Головна Історія Інтелігенція і влада РОЛЬ УКРАЇНСЬКОЇ ПОЛІТИЧНОЇ ЕЛІТИ холмщини І ПІДЛЯШШЯ У ВИБОРАХ 1922 РОКУ В ДРУГІЙ РЕЧІ ПОСПОЛИТІЙ
joomla
РОЛЬ УКРАЇНСЬКОЇ ПОЛІТИЧНОЇ ЕЛІТИ холмщини І ПІДЛЯШШЯ У ВИБОРАХ 1922 РОКУ В ДРУГІЙ РЕЧІ ПОСПОЛИТІЙ
Історія - Інтелігенція і влада

Т. Є. Шевчук

Національний університет водного господарства та природокористування

Історію нації і держави творять люди, а провідною силою кожно­го народу є його еліта.

Холмщина і Підляшшя — це території, які опинились в складі новоствореної Польщі в 1918-1939 рр., і де проживала значна части­на українців. Політичні події на цих землях постійно знекровлюва­ли місцевий український народ: Перша світова війна, примусове ви­селення 1915 р., революційні роки, рееміграція, утиски зі сторони польської влади, еміграція 1939 р., Друга світова війна, примусове виселення третє, а ще й операція “Вісла”. Але історія беззаперечно доводить, що ця земля і її корінний український народ наділені ве­ликою зовнішньою енергією, періодично відроджувались і постійно відтворювались. При найменшій політичній відлизі народ повертав втрачені позиції і являв світові нову, яскраву плеяду своїх достой­них людей.

Дане дослідження має за мету висвітлити діяльність національ­ної української еліти на Холмщині і Підляшші в 20-ті рр. ХХ ст. Саме вони — лідери українського суспільства продемонстрували польсь­кій владі і польському загалу приклад згуртованості і усвідомленого бажання відстоювати свої права.

Найбільш достойними з них були: Семен Любарський, Йосип Скрипа, Антон і Павло Васильчуки, Сергій Хруцький, Яків Войтюк, Степан Маківка, Василь Дмитріюк, Іван Пастернак, Микола Ваври - севич і ін.

Українці Холмщини і Підляшшя на початку 1920-х рр. знаходи­лися у тяжкому матеріальному і моральному становищі, але корис­туючись тими можливостями, які давала їм ліберальна конституція

1921 р., вони зуміли організуватися, активізувати діяльність інтелі­генції і народу, щоб прийняти участь у виборах до польського Сейму і Сенату 1922 р. Закони в Польщі ухвалювали Сейм і Сенат, тому на­передодні виборів в 1922 р. серед української меншості розгорнула­ся велика агітаційна робота за висунення “... нашого представника в Сейм і Сенат. Нехай буде і наш представник в польському Сеймі і Сенаті, щоб боронити нашу народну волю” [1, с. 2]. Так писала укра­їнська газета “Наше життя”, що видавалася і поширювалася на Холм - щині і Підляшші.

Вибори на територіях, де проживали українці і які раніше нале­жали російському “забору”, у формально-правовому значенні були не досить важливими, але для українського народу, для здобуття сво­го представника в польському Сеймі мали дуже вагоме значення. Позитивом було також те, що на відміну від Державної царської думи, де не було жодного представника українського народу, ці вибори (1922) в Польщі давали можливість українцям попасти до польсько­го уряду, щоб захищати свої інтереси. Але крім практичних мірку­вань існували міркування іншого плану; вибори на Волині, Холмщині і Підляшші, на тих просторах, про етнографічний склад яких у Європі або ніхто не знав, або “виробили собі поняття мильне”, вибори могли бути свого роду плебісцитом, яким місцевий український народ міг показати свою кількісну і потенціальну силу в тодішній Польщі [2, с. 196].

Українці були найбільш численною національною меншиною в складі II Речі Посполитої, але поряд проживали білоруси, євреї, німці і інші народи [3]. Логіка вказувала на те, що слід об’єднатися всім національним меншинам для активізації своїх сил у передвиборній боротьбі. Таким єдиним виходом було створення Блоку національ­них меншин.

Річ у тім, що виборча система, яку затвердив польський Сейм, була складена так, що під виглядом загальних і рівних прав всіх давала польській людності певні привілеї і велику перевагу. Українська га­зета “Наше життя”, вказуючи на обмеження участі меншин у вибо­рах 1922 р. у Польщі, писала: “... ухвалено таку ординацію, котра мала своїм завданням пропустить до Сейму і Сенату маленький про­цент непольських послів.

