Головна Історія Інтелігенція і влада ДОСЛІДЖЕННЯ ПОЛЬСЬКИМИ АВТОРАМИ ПЕРШОЇ ПОЛОВИНИ ХІХ СТ. РОЗВИТКУ ОСВІТНІХ ПРОЦЕСІВ НА ВОЛИНІ
joomla
ДОСЛІДЖЕННЯ ПОЛЬСЬКИМИ АВТОРАМИ ПЕРШОЇ ПОЛОВИНИ ХІХ СТ. РОЗВИТКУ ОСВІТНІХ ПРОЦЕСІВ НА ВОЛИНІ
Історія - Інтелігенція і влада

І. І. Ярмошик

Ключові слова: Волинь, польські дослідники, освітні процеси.

Ключевые слова: Волынь. Польские исследователи, образова­тельные процессы.

Key words: Volyn, Polish researchers, educational processes.

Праці польських авторів, у яких досліджуються освітні про­цеси на Волині, можна розділити на дві групи. До першої від­несемо ті, у яких розглянуто функціонування початкових на­вчальних закладів у регіоні, переважно при католицьких та базиліанських (уніатських) монастирях і меншою мірою світ­ських. До другої — ті, де вивчається історія Волинської гім­назії/ліцею як найбільшого навчального закладу Волині пер­шої третини XIX ст. Такий поділ є досить умовним, оскільки навчальні процеси у регіоні розвивалися в єдиному контексті суспільно-політичних та економічних умов. Дослідницькі ро­боти як першої, так і другої групи почали з’являтися іще у


Першій половині XIX ст., поруч із ними з’явилася низка мему­арних публікацій випускників навчальних закладів, на сторін­ках яких висвітлено подробиці навчально-виховного процесу, життя учнів та викладачів.

На сьогодні праці польських авторів, у яких висвітлюються проблеми розвитку навчальних закладів, залишаються належ­ним чином не проаналізованими у вітчизняній історіографії. Такий аналіз стане метою цією публікації, зокрема увагу при­ділено працям першої половини XIX ст.

Перу одного із засновників Кременецької гімназії Гуго Кол - лонтая належить монографія про розвиток освіти в давній Поль­щі [14]. У ній автор проаналізував освітні процеси не лише на етнічних польських землях, але й на теренах, котрі входили у склад Речі Посполитої до 1772 р. Хронологічно праця охоплює період від XVI і до кінця XVIII ст. Г. Коллонтай оцінив внесок у розвиток освіти у Польщі різних чернечих об’єднань: єзуїтів, піарів, базиліан, кармелітів.

Однією з проблем навчального процесу, на яку Г. Коллон­тай звернув особливу увагу, була мовна. Він висловив стурбова­ність, що навіть польські королі, починаючи від Стефана Бато - рія, не володіли державною мовою, а частіше послуговувалися латиною чи французькою. Від них таку традицію спілкування іномовними говірками запозичили й інші верстви суспільства. Зрештою це негативним чином відобразилося на розвитку літе­ратури та освітньої справи. Г. Коллонтай відмітив, що руська людність Волині та інших українських земель була у цьому відношенні в кращому становищі, оскільки в державному жит­ті Великого Князівства Литовського широко застосовувалася руська (давньоукраїнська) мова.

Така позиція Г. Коллонтая щодо мови була втілена у органі­зації навчального процесу у Кременецькій гімназії, методичні основи якого були вироблені саме Г. Коллонтаєм. Мовою на­вчання тут була польська.

З-поміж інших проблем автор звернув увагу на навчальні за­клади базиліанського чернечого ордену. У них, особливо у при­ватних конвіктах, переважали навчання, пов’язані із фізичним розвитком тіла — танці, фехтування, верхова їзда — і мало приділялося уваги розвитку розумових здібностей [14, в. 36]. Автор вважав надзвичайно шкідливою традицію фізичних по­карань учнів, яку він назвав варварською, що призводила до очерствіння душі молодого покоління. Такі погляди Г. Коллон - тая знайшли своє втілення у Кременецькій гімназії, де біль­шою мірою застосовувалися моральні засоби впливу на учнів.

