Головна Історія Інтелігенція і влада РУКОПИСНО-КНИЖКОВА КОЛЕКЦІЯ МУЗЕЮ УКРАЇНСЬКИХ СТАРОЖИТНОСТЕЙ В. В. ТАРНОВСЬКОГО НАПРИКІНЦІ ХІХ — НА ПОЧАТКУ ХХ СТ.: ІСТОРІЯ ФОРМУВАННЯ ТА ЗМІСТ
joomla
РУКОПИСНО-КНИЖКОВА КОЛЕКЦІЯ МУЗЕЮ УКРАЇНСЬКИХ СТАРОЖИТНОСТЕЙ В. В. ТАРНОВСЬКОГО НАПРИКІНЦІ ХІХ — НА ПОЧАТКУ ХХ СТ.: ІСТОРІЯ ФОРМУВАННЯ ТА ЗМІСТ
Історія - Інтелігенція і влада

С. М. Міщук

Визначна роль у збиранні та вивченні історико-культурних рукописних та стародрукованих фондів у Лівобережній Укра­їні в XIX ст. — на початку XX ст. належить родині видатних колекціонерів українських старожитностей, представникам кі­лькох поколінь давнього українського козацько-старшинського роду Тарновських. Засновники одного із найвідоміших в Укра­їні музею старожитностей у с. Качанівка на Чернігівщині, де було зібрано унікальну колекцію рукописних книг та стародру­ків [1]. Окрема роль у формуванні та описі унікальної колекції належить Василю Васильовичу Тарновському, видатному укра­їнському культурному діячу, меценату і бібліофілу, останньому

• •• V **

Власнику качанівського музею українських старожитностей.

Різні аспекти та періоди фомування рукописно-книжкової колекції музею українських старожитностей В. В. Тарновсь - кого висвітлювали у своїх працях Ю. Кулініч, О. М. Петрен­ко, О. В. Супруненко, С. О. Половнікова та інші. Однак вони безпосередньо не ставили предметом дослідження історії фо­рмування та зміст пам’яток книжкової культури наприкінці

XIX — на початку XX ст.

Опираючись на джерела та матеріали, автор поставив за мету розглянути історію формування та зміст рукописно-книжкової колекції музею українських старожитностей В. В. Тарновсько- го наприкінці XIX — на початку XX ст., що була присв’ячена Лівобережній Україні.

Започаткування колекції Тарновських пов’язане із постатя­ми двоюрідного дядька та батька В. В. Тарновського. Стано­влення та культурний розквіт у Качанівці відбувся у період належності садиби меценатові Григору Степановичу Тарнов - ському (1784-1853), дядьку В. В. Тарновського (старшого). Г. С. Тарновський отримав маєток у спадщину та розвинув бу­рхливу діяльність із влаштування родинного гнізда: перебуду­вав палац, церкву, організував кріпосний театр, заснував гале­рею живопису та насамперед, сформував книжкове і рукописне зібрання у палацовій бібліотеці. Г. С. Тарновський був знайо­мий з багатьма українськими художниками, письменниками, поетами, зокрема з Т. Г. Шевченком, який гостював у нього в 1843 та 1845 рр. та у якого він придбав картину “Катерина”

[2] . Після смерті Г. С. Тарновського Качанівку успадкував його небіж В. В. Тарновський (старший).

Василь Васильович Тарновський (старший) (1810-1866) — письменник, член Чернігівської земської управи, український громадський та культурно-освітянський діяч ліберально-де­мократичного напрямку. Він навчався в Ніжинському ліцеї, де товаришував із М. Гоголем. Після закінчення юридичного факультету Московського університету зі ступенем кандидата служив у Петербурзі у контрольному відомстві. Однак за ста­ном здоров’я був змушений переїхати до Житомира, де працю­вав викладачем російської історії в гімназії. Був членом комісії при університеті Св. Володимира для опису губерній Київського учбового округу. Брав активну участь у підготовці селянської реформи, оскільки сам був прихильником визволення селян та належав до помірковано-ліберального напряму у вирішенні цього питання. В 1860 р. увійшов до складу редакційної комісії в Санкт-Петербурзі, що готувала проект реформи, займався пе­ревіркою селянських господарств у Харківській, Херсонській, Катеринославській губерніях. У 1865 р. був обраний членом Чернігівської земської управи. Відомий як автор праць з істо­рії розвитку українського права: “Юридичний побут Малоро­сії”, “Про ділимість сімейств у Малороссії” (1853). У маєтку Качановці він продовжив та розвивав традиції родинного ко­лекціонування пам’яток української старовини. Мав особисті дружні стосунки з М. Гоголем, М. Костомаровим, В. Білозерсь - ким, П. Кулішем, листувався із Т. Шевченком. За його спри­янням було видано “Записки про Південну Русь” (1856-57 рр.) та “Чорну Раду” П. Куліша [3].

