Головна Історія Інтелігенція і влада ВИЗНАЧЕННЯ СТАТУСУ ЖІНКИ В УКРАЇНСЬКІЙ ПОЛІТИЦІ НАПРИКІНЦІ XX — НА ПОЧАТКУ ХХІ ст
joomla
ВИЗНАЧЕННЯ СТАТУСУ ЖІНКИ В УКРАЇНСЬКІЙ ПОЛІТИЦІ НАПРИКІНЦІ XX — НА ПОЧАТКУ ХХІ ст
Історія - Інтелігенція і влада

T. А. Слабчук

Визначення правового статусу жінок в українській державі, під впливом міжнародних зобов’язань та подальшим становлен­ням демократичної держави, набуває особливого актуального значення. Дослідження регулювання правового статусу жінок в Україні постає фундаментальною основою для подальшого роз­витку гендерного аналізу діючого національного законодавства та впровадження тендерної політики в державі. Специфічність області державного регулювання правового статусу жінки в українському суспільстві відображає політику держави віднос­но питання включення жінок у політичний процес, реалізацію жінками своїх політичних прав. Проблематика жінки в укра­їнській політиці досліджувалась з різних аспектів наступними науковцями: Грабовська І., Фесенко В., Овчарова О., Левчен­ко Л., Свердлюк Я., Оксамитна С., Гонюкова Л. Аналіз держав­ної політики з викорінення усіх форм дискримінації жінок та впровадження політики гендерної рівності в Україні у період з 1990 р. по 2007 р. постає головним завданням для визначення статусу жінки в українській політиці та подальшого моніто­рингу, удосконалення національного законодавства.

Початок 90-х років XX ст. зумовив загострення не тільки побутових, а й соціально-політичних проблем в державі. Пе­рехідний стан економіки, політичний плюралізм, виникнення підприємництва, оголошення свободи слова зумовили відтор­гнення жінок від участі у політичному житті країни. З розпа­дом Радянського Союзу Україна опинилась у кризовому стані. Кризові явища охоплюють без виключення всі сфери суспільно­го життя. Спостерігається погіршення становища жінок у соці­альному, економічному, культурному, політичному напрямку.

За таких умов спостерігається різке зниження показників ре­презентації жінок у владних структурах та політичному житті країни зокрема. На необхідність звернення до цієї проблеми вказує і відсутність повноцінної уваги вітчизняної політології до тендерної проблематики, це природно, якщо брати до уваги транзитний період 90-х рр., актуалізуючий вивчення глобаль­них соціально-структурних змін і не залишаючий часу для об­говорення питань гендерної рівності [8, с. 41]. Погоджуючись з думкою О. Овчарової до аналізу впливу гендерних розрізнень на політику, все більш виходить на перший план в даний мо­мент, і перш за все з «викликами» соціально-політичних реа­лій — необхідністю послідовного та виваженого політичного реформування [8, с. 41]. Період становлення незалежної Укра­їни на ґрунті посткомуністичної країни призвів до неоднознач­ного сприйняття суспільством жінки-політика. З боку держави на законодавчому рівні було закріплено рівність прав жінок і чоловіків, а з боку суспільства — укорінення гендерних стерео­типів в національну свідомість. Під поняттям правового ста­тусу жінок в Україні розуміється сукупність юридичних прав та юридичних обов’язків жінок, її правове положення у сус­пільстві. Для з’ясування правового положення жінок вважаємо за потрібне звернутись до основних нормативних документів, які були прийняті парламентом для подолання дискримінації жінок в будь-яких її проявах. Стаття 24 Конституції Украї­ни проголошує: «.Рівність прав жінки і чоловіка забезпечу­ється: наданням жінкам рівних з чоловіками можливостей у громадсько-політичній і культурній діяльності, у здобутті осві­ти і професійній підготовці, у праці та винагороді за неї.» [1, с. 10]. Прийняття 8 вересня 2005 р. Закону України «Про забезпечення рівних прав та можливостей жінок і чоловіків» [2] свідчить про новий підхід у вирішенні гендерних проблем.

