Головна Історія Інтелігенція і влада ДІЯЧІ МІСЬКОГО САМОВРЯДУВАННЯ ПІВДЕННОЇ УКРАЇНИ КІНЦЯ XVIII СТОЛІТТЯ — 1870 р
joomla
ДІЯЧІ МІСЬКОГО САМОВРЯДУВАННЯ ПІВДЕННОЇ УКРАЇНИ КІНЦЯ XVIII СТОЛІТТЯ — 1870 р
Історія - Інтелігенція і влада

О. В. Черемісін

Ключові слова: міське самоврядування, Південна Україна, спів­робітники муніципалітетів.

Ключевые слова: городское самоуправление, Южная Украина, сотрудники муниципалитетов.

Key words: city self-goverment, Southern Ukraine, the figures of municipalities.

Розвинуті органи державного управління є невід’ємною частиною демократичного устрою системи державної влади, громадянського суспільства, яке характеризується органіч­ним поєднанням інтересів людини, суспільства та держави з ефективною системою владних противаг, прозорістю роботи політичних інститутів, розвинутим почуттям відповідальності громадян і управлінців різних ланок за результати своєї ді­яльності. Тому для нас є актуальним вивчення історії само­врядування, оскільки дозволить використати уроки минулого для розбудови сучасної системи муніципальної управлінської діяльності.

Дореволюційна історіографія з проблеми міського самовря­дування досить чисельна. Низка праць має публіцистичний ха­рактер, але більшість з них містить ґрунтовний матеріал щодо основних положень законодавства та практичної роботи орга­нів самоврядування (Горловський Д. [1], Комарницький А. [2], Гессен Ю. [3], Ге. Г. [4] та інші). У роботах зроблено спроби узагальнити досвід міських громадських управлінь, визначе­но перспективи їх подальшого розвитку, розглянуто систему міської власності. Проте незначне висвітлення у цій групі ро­біт знайшли питання соціально-економічного спектру системи міського самоврядування. Аналіз практичної роботи співробіт­ників самоврядування та питання культури управління зовсім залишились поза увагою дослідників.

У радянській історіографії в окремих, нечисельних, роботах (Веліхов Л. [5], Чернов А. [6], Белявський М. [7] та інші) роз­глядалися механізми виборчої системи: майновий, соціальний, національний склад виборців. У сфері економічної діяльності надавалася загальна характеристика роботи органів міського самоврядування без ґрунтовного аналізу використання різних форм міської власності окремих регіонів чи міст. Питання, пов’язані з персоналіями діячів міського самоврядування, по­вністю залишилися поза увагою науковців. Це зумовлювалось упередженим негативним ставленням до буржуазного самовря­дування в цілому і до управлінської діяльності посадовців зо­крема.

У сучасній історіографії критично переосмислюється одно - вимірність теоретико-методологічних підходів при вивченні складних процесів історичного минулого. Постійно зростає кількість робіт, присвячених діяльності органів самовряду­вання, але здебільшого розглядаються проблеми політичного, економічного, соціального, релігійного характеру. Муніци­пальним персоналіям присвячується незначна кількість дослі­джень. Певним чином даний пробіл в історіографії заповню­ють роботи Г. Зленка [8], Л. Левченка [9-10] та інших, але в цілому можна стверджувати, що даний напрям досліджень є перспективним.

Таким чином, серед багатьох аспектів історії міського са­моврядування залишається актуальним дослідження біогра­фічних відомостей діячів цієї сфери, особливостей їх куль­тури управління, благодійних заходів, характерних рис їх роботи та створення соціально-психологічних і професійних портретів.

Метою даного дослідження є спроба визначити характерні риси управлінської діяльності працівників міських інститутів Південної України на індивідуальних прикладах та створити базу для подальшого формування соціально-професійного пор­трету муніципальних співробітників.

