Головна Історія Інтелігенція і влада ІНЖЕНЕРНО-ТЕХНІЧНА ІНТЕЛІГЕНЦІЯ ДОНБАСУ ТА СТАХАНОВСЬКИЙ РУХ У ДРУГІЙ ПОЛОВИНІ 1930-х РОКІВ
joomla
ІНЖЕНЕРНО-ТЕХНІЧНА ІНТЕЛІГЕНЦІЯ ДОНБАСУ ТА СТАХАНОВСЬКИЙ РУХ У ДРУГІЙ ПОЛОВИНІ 1930-х РОКІВ
Історія - Інтелігенція і влада

О. В. Струченков

У другій половині 1930-х років індустріальний ривок, роз­початий партійно-державним керівництвом СРСР, вийшов на завершальну стадію. Найбільш помітним явищем соціально - економічного життя тієї доби став стахановський рух (рух но­ваторів). У радянській історіографії доволі докладно висвітлена участь у ньому лише робітників — класу-гегемону. У той же час майже відсутні ґрунтовні розвідки про залучення до нових методів ударної роботи інженерно-технічних працівників (ІТП). Але без досвідчених спеціалістів, які здійснювали організацію, керівництво та нагляд за виконанням робіт, рух новаторів як такий не міг взагалі існувати.

У цілому вплив стахановського руху на виробничу діяльність та долю технічної інтелігенції Донбасу вивчений надзвичайно слабо. Література другої половини 1930-х років представлена низкою науково-популярних брошур, які пропагували серед спеціалістів передовий досвід роботи окремих ІТП-новаторів. При цьому в них наголошувалося на необхідності остаточно зломити опір стахановському руху з боку контрреволюційно налаштованої частини техперсоналу.

Відхід від тези Сталіна про вороже ставлення технічної ін­телігенції до стахановського руху відбувся на початку 1960-х років. В. С. Волков та Г. В. Касьянов уперше проаналізували внесок спеціалістів у розвиток руху новаторів [1]. Утім, дослід­ники спеціально не торкалися участі в новому трудовому почи­ні ІТП Донбасу. Крім того, усіляко наголошувалося на керівній ролі ВКП(б) у залученні спеціалістів до руху новаторів. Той факт, що це залучення здійснювалося адміністративними мето­дами, а провал стахановського руху був використаний владою як привід для організації масових репресій проти інженерно - технічної інтелігенції, ігнорувався.

Перегляд усталеної за радянських часів точки зору щодо причин, характеру та наслідків стахановського руху, а також місця в ньому спеціалістів відноситься до початку 1990-х ро­ків. У роботах М. П. Трояна та Г. В. Касьянова на основі нових джерел розвіювалися ідеологічні міфи та переконливо доводи­лося, що рух новаторів був насильно нав’язаний технічній інте­лігенції і не мав значного поширення в її середовищі [2].

Отже, невисокий рівень розробленості даної проблеми, а також її актуальність для з’ясування сутності політичних та соціально-економічних процесів, які мали місце в Україні в другій половині 1930-х років, спонукали звернутися до питан­ня про участь технічної інтелігенції Донбасу в стахановсько - му русі. Метою запропонованої статті є всебічне, комплексне вивчення різноманітних аспектів виробничої діяльності та на­строїв ІТП у зв’язку з появою стахановського руху є. Завдання даної статті полягають у тому, щоб: 1) проаналізувати ступінь розробленості теми; 2) виявити форми участі ІТП Донбасу в русі новаторів; 3) проаналізувати основні напрями державної політики стосовно технічної інтелігенції у зв’язку з розгортан­ням стахановського руху; 4) окреслити перспективи вивчення запропонованої теми в майбутньому.