Найбільший розвиток колекціювання пов’язаний із іменем Василя Васильовича Тарновського (молодшого). В. В. Тарнов - ський (молодший) (1837-1899) — український культурний діяч і меценат, колекціонер пам’яток археологічних, церков­них старожитностей, предметів мистецтва, старовинних руко­писів та книжок. Він народився у с. Антонівці Пирятинського повіту Полтавської губернії. Початкову освіту здобув у Москві. Навчався в інженерному училищі у Санкт-Петербурзі, згодом закінчив історико-філологічний факультет Київського уні­верситету св. Володимира. Служив мировим посередником, з 1875 р. впродовж 18 років обирався предводителем Борзнянсь - кого і Ніжинського повітів Чернігівської губернії. Він сприяв фінансуванню видання “Киевской старины” і численних нау­ково-культурних та видавничих проектів в Україні [4]. Проте власна колекціонерська та науково-освітянська діяльність ме­цената розквітла у родовому маєтку Качанівці, де він заснував музей, фонди якого містили різноманітні колекції, пов’язані із минулим Лівобережної України. Зібрання складалося з архео­логічних експонатів, монет, печаток, церковних пам’яток, ста - рожитних документів, автографів видатних діячів, рукописних книг, стародруків тощо. У музеї виокремлювався також знач­ний фонд “Шевченкіана”, експонати якого були впорядковані та описи опубліковані у каталозі в 1893 р. [5].

Фонди рукописів та стародруків у Качанівському музеї ком­плектувалися завдяки придбанням у книгарнях та у антиква­рів-букіністів Санкт-Петербургу, а також із-за кордону. Певна частина зростала за рахунок дарів — власних творів від укра­їнських поетів, письменників, громадсько-культурних діячів, аультаті книгообміну. У процесі формування колекції рукопи­сів та стародруків музею В. В. Тарновського величезним був духовний вплив та фахові поради П. Куліша, О. Лазаревського, М. Максимовича та інших істориків і письмеників тієї епохи. З деякими з них його об’єднувала також видавнича співпраця. їхні бібліографічно-архівні пошуки, консультаційна допомога щодо цілеспрямованного комплектування зібрань рідкісними і цінними стародруками та рукописами була вкрай необхідною колекціонеру-аматору В. В. Тарновському. За ствердженнями сучасного історика Ю. Кулініча, П. Куліш у листі до В. В. Та­рновського від 23 липня 1860 р. пропонував йому придбати із колекції Горшковського, виставленої на розпродаж, рідкісні стародруки Новгород-Сіверської і Чернігівської друкарень [6].

Для комплектування фондів суттєвим було надходження рукописних книг стародруків та архівних документів від Оле­ксандра Матвійовича Лазаревського (1834-1902) — історика, археографа, знавця пам’яток Лівобережної України та його си­стематична консультаційна допомога в атрибуції їхньої цінно­сті. Формування та поповнення колекцій Музею, присв’ячених за тематикою історії Лівобережної України, об‘єднало обох по­движників. Згодом піклування О. Лазаревського про майбутню долю музейних збірок В. В. Тарновського полягало у тому, що саме він порадив В. В. Тарновському наприкінці його життя передати музейні фонди в дар Чернігівському земству [7]. Доля книжково-рукописного зібрання самого О. М. Лазаревського склалася таким чином, що зібрану протягом життя бібліотеку і колекцію рукописів він незадовго до смерті передав до Чер­нігівського музею В. В. Тарновського (а також до бібліотеки Київського університету) [8].

Зібрання В. В. Тарновського поповнювалося й завдяки кни­гообміну із приватними бібліофілами та колекціонерами — вла­сниками книжкових і музейних зібрань у маєтках Лівобереж­ної України. Сам В. В. Тарновський надіслав близько двадцяти видань стародруків ХУПІ-ХІХ ст. до бібліотеки Лубенського музею у с. Круглику на Полтавщині, що належав К. М. Ска - жинській. Катерина Миколаївна Скажинська (Райзер) (1852- 1932) — меценатка, археолог, дослідниця та збирачка старо­житностей, дружина Миколи Скажинського, генерал-майора, спадкоємця козацько-старшинського роду, поміщика Лубен­ського повіту. Вона зібрала значну колекцію цінних архівних документів (в оригіналах і копіях), рукописів, рукописних ко­дексів, кириличних та польських стародруків ХУІІ-ХІХ ст. Її Лубенський музей у с. Круглик, згодом став основою Полтав­ського краєзнавчого музею [9]. Наприкінці ХІХ — на початку

