Головна Історія Інтелігенція і влада СОЦІАЛЬНА МОБІЛЬНІСТЬ МІЩАНОК У ПЕРШІЙ ПОЛОВИНІ XIX СТ. НА ПРИКЛАДІ ВОЛИНІ
joomla
СОЦІАЛЬНА МОБІЛЬНІСТЬ МІЩАНОК У ПЕРШІЙ ПОЛОВИНІ XIX СТ. НА ПРИКЛАДІ ВОЛИНІ
Історія - Інтелігенція і влада

О. В. Вигівська

Ключові слова: міщанка, соціальна мобільність, солдатка, купчиха.

Ключевые слова: мещанка, социальная мобильность, солдат­ка, купчиха.

Key words: pettybourgeois, social mobility, soldiers wife, trades­woman.

Соціальна мобільність у суспільстві належить до важливих дослідницьких аспектів в історії. Відомості з соціальних пере - міщеннь дають цінний матеріал для вивчення стану і динаміки соціальної структури, відкритих і латентних процесів, що про­тікають в суспільстві. Проблема станових переміщень жінок в Російській імперії, до складу якої входила й Волинь, зали­шається практично не вивченою. Між тим знання соціального статусу жінки, який визначався по батькові або чоловікові, ви­вчення соціальної мобільності жінок, а саме переходу з одного стану в інший дає можливість вийти за межі виключно «жі­ночої історії», та дослідити формування і динаміку розвитку суспільства в цілому.

Концентрація уваги на порівняно невеликих історичних суб’єктах допомагає вивченню особистих контактів (соціаль­них взаємозв’язків) окремих індивідуумів. При цьому кон­такти можуть бути обумовлені як господарською діяльністю, так і соціальним положенням, спорідненістю, особистими при­страстями, віковою близькістю, спільністю соціокультурних уявлень.

Предметом вивчення повсякденності будь-якого соціально­го стану виступають різноманітні характеристики поведінки, які охоплюють усі сфери життя і проявляються в символічних формах: обрядах і ритуалах, художніх стилях і релігійних уяв­леннях, стереотипах свідомості і поведінки, ролевих структу­рах і функціях, звичаях і традиціях [13, с. 68]. Мікроісторич - ний підхід дозволяє реконструювати життя звичайних жінок у досліджуваний період.

У дореволюційний період історія провінційних міст привер­тала увагу виключно місцевих письменників і краєзнавців, які намагалися реконструювати факти з минулого міських посе­лень, акцентуючи увагу передусім на їх пам’ятках, помітних особистостях і подіях. Про подробиці життя більшості місько­го населення — міщан, ремісників, робітників згадується, як правило, лише у тому випадку, якщо вони стають учасниками важливих, з точки зору авторів, подій або примітних інциден­тів. Сама по собі міська повсякденність, як правило, знахо­диться поза увагою авторів краєзнавчих робіт дореволюційного часу. Джерелами з вивчення життя міщанок дорадянського пе­ріоду є головним чином архівні документи: прошенія, списки міщанських товариств, судові справи.

В радянській історіографії аналізувалась, головним чином, соціально-економічна складова міст. Серед наукових статей і монографій, присвячених Російській імперії пореформеного часу, опублікованих в радянський період, дослідження торка­ються головним чином еволюції поглядів і духовного світу інте­лігенції, меншою мірою робітників. У той же час, ряд категорій міського населення історики радянського часу практично ігно­рували: життєвий світ міщан, купців, чиновників практично не відображений в радянській історіографії, не говорячи вже про жіноцтво провінційних міст. «Забутим станом» назвали мі­щан дослідники історії російських міст.

У пострадянський період міщанству Російської імперії, а саме соціальній мобільності, джерелам поповнення міщан­ського стану, правовому положенню та становій організації, професійно-господарській діяльності, грамотності та освіті у міщанському середовищі, моральним та культурним цінностям у родинах міщан приділила увагу Л. Кошман [12]. Шлюбні відносини у родинах міських обивателів, міщанства, купецтва, родин відставних солдат є предметом дослідження М. Трефило - вої та Т. Котлової [22].

Серед нових проблем, які починають вивчатися на сучас­ному етапі, є історія повсякденності, мікроісторія, тендерна історія тощо. Дослідження мобільності міського населення аналізується А. Платоновою, яка розглядає як вертикальну спадну мобільності (переміщення в групи вищого ієрархічно­го рівня, головним чином перехід міщан в гільдійське купе­цтво), так і проблему горизонтальної мобільності (географіч­не переміщення міщан і перехід в групи рівного ієрархічного рівня) [18].