Як відомо, стахановський рух зародився у вугільній про­мисловості і полягав у раціоналізації технологічних процесів, у правильному розподілі праці та організації робочого місця, завдяки чому значно підвищувалася продуктивність праці. На практиці стахановцем вважався кожний, хто не менш як удвічі перевиконував виробничу норму. Слід зазначити, що, виходячи із наведених ознак, рух новаторів серед спеціалістів регіону роз­почався задовго до трудового подвигу О. Г. Стаханова. З серпня

1933 року за ініціативою інженера Парамонова на шахті №4/21 Петровського рудоуправління застосовувалася система суцільної виїмки вугілля з лави, яка збільшувала середньомісячне просу­вання лав з 27,5 до 50-60 м та створювала можливості для кон­центрації гірничих робіт при більш ефективному використанні механізмів. Метод Парамонова настільки добре зарекомендував себе, що в березні 1934 року бюро Сталінського МПК вирішило поширити його на всіх шахтах Сталінського району [3]. У червні

1934 року начальник дільниці шахти імені Сталіна О. Ф. Пуч - нов запровадив новий графік вуглевидобутку, який забезпечив безперервну роботу лави протягом всіх робочих змін, підвищив­ши видобуток вугілля з 5GG до 7GG-75G т на добу [4].

Як і у випадку з ударництвом та соціалістичним змаганням, більшість техперсоналу великої промисловості Донецької області спочатку з упередженням ставилася до ідеї масовізації стаханов - ського руху, намагаючись уникнути участі у ньому. По-перше, багато спеціалістів залишалося осторонь руху новаторів, оскіль­ки вважали його черговою короткотерміновою кампанією. По­друге, для освоєння нових методів роботи значній кількості ІТП бракувало необхідних для цього знань та умінь. Крім того, в умо­вах надзвичайної централізації керівництва промисловістю виро­бнича ініціатива всіляко обмежувалася, а невдалі експерименти зазвичай розцінювалися як акти шкідництва та саботажу.

Проте без участі спеціалістів — керівників та організаторів виробництва, — розвиток стахановського руху був неможли­вий. Для залучення ІТП до руху новаторів влада вдалася до примусу. В резолюції пленуму ЦК ВКП(б), який відбувся 21­25 грудня 1935 року, прямо вказувалося на необхідність “зло­мити... опір стахановському руху з боку консервативної час­тини господарників та інженерно-технічних працівників усіх галузей промисловості та транспорту” [5].

Переслідування технічної інтелігенції почалося з перших днів розгортання руху новаторів. Уже 17 вересня бюро Сталін­ського МПК ухвалило постанову про звільнення та притягнення до карної відповідальності начальника дільниці шахти №16/17 “Євдокіївка” Ігнатова за саботаж стахановських методів роботи [6]. А 21 вересня в Макіївці був проведений показовий процес над завідуючим шахтою №29 “Грузська” Вишняковим та нача­льником дільниці Федяєвим. Спеціалісти були присуджені до 7 років позбавлення волі лише за те, що не підготували лаву для роботи кращого забійника шахти [7]. До кінця 1935 року з таким формулюванням були засуджені 131 ІТП, ще 156 ІТП були звільнені. При цьому Донецький обком КП(б)У попередив усіх керівників вугільних трестів, що “особи, зняті з шахт за саботаж стахановських методів роботи, не можуть призначати­ся на командні посади на інших шахтах і взагалі не повинні бути використані на шахтах” [8].

Одночасно з боротьбою з саботажниками та шкідниками державно-партійне керівництво вимагало від господарських та профспілкових органів допомогти спеціалістам очолити рух но­ваторів. У травні 1Q36 року пленум ЦК КП(б)У спеціальною постановою засудив практику Донецького обкому щодо “огуль­ного зарахування низки інженерів і техніків у консерватори та саботажники без будь-якої на те підстави” [Q].

Проблема поширення серед техперсоналу новаторських ме­тодів роботи вирішувалося на місцях доволі просто: те, що ра­ніше було об’єктом соціалістичного змагання (винахідництво, перевиконання планових показників), перемістилося під виві­ску стахановського руху. Тому не дивно, що згідно зі звітами господарських та партійних керівників наприкінці листопада 1Q35 року 387 ІТП та десятників вугільної промисловості обла­сті були стахановцями. Крім того, на здобуття державних наго­род обласний та міські комітети КП(б)У висунули щонайменше 23 спеціаліста-новатора важкої промисловості [10].

Участь технічної інтелігенції в стахановському русі проявля­лася в першу чергу в раціоналізаторській роботі. Техперсонал шахтоуправління “Червоний Жовтень” тресту “Артемвугілля” запровадив нову систему розробки вугільних пластів, завдяки чому був достроково виконаний план вуглевидобутку, а термін введення в експлуатацію нової шахти скорочений на два роки. Спеціалісти шахти імені Дзержинського організували з кінця листопада 1Q35 року стахановські зміни та доби. За таким же принципом стали працювати ще 8 шахт. Планові показники на них були перевиконані на 20-40%. На початку 1Q36 року інженер І. І. Бридько на шахті імені Димитрова тресту “По - стишеввугілля” впровадив планово-попереджувальний ремонт врубмашин, встановив точний графік роботи лави та чіткий розподіл праці між робітниками. Ці заходи підвищили викори­стання механізмів та продуктивність праці на 20-100% [11].

