Головна Історія Інтелігенція і влада ІСТОРІЯ ДОСЛІДЖЕННЯ КАЛЕНДАРНО-СВЯТКОВОЇ ОБРЯДОВОСТІ УКРАЇНЦІВ (ХІХ — XX СТ.)
joomla
ІСТОРІЯ ДОСЛІДЖЕННЯ КАЛЕНДАРНО-СВЯТКОВОЇ ОБРЯДОВОСТІ УКРАЇНЦІВ (ХІХ — XX СТ.)
Історія - Інтелігенція і влада

T. В. Тхоржевська

На сучасному етапі розвитку України важливого змісту на­буває відродження духовності, національної культури. Протя­гом останніх п’ятнадцяти років триває активний процес відро­дження етнічних традицій, які довгий час зберігались лише на рівні колективної пам’яті. Це перш за все стосується традицій, які належать до галузі духовної культури, одною з головних ознак якої є відсутність матеріалізованих результатів. Зокре­ма, “обрядові дії існують лише в момент їх безпосереднього відтворення, отже в періоди між актами відтворення вони існу­ють лише у свідомості виконавців” [1]. Регенеративні процеси тривають в тому числі в календарно-святковій обрядовості на­родів України.

Категорія “свято” протягом достатньо великого часу приве­ртає до себе увагу етнологів, істориків, культурологів, соціоло­гів. У різних контекстах досліджувались проблеми походження свят, їхньої класифікації, структури, функціонування, транс­формацій в окремих культурних спільнотах.

Свято завжди пов’язано із цінностями конкретного колек­тиву, соціальної групи, етносу, нації. Причому сам принцип, правило існування групи, розуміється як цінність, хоча над ним є філософська або релігійна надбудова [2]. Для того, щоб свята виникали й продовжували існувати, група, що святкує, мусить мати спільні цінності, які для неї настільки важливі, що вимагають пошани за допомогою інституту свята.

Виходячи з цього, актуальним є звернення до традицій­них святкових комплексів українців, дослідження механізму функціонування традицій та впровадження інновацій, з'ясу­вання вартісних орієнтацій сільського населення окремих регіонів.

Метою даної роботи є дослідження одного з аспектів означе­ної загальної проблеми — історії дослідження календарно-свя­ткової обрядовості українців протягом XIX — XX ст.

Вивчення календарної обрядовості українців протягом XIX ст. тривало у контексті загального збирання етнографічних матеріалів. Осередком культурного й наукового життя України з 1805 р. стає Xарківський університет, в якому починає фо­рмуватися метод порівняльного аналізу в народознавстві, що знаходить відбиток у працях Г. Успенського, I. I. Срезневсько - го, К. М. Сементовського [3].

Початок систематичного збирання матеріалів пов'язаний з ім'ям М. О. Максимовича. Безпосередньо календарної обрядо­вості стосується його праця “Дни и месяцы украинского се­лянина” [4]. Тут подається опис окремих свят, починаючи з березня, наводяться тексти пісень. Багато уваги автор приділяє зокрема весняним іграм й танкам. Максимович критично ста­виться до робіт прихильників “офіційної народності”, наголо­шує на наявності багатобожжя в давніх слов'ян.

В 40 - х рр. XIX ст. у зв'язку із відкриттям університету, осередок української етнографії перемістився до Києва [5]. До гуртка аматорів етнографії, що склався при Київському уні­верситеті на чолі з М. О. Максимовичем, в цей час примкнули М. I. Костомаров, О. В. Маркевич та інші.

Збирання етнографічних матеріалів триває із підвищеною інтенсивністю після утворення Російського Географічного То­вариства (РГТ), дійсними членами якого були обрані М. Мак­симович та М. Рігельман; членами-співробітниками — М. Ма­ркевич, А. Метлинський, О. Афанасьєв-Чужбинський [6].

У 40-50-і рр. біля вказаних осередків поступово з'являєть­ся велика кількість описових матеріалів, які містять в тому числі й дані про календарно-святкові комплекси. Згодом це відображається у деяких публікаціях — П. С. Єфіменко ви­дає “Сборник малорусских заклинаний” [7], Афанасьєв-Чу­жбинський — “Поездку в Южную Россию” [8], М. Марке­вич — “Обычаи, поверья, кухня и напитки малороссиян” [9]. В зазначених роботах містяться у тому числі й деякі відомості з питань календарно-святкової обрядовості, хоча вона не була основним предметом дослідження.