В історіографії пріоритетним періодом для науковців став період 1870-1917 рр. Натомість попередній етап, кінець XVIII століття — 1870 р., мало привертав увагу науковців, оскільки вважається, що органи громадського управління нічим не за­ймалися, не грали помітної ролі в міському житті, і лише ад­міністративна влада повністю займалася всіма найважливіши­ми справами, взявши весь тягар місцевого управління на себе. Трапляються навіть такі дослідження, в яких цей історичний період взагалі не розглядається. У період 1870-1917 рр. відбу­вається справжня модернізація громадського життя. Міське са­моврядування, завдяки реформі 1870 р., оживає і починає про­являти неабиякий інтерес до місцевого життя, а діячі органів самоврядування виявляють «героїчні» зусилля у покращенні міського буття. Звідси склалася і пропорційність розвідок двох етапів: кількість досліджень періоду 1870-1917 рр. значно пе­ревищує роботи попереднього періоду.

Підстави для такого висвітлення двох етапів в історії місько­го самоврядування в певній мірі є, оскільки громадськість міст складалася з різних станів і кожний розглядав корисність або некорисність роботи муніципалітетів з точки зору власних ін­тересів і потреб. В середовищі міських громад відбувався свого роду соціальний протест проти несення суспільних обов’язків, покладених на індивіда, громадська служба вважалася непри­вабливою і прохання про самовідвід рідко коли не задоволь­нялися. Городяни часто скаржились на обтяжливість служби, великі грошові витрати і чисельність різноманітних поборів. З іншої сторони, участь у міському самоврядуванні приноси­ла і вигоду. Особливе зацікавлення викликала посада міського голови. Відомі випадки, коли купці всіма можливими засоба­ми прагнули зайняти посаду міського голови, що додавало їм авторитету в суспільстві і забезпечувало переваги при ведені комерційної діяльності.

Разом з тим можна визначити, що період кінця XVIII — 1870 р. був школою міського самоврядування Південної Укра­їни, оскільки історично не був пов’язаний традиційними зв’язками з попередніми етапами. Муніципальним діячам до­водилось методом спроб і помилок виробляти свою культуру управління міським господарством.

На сьогоднішній день зазначений період в історії міського самоврядування є найменш вивченим, ще низка проблем чекає дослідників для вирішення проблем співробітництва муніци­палітетів з громадськістю, роботи органів станового самовря­дування, планомірності використання міського господарства у сфері земельних ресурсів та промисловості, оцінки їх діяльнос­ті в середовищі міської громадськості, процесів муніципаліза­ції власності та інші.

Ми хочемо звернути увагу на особистостей, які відігравали важливу роль в роботі міського самоврядування південноукра­їнського регіону, оскільки використання біографічного підходу може збагатити історію південноукраїнських муніципалітетів через призму аналізу життєвих стратегій, кар’єр, політичних, господарських позицій у діяльності певних соціальних груп.

Важливу роль в становленні міського самоврядування Ми­колаєва відіграв Петро Турчанінов. Він увійшов в історію як перший міський голова, який працював у муніципалітеті з мо­менту його запровадження [11, с. 1].

У першу чергу привертає увагу біографія П. Турчанінова. Дата його народження точно невідома (навіть він сам її не пам’ятав). Походив з турецької знаті м. Бендер, був вивезе­ний звідти у 1770 р. (під час російсько-турецької війни 1768­1774 рр.), коли йому було декілька років від народження, у російське місто Вороніж. Завдяки прийомним батькам П. Тур­чанінов сприйняв російські звичаї, навчився грамоті, перейшов у християнську віру і став підданим російської держави. При­йомні батьки не були людьми заможними, тому він самостійно зайнявся комерційними справами. У 1782 р. майбутній місь­кий голова був зарахований до купецтва Таганрога. У цьому місті він багато працював, але успіху так і не досяг, оскільки всі торгівельні справи були поділені між старими родинами і йому було надто важко скласти місцевому купецтву гідну кон­куренцію.