На шахтах тресту “Макіїввугілля” новий спосіб пересуван­ня конвеєра, запропонований інженером Кукліним, збільшив термін роботи лав з 16-17 до 23 годин на добу. Крім того, спе­ціалісти тресту для підвищення ефективності праці робітників вводили індивідуальну відрядність, практикували суміщення суміжних професій. Пропозиція інженера тресту “Сталінву - гілля” В. П. Гайдукова щодо вдосконалення конструкції ваго­неток збільшила продуктивність праці на відкатці на 200%. У 1937 році начальники дільниць шахти №18 тресту “Сніжня - нантрацит” І. О. Шашацький та шахти №22/6 тресту “Кіровву - гілля” М. Г. Гвоздирков започаткували циклічну організацію видобутку вугілля, яка полягала в тому, що всі виробничі опе­рації в забої були сполучені в часі. Ефект від такої новації був значним. На дільниці Шашацького протягом місяця виконува­лося 30 циклів, у той час як у середньому по галузі — 17,5 ци­клів [12].

Не меншими виявилися результати запровадження руху но­ваторів у металургії. Восени 1935 року на Макіївському заводі відбулася нарада спеціалістів-передовиків. Реалізація висуну­тих ними пропозицій підвищила ефективність роботи станів на 16-18%. У середині грудня зміна інженера Ждановського та майстра Сорокіна на доменній печі №4 встановила світовий рекорд коефіцієнта використання печі — 0,57, при середньо­му в цеху в 0,77 [13]. Такі високі показники були наслідком цілеспрямованої роботи всього трудового колективу заводу на чолі з директором Г. В. Гвахарія. Саме завдяки Гвахарія на підприємстві в 1934 році була впроваджена система агрегат­но-бригадного госпрозрахунку, яка дозволила відмовитися від державних дотацій. Досвід Макіївського заводу був викорис­таний у масштабах усього СРСР. У 1935 році усі підприємства галузі почали працювати без дотацій.

Запорукою розвитку руху новаторів у металургійній проми­словості стало створення з боку техперсоналу умов, необхідних для високопродуктивної праці робітників. Виступаючи в ли­стопаді 1935 року на нараді кращих сталеварів, Г. В. Гваха - рія зазначив, що умови, які вимагають стахановці, “не містять нічого виняткового, це найелементарніші умови, які повинен кожний керівник забезпечити... Директор заводу, начальник цеху, начальник зміни не може бути названий стахановцем, доки питання про умови не буде знято” [14].

Слушність цих слів на практиці довели робітники та спеціа­лісти Маріупольського заводу імені Ілліча. У жовтні 1936 року

М. М. Мазай встановив світовий рекорд продуктивності роботи мартенівської печі — 12,9 т сталі з квадратного метра поду печі. Значна роль у цьому досягненні належала також майстру печі Буровльову, начальнику зміни Моісеєву та начальнику цеху Шнеєрову. їхній почин підхопили спеціалісти інших цехів. Зміни майстрів П. О. Селезньова та братів Л. T. та С. T. Міро­шниченко домоглися перевиконання плану з виробництва про­кату на 25-30%. У лютому 1937 року майстри Ф. K. Шляєв та I. T. Серов досягли коефіцієнта використання доменної печі

0, 68-0,65 [15]. Виступаючи на Вседонецькому зльоті металу - ргів-стахановців, директор заводу М. В. Радін зауважив, що першість підприємства в змаганні за високі виробничі показ­ники була забезпечена ^П, які керували модернізацією основ­них фондів, займалися масовим технічним навчанням робітни­ків, створювали умови для безперебійної роботи агрегатів [16]. Участь техперсоналу заводу імені! лліча в русі новаторів про­являлася також у раціоналізаторській роботі. У 1939 році ITQ підприємства запровадили низку важливих пропозицій. Taк,

О. С. Чепуркін виготовив пристрій для механізації найбільш трудомістких процесів у листообробному цеху. Удосконалення, запропоновані інженером мартену “Б” I. П. Рудаков, підвищи­ли термін експлуатації мартенівської печі до 300 плавок. !нже - нер доменного цеху П. О. Коростик сконструював прилад для реєстрації виносу руди з домен [17].

