joomla
О. А. Шановська
Історія - Інтелігенція і влада

Термін “інтелігенція” доволі часто використовується і в на­уковій, і в побутовій лексиці. Незважаючи на широке засто­сування, він і досі відрізняється неоднозначністю підходів до його розуміння та визначення. Розробкою тлумачення поняття “інтелігенція” традиційно опікуються філософія, соціологія, історія, культурологія. Вже більш ніж півтора століття вчені намагаються дати вичерпне, несуперечливе і разом із тим зміс­товне визначення даного терміну.

Сформульовані провідними фахівцями визначення понят­тя “інтелігенція” в енциклопедіях, енциклопедичних словни­ках відбивають загальновизнані уявлення про його сутність. Взагалі оволодіння словниковими дефініціями безпосередньо створює базу для формування термінологічної компетентності, яка є важливою складовою теоретичної підготовки фахівців. Опанування словникових визначень поняття “інтелігенція” не­обхідне для наукового обґрунтування понятійного апарату в


Дослідженнях з проблематики інтелігенції. Ретроспективний аналіз словникових дефініцій даного терміну дає уявлення про процес його змістового наповнення, смислового визначення, закріплення за даним поняттям відповідного статусу в залеж­ності від певних домінуючих асоціацій образу інтелігенції у суспільстві, на які впливали характер владних відносин, особ­ливості суспільно-політичного розвитку та роль інтелігенції у суспільстві. Зазначене обумовлює актуальність обраної теми.

До словникових визначень терміну “інтелігенція” постійно апелюють дослідники історії української інтелігенції. Стало традиційним перед розкриттям тієї чи іншої теми з проблема­тики інтелігенції давати визначення, посилаючись на словни­кові видання. Доволі часто науковці, беручи до уваги націо­нальну традицію, розуміють під інтелігенцією високоосвічену верству суспільства, людей розумової праці, культурну еліту нації. Втім, якщо б смислове визначення даного поняття було б вичерпним, певним і цілком змістовним, дискусіям навколо да­ного питання давно було б покладено край. Оскільки загально­го аналізу словникових визначень терміну “інтелігенція” зроб­лено не було, зосередимося саме на цьому. Ставлячи завдання проаналізувати визначення даного терміну в енциклопедіях і енциклопедичних виданнях в історичній ретроспективі, зосере­димо увагу на чинниках, які вплинули на особливості терміно - вживання на різних етапах вітчизняної історії.

Термін “інтелігенція” через російську і польську мови за­позичений з латинської (лат. intellegentia, intelligentia — “ро­зуміння, здатність сприймати знання” походить від дієслова intellego — “сприймаю, розумію”), з російської мови походить англійське слово intelligentsia [1]. Відомо, що його вживав Цицерон, характеризуючи особливості пізнавального процесу (самопізнання, саморефлексія) [2]. У середньовіччі він вико­ристовувався для означення спроможності до розумової праці. Соціальний статус інтелігенції в Росії вперше знайшов визна­чення в “Городовом положении” 1785 р., де вказувалося, що вона звільняється від тілесних покарань, може володіти фабри­ками та заводами і в третьому поколінні при бездоганній службі просити дворянство. Соціологічним змістом термін наповнився у другій чверті XIX ст.: інтелігентами називали освічених лю­дей, зайнятих інтелектуальною діяльністю [3].

Впродовж тривалого часу вважалося, і про це свідчили ін­формативні довідки в словниках, що автором поняття інтеліген­ції є відомий письменник натуральної школи, почесний член Петербурзької Академії наук П. Д. Боборикін (1836-1921). Він назвав себе “хрещеним батьком” слів “інтелігенція”, “інтелі­гент” та “інтелігентний” у своїх статтях, опублікованих в 1904 та 1909 рр. [4]. Раніше, в 1875 р. П. Д. Боборикін використову­вав слово “інтелігенція” у філософському значенні як “розумне осягання дійсності”, в той же час визначав інтелігенцію (в со­ціальному значенні) як “самий освічений, культурний і провід­ний шар суспільства” або “вищий освічений шар суспільства”

[5] . Однак подібний зміст поняття інтелігенції виявляється і раніше. На це звернули увагу російські вчені І. В. Кондаков, а до нього — С. О. Шмідт, який довів, що слово “інтеліген­ція” вперше використав майже у сучасному його розумінні

В. А. Жуковський в 1836 р. [6].

