Головна Історія Інтелігенція і влада НРУ ТА ФОРМУВАННЯ ГРОМАДЯНСЬКОГО СУСПІЛЬСТВА В УКРАЇНІ
joomla
НРУ ТА ФОРМУВАННЯ ГРОМАДЯНСЬКОГО СУСПІЛЬСТВА В УКРАЇНІ
Історія - Інтелігенція і влада

О. В. Мардаренко

Актуальність теми дослідження обумовлена тим, що демок­ратизація українського суспільства, яка почалася після набут­тя Україною незалежності, являє собою складний розвиваючий процес. Розбудова української державності, формування її полі­тичної системи зумовлюють збільшення ролі політичних пар­тій та громадських організацій. Саме їх зусиллями має розви­ватися в нашій державі громадянське суспільство, притаманне розвинутим демократіям. Але стосунки держави, як головним чином політичної системи, та громадянського суспільства, як переважно системи неполітичної, залишаються однією з мало - досліджених проблем розбудови громадянського суспільства в Україні.

До здобуття незалежності Україна не мала конституційної моделі української правової держави. Конституція України зразка 1978 року у складі СРСР не передбачала навіть поняття “громадянське суспільство” [1].

Природним продуктом і середовищем тоталітарного режиму, що десятиліттями панував в Україні, було масове суспільство, для якого характерна відсутність незалежних від держави об’єднань громадян, цілковите одержавлення суспільного життя.

Пріоритет в окресленні ролі державно-правового регулюван­ня та формуванні основних інститутів громадянського суспіль­ства в Україні, на нашу думку, належить першим громадським організаціям і партіям 80-90-х років XX ст., насамперед, На­родному Руху України.

Мета полягає у визначенні ролі НРУ в розбудові громадянсь­кого суспільства в Україні. З цією метою розглядаються про­грамні документи Народного Руху України за перебудову.

Досліджуються проблеми, що стосуються, зокрема:

- поняття, змісту та основних ознак громадянського сус­пільства в історичній ретроспективі;

- стану сучасної розробки проблеми;

- ролі НРУ в розбудові громадянського суспільства (ГС), по­шуку шляхів формування оптимальної політичної системи, її демократичних інститутів та становлення громадянського сус­пільства.

Відомо, що протягом усього розвитку історії європейської суспільної думки найрізноманітніші аспекти становлення роз­витку та функціонування громадянського суспільства і грома­дянської свободи були об’єктом уваги і предметом теоретичних досліджень багатьох мислителів світового рівня, а також сучас­них соціальних філософів, істориків, теологів, правників, полі­тологів та соціологів. Перші громадянські ідеї і принципи були висловлені Платоном, Аристотелем, Цицероном, римськими правниками. Подальший розвиток громадянського світогляду був пов’язаний з добою Середньовіччя. Відродження — істо­ричний час виникнення перших зразків громадянського сус­пільства у середземноморських містах-комунах.

Але справжній прорив уваги до феномену громадянського суспільства спостерігається у Новий час. То була епоха масово­го становлення різноманітних варіантів європейського грома­дянського суспільства, епоха пошуків оптимальних моделей. Девід Юм, Адам Фергюсон, Томас Гоббс, Джон Локк, Жан-Жак Руссо, Алексис Токвіль, Шарль Монтеск’є, Георг Гегель — свід­ки народження громадянського суспільства та перші дослідни­ки його реальних взірців [2].

Концепція громадянського суспільства Томаса Гоббса і Джо­на Локка дала поштовх становленню ідеї правової держави в масовій європейській свідомості. Теоретична модель грома­дянського суспільства Токвіля знайшла втілення в Сполучених Штатах Америки. Тому для нього громадянське суспільство — це сукупність автономних від держави громадських і політич­них асоціацій, що передують державі.

Гегель вперше чітко розмежовує політичну державу і гро­мадянське суспільство як сферу приватного життя суспільних індивідів і першим в історії філософії досліджує становлення громадянського суспільства як історичний процес.