Доба накопичення етнографічних матеріалів створила під­ґрунтя для теоретичних розробок. У 60-ті рр. формується “мі­фологічна” концепція — зведення всієї системи світоглядних уявлень до опоетизованої стародавньої міфології. Серед дослід­ників української обрядовості цей напрям було репрезентовано О. О. Потебнею [10] та М. І. Костомаровим [11]. Зокрема, в контексті дослідження української каледарно-святкової обря­довості привертає увагу розділ “Праздники языческих славян” у “Слов'янській міфології” М. І. Костомарова. Автор доводить, що “слов'яни розташовували свої свята відповідно трьом різ­новидам діяльності — засіяти, убрати, приготувати”. Виходя­чи з цього, він виділяє три великих давньослов'янських свя­та — весни, жнив, зимове; і вважає, що всі обрядодії сучасних слов'ян — залишки цих трьох свят.

Окремо від міфологічних концепцій серед робіт середини

ХІХ ст., які стосуються досліджуваної проблеми, стоїть праця К. Шейковського “Быт подолян” [12]. Автор торкається, зок­рема, питання весняних ігор, докладно описує гаївки та ігри з різних частин Поділля, доводить відмінність українських пі­сенних текстів від російських. Привертає увагу його підхід до аналізу обрядових дій. В “доісторичній добі кожного народу” він виділяє декілька ступенів розвитку: аморфізм, некроман - тизм, натуралізм, який розподіляється на астралізм, літомор - фізм, фітоморфізм, зооморфізм, антропоморфізм; і наполягає на тому, що обрядодії треба “аналізувати до атомів”, розподі­ляючи ці атоми відповідно до культів кожного ступеня. Отже, можна відзначити вже в середині ХІХ ст. спробу структурного підходу до аналізу обрядовості.

У 70-90-х рр. ХІХ ст. етнографічні дослідження в галузі обрядовості базувалися навколо трьох осередків, що утвори­лись ще в попередні часи — Південно-Західного відділу РГТ, Київського та Харківського університетів. У відділі працювали М. П. Драгоманов, В. Б. Антонович, П. П. Чубинський; в Хар­ківському університеті — М. Ф. Сумцов [13]. Для дослідження питань календарно-обрядових комплексів певне значення має праця П. П. Чубинського “Труды этнографическо-статисти­ческой экспедиции в Западно-Русский край” [14], яка подає докладні відомості про свята, ігри, хороводи, наводить текс­ти обрядових пісень й обрядові діалоги. В контексті вивчення календарно-святкової обрядовості українців це перша робота, яка містить настільки детальний опис обрядодій.

У теоретичному плані варто відзначити роботу М. Сумцова “Культурные переживания” [15]. Автор застосував метод “пе­режитків”, “споминів”, під якими розумів “залишки давніх форм побуту й культури”, які він намагався реконструювати, зокрема в обрядодіях. Наприклад, з приводу “гри в короля” він зазначав: “у грі відбиваються спомини такого роду, коли князі втручалися до родинного життя народу. Ці спомини лег­ко могли перейти у дитячу гру, як багатовікове предання, що переходило від старшого покоління до молодшого у вигляді іс­торичних розповідей, пісень, анекдотів. Протягом часу зникли розповіді цього роду, але утрималось механічне відновлювання їх у грі” [16]. Слід підкреслити звернення автора до проблеми трансформації обрядових комплексів, в чому виявляється пев- ною мірою його належність до еволюціонізму.

Велику кількість описових матеріалів подають також “Этно­графические материалы, собранные в Черниговской и соседних с ней губерниях” Б. Д. Грінченка.

Крім монографічних праць наприкінці XIX ст. друкувалось багато матеріалів з описами окремих українських свят та обря- додій в періодичних виданнях “Київська старовина”, “Живая старина” та інших. Це, наприклад, розробки Н. Коробки [17], X. Ящуржинського [18], В. Боцяновського [19]. Велика кіль­кість етнографічних матеріалів, головне, пісенних, протягом другої половини XIX ст. була опрацьована й частково надруко­вана дослідниками підавстрійської України — Я. Ф. Головаць - ким та В. М. Гнатюком [20].