В. Р. Лейкіна-Свирська, авторитетна дослідниця проблема­тики інтелігенції радянських часів, повідомляє, що у подібному філософському значенні слово “інтелігенція” знали ще в 20-ті роки ХІХ ст. російські “любомудри”, і що те значення, в якому його начебто “винайшов” і ввів у літературу П. Д. Боборикін, за власним його твердженням, у 1866 р., було не першим і не єдиним [7]. Вона говорить, що під інтелігенцією в той час розумілися також чиновники, представники адміністративної влади. У такому ж визначенні це слово застосовано у 1865 р. у щоденнику міністра внутрішніх справ П. А. Валуєва та у що­деннику професора літератури і цензора А. В. Никитенка. Цей факт відзначив також інший радянський дослідник Л. Я. Смо - ляков [8].

Російські вчені не виключають впливу німецьких філосо­фів на світогляд Жуковського та його однодумців, зокрема, Шелінґа. Цей погляд на питання про походження поняття ін­телігенції розвинув найстаріший філософ в Україні М. О. Доб - рускін. Він з’ясував ґенезу даного терміну та довів, що його авторство, як і первинне поняття інтелігенції, належить ні­мецькій філософії кінця XVIII — початку ХІХ століття, зокре­ма Фіхте, Шелінгу та Гегелю [9].

У словнику іншомовних слів, виданому в Петербурзі та Мос­кві в 1883 р., подається два значення терміну “інтелігенція”: духовні сили та розумовий розвиток; розумово розвинута час­тина суспільства [10]. Втім у XIX ст. термін “інтелігенція” ще не виносився окремо у словниках російської або української мови, і це свідчило про те, що, з одного боку, він не закріпив­ся остаточно у широкому вжитку, а з другого — що процес його змістового наповнення ще не завершився. У “Толковому словнику живої великоруської мови” (т. 1-4, 1863-66 рр.), за який його автор В. I. Даль отримав звання почесного академіка Петербурзької Академії наук (1863 р.), це слово не виділено спеціально — його ми знаходимо усередині слова “інтелекту­альний” (російською мовою з одним “л”): “Інтелігенція, у зна­ченні збірному, — розумна, освічена, умово розвинута частина жителів” [11]. Слово “інтелігенція” у такому збірному значенні зафіксовано у другому виданні словника В. І. Даля (1881 р.), а в першому виданні (1865 р.) його ще немає.

В енциклопедичному словнику Брокгауза — Ефрона, який видавався у 1890-1907 роках в Росії, термін “інтелігенція” вза­галі відсутній, проте є поняття “інтелектуалізм”, поширене в Європі [12].

Широка хвиля дискусій про інтелігенцію, яка розпочалася після виходу збірника “Вехи” (1909 р.), ознаменувала собою важливий етап у смисловому визначенні терміну “інтеліген­ція” — за ним закріпився певний статус і зміст, що знайшло відображення у словникових виданнях. Термін “інтелігенція” отримав широке тлумачення у словнику братів Гранат, укла­деному до Жовтневої революції. В інформаційній довідці, яку підготував професор А. К. Дживелєгов, говориться, що слово “інтелігенція”, яке походить від французької intellectuels, не­зважаючи на його граматичну незграбність і логічну розплив­частість, міцно укорінилося у словесному ужитку; поняття ін­телігенції об’єднує собою представників розумової культури, людей, професія яких визначається їхніми знаннями та обда­рованнями. Інтелігенція трактується як особлива суспільна група, яка з’являється на Заході водночас із Відродженням і в міру зросту вищої світської освіти, з одного боку, та просвіт­ництвом мас, з другого, займає все більш важливе місце у сус­пільстві. У словнику є інформація про соціальні джерела фор­мування інтелігенції, зокрема говориться, що у своїй загальній більшості представники інтелігенції вербуються з третього ста­ну, а оскільки здобуття знань коштує дорого, то й більшість ідеологів третього стану належить до найбагатшого з класів, які складають третій стан, тобто до буржуазії [13]. Спостері­гається певна невизначеність у з’ясуванні класового характеру інтелігенції. Так, крім буржуазної, говориться про інтеліген­цію пролетарську, а потім зазначено, що у кожної більш-менш впливової суспільної групи є своя інтелігенція, при тому вже виділено ідейну прерогативу інтелігенції, коли говориться, що в ідейному відношенні вона є найбільш активною суспільною групою.