Значних успіхів досяг колектив спеціалістів Ворошилов - градського паровозобудівного заводу. В 1935-1937 роках були створені пробний зразок паровозу з пиловугільним опаленням, а також декілька моделей швидкісних локомотивів обтічної форми. В 1939 році під керівництвом конструкторів підпри­ємства Сороки, Львова та Близнянського був спроектований та виготовлений перший у СРСР тепловоз. За наполегливу роботу в даній сфері головний конструктор заводу Сорока був нагоро­джений орденом Леніна [18].

Однак перебільшувати здобутки стахановського руху не ва­рто. Гонитва за рекордами призводила до виробничих аварій, які кваліфікувалися як шкідництво та диверсії. При цьому головними винуватцями завжди оголошувалися спеціалісти. У 1936 році під суд були віддані майже 1000 ^П вугільної галузі, половина з яких була визнана винними в шкідництві та саботажі руху новаторів. А в 1937-1938 роках органами НКВС були заарештовані 3300 спеціалістів великої промис­ловості [19]. У звітах промислово-транспортного відділу ЦК КП(б)У прямо вказувалося, що “на більшості підприємств кі­лькість інженерів-стахановців обмежується одиницями” [20]. Дійсно, за даними 89 найбільших профспілок СРСР на 1 вере­сня 1936 року частка стахановців серед спеціалістів становила 10,2% [21]. Що ж стосується Донбасу, то тут маємо наступні дані. В 1936 році у 20 вугільних трестах передовиками ви­робництва вважалися 70 інженерів і техніків. У металургій­ній промисловості до цієї категорії відносилися 12,7% ІТП, на Донецькій залізниці — 24,2% ІТП. На Ново-Краматорсько­му машинобудівному заводі стахановцем був кожний п’ятий спеціаліст. У цілому протягом другої половини 1930-х років рух новаторів так і не став масовим. На Ворошиловградсько - му паровозобудівному заводі частка ІТП-стахановців зросла в 1936-1939 років з 22 до 34% [22].

Стахановський рух (рух новаторів), започаткований робі­тниками, одразу ж був підхоплений передовими спеціаліста­ми провідних галузей народного господарства Донбасу. Даний рух спирався не тільки на трудовий ентузіазм робітничих мас, який уміло підігрівався державно-партійною пропагандою, але й на знання, вміння та багатий виробничий досвід інженер­но-технічних працівників. Ставлення технічної інтелігенції до нових форм виробничої діяльності було неоднозначним. Лише невелика частина ІТП одразу і без застережень підтримала ідею стахановських методів роботи. Решта техперсоналу зайняла здебільше вичікувальну позицію і не поспішала запроваджу­вати ці методи на своїх виробничих дільницях та цехах. Така позиція викликала відповідну реакцію влади. Для поширення руху новаторів серед техперсоналу підприємств держава, з од­ного боку, використовувала методи адміністративного тиску та репресії, а з іншого — створювала умови для матеріального та морального заохочення роботи ІТП-стахановців. Проте на прак­тиці в основному переважали методи залякування та примусу.

Результати державно-партійної політики із нав’язування руху новаторів технічній інтелігенції були невеликі. Не більше 20% спеціалістів офіційно брали участь у стахановському русі. Фактично зазначені показники були ще меншими, оскільки неодмінним супутником стахановської штурмівщини були фор­малізм та різноманітні приписки.

Реальна участь техперсоналу у русі новаторів проявилася у сумлінному виконанні своїх професійних обов’язків, а також у раціоналізаторській роботі. Остання особливо активно проводи­лася у вугільній та металургійній галузях, окремі підприємства яких досягли завдяки цьому значних виробничих досягнень.

Але рух новаторів, заснований на гонитві за рекордами, не міг існувати довго. Уже в середині 1936 року виявилися не­гативні соціально-економічні наслідки адміністративного на­садження стахановських виробничих норм. Криза руху стала очевидною для всіх. У таких умовах індустріально-технічна ін­телігенція була оголошена винуватцем усіх лих і стала одним із перших об’єктів масових репресій в СРСР.