ХХ ст. книжкові та рукописні зібрання з її Музею на Полта­вщині привертали увагу фахівців — відомих українських іс­ториків, філологів, зокрема, В. Горленка, В. Перетця та його учнів: С. Маслова, К. Неверової та ін. [10]. До бібліотеки Лу­бенського музею В. В. Тарновський надсилав опубліковані ним каталоги власної збірки та відповідно мав видання Лубенського музею від К. Скажинської [11].

В останній період життя, тяжко хворий В. В. Тарновський був змушений продати родинну Качанівку та переїхав до Ки­єва. Проте, за порадою О. Лазаревського, цінні зібрання ру­кописних книг та стародруків, поряд із іншими колекціями, В. В. Тарновський заповів Чернігівському губернському зем­ству, без права відчудження та переміщення з м. Чернігова з умовою, щоб музей носив його ім’я. Подвижник і меценат помер у Києві в 1899 р.

Після його смерті фонди приватного музею було перевезено до Чернігова, де за проханням Голови земської управи Федо­ра Уманця, ними опікувалися Б. Гринченко та М. Гринченко. Адже виявилося, що реальний обсяг колекцій перевищував склад Музею, затверджений у “Каталогу украинских древно­стей коллекции В. В. Тарновского” (К, 1898). Як відомо, уні­кальні рукописні кодекси та рукописи взагалі не увійшли до каталогу, цінні стародруки з бібліотеки також були представ­лені у ньому частково — лише кириличними виданнями укра­їнських друкарень. У короткий термін після передачі зібран­ня у власність Чернігівському земству, подружжя Гринченків ретельно впорядкували, систематизували та склали науковий опис рукописних та стародрукованих пам’яток. В результаті кропіткої праці з колекціями був підготовлений до друку та опублікований каталог. Фактично М. Гринченко стала першим хранителем музею, але її не затвердив на цій посаді чернігів­ський губернатор. В 1902 р. у Чернігові відкрився для відві­дувачів Музей українських старожитностей. Завідувачем його був обраний Л. Шелухін, відомий громадсько-культурний діяч, письменник, публіцист. У 1906 р. Музею було присвоено ім’я В. В. Тарновського [12].

На жаль, подальша історична доля музею В. В. Тарновсько­го склалася типово, згідно із процесами централізації 20-30-х років радянської епохи. У 1925 р. фонди музею було об’єднано із іншими музеями Чернігова, внаслідок цього унікальний іс- торико-меморіальний комплекс був зруйнований, а його збірки розпорошені серед загальних фондів. У 30-ті роки XX ст. та у повоєнний період цілісні комплекси документальних матеріа­лів, рукописних книг та стародруків музею В. В. Тарновського вилучили для створення та поповнення фондів нових музеїв і книгосховищ: Полтавський музею, Національного музею історії України, Національної бібліотеки України ім. В. І. Вернадсько - го (у тому числі одне з перших видань Чернігівської друкарні Л. Барановича “П’ять ран Христових”, палеотипи з автогра­фами Лазаря Барановича, Феодосія Углицького та інші). На - сьогодні у фондах Чернігівського історичного музею В. В. Та - рновського, зконцентровано 315 рукописних книг ХУ-ХХ ст., 266 кириличних стародруків (у тому числі дві Острозькі біблії 1581 р.) 34 стародруків, опублікованих іноземними мовами, а також 180 книг гражданського друку XVIII ст. [13].

Першим науково-інформаційним довідником щодо складу та змісту книжкового зібрання В. В. Тарновського стала пу­блікація каталогу фондів власного музею у 1898 р. В “Ка­талоге украинских древностей коллекции В. В. Тарновского” (К, 1898). у рубриці “Стародруковані книги” були виокрем­лені позиції № 796-837 — 41 примірник видань українських друкарень. За основу каталогу був прийнятий хронологічний принцип розподілу. У цьому “Каталозі” археологічну частину зібрання доісторичних та великокнязівських періодів впоря­дкував та описав археолог М. Ф. Біляшівський. Щодо укла­дання рубрики “Стародруковані книжки”, яка міститься у розділі ІІІ “Козацькій період”, можемо передбачити, що до її редагування, крім В. В. Тарновського, був причетним україн­ський історик, археограф, колекціонер О. М. Лазаревський, як свідчить передмова за підписом В. В. Тарновського від грудня 1898 р., із подякою О. М. Лазаревському “за добро­зичливе сприяння при укладанні та друкуванні цього ката­логу” [14]. Отже, за основу систематизації в рубриці “Старо - друковані книжки” був покладений хронологічний принцип та в його межах — топографічний розподіл за місцями дру­кування. Вказуються наступні складові опису: назва, вихідні данні (друкарня не подається), формат, ілюстрації, аркушний склад, за наявністю зафіксовані геральдичні елементи. Таким чином, було стисло наведено узагальнюючі дані наукового біб­ліографічного опису видань.