Більшовицьке уявлення про інтелігенцію як другосортну і ненадійну соціальну групу, зв’язану з експлуататорськими класами, відбилося у поширених визначеннях інтелігенції як “гнилої”, “буржуазної”. З усталенням більшовицької влади соціальні функції нової робітничо-селянської інтелігенції об­межувалися професійними інтересами, інтелігенція перетво­рилася на “приводного паса” офіційної політики — покірну обслугу влади. Не останню роль в оформленні такого приниз­ливого статусу інтелігенції відіграла радянська літературна дискусія 1925-1927 рр., під час якої основний удар з боку керівництва партії був спрямований проти інтелігенції, яка перебувала в партії. В офіційному лексиконі кінця 1930-х рр., в документах XVII з’їзду ВКП(б) з’явився термін “радянська інтелігенція”, який мав чітко виражений ідеологічний стри­жень. Смислові визначення інтелігенції в енциклопедичних виданнях набули відповідного ґатунку, іноді вони мали сар­кастичний вигляд. За радянською енциклопедією 1930 р., “ін­телігенція — верства освічених людей або робітників розумової праці. <...> В давнину і в середньовіччі інтелігенцію складали каста жреців, духовенство, вільні філософи, придворні поети, блазні і т. ін. ” [14].

Примітивне (сталінське) розуміння інтелігенції також знайш­ло своє відображення у термінології, при тому інтелігенція втра­чала свою самостійність як особлива соціокультурна страта, під інтелігенцією розумівся не суспільний клас, і навіть не верст­ва і не група, а лише прошарок суспільства: “Інтелігенція — соціальний прошарок, що складається з осіб, які мають освіту і спеціальні знання в галузі науки, техніки, культури і про­фесійно займаються розумовою працею” [15].

Інтелігенція як творець духовного виробництва проти­ставлялася тоді пануючому робітничому класу — творцю ма­теріальних благ — як вторинне первинному. Мало відрізнялося від сталінського “номенклатурне” визначення інтелігенції, яке було в побуті в радянські часи, як розряду людей, професій­но зайнятих розумовою працею, при тому, що “розум” підтвер­джується документом, який виданий у встановленому порядку.

Трактування інтелігенції як поняття, що об’єднує людей, які професійно займаються розумовою працею, знаходимо в словниках української мови 70-х — 80-х рр. [16]. В словниках іншомовних слів цього періоду інтелігенція визначалася як со­ціальна група, в яку входять люди, професійно зайняті розумо­вою працею і які мають необхідну для такої праці спеціальну освіту [17].

Термін intelligence у різних трактовках (як розум, інтелект; тямущість, швидке розуміння; знання, інформація; розвіду­вання) і похідний від нього термін intelligent (розумний, тяму­щий, кмітливий) є у толковому словнику англійської наукової лексики, виданому в 1979 р. англійським видавництвом “Лонг - ман” і перевиданому в СРСР у 1987 р. [18]. Перший термін роз­глядається як здатність у міркуванні, як ступінь спроможності діяти, встановлювати теоретично або практично нові знання. Отже, головний акцент тут — на великій інноваційності мис­лення і високій аналітичності розуму, людей, які володіють такими важливими рисами, зазвичай називають “інтелектуа­лами”. Під таке визначення попадають люди інтелектуальної праці, діяльність яких пов’язана з процесом розвитку науки і пізнанням законів суспільного прогресу. Якщо розглядати ін­телігенцію в такому аспекті, — як збірне поняття, яке охоп­лює всіх тих, хто створює духовну сферу, основу суспільного виробництва, — вчених, педагогів, діячів культури, то можна зазначити, що саме вони концентрують у собі інтелектуальний потенціал, і в сучасну постіндустріальну епоху їхня роль знач­но підвищується.