Проблема гендерної нерівності не може бути вирішена за­вдяки одному спеціальному закону. Це багатокомпонентний механізм, який складається з різних рівнів впровадження, як врегулювання законодавства, так і безпосередня реалізація від­повідних правових норм. Аналіз законодавства іноземних країн, актів міжнародного права, вивчення міжнародного досвіду щодо досягнення гендерної рівності сприятиме гармонізації україн­ського законодавства з вимогами європейського права у цій сфе­рі. Україна підписала міжнародні документи, в яких визнається ґендерна дискримінація, і взяла зобов’язання щодо її подолан­ня. Міжнародні стандарти забезпечення тендерної рівності ві­дображені відповідно у ратифікованих Україною міжнародно - правових документах.

Проте міжнародні документи не є самодостатніми. їх роль полягає у впливі на формування правового поля держав, які підписали документи. Досвід впровадження в порядок денний проблем жіночих людських прав свідчить, що це тривалий та дуже напружений процес, який вимагає великих зусиль з боку усіх демократично налаштованих верств населення [7, с. 16]. Відсотковий показник жінок у політичних партіях та у ви­щих органах влади України, попри урегульованість державою статусу жінки та наділення її усіма політичними правами, — залишається низьким. Загалом не можна не поділяти думку

Н. Лавриненко, яка стверджує, що в цілому, як свідчать дані досліджень, що проводилися протягом десяти останніх років в Україні, гендерна нерівність у цей період практично не змен­шилася. Якщо і відбувалося «поліпшення становища жінок», то воно здійснювалося в рамках загального адаптаційного про­цесу пристосування населення до нових соціально-економічних умов існування [6, с. 137]. Для характеристики місця та ролі жінок у політичному житті України важливо відстежувати не тільки динаміку політичної участі жінок, але й рівень пред­ставництва жінок в органах влади [9, с. 841].

Моніторинг стану реалізації політичного потенціалу жін­ками в Україні ми проводимо на прикладі Верховної Ради України починаючи з 1990 р. та до 2007 р., тому що Верховна Рада України — представницький орган (парламент), котрий є єдиним органом законодавчої влади в Україні. Конституцій­ний склад Верховної Ради України складається з 450 народних депутатів, які обираються строком на чотири роки. У складі українського парламенту жінки мають змогу впливати на при­йняття важливих державних рішень. Ми аналізуємо відсоткове відношення жінок та чоловіків — народних депутатів у складі українського парламенту, тому що саме єдиний орган законо­давчої влади в Україні виступає яскравим прикладом ставлення до жінок-політиків, як зі сторони суспільства (у вигляді слаб­кої підтримки електоратом), так і зі сторони держави (у вигля­ді правових норм регулювання статусу жінки). До Верховної Ради України у 1990 році потрапило 3 % жінок-народних де­путатів. «У СРСР вже перші відносно демократичні вибори, які відбулись навесні 1989 р., призвели до суттєвого зменшення долі жінок у складі депутатського корпусу: у Верховній Раді СРСР — з 33 до 16 % » [9, с. 842]. Частка жінок-народних депутатів у Верховній Раді України II скликання порівняно з І скликанням зросла за результатами парламентських виборів у 1994 році до 5,7 %. В результаті виборів 1998 року, за зміша­ною (пропорційно-мажоритарною) системою, відсоток жінок - депутатів в українському парламенті збільшився до 8,1 %. Про­те на виборах до Верховної Ради України IV скликання у 2002 році було обрано лише 5,1 % жінок-депутатів. За результатами виборів 2006 року в українському парламенті на пропорційній основі за списками політичних партій відсотковий показник жінок-депутатів збільшився до 8,5 %. За результатами поза­чергових виборів 2007 року, відсоток жінок-народних депута­тів українського парламенту зменшився до 7,6 %. Сумарний відсотковий показник представництва жінок-народних депу­татів у Верховній Раді України за період з 1990 р. по 2007 р. складає 6,33 %. Провівши гендерний аналіз складу Верховної Ради України з 1990 р. по 2007 р., можна зробити висновок, що відсотковий показник кількості жінок-народних депутатів ВРУ за період з 1990 р. по 2007 р. порівняно з розвиненими демократичними країнами в світі має низький рівень й потре­бує запровадження та розвитку нових механізмів з подолання гендерного дисбалансу у забезпеченні прав і можливостей обох статей у політичному процесі та в подальшому впровадженні паритетної демократії в українській державі.

