Головна Історія Інтелігенція і влада ДИРЕКТОРИ ОДЕСЬКОГО ІНДУСТРІАЛЬНОГО (ПОЛІТЕХНІЧНОГО) ІНСТИТУТУ 1943-1945 рр
joomla
ДИРЕКТОРИ ОДЕСЬКОГО ІНДУСТРІАЛЬНОГО (ПОЛІТЕХНІЧНОГО) ІНСТИТУТУ 1943-1945 рр
Історія - Інтелігенція і влада

В. І. Бондар, Г. О. Оборський, О. Б. Шолда

Ключові слова: історіографія, бібліографія, технічна інтеле - генція УРСР, історія техніки.

Ключевые слова: историография, библиография, техническая интеллигенция УССР, история техники.

Key words: historiography, bibliography, engineering intelligentsia of the USSR, history of engineering.

На сучасному етапі розвитку вітчизняної науки надзви­чайно актуальним є питання історіографії окремих наукових проблем. Одним із таких є проблема життєдіяльності техніч­ної інтелігенції УРСР радянського періоду. Актуальність цієї проблеми підсилюється тим, що радянська історіографія мало уваги приділяла висвітленню роботи технічної інтелігенції. Ви­вчення теми на цьому етапі страждало описовістю, носило тен­денційний характер і було вкрай заідеологізовано.

Певне місце серед історіографічних джерел посідають пра­ці керівників партії і радянської держави, мемуарна літера­тура. Ці публікації дозволяють поглянути, з одного боку, на динаміку розвитку технічної інтелігенції в середовищі партій­ного авангарду, який безпосередньо брав участь у розробці й реалізації цієї політики, а з іншого боку, простежити погляди на суть і зміст тогочасних науково-технічних перетворень не­партійних сил. Разом з тим вони дозволяють глибше розкрити вплив суб’єктивних факторів на рівень розвитку історичної на­уки. Важливе значення для дослідження життя та діяльності технічної інтелігенції цього періоду має газетна та журнальна публіцистика, яка по-новому поставила багато проблем в істо­ріографічному аналізі досліджуваного матеріалу [2] .

З початку 90-х років, з утворенням Української держави, починається якісно новий етап вітчизняної історіографії. Його основною ознакою стало критичне осмислення історіографічної спадщини, залучення до наукового середовища широкого кола джерел. Історіографічному аналізу підпорядковується і части­на документальних видань. Залучення документальних джерел є, в першу чергу, визначенням особливостей археографічної роботи на кожному етапі історіографії в Україні радянського періоду. Під кутом зору історіографії основна увага звернена на концепцію видавців документів, яка відображає спрямованість і рівень вивчення проблеми і знаходить свій прояв у тематиці публікацій, принципах добору матеріалів, характері передачі їх змісту, інших елементах археографічної роботи.

Метою даної статті є прагнення авторів довести до читача значний фактичний матеріал, в якому розглядається життєвий та професійний шлях двох директорів Одеського індустріаль­ного інституту, представників науково-технічної інтелігенції часів Великої Вітчизняної війни 1943-1945 рр.

Важливу роль у вивченні історіографії 60-х років відіграла поява ювілейного видання з історії Одеського політехнічного інституту [4]. У нарисі з історії ВНЗ на значному фактичному матеріалі висвітлюється економічне та правове становище ви­кладачів та студентів, форми участі їх у революційному русі, участі у Великій Вітчизняній війні, відбудові промисловості після війни. Проте директору інституту С. П. Березко присвя­чено декілька рядків, а про директора інституту М. П. Кобєлє - ва немає навіть згадки.

Автори вперше знайомлять читачів-політехніків із світлина­ми цих керівників та будівлею, в якій був розміщений евакуйо­ваний Одеський індустріальний інститут, які до цього часу ніде не були опубліковані. Сьогодні це перший корпус Пензенського державного університету, вулиця Красна, 22, зображений на фото нижче [5].

Для вивчення обраної теми певне значення мають праці, присвячені історії вузу [1, 3], та біографії цих керівників, які щойно стали доступними.

На підставі архівних документів, що зберігаються в Держав­ному архіві Пензенської області та архівному фонді Пензен­ського державного університету, маємо змогу констатувати той факт, що за розпорядженням Ради народних комісарів СРСР від 30 червня 1943 р. було дозволено Всесоюзному комітету у справах вищої школи при Совнаркомі СРСР та Наркоммін - озброєння відновити з 1 жовтня 1943 р. роботу Одеського інду­стріального інституту в місті Пензі [6].

Будівля корпусу № 1 Пензенського державного університету, вул. Красна, 22. Фотографія 1940-х років


На той час, період ВВВ, промислові підприємства з прифрон­тових територій евакуйовували в різні міста країни, в тому числі і в місто Пензу. Підпорядковувалися ці підприємства Наркомату мінометного озброєння СРСР. Для евакуйованих підприємств не вистачало висококваліфікованих спеціалістів, тому було передислоковано частину Одеського індустріального інституту з Одеси в Пензу. Згодом створений відповідний вуз став базою для організації Пензенського індустріального інсти­туту. Директором евакуйованої частини Одеського індустріаль­ного призначають інженера Березко Сергія Петровича за на­казом наркома мінометного озброєння СРСР П. І. Паршина від 28.09.1943 р. [5].