Згідно із принципами систематизації, цей каталог не був суто науково-довідковим виданням. Серед фахівців він слу­гував скоріше науково-освітянській та пошуково-еврістичній меті поширення відомостей про цінний комплекс українських історико-культурних фондів, зконцентрованих у приватному музеї мецената, збирача та бібліофіла В. В. Тарновського. Опи­си мали лаконічно-реєстраційний характер, адже В. В. Тарнов­ський, не будучи книгознавцем, не завжди був у змозі встано­вити точні бібліографічні дані стародруків, що ускладнювало їхню професійну атрибуцію. Реестраційний опис не відповідав комплексним джерелознавчим, історико-книгознавчим та біб­ліографічним потребам щодо цілісного аналізу примірників, не давав можливості простежити їхню долю, шляхи міграції, з’ясувати бібліографічний аспект тощо.

Однак каталог включав стародруковані раритети до науко­вого обігу, завдяки чому вони отримали високу оцінку фахі­вців, та, зрештою, їхня публікація мала науково-освітянську функцію — популяризувати фонди “Україніки” з приватного книжкового зібрання В. В. Тарновського, що було принципо­во важливим для розвитку української культури наприкінці

XIX ст. Розкішне декоративне оформлення цього видання та­кож відповідало провідній меті — уславленню давнини Украї­ни. До цього альбому було долучено 16 фотознімків музейних раритетів, обкладинку прикрашав малюнок авторства худо­жника М. Пимоненка із зображенням кобзаря, оточеного ат­рибутами козацької слави. Оправлений у вишневого кольору шкіру на замовлення власника, унікальний примірник цього альбому із дарчим автографом на титульному аркуші самого В. В. Тарновського Оресту Івановичу Левицькому зберігається у фондах Інституту рукопису Національної бібліотеки України ім. В. І. Вернадського [15].

Згідно з відомостями із каталога, у збірці В. В. Тарновського репрезентовані раритети мистецтва кириличного книгодруку­вання ХУІ-ХІХ ст. У каталозі визначені лише видання дру­карень, розташованих на терені України, а також із Вільно. Серед них — острозькі, львівські, київські, почаївські, черні­гівські стародруки. Таким чином, було репрезентоване ядро книжкового зібрання, яке віддзеркалює історію українського книгодрукування ХУІ-ХІХ ст. Водночас, не знайшли нале­жного відображення у каталозі стародруки, історично також пов’язані із кириличним друкарством. Адже збірка В. В. Тар­новського містила друки із Німеччини, Литви, Польщі, Россії. Певна частина кириличних стародруків була опублікована в Єв’є друкарнею віленського братства, та в Галле [16].

Згідно із бібліографічним описом, стародруки не завжди вірно атрибутовані В. В. Тарновським. Так, перлина колек­ції — примірник видання українського першодрукаря Івана Федорова — Острозька біблія 1581 р. з гербом князів Острозь­ких датована 1580 р., а не 1581 р. (за даними сучасних бібліо­графів) [17].

За тематикою домінували видання книг св. Письма, каноні­чних богослужбових книг, а також святоотецькі, духовно-по­вчальні, ораторсько-проповідницькі та полемічні твори. Серед них наявні праці видатних українських культурних і церко­вних діячів ХУІІ ст. Иоанікія Галятовського, Лазаря Барано - вича та інших. Значний інтерес для бібліографів представля­ють публікації Чернігівської друкарні — низка творів Іоанна Максимовича (1651-1715) українського письменника, педагога та церковного діяча, автора казань та духовно-повчальних вір­шованих творів [18], досить популярних на початку ХУІІІ ст. Згідно із бібліографічними даними, ця низка видань визначена як продукція друкарні Троїцько-Іллінського монастиря. Вона включає “Алфавит, рифмами сложенный” (Чернігів, 1705); “Богородице, Дево” (Чернігів, 1707), Блаженства осьм єванге - льския” (Чернігів, 1709), “Молитва Господня: Отче наш в седм богомислий” (Чернігів, 1709) [19].

