Головна Історія Інтелігенція і влада ЧЕТВЕРТИЙ ПОДІЛ РЕЧІ ПОСПОЛИТОЇ
joomla
ЧЕТВЕРТИЙ ПОДІЛ РЕЧІ ПОСПОЛИТОЇ
Історія - Інтелігенція і влада

С. А. Цвілюк

Ключові слова: нацизм, більшовизм, агресія, тоталітаризм, пакет, Польша, напад.

Ключевые слова: нацизм, большевизм, агрессия, тоталита­ризм, пакет, Польша, нападение.

Key words: Nazism, Bolshevism, aggression, totalitarianism, pack­age, Poland, attack.

Друга світова війна безпосередньо для українців розпочала­ся фактично з першого її дня. Напад гітлерівської Німеччини,

Здійснений на Польщу 1 вересня 1939 року, значна частина на­селення західноукраїнських земель, що перебували тоді у скла­ді цієї країни, сприйняла як початок визвольної війни проти зухвалого агресора та необхідність захисту і держави, в якій проживали, і власної свободи. На останньому засіданні сейму Речі Посполитої, що відбулося 2 вересня у Варшаві, голова УНДО, віце-маршал сейму, український посол В. Мудрий і по­сол С. Скрипник заявили про необхідність забути болісні досві­ди минулого і стати на оборону держави на спільному фронті боротьби з фашизмом і запевнили, що «український народ ви­повнить свій громадянський обов’язок щодо Польщі» [1, 430].

Ці заяви були підкріплені реальними діями. У складі всіх родів Війська Польського у вересні 1939 року, за різними дани­ми, воювали проти гітлерівців понад 110 тисяч солдатів і офіце­рів українського походження, що становило 10-15 % особового складу польської армії [2, 410, 412]. Вони зі зброєю в руках зустріли нацистських агресорів, виявивши героїзм і самопо­жертву в кровопролитних боях при обороні Варшави, під Вес - терплятте, Модліном, в районі Замостя, Ромашова, Красноста - ва та в інших місцях. Значна частина з них отримала польські бойові відзнаки, а генерал-полковник Армії УНР П. Шандрук був нагороджений хрестом Віртуті Мілібарі [3, 42].

Гітлерівці кинули проти Польщі потужні сили вермахту:

62 дивізії, включаючи 6 танкових і 8 моторизованих, оснаще­них найновішою бойовою технікою та зброєю, а це — 2 800 тан­ків, 2 000 літаків, близько 6 000 гармат і мінометів. Польща змогла протиставити сили, що нараховували не більше як 33 дивізії, а також 770 літаків застарілих систем. Могутній удар, завданий зненацька нацистами своєму сусідові, мав трагічні наслідки [4, 20]. Для повного розгрому Польщі гітлерівцям знадобилося лише 35 днів, сили виявились надто нерівними.

Нацисти жорстоко розправлялися зі своєю жертвою. Один із свідків тих трагічних подій, англійський історик Вільям Ши­рер, писав: «Коли танки Гудеріана неслися на схід через Поль­ський коридор, вони були контратаковані Поморською кінною бригадою, і перед очима автора цих рядків... з’явилася огидна картина кривавої м’ясорубки... Якими мужніми, доблесними і хоробрими не були поляки, німці їх просто розчавили стрім­кою танковою атакою, переважаючими силами» [5, 3].

Тим часом події набирали темпів. Вже 3 вересня Англія і Франція, виконуючи свої союзницькі зобов’язання перед Поль­щею, оголосили війну Німеччині. Однак, маючи переважаючі військові сили, зосереджені на німецькому напрямі, а це 110 французьких дивізій та англійський експедиційний корпус у складі 5 дивізій, яким протистояли усього лише 23 німецькі дивізії, англо-французький блок, що розташувався на укріпле­ній лінії «Мажіно», до активних воєнних дій не приступав. Це дозволило гітлерівським військам практично безперешкодно продовжувати заплановані наступальні операції і розправляти­ся з Польщею, реалізовуючи «план Вайс» — план розгрому польської держави.