Активним дослідником освітніх процесів у давній Польщі був Юзеф Лукашевич. Найбільшою його працею стала чоти - рьохтомна монографія «Historia szkól w Koronie i Wielkiem KsiQstwie Litewskiem od najdawniejszych czasów az do roku 1794». Відомості про навчальні заклади на Волині містяться у четвертому її томі [15]. Тут знайдемо інформацію про станов­лення та функціонування єзуїтських колегіумів у Кременці (від 1720 р.), Луцьку (від його виникнення на початку XVII ст.), Острозі (від 1624 р.), Овручі (від середини XVII ст.), Житомирі (від 1724 р.). У наступному розділі Ю. Лукашевич опублікував відомості про піарські школи на території Речі Посполитої. На території Волині такі заклади були відомі у м. Домбровиця (від 1740 р.), Межирічі Корецькому (від 1702 р.).

Згадана праця Ю. Лукашевича має значення як джерело для вивчення освітніх процесів на Волині. Її автор уникнув оцінки організації навчального процесу у цих закладах, рівня знань учнів. Він лише подав короткі фактичні відомості з історії на­званих закладів, почерпнуті ним із різних архівосховищ, що може бути використано сучасними дослідниками цих проблем.

Важливою групою праць з історії освітніх процесів на Воли­ні є спогади сучасників. У мемуарному творі Вацлава Борейка [5] описуються звичаї, традиції волинського населення у пер­шій половині XIX ст. Територіально його спогади охоплюють Рівненський, Кременецький, Житомирський повіти Волинської губернії. Автор був уродженцем Волині, народився у с. Само­стріли, у родині Житомирського чашника. В. Борейко отримав непогану освіту у тогочасних навчальних закладах Волині, до­бре знав юриспруденцію. Т. Чацький запросив його до співп­раці у розбудові освітньої справи на Волині. В. Борейко збирав фундуші для гімназії, був членом судової едукаційної комісії, опікувався Межиріцькою піарською школою.

На сторінках його споминів віднаходимо інформацію про по­яву піарських шкіл у Польщі та подробиці їх функціонування на теренах Волині, зокрема у Острозі та особливо про відому школу піарів у Межиричі Корецькому. Автор висловився про переваги такого закладу як конвікти, де учні проживали під наглядом спеціальних дозорців. Головною перевагою, на його думку, було те, що у них запроваджувалася єдина система гро­мадського виховання і освіти, чого не можна було досягнути при навчанні у домашніх умовах. Спогади В. Борейка відобра­жають не стільки навчальні традиції, скільки звичаї волин­ської шляхти першої половини XIX ст.

Детально описується облаштування тогочасних початкових шкіл Волині у мемуарах Кароля Міцовського [16]. У них зна­ходимо відомості з історії становлення та розвитку піарської школи у Межиричі Корецькому, основи організації навчально­го процесу у ній. Нарис про цю школу хронологічно охоплює період від її заснування князем Любомирським у XVIII ст. і до перших десятиліть XIX ст.

Низку розвідок про історію навчальних закладів при чер­нечих орденах Волині опублікував Ян Ґіжицький. Одна з них присвячена повітовій школі в Почаєві [9]. У цій статті автор навів відомості про стан повітової школи на почату XIX ст., по­дав інформацію про керівництво школи, її викладачів та учнів, їх чисельність. Привертає увагу детальний перелік предметів, які вивчалися у школі, та кількість годин, які на це відводили­ся. Учні студіювали математику, фізику, логіку, географію, на­уку про торгівлю, зоологію, ботаніку, мінералогію, рільництво, рисування. Протягом 8 годин на тиждень учні вивчали релігію, при цьому Я. Ґіжицький зазначив, що місце викладача пра­вославного катехізису було вакантним. Звертає увагу велика кількість іноземних мов, які тут викладалися: німецька, фран­цузька (які були традиційними), латинська, польська, росій­ська. Таку ж кількість іноземних мов вивчали у Кременецькій гімназії, за що Т. Чацького критикували куратори із Вілен - ського університету, вважаючи, що це переобтяжує учнів.

