Головна Історія Інтелігенція і влада ТРАНСФОРМАЦІЯ ТРАДИЦІЙНОЇ КУЛЬТУРИ НАСЕЛЕННЯ ПІВНІЧНОГО ПРИАЗОВ’Я В 20-ті — НА ПОЧАТКУ 40-х РОКІВ XX СТОЛІТТЯ
joomla
ТРАНСФОРМАЦІЯ ТРАДИЦІЙНОЇ КУЛЬТУРИ НАСЕЛЕННЯ ПІВНІЧНОГО ПРИАЗОВ’Я В 20-ті — НА ПОЧАТКУ 40-х РОКІВ XX СТОЛІТТЯ
Історія - Інтелігенція і влада

I. П. Дерман

Ключові слова: Північне Приазов’я, трансформація, традицій­на культура, обряди.

Ключевые слова: Северное Приазовье, трансформация, тради­ционная культура, обряды.

Key words: Northern Priazovye, transformation, traditional cul­ture, rites.

На сьогодні є досить актуальними питання духовного життя українського населення, зокрема, селянства, яке завжди було носієм традиційної народної культури. Особливу увагу слід приділити подіям 20-х — початку 40-х років XX століття. Саме в ці роки під впливом політики радянської влади відбулася трансформація традиційної української культури — руйнація церков, підміна традиційних духовних ідеалів новими, колек­тивізація тощо.

Довгий час питання трансформації традиційної культури 20-х — початку 40-х років XX століття не було достатньо ви­світлене в сучасній українській історіографії. Серед сучасних дослідників даної проблематики можна виділити Я. Мандрика

[1] , О. Стасюк [2], О. Парфьонову [3], Н. Петрову [4], О. Лука­шевича [5], В. Нолла [6] та інших.

Мета статті — дослідити процес трансформації культури на­селення Північного Приазов’я в 20-ті — на початку 40-х років.

Проводячи антирелігійну пропаганду серед населення, вла­да розуміла, що релігійність багатьох людей підтримувалась емоційно насиченими церковними святами та обрядами. Вико­нання цих обрядів було джерелом для релігійних пережитків, які міцно ввійшли в побут та практично стали помічниками в пропаганді релігії. Побутова релігійність проявлялась в тра­диційних церковних звичаях, пов’язаних з дозвіллям людини та найважливішими моментами її особистого життя, таких як народження дитини, весілля, похорон [7, с. 67].

Заборонялось здійснювати церковні акти хрещень, шлюбів, похорон, створювались нові обряди, що мали підмінити релі­гійні. Такими стали: «червоне весілля», «червоний похорон», октябрини (хрестини). Вони були похідними від релігійних обрядів та мали створювати паралельність культур, щоб зго­дом їх витіснити. Відтепер весілля, що завжди було важливим сімейно-побутовим обрядом та супроводжувалось спеціальним церковним обрядом вінчання, перетворювалося на звичайну цивільну справу.

Важливе атеїстичне значення мала розробка та впроваджен­ня громадських обрядів похорон, так як релігійні обряди, пов’язані з похороном та поминанням вмерлих, зберігаються більш усього. Як альтернатива пропонувався громадський по­гребальний обряд, націлений на усунення з побуту не тільки релігійно-церковного оформлення факту смерті, а й на подо­лання песимістичних поглядів на життя та надій на загробне існування [7, с. 74]. О. Лукашевич у своєму дисертаційному дослідженні зазначає, що спочатку новим поховальним обря­дом користувалися для поховання покійників, які заздалегідь заповідали, щоб їх ховали «по-новому» — без попа. Під час такого похорону покійника несли до хати-читальні, де акти­вісти похвально відзивалися про небіжчика, а потім люди, які збиралися, несли його на кладовище, співаючи комуністичних пісень [5, с. 89].