Між тим, не будучи впевненим, як поведуть себе французи й британці надалі, можливо, не відаючи поки що про підтекст ведення ними «дивної війни», Гітлер вирішив негайно шукати військової допомоги у свого союзника Сталіна. Того ж дня, 3 вересня 1939 року, за його дорученням рейхсміністр Ріббен - троп надіслав німецькому послові Шуленбургу в Москву те­леграму з настійною пропозицією радянській стороні негайно вступити у війну. «Ми вважаємо, — говорилось у ній, — що це не тільки полегшить наше становище, але й відповідатиме духові угоди, підписаної у Москві, а також радянським інтер­есам» [6, 91].

Цей дипломатичний документ — важливе свідчення про справжній характер домовленостей між Сталіним і Гітлером щодо безпосередньої участі Кремля в розробці агресивних пла­нів поділу Європи.

Зрозуміло, що Сталіну довелось певний час маневрувати, за­стосовувати дипломатичні хитрощі, вичікуючи моменту падін­ня Варшави. Лише після цього Червона армія розпочне наступ проти вже конаючої Польщі. Інакше Англія і Франція мати­муть підстави визнати агресором також СРСР й оголосити йому війну, як і Німеччині. Тому Молотов, відповідаючи 5 вересня на послання Ріббентропа/Гітлера, ухилився від прямої відпо­віді, мовляв, щоб не зашкодити спільній справі надмірною по­спішністю і не сприяти об’єднанню супротивників, маючи на увазі насамперед Велику Британію і Францію, СРСР розпочне діяти, коли настане «відповідний момент» [7, арк. 27].

Такий «момент» настав 17 вересня, і Радянський Союз всту­пив у війну, вступив потужним ударом армій створених на­передодні Українського і Білоруського радянських фронтів, не залишивши полякам жодних шансів для подальшої боротьби за свою свободу й державну незалежність.

Саме 17 вересня о другій годині ночі Сталін в присутності Молотова й Ворошилова прийняв німецького посла Шуленбур - га і через нього повідомив Гітлера про те, що Червона армія приступає до бойових дій проти Польщі. Тієї ж ночі до нар­комату закордонних справ СРСР був викликаний посол Поль­щі В. Гржибовський, якому заступник наркома у закордонних справах СРСР В. Потьомкін зачитав ноту радянського уряду про те, що «радянський уряд віддав наказ командуванню Чер­воної армії перейти кордон» [8, 73].

Вступ військ Червоної армії на територію Польщі радян­ською стороною було представлено як визвольну акцію: оскіль­ки, мовляв, Польська держава розгромлена німецьким агре­сором, то наш священний обов’язок взяти під захист життя наших «етнічних братів» — західноукраїнське і західнобіло - руське населення. Внаслідок такої політично-ідеологічної ін­терпретації Польщі створилася колізія, за якої Франція та Ве­ликобританія формально «не мали підстав» розглядати цей акт як агресію.

Так, Сталіну на цей раз вдалося переграти Гітлера на міжна­родній арені, а Москва упродовж півстоліття мала можливість експлуатувати тезу про бойові дії Червоної армії в Польщі дру­гої половини вересня 1939 року як «визвольний похід». На­справді йшлося про наступальну стратегічну операцію військ Червоної армії з метою «блискавичного розгрому супротивни­ка», при цьому наступаючі армійські угруповання отримали завдання не дати можливості його відступу, перерізати шлях польському війську, котре відходило до кордонів нейтральних Румунії та Угорщини [9, Спр. 3. — Арк. 33; Спр. 23. — Арк. 18; Спр. 73. — Арк. 6].

Отже, 17 вересня 1939 року, о 6-й годині ранку радянські війська перетнули польський кордон і вторглись на територію східних воєводств Польщі. Великі військові сили, що взяли участь у цьому «визвольному поході» (вони налічували понад 466,5 тис. чоловік: Український фронт — 265,7 тис. осіб, Біло­руський фронт — 200,8 тис. осіб [10, 86]), без особливих зусиль оволоділи значним регіоном Польської держави. Вже напри­кінці першого дня операції командувач Українським фрон­том С. Тимошенко доповідав Сталіну про те, що радянські вій­ська захопили велику територію з містами Дубно, Здолбунів, Броди, Тернопіль, Чортків та іншими населеними пунктами. Радянська авіація, повністю пануючи у польському небі, здій­снила впродовж дня 236 вильотів і завдала ударів по станціях Ковель, Кременець, Красне, Броди, Львів [11, 165].