На межі ХІХ-ХХ ст. європейська філософська та політична думка втрачає зацікавленість до ідеї громадянського суспіль­ства. Значна частина континенту впадає в пошуки теоретич­них і практичних рецептів засобами його тоталіризації. Лише наприкінці 70-х років XX ст. стара проблема громадянського суспільства знову висувається на порядок денний інтелектуаль­них дискусій і з тих часів залишається у фокусі європейської соціально-філософської думки.

Останнє десятиліття XX ст. та початок XXI ст. ознаменува­лись значним підвищенням інтересу до проблем громадянсь­кого суспільства у країнах Східної Європи та СНД. Тема, яка довгий час перебувала поза полем зору вітчизняних дослідни­ків, отримала надзвичайну популярність. Постає усвідомлення загальнолюдської вартості понять громадянського суспільства і його органічні сполучності з демократією.

Слід відзначити, українське суспільство має свої вкорінені традиції громадянства — церковні братства, Запорізька Січ, ор­ганізація суспільного життя якої ґрунтувалася на системі прав кожного члена цього військового співтовариства та добровільно взятих ним на себе обов’язків. їх не було цілком перервано й за часів Російської імперії та Радянського Союзу. В останнє десятиріччя в Україні все частіше поняття громадянського су­спільства почало звучати з уст державних та політичних діячів, науковців та журналістів.

Особливої актуальності дана тема набуває в світлі подій осені 2000 — весни 2001 рр. та Помаранчевої революції 2004 року як намагання опозиції мобілізувати широкі кола громадськості до політичних дій.

Праці з проблематики громадянського суспільства з’являються у вітчизняному суспільствознавстві переважно у другій половині 1990-х років. За останні роки науковцями ви­дано кілька фундаментальних праць як індивідуального, так і колективного характеру, в яких аналізуються сутність, історія становлення і розвитку громадянського суспільства, соціокуль - турні аспекти його формування, зв’язок з утвердженням де­мократії та правової держави, зарубіжний досвід.

За період незалежності в Україні серед науковців і полі­тиків склалося два головних підходи до проблеми розбудови громадянського суспільства. Перший виявляє беззастережну підтримку концепції громадянського суспільства американсь­кого або західноєвропейського типу — це праці А. Колодія [3], В. Білецького [4], І. Пасько [5], Р. Арцишевського [6], А. Гар - матія [7] та іншіх.

Другий табір очолює спікер Верховної Ради України В. Лит­вин, який виступає або з критикою “прозахідної” концепції громадянського суспільства, або ставиться до неї з обережністю [8]. При цьому для України пропонуються альтернативні моделі громадянського суспільства і суспільного розвитку взагалі [9].

Для того щоб отримати відповідь на питання, яким є грома­дянське суспільство в Україні, де знаходяться його межі, якими етичними принципами воно наповнене та наскільки сильним та дієвим воно є, у 2000 році в Україні відбувся дослідницький проект “Визначення Індексу розвитку громадянського суспіль­ства” (CIVICUS Index on Civil Society Project).

В проекті використане наступне тлумачення терміну гро­мадянське суспільство: “Громадянське суспільство — це сфе­ра інституцій, організацій та окремих індивідів, що знахо­диться поза рамками сім’ї, держави та ринку, в якій люди об’єднуються на добровільних засадах для поширення спіль­них інтересів ” [10].

Вітчизняні дослідники схиляються до думки, що грома­дянське суспільство — це суспільство з великим рівнем полі­тичної соціалізованості індивідуумів, в якому громадяни мо­жуть добровільно та незалежно захищати як власні інтереси, так і інтереси суспільства в цілому [11].

У нашому дослідженні, яке вперше розглядає Рух як один з головних чинників впливу на початкові процеси формування в Україні громадянського суспільства, ми будемо користуватися першим тлумаченням терміну “громадянське суспільство”.