Це зроблено ось як. Перш за все “на кресах”(так називалась пів­денно-східна територія Польщі, де проживала більшість українського народу) побільшили вони (польська влада) множник, себто один по­сол припадає там на 94 тис. населення, а в чисто польських округах на 60 тис. населення [4, с. 36]”.

Крім того, території, де проживало непольське населення, були поділені на виборчі округи так, що обов’язково до них були прилу­чені чисто польські території. Саме так було поділено Холмщину і Підляшшя. За такою системою українці не могли б вибрати там сво­їх кандидатів. І ще умови, за якими можна було здобути мандат з так званих “листів паньствових”, для українського населення були не­реальними [4, с. 3].

По виборчих округах цілої Польщі обиралося 372 депутати, а 72 депутати обиралися з “паньствових листів” партій, тобто по закін­ченні виборів в округах робиться підрахунок, скільки мандатів одер­жала кожна партія, а потім ці 72 мандати “паньствових листів” ді­ляться між тими партіями пропорційно числу одержаних мандатів в округах: але право брати участь в поділі “паньствових листів” мали тільки ті партії, які провели своїх кандидатів не менше ніж в 6 окру­гах [5, с. 97]. Така ухвала не давала можливості використати “листи паньствові” українцям, бо округів з чисто українським населенням було 3, а треба 6.

Отже, всі ці факти говорять про те, що в Польщі заздалегідь були продумані умови обмеження участі українців у виборах, і не лише українців, а й інших національних меншин.

Щоб цьому запобігти і щоб хоч трохи зменшити несправедливість стосовно національних меншин, було вирішено на час виборів орга­нізувати свій блок. Блок цей не торкався внутрішнього життя кож­ної нації, її політичних поглядів, а був чисто механічним зв’язком для проведення виборів, для одержання більшої кількості мандатів. Кожна національна група, що входила до блоку, була цілком само­стійною одиницею, виставляла своїх кандидатів, пропагувала їх про­грами.

Спочатку цей блок українці створили з білорусами, пізніше до україно-білоруського блоку приєдналися ті росіяни, які лояльно ста­вилися до розвитку українського національного життя в Польщі. Тому спочатку утворився “слов’янський блок”, а після того, як до “слов’янського блоку” приєдналися євреї і німці, він почав назива­тися Блоком національних меншостей [6, с. 142].

Українська інтелігенція, яка об’єднувалася в невеликі організації, включилася в передвиборну боротьбу, вбачаючи у Сеймі єдиний шлях для вирішення українських проблем. Тому 18 квітня 1922 р. в Холмі відбулися збори 65 представників українського народу Люблінсько­го воєводства. На ці збори було запрошено 41 гостя, серед яких був майбутній депутат Сенату Марек Луцкевич, представники Україн­ської соціал-демократичної партії, польського народного об’єднан­ня “Визволення”, польської соціалістичної партії та інші.

Серед виступів і дискусій, що розгорнулися на з’їзді, особливо фігурували питання щодо несправедливого поділу територій на окру­ги і роботу, яку слід провести, щоб український народ активно вклю­чився у вибори. На з’їзді був обраний виборчий комітет у складі 11 осіб: А. Васильчук, П. Васильчук, С. Камовка, Й. Войтюк, С. Лю - барський, І. Скрипа, Д. Федонюк, І. Пастернак, П. Шутавський, І. Но - восад, І. Бодняк [7, с. 21]. Новостворений комітет об’єднався з вибор­чим комітетом, що організувався в Луцьку, в результаті об’єднання

ТТ О /-* о • и • • • и

Утворився Центральний виборчий комітет, який пізніше ввійшов до Блоку національних меншостей. Перша організаційна нарада Бло­ку національних меншостей відбулася 17 серпня 1922 р. у Варшаві. Головним організатором такого зібрання був єврейський посол Ісаак Грюнбаум [7, с. 23]. Український народ був представлений Павлом Васильчуком з Холмщини і Михайлом Черкавським з Волині.

Нарада в Варшаві прийняла декларацію, в якій повідомлялося, що з метою“виправлення тої несправедливості, яка існувала в Речі Посполитій щодо участі національних меншин у виборах, представ­ники білоруські, німецькі, російські, українські і єврейські від імені своїх народів організовують Об’єднаний виборчий комітет націона­льних меншин” [8, с. 29].

