Головна Історія Інтелігенція і влада ОСНОВНІ ТЕНДЕНЦІЇ РОЗВИТКУ ВИЩОЇ ЖІНОЧОЇ ОСВІТИ В ДРУГІЙ ПОЛОВИНІ ХІХ ст. — НА ПОЧАТКУ ХХ ст
joomla
ОСНОВНІ ТЕНДЕНЦІЇ РОЗВИТКУ ВИЩОЇ ЖІНОЧОЇ ОСВІТИ В ДРУГІЙ ПОЛОВИНІ ХІХ ст. — НА ПОЧАТКУ ХХ ст
Історія - Інтелігенція і влада

УДК 94(477.74):378:39.4«1879/1921»(043.5)

О. В. Мельник

В статті досліджуються різні підходи до створення та реформу­вання вищої освіти для жінок у другій половині XIX на початку XX ст.

Ключові слова: система вищої жіночої освіти, реформування вищої освіти, середня освіта, фемінізація освіти.

В процесі сучасного реформування вищої освіти в світі необ­хідно враховувати і попередній досвід створення нової системи вищої жіночої освіти наприкінці XIX на початку XX ст.

Актуальність теми також полягає у необхідності системного досліду процесу створення системи вищої жіночої освіти.

Завданням дослідження є необхідність з’ясування переду­мов виникнення системи вищої жіночої освіти та загальна ха­рактеристика процесу створення та розбудови системи жіночої освіти в Російській імперії.

Над питанням процесу розбудови системи жіночої освіти в Україні останнім часом працюють дослідники: Т. В. Сухенко [1], В. А. Добровольська [2], К. А. Кобченко [3], О. А. Драч [4] та інші.

Однією з основних передумов створення системи жіночих на­вчальних закладів у Росії став недостатній рівень освіти біль­шості населення, що, у свою чергу, відбивалося на потенцій­них можливостях інтелектуального розвитку всього суспільства в період капіталістичного реформування економіки. Усунення недоліків у системі початкової освіти в країні вимагало збіль­шення кількості фахівців-педагогів для початкової і середньої школи, однак існуюча система освіти (чоловічої) із цією зада­чею фактично не справлялася. Про це свідчить наступна ста­тистика: у 1882 р. у європейській частині Російської імперії було 28 329 початкових училищ, у них навчалося 1 177 504 осіб чоловічої статі і 362 471 жіночої (усього — 1 539 975). У тому ж році з загальної кількості населення імперії в 102 881 700 осіб на європейську частину Російської імперії приходилося 77 617 700 чоловік, з них близько 68 500 000 сільських жите­лів, тобто одна школа припадала майже на 3000 жителів, один учень більш ніж на 50 осіб. Для більш точної оцінки порівнян­ня надамо дані про співвідношення шкіл і учнів до загальної кількості населення в країнах Західної Європи на 1872 р. Так, в Швейцарії один учень припадав на шістьох осіб, у Франції, Німеччині, Нідерландах, Швеції — на 7 осіб, у Норвегії — на 8, у Бельгії — на 9, в Австро-Угорщині — на 10 осіб, у Ве­ликобританії — на 10, в Італії — на 15. Що стосується спів­відношення шкіл, то саме несприятливе відношення кількості шкіл до населення у Великобританії (одна школа на 2000 жите­лів), в Австро-Угорщині (одна школа на 1100 жителів) і Бельгії (одна — на 940); найбільш сприятливе відношення спостеріга­лося в Норвегії (одна — на 277) і Швейцарії (одна — на 330); в інших державах одна школа — на 500-600 чоловік населення. До кінця XIX ст. система освіти в Європі змінилася на краще: у Норвегії, Бельгії і Великобританії один учень приходився на сім осіб, в Австро-Угорщині й Італії — на дев’ять осіб. В Іспанії до 1882 р. один учень приходився майже на 18 осіб населен­ня. В усіх європейських державах однаково піклувалися про навчання дітей обох статей. Про недоліки системи початкової освіти в Російській імперії свідчать статистичні дані 1881 р., що опубліковані в Сполучених Штатах Америки, саме вони да­ють змогу зробити аргументовані висновки, наприклад, у Мос­ковській губернії у 1883 р. третя частина чоловічого населення грамотна, а серед жінок — лише двадцята частина [5, с. 60-61].

