свої сили на подальший розвиток національної науки та шкільництва в Східній Галичині.

Олександр Барвінський протягом усього свого життя вів активну громадсько-просвітницьку діяльність, був членом-засновником НТШ та товариства “Просвіта”, займався широкою видавничою діяльніс­тю, був особисто знайомий з провідними діячами громадського руху Західної та Східної України, що дозволило йому зайняти одне з про­відних місць у громадсько-просвітницькому русі Східної Галичини наприкінці XIX — на початку XX століття.

Література

1. Романів О. Сага роду Барвінських // Вісник НТШ. — 1993. — Ч. 6-7. — С. 16.

2. Барвінський О. Спомини з мого життя / Упор. А. Шацька, О. Федорук; ред. Л. Винар, I. Гирич. — К.: Смолоскип, 2004. — 528. — 42 с.

3. “Записки історичні, літературні і етнографічні”. Записна книжка. 1864

— 1865 рр. // ЛНБ ім. В. Стефаника, відділ рукописів, ф. 11 (Барвінські), спр. 4088, п. 233 — 67 арк. — арк. 47-47 зв.

4. Поезії Тараса Шевченка. Том I (II). Накладом К. Сушкевича. У Львові. З друкарні “Закладу ім. Оссолинських” 1867 (1868). 276 + 6 (344 + 4) сто­рін.

5. Руська Читанка для висшої гімназії. — Львів: Друкарня! н-ту Ставропі­гійського, 1870. — Ч. 1. — 56 с.

6. Лисий В. Тернопільська філія “Просвіти” // Шляхами Золотого Поділ­ля. Регіональний історично мемуарний збірник Тернопільщини. Т. 2. - Філадельфія, Па, 1970. — 182 с.

7. Протоколи засідань Тернопільської філії товариства “Просвіта” // Центральний державний історичний архів м. Львова, фонд 348 (Товари­ство “Просвіта”), оп. 1, спр. 32. — 72 арк.

8. !стория Руси. Ч. III. Русь під панованєм Литви і Польщі аж до злуки сих держав під панованєм Ягайлонів. Після руских і чужих істориків напи­сав Ол. Барвінський. У Львові. Товариство “Просвіта”. З друкарні това­риства ім. Шевченка, 1880. — 86с.

9. Антонович Володимир. Листи до Барвінського О. Г. 1891 — 1901. Прага; Відень; Київ. // ЛНБ ім. В. Стефаника, відділ рукописів, ф. 11 (Бар - вінські), спр. 528, п. 54, 11 арк.

10. Листи Драгоманову М. від кореспондентів з прізвищами на “Б” // Центра­льний державний історичний архів м. Львів, ф. № 663 (Павлик М.), оп. № 2, спр. №72, арк. 36 зв.

11. Листи Барвінського О. та інших до Охримовича В. // Центральний дер­жавний історичний архів м. Львів, ф. № 372 (Охримович В.), оп. № 1, спр. 26, арк. 6.

12. Справозданіє Наукового товариства імені Т. Шевченка 1893-1894 рр. // Центральний державний історичний архів м. Львів, ф. № 309 (НТШ), оп. № 1, спр. 22, 24 арк.

Похожие статьи