Головна Історія Інтелігенція і влада ДЕРЖАВНА І НАУКОВА ДІЯЛЬНІСТЬ В. ВЕРНАДСЬКОГО У 1917 РОЦІ
joomla
ДЕРЖАВНА І НАУКОВА ДІЯЛЬНІСТЬ В. ВЕРНАДСЬКОГО У 1917 РОЦІ
Історія - Інтелігенція і влада

Н. В. Булгакова

Ключові слова: Володимир Вернадський, державна, суспільна та наукова діяльність, Українська революція, Центральна Рада.

Ключевые слова: Владимир Вернадский, государственная, общественная и научная деятельность, Украинская революция, Центральная Рада.

Key words: Volodymyr Vernadskiy, state, public and scientific ac­tivity, Ukrainian revolution, Central Rada.

Друге десятиріччя XX ст. ознаменувалося однією з найтра - гічніших сторінок у житті всього світу — розв’язанням Першої світової війни. Саме вона змінила геополітичні орієнтири та підштовхнула деякі країни на шлях революційних змін. В осер­ді світової боротьби Російська імперія вийшла з війни, щоб на­завжди покінчити з унітарною монархією, та ніколи до неї не повернутися. Звістка про Лютневу революцію в Росії сприйма­лася з піднесенням: «...коли звістка про падіння царизму роз­носилась в Росії і Україні, українські організації сприймали її як благовістя нового, дійсного розкріпачення — звільнення України», — писав відомий історик М. Грушевський [1, с. 562].

Російська революція змінила плин життя як самої Росії, так і України. На думку відомого історика В. Солдатенка, «Укра­їнська революція була прямим породженням, безпосереднім продовженням Лютневої революції, стала складовою частиною демократизації всіх сфер суспільного життя, розпочатого пова­ленням самодержавства [2, с. 12]». Російська революція наза­вжди змінила життя та долі багатьох людей.

Державна і наукова діяльність російського вченого, пред­ставника ліберальної інтелігенції, визначної постаті XX ст., академіка Петербурзької Академії наук з 1912 р. Володимира Івановича Вернадського здавалася вивченою та дослідженою досить ретельно. Однак його життя та громадсько-політична діяльність впродовж 1917-1921 рр. ще потребує вивчення та більш ґрунтовного переосмислення.

Низка науково-історичних розвідок українських вчених, присвячених постаті В. Вернадського, розкриває його духовні та громадські зв’язки з Україною. Не оминаючи деяких повто­рень, нам би хотілось виокремити погляд Володимира Іванови­ча Вернадського саме на 1917 р., а також показати його громад­ську, організаційну і наукову діяльність саме в цей доленосний рік. Наукова актуальність зумовлена потребою комплексного та цілісного дослідження громадсько-політичної та наукової ді­яльності В. Вернадського, його участі в соціально-культурних процесах України.

Метою даного дослідження є об’єктивне висвітлення дер­жавної та наукової діяльності В. Вернадського у 1917 р., а та­кож аналіз факторів, що вплинули на формування його грома­дянської позиції в даний період.

Історіографічний фундамент дослідження діяльності В. Вер - надського складають монографії та статті, наукові розвідки. Про суспільно-політичні погляди В. Вернадського в радянській історіографії написано чимало, проте участь в громадсько - політичному житті в Україні висвітлена, на нашу думку, ще недостатньо. Серед останніх публікацій можна виділити фунда­ментальну працю російського історика Л. Леонової [3]. Дослід­ниця намагається об’єктивно висвітлити також і український період життя В. Вернадського. Перебуванню вченого в Украї­ні присвячена ґрунтовна праця «В. И. Вернадский. Жизнь и деятельность на Украине: Исследования и неопубликованные материалы» [4]. Ставлення В. Вернадського до українства було висвітлено в статтях В. Даниленка [5], І. Гирича [6], О. Алано­вич [7]. Наявна широка джерельна база для аналізу поглядів та діяльності В. Вернадського у 1917 р., яка складається із мемуарів вченого, його листування, а також спогадів історика М. Василенка сучасника В. Вернадського [8; 9; 10]. Вони да­ють змогу прослідкувати суспільно-політичне життя, соціальні умови, наукові пошуки вченого.