Визнання інтелігенції владою та суспільством, її ролі в суспільно-політичних процесах за часів перебудови у котрий раз актуалізувало проблему інтелігенції. Широка хвиля нау­кових дискусій сприяла переоцінці соціальних ролей і призна­чень, притаманних інтелігенції. Про інтелігенцію заговорили як про освічений клас суспільства, а невдовзі як про політич­ну категорію та провісника національного процесу. Понят­тя інтелігенції здебільшого стали визначати через категорію “соціально-культурна спільність”, а не “верства”, “клас” чи “прошарок”.

Поразка радянської влади означала незворотний кінець “класовому підходу” у визначенні інтелігенції. Наукові дис­кусії відобразили процес пошуків сутності інтелігенції та її ролі, адекватної сутності. Незважаючи на спроби науковців сформулювати сучасне інтегроване поняття інтелігенції, воно залишається багатогранним і багатозначним. Останнє чітко просліджується у визначенні поняття інтелігенції М. Шлемке - вичем [19]. Втім він, як і переважна більшість сучасних нау­ковців, при розкриванні даного поняття робить наголос на ін­телектуальному потенціалі інтелігенції, на підвищенні її ролі за складніших умов сучасної цивілізації, яка вимагає всюди теоретичного знання.

Цікавими є трактування терміну “інтелігенція”, які подають словникові видання XXI століття. Інтелігенція визначається і як соціальний прошарок суспільства, і як конгломерат людей, професійно зайнятих розумовою (здебільшого складною, висо­кокваліфікованою, творчою) працею, розвитком та поширенням культури у суспільстві, і як соціальна верства суспільства [20]. Водночас підкреслюється, що за нинішніх умов інтелігенція в Україні являє собою своєрідну метаспільноту, суспільний конг­ломерат, неоднорідний за професійно-соціальною градацією, якістю освіти, матеріальним і соціальним становищем, різнить­ся своїм ставленням до влади, пріоритетами, до того ж вона найбільш ідеологізована [21].

У ретроспективних підсумках можна зазначити, що процес змістового наповнення поняття інтелігенції знайшов відобра­ження у відповідних його тлумаченнях у словникових та ен­циклопедичних виданнях, він зазнав суттєвої еволюції, втім на сьогодні не є завершеним. Залишається логічно розпливчастим питання про соціальну базу інтелігенції, наприклад про те, чи можна віднести до інтелігенції представників сучасних бізнес - структур тощо.

Критичний аналіз інформаційних словникових довідок дає можливість простежити окремі етапи в розумінні терміну “інтелігенція” (дореволюційний, більшовицький, сталінсь­кий, радянський, перебудовний, незалежної України); він свідчить, що словникові інтерпретації радянських часів несуть на собі відбиток упередженості й заангажованості в політичному та ідеологічному сенсі. Відповідно новітні тлу­мачення терміну “інтелігенція” подаються у вимірах сучас­ного світобачення як суспільства в цілому, так і його різних соціальних груп.

Джерела та література

1. Етимологічний словник української мови. В семи томах / АН УРСР, Ін-т мовознавства ім. О. О. Потебні. — Т. 2. — К., 1985. — С. 309-310.

2. Смоляков Л. Я. Социалистическая интеллигенция. — К.: Поли­тиздат Украины, 1986. — С. 10-11.

