Головна Історія Інтелігенція і влада ОСВІТА В ПЕРІОД РУМУНСЬКОЇ ОКУПАЦІЇ В ОДЕСІ В 1941-1944 РОКИ
joomla
ОСВІТА В ПЕРІОД РУМУНСЬКОЇ ОКУПАЦІЇ В ОДЕСІ В 1941-1944 РОКИ
Історія - Інтелігенція і влада

В. І. Крикун

Одеський національний політехнічний університет

У кожному суспільстві проблемам освіти приділяється значна ува­га. У листопаді 1997 р. було укладено протокол-угоду про співробіт­ництво в галузі освіти між Україною, Румунією і Молдовою. Вона передбачає обмін студентами, низку спільних освітніх програм. На­приклад, створення багатомовного університету. Однак ці форми співпраці між Україною і Румунією розвинуті значно слабше, ніж між Румунією і Молдовою, й охоплюють переважно представників румунської нацменшини в Україні. Починаючи з 2000 р. ми можемо прослідкувати низку заходів, направлених на реформування систе­ми освіти. В цьому контексті важливим є досвід, який допоможе знай­ти більш оптимальні форми розвитку освіти. Тому ми звертаємося і до досвіду щодо освіти в Одесі в період румунської окупації, яка посі­дала чи не головне місце в системі ідеологічних заходів нової влади в південно-західній частині України періоду Другої світової війни. Вод­ночас завжди цікаво знати, як навчалася молодь в ті чи інші часи. Крім того, дуже багато аспектів історії Одеси цього періоду потребу­ють додаткового вивчення.

Безумовно, зацікавленість проблемою пояснюється абсолютною невивченістю цієї сторінки історії Одеси.

Історіографічний аналіз нам видається доречним здійснювати за трьома історіографічними групами, такими як радянська, за­хідна та сучасна вітчизняна. В радянській історіографії дана про­блема ніколи комплексно не вивчалася. Перевага віддавалася до­слідженням підпільних організацій і партизанських загонів на цій території, боротьбі місцевого населення проти окупантів. Основ­ний наголос у вивченні робився на висвітленні масових вбивств мирних громадян з боку румунсько-німецьких військ, грабежів і вивозу з території Трансністрії народного добра. Це ми бачимо в працях І. Е. Левіта [1], В. Ф. Єгорова, Н. І. Зотова - [2], Л. Г. Спра­ги, Д. Н. Тумаркіна [3].

У західній історіографії однією з найвідоміших праць, присвяче­них румунській окупації, є англомовна монографія американського історика Александра Далліна [4]. Незважаючи на поставлені в цьо­му дослідженні проблеми, цінність його знижується через відсутність архівних документів.

Серед сучасних українських дослідників, які в тій чи іншій мірі торкалися згадуваних проблем, треба зазначити В. П. Щетнікова [5] та І. Нікульчу [6].

Але питання розвитку системи освіти в данний період не був пред­метом окремого дослідження як в нашій країні, так і за кордоном, тому для з’ясування окресленої проблеми ми звернулися до джерель­ної бази, яка достатньо широко представлена як архівними матеріа­лами, мемуарами, так і періодичною пресою.

У результаті дослідження даних архіву Одеської області, де най­більш інформативним є фонд Дирекції культури губернаторства Трансністрії, ми з’ясували наступне.

За румунською системою навчання середня освіта поділялася на три ступеня:

I ступінь — початкова школа (“школа примар”) з 4-річним стро­ком навчання (І, ІІ, ІІІ та IV класи).

II ступінь — гімназія, також з 4-річним строком навчання (І - ^ класи).

III ступінь — ліцеї з 4-річним строком навчання (V, V!, ШІ, ТОІ) [7].

Що стосується початкових шкіл, їх на 1941 /42 навчальний рік на­раховувалося 55. Початкова школа охоплювала дітей у віці від 7 до

14 років і була семирічною. Відвідування цієї школи було обов’язко­вим. Але треба відмітити, що в той час, коли перші чотири класи від­відували абсолютно всі діти країни, в наступних чотирьох не всі вчи­лися. Частина дітей, які закінчили чотири класи, вступали в перший клас ліцею чи інших шкіл, а інша частина, особливо в селі, йшла пра­цювати. Необхідно зазначити, що початкова школа займала особли­ве становище. Без свідоцтва про закінчення 4 класів початкової шко­ли неможливо було вступити в перший клас ліцею, вступаючи у ВНЗ також треба було подати це свідоцтво [8].