Можливо, П. Турчанінов так і залишився би торговцем середньої руки, але доля його кардинально змінилася після комерційних справ у Херсоні. Вже у 1790 р. херсонська гро­мадськість обрала його на службу в міське самоврядування на посаду ратмана[*]. На цій посаді П. Турчанінов пропрацював три роки, характеризувався як відповідальний, сумлінний та до­бропорядний працівник. У 1797 р. виписався з таганрозького купецтва та прописався у миколаївське. Він надавав значну до­помогу в благоустрої міста і в тому ж році міська громадськість обрала його на посаду старшини. П. Турчанінов отримав мож­ливість опікуватися такими справами: добробут та захист горо­дян; примноження міських прибутків; правильне ведення тор­гівлі тощо. Завдяки власним господарським здібностям здобув особливу повагу серед миколаївських купців та міщан і при відкритті у місті Ратуші був обраний міським головою. На пер­ших виборах в Миколаєві до органів міського самоврядування П. Турчанінов проявив себе дуже активно. Під головуванням поліцмейстера колежського асесора Вороновського провів ви­бори на високому рівні та повністю дотримався вимог «Жалу­ваної грамоти» 1785 р. [11, с. 2].

На посаді міського голови П. Турчанінову вдавалося здій­снювати багато перетворень та нововведень, розвивати торгів­лю і комерцію, навіть бути для городян прикладом поведінки. Сам він пишався, що на посаді міського голови йому вдалося утримувати в місті порядок, спокій та тишу. У 1798 р. багато сил та власних коштів міський голова витратив на те, щоб за­побігти проникненню в місто епідеміологічних захворювань. За це він був нагороджений миколаївським комендантом генерал - майором Вяземським похвальним свідоцтвом. Зразкову служ­бу П. Турчанінова на посаді міського голови яскраво підтвер­джують й атестати про кращі казенні підряди, свідоцтва про сумлінну працю, отримана у подарунок дача на доволі солідну суму грошей. У 1799 р. він був нагороджений золотою медал­лю за сумлінну діяльність у миколаївському муніципалітеті, а разом з нею отримав «монаршее благоволение».

Найкращими доказами його порядності та старанної праці можуть слугувати листи миколаївських городян, в яких Пе­тру Турчанінову надавалась така характеристика: «<...с начала открытия в городе Николаеве Ратуши, находясь в настоящей должности городского головы, установил во всем порядок что до благоустройства города относилось надлежащим порядком, и ревностным отправлением его отличил себя столько, что отдали ему должную справедливость в уважении» [11, с. 3-4].

Іншим прикладом надзвичайно чесної та працьовитої осо­бистості може слугувати Андроссов І. І., який також не був уродженцем Південної України, але став одним з найпалкі - ших прихильників міського самоврядування. Народився в м. Брянськ (Орловська губернія) приблизно у другій половині

XVIII ст. Грамоті навчився від батька, який займався торгів­лею. Розпочав працювати у канцелярії Брянського міського магістрату. Після шестирічної діяльності переїхав займатися торгівлею до Єлисаветграду, де й одружився на Синєвській

Анні Герасимівні. Згодом родина переїхала на проживання до Одеси і розпочала займатися торгівельною діяльністю.

У 1797 р. був обраний ратманом до міського самоврядуван­ня, де помітив безліч зловживань. У своїх скаргах він викривав протизаконні дії працівників канцелярії муніципалітету і став першим місцевим реформатором, оскільки після його доносів діяльність магістрату була приведена у відповідність до літери закону.

У 1801 р. був обраний ратманом реформованого магістрату, а в період 1802-1806 рр. виконував обов’язки першого бур­гомістра. Виконував обов’язки старанно і сумлінно, за що у 1808 р. громадськість Одеси довірила йому посаду Міського Го­лови. На цій посаді він був нагороджений: похвальним листом від міської громадськості; рескриптом дюка де Рішельє видана грамота за сумлінну і чесну працю від 22.07.1811 р.; Імператор Олександр I подарував йому золоту медаль на червоній стрічці.

Після завершення строку перебування на посаді Міського Голови Андроссов І. І. не полишив громадської діяльності. Так, з 1813 р. приймав участь у міській продовольчій комісії, а під час епідемій чуми в Одесі рятував людей. У 1830 р. завершив громадську діяльність, придбав хутір і розпочав займатися хлібопашеством. Ця діяльність не принесла йому успіху ні в моральному, ні в економічному плані. В 1838 р. був вбитий розбійниками по дорозі на власний хутір у Кривій Балці [12, с. 1-8].