На початку XX ст. етнографічне дослідження українців про­довжується працями П. А. Несторовського [21], Г. О. Булашова [22]; роботою “Украинский народ в его прошлом и настоящем”, виданою колективом авторів (Ф. Корш, О. Шахматов, Ф. Во­лков, М. Грушевський та ін.) [23]. Відомості про свята кален­дарного року подаються, зокрема, у роботі П. Несторовського “Бессарабские русины”.

Значно підвищується зацікавленість питаннями етнографії українців у 20-х рр. XX ст. Збирацька та дослідницька робо­та цього періоду зосереджується навколо Етнографічної комісії ВУАН, результати її друкуються в “Етнографічному віснику”. З питань календарно-святкової обрядовості надруковані статті

С. Терещенкової, В. Білого, Д. К. Зеленіна [24].

Протягом 20-х рр. XX ст. розгортається краєзнавча етногра­фічна діяльність. Зокрема, декілька окремих студій з питань календарної обрядовості українців Одещини містить “Вісник Одеської комісії краєзнавства” [25].

З ґрунтовних праць цього часу привертає увагу “Історія української літератури” М. Грушевського, в якій автор звер­тається до сільськогосподарського календаря, який “був скеле­том, риштуванням, до котрого чіплялись різні акти релігійно - поетичного і громадського життя” [26]. На початку 30-х рр.

XX ст. діяльність вищезгаданих установ припинилась у зв'язку із політичними процесами в радянському суспільстві.

Етнологічні питання, зокрема святкової обрядовості укра­їнців починають привертати знов до себе увагу наприкінці 50-х рр. XX ст. В період 60-80-х рр. результати етнологічних досліджень друкуються в періодичних виданнях (“Народна тво­рчість та етнографія” та ін.), де подаються здебільшого описові матеріали в галузі святкової обрядовості.

Від середини XX ст. в радянській етнологічній літературі з'явилася тенденція розглядати народну традиційну обрядо­вість як матеріал для створення нових радянських свят. Це ро­боти науково-популярного ґатунку, в яких йдеться про вплив радянської колгоспної дійсності на традиційну народну обря­довість; впровадження нових свят, викорінення “шкідливого впливу церковників”. Це, наприклад, роботи О. Ф. Кувеньової “Свята колгоспної України” [27], “Свята та обряди Радянської України” [28] та ін. Означені роботи мали ідеологічне забарв­лення; головними їх тенденціями можна вважати обов'язкове протиставлення Церковної та народної обрядовості, заклик до використання елементів народної обрядовості з метою знищи­ти обрядовість церковну, заклик до створення “рад сприяння утвердженню нових звичаїв при місцевих Радах депутатів”, пропозиція впроваджувати масові народні гуляння, на зразок традиційних під час радянських свят та ін. Зникнення забобо­нів, припинення цікавості до церковних відправ й більшості народних свят розглядалось в якості аксіоми.

Поруч із цим з'являються й теоретичні дослідження з проблем календарно-святкової обрядовості. Зокрема, до питання традиції та імпровізації в народній творчості звертається П. Г. Богати - рьов [29]. Він зауважив, що колектив населеного пункту є цензо­ром традиції. В межах традиційних норм виникає імпровізація. Відтворення по пам'яті веде за собою свідоме чи безсвідоме змі­нювання того, що чув або бачив виконавець [30]. Імпровізацію П. Г. Богатирьов розподіляє на змушену (наприклад, коли забу­та мелодія обрядової пісні) та навмисну (за наміром виконавця). Крім цього, вона може бути підготовленою та випадковою. Далі дослідник виділяє активно-колективні, пасивно-колективні, продуктивні та непродуктивні етнографічні факти.

Питання календарно-святкових комплексів за радянської доби порушувались частково і в контексті дослідження іншої проблематики [31].

Варто також відзначити, що з 60-х рр. починається видання українського фольклорного матеріалу, зокрема пісень календар­ного циклу. Ця робота виконувалась О. І. Деєм, Ф. М. Колес - сою [32]. Певний внесок у дослідження календарної обрядовості мали комплексні етнологічні дослідження окремих українсь­ких регіонів, що здійснювалися Інститутом мистецтвознавства, фольклору та етнології ім. М. Рильського, які були видані зго­дом окремими збірками — “Гуцульщина” [33], “Бойківщина” [34], “Етнографія Києва і Київщини” [35]. З монографічних досліджень можна назвати “Новорічні свята українців” О. Ку - рочкіна [36].