В. Вернадський як представник ліберальної інтелігенції, громадський і політичний діяч був людиною широких погля­дів, активної життєвої позиції, а також аналітичного бачення науки та її впливу на життя людства. «Ломоносов XX сторіч­чя», «Великий українець» [11, с. 2], «Пророк планетарного масштабу» [8, с. 78] — так називали людину, що випередила час у своїх наукових концепціях на багато десятків років. При цьому, не обмежуючись науковим пізнанням, а розуміючи по­літичну ситуацію в країні, він не зміг залишитись осторонь, відчуваючи в собі силу працювати задля розвитку країни.

Початок 1917 р. охарактеризувався докорінними змінами в житті Російської імперії. Лютневу революцію В. Вернадський зустрічав не надто радісно, коментуючи ці лютневі події на­ступним чином: «Чи варто було боротись для досягнення того низького результату, який показала світу Російська револю­ція?» [12, с. 225]. Хоч в своїх щоденниках В. Вернадський ста­вить цю тезу під питання, для нього воно було риторичним. Так, розмірковуючи про життя країни в цей період, учений наголошував: «Темна Русь і Русь, що гине — у прагненні до свободи — Русь рабська» [12, с. 226]. При цьому саме В. Вер­надський був одним із тих, хто 26 лютого 1917 р. підписав телеграму до царя Миколи II, в якій було запропоновано йому «зректися престолу, змістити уряд і передати владу Тимчасово­му комітету Державної думи» [3, с. 195]. Це пояснюється тим, що В. Вернадський, разом зі своїми однопартійцями по кадет­ській партії, йшли шляхом конституційних змін, де влада буде належати Установчим зборам, і власне монархія, яка не відпо­відала реаліям часу, мала поступитися місцем демократичній правовій державі. В. Вернадський був переконаний, що: «Росія мала бути демократичною і парламентською республікою» [3, с. 196]. Таким чином, стає очевидним: В. Вернадський вірив у правові зміни, які, на його думку, були можливі.

Період березня-жовтня 1917 р. став для В. Вернадського часом плідної науково-організаційної діяльності. 21 березня 1917 р. була створена Комісія з реформ вищих навчальних закладів при Міністерстві народної освіти, членом якої був і В. Вернадський. На засіданнях вирішувалися питання універ­ситетів та вищої освіти загалом.

У березні 1917 р. вчений був призначений головою Комісії з вчених установ і наукових підприємств при Міністерстві на­родної освіти Росії. У червні В. Вернадський був обраний голо­вою Сільськогосподарського вченого комітету при Міністерстві землеробства. Також В. Вернадський продовжував працювати в Комісії з вивчення природних виробничих сил Росії (КВПВ), що була створена за його ж ініціативою у 1915 р. Варто згада­ти, що в 1917 р. було опубліковано 10 звітів КВПВ [13, с. 115]. Вони були покладені в основу розгортання багатьох наукових напрямків. Така науково-організаційна активність пояснюєть­ся тим, що В. Вернадський розглядав діяльність в ній як мо­ральний обов’язок громадянина. Прикладом цього стало ство­рення у 1918 р. в Києві Української Академії Наук.

В червні 1917 р., в зв’язку з хворобою, В. Вернадський не­надовго переїжджає до села Шишаки (Полтавщина, Україна). Полтава була завжди близькою для вченого, по-перше, родин­ними зв’язками дружини (родина Н. Вернадської (дівоче пріз­вище Старицька) проживала у Полтаві), а по-друге, наявністю власної нерухомості. Саме у Шишаках був побудований родин­ний маєток, в якому родина Вернадських надзвичайно полю­бляла бувати. Саме тут була розпочата робота В. Вернадського над фундаментальною працею «Жива речовина». Українська природа надихала вченого, сам В. Вернадський згадував на­ступне: «...в Шишаках в «Кобилі» в лісі я працював з великим підйомом, з’ясував для себе основні поняття біохімії, разючу відмінність біосфери від інших оболонок землі, основне значен­ня в ній розмноження живої речовини» [14, с. 372]. 17 липня

1917 р. В. Вернадський написав своїй дружині: «Я зараз за­глибився в читання і роботу над викладом старих думок про живу речовину. Хочу написати всю статтю» [9, с. 209]. Вчений для себе вже 19 липня 1917 р. вирішив, що «найголовнішою працею є нарис давніх моїх роздумів і думок про живу речови­ну з геохімічної точки зору» [9, с. 211]. Тема живої речовини розроблялася В. Вернадським і в подальшому.