Я. Ґіжицький не ставив завданням досліджувати витоки і подальшу долю школи у Почаєві, він висвітлив лише епі­зод із її існування упродовж 1804-1831 рр. Автор обмежився згадкою про те, що базиліани віддавна мали школу у Почаєві, але від якого часу і коли вони тут появилися, він не вказав. Не ставив він своїм завданням і досліджувати їх долю після 1831 р., лише повідомив, що за наказом Віленського універси­тету учні були розпущені по домівках. А після вакацій шестеро із них з невідомих причин не повернулися. Очевидно, освітян­ське керівництво Віленського навчального округу намагалося не допустити участі учнів у повстанні 1830-1831 р., або хоча б продемонструвати власну непричетність до нього. Однак після повстання російська влада все ж закрила школу. Дане дослі­дження Я. Ґіжицького цінне тим, що він наводить детальну інформацію про навчальний процес у пересічній волинській по­вітовій школі, це може служити, окрім іншого, ще й джерель­ним матеріалом для дослідження освітніх процесів на Волині на початку XIX ст.

Я. Ґіжицький приділив увагу і вивченню закладів монастир­ської освіти, яка переважала на Волині до XIX ст., зокрема у монастирях базиліан, кармелітів, тринітаріан. Враховуючи на­сиченість його розвідок фактичними даними, вони зберігають науково-пізнавальне значення не лише для вивчення історії волинського регіону, але й для розуміння поглядів польських істориків XIX ст. на минуле українських земель.

Школам при базиліанських монастирях на Волині присвя­чені його праці «2 рггевгіо^сі гакопи bazylianskiego па Ьії'те і Ии^і», «Spis klasztor6w ипіскісЬ bazylian6w w wojew6dztwie Wolynskiem» [10]. Досить ґрунтовну та велику за обсягом стат­тю він присвятив опису базиліанських шкіл в містах та се­лах регіону, зокрема у м. Володимирі та селі Тригір’я [11], у м. Овручі на Житомирщині [12]. Я. Ґіжицький вважав, що ор­ден базиліан мав чимало заслуг на полі розвитку шкільництва, його діяльність пережила занепад польської держави і згасла лише зі смертю останніх його членів у XIX ст.

Важливим осередком та яскравим явищем у розбудові пу­блічної освіти не лише на Волині, а й загалом в Україні першої половини XIX ст. була Кременецька гімназія. Функціонувала вона короткий час, заснована була у 1805 р., у 1818 р. їй на­дано статус ліцею, а у 1832 р. заклад був закритий після поль­ського повстання 1830-1831 рр.

Одною з перших праць, присвячених історії Кременецької гімназії, є монографія Алойзи Осіньського «О ¿усіи і pismach Tadeusza Czackiego» [17]. Вона написана невдовзі після смерті Т. Чацького, висвітлює життєвий шлях графа, життя і пра­ця якого були невіддільними від Волинської гімназії. Цінність книги в тому, що вона написана сучасником, безпосереднім очевидцем, який довгий час був викладачем гімназії. Головним джерелом послужило листування Т. Чацького, його промови, та спостереження автора.

А. Осіньський залишив чимало й інших праць релігійного та педагогічно-дидактичного характеру. Низка його історичних розвідок залишилася неопублікованими і нині зберігаються у відділі рукописів Львівської ННБУ ім. В. Стефаника. З-поміж них привертає увагу невелика дослідницька робота «O jezuitach w Polsce w wieku XVI p. x. Al. Osinskiego», присвячена історії ордену єзуїтів у Польщі, розвитку ними навчальних закладів. Тут же приведені короткі біографічні дані про вчених, які пра­цювали в рамках цього ордену [3], серед них зазначені й уро­дженці руських земель. Для волинських краєзнавців більш важ­ливим є рукопис його праці «Opis zakladow chwalebnych przed ludzmi a swiQtnych przed Bogiem przy Kollegiacie Olyckim xi^z^t Radziwillow z dol^czeniem obiQciem tej infulacyi od Alojzego Osinskiego» [2]. По суті цей опис є підбіркою актових матеріалів, які стосуються історії Олики та навчальних і благодійних закла­дів, заснованих власником містечка князем Войцехом Станісла­вом Радзивіллом. А. Осіньський прокоментував ці документи, навів біографічні відомості про рід Радзивіллів та його маєтки на Волині. Підібрані автором актові матеріали хронологічно охо­плюють період XVI — XIX ст. Тут же є низка документів, які стосуються й освітньої роботи в Олиці самого А. Осіньського.