Українська програма Блоку національних меншостей передба­чала:

1) боротьбу за рівні права всіх народів, що проживали у Речі По­сполитій;

2) невпровадження примусової католизації і колонізації;

3) “щоб земля на всьому просторі Волині, Полісся, Підляшшя і Холмщини, де проживає український народ, належала працьовито­му українському народу” [9, с. 4];

4) боротьбу за право українцям закладати свої банки, кооперати­ви, отримувати державну допомогу на відбудову знищених війною господарств;

5) питання про відкриття українських шкіл;

6) боротьбу за повернення українцям забраних православних церков;

7) питання про вільний доступ українців до державних посад;

8) про право вільного вжитку української мови у всіх державних і місцевих органах влади, де проживає український народ;

9) про зменшення податків;

10) гарантії свободи слова, зібрань і організацій.

Метою програми було досягнення порозуміння не лише між пред­ставниками різних національностей, але також між різними класа­ми і верствами в межах кожної національності.

Центральний виборчий комітет Холмщини, Підляшшя, Волині і Полісся на підтримку основних постанов і ухвал Блоку видав 17 ве­ресня 1922 р. відозву до всього українського народу: [9, с. 9]

“Надходить велика пора виборів до Сейму і Сенату. Перед цілим народом встає одна задача: кого вибрати? Для рішення таких задач треба організуватися. Закладайте по селам комітети! Вибирайте до них наилучших людей. А вибрані посли до Сейму і Сенату повинні домагатись ось чого: —

1) земля для працюючого люду, не насланого, а тутешнього, що від віків край наш заселяють;

2) скасування всіх колоніальних законів;

3) воля віри;

4) рідна школа на кошти держави і найширші права приватного шкільництва;

5) повні права нашої рідної української мови в усіх державних і громадських установах;

6) повні права нашої віри православної і оддана назад наших цер­ков, забраних від нас і замиканих;

7) зменшення податків для збіднілого населення;

8) для робітників 8-годинний робочий день, державне забезпечен­ня на випадок хвороби, старості, інвалідності, безробіття;

9) свобода слова, зібрань, організацій, друку;

10) рівні права для всіх громадян держави, “на землю і волю”. Нехай не пропаде а ні один голос.

Вони, наші вибрані посли, будуть нашими представниками і обо­ронцями. Вони за свої вчинки будуть і оповідати перед народним су­дом. Хто має 21 рік, має право голосування до Сейму.

До сенату мають право голосувати всі, хто скінчив 30 літ.

Вибори до Сейму 5 листопада. Вибори до Сенату 12 листопада. Правда на нашій стороні.

Центральний український виборчий комітет Холмщини, Підляшшя, Волині і Полісся Голова Степан Маківка

Заступники Антон Васильчук, Йосип Скрипа Секретарі Яків Войтюк, Пилип Кандиба” [10, с. 1].

Українська преса, яка виходила в той час і знаходилася під впли­вом Блоку національних меншостей, активно проводила передвибо­рну агітацію, друкувала статті, що знайомили виборців з кандидата­ми та їх передвиборними програмами.

Українська тижнева газета “Наше життя”, що друкувалась у м. Холмі, у вересні 1922 р. розгорнула передвиборну агітацію. Ко­жен номер газети мав свою передвиборну відозву: “Українська інте­лігенція, селяни і робітники, боронім своїх прав! Тільки наші посли до сейму Вас оборонять, тому хай не пропаде а ні один наш голос! Всі готовтесь до виборів “— це відозва в газеті за 5 вересня 1922 р. [11. с. 1]. Відозви мали також роз’яснювальний характер, наприклад: “Обов’язком кожного українця є переглянути в обводовій комісії спи­ски виборців і довідатись уміщено в них його і сусідів, щоби ні один голос не пропав, бо вибирати до Сейму і Сенату матимуть право тіль­ки ті, що вміщені в списках” [12, с. 3].

Газета “Наше Життя”, що вийшла 29 жовтня 1922 р. надрукува­ла перелік організацій і списків, за кого українці не повинні голосу­вати. Серед них були польська партія “Пяст”, що виставила своїх ка­ндидатів під списком №1. Під №2 був список польських соціалістів. Група “Визволення” балотувалася за списком №3. Польські комуні­сти мали список №5. Список №6 — це список “Народних рад”. Спи­сок № 8 — це Християнський Союз Народної Єдності. Список №10 — це список “Демократичної унії Паньствової”, список №12 — це “Поль­ський Центр”. Список №24 — це список “Дробних Влосочян”.

Далі йшов заклик голосувати за список №16. “По цьому списку йдуть українські кандидати всіх українських партій. Він забезпечу­вав селянам землю і волю, школу і церкву. По цьому списку йдуть вибранці українського народу. Ні одна польська партія вам нічого не дала в попередньому Сеймі і що тільки свій свого буде чесно борони­ти”. Далі йшов список українських кандидатів.

