Головна Історія Інтелігенція і влада ЖІНКИ І ПРОФСПІЛКИ В УСРР (1920-ті роки)
joomla
ЖІНКИ І ПРОФСПІЛКИ В УСРР (1920-ті роки)
Історія - Інтелігенція і влада

O. О. Кривуля

В умовах розбудови громадянського суспільства в незалеж­ній Україні, особливо останнім часом, акцентується увага на вирішенні соціальних проблем, у тому числі тих, які безпо­середньо стосуються жінок. Крім органів державної влади та місцевого самоврядування на підприємствах та в установах ці питання намагаються розв’язати професійні спілки. Проте їм не завжди вдається успішно виконувати покладені на них функ­ції. Вважаємо, що певною мірою, корисною для їх практики стане досвід організації роботи у вирішенні подібних проблем у роки радянської влади в Україні протягом 20-х років XX сто­ліття. Тому тема є актуальною.

У радянській історичній науці роль профспілок у житті жі­нок майже не досліджувалася. Деякі аспекти проблеми про­аналізовані лише у монографії П. М. Чиркова [1], але у межах всього СРСР. У сучасній історичній науці проводиться багато


Досліджень з історії профспілок та профспілкового руху 20-х років, але роль діяльності профспілок у житті жінок та їх член­ство у цих спілках досі не вивчалося, що і стало предметом нашої статті.

Метою статті виступає з’ясування організації роботи проф­спілок серед жінок та аналіз кількісних змін жінок — членів профспілок та жінок, яких обирали до профспілкових органів.

Роботою серед жіночого населення протягом 20-х років, крім жіночих відділів, займалися і профспілки. У 1920 р. жінвідділ ЦК РКП(б) доручив партійним фракціям профспілок виділяти робітників по роботі серед жінок у губернських та повітових профспілкових органах. А з 1922 р. парторганізації зобов’язані були обирати жінпрофорганізаторів до складу керівників проф­спілок. Жінпрофорганізатори у більшості не були вивільнені від іншої профспілкової роботи в оргвідділах і тому часто ви­конували подвійну роботу. Також вони обов’язково мали бути членами партії. Комуністки виконували завдання партії і кон­тролювалися нею, а профспілки, принаймні на початку 20-х років, поки що володіли відносною свободою і керувалися ре­золюціями не лише партії, але й рішеннями зборів трудового колективу, який не завжди повністю погоджувався з лінією пар­тії. Отже, “своя людина” у профспілках одночасно виконувала, крім прямих обов’язків, декілька функцій: по-перше, жінпро - форганізатор впливала на загальну роботу профспілок, постійно втручаючись у процес і намагаючись виконувати всі постанови та розпорядження партії; по-друге, на зборах трудового колек­тиву проводила агітаційно-пропагандистську роботу, перевихо­вуючи окремих “неслухняних елементів”, про яких звітувала перед партією; по-третє, нарівні з представниками жінвідділу була більше наближена до працівників підприємства чи устано­ви і мала більш тісний контакт з жінками та знала їх труднощі

І, за необхідності, могла скористатися слабкими місцями жінок та, врешті-решт, отримати “потрібний” результат.

Центральний, губернські та повітові відділи по роботі серед жінок виділяли представників у профспілкові органи, які пра­цювали інструкторами оргвідділів, фіксуючи увагу профспілок та їх відділів на роботі серед жінок, а також спостерігали за виконанням планів на місцях. Інструктори входили до Бюро фракції та у Президію Ради профспілок з правом дорадчого го­лосу, а також до колегії місцевого відділу робітниць. Загалом робота профспілок із жіночими масами повинна була проводи­тись за взаємною згодою ВЦРПС і жінвідділу ЦК КП(б)У.