Праця Б. Миронова з історії міського населення дає можли­вість ознайомитись з оригінальними дослідженнями в окремих галузях життя різних категорій населення Російської імперії, таких як демографія, урбанізація, сімейна організація, соці­альна стратифікація і соціальна мобільність, сільська і міська громада, право, суд і державність [14]. Але книга не охоплює проблематику гендерної історії.

Аналіз російської класичної драми, проведений К. Фрумкі - ним, а саме соціально-психологічні роздуми про купецтво та міщанство, дають змогу провести порівняння між родинами купців та міщан [23].

Історія міщанства українських міст — тема майже не дослі­джувана. Серед досліджень, які присвячені податним станам, слід виділити монографію Олександра Гуржія, де на великій кількості фактичного матеріала, показується, як конкретно і в яких історичних умовах змінювалася соціальна структура по­датних категорій в Україні у ХУІІ-ХУШ ст. [10].

Отже, міщанство загалом на сьогодні є однією з найменш вивчених великих соціальних груп періоду імперії, а жіноцтво міст взагалі залишилось поза увагою дослідників. Вивчення міщанства, особливо дореформеного, натрапляє на мізерність джерел, відмічену багатьма дослідниками соціальної історії міста, оскільки в джерелах особистого характеру пересічні го­родяни практично не зустрічаються. Станова група, чиїм осно­вним завданням було відтворення власного життя, а не служін­ня державним або громадським інтересам, залишилася мало поміченою в канві політичної історії. До того ж, на відміну від селянства або робітників, в середовищі міщанства не зустрі­чаємо вираженого соціального протесту, що також відбилося на інформативності джерел. Міщани — верства населення, що живе виключно повсякденними турботами. Тому саме дослі­дження у ракурсі повсякденності може дати можливість вияви­ти спільні риси у соціальному положенні жінок різних станів, а також з’ясувати головні відмінності.

У першій половині XIX ст. більшість міського населення в губернському місті складало міщанство. Приналежність до міщанства була законодавчо визначена без урахування націо­нальних і релігійних відмінностей городян.

Станова структура населення Росії формувалася поступово й остаточно склалася у XVIII ст. Серія узаконень, що завершила­ся дарованими грамотами дворянству і містам 1785 р., сформу­вала чотири стани російського суспільства: дворянство, духо­венство, стан міських обивателів і селянство, які ще чіткіше були оформлені «Законами о состояниях» [21]. Стан міських обивателів, створений Городовим положенням Катерини II, за­вершив процес формування міського торгово-ремісничого насе­лення, яке пройшло трансформацію від посадників до купців, а потім «міщан взагалі» — міських обивателів. Ця система оста­точно закріпилася Городовим положенням 1785 р., яке ділило міське суспільство на купців трьох гільдій, цехових ремісни­ків, посадників або міщан і іменитих громадян. До останніх відносилися учені, художники, банкіри, видатні купці, влас­ники кораблів [19].

Миронов показує, що на кінець XVIII ст. в Росії, з деякими особливостями порівняно із західноєвропейськими країнами, сформувалися суспільні стани, що знайшло таке формальне ви­раження:

- станові права були закріплені в законі;

- права були спадковими і безумовними;

- вони мали свої станові організації (дворянські збори, місь­кі думи, купецькі, міщанські, ремісничі, селянські товариства тощо) і становий, незалежний від коронної адміністрації суд;

- користувалися правом самоврядування;

- мали станову самосвідомість і менталітет;

- мали зовнішні ознаки станової приналежності [14, с. 140].

Місце людини в соціальній ієрархії XIX ст. складалося як

Комбінація багатьох характеристик. Серед них рівень право­здатності і зобов’язань перед державою (те, що безпосередньо визначалося становою приналежністю), розміри власності, ет­нічна і конфесійна приналежність, освіта, рід занять, сімейний стан, спосіб життя тощо [18, с. 26].