В. Вернадський прибув до України в період політичних змін. З березня 1917 р. в Україні було сформовано громадсько- політичне об’єднання — Центральну Раду, яка згодом перерос­ла у впливовий представницький владний орган. Спостерігаючи за політикою Центральної Ради, проголошенням Універсалів, а також за політичним, соціальним життям в самій Полтаві, В. Вернадський не вірив у міцність Центральної Ради і її по­літики.

У листах до дружини В. Вернадський дав оцінку національ­ному рухові як такому, який ще тільки знаходиться на почат­ку свого розвитку. До кінця не маючи віри в перемогу Україн­ської революції, В. Вернадський писав у 1917 р.: «Навіть якщо українська автономія і відбудеться в широкому масштабі, для мене це зовсім безглуздо» [9, с. 209]. Такі думки пояснювалися тим, що В. Вернадський бачив Україну лише у складі нової, демократичної, федеративної Росії. Єдине, на що могла претен­дувати Україна, з погляду вченого, — це на широку культурну автономію. Як зазначає Віктор Даниленко: «В. Вернадський виступав за збереження української культури й культурного прояву самобутності українського народу» [б, с. 606].

Під час перебування в Полтаві В. Вернадський отримав про­позицію від свого побратима з університетських лав С. Ольден­бурга, який був міністром народної освіти в кабінеті А. Керен - ського, зайняти посаду заступника міністра, а також очолити відділ вищої школи і державної організації дослідження на­укових проблем. За покликом морального обов’язку В. Вернад­ський погодився, тим паче що «питання правильної організа­ційної наукової та вченої роботи його завжди турбували» [l5, с. lGl]. Надалі, обіймаючи цю посаду, В. Вернадський ближче познайомився ще з одним товаришем міністра, кадетом, про­фесором, істориком М. Василенком. У подальшому їх поєднала близька дружба, а також організаційна діяльність по створен­ню Української Академії Наук. У липні l9l7 р. В. Вернадсько - го було призначено головою Сільськогосподарського ученого комітету.

У серпні l9l7 р. на засіданні Комісії вищої школи було по­рушено питання про створення Таврійського інституту. В об­говоренні брав участь і В. Вернадський. l7 жовтня l9l7 р. Комісія з вищих начальних закладів Міністерства народної освіти «вирішила присвоїти майбутньому навчальному закладу назву «Таврійський інститут», спочатку відкрити природничо - наукове відділення фізико-математичного факультету, а зго­дом — сільськогосподарське та археологічне» [l2, с. 2l6]. Тав­рійський університет був відкритий у жовтні l9lS р.

З серпня l9l7 р. В. Вернадський працював заступником міністра освіти Росії. На цій посаді його затвердили наказом Тимчасового уряду від l серпня l9l7 р. Відкривається нова сторінка життя В. Вернадського як урядовця. В. Вернадський входить в усі комісії з питань народної освіти. В цей час пору­шувалися питання щодо створення нових академій наук: «По­рушувалось питання про Грузинську академію наук і про ака­демію наук на Україні і в Сибіру» [l4, с. 373]. В. Вернадський розумів, що реалізація таких науково-організаційних задумів в подальшому принесе користь для держави, а також неодмін­но її консолідує. Для вченого наука та її організаційне оформ­лення стало сенсом всього життя. «Наука найбільше сприяє міжнародному розумінню. Ненасильницьким і самим міцним засобом вона зв’язує людей і народи» [16, с. 212]. Вченим була розвинута ідея створення журналу «Природа» [12, с. 12].

«Організовувалися і обговорювалися питання програми з’їзду народної освіти та затверджена схема організації пред­метів українських в середній школі» [12, с. 12]. Крім цьо­го, В. Вернадський бере участь у політичному житті як член Центрального Комітету партії конституційних демократів (з 1905 р. входив до складу партії кадетів).

В. Вернадський передчував наближення докорінних сус­пільних змін. На сторінках свого щоденника 19 жовтня 1917 р. він занотував: «Атмосфера загрозлива, наче напередодні гро­мадянської війни, божевільна спроба» [12; с. 25]. Незважа­ючи на розгортання жовтневого перевороту, В. Вернадський продовжував працювати над сірководнем [12; с. 25]. Постійно працював над цією темою впродовж жовтня-листопада 1917 р. 18 листопада 1917 р. В. Вернадський почав працювати над статтею про селен.