Для дослідників освітньої справи у Кременецькій гімна­зії становитимуть інтерес конспекти уроків та завдання, які

А. Осінський пропонував учням із польської мови та літера­тури, із античної літератури [1]. У них можна віднайти чи­мало пізнавальних відомостей із античної історії, хронології, нумізматики, літератури. На нашу думку, вони засвідчують, що навчальний процес у гімназії був далекий від схоластики, учні дізнавалися чимало інформації, яка сприяла піднесенню їх інтелектуального та культурного рівня.

У середині XIX ст. почали з’являтися й мемуарні твори ви­пускників гімназії/ліцею, у яких з перших уст відображені традиції організації навчального та виховного процесу у цьому закладі. Найбільшу цінність, з нашої точки зору, становлять спогади Антонія Анджейовського «Ramoty starego Detiuka o Wolyniu» [4], які вперше опубліковані у Вільно у 1861 р.

Після закінчення Віденського університету автор обійняв кафедру ботаніки і зоології у Кременецькій гімназії, брав ак­тивну участь в діяльності «Товариства юнаків Волинської гім­назії, які навчаються правильному мовленню та писанню», а протягом 1809-1813 та 1818-1823 років очолював це товари­ство. Отож він був безпосередньо обізнаний із внутрішніми по­рядками і традиціями гімназії.

Мемуарний твір А. Анджейовського є різноплановим, у ньому змальовано широку картину побутового та культурного життя Волині наприкінці XVIII — першої половини XIX ст. Значну частину своїх спогадів він присвятив Кременцю. Автор був свідком розквіту та занепаду школи, мав нагоду зблизька спостерігати за діяльністю Т. Чацького. Найбільшою заслугою останнього мемуарист вважає те, що йому вдалося прищепити молоді любов до навчання і науки.

У «КашоїасЬ...» читач зможе віднайти чимало подробиць із життя Кременецької школи, характеристики учнів та виклада­чів, між якими, на його думку, існувала приязнь і взаємопова­га. Він наголошує, що учні щиро любили свій навчальний за­клад, який був для них не місцем безплідних мук, а вогнищем високого розумового напруження і великих можливостей.

М. Роллє у своїй монографії про історію гімназії звернув увагу на певні неточності у спогадах А. Анджейовського, а са­мого автора назвав значною мірою самоуком [18, э. 241, 254]. Все ж його мемуари є цікавим джерелом для вивчення побуто­вого, культурного життя Волині XIX ст.

Важливим епістолярним джерелом для вивчення історії Кременецького навчального закладу є мемуарний твір Юзефа Джевецького [7]. Вперше його мемуари були опубліковані у Вільно у 1858 р., вдруге — у Кракові у 1891 р. Автор був відо­мим на Волині громадським діячем першої половини XIX ст. На сторінках його «Раші$1піка...» знаходимо відомості про стан освіти починаючи від 80-х років XVIII ст. Саме тоді розпочи­нала діяльність Комісія Едукаційна, яка хоч і повільно, але поширювала свій вплив і на Волинь. Головним недоліком осві­тянської справи на Волині того часу Ю. Джевецький називає відсутність досвідчених вчителів. Орден єзуїтів, в навчальних закладах якого працювало чимало досвідчених педагогів, на тоді уже припинив свою діяльність, тому головним чином спо­дівалися на випускників Краківського університету. Першими з-поміж його вихованців, котрі приїхали працювати на Во­линь, були А. Ярковський, Мировський, Очвейовський, яких пізніше ми бачимо викладачами Кременецької гімназії. Мему­ари Ю. Джевецького засвідчують спадкоємність освітянських традицій у Кременці на зламі ХУІІІ-ХІХ ст.