Ще однією постаттю, яка привертає дослідницьку увагу, є Степан Чайковський. Народився він 1776 р. у родині вільно­найманих робітників, місце народження невідоме. Кар’єру роз­почав у Катеринославській канцелярії з 2 липня 1789 р., тобто у 13 років. Працівником себе виявив сумлінним і старанним, за що і був нагороджений губернським регістратором 15 лис­топада 1789 р. У катеринославській поштовій конторі почав працювати з 14 серпня 1791 р., а через 4 роки був переведений на службу у миколаївську поштову контору, де також був на­городжений за чесну працю губернським регістратором 2 січня 1801 р.

С. Чайковський був обраний діловодом у міський Магі­страт 17 липня 1802 р. На цій посаді за старанну працю та вислугу років він був двічі нагороджений і переведений на роботу до Магістрату секретарем 28 квітня 1815 р. Працю­вав чесно та сумлінно, хабарів не брав. Керівництво відмі­чало його здібності до кар’єрного росту, але можливостями він не скористався, коли декілька разів проходив атестацію у губернського секретаря. За багато років служби у міському самоврядуванні Миколаєва жодного разу С. Чайковський не брав відпусток, лікарняних, працював без обідньої перерви та, навіть, дуже часто понаднормово. Багато грошей також не заробив, жив із великою родиною на річну заробітну платню у 400 карб.

Родина його була незаможною. Був одружений, мав одного сина, який перебував на службі в Чорноморському флоті, та б доньок. Старша донька Катерина одружилася 1821 р. з чи­новником 9 класу Ховжуновим. Донька Олександра — 1829 р. з канцеляристом Левуцьким, Марія одружилась з колезьким регістратором Максимовичем у 1831 р., а дві молодші доньки (Євгенія та Софья) виховувалися матір’ю. Діти отримали лише родинне виховання та навчання, оскільки грошей не було на здобуття освіти в учбових закладах.

Сам С. Чайковський пропрацював у миколаївському Магі­страті до 26 червня 1826 р. та звільнився за власним бажанням (оскільки стан здоров’я не дозволяв залишатися на службі). Від Миколаївського та Севастопольського військового губерна­тора адмірала Грейга 25 січня 1833 р. надійшло прохання до Міської Думи виплатити пенсію вдові працівника Магістрату, титулярного радника Марії Чайковській з двома доньками. Му­ніципалітет із співчуттям віднісся до горя і погодився випла­тити річну заробітну платню у сумі 400 карб., але за браком коштів було сплачено лише 300 карб., не дивлячись на те, що С. Чайковський майже все життя віддав службі миколаївсько­му самоврядуванню [13, с. 1—14].

Одеські бургомістри, купці другої гільдії Б. Картамишев та В. Харламов як працівники міського самоврядування представ­лені не тільки старанними, чесними та сумлінними працівни­ками муніципалітету, але і визначними меценатами.

Боніфацій Іванов Картамишев народився 1792 р. в Одесі в купецькій родині. У спадок від батька отримав будинок у 1 частині, 2 кварталі в м. Одесі. Працюючи у муніципалітеті та займаючись торгівлею, придбав ще один будинок та 2 торгі - вельні лавки, хутір у передмісті Одеси та будинок в Аккермані. Власну кар’єру в одеському Магістраті Б. Картамишев розпо­чав з 1823 р., збирав податки за квартплату. У 1828 р. він був обраний депутатом для збору припасів для армії, одночасно продовжував збирати податки за квартирну плату. З 1829 р. перебував на службі у міському самоврядуванні по нагляду за торгівлею. Під час епідемії чуми в Одесі Б. Картамишев як во­лонтер працював комісарським помічником та за власний кошт купував для людей необхідні речі і медикаменти. За сумлінну працю та допомогу людям[†] Новоросійським та Бессарабським генерал-губернатором М. С. Воронцовим він був тричі нагоро­джений. Чотири роки, з 1 січня 1830 р. до 1 січня 1834 р., працював на посаді ратмана міського Магістрату; у 1835 р. був членом Тимчасового Магістрату[‡].

