Головна Історія Інтелігенція і влада ВИНИКНЕННЯ АЛЬТЕРНАТИВНОГО РУХУ В ОДЕСІ
joomla
ВИНИКНЕННЯ АЛЬТЕРНАТИВНОГО РУХУ В ОДЕСІ
Історія - Інтелігенція і влада

Ключові слова: Одеська крайова організація НРУ, установча конференція, громадські організації, партійне керівництво, оргко­мітет, антирухівські ідеї.

Ключевые слова: Одесская краевая организация НРУ, учреди­тельная конференция, общественные организации, партийное ру­ководство, оргкомитет, антируховские идеи.

Key words: Odessa regional organization of Rukh, the founding conference, public organizations, the party leadership, the organizing committee, antirukh ideas.

У сучасній рухівській історіографії одним із найактуальні­ших питань залишається вивчення створення та діяльності кра­йових рухівських організацій. Історія Одеської крайової орга­нізації Народного Руху України (ОКО НРУ) в цьому контексті є однією із малодосліджених і недостатньо вивчених сторінок в українській історичній науці. Саме тому дослідження виник­нення Одеського Руху є актуальним та викликає значний ін­терес хоча б тому, що це була єдина рухівська організація, яка формувалася не в Україні, а в сусідній державі — Молдові, а її члени приймали активну участь у державотворчих процесах.

Отже, метою даного дослідження є висвітлення формування Одеської крайової організації НРУ та перешкод, які постали перед нею.

Джерельну базу дослідження складають документи та ма­теріали Державного архіву Одеської області (ДАОО) та архів Одеської крайової організації НРУ. Багато уваги з досліджува­ного питання приділено у монографії Г. І. Гончарука «Народ­ний Рух України. Історія», а також матеріали одеських періо­дичних видань.

16 лютого 1989 року в газеті «Літературна Україна» було надруковано проект Програми Народного Руху України. Керів­ні особи гостро сприйняли цей проект, вбачаючи в ньому про­граму національного відродження українців. Тому в Одесі, як і в інших містах України, розгорнулася боротьба керівних і управ­лінських структур проти прихильників ідей Руху. Весь арсе­нал ідейно-політичних, морально-політичних і організаційно - партійних заходів був мобілізований на придушення духу


Відродження, на консервацію партійно-шовіністичного верхо­венства в Одесі та області [1, с. 39-40].

7 липня 1989 року в Одесі у Будинку вчених відбулася зу­стріч близько тридцяти керівників організацій, творчих сою­зів і самодіяльних громадських формувань. Основною метою цієї зустрічі було обговорення задач, поставлених у виступі Генерального секретаря ЦК КПРС, Голови Верховної Ради СРСР М. С. Горбачова по центральному телебаченню 1 липня, та «выработка подходов к созданию организационной структуры по развитию движения содействия перестройки» [2, м. 45].

Зібрання тривало майже чотири години без перерви, ви­ступило близько 20 чоловік (Боделан, Ортинський, Єфимов, Федюк, Оплачко, Попков, Мясковський, Бойченко та інші). У ході обміну думками були висловлені ідеї необхідності кон­солідації суспільних сил в боротьбі за перебудову, укріплен­ня міжнаціональних відносин на принципах дружби народів. Багатьма була підтримана ідея, висловлена головою Одеського товариства єврейської культури м. Н. Лур’є П. Є. Єфимовим про створення в Одесі Будинку дружби, де могли б працювати всі національно-культурні центри, самодіяльні суспільні фор­мування. За пропозицією секретаря партбюро Одеської пись­менницької організації Т. А. Федюка та за згодою всіх учасни­ків зустрічі ідеологічному відділу обкому партії було доручено скласти список висунутих кандидатур в координаційну раду по розвитку руху сприяння перебудові від учасників, що прийма­ли участь у зустрічі [3, м. 45-47].