Основний тип середнього навчального закладу — ліцей. Він мав

8 Класів, причому міг існувати і у складі всіх восьми класів — по­вний ліцей і у складі тільки перших чотирьох чи тільки старших чо­тирьох. Навчання в ліцеї і взагалі середня освіта — не обов’язкові. За навчання в ліцеях вносилася плата, але, як правило, 40% учнів звільнялися від внеску.

Учні, які закінчили 4 класи початкової школи і бажали вступити в ліцей, складали вступні іспити, внаслідок чого вступали в середній навчальний заклад ті, хто здібніший, хто краще підготовлений [9]. Ті, хто не склав іспити, вступали в V клас семирічки, яка, як прави­ло, мала той чи інший ухил. Перші чотири класи ліцею були теоре­тичними, а старші отримували якийсь практичний ухил. У зв’язку з цим перехід з IV класу ліцею в V клас супроводжувався розширеним іспитом, який давав можливість знову провести відбір учнів і пропу­стити в старші класи тільки тих, хто найкраще підготовлений до по­дальшого навчання.

Закінчення восьмикласного ліцею досягалося в результаті успіш­ного складання іспиту з всього курсу ліцею. Екзаменаційна комісія складалася з викладачів відповідних дисциплін під головуванням професора одного з університетів країни. Всі іспити складалися пись­мово і усно. Цей іспит називався бакалауреатом, в СРСР — іспитом на атестат зрілості.

Однак, щоб потрапити у вищій храм науки, юнак чи дівчина про­ходили ще одне “чистилище” — вступний конкурсний іспит.

Таким чином, румунський вищий навчальний заклад у результаті трикратної селекції мав отримувати від середньої школи дійсно доб­роякісний матеріал, підготовлений до свідомого сприйняття дисци­плін, які там викладаються [10].

Але про досконалість системи освіти в цей період говорити не до­водиться: йшла війна, не було не тільки програм до занять [11], але й підручників, зошитів, олівців [12]. Дисципліна не була на належно­му рівні, хоча й застосовувалися тілесні покарання. Крім того, вчи­телі боялися конфліктів з учнями, намагаючись бути тактовними і уникати політики в класах. Але учні все ж таки підсвідомо дивилися на вчителів як на символ влади і намагалися принизити його [13].

Особливо гостро стояло питання про залучення всіх дітей до на­вчання [14]. Батьки з неохотою відправляли своїх дітей в школу, пріо­ритет відвідувати школу належав тим, кому було більше 12 років, це звільняло від примусової праці [15]. Учні ремісничих училищ також знали, що вони можуть навчитися майстерності.

Хоча для румунізації був встановлений режим найбільшого спри­яння, але ознакою освіченості вважалося знання німецької, італій­ської, французької, латинської мов. Навчальна програма передбача­ла вивчення таких предметів, як богослов’я, філософія, психологія. Багато уваги приділялося вивченню музики, танцям [16]. Вивчення таких предметів, безпечно, мало позитивне значення для формуван­ня особистості. Отже ліцеї, гімназії рятували багатьох: учнів — від трудової повинності, викладачів — від бідності. Наприклад, дирек­тор ліцею № 2 при університеті Зоя Антонівна Бабайцева направля­ла гроші для викупу з в’язниці політв’язнів і це були не поодинокі випадки.

Викликав повагу і Одеський університет, який був відновлений 7 грудня 1942 року [17]. У його складі були такі факультети: бого­словський, медичний, фізико-математичний (відділення математи­чне і природничих наук),політехнічний (відділення: харчової про­мисловості; механічне; будівниче; водно-транспортне), агрономіч­ний, літературно-філософський, юридичний [18].

У радянській історіографії звикли цей період малювати чорними фарбами, багато замовчувати. Дійсно, було дуже багато недоліків. Так, зокрема, зроблений великий крок в справі румунізації: відкрит­тя інституту антикомуністичних досліджень і пропаганди, лекції радіоуніверситету, наприкінці 1943 року — відкриття факультету ру­мунської культури. Твори студентів і викладачів на румунську тема­тику сприяли її поширенню. Незважаючи на проголошування авто­номії і принцип виборності деканів, це порушувалося, взяти хоча б виділення самостійного молдавського факультету, деканом якого була призначена румунка з Бессарабії без згоди факультету.

Так, дійсно, нова влада дозволила діяльність університету, але при цьому був встановлений жорсткий контроль за студентами і викла­дачами з боку чотирьох інспекторів, які наглядали за ними навіть за межами закладу [19]. Предмет “Богослов’я” входив до числа держа­вних іспитів у всіх вищих навчальних закладах [20].