3. Шип Н. А. Интеллигенция на Украине (ХІХ в.): Историко-соци­ологический очерк / АН УССР. Ин-т истории Украины. — К.: Наук. думка, 1991. — С. 5.

4. Кондаков И. В. К феноменологии русской интеллигенции // Рус­ская интеллигенция. История и судьба / Сост. Т. Б. Князевс - кая. — М.: Наука, 1999. — С. 72.

5. Боборыкин П. Д. Русская интеллигенция // Русская мысль. — 1904. — № 12. — С. 80-81; Він же. Подгнившие “вехи” // В за­щиту интеллигенции: Сб. статей. — М., 1909. — С. 29, 128.

6. Шмидт С. О. К истории слова “интеллигенция” // Россия, Запад, Восток: встречные течения: К 100-летию со дня рождения акад. М. П. Алексеева. СПб., 1996. — С. 409-417.

7. Лейкина-Свирская В. Р. Интеллигенция в России во второй поло­вине ХІХ века. — М.: Мысль, 1971. — С. 5.

8. Смоляков Л. Я. Социалистическая интеллигенция. — К.: Поли­тиздат Украины, 1986. — С. 15.

9. Добрускін М. Про ґенезу терміна та філософського поняття “ін­телігенція” // Філософська думка. — 2005. — № 5. — С. 28-36.

10. Смоляков Л. Я. Социалистическая интеллигенция. — С. 11.

11. Даль В. Толковый словарь живого великорусского языка: Т. 1-4. — М.: Русский язык, 1978. — Т. 2. — 1979. — С. 46.

12. Брокгауз Ф. И., Ефрон И. А. Новый энциклопедический сло­варь. — Т. ХІІІ. — СПб., 1894. — С. 258.

13. Энциклопедический словарь русского библиографического инсти­тута Гранат. — Т. 22. — М. — С. 59-60.

14. Малая Советская энциклопедия. — М., 1930. — Т. 3. — Стб. 475.

15. Краткий философский словарь / Под ред. М. Розенталя и П. Юди­на. — М.: Государственное издательство политической литерату­ры, 1954. — С. 195.

16. Див. напр.: Короткий тлумачний словник української мови. — К.: Радянська школа, 1978. — С. 99; Етимологічний словник ук­раїнської мови. — В семи томах / АН УРСР. Ін-т мовознавства ім.

О. О. Потебні. — Т. 2. — К., 1985. — С. 309-310.

17. Словарь иностранных слов. — 7-е изд. — М.: Рус. яз., 1979. — С. 201; Словарь иностранных слов. — 14-е изд., испр. — М.: Рус. яз., 1987. — С. 197.

18. Годман А., Пейн Е. Толковый словарь английской научной лекси­ки. — М.: Рус. яз., 1987. — С. 352.

19. Енциклопедія українознавства. Т. 3. — Львів: Наукове товариство ім. Т. Г. Шевченка, 1994. — С. 877.

20. Філософський словник соціальних термінів. — X.: Корвін, 2002. — С. 337-338.

21. Там само. — С. 338-339; Новий тлумачний словник української мови. У трьох томах. — Т. 1. — К.: Аконіт, 2008. — С. 794.

Анотації

Шановская Е. А. Словарные дефиниции термина “интеллиген­ция”: ретроспективный анализ.

Термин “интеллигенция” очень часто используется и в науч­ной, и бытовой лексике. Несмотря на частое употребление, он и сейчас отличается неоднозначностью подходов к его пониманию и обозначению. Ретроспективный анализ дает еще одну возможность проследить, как процесс смыслового содержания понятия “интел­лигенция” подвергся существенным изменениям.

Shanovska O. A. Dictionary definitions of term are “Intelligen­tsia”: retrospective analysis.

Term “intelligentsia” is very often used in a scientific, and do­mestic vocabulary. In spite of the frequent use, there are differs ambiguousness of going near his understanding and denotation now. Retrospective analysis — gives another possibility to trace as a pro­cess of semantic maintenance of concept intelligentsia exposed to the substantial changes.


Похожие статьи