По державних списках:

1. Васильчук Антон, агроном, Холм.

2. Войтюк Яків, редактор, Холм.

Округ №25 (Біла Підляска, Радзин, Константанів, Влодава)

1. Маківка Степан, хлібороб, с. Коденець гм. Криво верба пов. Влодавський.

2. Козачук Степан, правник, с. Ворси гм. Шостка пов. Радзинсь - кий.

3. Міленщук Юліан, хлібороб, с. Кодеин Нільський пов.

4. Причепа Іван, хлібороб, с. Збережне гм. Собібор пов. Влодавсь­кий.

5. Кот Василь, хлібороб, с. і гм. Вирикі пов. Вловавський.

Округ №26 (Люблін — Холм — Любартів)

1. Васильчук Павло, журналіст, Холм.

2. Косоноцький Володимир, журналіст, с. Городтславичі гм. Ра - хане пов. Томашівський.

3. Буднюк Іван, хлібороб, с. Вересци Дуже гм. Рейовець пов. Холм - ський.

4. Степанюк Хуха, хлібороб, с. Ягодно гм. Ставки пов. Холмсь - кий.

5. Пелех Степан, хлібороб, с. Галігани гм. Жмудь пов. Холмсь - кий.

6. Приступа Леон, хлібороб, с. Касілан гм. Ракосупи пов. Холмсь - кий.

Округ №27 (Замость — Білгорай — Томашів)

1. Скрипка Іосиф, хлібороб, с. Седліска гм. Високе пов. Замост - ський.

2. Косонецький Володимер, журналіст, с. Городнеловичі гм. Ра - хане пов. Томашівський.

3. Божусь Бенедикт, хлібороб, с. Плужи гм. Кшяжполь пов. Біго - рсейський.

4. Шавала Антон, хлібороб, с. Кульно гм. Поток.

5. Банада Онифрій, б. вчитель, с. Пжемале гм. Тишовце пов. То­машівський.

6. Шум Петро, урядовець, с. і гм. Тарнов пов. Білгоройський.

7. Шутовський Панько, хлібороб, с і гм. Потуржин пов. Томашів­ський.

8. Боско Іван, хлібороб, с. і гм. Біща пов. Білгорайський.

Округ №28 (Красностав-Грубешів-Янів)

1. Васильчук Антон, агроном, Холм.

2. Любарський Семен, фельдшер, с. Скричігин пов. Грубешівсь - кий.

3. Дуда Йосип, вчитель, с. Ярословець пов. Грубешівський.

4. Ваврисевич Микола, б. дир. гімназії, Городино пов. Грубешів­ський.

5. Марцик Антон, природник, с. Богородиця пов. Грубешівський.

6. Антонюк Володимер, хлібороб, с. Крупи пов. Краснославський.

7. Дашук Костантин, хлібороб, с. Ярословець пов. Грубешівський.

Блок національних меншин, що виставив свій список під №16

Вийшов переможцем на всьому просторі українських територій крім Галичини, яка бойкотувала вибори 1922 р. На Волині блок зібрав 16 мандатів, з яких українцям дісталося 12; на Холмщині українці здо­були 4 мандати, на Поліссі 2 мандати — це по виборах до Сейму. До Сенату Блок національних меншин здобув 5 мандатів на Волині, з яких 4 взяли українці, на Поліссі до Сенату пройшов один українець. Крім того, перемога блоку давала можливість українцям узяти з “па­ньствових листів”для себе 2 мандати до Сейму і 1 мандат до Сенату. Таким чином, українське представництво до Сейму складалося з 20 осіб, а до Сенату з 6 осіб, разом 26 осіб [13, с. 1].

До Сейму і Сенату від українського населення Польщі увійшли такі посли і сенатори[1].

З Волині:

I. подпись: 10. андрій братунь
12. хома приступа
13. андрій пащук
14. сенатор михайло черкавський
15. сенатор о. проп. даміян грештанський
16. сенаторка олена левчанівська
17. сенатор лев маркович
Самійло Підгірський

II. Борис Кодубський

12. Микола Чучмай

13. Микола Пирогів

14. Василь Камаревич

15. Сергій Козницький

16. Юрій Тимощук

17. Ларіон Павлюк

18. Марко Луцкевич

19. З Холмщини і Підляшшя:

1. Антон Васильчук

2. Павло Васильчук

3. Семен Любарський

4. Степан Маківка

5. Яків Войтюк

6. Йосип Скрипа

З Полісся

1. Сергій Хруцький

2. Василь Дмитріюк

3. Сенатор Іван Пастернак [14].