Слід зауважити, що даною публікацією вивчення участі ін­женерно-технічної інтелігенції Донбасу в стахановському русі не обмежується. Необхідно виявити специфіку розвитку цього руху серед ІТП інших промислових районів України, зокрема Харківського та Придніпровського. Крім того, порушена нау­кова проблема тісно пов’язана з питанням про виробничу та громадську діяльність технічної інтелігенції Донбасу в роки радянської модернізації.

Джерела та література

1. Волков В. С. Партийное руководство вовлечением специалистов промышленности в стахановское движение II Интеллигенция и развитие производительных сил социалистического общества: Сб. науч. трудов I В. С. Волков, В. В. Мишкин, И. М. Ладыжников. — Л.: Изд-во Ленинградского гос. пед. ин-та, 1976. — С. 3-16.; Ка­сьянов Г. В. Про діяльність науково-технічних секцій профспілок України (1935-1937 роки) II УІЖ. — 19S5. — №10. — С. 75-S0.

2. Троян М. П. Стахановський рух: новий погляд II Проблеми історії України: факти, судження, пошуки: Респ. міжвід. зб. наук. праць. — Вип. 1. — К.: Наукова думка, 1991. — С. 69-S4; Касьянов Г. В. Українська інтелігенція 1920-1930-х років: соціальний портрет та історична доля. — К.: Глобус, Вік; Едмонтон: Канадський інститут Українських Студій Альбертського Університету, 1992. — 176 с.

3. Ворисов. Система Парамонова — ценный вклад в угольную промышленность II Пролетарий. — 1934. — 14 марта.

4. Призант. В 4 смены II Пролетарий. — 1935. — 12 февр.

5. Коммунистическая партия Советского Союза в резолюциях и решениях съездов, конференций и пленумов ЦК (1S9S-19SS):

В 15-ти т. / Ин-т марксизма-ленинизма при ЦК КПСС. — 9-е изд., испр. и доп. — М.: Политиздат, 1985. — Т. 6. — С. 286.

6. Державний архів Донецької області (далі — ДАДО). — Ф. П-18. Сталінський міський комітет КП(б)У. — Оп. 1. — Спр. 145. — Арк. 123-124.

7. Саботажники отданы под суд // Социалистический Донбасс. —

1935. — 22 сент.; ДАДО. — Ф. П-326. Донецький обласний комітет КП(б)У. — Оп. 1. — Спр. 314. — Арк. 54.

8. ДАДО. — Ф. П-326. Донецький обласний комітет КП(б)У. — Оп. 1. — Спр. 406. — Арк. 38; Саркисов С. Стахановское движение на шахтах Донбасса. — К.: Партиздат ЦК КП(б)У, 1936. — С. 61.

9. Коммунистическая партия Украины в резолюциях и решениях съездов, конференций и пленумов ЦК: В 2-х т. / Ин-т истории пар­тии при ЦК Компартии Украины — филиал Ин-та марксизма-лени­низма при ЦК КПСС. — Т. 1. — К.: Политиздат, 1976. — С. 895.

10. Підраховано за: ДАДО. — Ф. П-326. Донецький обласний комітет КП(б)У. — Оп. 1. — Спр. 445. — Арк. 2-5; Там же. — Спр. 493. — Арк. 13-26, 47-49; Там же. — Спр. 523. — Арк. 111.

11. Мирингоф (Борисов) Б. Мастера (Опыт профработы Краснознамен­ной шахты им. Дзержинского). — Сталино: Изд-во ЦК профсою­за рабочих каменноугольной промышленности Донбасса, 1936. — С. 53-54; Индустриализация СССР. 1933-1937 гг.: Док. и материалы / Отв. сост. 3. К. Звездин. — М.: Наука, 1971. — С. 293-294; Ко­мандиры участков в борьбе за уголь. — Сталино: Изд-во журнала “Новый горняк”, 1937. — С. 3-4, 10-25.

12. Стахановский год: опыт стахановской работы на шахтах треста “Ма - кеевуголь”. — [Макеевка]: Изд-во треста “Макеевуголь” и ред. га­зеты “Макеевский рабочий”, 1936. — С. 32-33, 38-39; Стахановский метод на откате (библиотека журнала “Новый горняк”). — Сталино,

1936. — С. 26; Гудзенко П. П., Кульчицький С. В., Шаталіна Є. П. Трудові почини робітничого класу 1921-1937 (На матеріалах Укра­їнської РСР). — К.: Наукова думка, 1980. — С. 270-271.