Уже до 20 вересня війська Українського фронту практично без серйозних воєнних інцидентів зайняли значну територію Західної України, а 22 вересня вступили у Львів. У військовій операції з боку СРСР взяли участь 16 танкових і 2 мотострі­лецькі бригади, які упродовж кількох днів пройшли від 600 до 1000 км, долаючи середньодобові відстані 50-100 км. За тиждень радянські війська зайняли всю територію, відведену пактом Молотова — Ріббентропа. В результаті до Німеччини перейшли польські землі площею 188 тисяч квадратних кіло­метрів, до СРСР — близько 200 тисяч квадратних кілометрів, тобто — 52 % всієї території Польщі [12, 284].

Внаслідок радянського наступу польська сторона зазнала великих людських та матеріальних втрат. Бойові трофеї Чер­воної армії становили 900 гармат, 10 тис. кулеметів, 300 тис. гвинтівок, 150 мільйонів патронів, близько 1 мільйона артиле­рійських снарядів, майже 300 літаків і т. д. [13, 86].

Ці факти, незважаючи на таємні, приховувані пропагандист­сько-міфологічні гасла, розкривають непросту правду про те, що у розв’язанні Другої світової війни наявна безумовна вина керівництва Радянського Союзу нарівні з нацистами гітлерів­ської Німеччини. У цьому може сумніватися лише той, кому правда історії не потрібна.

Документальні матеріали свідчать, що численні оперативно - чекістські групи, які йшли вслід за армійськими частинами, використовувались не лише для насаджування радянського режиму, а насамперед для викорінювання найменших залиш­ків польської державності й тотальної боротьби з українським національним рухом. На особливий облік, з метою розгрому, бралися представники польської еліти, національні партії та національно-культурні товариства, що працювали в довоєнній Польщі. В результаті тисячі польських і українських грома­дян Західної України опинилися за гратами. Так, на 1 жовтня 1939 року оперативно-чекістські групи в цьому регіоні зааре - штували 3 914 осіб (не враховуючи військовополонених). Серед них — 2 539 чоловік колишніх жандармів, поліцейських, аген­тів поліції і розвідки; 293 особи — поміщики і представники великої буржуазії; понад 380 офіцерів польської армії та осад­ників; близько 700 осіб з числа керівників УНДО, ОУН, пет­люрівців та інших партій і угруповань. Згідно зі статистикою НКВС УРСР, до кінця наступного місяця загальна кількість заарештованих у Західній Україні зросла майже до 6 000 осіб [14, 174, 246-248].

Про заздалегідь сплановані спільні агресивні дії Гітлера і Сталіна переконливо свідчить зміст вже згадуваного таємного протоколу, що додавався до договору про ненапад. В ньому, зокрема, наголошувалося, що повноважні представники обох сторін «обговорили в суворо конфіденційному порядку питання про розмежування сфер обопільних інтересів у Східній Європі»

І дійшли взаємної згоди [15, 57-58].

«Конфіденційність» у підготовці й підписанні цих секрет­них документів, справді, була суворою, і здійснювалась таєм­но навіть від Верховної Ради та уряду СРСР; про зміст домов­леностей з фашистською Німеччиною знали навіть далеко не всі члени Політбюро ЦК ВКП(б) — ця, здавалося б, всевладна кремлівська верхівка. М. Хрущов напише згодом у своїх ме­муарах, що у Сталіна найближче його оточення зібралося 23 серпня лише пізно ввечері, де взнало про суть переговорів.