На цьому ж зібранні були присутні і прихильники справ­жніх ідей Руху (члени «Меморіалу», «Південної громади», Філософського товариства, «Лелеки», Соціологічної асоціації, студентської «Вільної хвилі», Товариства української мови іме­ні Тараса Шевченка в смт. Южний, представники екологічних клубів, спілки письменників, художників, театральних діячів, первинних осередків Руху на заводах, у закладах культури та науки), які призивали до введення «безболісної українізації», відкриття шкіл по кількості населення тої чи іншої національ­ності. Представник товариства «Лелека» Нарійчук наголосив на надзвичайно уповільненому введенню української мови в сфері транспорту, найменуванні вулиць, побутових та торгових об’єктів.

Питання статусу української мови торкнувся у своєму ви­ступі і секретар Одеської організації письменників України В. Мороз та один з керівників «Південної громади» Крижа - нівський. Керівники «Меморіалу» В. Цимбалюк і В. Струтин - ський вимагали признати помилковість позиції обкому, горко­му і райкомів партії по відношенню до Руху [4, м. 46]. Однак всі ці зауваження лишилися ніби не почутими з боку партій­них керівників.

Тому одеські громадські організації («Меморіал», «Південна громада» та інші) [5, м. 1—3], які об’явили себе групами під­тримки Руху ще з часу опублікування програми НРУ у «Літе­ратурній Україні» і багаточисленними резолюціями, заявами та листами сприяли його становленню, вирішили самостійно координувати спільні дії по створенню оргкомітету та по під­готовці установчої регіональної конференції.

На зібранні «Меморіалу» 10 липня було об’явлено про ство­рення оргкомітету. 16 липня на зібранні «Південної громади», куди були запрошені представники громадських організацій, 180 голосами були утверджені повноваження оргкомітету та ви­рішено провести установчу конференцію 25 серпня [6, с. 144].

Марні спроби керівництва запобігти створенню крайової організації змусило його в пожежному порядку перейти до формування альтернативної вже діючому оргкомітету своєї Координаційної ради по створенню своєї за формою, начебто рухівської, а за змістом м. рухівціої обласної організації. Це була суто одеська новація [7, с. 40]. Обласна рада народних депутатів затвердила текст листа, в якому засуджувалась Про­грама НРУ, та висловила одностайну думку про недоцільність створення такої організації.

21 серпня в Будинку вчених відбулося розширене засідан­ня оргкомітету Одеської регіональної організації НРУ за пере­будову [8]. У ньому взяли участь представники як обласних організацій, так і працівники керівних органів влади. Чомусь, цілком направлено, почали керувати зібранням Р. Б. Боделан і М. М. Мясковський, люди, які до цього керували програмою боротьби проти Руху в області та місті, яка супроводжувалася відкритими погрозами на адресу комуністів, що підтримували ідеї Народного Руху. Вони наголосили на тому, що в залі зна­ходяться представники сорока суспільних організацій, але не згадали, що більшість присутніх представляли державні струк­тури.

На засіданні представники оргкомітету очікували зі сторо­ни одеських партійних робітників та інших присутніх в залі подібної реакції, що сталася на Київській установчій конферен­ції 1 липня 1989 року. На ній завідуючий ідеологічним відді­лом ЦК КПУ Л. М. Кравчук, котрий раніше вів боротьбу проти проекту програми Руху, визнав, що в цій компанії були допу­щені помилки. Натомість представники одеської м. рухівціої крайової організації запропонували оргкомітету об’єднатися на основі їхнього проекту програми. Було запропоновано спочатку механічним голосуванням створити координаційну раду, а по­тім розробити іншу Програму. Саме тут почалися розбіжності. Проект Програми, підготовлений керівними органами, не був підтриманий прихильниками рухівського проекту Програми. Стало зрозумілим, що зібрання буде зірване з ціллю створити слухняне і легко кероване об’єднання різнорідних організацій, яке не матиме нічого спільного з ідеєю Народного Руху Украї­ни за перебудову.

Оргкомітет Руху залишив за собою право підготовки Одеської регіональної установчої конференції Народного Руху України за перебудову. Тоді партійне керівництво задіяло аварійний варі­ант. 23 серпня у газеті «Вечерняя Одесса» опублікувала проект «Основних напрямків діяльності Одеської обласної організації Народного руху за перебудову» [9] і повідомила, що її оргкомітет прийняв рішення провести установчу конференцію 25 серпня.