Але незважаючи на старання більшовиків, нові обряди утверджувалися дуже повільно. Гончаренко Тетяна Петрівна, мешканка села Партизани Приморського району Запорізької області розповідає: «Я не знаю, чи було гоніння, но запрещать запрещали і не ходили не на поминки, не на гробки не ходи­ли... ну, а тайкома ходили. А тоді на зборах партєйні лаяли, штрафували. Ну, мами наші ходили, собирали ся старушки. І ото собируться там... пом’януть собі, до роботи шоб прийти, шоб не бачили. А бригадір, який хороший, а який візьме та й розкаже, а председатель тоді ганяє...» [S].

Що стосується хрестин, то тут теж було зроблено чимало пе­ретворень. Так, наприклад, у 1924 році зі сторінок «Правди» за­лунали заклики заміняти хрестини октябринами. Вони супрово­джувалися полум’яними промовами про «попівський дурман», ритуальним обранням під червоними прапорами у символічні куми вождів партії та уряду. Розповідаючи про перші октябри­ни в селі Ново-Василівка Вознесенського району, Мелітополь­ська окружна газета «Думка» повідомляла: «новонароджену було названо Розою Люксембург, а в куми взято Г. I. Петров - ського — голову ВУЦВК та H. K. Крупську» [9, с. 45].

Проаналізувавши відповіді опитаних респондентів на питан­ня: «Чи хрестили дітей?», — більшість, а саме 49,6 % (SO), відповіли, що так, хрестили, а 1S,1 % (ЗО) — хрестили таємно. В сумі 67,7 % (110) відповіли, що обряд хрещення відбувався. Матвієнко Віра Петрівна, мешканка села Солодководне Розі - вського району Запорізької області згадує про обряд хрещення: «Дітей хрестить не розрішали, тайно всьоравно хрестили всі. Тайно, оце в якійсь хаті зберуться, батюшка приїде. З Петри - ківки поїдуть, закажуть на який день, зберуться в якійсь хаті, і покойників печатають, день, наберуть із кладбища землі, і ото він попечатає всіх, землю на кладбище висипе на гробок — счітай, то запечатаний. Дітей хрестять, все так як і було, ну тільки тайно. I шептать не розрішала совєцка власть. Вони ка­зали, шо це все не правда, даже судили, садовили в тюрму за це» [10].

З наведених прикладів видно, що сімейні обряди, які пере­давались з покоління в покоління, недивлячись на заборони і погрози, викорінювались дуже мляво.

Ще однією ланкою боротьби з традиціями було оволодіння таким побутовим явищем, як свята. Релігійні свята, які рані­ше були визнані державою як неробочі дні, стрімко скорочу­вались. В побут входили нові свята та обряди, в основі яких були «благородні принципи морального кодексу будівника ко­мунізму», це такі, як річниця Великої Жовтневої соціалістич­ної революції, Міжнародний жіночий день, Перше Травня, які відігравали важливу роль в боротьбі з побутовою релігійністю [7; с. 71].

Під час колективізації поширилися свята, що пропагували колективну форму господарювання. Причому нерідко подібні свята співпадали зі святами релігійними. Разом з першими колгоспами з’явилися, наприклад, свято урожаю та колективі­зації, яке відзначалося 14 жовтня (а за церковним календарем саме в цей день відзначалося свято Покрови), «День трактора» (20 червня) тощо.

Статистика відповідей, які дали очевидці, показує, що ви­корінення релігійних свят та впровадження нових традицій не дуже сприймалось серед населення. Як вже зазначалось вище, хрещення дітей, поминки померлих, незважаючи на заборони, відбувалось.

На питання: «Чи святкували Різдво, Пасху та інші релігійні свята», — 55,2 % відповіли, що святкували, ще 12,5 % — зі страхом, але святкували. Саранська Раїса Іванівна, мешкан­ка села Єлизаветівка Приморського району Запорізької області розповідає: «Постів ми не дотримувались в селі, тому що важ­ко працюємо. Різдвяну кутю ми ставимо на стіл. Моя мама і бабуся завжди дотримувались різдвяних обрядів. На Різдво вони на стіл ставили 12 страв і засвічували свічку. На Паску люди дотримувались обрядів цього свята, випікали паску, кра­сили крашанки. Ми паску пекли в п’ятницю, в суботу красили крашанки.» [11]. Тут треба звернути увагу саме на слово «за­вжди», тобто недивлячись на заборони, релігійні обряди вико­нувались безперервно.