7 листопада 1917 р. відбулося доленосне засідання Тимча­сового уряду, на якому було схвалено два звернення: звернен­ня до всіх громадян Росії, питання про скликання Установчих зборів на 28 листопада 1917 р. [12, с. 47]. Один з підписів під зверненням належав В. Вернадському як товаришу міністра. Це була остання спроба вченого вплинути на політичну ситуа­цію. Реакція більшовиків на ці звернення вилилася у декреті, який підписав В. Ленін. У цьому декреті партія конституцій­них демократів проголошувалась ворогами народу. Були закри­ті газети, що публікували ці звернення, почалися обшуки та арешти. Для підписантів звернень постало питання швидкого виїзду за межі Росії. Сам В. Вернадський неодноразово розмір­ковував про від’їзд, але сподівався якнайшвидше повернутися.

Наприкінці листопада 1917 р. починається новий, україн­ський період життя вченого. До України вчений був відрядже­ний Фізико-математичним відділенням Російської Академії наук 22 листопада 1917 р., відрядження № 471. Повернутися назад він мав 1 січня 1918 р. Таким чином, участь В. Вернад - ського у громадсько-політичному житті України під час рево­люції була дещо вимушеним явищем для нього, хоч і надзви­чайно продуктивним.

20 грудня І9І7 р. В. Вернадський приїхав до Полтави [ІЗ, с. І26]. Переїзд до Полтави вніс багато нового в життя вченого. «В Полтаві йшла стрілянина (більшовики, німці, всілякі бан­ди)» [І2, с. 228], — так вчений описував свій приїзд.

Відразу по приїзду В. Вернадський включився в громадське життя. Тому відразу домовився про читання курсу лекцій у Полтавському народному університеті з геохімії. «Виступав експертом у комісії з водних ресурсів Полтави, брав участь у роботі Полтавського природничо-історичного музею» [ІЗ; с. І28]. Крім наукової діяльності, В. Вернадський займався організаційними питаннями в рамках партії конституційних демократів. Так, учений разом зі своїми однодумцями збирався відновити вихід газети «Полтавський день», яка була закрита більшовиками, як кадетська. Полтавщина кінця І9І7 р. була осередком ліберальної інтелігенції, багато хто приїздив з Росії, оскільки більшовизм унеможливлював життя представників інших політичних сил.

У цей час вчений листувався зі своїми колегами та однодум­цями, в листах до М. Василенка обговорював приїзд до Києва. М. Василенко запрошував вченого приїхати для обговорення питання щодо створення Комісії з організації Академії наук в Україні.

Б грудня І9І7 р. М. Василенко написав листа вченому, в якому зазначив, що «порушувалось питання про Вашу канди­датуру до Українських установчих зборів». «Не знайшли б Ви можливим виставити свою кандидатуру, якщо офіційно Ви мо­жете зарахувати себе до персон, які мають постійну осідлість в Україні» [І0, с. 432]. Така пропозиція однопартійця означала велику довіру до В. Вернадського і впевненість у його органі­заційних якостях. Відомо, що під час створення Української Академії В. Вернадський погодився на її організаційне оформ­лення лише за умов, що він буде науковим консультантом з Росії.

Отже державна й наукова робота В. Вернадського у І9І7 р. була багатогранною і різноманітною. Оскільки і політичне життя, в якому вчений брав безпосередню участь, було яскра - вим. Продуктивна діяльність як заступника міністра поклала початок роботи багатьох наукових проектів та комісій, так, на­приклад, обговорення і створення Таврійського інституту було започатковано у 1917 р. Як науковець В. Вернадський завжди тяжів до наукового пізнання. Тому, незважаючи на ненормова- ні робочі дні, знаходив час працювати над «сірководнем», пи­сав статті. Водночас вчений підписав «Звернення до громадян Росії», розуміючи, що має відстоювати власні переконання. Не­зважаючи на вимушений від’їзд до України, наукові пошуки та громадська діяльність продовжується в Полтаві з новими силами і натхненням. Всі започатковані проекти і контакти в подальшому вилилися у надзвичайно потужні установи, які і нині продовжують своє життя.

Тема державної і наукової діяльності В. Вернадського може бути поглиблена в наступних дослідженнях.

Джерела та література

1. Грушевский М. С. Иллюстрированная история Украины / Грушев­ский Михаил. — К. : Левада, 1995. — 696 с.