Власне «РатІ5Іпік...» Ю. Джевецького завершується спога­дами про військові події 1802 р. в Італії, у яких автор брав участь як вояк польських легіонів. Для висвітлення освітніх та інших подій Волинської та Подільської губерній більше зна­чення має доповнення до нього «Иевгіу ратІ5Іпіка...» [8], підго­товлене Ю.-І. Крашевським на основі рукописних матеріалів та нотаток Ю. Джевецького. По суті це публікація кореспонденції до нього відомих діячів Волині. З-поміж них листи Г. Коллон - тая, Т. Чацького, урядовців, громадських діячів, які стосують­ся широкого спектру проблем культурного, освітнього життя волинського краю, до яких мав стосунок автор як маршалок шляхти Кременецького повіту Волинської губернії.

Названі мемуарні твори не вичерпують усіх публікацій та­кого виду про Кременецьку гімназію/ліцей. Чималий інтерес у цьому плані викликають спогади Кароля Качковського [13], Кароля Вітте [19]. Згадані мемуарні твори прислужилися до­слідникам при підготовці наукових розвідок про історію нав­чальних закладів як у Кременці так і в інших місцевостях Во­линської губернії.

Оригінальним дослідженням історії Кременецької гімназії є стаття Людвіка Дембіцького [6]. Вона присвячена першим ро­кам існування Кременецької гімназії, власне до 1813 р. Вище­названі праці з історії цього навчального закладу в центр уваги ставлять постаті Т. Чацького та Г. Коллонтая. Л. Дембіцький головну увагу звернув на заслуги у розвитку освітньої справи на Волині князів Чарторийських — батька Адама Казиміра та сина Адама Єжи. Саме із діяльністю останнього на посту кура­тора Віленського навчального округу започатковується новий етап у розвитку освітніх процесів на Волині і Литві — розви­ток публічної світської освіти. Автор наголошує, що гасло пу­блічної освіти, яке є звичним і традиційним у другій половині ХІХ ст., на його початку було цілковитою новацією. У своїй статті Л. Дембіцький наводить відомості з історії роду князів

Чарторийських. Він нагадує про їх руське походження, але на­голошує, що сучасні його представники давно уже це забули, хоч і володіють чисельними маєтками саме на Русі й Литві і до сьогодні пишуться князями на Клевані та Жукові, та вся їх діяльність давно уже перенесена до Корони.

Названа стаття Л. Дембіцького написана на основі кореспон­денції Т. Чацького і князя Адама Казиміра Чарторийського. Свого часу старший Чарторийський, у період правління короля Станіслава Августа був засновником відомого у Речі Посполитій навчального закладу — кадетського військового корпусу у Вар­шаві. Автор статті використав лише ту частину кореспонден­ції, яка стосується історії Кременецького навчального закладу. Л. Дембіцький зазначив, що генерал А. Чарторийський надав значну підтримку Т. Чацькому, у першу чергу моральну та методичну, у заснуванні та налагодженні навчального процесу гімназії. Дослідник представляє справу утворення Кременець­кої гімназії як продовження родової традиції князів Чарторий - ських, а граф Т. Чацький був вірним спільником у реалізації їх задумів. Т. Чацький визнавав першість і моральну зверх­ність засновника Варшавської школи кадетів. Як відомо, керів­ництво Віленського університету критикувало Т. Чацького за надмірну кількість іноземних мов, які вивчали учні гімназії. Листування із генералом засвідчує, що візитатор планував іще додатково запровадити вивчення тут гебрайської, халдейської, арабської, італійської, англійської мов і жалкував, що для цьо­го не вистачає учителів. Разом із тим, у листах до князя граф бідкався, що учні часто більше знають про Африку, аніж про рідну землю.

Цікавим моментом статті Л. Дембіцького є згадки про сто­сунки А. Чарторийського із молодим Иоахимом Лелевелем, майбутнім дослідником польської історії. Князь підтримував молодого історика у його починаннях, рекомендував Т. Чаць - кому, щоб той підшукав йому місце викладача у гімназії. Граф не зовсім доброзичливо відгукувався про перші наукові спро­би молодого історика. Про його працю «О росг^касЬ паго^ litewskiego» Т. Чацький сказав, що И. Лелевель іще багато ре­чей не знає, йому слід поучитися мистецтву писання історії. Т. Чацький склав для нього програму вивчення праць істори­ків, які мали б послужити зразком для дослідницької роботи молодого історика. Якою могла бути ця програма, можна су­дити із зауваження Т. Чацького, що «Сумна то справа, що ані в історії, ані в літературі, ані в нумізматиці, ані у праві ми не маємо поляків — виховувати їх — ось сьогоднішня потреба» [6, э. 80]. На думку Т. Чацького, новітню історію не можна писати пером Таціта чи Лівія, бо їх не цікавила історія роз­витку людського інтелекту та наукових відкриттів, їх не при­ваблювала історія віддалених народів. Т. Чацький вважав, що головними рисами сучасного історика мають бути детальність, скрупульозність дослідження, безсторонні судження, покладе­ні на шальки розуму [6, э. 79].