Середніх жіночих навчальних закладів всіх відомств в 50 губерніях європейської частини Російської імперії на 1 січня 1883 р. нараховувалося 384 з 79 625 ученицями. В губернських містах — 189 з 26 634 ученицями, а в повітах — дев’ять з 1 117 ученицями. Як середніх жіночих навчальних закладів, так і учениць в них менше порівняно з усіма середніми навчальними закладами (навчальних закладів — 45,7 %, учениць 42,5 %). У 47 губерніях на 1000 чоловіків учнів у середніх навчальних закладах припадало — 2,7, а на 1000 жінок — 2,0 [6, с. 227].

У південних губерніях (в тому числі й Україні) ситуація також була досить схожа, за матеріалами Всеросійського пе­репису 1897 р. Наведемо наступні дані щодо грамотності по

Волинській губернії: грамотних чоловіків віком 50-59 років у губернії налічувалось 8,89 %, 40-49 років — 16 %, 30-39 ро­ків — 20,15 %, 10-19 років — 30,01 %; серед жіночої частини населення губернії освітній рівень значно нижчий: 50-59 ро­ків — 1,12 %, 40-49 років — 1, 55 %, 30-39 років — 1,96 %, 20-29 років — 2,78 %, 10-19 років — 4,80 % [7, с. 256].

Значний вплив на цей процес становлення жіночої освіти справив жіночий феміністський рух, що охопив майже всі кра­їни тодішньої Європи та Сполучених Штатів. Саме право на освіту для жінок вважається гарантом їх власної незалежності.

Відомо, що на середину XIX ст. права жінок в Російській імперії значною мірою обмежені порівняно з чоловіками. По­чинаючи з 1840 р. правовий статус жінок регулювався Зводом законів Російської імперії. Згідно з документом існувала дис­кримінація жінок з питань розділу майна: Стаття 109 Зводу законів розглядала подружжя як осіб, незалежних один від одного з точки зору володіння та користування матеріальним майном будь-якого виду; кожний із подружжя міг володіти, придбати, закладати своє майно та інші матеріальні засоби [8, с. 155]. Отже, закон надавав можливості для власної фінан­сової незалежності. А гарантією цієї незалежності могли бути чи значні наслідувані статки, чи високий освітній рівень, що гарантували б можливість стабільного існування в суспільстві.

Отже, основними передумовами створення системи вищої жіночої освіти були: 1) недолік викладацьких кадрів для подо­лання безграмотності серед населення; 2) потреба в збільшен­ні кількості грамотного населення для економічного розвитку країн; 3) вирішення проблеми жіночої рівноправності (освічена жінка — незалежна жінка).

Тому проблему становлення і розвитку вищої жіночої осві­ти необхідно розглядати в історичному взаємозв’язку з пробле­мами жіночої рівноправності і соціальних змін, викликаних економічною перебудовою суспільства, починаючи з 60-х років XIX ст., коли однією з найважливіших проблем внутрішньої політики в країнах Європи стає вища жіноча освіта.

Зразковою у вирішенні питання про рівні освітні права для всіх статей суспільства стає швейцарська система вищої освіти. У Швейцарії жінки вперше отримали доступ у Цюріхський уні­верситет у 1867 р. У 1891-1892 н. р. в університетах Швейцарії серед 3 152 студентів було 432 жінки. З 1870 р. жінки одержали право на університетську освіту у Швеції, з 1875 р. — у Англії, з 1889 р. — у Норвегії. Закон 1876 р. в Італії відкрив жінкам дорогу в університет. У Брюссельському університеті з 1880 р. по 1892 р. закінчило курс 215 жінок. В Англії реформування системи жіночої освіти починається з 1868 р., коли парламенту була представлена доповідь про виховання й освіту. Її наслідком стала організація спеціальних асоціацій з метою поліпшення ви­ховання жінок і відкриття їм доступу до вищої освіти. У жовтні 1869 р. відкритий Girtin College для підготовки жінок до універ­ситетських іспитів; у 1875 р. в Кембриджу — коледж New ham Hall, розрахований на 64 студентки; у 1878 р. почалося читання відкритих лекцій в University College у Лондоні [9, с. 414].