У структурі російських станів першої половини XIX ст. можна виділити непривілейовані податні стани (селяни, мі­щани), напівпривілейовані групи (гільдійське купецтво, ду­ховенство, особисті і спадкоємні почесні громадяни тощо) і пануючий стан — спадкоємне дворянство. Соціальні групи одного рівня мали схожий, але не зовсім рівний набір прав і обов’язків [18, с. 26], така прозорість давала можливість мі­щанкам трансформуватися в купчих, якщо вони отримували дозвіл та мали можливість заявити про свій капітал, що може розглядатись як висхідна мобільність. У 1775 р. до міщан відносилися власники капіталу до 500 рублів, через 10 ро­ків майнова межа між міщанами та гільдійськими купцями збільшилась до 1000 руб. [12, с. 5]. Так, міщанка Житомир­ського повіту Марія Палахова, надала свідоцтво про сплату усіх повинностей, свідоцтво 2-ї гільдії купецтва та білет на лавку з тим, щоб її, разом з онуками зарахували до купців м. Черняхіва [8, арк. 100 зв.].

Порівняльний аналіз складу міського населення Східної Во­лині наприкінці XVIII ст., який наводить О. Карліна, свідчить, що із загальної кількості мешканців міст і містечок (48883 чо­ловіки) шляхта становила 8,6 відсотка, міщани — 16,4, ду­ховенство — 1,8, державні селяни — 10,3, залежні селяни — 60,8, вільні і цигани — 2,1 відсотка [11, с. 27].

Міщани були другою, після селян, за чисельністю групою податного населення губернії [18, с. 27] та знаходилося в основі соціальної піраміди, серед груп з мінімальною правоздатніс­тю. Збільшення чисельності міщанства відбувалось не скільки завдяки демографічним процесам, скільки за рахунок інших станів, які приписувались до міщанства. До нього приписува­лись селяни, які отримали відкупну, відставні військові чини, солдатські вдови, вихованці виховних будинків, купці, які не заявили про свій капітал, а також іноземці, які отримали гро­мадянство та послушники монастирів [12, с. 6].

Дослідження «Прошений», поданих у канцелярію Київсько­го, Подільського та Волинського генерал-губернатора дають змогу простежити мобільність міщанства у питаннях переходу з одного стану в інший.

Серед повинностей, накладених на міщанство, однією з най­важливіших була рекрутська, саме наслідки цієї повинності об’ єднують жінок двох станів — міщанку і селянку, які при віддачі чоловіка у солдати змінювали свій соціальний статус і перетворювались на солдатку. Процедура набору рекрутів се­ред міщан мала деякі відмінності від набору селян. Міщанське товариство викуповувало рекрутські квитанції на кошти, зі­брані членами товариства. Ті, хто мав йти на службу, тягнули жереб. На службу йшов тільки той, хто не заплатив збір за рекрутську квитанцію, зазвичай хтось з найбідніших міщан [12, с. 8]. Нерідко у родині міщан за черговика відправляли в рекрути добровольця по найму. Таким чином, серед міщанок перетворення на солдатку відбувалось рідше, ніж у сільсько­му середовищі, але у таких випадках однаково трагічно при­ймалась звістка про відправлення чоловіка у солдати. Міщанка м. Кременця Ройтман народила мертву дитину, після того як отримала удар від поліцейського, у сутичці, коли забирали чо­ловіка в рекрути [1, арк. 1-6].

Беручи до уваги, що діти солдаток приписувались до військо­вого відомства, жінки, які мешкали у місті, все ж таки намага­лись приписатися до будь-якого міщанського товариства. Так, до Житомирського товариства міщан прохає приписати себе та чотирьох синів рекрутка Е. Глобова [4, арк. 4], а солдатська до­чка Ганна Волкова у 1834 р. подавала прошення з тим, щоб її позашлюбну дитину також приписали до міщанського товари­ства [2], по цих справах рішення в архіві відсутнє, а ось у справі содатки Агафени Бабенкової є відповідь на прохання приписати її сина до міщанського стану. їй було відмовлено, через те що дитина народжена через 3 місяці потому, як чоловік був забра­ний у солдати, і син належить військовому відомству [3].

Виходячи заміж за селянина-кріпака, жінка-міщанка також змінювала свій статус. У кінці XVIII — на початку XIX ст. си­туація навколо особистої свободи міщанок, які виходили заміж за кріпаків, залишалася юридично невизначеною. Підпорядку­вання дружини кріпака поміщикові впродовж життя чоловіка (незалежно від її соціального статусу до шлюбу) не ставилося під сумнів і не оскаржувалось. Проте мали місце звернення до судів вдів міщанського походження, які «відшукують собі сво­боду» після смерті кріпосних чоловіків [18, с. 28].