Наприкінці 1980-х і початку 1990-х років Народний Рух України разом з Українською Гельсінською Спілкою, Всеук­раїнським товариством “Меморіал”, Товариством української мови очолив боротьбу українського народу за незалежність, де­мократію, права і свободи людини та нації, за створення в Ук­раїні громадянського суспільства. В Програмі Народного Руху України за перебудову вперше в офіційній радянській пресі повстали вимоги суспільно-політичної організації щодо взає­мовідносин “суспільства і держави”:

- побудова в Україні суспільства, яке базується на засадах гуманізму, демократії та соціальної справедливості;

- створення в Українській РСР громадянського суспільства, що гарантує забезпечення економічних підвалин політичної і соціальної свободи кожної особистості;

- обмеження втручання держави в економічне та соціокуль - турне життя;

- забезпечення сприятливих умов для функціонування доб­ровільних асоціацій і спілок як форми реалізації творчої енер­гії та ініціативи громадян;

- зведення до мінімуму патерналістської функції держави у ставленні до народу.

Держава має служити суспільству і перебувати під його пов­ним контролем. Створення громадянського суспільства у кінце­вому наслідку, на думку лідерів Руху, має зняти протиставлен­ня окремої особи суспільству і державі, уможливить здійснення принципу “вільний розвиток кожного є умовою вільного роз­витку всіх ” [12].

Рух виступає за демонтаж існуючої в той час в Українській РСР “сталінської моделі соціалізму” й перетворення республі­ки в демократичну правову державу, побудовану з урахуван­ням національно-історичних особливостей України.

Засадами правової держави в Українській РСР, за принци­пами програми Руху, мають бути:

115. верховенство права над політикою;

116. панування закону в усіх ділянках суспільного життя;

117. обов’язковість закону для самої держави та її органів у їхніх відносинах з громадянином;

118. здійснення принципу “все, що не заборонено, — дозво­лено” у стосунках громадян з державою та організацій нижчої ланки з вищою;

119. такий механізм правотворчості, коли проекти законів виробляються безпосередньо в законодавчих органах, а най­важливіші з них виносяться на референдуми та всенародні об­говорення;

120. правове забезпечення найширшої гласності в діяльності державних органів і громадських організацій, відкритості ста­тистики, всебічного інформування громадян, реальної можли­вості висловлювати свою думку з питань державного життя, процедури врахування цієї думки;

121. правове гарантування державного захисту прав і свобод людини, забезпечення прав народу;

122. взаємна відповідальність держави і особи;

123. незалежний суд та судовий захист усіх без винятку прав громадян.

Рух прагнув до забезпечення в Україні урядування народу самим народом, і досвід розвинутих країн світу підтверджує, що розвиток громадянського суспільства здійснюється на ос­нові саморегуляції, а його члени намагаються обмежити вплив держави на процеси, які в ньому відбуваються. Основними по­казниками розвинутості громадянського суспільства за Про­грамою Руха за перебудову є гарантоване забезпечення прав людини, рівень свободи, демократії, захищеності приватної власності, розвиток підприємницького сектора.

Як бачимо, у Програмі Руха за перебудову окреслена роль державно-правового регулювання у формуванні основних ін­ститутів громадянського суспільства; запропоновано процес гуманізації державно-правових засад громадянського суспіль­ства у відповідності до міжнародних стандартів прав людини; обґрунтовані основні тенденції формування і подальшого роз­витку громадянського суспільства в Україні.

Економічною основою громадянського суспільства згідно Програми Руха є наявність приватної і колективної (недержав­ної) власності.

Соціальною основою громадянського суспільства мають виступати соціальні групи, що мають різноманітні інтереси. Це зумовлює значну роз’єднаність громадянського суспільства і властиву для нього конкурентність і навіть боротьбу індивідів. Роз’єднаність громадян переборюється об’єднанням їх у різні партії, угруповання й асоціації, а індивідуалізм і конкурент - ність у їхній діяльності поєднуються з відносинами взаємної довіри і співробітництва, здатністю йти на компроміси, помір­кованістю і толерантністю. їм не байдужі також суспільні про­блеми, вони зорієнтовані на громадські справи.

Політико-правову основу громадянського суспільства утво­рюють політичний плюралізм, демократичне законодавство. Права людини захищені в такому суспільстві законом; вони мають пріоритет стосовно прав держави.