Можна тільки уявити, в яких ідеологічних, політичних та морально-психологічних умовах демократичні організації Оде­си готували установчу конференцію. Після того як за допомо­гою погроз не вдалося залякати патріотично налаштованих при­хильників рухівських ідей, начальник обласного управління культури Д. Бєлов відмовився виділяти їм приміщення, вигуку­ючи при цьому «Убирайтесь вон» [10, с. 41]. Тому змушені вони були шукати підтримки у сусідній республіці — Молдові. А тим часом м. рухівці 25 серпня провели установчу конференцію.

Як свідчить аналіз газет, тільки і було там українського, що проходила вона в Будинку самодіяльної творчості імені Лесі Українки. За командою згори в конференції прийняли участь делегати більше 80 суспільних, державних та громадських ор­ганізацій, деякі творчі спілки та трудові колективи Одеси та області.

Було створено так звану «регіональну організацію руху за перебудову». Пропускали на конференцію суворо по мандатах і перепустках. І це незважаючи на те, що у газетних повідо­мленнях про скликання установчої конференції її оргкомітет запрошував усіх, хто поділяє принципові положення проекту основних напрямків діяльності обласної організації [11]. Та насправді виявилося, що не всі бажаючі могли потрапити на неї. Біля входу стежили за тим, щоб пройшли тільки делегати. Ледь зуміли прорватися до зали кореспонденти газет та деякі представники письменницької організації. Боялися дезоргані­зації, крикливих промов, екстремістських лозунгів.

Відкрив установчу конференцію І. М. Коляда (відповідальний секретар обласної організації Союзу журналістів). З докладом - інформацією виступив член оргкомітету, професор Г. Л. Бака - нурський. Він розповів про те, як визрівала ідея виникнення Народного Руху в Одесі, як працював оргкомітет, комісія по розробці програмних документів новостворюваної масової гро­мадської організації — опублікованого у пресі і виданого на руки делегатам в день самої установчої конференції [12].

Коротко характеризуючи ці документи, Г. Л. Баканурський підкреслив, що розроблені вони на основі останнього (липнево­го) проекту Програми республіканського руху, в якому зняті найбільш неприйнятні положення із попереднього опублікова­ного в «Літературній Україні» 16 лютого 1989 року [13]. «Ми виходили із того, що в Одесі повинна бути організація Народ­ного Руху. І не залишає надії, що нас об’єднає головне — ба­жання сприяти перебудові, все і всіх розставити на свої міс­ця...», — сказав Г. Баканурський [14].

Тема консолідації, об’єднання зусиль в ім’я інтересів народу червоною ниткою проходила крізь багато виступів делегатів, які взяли участь в обговоренні проектів документів.

Уважно слухали учасники конференції промову протоієрея Одеської духовної семінарії В. С. Петлюченка. Варто зазначи­ти, що для участі в роботі по створенню Народного Руху за перебудову своїх повноважних представників прислали п’ять релігійних громад: російської православної церкви, католиків, баптистів, адвентистів, баптистів-п’тидесятників.

Звичайно, не лишилися непоміченими учасниками конфе­ренції помилки, неточності, промахи, допущені оргкомітетом з вироблення програмних документів Руху, поспіх, з яким вони готувалися. Уже з перших хвилин роботи конференції її орга­нізаторам було поставлено запитання: «Чому з назви зникло слово Україна?» [15]. Якщо новостворена організація ставила за мету бути одним із осередків НРУ за перебудову, то відсут­ність цього слова дивувала. Залишилося без відповіді і питан­ня: «Чому в проекті основних напрямків діяльності новостворе - ну регіональну організацію НРУ названо суспільно-політичною організацією, а в проекті принципів і змісту діяльності цієї ж організації — масовою, суспільною» [16].

Всім цим обставинам було єдине пояснення. Потрібно було поспішати, бо до Установчого з’їзду НРУ за перебудову зали­шались лічені дні. А за цей час необхідно було оформити орга­нізацію і обрати делегатів на з’їзд.