Боротьба жіночого руху в розвинених країнах за рівність прав чоловіків та жінок привела до появи цієї концепції, а саме концепції паритетної демократії. За основу взято розуміння того, що чоловіки та жінки мають володіють рівною громадян­ською гідністю. Для досягнення рівності у можливостях та пра­вах необхідно реформувати національну свідомість українсько­го народу. Саме у багатовіковому традиційному патріархаті як на державному, так і на приватному рівні, сформована політич­на культура суспільства. Тендерні стереотипи, які передаються з покоління в покоління, стають однією з основних перешкод на шляху впровадження паритетного становища жінок. Запро­вадження концепції паритетної демократії досягається за до­помогою наступних заходів: залучення якнайбільшої уваги до важливих особливостей статусу жінки; розвиток толерантності в суспільстві, профілактика насилля над жінками; гендерна просвіта населення; розвиток політичної культури населення, особливо з гендерного напрямку. На думку І. Грабовської, най­яскравішим показником формування суспільства тендерної рів­ності є кількісний та якісний показник участі жінок у політич­ному процесі та їх наявність у владних структурах держави, аж до найвищого рівня [5, с. 83]. Офіційні дані показують, що сьогодні частка жіночого представництва в парламенті впала в порівнянні з останніми десятиліттями радянських часів. Якщо після виборів 1980 року у Верховній Раді України жінки скла­дали 36 % від загального числа депутатів, то після виборів 1998 року їх було всього 8 %, а після виборів 2002 р. ця част­ка знизилась до 5,1 %. Вибори-94 вперше показали й довели, влада в нас майже виключно чоловіча і, що важливо, — такою її обирають самі виборці. Однак слід мати на увазі, що кіль­кість жінок-депутатів у місцевих органах влади значно більша: близько 42 %. Разом з тим уже в обласних радах представни­цтво жінок обмежується 10 % [4, с. 9].

Для підвищення статусу жінки в українському суспільстві та ствердження її ролі в політичному процесі, на думку авто­ра, необхідно впровадження наступних заходів: моніторинг та адаптація національного законодавства до встановлених міжна­родних та європейских норм з подолання дискримінації жінок в усіх її проявах та викорінення насильства у сім’ї; підвищен­ня статусу жінки в суспільстві шляхом введення національ­них механізмів по збільшенню репрезентації жінок у владних структурах всіх рівнів; створити необхідні соціально-політичні умови для реалізації політичної активності українських жінок; подолання стійких гендерних стереотипів з метою підвищення політичної культури населення України.

Низька політична активність жінок призводить до втрати авторитету в суспільстві та до низької підтримки електорату на виборах. Так, якщо в 1990-х роках жінки складали переваж­ну кількість працівників у апараті органів управління, то при цьому спостерігалася чітка тенденція зменшення числа жінок при підвищенні посадової категорії: якщо VI категорію мають 64,8 % жінок та 35,2 % чоловіків, то III — 13,7 % жінок і

86,3 % чоловіків, І категорію — лише 5,1 % жінок і 94,9 % чоловіків [3].