«Сталін розповів, — згадував Хрущов, — що Ріббентроп вже полетів до Берліна. Він прибув з проектом угоди, і ми таку угоду підписали... Сталін розповів, що відповідно до угоди, до нас фактично відходять Естонія, Латвія, Литва, Бессарабія та Фінляндія таким чином, що ми самі будемо вирішувати з цими державами питання про долю їхніх територій... Стосовно Польщі Сталін сказав, що Гітлер нападе на неї і зробить своїм протекторатом. Східна частина Польщі, населена білорусами і українцями, відійде до Радянського Союзу. Він говорив: «Тут точиться гра, хто кого перехитрує і обдурить».

Самої угоди з Німеччиною я не бачив. Гадаю, крім Молото­ва, Сталіна та деяких причетних до цього чиновників Наркома­ту закордонних справ, її у нас ніхто не бачив» [16, 227-228].

Наведемо також приклади характерних оцінок даних подій, висловлених громадянами України в перший же день агресії:

«...Насправді маємо звичайне вторгнення полчищ російської солдатні на територію, яка погано захищена. Там йде зараз розправа з нещасними військовими і з людьми, які мають яку - небудь власність. Йде справжній погром, різня чи, як у них називається, соціальна революція. Мужички на перших порах радуються, грабують і палять все, потім їх скрутять в колгос­пи... Загалом, як у нас все це вже було».

«...Кожний громадянин прекрасно розуміє, що коли б не було пакту, не було б війни. Пакт — це форма, а за пактом — війна; за пактом — зговір. Все наперед було вирішено, до­мовлено... Кажуть, що ми лише прийшли на допомогу нашим братам, але ж ці брати ні про яку допомогу не просили нас... Доводиться робити вигляд, що віриш усьому цьому, інакше не можна» [17, спр. 54. — арк. 49-55; спр. 13. — арк 265; 18, 998-1000, 1041, 1056].

28 вересня 1939 року Ріббентроп знову прибув до Москви. В результаті чергових переговорів нацистський і радянський міністри підписали угоду, що мала характерну назву — «Про дружбу і кордони між СРСР і Німеччиною». Вона свідчила про встановлення стосунків між Москвою і Берліном, котрі ха­рактеризувалися як широкомасштабні і цілком дружні. Цією угодою остаточно було вирішено долю Польської держави і польського народу. За пропозицією Сталіна, обидві сторони пе­реглянули свої «сфери інтересів» у Європі. Документ, зокрема, констатував «згоду Німецького уряду і уряду СРСР в наступ­ному: підписаний 23 серпня 1939 року таємний додатковий протокол змінюється в п. 1 таким чином, що територія Литов­ської держави включається до сфери інтересів СРСР, оскільки з іншої сторони Люблінське воєводство і частина Варшавського воєводства включаються до сфери інтересів Німеччини...» [19, 123-124].

Німецькі дипломати, маючи відповідні напутні поради сво­го фюрера, були налаштовані на мирний лад, поводилися, як належить «союзникам», досить дружелюбно і погоджувалися на всі радянські вимоги: вони розуміли, що у цих домовленос­тей — короткий вік.

Договір, який містив п’ять статей, насамперед передбачав необхідність «державного перевлаштування» території розчле­нованої Польщі — «перевлаштування», котре здійснюватимуть німецький і радянський уряди. Сторонами цей документ роз­цінювався як «надійний фундамент для подальшого розвит­ку дружніх відносин між своїми народами» [20]. До договору додавалася карта, на якій була нанесена нова лінія кордону: Люблінське воєводство і частина Варшавського воєводства (до річки Буг) переходили під контроль Німеччини, а Литва по­трапляла у «сферу державних інтересів» СРСР. Одночасно слід зазначити: незважаючи на те, що переважна більшість терито­рії Західної України відійшла до складу СРСР, значна частина етнічних українських земель (Лемківщина, Осяння, Холмщина і Підляшшя) опинилася під німецькою окупацією.