В умовах відсутності чіткої правової норми, збереження над вдовами-міщанками поміщицької влади або їх звільнення за­лежало від свавілля суддів. У 1815 р. був виданий указ «О за­конах, коими должно руководствоваться при решении дел о людях, отыскивающих свободу из помещичьего владения». Указ встановлював правову норму: «все вольного происхожде­ния вдовы и девки, вышедшие замуж за помещичьих дворовых людей и крестьян, по смерти мужей их, в число крепостных обращаемы быть не должны» [20].

У «Своде законов о состояниях» підтверджується, що «бра­ком ни в коем случае не сообщается крепостное состояние; и лица женского пола, вступившие в замужество за крепостных людей, хотя остаются в повиновении помещику по мужу, не теряют чрез то вовсе свободного своего состояния, и по смер­ти мужа не могут быть обращены в число крепостных». Під­тверджується, що законні діти, народжені в шлюбі з кріпаком, визнаються кріпаками, «хотя бы мать их была свободного про­исхождения». Таким чином, кріпацтва для міщанки в шлюбі з кріпаком де-юре не існувало, але де-факто на період життя чоловіка-кріпака міщанка повинна була залишатися «в покорі поміщикові», що природньо визначало певне обмеження її ста­нових прав.

Приналежність до міщанства визначалася приписуванням до міщанського суспільства певного міста. Перехід в іншу ста­нову групу, як і переїзд в інший населений пункт, були обме­жені низкою законодавчо позначених умов.

Якщо купцям паспорт заміняло свідоцтво про належність до купецького стану, яке давало право на вільне проживання, то міщанам паспорти видавались на визначений термін за згодою міщанського товариства [12, с. 9].

Найбільш поширеним заняттям міщан була торгівля, але на відміну від купців вона була незначних масштабів. Торгували в основному дріб’язковим товаром, крім цього мала місце й лоткова торгівля. Міщанство складало основу дрібного торгі - вельного підприємництва, більш успішні мали змогу завдяки початковому капіталу завести мануфактуру, та зайнятися про­мисловим підприємництвом. Ще у другій половині XVIII ст. обивателям міст, у тому числі міщанам, дозволялось володіти промисловим підприємством [12, с. 11]. У містечку Корці в 1797 р. існувало три шкіряні заклади, один з яких належав міщанці Вікторії Милевській [16, с. 173].

На другому місці за частотою згадки в джерелі стоїть на­ймання в служіння. О. Нестерцова-Собакар вважає, що саме завдяки тому, що жінки податного стану раніше були залучені у трудові правовідносини, то й в пореформений період розподіл жіночої праці відбувався пропорційно їх становості. Для жінок і дівчат низьких верств населення соціальна адаптація до но­вих умов життя проходила без особливих труднощів, оскільки й до цього вони знаходилися у становищі найманих робітниць, і ці зміни давали їм свободу і самостійність у виборі професії [17, с. 116].

Тенденція до включення жінок в процес оплачуваної ді­яльності міняла модель взаємин подружжя. Немає підстав твердити, що ці взаємини починали будуватися за принципом рівноправ’я, але вони привносили певну повагу в сім’ї, і у пра­цюючих жінок з’являлося почуття упевненості у своїх силах, своїй правоті [22, с. 9].

Патріархальні традиції були притаманні не тільки купець­ким родинам, а й середовищу міщан, хоча й не так чітко ви­ражені. М. Н. Трефілова та Т. Б. Котлова вважають, що саме протиріччя всередині сім’ї виросли на ґрунті патріархальних традицій і патріархального законодавства, яке приписувало дружині коритися чоловікові, «перебувати до нього в любові, повазі та в необмеженій слухняності», при цьому неминуче ви­никала можливість зловживання заснованими на шлюбі права­ми. Факти жорстокого поводження чоловіків з дружинами осу­джувались, але були повсюдним явищем. Нелюдяне ставлення більше було характерне для сімей солдатів та міщан, а також селян, які мешкали у місті [22, с. 6].

Ставлення до зради між подружжям також мають свої від­мінності. Якщо міщанки та солдатки проявляли досить лояль­не ставлення до невірності чоловіка, то купецькі дружини та дворянки демонструють зовсім інше. Значну роль у відмінності оцінок невірності чоловіка грає саме можливість забезпечен­ня власної фінансової стабільності у разі розлучення [22, с. 6]. Хоча треба зазначити, що міщанинові на відміну від купця не властиві були буйство, самодурство і зловживання своєю вла­дою у родині [23, с. 82].