З 2 січня 1836 р. до 1 січня 1839 р. Б. Картамишев працю­вав на посаді бургомістра. За надання допомоги бідному на­селенню міста він був на доброму рахунку у градоначальника та генерал-губернатора, користувався щирою повагою серед одеситів. Пропонували Б. Картамишеву і високі посади в ад­міністративних установах, але він відмовився, оскільки хотів бути ближче до людей, яким необхідна допомога. За визначні заслуги у роботі міського самоврядування був нагороджений у Думі 25 січня 1836 р.

Родинне життя його було дуже щасливим, був одружений, мав п’ятьох синів та трьох доньок: Олександр — служив ко­лезьким секретарем у канцелярії військового губернатора графа Толстого; Костянтин був студентом Харківського університету; Іван та Микола навчалися в приватному пансіоні Золотова, а молодший Петро та доньки Олександра, Агрифіна, Олена ви­ховувалися батьками.

У період перебування на посаді бургомістра Б. Картамишев не шкодував здоров’я, грошей та власних сил для допомоги одеситам і виявився справжнім меценатом. Він купував необ­хідні речі для приказу суспільної опіки, за що був обраний чле - ном Одеської Ради. Цілий рік (з 1837 р. по 1838 р.) бургомістр приймав участь у лікуванні постраждалих від чуми одеситів, за що був обраний членом міського будинку бідних. Усіма своїми заслугами він ніколи не хвалився і не вимагав від адміністрації компенсування витрат, за що від генерал-губернатора отримав «признательную благодарность». Найвищою для нього наго­родою, яка виразила всі заслуги у сфері міського самовряду­вання та меценатства, стала золота медаль, яку він отримав 22 жовтня 1838 р [14, с. 1—3].

По-іншому склалася доля ще одного купця другої гільдії, працівника самоврядування Одеси В. Харламова, який також був заможним меценатом, але не мав родинного щастя.

Володимир Харламов 1795 р. народження також походив з родини одеських купців. Батьківського спадку не отримав, тому з дитинства покладався лише на власні сили. За час своєї діяльності на різних міських посадах та в торгівельній галузі він придбав собі та дружині, яка також від батьків спадку не отримала, по 2 будинки. Проте відносини у подружжя не скла­лися, оскільки дітей в них не було.

Кар’єру у міському самоврядуванні розпочав у 1823 р., зби­рав податки. З 1825 р. по 1827 р. працював міським старостою, одночасно готуючи продовольчі запаси для армії.

З 1828 р. В. Харламов розпочав меценатську діяльність і був помічником комітету з благоустрою лікарень для військових. У 1835 році також був членом Тимчасового Магістрату. Для градоначальника та Новоросійського генерал-губернатора він зробив багато корисних справ, за що постійно отримував від них нагороди. З 1836 р. почав благодійну діяльність на користь православної церкви, робив подарунки (грошима та корисними речами) одеським та київським церквам та монастирям, за що Синод виявив йому «Святейшее благоволение».

В. Харламов з січня 1836 р. був обраний на посаду бургомі­стра Магістрату. За значні пожертви на благоустрій одеських церков та за подарунки церковним вихованцям він був нагоро­джений золотою медаллю на Аннінській стрічці. На користь київських семінаристів бургомістр зробив значні пожертви та подарунки. Одночасно з цими благодійними заходами протягом 1837-1838 рр. допомагав у лікуванні хворих чумою, за що був нагороджений золотою медаллю «в петлице на Александров - ской ленте», яка йому була вручена від Новоросійського та Бессарабського генерал-губернатора.

Робота у міському самоврядуванні була завершена 1 січня 1839 р., коли йому запропонували більш високу посаду у Чор­номорському відомстві [14, с. 4-7].

Звичайно, не всі діячі муніципалітетів старанно виконували свої обов’язки. Були відомі випадки, коли обрані на посаду взагалі не з’являлись в присутствія і їх розшукували жандар­ми, купці намагались різними засобами уникнути громадських обов’язків (вигідніше було займатися торгівлею), міщани пи­сали відмови, ремісники взагалі мало цікавилися роботою у міському самоврядуванні.