І, нарешті, духовною, культурною і моральною основою громадянського суспільства є базові суспільні цінності, що слугують гуманізмові, формуванню особистості громадяни­на — вільного і діяльного, але такого, який дотримується за­гальноприйнятих суспільством соціальних норм.

Таким чином, Руху належить пріоритет у розробці програм­ної концепції взаємодії держави і громадянського суспільства і принципів побудови громадянського суспільства в Україні. Лідери Руху майже 20 років тому сформулювали принципи правового забезпечення діяльності основних інститутів грома­дянського суспільства. Програмні рухівські принципи побудо­ви правової держави та громадянського суспільства покладені в основу норм діючої конституції України.

Шанси на успіх демократичних перетворень в Україні знач­ною мірою визначаються подальшим розвитком громадянської активності мас і становленням відповідних інститутів грома­дянського суспільства. Згідно рухівської концепції, розвиток громадянського суспільства — це проблема, яка стоїть не стільки перед державою, скільки перед громадянами. Тому багато чого буде залежати від громадянської активності людей, від їх творчої енергії, бажання і готовності відстоювати свої інтереси і права.

Все це обумовлює необхідність подальшого дослідження умов, способів зародження та створення громадянського сус­пільства, його еволюції, функціонування та розвитку в контек­сті означеної проблеми.

Джерела та література

1. Конституція УРСР // Відомості Верховної Ради УРСР від 11.07.1978. — 1978, № 18. — С. 268.

2. Пасько Я. Громадянське суспільство: світоглядні версії та історич­не втілення: автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. ф. наук / Пасько Я. — К., 1998. — 21 с.

3. Колодій А. На шляху до громадянського суспільства. Теоретичні засади й соціокультурні передумови демократичної трансформації в Україні. — Львів: Червона калина, 2002. — 152 с.

4. Білецький В. Громадські організації та їх роль у житті суспільства // Схід. — 1997. — № 8. — С. 16-19.

5. Пасько І., Пасько Я. Громадянське суспільство і національна ідея. Україна на тлі європейських процесів: Компаративні нариси. — Донецьк: Схід. видав. дім, 1999. — 183 с.

6. Громадянська освіта: Книга для вчителя / Арцишевський Р., Бак - ка Т., Гейко І. та ін. — Львів: ТЕКА, 2002. — 158 с.

7. Громади України: на шляху відродження: Посіб. / Гарматій А., Бонн Дж., Пчеліна С. та ін. Відповід. за вип. Гуріненко К. — К.: Вид.-поліграф. Тов-во “Ай-Бі”, 2002. — 280 с.

8. Литвин В. Гражданское общество: мифы и реальность // Факты и комментарии. — 2002. — 19 января.

9. Моргун В. А. Суспільно-політичні проблеми розбудови грома­дянського суспільства в незалежній Україні: історичний аспект: автореф. дис. на здобуття наукового ступеня д. і. н. за спеціаль­ністю 07.00.01 — історія України / Донецький національний уні­верситет. — Донецьк, 2003. — 21 с.

10. Вкорінюючи громадянське суспільство в Україні: результати ін­новаційного дослідницького проекту за участі представників гро­мадянського суспільства. CIVICUS INDEX ON CIVIL SOCIETY. — Київ, 2000. — 72 с.

11. Дейчаківський М. Громадянське суспільство і недержавні органі­зації // Пост Методика. — 1997. — № 2 (16). — С. 8-12.

12. Програма НРУ // Літературна Україна. — 1989. — 29 вересня.


Мардаренко Е. В. НРУ и формирование гражданского обще­ства в Украине.

В статье рассматриваются программные документы НРУ с целью анализа проблем формирования и построения гражданского обще­ства в Украине. Изучаются проблемы, которые касаются понятия, содержания и основных признаков гражданского общества, а так­же показывается роль НРУ в построении гражданского общества и поисках путей его формирования в Украине.

Mardarenko H. V. NRU and the formation of civil society in Ukraine.

The article examines program documents of NRU in order to ana­lyze the problem of the formation of civil society in Ukraine. The concept, contents and main outlines of civil society are studied. The article shows how NRU takes part in civil society formation.

Похожие статьи