2. Солдатенко В. Ф. Революційна доба в Україні (1917-1920 роки): логіка, історичні постаті, ключові епізоди / Солдатенко В. Ф. — К. : Парламентське вид-во, 2011. — 568 с.

3. Леонова Л. С. «Я не могу уйти в одну науку...»: Общественно­политические взгляды В. И. Вернадского / Леонова Л. С. — СПб.; М. : Алетейя, 2000. — 400 с.

4. Сытник К. М. В. И. Вернадский: жизнь и деятельность на Украине [Текст]: исслед. и неопубликованные материалы / К. М. Сытник,

С. М. Стойко, Е. М. Апанович. — К.: Наук. думка, 1984. — 236 с.; Його ж. В. И. Вернадский: жизнь и деятельность на Украине [Текст] / К. М. Сытник, Е. М. Апанович, С. М. Стойко. — 2-е изд., испр. и доп. — К. : Наук. думка, 1988. — 368 с.

5. Даниленко В. М. Володимир Вернадський про українсько-російські взаємини / Віктор Даниленко // Україна дипломатична: Науко­вий щорічник. — К., 2005. — Вип. 5. — С. 605-616.

6. Гирич І. Між російськими і українськими берегами [Текст]: Воло­димир Вернадський і національне питання: (у світлі щоденника 1917-1921 рр.) / І. Гирич // Марра: зб. наук. праць на поша­ну Я. Шашкевича з нагоди його 70-річчя. — Л.; К.; Нью-Йорк,

1996. — С. 735-756.

7. Апанович О. М. Україна в духовному світі Вернадського [Текст] /

О. М. Апанович // Золоті ворота. — 1993. — Вип. 3. — С. 54-78. її ж. «Українське відродження завжди було мені дороге» // Роз­будова держави. — 1992. — № 3, серпень. — С. 52-56.

8. Ильин И. Р. Переписка В. И. Вернадского с Р. С. Ильиным / Ильин И. Р. — Тирасполь : Типар, 2004. — 86 с.

9. Вернадский В. И. Письма Н. Е. Вернадской 1909-1940 / В. И. Вер­надский ; [сост.: Н. Ф. Филиппова, В. С. Чесноков]. — М. : Наука, 2007. — 299 с. — (Архив РАН).

10. Василенко М. П. Вибрані твори : у 3 т. Т. 3. Спогади, щоден­ники, листування / [упорядкув. І. Б. Усенко та ін., відп. ред.: Ю. С. Шемшученко, І. Б. Усенко]. — К.: Видавництво «Юридична думка», 2008. — 720 с. — (Видавничий дім «Академперіодика»).

11. Моргун Ф. Т. Доля Прометея з України / Моргун Ф. Т. — Полта­ва : Полтавський літератор, 2003. — 36 с.

12. Вернадский В. И. Дневники 1917-1921 (Октябрь 1917 — январь 1920) / [М. Ю. Сорокина, С. Н. Киржаев, А. В. Мемелов, В. С. Не­аполитанская]. — К. : Наукова думка, 1994. — 271 с.

13. Вернадский В. И. Фотоальбом / [сост. В. С. Неаполитанская]. — М. : Планета, 1988. — 239 с.

14. Вернадский В. И. Труды по истории науки / Вернадский В. И. — М. : Наука, 2002. — 501 с. — (Библиотека трудов академика).

15. Ситник К. М. Володимир Вернадський і Академія / К. М. Ситник, В. В. Шмиговська. — К. : Наукова думка, 2006. — 312 с. : іл. — (Президенти Академії наук України).

16. Аксенов Г. П. Вернадский / Геннадий Аксенов. — 2-е изд., испр. и доп. — М. : Молодая гвардия, 2010. — 565. (11) с. : ил. — (Жизнь замечательных людей).

Анотації

Булгакова Н. В. Государственная и научная деятельность

В. Вернадского в 1917 году.

В статье рассматривается государственная, общественная и на­учная деятельность Владимира Вернадского в 1917 году. Анализи­руются политические взгляды, научные достижения ученого.

Bulgakova N. V. Government and scientific activity of V. Ver - nadskiy in 1917.

The article considers government, public and scientific activity of Volodymyr Vernadskiy in 1917. His political point of view, scientific acquisitions and achievements as a scientist are analysed.