У статті Л. Дембіцького на основі кореспонденції цих двох діячів висвітлено й деякі важливі подробиці з історії Креме­нецької гімназії. Так, у листі від 12 серпня 1810 р. Т. Чацький ділиться із князем своїми планами про заснування друкарні у Кременці, на яку він покладав чималі надії. Маловідомою сторінкою Кременецької епопеї Т. Чацького є його клопотан­ня у 1811 р. про заснування у Кременці періодичного видан­ня — «Бгіеппіка», який мав би стати єдиним періодичним ви­данням на вісім західних губерній Російської імперії. Навіть місто Вільно у той час не мало свого тижневика. У цій справі Т. Чацький покладав надії на викладача словесності Евсебіу - ша Словацького. Однак, той прийняв запрошення на роботу у Віленський університет і став першим редактором часопису «Кур’єр Віленський».

Після того Т. Чацький запросив до організації видання «Бгіеппіка» літератора Алойзи Феліньського [6, э. 84]. Перший випуск цього періодичного видання планувалося випустити у січні 1812 р. Однак цьому завадили потрясіння, які гімназія пережила у зв’язку із французько-російською війною 1812 р., та смерть Т. Чацького на початку 1813 р. Цією датою Л. Дем - біцький завершує своє дослідження. Автор констатує, що Кре­менецька школа і надалі продовжувала жити закладеними ним традиціями, його справи творили епоху в громадському житті.

Л. Дембіцький особливу увагу звернув на світський характер гімназії. Тут з-поміж великої кількості предметів, які вивчала учнівська молодь, бракувало науки релігії, за винятком катехі­зису та поверхового ознайомлення із Святим Письмом у ниж­чих класах. Релігійну науку тут заміняла наука моральності, яку викладав ксьондз Алойзи Осіньський. Але це не була като­лицька етика, а деїстична моральність, привнесена із XVIII ст. На жаль, на цю характерну рису навчального процесу Креме­нецької гімназії не звернули увагу сучасні дослідники її історії.

Отже, дослідницькі праці польських авторів першої поло­вини XIX ст. містять чимало важливих думок про розвиток освітніх процесів на теренах Волині упродовж XVIII-XIX ст. їх варто враховувати дослідникам шкільної справи в Україні зазначеного періоду, вони зберігають науково-пізнавальне зна­чення для вивчення педагогічних поглядів модерного часу.

Джерела та література

1. Відділ рукописів Львівської Національної Наукової бібліотеки України імені В. Стефаника Національної Академії України. — Ф. 4. Баворовські. Збірка рукописів бібліотеки. — Оп. 1. — Спр. 870. Osiñski A. Cwiczenia dawane uczniom w liceum Wolyñskiem w Krzemieñcu, без дати. — 344 арк.

2. Там само. — Спр. 893. Opis zakladów chwalebnych przed ludzmi a swiqtnych przed Bogiem przy Kollegiacie Olyckim xi^z^t Radziwillów z dol^czeniem obiqciem tej infulacyi od Alojzego Osinskiego. — Без дати. — 139 арк.

3. Там само, спр. 894. O jezuitach w Polsce w wieku XVI p. x. Al. Osiñskiego. — 67 арк.

4. Andrzejowski A. Ramoty starego Detiuka o Wolyniu / Antoni An - drzejowski. — Wilno: Nakladem i drukiem A. H. Kirkora, 1861. — T.1. — 224 s.; T.2. — 283 s.; T.3. — 338 s.; T.4. — 193 s.

5. [Borejko W.] Pamiqtnik pana Waclawa Borejka // Pamiqtniki domo­we, zebrane i wydane przez M. Grabowskiego. — Warszawa, 1845. — S. 3-70.