Серед книжок зафіксовані: “Анфологіон” (1619) “Ключ ро­зуміння” І. Галятовського (К., 1659), Мессія правдивий (К., 1669), Твори Лазаря Барановича (K., 1674), Молитвослов (Че­рнігів, 1692) Тріодь цвітна (Чернігів, 16S5), Євангеліє напрес­тольне (Львів, 1690), Анфологіон (Львів, 1694), Октоїх (Київ, 1694) у двох книгах; Твори I. Максимовича “Алфавит, рифма­ми сложенный” (Чернігів, 1705); “Богородице, Дево“(Чернігів, 1707), та інші літургійні твори чернігівських друкарень. Ки­ївські видання -“Деяния и послания св. Апостолов” із малю­нками Григорія Левицького (K., 173S), “Часослов с восследо - ванием евангельской азбуки” (K., 1742), чернігівські видання XVIII ст. — служебники, Новий заповіт, Алфавіт духовний, Псалтир; почаївські видання — Апостол, Часослов тощо. У де­яких випадках, де не вказане у вихідних даних місце друку­вання, воно передбачається із вірогідністю, зокрема № 797 “О образех, о кресте, о хвале Божией” без титульного аркуша як віленське видання 1602 р. або друкована грамота Леоніда Шептицького 1759 р. у Почаєві [20].

На жаль, досить стислі описи не давали змогу висвітлити джерелознавчий аспект вивчення стародруків зібрання В. В. Та - рновського. Адже історична доля раритетних примірників ви­дань привертає увагу сучасних книгознавців та бібліотекозна­вців. Завдяки даним сучасних каталогів встановлені шляхи надходження згаданих примірників до колекції В. В. Тарнов - ського. Так у друці твору I. Максимовича “Блаженства осьм євангельскія” (Чернігів, 1709) наявний запис на форзаці, який свідчить, що примірник був подарований В. В. Тарновському М. Максимовичем: “Дарю сію книжицю праотця моего юноше Тарновскому на Михайловой Горе 1S57 года 25 июля М. Мак­симович” [21].

Аналіз за данними каталогів джерел надходження рарите­тних стародруків до збірки В. В. Тарновського дозволяє кон­статувати, що збірка комплектувалася дарами від відомих науково-культурних діячів. Зокрема, від О. Лазаревського до музею В. В. Тарновського надійшла значна частина кирилич­них стародруків XVII-XVIII ст. Про їх надходження до збірки, та шляхи міграції видань свідчать записи та власницькі озна­ки — штампи, записи, маргіналії тощо. Від О. Лазаревського надійшли: Євангеліє учительное (1616), опубліковане друкар­нею віленського братства в Єв’є, “Богословия нравоучительная” (Вид. 2; Почаїв, 17S7); Молитвослов (Почаїв, 17S7), видання твору авторства Йоасафа Кроковського “Акафіст великомуче­ниці Варварі” (1793 р.). Конволют, який містив дві публіка­ції творів Петра Могили польською мовою — “Літос” (1644) та “Мова духовна” (1645), опубліковані у Києві Лаврською друка­рнею. Ці факти доводять штампи бібліотеки О. Лазаревського на сторінках примірників [22].

Продовженням та доповненням “Каталога” 1898 р. стало ви­дання каталога музея у 1900 р., підготовлене Борисом Грінче - нком (1863-1910) — видатним письменником, громадсько-по­літичним діячем, фольклористом, мовознавецем та педагогом

[23] вже після смерті власника колекцій В. В. Тарновського

[24] . Відділ каталога “Рукописи” налічував понад 5 тис. до­кументів та рукописних книг. У грудні 1899 р. Ф. Уманець, голова Чернігівської земської управи та виконавець духовного заповіту В. В. Тарновського, доручив Б. В. Грінченку скласти каталог колекції. Перелік збірки рукописів, як і інших фондів з музею В. В. Тарновського, був здійснений Б. В. Грінченком у співавторстві із дружиною та сподвижницею Марією Мико­лаївною Грінченко, яка також первісно опрацьовувала фонди Музею після переміщення до Чернігова.