Таким чином, система жіночої освіти в цих країнах перед­бачала вступ жінок до університетів після закінчення ними до­даткових підготовчих курсів.

Інший підхід до цього питання демонстрували уряди Німеч­чини та Австрії. Так, у травні 1878 р. австрійський міністр народної освіти К. Е. Штремайер на запит Віденського універ­ситету про допущення жінок до слухання лекцій заявив, що «згідно духу існуючих постанов, жінкам дозволялося слуха­ти університетські лекції в виключних випадках» [10, с. 87]. Консервативне німецьке суспільство поступово відмовляється від деяких обмежень прав жінок у суспільстві, але розвиток вищої жіночої освіти проходить іншим шляхом, який вигля­дав досить логічним, виходячи з існуючого стану тогочасної середньої жіночої освіти в Німеччині, що базувався на тому, що жінці не потрібна сучасна освіта, а її призначення — «церк­ва, кухня та діти». В результаті влада пішла по шляху ство­рення окремої жіночої вищої освіти. У 1867 р. в Берліні від­крилися вищі жіночі курси (Victoriaschule) під протекторатом кронпринцеси, де викладали професори університетів. За при­кладом цих курсів стали відкриватися приватні вищі жіночі навчальні заклади. Німецький уряд не надавав підтримки ви­щій жіночій освіті, але і не перешкоджав його розвитку. У Ні­меччині реформувалася середня жіноча освіта з метою підняти її рівень до однакового з чоловічим і зробити професійно орі­єнтованим: випускниці середніх навчальних закладів повинні одержувати яку-небудь спеціальність, що забезпечувала б їх існування. Наприкінці 1860-х — початку 1870-х жінки до­пускалися в німецькі університети, однак це тривало недовго. У 1890-х рр. окремі університети і навіть факультети дозво­ляли жінкам слухати лекції у вигляді виключення з правил. Так, у 1891 р. у Баденському, у 1891 р. у Гейдельберзькому, у 1893 р. У Страсбурзькому університетах відкрились лекції для жінок-вільнослухачок та тих, що намагаються скласти іспит на атестат зрілості. Багато представників наукової громадськості бачили перспективу жіночої освіти в розвитку приватних на­вчальних закладів [11, с. 14].

Виходячи з вищезазначеного, у системі вищої освіти для жінок Західної Європи є очевидним два основних шляхи роз­витку: допуск жінок в університети після підготовчих курсів, що ліквідують недоліки існуючої системи середньої освіти, та поступове реформування цієї системи за допомогою випус­книць університетів та зміни навчальних програм у середніх навчальних закладах; створення паралельної системи вищої жіночої освіти, що ґрунтується на принципі роздільності на­вчання. Цей процес також дозволяє ліквідувати вади існую­чою системи середньої жіночої освіти поступово. Обидві сис­теми дозволяли громадськості реалізувати ініціативи щодо створення системи жіночої освіти. Але перший підхід фор­мував вищу жіночу освіту в існуючій структурі вищої школи на демократичних правових засадах, тому її розвиток значно швидший. А другий підхід значно обмежував ініціативу гро­мадськості урядовими постановами та втручанням держави в цей процес, що фактично уповільнювало його розвиток. Саме цей шлях став основним для розвитку жіночої освіти у Росій­ської імперії.

З усього вищезазначеного можна сформулювати такі висно­вки. Завдання системи вищої освіти для жінок можна виріши­ти двома шляхами.

По-перше, створення курсів для усунення пропусків у зна­ннях випускниць середніх навчальних закладів і допущення до університетських лекцій випускниць курсів, після закінчен­ня якого вони можуть одержати рівні права на викладання і встановлений диплом. При цьому поступово за допомогою ре­формування системи середньої жіночої освіти необхідно домог­тися нівелювання розходжень у рівні викладання між середні­ми жіночими і чоловічими навчальними закладами, поступово ускладнюючи програму жіночих.