Справедливо прозвучало запитання наукового співробітни­ка Одеського відділення Інституту економіки АН Української РСР Ю. В. Веселова: «Чи був прецедент у світовій практиці, коли б за два дні до установчої конференції опублікували про­ект основного документу, а за декілька хвилин до початку її роботи делегати одержали його? Ледь вистачило часу, слуха­ючи доповідача, ознайомитися з його змістом. Де вже тут до серйозного аналізу» [17].

Серед членів координаційної ради і делегатів на установчо­му з’їзді дуже мало було представників робітничого класу, які б по праву представляли б широкі народні маси в Одеській кра­йовій організації. Було просто прийняте рішення піти в трудові колективи, до народу і обговорити з ним прийняті програмні документи.

На конференції за «чисельними пропозиціями присутніх» було оголошено делегатів на республіканський установчий з’їзд (всього 31 чоловік). А також була прийнята пропозиція обрати делегатом секретаря обкому партії з ідеологічної робо­ти Р. Б. Боделана. Обране число делегатів на 12 чоловік пере­вищувало кількість визначених для Одеси республіканським оргкомітетом мандатів. Пояснення цьому мабуть єдине — хоті­ли на з’їзді мати впливовішу силу [18, с. 40-41]. Однак створе­на організація стала ще одним мертвонародженим дитям [19].

А тим часом рішуче настроєні прихильники рухівських ідей прямували до сусідньої республіки Молдови, де 26 серпня, у Кишиневі, в республіканському Будинку кіно провели свою об­ласну установчу конференцію НРУ [20, с. 41].

Таким чином, ОКО НРУ пройшла нелегкий шлях до сво­го становлення. Одеське партійне керівництво робило все для того, щоб не допустити створення осередку Руху на Одещині. Та одесити вистояли і доказали, що вони варті кращого життя.

Джерела та література

1. Гончарук Г. Народний Рух України. Історія. — Одеса: Астро­принт, 1997. — С. 39-40.

2. ДАОО. — Ф. 11. — Оп. 151. — Спр. 55. — Арк. 45.

3. Там само. — Арк. 45-47.

4. Там само. — Арк. 46.

5. Архів Одеської крайової організації НРУ. — Оп. 1. — Спр. 1. — Арк. 1- 3.

6. Гончарук Г. Народний Рух України. Історія. — Одеса: Астро­принт, 1997. — С. 144.

7. Там само. — С. 40.

8. «Веління часу сприяти перебудові». Принципи і зміст діяль­ності Одеської регіональної організації Народного руху за перебу­дову. Проект // Чорноморська комуна. — 1989. — 23 серп.

9. Проект. Основные направления деятельности Одесской региональ­ной организации Народного движения за перестройку // Вечерняя Одесса. — 1989. — 23 августа.

10. Гончарук Г. Народний Рух України. Історія. — Одеса: Астро­принт, 1997. — С. 41.

11. Радченко-Субич В. Поспіх на шкоду справі // Чорноморська кому­на. — 1989. — 29 серпня.

12. Бурчо Л. Не навреди! // Вечерняя Одесса. — 1989. — 31 августа.

13. Програма Народного Руху України за перебудову. Проект // Літе­ратурна Україна. — 1989. — 16 лютого.

14. Бурчо Л. Не навреди! // Вечерняя Одесса. — 1989. — 31 августа.

15. Радченко-Субич В. Поспіх на шкоду справі // Чорноморська кому­на. — 1989. — 29 серпня.

16. Там само.

17. Там само.

18. Гончарук Г. Народний Рух України. Історія. — Одеса: Астро­принт, 1997. — С. 40-41.

19. Радченко-Субич В. Поспіх на шкоду справі // Чорноморська кому­на. — 1989. — 29 серпня.

20. Гончарук Г. Народний Рух України. Історія. — Одеса: Астро­принт, 1997. — С. 41.


Козаченко О. Н. Возникновение альтернативного Руха в Одессе.

В статье автор рассматривает формирование Одесской краевой организации НРУ. Показывает условия, в которых создавалась краевая организация.

Kozachenko O. N. Appearance of the alternative Rukh in Odessa.

The author considers the formation of Odessa regional organiza­tion of Rukh. The article shows the conditions under which the re­gional organization was created.

Похожие статьи