Публікація каталогу викликала великий резонанс в украї­нському науково-культурному середовищі, в “Киевской стари­не” з’явилася змістовна рецензія за підписом Н. Б. (ймовір­но, Миколи Біляшівського), де підтримувався задум укладачів опублікувати нове доповнене перевидання, вже бібліографі­чно рідкісного 1-го тому каталогу музею В. В. Тарновського 1898 р., до якого б увійшли нові експонати, але без рукописів та малюнків, які вже були включені до щойновиданого 2-го тому [25]. Також, як повідомляв Б. Грінченко у передмові до 2-го тому, планувалася публікація окремого тому каталогу із виданнями бібліотеки В. В. Тарновського [26]. Незабаром Грін - ченки підготували у двох томах “Каталог печатных книг музея украинских древностей В. В. Тарновского”, до якого увійшли видання бібліотеки. Але рукопис не був опублікований і нині зберігається у фондах Чернігівського історичного музею [27].

У щойновиданому каталозі 2-го тому вперше рукописний склад зібрання був відображений досить повно. За змістом у колекції здебільш переважали особисті документи відомих українських діячів, актові, правничо-маєткові та інші архео­графічні матеріали (переважно оригінали), пов’язані з істори­чним минулим Лівобережної України ХУІ-ХІХ ст., фамільні архіви певних українських родин (у тому числі Тарновських). Перлиною збірки вважалася істотна за обсягом і змістом добір­ка автографів видатних представників української культури, у тому числі — Тараса Шевченка.

Б. Грінченком були виокремлені також власне пам’ятки кни - гописання, адже В. В. Тарновський був любителем та знавцем старовинних слов’янських кодексів і рукописів та цілеспрямо­вано комплектував зібрання раритетними експонатами, пов’яза­ними із минулим України. Рукописні пам’ятки були репрезен­товані у рубриці “Твори XVII та XVIII ст.” — книги та сувої. Усього було зазначено 9 одиниць зберігання цього розділу. За тематикою — передусім, переважали богослужебні рукописи, літературно-рукописні пам’ятки (збірники історико-правового змісту, маловідомий археографам список Літопису Самовидця, Євангеліє в українському перекладі Морачевського).

Серед рукописів представлені: сувій з повчанням про хрест Церковнослов’янською мовою; копія з друкованого видання про сім церковних таїнств, 1666 р.; літопис Самовидця на 106 напіваркушах; “О воззваню до закону...” 1683 Гавриїла Доме- цького, архимандрита Симонова монастиря; книга, написана уставом з кіновар’ю з дарчим записом автора Густинському Прилуцькому монастирю; нотний Ірмолой XVII ст. у шкіряній оправі; книга риторики латинською мовою, укладена професо­ром Києво-Могилянської Академії Сільвестром Добринею, 1743 р.; повчальний збірник за змістом: “Азбука словеноросийська ко обучению малолетним, в ней же часть арифметика и про - тчее” 1755 р. у вигляді довгого сувою, прикрашеного малюн­ками; “Збірник” латинською та польською мовами документів історико-політичного, правового, літературного змісту (розмова у царстві мертвих польського короля Яна III Собеського, князя Єремії Вишневецького тощо); книга кінця XVIII ст. в шкіряній оправі; ілюстрації до Апокаліпсиса з текстом; книга у шкіря­ній оправі з акварельними малюнками; псалтир румунською мовою останньої чверті XVIII ст. тощо [28].

Згідно з характером цих описів, комплексний палеографіч­ний аналіз рукописів та кодексів у них відсутній, визначені деякі загальні риси кожної пам’ятки як об’єкта опису (зокре - ма, назва, мова, тип письма, формат, ілюстрації). Щодо дату­вання рукописів, Б. Грінчено, у певних випадках приводить дату приблизно, на жаль, не посилаючись за якими критеріями визначений період походження, наприклад, “Нотний ірмоло - гій, ймовірно, рукопис XVIII ст.”; або латинопольський збір­ник — “Книга (кінця XVIII ст.?)” Адже, укладач Б. Гринченко був відомим дослідником, знавцем та пропагандистом україн­ської старовини, але не мав практичного досвіду з укладання археографічно-кодикологічних описів. Такий підхід був обумо­влений ще й тим фактором, що фонди музею В. Тарновського складалися із різноманітних за складом збірок та раритетних експонатів. Адже, крім згаданих рукописів, в музеї зберіга­лася колекція рукописів та листів діячів української культу­ри XIX ст. — М. В. Гоголя, П. О. Куліша, М. I. Костомарова, М. А. Максимовича, Є. Гребінки та інших. Гордістю музею були рукописи Т. Г. Шевченка, виокремлені в один значний за обсягом і складом музейний відділ [29]. Суттевий інтерес для історико-краєзнавчих, етнографічних, історико-статистичних досліджень становили два етнографічних альбоми з малюнка­ми та картами доктора Де ля Фліза “Медико-топографическое описание” (1848 і 1849 рр.) та його “Некоторые древности, со­бранные в уездах Черкасском и Чигиринском Киевской губе­рнии” (1849) [ЗО]. Три з відомих рукописи Де ля Фліза, що зберігалися в музеї, уявляють унікальну спадщину [З1].