Нерідкими були випадки, коли працівники муніципалітетів хотіли працювати, але їм заважали формальними та бюрокра­тичними засобами. Так, наприклад, секретар григоріопольсько - го самоврядування Ф. Торпанов мав бажання чесно виконувати свої обов’язки, за що і був жорстоко побитий поліцмейстером Погоржельським. Довгих чотири роки (1831-1834 рр.) вирішу­валася справа у херсонському суді і лише скарга Ф. Торпанова Міністру юстиції Д. Дашкову, в якій він зазначав: «...не только доведен до разорения, но и до последней степени бедствия», дозволила зрушити справу з місця. У херсонському суді справа була визнана «тянущейся» та невирішеною [15, с. 2].

Відомими і досить поширеними були випадки, коли діячі міського самоврядування за рахунок громадських інтересів на­магалися вирішити власні проблеми, декого за це карали за за­конами і вони несли відповідальність. Наприклад, двоє діячів самоврядування зняли 3528 карб. з міського бюджету нібито на користь приказу суспільної опіки, а насправді використали їх на власні потреби, за що судом були покарані на декілька ро­ків виправних робіт [16, с. 2-4]. Але нерідкими були випадки, коли особи зазнавали покарання, а через деякий час вони від­працьовували корисними справами свої злочини та отримували пробачення. Зокрема, секретар одеського Магістрату титуляр - ний радник Каліо отримав дві догани[§], та згодом він виправив­ся, допомагаючи купцям і міщанам корисними справами. За підтримки градоначальника Одеси розпорядженням Державної Ради від 2 грудня 1834 р. догани з секретаря Каліо були зняті [17, с. 4-7].

У досліджуваний період більшість діячів органів управління були переконані, що добре написаний, «справедливий» закон здатний уберегти від помилок і головна задача полягала лише в суворому його дотриманні [20, с. 38], вірили в те, що у разі помилки можна уникнути покарання і почати усе заново з «чи­стого аркуша» [21, с. 42], вважали, що навіть найгарніший працівник може зрозуміти народні потреби тільки за допомо­гою раптової перевірки з боку адміністрації [22, с. 32].

Проте, як ми бачимо з прикладів, наведених вище, завжди знаходилися особи, які чесно, старанно та сумлінно викону­вали свої обов’язки перед громадськістю, власним прикладом демонструючи, що попри всі негаразди людина може бути ру­шієм людських відносин, модернізації та найголовніше — ви­разником кращих духовних сил.

Представлені діячі міського самоврядування відрізняються за походженням, сімейним станом, матеріальним становищем та іншими характеристиками, але в них було спільне бажання і можливість працювати на користь громадськості, і вирізняли їх поміж інших не формалізм, не бюрократизм, а саме людя­ність по відношенню до вирішення справ.

Громадське піднесення, що охопило міста Південної Украї­ни у середині XIX ст., та міська реформа 1870 р. дали поштовх до пожвавлення роботи муніципалітетів, консолідації діячів самоврядування для вирішення громадських проблем, муніци­палізації міської власності, усвідомлення місцевими представ­никами важливості та необхідності модернізації громадського побуту.

В історії відомо багато прикладів відданих своїй роботі муні­ципальних діячів, які весь час напружено працювали над удо­сконаленням міського буття. їх образи цікаві універсальним характером діяльності, присвяченням всього свого життя по­ліпшенню міського життя. Вони були активними учасниками дискусій у залах Міських Дум, людьми з енциклопедичними знаннями, письменниками, публіцистами, меценатами, члена­ми Державних Дум. Звичайно, в рамках однієї роботи немож­ливо розкрити весь спектр муніципальної діяльності, тому нам доведеться продовжити роботу в даному напряму у подальших публікаціях, адже період кінця XIX — початку XX ст. нероз­ривно пов’язаний з іменами громадських діячів, яких сучасни­ки називали «отцами города».

Джерела та література

1. Горловский Д. Н. Итоги двадцатипятилетия Херсонского само­управления. Краткий историко-экономический очерк города Хер­сона. — Херсон:. Тип О. Д. Ходушиной, 1896. — 97 с.

2. Комарницкий А. Исторический очерк общих гражданских учреж­дений Новороссийского края // Годичный акт в Ришельевском ли­цее. — Одесса, 1849. — 21 июня. — С. 3-70.