В такий спосіб тоталітарні режими нацизму і більшовизму завершили ліквідацію Польської держави — тобто фактично відбувся четвертий поділ Речі Посполитої, здійснений тими ж сусідніми державами-хижаками і так само віроломно, як вони тричі розчленовували її наприкінці XVIII століття. Відтак, по суті, розпочався поділ усієї Європи між двома агресивними імперіями континенту. Тепер, з одного боку, настав час для такої бажаної «великої війни» німецького мілітаризму щодо підкорення Західної Європи: прихильний нейтралітет Радян­ського Союзу фактично відкривав Гітлерові для цього зелене світло. З другого боку, завдяки домовленостям з німецьким фюрером, для Сталіна відкривався шлях до придбання чима­лих територій за рахунок слабких сусідніх держав Східної Єв­ропи.

Джерела та література

1. Верстюк В., Дзюба О., Непринцев В. Україна від найдавніших ча­сів до сьогодення. Хронологічний довідник. — К.: Наукова думка, 1995.

2. История Второй мировой войны. — Москва, 1974. — Т. 2.

3. Польща та Україна у 30-40-х роках XX століття. Т. 4. Поля­ки і українці між двома тоталітарними системами. Ч. 1. — Вар­шава — Київ, 2005.

4. История Второй мировой войны. — Москва, 1974. — Т. 3.

5. Ширер У. Взлет и падение Третьего Рейха. — Т. 2. — Москва, 1991.

6. Советско-нацистские отношения 1939-1941. Документы. — Па­риж, Нью-Йорк, 1983.

7. Архив внешней политики Российской Федерации (АВПРФ). — Ф. 060. — Оп. 1. — Спр. 74.

8. Война и политика. 1939-1941. — Москва, 1999.

9. Российский государственный военный архив (РГВА). — Ф. 35084. — Оп. 1.

10. Гриф секретности снят: Потери Вооруженных Сил СССР в войнах, боевых действиях и военных конфликтах: Статистическое иссле­дование. — М., 1993.

11. Гриневич В. А. Україна: Хроніка XX століття. Довідкове видання. Рік 1939. — К., 2007.

12. Бунич И. Л. Операция «Гроза», или Ошибка в третьем знаке. — М., 1994. — Кн. 2.

13. Гриф секретности снят: Потери Вооруженных Сил СССР в войнах, боевых действиях и военных конфликтах: Статистическое иссле­дование.

14. Польское подполье на территории Западной Украины и Западной Белоруссии 1939-1941 гг. Варшава — Москва, 2001.

15. Лето 1941.Украина: Документы и материалы. Хроника событий. — К.: Украина, 1991.

16. Хрущев Н. С. Время. Люди. Власть. Воспоминания. В 4-х кни­гах. — Т. 1.

17. Галузевий державний архів СБ України. — Ф. 16. — Оп. 32.

18. Радянські органи державної безпеки у 1939 — червні 1941 р.: До­кументи ГДА СБ України.

19. Україна в ХХ столітті (1900-2000): Збірник документів і матеріа­лів. — К.: Вища школа, 2000. — С. 123-124.

20. Німецько-радянський договір про дружбу і кордони між СРСР і Німеччиною // Вісті. — 1939. — 29 вересня.

21. Правда. — 1939. — 29 сентября.

22. Іллюшин І., Пшенніков О. Діяльність оперативно-чекістських груп НКВД у західних областях України (вересень — жовтень 1939 р.) // З архівів ВУЧК-ГПУ-НКВД-КГБ.

23. Польское подполье на территории Западной Украины и Западной Белоруссии 1939-1941 гг. — Варшава — Москва, 2001.

Анотації

Цвилюк С. А. Четвертый раздел Речи Посполитой.

В статье рассматривается вопрос о расчленении и уничтожении тоталитарными режимами нацизма и большевизма Польского госу­дарства в сентябре 1939 года, которое стало фактически четвертым разделом Речи Посполитой, осуществленным теми же государства­ми, которые трижды разделяли Польшу в конце XVIII века.

Tsvilyuk S. A. The fourth division of the Rzeczpospolita.

The article discusses the dismemberment and destruction by totali­tarian Nazism and Bolshevism of the Polish state in September 1939, which was actually the fourth partition of the Rzeczpospolita, made by the same states that divided Poland 3 times in the late eighteenth century.

Похожие статьи