Певним кроком у вивченні фондів В. В. Тарновського у се­редовищі фахівців і залученні рукописних та стародрукованих пам’яток до наукового обігу став XIV Археологічний з’їзд у м. Чернігові в 1908 р. До з’їзду була підготовлена різноманітна за експонатами виставка та укладений її каталог за розділами. Відомості щодо конкретного складу і змісту збірки рукописів та стародруків В. В. Тарновського також було вміщено у публі­кації “Каталог выставки XIV Археологического съезда в г. Чер­нигове” (Чернігів, 1908) [32].

Таким чином, наукове опрацювання і дослідження рукопис­них книг та особливо стародруків із Музею В. В. Тарновського наприкінці XIX — на початку XX ст. типологічно відрізнялося від значного загалу каталогів книгосховищ та бібліотек того періоду, структурованих за систематичним принципом різних галузей знань, із залученням науково-бібліографічного апарату тощо. Реєстраційні наукові описи рукописно-книжкових збірок

В. В. Тарновського у двох каталогах, укладені ним за сприяння О. М. Лазаревського 1898 р. та Б. Грінченка 1900 р. відпо­відали специфіці музейних фондів В. В. Тарновського. Адже визначальною рисою згаданих колекцій було комплектування суто за тематичною ознакою — зібранням пам’яток книжкової культури, присв’ячених Лівобережній Україні. Завдяки тако­му послідовному підходу колекціонера наприкінці XIX — на початку ХХст. на Чернігівщині були сформовані та збережені унікальні історико-меморіальні фонди “Україніки”, що відкри­вало перспективу в наступному розвитку книгознавчих, архео­графічних та культурологічних досліджень в Україні.

Джерела та література

1. Тарновские // Энциклопедический словаь Брокгауза и Ефрона. — Т. 32. — СПб., 1901. — С. 650.

2. Тарновський Григорій Семенович //Довідник з історії України. — К.: Генеза, 2001. — С. 845.

3. Тарновський Григорій Семенович //Довідник з історії України. — К.: Генеза, 2001. — С. 844; Русский биографический словарь; Су­воров — Ткачев. — СПб., 1912. — С. 313-314.

4. Тарновський Григорій Семенович //Довідник з історії України. — К.: Генеза, 2001. — С. 844 — 845; Тарновський В. В. // Українські архівісти. Біобібліографічний довідник. Вип. перший (XIX ст. — 1930-ті рр.). — К., 1999. — С. 315-316.

5. Каталог предметов малорусской старины и редкостей коллекции Тарновского. — Вып. I: Шевченко. — К., 1893. — 34 с.

6. Кулініч Ю. Листи П. О. Куліша до В. В. Тарновського — моло­дшого (з епістолярного зібрання Центрального державного архі­ву музею літератури і мистецтва України) // Скарбниця україн­ської культури. Зб. наук. праць. — Чернігів: Сіверянська думка, 2002. — Вип. 3. — С. 37.

7. Петренко О. М. Роль О. Лазаревського у формуванні колекції українських старожитностей В. Тарновського // Скарбниця україн­ської культури. Зб. наук. праць. — Чернігів: Сіверянська думка, 2002. — Вип. 3. — С. 118-121.

8. Лазаревський О. М. // Українські архівісти. Біобібліографічний довідник. Вип. перший (XIX ст. — 1930-ті рр.). — К., 1999. — С. 185.

9. Скажинська К. М. // Українські архівісти. Біобібліографічний до­відник. Вип. перший (XIX ст. — 1930-ті рр.). — К., 1999. — С. 305­306.

10. Горленко В. П. Лубенский музей Е. Н. Скажинской // Киевская ста­рина. — 1890. — №10. — С. 6; Перетц В. Н. Приложения: I. Опись

Рукописей Полтавского музея (бывш. Скажинской). II. Каталог ста­ропечатных церковнославянских и польских книг того же музея // Отчет об екскурсии семинария русской филологии в Полтаву и Ека - теринослав 1 — 9 июня 1910 г. — К., 1910. — С. 43-51.

11. Супруненко О. В. Тарновський та К. Скажинська // Сіверянський літопис. — 1997. — №4. — С. 72-73.