Українське законодавство виступає гарантом у дотриманні прав та можливостей жінок де-юре, де-факто жінки залиша­ються найбільш незахищеною верствою населення. Автор по­годжується з думкою Р. Корогодського про те, що реальної неподоланної межі між українськими чоловіками та жінками не існує в Україні. Існує страшний вкорінений у менталітеті структури багатьох поколінь сервілізм мислення, що і визначає якусь безберегу суспільну безвідповідальність за власну долю, долю своєї родини, а разом з тим і за долю України в цілому. Відсутність внутрішньої свободи на рівні думання, визначена філософом С. Кримським як зростання хамства життя, стиму­лює до відтворення найпримітивніших, банальних схем існу­вання, консервує досвід суспільного існування, який заважає українцям органічно вписуватись у сучасний європейський світ [5, с. 90]. Підсумовуючи наше дослідження, ми приходимо до висновку, що стрімке реформування свідомості українських громадян від патріархальних засад до концепції паритетної демократії майже неможливе. Для досягнення європейських стандартів в економічному, політичному та соціальному статусі жінок необхідний час та сприятливі економічні, культурні та соціально-політичні умови, проте процеси гендерних перетво­рень в нашій державі ускладнює фінансово-економічна криза, яку переживає країна.

Українські жінки постають заручниками соціально- політичних обставин, які мають вагомий вплив на політичну активність. Кризові явища в країні та в політиці зокрема, які супроводжували розбудову української держави, позбавили можливості українських жінок для політичної самореалізації наприкінці XX — на початку ХХІ ст. Це негативний фактор, який сприяв уповільненню запровадження та реалізації пари­тетної демократії в Україні. Отже, реалізація жіночого потен­ціалу в усіх галузях суспільства сприяє поліпшенню становища жінок в країні, активна участь жінок у розбудові української державності приведе до розвитку громадського суспільства.

Джерела та література

1. Конституція України: Прийнята на п’ятій сесії Верховної Ради України 28 червня 1996 р. — К. : Просвіта, 1996. — 80 с.

2. Закон України «Про забезпечення рівних прав та можливостей жінок і чоловіків» / Режим доступу до сайту: Http://zakon. rada. gov. ua/cgi-bin/laws/main. cgi? nreg=2866-15

3. За інформацією Держ. ком. статистики України, поданої Гендер­ному бюро ПРООН. — К., 1998.

4. Гонюкова Л. Жінки в політичній еліті України // Жіночий світ. — 2004. — Ч. 3 (19). — С. 9-11.

5. Грабовська І. Про українську жінку в українській політиці і не тільки // Сучасність. — 2004. — № 3. — С. 82-91.

6. Жінки в політиці: міжнародний досвід для України / за заг. ред.: Яни Свердлюк та Світлани Оксамитної // За матеріалами між­народного наукового семінару «Жінки в політиці: міжнародний досвід для України», Київ — НаУКМА — 7 жовтня 2005 року. — К. : Атіка, 2006. — 272 с.

7. Левченко К. Права жінок: зміст, стан та перспективи розвитку / К. Б. Левченко. — Харків : НУВС. — 2001. — 360 с.

8. Овчарова О. Г. Гендерная асимметрия политики: к вопросу об ак­туальности научного исследования проблемы / О. Г. Овчарова // Правовая политика и правовая жизнь. — 2008. — № 2. — С. 37­42.

9. Фесенко В. Динамика политического участия женщин на Украине (1989-1998): самоорганизация, политическое движение, вхожде­ние во власть / В. Фесенко // Гендерные реконструкции политиче­ских систем: Сборник. — СПб. : Алетейя. — 2004. — С. 834-874.

Анотацїі

Слабчук Т. А. Определение статуса женщины в украинской политике конца XX — начала XXI ст.

В статье рассматривается правовое регулирование положения женщин в Украине конца ХХ — начала XXI ст. Проводится ген­дерный анализ состава Верховного Совета Украины. Анализируют­ся основне документы регулирующие положение женщин в укра­инском обществе.

Slabchuk T. A. State regulation of the status of women in Ukrai­nian politics of the late 20th — early 21st cc.

This article focuses on the legal status of women in Ukraine in the late 20th — early 21st cc. Gender analysis of the composition of the Su­preme Council of Ukraine is provided. Principal documents regulating the status of women in Ukrainian society are examined.


Похожие статьи