По-друге, створення системи вищих жіночих навчальних за­кладів чи курсів приватного та суспільного характеру, рівноцін­ної університетській. При цьому не витрачаючи на неї державних коштів, а лише узаконивши офіційно. Надати університетським радам свободу у вирішенні питання допуску жінок до слухання лекцій та складання державних випускних іспитів. Таким чи­ном, система ВЖК і університетів доповнюють у цьому випадку одна одну. А згодом відбудеться поступове насичення жінками - педагогами з вищою освітою середніх навчальних закладів. Це дозволить змінити навчальні програми і підніме рівень освіти. Таким чином, цей шлях дозволяє заощаджувати державні ко­шти і спирається на ініціативу громадськості.

У Російській імперії розвиток вищої жіночої освіти пішов своєрідним шляхом, з деякими змінами, що обумовлено ідеоло­гічними, етнічними, соціально-політичними, географічними та іншими особливостям, отже, був реалізований другий варіант.

Джерела та література

1. Сухенко Т. В. Середня жіноча освіта в Україні (XIX — початок XX ст.) : дис канд. іст. наук: 07.00.01 / Сухенко Тетяна Васи­лівна. — К. : Б. в., 2000. — 183 арк.

2. Добровольська В. А. Історія жіночої освіти Півдня України (1901-1910 рр.) : дис канд. іст. наук: 07.00.01 / Доброволь­ська В. А. — Херсон, 2006. — 250 арк.

3. Кобченко К. А. Київські вищі жіночі курси в контексті боротьби за освіту жінок в Україні (1878-1920 рр.) : автореф. дис. на здо­буття наук. ступеня канд. іст. Наук : 07.00.01 / К. А. Кобчен - ко. — К. : Б. в., 2004. — 20 с.

4. Драч О. О. Робота комісії з питань жіночої освіти в Російській імперії в 1880-х рр. як визначення шляху розвитку вищої школи /

О. О. Драч // Інтелігенція і Влада. — 2012. — № 24. — С. 33-43.

5. Песковский М. Л. Университетская наука для русских женщин / М. Л. Песковский // Русская мысль. — 1886. — № 11. — С. 59-78.

6. Сведения по статистике образования и труда среди женско­го населения России. Составлены на основании «Сборника сведе­ний по Европейской России за 1882 г. и отдельного издания 16-го вшпуска Статистического Временной серии ІІ издания Централь­ного Статистического Комитета МВС// Женское образование. —

1886. — № 3. — С. 227-229.

7. Первая всеобщая перепись населения Российской империи 1897 г. : в 89 т. / под ред. Н. А. Тройницкого. — СПб.: Изд.

Центр. Стат. комитета МВД, 1904. — Т. 8. — 281 с.; Т. 24. — С. 5; Т. 37. — С. 7; Т. 67. — С. 9; С. 134.

8. Песковский М. Л. Вказ. твори.

9. Условия приема на Петербургские ВЖК в 1882 г. // Женское образование. — 1882. — № 6. — С. 444-445.

10. Из жизни и литературы. Первый публичный акт на высших жен­ских курсах // Женское образование. — 1882. — № 7. — С. 508­509.

11. Дюринг Е. Высшее женское образование и университеты / Дю­ринг Е. — СПб.: Лейферт, 1902. — 132 с.

Аннотация

Мельник О. В. Основные тенденции развития высшего женско­го образования во второй половине XIX — в начале XX ст.

В статье исследуются разные подходы к созданию и реформи­рованию высшего образования для женщин во второй половине

XIX — в начале XX ст.

Ключевые слова: система высшего женского образования, ре­формирование высшего образования, среднее образование, фемини­зация образования.

Melnik O. V. Main tendencies in the development of higher educa­tion for women in the end of the 19th-beginning of the 20th century.

The article examines different approaches to the creation and re­form of higher education for women in the end of the 19th-beginning of the 20th century.

Key words: higher education for women, reform of higher educa­tion, secondary education, the feminization of education.

Надійшла до редакції 11 квітня 2014 року