Результати виборів 1922 р. на території Холмщини і Підляшшя були такі, на які навіть не можна було сподіватися в умовах польсь­кої дійсності. У виборчому окрузі Біла-Підляска, Радинь, Констан - тинів, Влодава вибрано українця Степана Маківку, за нього прого­лосувало 22 947 виборців. В окрузі Холм, Люблін, Любартів обрано українця Павла Васильчука, за якого подано 28 738 голосів. В окрузі Замость, Білгорай, Томашів — обрано українця Йосипа Скрипу 28 461 голосом. В окрузі Красностав — Грубешів обрано українця Се­мена Любарського — за нього проголосувало 25 566 виборців. З “дер­жавних листів” обрано українців Антона Васильчука і Якова Войтю - ка. Крім цих 6 послів, вибраних з Холмщини і Підляшшя, посол з Полісся доктор Василь Дмитріюк походив з Підляшшя (проживав тоді у Бресті) і Іван Пастернак, що постійно проживав на Підляшші [15, с. 10].

Такий успіх Блоку національних меншин пояснюється рядом умов. По-перше, структура Блоку давала можливість різним націо­нальностям організовувати свою діяльність по-своєму; по-друге, про­грама Блоку враховувала найбільш актуальні і принципові потреби кожної нації; по-третє, політика державної влади, а також практика адміністративної і поліцейської влади щодо непольських народів не задовольняла їх потреб щодо власної організації. Крім того, брак си­льної політичної партії чи якоїсь іншої авторитетної організації, яка могла б організувати народ під своїми гаслами, дав можливість Бло­ку національних меншин здобути такий вплив і успіх на виборах

1922 р.

Кожна повноцінна нація має складну структуру. Її основу утво­рюють народні маси — у переважній більшості пасивні носії етніч­ної свідомості. Спілкуючись рідною мовою, зберігаючи народні куль­турні традиції, вони не мають можливості активно захищати і ствер­джувати національні інтереси. Цю функцію виконує національна еліта — відносно нечисленна, але освічена, свідома і активна верства лідерів та організаторів нації: інтелектуали, державні діячі, вищі чиновники.

Саме завдяки представникам української еліти на землях Холм­щини і Підляшшя в 1920-1930-х рр. розгорталися події, які яскраво свідчать про самоорганізацію українства, про утвердження націона­льних ідей і діянь, незважаючи на те, що народ був змушений жити у польській державі в колоніальному статусі “молодшого брата”.

Література

1. Наше життя. — 1922. — 10 верес. — С. 2.

2. Пастернак Є. Нарис історії Холмщини і Підляшшя (Новіші часи). — Він­ніпег; Торонто, 1989. — С. 196.

3. За переписом 1921 р. тут проживало 27,19 млн. чол., із них поляків 69% (ця цифра, за рядом досліджень, завищена — 40% — це доля національ­них меншин).

Серед національних меншин найбільш численні: українці — 14,3% євреї — 7,8%

Білоруси — 3,9% + німці, литовці.

Але ці дані не можуть бути точними, тому що при визначенні національ­ного складу населення офіційні органи по релігійному принципу відно­сили частину непольського населення до поляків.

4. Наше життя. — 1922. — 17 верес. — С. 36; С. 3.

5. Пастернак С. Нарис історії Холмщини і Підляшшя (Новіші часи). — Він­ніпег; Торонто, 1989. — С. 197.

6. М. Раріегеуизка-Тигек “Українське життя в II Речі Посполитій 1922-1926 роках” с. 142-144.

7. АРІЖЖЬЖЗР (Archimuw РапБІ^і^е w ЬиЬИте, И^ад wojewodzki ЬиЬеІБкі, wydzial Spoleczno-Polityczny) (Люблінський державний архів, Управління Люблінського Воєводства, відділ суспільно-політичний). Справа 437 с. 21-23 (далі ЛДА УЛВ ВСПУ).

8. ЛДА УЛВ ВСП, справа 473, с. 29-30.

9. ЛДА УЛВ ВСП, справа 423, с. 4-9.

10. Наше життя. — 1922. — 17 верес. — С. 1.

11. Наше життя. — 1922. — 5 верес. — С. 1.

12. Наше життя. — 1922. — 5 верес. — С. 3.

13. Наше життя. — 1922. — 10 жовт. — С. 1-3.

14. Пастернак Є. Нарис історії Холмщини і Підляшшя (Новіші часи). — Він­ніпег; Торонто, 1989. — С. 198.

15. ЛДА УЛВ ВСП, справа 419, с. 10-13.

Похожие статьи