13. Касьянов Г. В. Про діяльність науково-технічних секцій профспі­лок України (1935-1937 роки) // УІЖ. — 1985. — №10. — С. 76; Индустриализация СССР. 1933-1937 гг.: Док. и материалы / Отв. сост. 3. К. Звездин. — М.: Наука, 1971. — С. 571.

14. ДАДО. — Ф. П-326. Донецький обласний комітет КП(б)У. — Оп. 1. — Спр. 445. — Арк. 109.

15. Грушевский Д. Н. Имени Ильича. Из истории ордена Ленина Ждано­вского завода имени Ильича. — Донецк: Донбасс, 1966. — С. 90-91.

16. ДАДО. — Ф. П-326. Донецький обласний комітет КП(б)У. — Оп. 1. — Спр. 713. — Арк. 16.

17. Грушевский Д. Н. Имени Ильича. Из истории ордена Ленина Жда­новского завода имени Ильича. — Донецк: Донбасс, 1966. — С. 94.

18. Жданов Г. В., Компаниец 3. Л. В коммуне остановка. Историче­ский очерк о Луганском локомотивостроительном заводе. — До­нецк: Донбасс, 1967. — С. 82; Державний архів луганської області (далі — ДАЛО). — Ф. П-179. Ворошиловградський обласний комі­тет КП(б)У. — Оп. 2. — Спр. 148. — Арк. 142.

19. ЦДАГО України. — Ф. 1. Центральний Комітет Компартії Укра­їни. — Оп. 6. — Спр. 439. — Арк. 99; Нікольський В. М. Пра­вда через роки // Реабілітовані історією: У 27 т.: Донецька об­ласть. — Донецьк: Вид-во КП “Регіон”, 2004. — Кн. 1. — С. 50; Реабілітовані історією: У 27-ми т.: Луганська область: У 3-х кн. / Редкол. тому: В. В. Просін, В. М. Голенко, В. В. Михайличенко та ін. — Луганськ, 2004. — Кн. 1. — С. 12-16.

20. ЦДАГО України. — Ф. 1. Центральний Комітет Компартії Украї­ни. — Оп. 20. — Спр. 6678. — Арк. 1.

21. Волков В. С. Партийное руководство вовлечением специалистов промышленности в стахановское движение // Интеллигенция и развитие производительных сил социалистического общества: Сб. науч. трудов / В. С. Волков, В. В. Мишкин, И. М. Ладыжников. — Л.: Изд-во Ленинградского гос. пед. ин-та, 1976. — С. 14.

22. ДАДО. — Ф. П-326. Донецький обласний комітет КП(б)У. — Оп. 1. — Спр. 831. — Арк. 11-20; Там же. — Спр. 1051. — Арк. 99; ДАЛО. — Ф. П-179. Ворошиловградський обласний комітет КП(б)У. — Оп. 1. — Спр. 142. — Арк. 124; Касьянов Г. В. Инжене­рно-технические секции профсоюзов Украины в социалистическом строительстве: 1926 — 1937 гг.: Дис. канд. ист. наук: / Ин-т исто­рии АН УССР. — К., 1987. — С. 186.

Анотації

Струченков А. В. Инженерно-техническая интеллигенция Дон­басса и стахановское движение во второй половине 1930-х годов.

В статье анализируется участие инженерно-технических работ­ников Донбасса в стахановском движении (движении новаторов) во второй половине 1930-х годов: деятельность по оптимизации управления производством, рационализаторская работа и т. п. В публикации освещается отношение специалистов к стахановско­му движению, а также репрессивные действия партийно-государс­твенного руководства в отношении технической интеллигенции.

Struchenkov A. V. The technical intelligentsia of Donbass and the stakhanov movement during the second half of the 1930s.

The article deals with the participation of the engineering and technical staff of Donbass in the stakhanov movement (the innovators movement) during the second half of the 1930s: the activity aimed at improving the management of production, rationalization etc. The article tells about the attitude of specialists towards the stakhanov movement and also about repressive actions of the state and party leaders towards the technical intelligentsia.


Похожие статьи