Ще 2,1 % респондентів розповіли, що на Пасху, Різдво ро­били робочий день, а замість них запроваджувались інші свя­та. Дахно Ольга Андріївна, мешканка села Андріївка Бердян­ського району Запорізької області згадує: «.тоді які празники були, радянські, 1 Мая, 7 ноября, день воєнно-морського фло­ту, 23 февраля. Отмічали всі празники. На празники релігіозні устраювали, на Паску, або перед Паскою, устраювали воскрес­ники.» [12].

Або, наприклад, Жейнов Пилип Васильович, мешканець села Гюнівка Приморського району Запорізької області розпо­відає про антирелігійну агітацію: «Ну багато людей перестава­ли вірити у Бога, тому що агітація була, пропаганда. Агітували молодеж, Пасха це ж празнік, а вони давали робочій день, і всі старіші ходили на кладбище на Пасху, в робочій день, сіяла,

Пасха ж весной, і вони не розрішали празнувать, а люди праз - нували. Агітувала сільська рада, а нею вища влада» [13].

Саме тому радянська влада вдалася до заміни дозвілля на­селення, яке до цього було в більшості своїй релігійним, до­звіллям культурним. Розширилася мережа освітніх установ: хат-читалень, кіно, клубів. У них робітники та селяни могли знайти цікаву розмову, книгу чи розумну розвагу. Ці устано­ви в значній мірі мали сприяти «звільненню широких мас від впливу церкви».

Під час опитування 3,7 % відповіли, що замість віри й по­ходів до церкви віруючим пропонувались клуби, кіно, виста­ви, хати-читальні. Онищенко Марфа Савівна, мешканка села Берестове Бердянського району Запорізької області згадує про радянські альтернативи, які пропонувались замість віри: «Ну, тоді занімалася віра в Бога, тоді спектаклі були на селах, дуже молодьож уся, артісти самі ставили, і були, а тоді вже радіо кой-де появилося на улиці, оце цим ми, і ми, понімаєш, ми аж повірили, шо Бога нема.» [14].

Мітєва Валентина Лазарівна, мешканка села В’ячеславівка Приморського району Запорізької області пригадала: «Чем за­менялась? Ну, чем. Были культурно-просветительные учреж­дения, клубы, дома культуры, кружки драматические в школе начинались с 4-го класса. Мы ставили пьесы все, ездили на экскурсии. в пионерские лагеря — вот это все заменяло ре­лигию» [15]. «Ну, це як не розрішали вірувать, ну тоді главне шоб ходили в клуби, хати-читальні, мітинги ті, лекції читали, шоб люди не вірили», — згадує Олійник Лідія Іванівна, меш­канка села Кобильне Розівського району Запорізької області

[16].

Як вже зазначалося вище, окрім святкування релігійних, відмічались також свята комуністичні. І якщо до початку 1930-х років їх відзначали лише комсомольські ентузіасти, то після колективізації в колгоспах ці дати святкувалися по від­працьованому сценарію. Як зазначає О. Лукашевич, у селі по - справжньому святкували лише 7 листопада та 1 травня. Цьому сприяло й те, що на ці свята колгоспи виділяли продукти та спиртні напої для колгоспників. Проте часто подібні святку­вання закінчувалась великою п’янкою за колгоспний рахунок, тому через поширеність таких святкувань правилами держав­ної торгівлі було заборонено продавати спиртне 7-8 листопада, 22 січня, 1-2 травня [5; с. 12-13].

На питання «Чи святкували Ви комуністичні свята до ві­йни?» 92,6 % респондентів відповіли, що «так, відзначали річ­ницю Жовтневої революції, 1 Травня, 8 Березня та день Чер­воної Армії», причому більша частина додавали до відповіді, що святкували лише тому, що боялися штрафних санкцій на підприємствах.

Мешканка Бердянська Запорізької області Сковпень Олек­сандра Григорівна зазначає: «До войны, конечно, тоже празд­новали. Тоже 1 мая, позже — 7 ноября, Октябрьским, как тог­да называли, днём праздновали обязательно. Праздники были массовыми очень и на производстве, и дома мы готовились к этим праздникам» [17].