6. Dqbicki L. Tadeusz Czacki i szkola Krzemieniecka / Ludwik Dqbicki // Biblioteka Warszawska. — 1885. — T. I. — S. 67-86.

7. [Drzewiecki J.] Pamiqtniki Józefa Drzewieckiego (1772-1852). Wy­dane na nowo przez Stefana Pawlickiego. — Kraków: Ksiqgarnia G. Gebethnera i Sp., 1891. — [4], 366, 1 s.

8. [Drzewiecki J.] Reszty pamiqtnika Józefa Drzewieckiego z papierów po nim pozostalych zebrane przez J. I. Kraszewskiego (1806-1851)// Pamiqtniki Józefa Drzewieckiego (1772-1852). — Kraków, 1891. — S. 207-352.

9. [Gizycki J.] Wolyniak. O szkole powiatowej w Poczajowie / Jan Gizycki // Przewodnik Naukowy i Literacki. — 1905. — R. 33, N. 2. — S. 163-175.

10. [Gizycki J.] Spis klasztorów unickich Bazylianów w województwie Wolyñskiem / Jan Gizycki. — Kraków: Druk W. L. Anczyca i Spólki, 1905. — 145, XXVI s.

11. [Gizycki J.] Wolyniak. Bazylianie we Wlodzimierzu i Tryhorach / Jan Gizycki. — Krakow, 1912. — 173 s.

12. [Gizycki J.] Wolyniak. Bazylianie w Owruczu / Jan Gizycki. // Prze - wodnik Naukowy i Literacki. — 1910. — S. 929-940, 1010-1029; 1911. — S. 63-70, 146-165, 269-278, 366-374, 445-454.

13. Kaczkowski K. Wspomnienia z papierow pozostalych po s. p. general sztab-lekarze wojsk polskich ulozyl Tadeusz Oksza-Orzechowski / Karol Kaczkowski. — Lwow, 1876. — T. 1. — XXXVIII, 261 s.; T. 2. — 282 s.

14. Koll^taj H. Stan oswiecenia w Polsce w ostatnich latach panowania Augusta III (1750-1764) / Hugo Koll^taj. — Wroclaw: Ossolineum, Deagostini, 2003. — XCIII, 300 s.

15. £ukaszewicz J. Historia szkol w Koronie i Wielkiem Ksiçstwie Litew - skiem od najdawniejszych czasow az do roku 1794 / Jozef £ukasze - wicz. — Poznan, 1859. — T. 4. — 355 s.

16. [Micowski K.] Pamiçtnik pana Karola Micowskiego // Pamiçtniki do­mowe, wydane przez Michala Grabowskiego. — Warszawa, 1845. —

S. 80-249.

17. Osinski A. O zyciu i pismach Tadeusza Czackiego. Rzecz czytana na zebraniu Gimnazium Wolynskiego 30 lipca 1813 roku / Alojzy Osinski. — Krzemieniec, 1816. — 414 s.

18. Rolle M. Ateny Wolynskie. Szkic z dziejow oswiaty w Polsce. / Michal Rolle. — Lwow; Warszawa; Krakow: Wydawnictwo zakladu Narodo - wego imienia Ossolinskich, 1923. — 307 s.

19. [Witte K.] Krzemieniec. Przygody i wspomnienia studenta pierw - szej klasy, przez Walentego Spektatora / Karol Witte. — Krakow, 1873. — 281 s.

Анотац11

Ярмошик И. И. Исследование польскими авторами первой по­ловины XIX ст. развития просвещения на Волыни.

В статье анализируются труды польских исследователей, в которых освещены проблемы развития просвещения на Волыни

XVIII — начала XIX ст., рассмотрены взгляды на значение мона­стырских школ и на развитие Кременецкой гимназии, определено их значение для современных исследователей.

Yarmoshyk I. I. The researches by Polish authors of early 19th century of Volyn educational process development

Works of Polish authors were analyzed in this article, which de­scribed problems of development of education in Volyn in the 18 th — early 19th centuries. Main attention was devoted to their opinion about importance of monastic schools and about development of Kremenec gymnasium. Their importance for modern researches was estimated.