Жінки — члени профспілок, особливо на початку 20-х ро­ків, в основному були пасивними і не проявляли будь-якої вагомої громадської активності. Тому у профспілках проводи­лася спеціальна робота серед жінок. Проте протягом першої половини 20-х років не існувало єдиних організаційних форм роботи профспілок серед жінок. “На одних виробництвах ця робота доручалася жінорганізаторам партійних осередків, яких залучали до складу фабзавкомів для того, щоб вони за суміс­ництвом вважалися й профспілковими жінорганізаторами, на інших — жінорганізаторів виокремлювали з членів фабзавко­мів, на третіх — робота серед жінок доручалася фабзавкомам у цілому”[2]. Але існувало директивне розпорядження секретаря ЦК РКП(б) Михайлова, секретаря ВЦРПС Томського та заступ­ника завжінвідділу ЦК КП(б)У Голубєвої (1922 р.), у якому ви­значалися особливості діяльності профспілкових органів у ро­боті серед жінок. У організаційній частині наказувалося через загальні збори проводити жінок до виборних профспілкових органів (фабкоми та його комісії, правління профспілок тощо); рекомендувалося вводити додатково жінок-практиканток для їх практичного ознайомлення з роботою профспілок та залу­чення їх до роботи у сфері охорони праці, культурно-просвіт­ницьких закладів. За рішенням VIII Всеросійського з’їзду Рад у 1920 р. жінок обов’язково включали у кожну комісію фаб­рично-заводських місцевих комітетів (ФЗМК) та до правління рад. Для ознайомлення з особливістю роботи в них застосову­вали практику делегаток. Практикантки відвідували засідання профорганів з правом дорадчого голосу, входили до якогось від­ділу чи комісії і виконували окремі доручення з покращення умов праці, побуту, зміцнення дисципліни тощо. Після закін­чення практики багатьох жінок, які зарекомендували себе з кращого боку, залишали працювати у профорганах, а деяких направляли на навчання до Вищої школи профруху. Внаслідок скорочення робочих місць за рахунок жінок як найменш квалі­фікованих профспілки залучали їх до контролю за виконанням всіх циркулярів та інструкцій ВЦРПС та НКП щодо запобі­гання сваволі керівників підприємств, котрі звільняли жінок, які не мали матеріальної підтримки з боку чоловіків та вихо­вували дітей власними силами. Жінки повинні були нагляда­ти за виконанням принципу “однаковий заробіток за однакову працю”. У сфері охорони праці профспілкам рекомендувалося залучати жінок у якості інспекторів праці; зберегти інститут практиканток при інспекції праці; вводити жінок до комісії з охорони праці, щоб вони стежили за проведенням всіх норм з охорони жіночої та дитячої праці у державних та приватних підприємствах. У культурно-просвітницькій сфері профспі­лок зобов’язували направляти жінок до професійно-технічних шкіл, бронюючи за ними певну кількість місць, та на курси соціального виховання [3]. Так, наприклад, у кожній школі фабрично-заводського учнівства повинно було бути не менше 15 % жінок [4]. XIV з’їзд РКП(б) у грудні 1925 р. постановив перейти до планомірної підготовки кваліфікованих профпра­цівників із жінок-робітниць шляхом організації спеціальних профшкіл і збільшення кількості в уже існуючих профшколах і курсах. Це завдання пов’язувалося з вирішенням соціально - побутових і культурно-психологічних проблем, котрі тримали жінку у колі домашньої роботи [5].

В середині 20-х років профспілки почали доручати роботу серед жінок фабзавкомам, а у 1926 р. на нараді завгубжінвід - ділами було чітко розмежовано жіночу роботу партійних осе­редків на підприємствах та профспілкових організацій. “Парт - осередки повинні були здійснювати керівництво всією роботою серед жінок на підприємствах і... організовувати делегатські збори, партійну освіту та всі інші форми політико-виховної роботи серед жінок; залучення жінок до партії, комсомолу та інших громадських організацій. А фабзавкоми повинні були займатися питаннями підвищення кваліфікації робітниць, тур­буватися про охорону їхньої праці та покращення побуту, про­водити культурно-просвітницьку роботу серед жінок, залучати їх до профспілок” [6].

Одним з найважливіших завдань профспілок у 20-і роки була боротьба з безробіттям. Ця проблема стосувалася й жі­нок, які потерпали від безробіття у більшій мірі, ніж чоловіки. У 1924 р. питома вага безробітних жінок досягла 21 % від усіх працюючих жінок [7]. Тому у чисельних резолюціях з цього приводу зазначалося про усілякий захист жінок від сваволі ке­рівників підприємств, про недопущення виселення жінок, яких звільняють із їхніх житлових приміщень, та можливості кори­стуватися фабричними яслами до часу отримання іншої робо­ти, про ініціювання профспілками обговорення у відповідних органах питання про броніювання жіночої праці на виробни­цтві, про заборону звільнення вагітних працівниць у випадку звільнення працівників однієї кваліфікації, про залишення на виробництві одиноких жінок, які мали дітей, про проведення профспілками кампаній з покращення умов жіночої праці (за цих умов рекомендувалося профспілкам збільшити штати ін­спекторів праці та ввести інститут асистентів), про введення у практику підписання договорів між профспілками та роботодав­цями з метою введення рівної оплати праці чоловіків та жінок за однакову роботу, про приділення особливо пильної уваги до захисту праці жінок на приватних підприємствах [8].