«Обязательно. Октябрьскую революцию, и это самые боль­шие праздники были, до войны я имею в виду. Это 1 мая, коммунистический праздник, Международный женский день, день рабоче-крестьянской Красной Армии 23 февраля, день великой Октябрьской революции обязательно», — згадує Гут- нєв Аркадій Сергійович, мешканець Бердянська Запорізької області [18].

Проте прагнення влади змусити звичайне населення відмо­витись від зовнішніх виявів релігійності, як-то: відвідування церкви, відзначання релігійних свят та сімейних традицій і обрядів (вінчання, хрещення дітей, поминання померлих), не­зважаючи на всі вжиті ними заходи, не досягли своєї кінцевої мети.

Більшість населення не відмовлялась від релігійної обрядо­вості: все одно продовжувала хрестити дітей, відзначати релі­гійні свята, виховувати підростаюче покоління з вірою в Бога. Якщо взяти в цілому, то на питання: «Чи дії влади були ефек­тивні?» — 31,5 % сказали, що все одно вірили в Бога, з яких 21,7 % — «вірили недивлячись ні нащо»; 6,8 % — «перестава­ли вірить, але в душі все одно вірили». Наприклад, Марченко Марія Василівна, мешканка села Берестове Бердянського ра­йону Запорізької області зазначила: «Сперва всі в церкву хо­дили, а в комуні вже не ходили... В душі всі в Бога вірили, а не показували цього, бо запрещали» [19]. Ще 3 % відповіли, що «вірили всі, крім партійних», наприклад, Недобуга Варвара Яківна, мешканка селища міського типу Куйбишеве Запорізь­кої області зазначила: «Не вірили тільки комуністи, а простий, бідний народ увесь вірив» [20]. Але були й протилежні відпо­віді, 18 % відповіли, що переставали вірить, ходить до церкви, але зі страху, тому що забороняли.

Також спостерігався конфлікт поколінь — старших людей, як носіїв духовних цінностей, і молодих, які були грамотні і політично агресивні. Все на теж запитання: «Чи були дії вла­ди ефективні» — 6,2 % опитаних відповіли: «Старі не пере­ставали, молоді розчаровувались». Наприклад, Канівець Іван Васильович, мешканець села Єлисеївка Приморського району Запорізької області стверджує: «Не вірив я змалку потому, шо поки в школу не ходив, заставляли мене Богу молиться, і на - вколюшки ставили, і їсти не давали, щоб молився. А вже, як у школу пішов, одстав я од віри. Ну, власть мене так воспи­тала, шо я не можу вірить. змолоду нас привчали вірить со - вєтській власті. Так ми і воспитались.» [21]. На питання: «Чи була необхідна церква в 30-ті роки?» — 4,9 % (8) відповіли, що старикам так, молодим ні.

Отже, традиційна культура населення Північного Приазов’я зазнала значну кількість потрясінь. Радянською владою було здійснено спробу створити альтернативні радянські свята: октябрини, «червоне весілля», «червоні похорони» тощо. Але врешті-решт в більшості тотальний тиск держави 20-х — по­чатку 40-х років не міг викорінити традиційну православну церковність серед населення, а особливо серед сільського, де більш всього збереглися духовно-релігійні традиції.

Наприкінці відзначимо, що висвітлені процеси трансфор­мації традиційної культури населення Північного Приазов’я є лише складовою частиною комплексного дослідження з історії духовного життя населення регіону в 20-ті — на початку 40-х років XX століття, створення якого наразі триває.

Джерела та література

1. Мандрик Я. І. Політика радянської держави у сфері культури в українському селі (кінець 20-х — 30-ті роки): Автореф. дис... д-ра іст. наук: 07.00.01 / НАН України. Ін-т українознав. ім.

І. Крип’якевича, Ін-т народознав. — Л., 2006. — 33 с.

2. Стасюк О. О. Деформація традиційної культури українців в кінці 20-х — на початку 30-х років XX ст.: Автореф. дис... канд. іст.