Міщанка могла, за допомогою цивільної влади, зобов’язати чоловіка більше її «не бити та не лаятися» та, провівши чоло­віка через різні стадії судового процесу, укласти з ним мирову угоду на певних умовах. Окрім цього, міщанки зверталися з «прошением» про накладання опіки на майно чоловіка в разі його нетверезого способу життя та марнотратства [5; 6; 7].

Серед міщан переважала мала індивідуальна сім’я, що скла­далася з двох поколінь — батьків і дітей. У російській кла­сичній літературі образи жінок купецького та міщанського стану подібні. Так, дружини глав сімейств у міщанській сім’ї, зображеній в драмі М. Горького «Міщани», також як і в ку­пецькій — драма С. Найденова «Діти Ванюшина» — показані набожними, безхарактерними жінками, які обожнюють своїх дітей [23, с. 83].

Для міщан, які були податним станом і знаходилися разом з сільськими обивателями в основі соціальної піраміди, крок вниз по соціальних сходах, з точки зору законодавства про ста­ни, означав визнання злочинцем і «позбавлення усіх громадян­ських прав». На практиці, як ми бачимо, соціальна мобільність представників міщанського стану була повна нюансів і могла виражатися рядом способів, лише побічно відбитих в законо­давстві [18, с. 29].

Таким чином, проаналізований матеріал дає підстави до на­ступних висновків:

- одним з основних каналів соціальної мобільності жінок було заміжжя, яке визначало соціальний статус жінки — куп­чихи, солдатки, міщанки;

- безпосередньою умовою висхідної мобільності міщанок ви­ступає наявність необхідного заявленого капіталу, який давав змогу піднятися на щабель вище — перетворившись на купчиху;

- соціальна мобільність жінок суттєво обмежена умовами того часу, до яких можна віднести недостатній рівень освіти, нерозвиненість інфраструктури, переважання сільського насе­лення в Волинській губернії.

В цілому проаналізовані відомості дають можливість глибше уявити характер і суть міської міщанської сім’ї першої полови­ни XIX ст., засвідчують, що міщанки мали спільні риси з жін­ками інших оподатковуваних станів і являли собою яскравий приклад мобільності жіноцтва.

Джерела та література

1. Центральний державний історичний архів України, м. Київ (далі — ЦДІАК України). — Ф. 422: Канцелярія Киевского, Подольского и Волынского генерал-губернатора. — Он. 1. — Спр. 8607: О пре­ждевременном рождении мертвого ребенка мещанкой г. Кремен - ца Ройтман от удара, нанесенного ей полицейским при взятии ее мужа в рекруты. — 6 арк.

2. ЦДІАК України. — Ф. 442: Канцелярія Киевского, Подольского и Волынского генерал-губернатора. — Оп. 66. — Спр. 207: Дело по прошению солдатской дочери Анны Волковой о приписке ее неза­коннорожденного сына при ревизии в число мещан. — 3 арк.

3. ЦДІАК України. — Ф. 442: Канцелярія Киевского, Подольского и Волынского генерал-губернатора. — Оп. 66. — Спр. 256: Дело по прошению солдатки Агафены Бабенковой о причислении ее сына к мещанскому сословию или отдаче в кантонисты. — 4 арк.

4. ЦДІАК України. — Ф. 442: Канцелярія Киевского, Подольского и Волынского генерал-губернатора. — Оп. 84. — Спр. 87: Дело по просьбе рекрутки Е. Глобовой причислить ее сыновей к житомир­ским мещанам. — 4 арк.

5. ЦДІАК України. — Ф. 442: Канцелярия Киевского, Подольского и Волынского генерал-губернатора. — Оп. 624. — Спр. 214: Дело о наложении опеки на имущество житомирского мещанина за «рас­точительность и нетрезвую жизнь». — 5 арк.

6. ЦДІАК України. — Ф. 442: Канцелярия Киевского, Подольского и Волынского генерал-губернатора. — Оп. 629. — Спр. 183: Дело по ходатайству мещанки г. Владимира о взятии под опеку имущества ее мужа, ведущего нетрезвую, расточительную жизнь. — 23 арк.

7. ЦДІАК України. — Ф. 442: Канцелярия Киевского, Подольского и Волынского генерал-губернатора. — Оп. 629. — Спр. 534: Дело по ходатайству мещанки г. Новоград-Волынска Филипович об учреж­дении опеки над имуществом ее мужа из-за его «нетрезвой и рас­точительной жизни». — 17 арк.