Але треба зауважити, що університет і інші навчальні заклади згуртували навколо себе людей з широкою освітою і науковими заці­кавленнями. Серед студентів було багато таких, хто отримав фунда­ментальну підготовку в галузі історії (наприклад, П. О. Каришков - ський, у майбутньому відомий вчений-історик, нумізмат, античник [21]). Важливим було й те, що соціальний статус викладачів універ­ситету був набагато вищим, ніж інших викладачів, і їм жилося, якщо були лояльні до нової влади, не набагато гірше, ніж в радянські часи, якщо згадати хоча б пошук “антирадянських елементів” серед інте­лігенції у 1930-х роках.

При румунах викладачі могли займатися наукою і захищати ди­сертації (наприклад, 29 жовтня 1943 р. на історично-філологічному факультеті відбувся захист дисертації на вчений ступінь доктора істо­ричних наук професором В. І. Селіновим на тему: “Стародавні при­чорноморські поселення між Бугом і Дністром у IV і III ст. до Р. X.” Була відновлена робота історії і давнини, готувалася монументальна праця “Одеса”, з нагоди 150-річчя її заснування [22]. Університет при­ступив до видання “Записок Одесского университета” [23].

Треба сказати, що викликала повагу і консерваторія, досить успі­шно відроджена 16 березня 1943 року [24] (директор Микола Черня - тинський), де навчалося більше 1000 студентів [25]. Випускники кон­серваторії працювали в оперному театрі, давали концерти.

Інші вищі навчальні заклади не могли цим пишатися. Так, від­критий у липні 1942 року Народний університет, якому румуни на­давали такого ж значення як Одеському університету, не зацікавив студентів, тому що основною його функцією було розповсюдження румунської мови і культури. Треба згадати і сільськогосподарський інститут, який був відновлений, але його відвідували лише 150 сту­дентів [26].

Відкривалися інші навчальні заклади, процвітання яких частко­во залежало від сплати студентів, частково від зацікавленості запро­понованими спеціальностями. Треба було враховувати воєнний час. Отже, як видно, аж занадто великий був контраст: з одного боку, жорстокість окупаційного режиму (страта партизан, винищення євреїв в гетто), а з іншого — всіляка підтримка відкриття навчаль­них закладів, театрів і проведення культурних заходів.

Література

1. Левит И. Є. Участие фашистской Румынии в агрессии против СССР: ис­токи, планы, реализации (01. IX. 1939-19. IX. 1942). — Кишинев, 1981.

— 391 с.; Левит И. Є. Крах политики агрессии диктатуры Антонеску (19. IX. 1942-23. VIII. 1944). — Кишинев, 1983. — 376с.

2. Егоров В. Ф., Зотов В. И. 907 дней в тылу врага. — Одесса, 1969. — 74с.

3. Спрага Л. Г., Тумаркін Д. Н. Таємними стежками. — К., 1965. — 71с.

4. Dallin A. Odessa, 1941-1944:a Case Study of Soviet Territory Under Foreign Rule. — Santa Monica, 1957. — 296p.

5. Щетников В. П. Одесский университет:1941-1944 годы (по материалам оккупационной прессы)//3аписки історичного факультету. — 1999. — Вип. 9. — С. 266-271.

6. Никульча М. Румынский оккупационный режим вТранснистрии//Запи­ски історичного факультету. — 1997. — Вип. 5. — С. 182-186.

7. Одесская газета. — 1942. — 5 февр.

8. Там само. — 27 авг.

9. Там само. — 1943. — 12 мая.

10. Там само. — 1942. — 27 авг.

11. Там само. — 11 нояб.

12. Там само. — 26 окт.

13. Одесса. — 1943. — 4 нояб.

14. Одесская газета. — 1942. — 11 нояб.

15. Фабианская В. А. Контрасты//Времена и годы (воспоминания ветеранов войны и труда Одесского университета). — Одесса: Астропринт, 1998. — Вып. 1. — С. 107-111.

16. Одесская газета. — 1942. — 13 сент.

17. Там само. — 1941. — 10 дек.

18. Там само. — 16 дек.

19. Там само. — 1943. — 31 янв.

20. Там само. — 19 марта.

21. Першина 3. В. В первые послевоенные...// Времена и годы (воспомина­ния ветеранов войны и труда Одесского университета). — Одесса,1988.

— Вып. 1. — С. 59.

22. Молва. — 1943. — 22 июля.

23. Одесская газета. — 1943. — 5 сент.

24. Там само. — 19 марта.

25. Dallin A. Вказ. праця. — P. 58.

26. Одесская газета. — 1942. — 14 июля.


Похожие статьи