12. Половнікова С. О. Історія заснування музею українських старо­житностей ім. В. В. Тарновського мовою документів // Скарбниця української культури. Зб. наук. праць. — Чернігів: Сіверянська думка, 2002. — Вип. 2. — С. 19-27.

13. Ситий І. М. Архівна колекція Чернігівського історичного музею ім.

В. В. Тарновського // Скарбниця української культури. Зб. наук. праць. — Чернігів: Сіверянська думка, 2002. — Вип. 2. — С. 46, 50.

14. Тарновский В. (Предисловие) // Каталог украинских древностей коллекции В. В. Тарновского. — К., 1898. — 86 с.; 16 илл.

15.ІР НБУВ, Т. 9026 — інв. №818527.

16. Кириличні стародруки Чернігівського історичного музею. Ката­лог / Упор. С. О. Половнікова, І. М. Ситий. — К., 1998. — С. 11, поз. 3, 4.

17. Кириличні стародруки Чернігівського історичного музею. Ката­лог / Упор. С. О. Половнікова, І. М. Ситий. — К., 1998. — С. 125, поз. 174.

18. Максимович // Український Енциклопедичний Словник. — Т. 2. — К., б. р. — С. 408.

19. Кириличні стародруки Чернігівського історичного музею. Ката­лог. / Упор. С. О. Половнікова, І. М. Ситий. — К., 1998. — С. 138 — 144, поз. 199, 201, 211.

20. Кириличні стародруки Чернігівського історичного музею. Ката­лог. / Епор. С. О. Половнікова, І. М. Ситий. — К., 1998. — С. 143, поз. 202.

21. Кириличні стародруки Чернігівського історичного музею. Ката­лог. / Упор. С. О. Половнікова, І. М. Ситий. — К., 1998. — С. 144, поз. 211.

22. Кириличні стародруки Чернігівського історичного музею. Ката­лог. / Упор. С. О. Половнікова, І. М. Ситий. — К., 1998. — С. 163 — 164, поз. 258.

23. Грінченко Борис Дмитрович //Довідник з історії України. — К.: Генеза, 2001. — С. 180.

24. Грінченко Б. Каталог музея украинских древностей В. В. Тарновс­кого. — Т. 2. — Чернигов, 1900. — С. 232 — 264.

25. Н. Б. Каталог музея украинских древностей В. В. Тарновского // Киевская старина. — К., 1900. — Т. 12. — С. 161 — 164.

26. Грінченко Б. Предисловие // Каталог музея украинских древнос­тей В. В. Тарновского. — Т. 2. Чернигов, 1900. — С. ІІ.

27. Гринченко Б. Каталог печатных книг музея украинских древнос­тей В. В. Тарновского. — інв. №ВЧ 1474.

28. Гринченко Б. Каталог музея украинских древностей В. В. Тарнов - ского. — Т. 2. — Чернигов, 1900. — С. 232-264.

29. Гринченко Б. Каталог музея украинских древностей В. В. Тарнов - ского. — Т. 2. — Чернигов, 1900. — С. 152-229.

30. Гринченко Б. Каталог музея украинских древностей В. В. Тарнов - ского. — Т. 2. — Чернигов, 1900. — С. 348-349.

31. Д. П. Де ля Фл1з. Альбоми. Том перший. — К., 1996. — С. 7­

22.

32. Каталог выставки XIV Археологического съезда в г. Чернигове / Под. ред. П. М. Добровольского. Старопечатные книги. Отдел ру­кописей. — Чернигов, 1908. — 42 с.

Анотац11

Мищук С. Н. Рукописно-книжная коллекция музея украинских древностей В. В. Тарнавского в конце XIX — начале XX вв.: исто­рия фомирования и содержание.

Рассмотрена история формирования и содержание рукопис­но — книжной коллекции музея украинских древностей В. В. Тар­навского в конце XIX — начале XX вв., которая была посвящена Левобережной Украине. Отмечен также вклад семьи выдающихся коллекционеров украинских древностей Тарнавских в фомирова - ние этого собрания памятников книжной культуры.

Mishchuk S. M. Handwritten book collection of museum of Ukrainian antiquities of V. Tarnovsky in the end XIX — beginning of XX : history of form and maintenance

In this article forming history and maintenance handwritten book collection of museum of Ukrainian antiquities of V. TarMvsky in the end XIX — beginning of XX, which was devoted Left-bank Ukraine is considered. The author also marked the deposit of family of promi­nent collectors of Ukrainian antiquities of Tarnаvsky in form of this collection of monuments of book culture.


Похожие статьи