У 1928 р. на нараді ВЦРПС було прийнято рішення про лікві­дацію у профспілках апарату по роботі серед жінок, доручивши цю роботу профспілковим органам, що призвело до фактичної ліквідації напряму роботи профспілок по роботі серед жінок, оскільки конкретно за це завдання ніхто вже не відповідав.

Протягом 20-х років змінювалися й кількісні показники жі­нок — членів профспілок та жінок, яких обирали до профор­ганів. У профспілках жінок було значно більше, ніж у партії, оскільки їх членами могли ставати всі особи трудового колек­тиву, як чоловіки, так і жінки.

Відсоток жінок, які брали участь у профспілковій роботі на початку 20-х років, був малим і подекуди він зростав у бік ни­зових осередків. Вищі виборні органи профспілок майже взага­лі не мали жінок у своєму складі як по важкій, так і по легкій індустрії. Загалом на 1924 р. серед усіх працюючих жінок у профрусі брали участь 21,2 %, а по відношенню до всіх членів профспілок жінки складали лише 15 % [9]. Вже у 1925 р. від­соток збільшився до 19,6 [10]. Але, незважаючи на помітний ріст кількості жінок — членів профспілок (до 1930 р. питома вага жінок — членів професійних спілок складала 50 — 60 % від загальної кількості працівниць), все одно такий відсоток участі жінок у профрусі був надзвичайно низький [11].

Таким чином, протягом 20-х років XX століття в УСРР профспілки на підприємствах та в установах займалися, крім іншого, також і роботою серед жінок, що включала в себе як обрання жінок до профспілкових органів з метою їх подаль­шої діяльності щодо покращення умов праці та побуту, захис­ту прав жінок, проведення політико-виховної роботи серед жі­ночої частини працівників, так і залучення більшої кількості жінок до членства у професійних спілках. Загалом діяльність профспілок протягом зазначеного періоду мала позитивні ре­зультати, враховуючи складне соціально-економічне становище у країні. В цей час більше половини працюючих жінок стали членами спілок, а частина їх активно працювала у відповідних органах. Проте, на межі 20 — 30-х років профспілки почали розглядатися більшовиками як один із головних засобів здій­снення власної диктатури і в результаті профспілки втратили свою природну роль захисників інтересів жінок-працівниць, перетворившись у опору тоталітарного режиму. Розпочата в цей час їх реорганізація сприяла перенесенню центру ваги в масовій профспілковій роботі на низові осередки. Розширення системи номенклатурних посад забезпечувало здійснення кад­рової політики правлячої партії. Виборні профспілкові органи почали формуватися відповідно до рознарядок і вказівок пар­тійних комітетів, які пропонували кандидатури осіб, котрі не впоралися з роботою у партійних та радянських органах. Це спричиняло низьку якість роботи профспілок, які у цей час практично не виконували вже своїх прямих обов’язків щодо захисту працюючих жінок.

У наступних дослідженнях слід проаналізувати роль проф­спілок у життєдіяльності жінок протягом 30-х років XX ст.; з’ясувати негативні моменти роботи профспілок серед жіночої частини працівників тощо.

Джерела та література

І. Чирков П. М. Решение женского вопроса в СССР (1917-1937 гг.). — М.: Мысль, 1978. — 256 с.

2.Чирков П. М. Вказана праця. — С. 73.

3. Центральний державний архів громадських об’єднань України (далі ЦДАГО). — Ф. 1, оп. 20, спр. 1554, арк. 34.

4. Державний архів Дніпропетровської області. — Ф. р-624, спр. 58, арк. 308.

5. Мовчан О. М. Українські профспілки в компартійно-радянській системі влади (20-ті роки). — К.: Інститут історії України НАН України, 2004. — С. 90.

Б. Чирков П. М. Вказана праця — с. 73.

7. ЦДАГ0. — Ф. 1, оп. 20, спр. 1860, арк. 23.

8. ЦДАГО. — Ф. 1, оп. 20, спр. 1558, арк. 91.

9. ЦДАГ0. — Ф. 1, оп. 20, спр. 1860, арк. 23.

10. ЦДАГО. — Ф. 1, оп. 20, спр. 2274, арк. 29.

11. ЦДАГО. — Ф. 1, оп. 20, спр. 1573, арк. 36.

Анотації

Кривуля О. А. Женщины и профсоюзы в УССР (1920-е годы).

Анализируется работа профсоюзов среди женщин; приводятся количественные изменения женщин-членов профсоюзов и женщин, которых избирали в профсоюзные органы.

Krivulya O. A. Women and trend unions in the USSR in 1920s.

The article deals with the analysis of trade unions’ activities among women. Change of numbers of women — members and women elected to the trade-union units is investigated.

Похожие статьи