3. Гессен Ю. И. Городское общественное управление и евреи // Вестник права. - 1904. — Декабрь. — Кн. X. — С. 68-91.

4. Ге Г. Н. Исторический очерк г. Николаева при устье Ингула (1790-1890). — Николаев: Русская тип., 1890. — 122 с.

5. Велихов Л. А. Основы городского хозяйства. — М.: Госиздат., 1928. — 467 с.

6. Государственные учреждения России в XVШ-XIX в.: (Законодательные материалы): Справ. пособие / Подгот. к печ.

А. В. Чернов / М-во высш. и средн. спец. образования РСФСР. — М.: Моск. гос. ист.-архивный ин-т, 1960. — 579 с.

7. Дворянская империя XVIII века: (Основные законодательные акты): Сб. документов / Сост. М. Т. Белявский / М-во высш. и средн. спец. образования РСФСР, Науч.-метод. кабинет по заоч. обуч. при Моск. гос. ун-те имени М. В. Ломоносова. — М.: Изд-во Моск. ун-та, 1960. — 224 с.

8. Зленко Г. Павло Зелений — одеський міський голова і літера­тор // Київська старовина. — 1997. — № 6. — С. 106-111.

9. Левченко. Л. Взаємовідносини військових губернаторів з місце­вим самоврядуванням Миколаїва у XIX ст. / Історія. Етногра­фія. Культура. Нові дослідження. III Миколаївська обл. краєзн. конф. — Миколаїв: Атол, 2000. — С. 100-103.

10. Левченко Л. Історія Миколаївського губернаторства. — Микола­їв. — 2010. — 297 с.

11. Державний архів Херсонської області (далі — ДАХО). — Ф. 14. — Оп. 1. — Спр. 455. — 4 арк.

12. Галаган Н. И. Памяти одного из общественных деятелей г. Одессы И. И. Андроссова. Одесса.: Экономическая типография, — 1895. — 8 с.

13. ДАХО.

— Ф. 14.

— Оп. 1.

— Спр. 1579.

— 14 арк

14. ДАХО.

— Ф. 14.

— Оп. 1.

— Спр. 1654.

— 7 арк.

15. ДАХО.

— Ф. 14.

— Оп. 1.

— Спр. 1336.

— 3 арк.

16. ДАХО.

— Ф. 14.

— Оп. 1.

— Спр. 1391.

— 5 арк.

17. ДАХО.

— Ф. 14.

— Оп. 1.

— Спр. 1553.

— 11 арк

18. ДАХО.

— Ф. 14.

— Оп. 1.

— Спр. 1528.

— 6 арк.

19. ДАХО. — Ф. 14. — Оп. 1. — Спр. 1654. — 7 арк.

20. Російський державний історичний архів (далі — РДІА). Ф. 1263. — Оп. 6. — Спр. 101. — 78 арк.

21. РДІА. — Ф. 1263. — Оп. 6. — Спр. 93. — 83 арк.

22. РДІА. — Ф. 1263. — Оп. 6. — Спр. 67. — 69 арк.

Анотації

Черемисин А. В. Деятели городского самоуправления Южной Украины конца XVIII века — 1870 г.

В данной статье рассматривается деятельность сотрудников городского самоуправления Южной Украины конца XVIII столе­тия — 1870 г. На индивидуальных примерах освещаются их жела­ние и способность к работе, выполнению служебных обязанностей, меценатские мероприятия, характерные черты управленческой де­ятельности и культура организации муниципальной работы. Сде­ланы выводы относительно социально-профессионального портрета деятелей городского самоуправления южноукраинского региона указанного периода.

Cheremisin A. V. The city self-government workers in the South­ern Ukraine in the end of XVIII century — 1870.

In the article the activity of workers of municipalities of the Southern Ukraine the end of the XVIII century — 1870 is considered. The characteristic lines of administrative activity and culture of the organisation of municipal work, their desire and ability to work, per­formance of official duties, charitable actions and revealed on the in­dividual examples. Conclusions concerning the social and professional portrait of figures of city self - government of the South Ukrainian region of this specified period are drawn.


Похожие статьи