Народився Березко Сергій Петрович у 1906 р. в селі Рябці Мглинського повіту Орловської губернії. Здобув вищу освіту за спеціальністю інженер-механік. Свою професійну діяльність як керівник почав з 1939 р. Очолював будівельний технікум в м. Пензі. Першого листопада 1943 р. починає перший навчаль­ний рік у евакуйованому вузі на посаді директора.

С. П. Березко відправив до Москви перший звіт про розпо­чату роботу телеграмою «Молнія».

«Молния Москва Миномет Паршину

Докладываю Пензенский индустриальный институт присту­пил к занятиям согласно Вашего указания первого ноября 9 ча­сов утра работаю пока в две смены.

Директор Индустриального Института Березко

Г. Пенза, Красная, 22 Индустриальный институт 2/ХІ — 43 г. [6].»

Сергієм Петровичем була вико­нана велика організаційна робота. Для відкриття вузу не вистачало са­мого необхідного: приладдя, меблів, навчально-методичної літератури, нау­ково-педагогічного та технічного пер­соналу. Заняття проходили в холод­них приміщеннях. Посильну допомогу виявляли керівники міста та області, промислові підприємства. Виготовляли навчальне приладдя, направляли на пе­дагогічну роботу висококваліфікованих спеціалістів.

С. П. Березко, Директору С. П. Березко вдалося ви-

Фотографія 1943 р. рішити далеко не всі завдання, постав­лені вищим керівництвом. Одне з та­ких — не вдалося відкрити теплотехнічний факультет. Робота Сергія Петровича була розкритикована та негативно оцінена в наркоматі. 17 жовтня1944 р. С. П. Березко був звільнений з посади директора. Свою особову справу Сергій Петрович за­брав з спецчастини інституту, збереглася розписка від 8 червня 1944 р.

Випускники з вдячністю згадують ім’я свого першого дирек­тора: «Завдяки його зусиллям, енергії та наполегливості вуз
багато в чому зобов’язаний своїм відкриттям». В музеї Пензен­ського університету збереглися записи перших випускників ін­ституту, де вони з прихильністю відгукуються про Сергія Пе­тровича. В свою чергу, Одеський політех вдячний С. П. Березко за збереження ВНЗ та плідну працю у важкий для країни час.

З 29 травня 1945 р. до 1 серпня 1947 р. С. П. Березко за­відував Пензенським обласним відділом місцевої промисловос­ті. Далі сліди Сергія Петровича губляться. Напевно, що він з сім’єю поїхав з Пензи.

Після звільнення м. Одеси від фашистської окупації відбу­лося повернення частини Одеського індустріального інституту до міста [7]. На підставі наказу наркома мінометного озброєння СРСР по Одеському індустріальному інституту від 22.06.44 р. № 14 директором інституту був призначений М. П. Кобєлєв.

Кобєлєв Михайло Павлович народив­ся 16 листопада 1902 р. в місті Вороне­жі, в сім’ї робітника. Батько працював електромонтером. У 1917 р., в місті Та­ганрог на механічному заводі навчався справі електрика при майстрові. Пра­цював діловодом з 1918 по 1920 р. у Во­ронезькій губернії сільського волвикон - кому. З 1920 по 1921 р. навчався в місті Воронежі на курсах зв’язку. Продукто­вим агентом, в заготівельному пункті на станції Колодязьна П-С залізниці, пра­цював у 1921р. Воронезький комбінат «Водосвет» прийняв його на роботу у м. П. Кобєлєв,

1922 р. на посаду електромонтера. Про- фотографія 1943 р. працювавши два роки, М. П. Кобєлєв

Був призваний до лав Червоної Армії, у Московський окремий електротехнічний батальйон. Після служби у 1926 р. він по­вернувся до улюбленої справи електромонтера у Воронезький комунальний трест. 1928 р. вступив до Ленінградського інду­стріального (політехнічного) інституту ім. Калініна. У 1934­1937 роках навчався в аспірантурі, працював асистентом, а в подальшому і викладачем у своєму ж вузі.

Одночасно займався політичною діяльністю, був секретарем парткому ЛПІ ім. Калініна у 1938 р. З 1939 по 1944 р. пра­цював на різних партійних посадах, таких як: відповідальний контролер КПК при ЦК ВКП(б) м. Москва, уповноважений по Іркутській області КПК при ВКП(б), секретар Курганського обкому ВКП(б), секретар Одеського міського комітету КП(б) України.

Після визволення Одеси від фашистських окупантів М. П. Кобєлєв розпочав велику роботу на посаді директора по відродженню Одеського індустріального інституту, котрий серед одеських вузів найбільш постраждав від загарбників та фактично не існував. Незважаючи на це, Михайло Павлович застосував рішучі міри. В найкоротший період були відремон­товані навчальні корпуси, студентські гуртожитки та відновле­ні наукові лабораторії, кабінети, створена наукова бібліотека з 80 тис. томів. Директором чітко була організована військова підготовка студентів, успішно проведений прийом студентів. Вчасно був розпочатий навчальний рік. До інституту були залу­чені найкращі наукові кадри та створена висококваліфікована наукова рада інституту.