Наук: 07.00.05 / Київський національний ун-т ім. Тараса Шевчен­ка. — К., 2007. — 20 с.

3. Парфьонова О. І. Традиції в моральній культурі українського народу (друга половина XIX — XX ст.): Автореф. дис... канд. іст. наук: 17.00.01 / Київ. нац. ун-т культури і мистецтв. — К., 2004. — 19 с.

4. Петрова Н. О. Українська традиційна весільна обрядовість Одещи­ни (20-80-ті рр. XX ст.): Автореф. дис... канд. іст. наук: 07.00.05 / НАН України. Ін-т мистецтвознав., фольклористики та етнології ім. М. Т. Рильського. — К., 2004. — 20 с.

5. Лукашевич О. М. Побут та дозвілля сільського населення України (1920-1930 рр.): Автореф. дис... канд. іст. наук: 07.00.01 / Нац. пед. ун-т ім. М. П. Драгоманова. — К., 2006. — 16 с.

6. Нолл В. Трансформація громадянського суспільства: усна історія української селянської культури 1920-30-х років. — К., 1999. — 559 с.

7. Муквич Г. А. Утверждение атеизма. — К., 1979. — 143 с.

8. Архів кафедри історії України БДПУ (історико-етнографічні екс­педиції 2008 р.). Гончаренко Тетяна Петрівна (5.01).

9. Келембетова В. Утвердження атеїзму в побуті трудящих Украї­ни. — К.: Наукова думка, 1967. — 164 с.

10. Архів кафедри історії України БДПУ (історико-етнографічні екс­педиції 2008 р.). Матвієнко Віра Петрівна (4.01).

11. Архів кафедри історії України Бердянського державного педаго­гічного університету (БДПУ) (історико-етнографічні експедиції 2008 р.). Саранська Раїса Іванівна (20.01).

12. Архів кафедри історії України БДПУ (історико-етнографічні екс­педиції 2008 р.). Дахно Ольга Андріївна (4.01).

13. Архів кафедри історії України БДПУ (історико-етнографічні екс­педиції 2008 р.). Жейнов Пилип Васильович (1.02).

14. Архів кафедри історії України БДПУ (історико-етнографічні екс­педиції 2008 р.). Онищенко Марфа Савівна (12.01).

15. Архів кафедри історії України БДПУ (історико-етнографічні екс­педиції 2008 р.). Мітєва Валентина Лазарівна (28.01).

16. Архів кафедри історії України БДПУ (історико-етнографічні екс­педиції 2008 р.). Олійник Лідія Іванівна (24.01).

17. Архів кафедри історії України БДПУ (історико-етнографічні екс­педиції 2009 р.). Сковпень Олександра Григорівна (2.01).

18. Архів кафедри історії України БДПУ (історико-етнографічні екс­педиції 2009 р.). Гутнєв Аркадій Сергійович (18.01).

19. Архів кафедри історії України БДПУ (історико-етнографічні екс­педиції 2008 р.). Марченко Марія Василівна (17.01).

20. Архів кафедри історії України БДПУ (історико-етнографічні екс­педиції 2008 р.). Недобуга Варвара Яківна (30.01).

21. Архів кафедри історії України БДПУ (історико-етнографічні екс­педиції 2008 р.). Канівець Іван Васильович (4.01).


Дерман И. П. Трансформация традиционной культуры насе­ления Северного Приазовья в 20-е — начале 40-х годов XX века.

Статья посвящена исследованию процессов трансформации тра­диционной культуры населения Северного Приазовья в 20-е — на­чале 40-х годов XX века. Проанализированы процессы изменений в семейной обрядности. Исследован механизм уничтожения рели­гиозности населения Северного Приазовья и насаждения советских праздников.

Derman I. P. Transformation of traditional culture of the population of Northern Priazovye in 1920 — early 1940s.

The article is dedicated to the research of transformation processes of traditional culture of the population of Northern Priazovye in 20 — the beginning of 40th years of the XX-th century. Processes of changes in family ceremonialism are analysed. The mechanism of destruction of religiousness of the population of Northern Priazovye and planting of the Soviet holidays is investigated.

Похожие статьи