8. Державний архів Житомирської області (далі — Держархів Жито­мирської обл.). — Ф. 64: Житомирська міська дума. м. Житомир Волинської губернії. — Оп. 1. — Спр. 10: О причислении разных лиц в Житомирские купцы. — 430 арк.

9. Бессонова Т. Мещанские семьи Казани в середине XIX в. / Т. В. Бес­сонова // Известия высших учебных заведений. Поволжский реги­он. Гуманитарные науки. — 2011. — № 1 (17). — С. 12-20.

10. Гуржій О. Податне населення України ХУІІ-ХУІІІ ст. Нариси з історії та статистики / Олександр Гуржій. — Черкаси, 2009. — 295 с.

11. Карліна О. Соціально-економічний стан міст і містечок східних повітів Волинської губернії наприкінці ХУІІІ ст. за «Географічним і економічним описанням Волинської губернії 1798 року»/ О. Кар­ліна // Житомирщина крізь призму століть: Науковий збірник / відп. редактор М. Ю. Костриця // [Велика Волинь: Праці Житом. наук. краєзн. тов-ва досл. Волині. Т. 16]. — Житомир: Журфонд, 1997. — 192 с.

12. Кошман Л. Мещанство в России в XIX в. / Лидия Васильевна Кошман // Вопросы истории. — 2008. — № 3. — С. 3-18.

13. Малова Е. Повседневность: сущность и предмет изучения в гуманитарных науках / Е. Ю. Малова // Современные наукоемкие технологии. — 2007. — № 7. — С. 68-71.

14. Миронов Б. Социальная история России периода империи (XVIII — начало XX в.): в 2 т. / Борис Николаевич Миронов — 2-е изд., испр. — СПб.: Дмитрий Буланин, 2000. — Т. 1. — 548 с.: 87 с. ил.; Т. 2. — 568 с.: 55 с. ил.

15. Найденов С. Дети Ванюшина / Сергей Александрович Найде­нов. — М.: Директ-Медиа, 2010. — 129 с.

16. Нестеренко О. Розвиток промисловості на Україні / Олексій Олек­сійович Нестеренко. Ч. 1: Ремесло і мануфактура. — К.: Вид-во АНУРСР, 1959. — 392 с.

17. Нестерцова-Собакар О. Законодавче забезпечнення трудової діяль­ності українських жінок: історико-правові аспекти / О. Нестерцова- Собакар // Право України. — 2005. — № 9. — С. 116-119.

18. Платонова А. Нисходящая мобильность мещан в первой половине XIX века (правовой аспект) / Александра Андреевна Платонова // Известия Самарского научного центра Российской академии наук. — 2010. — Т. 12, № 6. — С. 26-29.

19. Полное собрание законов Российской империи: Первое собра­ние. — Т. 22. — № 16188.

20. Полное собрание законов Российской империи: Первое собра­ние. — Т. 33. — № 25947.

21. Свод законов Российской империи. Т. IX. Законы о состояниях. — СПб., 1857.

22. Трефилова М., Котлова Т. Конфликт как фактор трансформации семьи горожан в конце XIX — первой четверти XX в. / М. Н. Тре - филова, Т. Б. Котлова // Женщины в российском обществе. Россий­ский научный журнал / Иванов. гос. ун-т. — 2011. — № 1 (58). — С. 3-16.

23. Фрумкин К. Купечество и мещанство: социально-психологические размышления на материале русской классической драмы / К. Г. Фрумкин // Историческая психология и социология исто­рии. — 2009. — № 1. — С. 74-91.


Выговская О. В. Социальная мобильность мещанок в первой половине XIX в. на примере Волыни.

В статье рассматривается положение, социальная мобильность мещанок, представительниц податного населения Волынской гу­бернии. Определяются условия перехода в другие состояния, меха­низмы осуществления изменений в сословной принадлежности, а именно приобретение статуса купчихи, или солдатки.

Vygivska О. V. Socialmobility of petty bourgeois in the first half of the 19 th century. The case of Volyn region.

The article studies social status, social mobility of petty bourgeois as the representative of taxable population of Volyn province. It de­fines the terms of transition to other states, methods in realizationof changes in class position, namely obtaining of status of a trades­woman or a soldier’s wife.

Похожие статьи