Завдяки наполегливості М. П. Кобєлєва створений науково - дослідний сектор ВНЗ надавав велику підтримку з відновлення одеських промислових підприємств.

У важку годину після закінчення війни за його підтримки був створений відділ робітничого оснащення, який включав до свого складу їдальні, магазини, підсобні господарства.

Завдяки невтомимій енергії Михайла Павловича та його вмінню з’єднати колектив Одеський індустріальний інститут успішно, в скорочений термін, пройшов важкий організаційний період, набрав потенціал для наступного швидкого розвитку.

У вересні 1945 р. М. П. Кобєлєва відкликають з посади директора інституту для партійної роботи в Одеський обком КП(б) України.

Після війни М. П. Кобєлєв повернувся до своєї alma­mater — Ленінградського індустріального (політехнічного) інституту ім. Калініна, де з 1947 р. працював молодшим на­уковим співробітником. Науковий інтерес, працездатність та наполегливість Михайла Павловича дозволили успішно продо­вжити наукову роботу у напрямку удосконалення електричних методів вимірювання неелектричних величин, високих тисків, швидкозмінних тисків тощо. Узагальнення напрацювань, ви - конаних за даною тематикою, дозволили йому написати та за­хистити кандидатську дисертацію — «Ємкісний метод вимірю­вання тисків».

Повернувшись до Одеси в 1948 р. заступає на роботу доцен­том в Одеському вищому морехідному училищі.

В Одесі 15 грудня 1948 р. зупинилося серце 46-річного Ми­хайла Павловича Кобєлєва.

Аналіз сучасної вітчизняної історіографії свідчить про те, що у цьому масиві наявної літератури практично відсутні комплексні дослідження про місце і роль технічної інтелігенції періоду Великої Вітчизняної війни. Тому основні тенденції, на­прями і особливості вивчення та дослідження про місце і роль технічної інтелігенції простежуються, насамперед, на основі тих праць, що дозволяють відтворити повноцінну історіогра­фічну картину. Увага приділяється, насамперед, аналізу літе­ратури, що торкається сутності, її головних елементів, які ви­значають зміст, особливості та прояви всіх інших компонентів цього досліду.

У подальшому при дослідженні життя та діяльності техніч­ної інтелігенції потрібно більш ширше ставити питання люд­ського виміру в історичному процесі. Такий підхід дозволить простежити послідовність процесу нагромадження знань, ви­значити те нове, що було внесено у студіювання тих чи інших питань на кожному історіографічному етапі.

Джерела та література

1. История Одесского политехнического в очерках / Авторы - составители Ю. С. Денисов, В. И. Бондарь; Под ред. В. П. Мала­хова. — [Изд. 2-е, перераб. и доп.]. — Одесса: ОНПУ; Астропринт, 2003. — 656 с.

2. Лутченко О. І. Питання формування і становлення технічної ін­телігенції в радянській історіографії // Український історичний журнал. — 1977. — № 12.

3. Малахов В. П. Одеський індустріальний (політехнічний) інститут в 1943-1945 рр. / В. П. Малахов, В. І. Бондар // Труды Одес. по - литехн. ун-та. — Одесса, 2009. Вып. 1(31). — С. 256-258.

4. Одесский политехнический институт, краткий исторический очерк (1918-1968). — К.: Изд-во Киев., ун-та, 1968. — 222 с.

5. Об утверждении С. П. Березко директором индустриального ин­ститута: Приказ Всесоюз. ком. по делам высш. шк. от 30 сент. 1943 г. № 2463-к. — 1 л. — Архив Пензен. гос. технич. ун-та (ф. р-2417, оп. 1, д. 1, л. 5).

6. О возобновлении работы Одесского индустриального института в г. Пензе: Распоряжение Совета Нар. Комиссаров СССР от 30 июня 1943 г. № 12620-рс. — 1 л. — Гос. архив Пензен. обл. (ф. р-2038, оп. 1, д.670б, л. 300).

7. Об организации в 1944 г. Пензенского индустриального института в г. Пензе и о возобновлении работы Одесского индустриального института в Одессе: Распоряжение Совета Нар. Комиссаров СССР от 8 июня 1944 г. № 12393-р — 1л. — Гос. архив Пензен. обл. (ф. р. — 2038, оп. 1, д. 799, л. 64).

Анотац11

Бондарь В. И., Оборский Г. А., Шолда О. Б. Директоры Одес­ского индустриального (политехнического) института 1943— 1945 гг.

На основе архивных документов представлены биографии ди­ректоров института за 1943-1945 гг.

Bondar V. I., Oborskyi G. O., Sholda O. B. Rectors of Odessa In­dustrial (Polytechnic) Institute in 1943—1945.

Biographies of Institute rectors for 1943-1945 are presented on the basis of archive documents.

Похожие статьи