У 90-ті роки в Україні відбувається посилення зацікавлено­сті проблемами етнічної культури, що знаходить свій прояв у багатьох періодичних виданнях, матеріалах конференцій тощо. З'являється декілька монографічних досліджень, присвячених українській етнології взагалі [37]; видаються роботи вчених, що працювали поза кордонами України — К. Сосенка [38],

О. Воропая [39], С. Килимника [40].

Безпосередньо проблем святкових комплексів українців торкаються роботи В. Ф. Мицика [41], І. В. Волицької [42], Ю. Д. Климець [43]. Останні праці використовують в яко­сті методології в тому числі структурний підхід. Зокрема, Ю. Д. Климець в роботі “Купальська обрядовість на Україні” виходить з теоретичних положень структурно-знакового підхо­ду, який формувався протягом XX ст. розвідками К. Леві-Стро - са, Ю. М. Лотмана, Б. Л. Огібеніна, В. Н. Топорова, Є. М. Ме - летинського, В. В. Іванова, Б. Н. Путілова, В. І. Єрьоміної,

H. І. Толстого, С. М. Толстой й розглядає обрядодію як текст, причому під “текстом” розуміється не лише вербальний аспект, а й вся сукупність мовно-річових дій [44].

Наприкінці XX ст. у декількох монографіях поруч з інши­ми питаннями розглядаються й питання трансформації обря­довості на конкретному обрядовому матеріалі. Так, в роботі

I. В. Волицької пропонується концепція, яка заперечує біль­шість попередніх дослідників з приводу гри як “пережитку” колишнього обряду. “Констатація процесу руйнування обря­ду, — зауважує автор, — є передчасною. Ідеологічне забар­влення обряду справді могло змінюватись, як змінювались і конкретно-ігрові форми його виразу, постійною залишається лише його ігрова природа. Ігрова форма ритуальної діяльно­сті залишалася величиною постійною, яка вимірюється ком­плексом перевтілення і дії” [45]. Ю. Д. Климець, розглядаючи трансформацію української купальської обрядовості, зазначає, що вона “йшла по лінії ослаблення її магічного значення і роз­витку символічних, ігрово-демонстраційних моментів. Сила обряду спрямовувалась вже не на природу, а на саму людину і її внутрішній світ, завдяки чому, на думку автора, зростали виховні функції обрядовості [46].

Таким чином, дослідження українських календарно-святко­вих комплексів почалося в першій половині ХІХ ст. в контексті загальної суспільної зацікавленості етнологічною проблемати­кою. На першому етапі (40-60-ті рр. ХІХ ст.) спостерігається романтичне закохання у “народну старовину”; накопичується велика кількість польового матеріалу, в тому числі в галузі ка­лендарної обрядовості, який подавався авторами здебільшого безсистемно. На другому етапі (70-90-ті рр. ХІХ ст.) головними методами дослідження календарно-святкових комплексів, як й інших етнологічних та фольклорних питань, були порівняль­ний та міфологічний. Дослідниками цих напрямків проведено великий обсяг роботи в галузі порівняльного аналізу обрядових дій, зокрема порівняння між слов'янськими народами; цікавим є також розгляд слов'янської та індоєвропейської міфології.

З початком ХХ ст. з'являються теоретичні розробки порівня­льно-історичного характеру; згодом виникають й перші спроби структурного аналізу обрядових дій.

Більшість дослідників зверталась, головне, до питань генези обрядодій, в цьому зв'язку застосовувались різноманітні методи реконструкції. Наприкінці XX ст. розпочалась робота в напря­мку проблем функціонування традицій й виникнення інновацій та причин цього явища у календарно-обрядових комплексах.

Джерела та література

І. Чистов К. В. Традиции и вариативность // СЭ. — 1983. — № 2. — С. 15.

2. Жигульский К. Праздник и культура. — М.: Прогресс, 1985. — С. 73.

3. Токарев С. А. История русской этнографии. — М.: Наука, 1966. — С. 205 — 206.

4. Максимович М. А. Дни и месяцы украинского селянина // Со­брание сочинений. — К.: Типография Фрица, 1877. — Т. 2. — С. 463 — 524.

5. Горленко В. Ф. Нариси з історії української етнографії. — К.: На­укова думка, 1964. — С. 135.

6. Там само — С. 164.

7. Ефименко П. С. Сборник малорусских заклинаний. — М.: Универ­ситетская типография, 1874. — 69 с.

8. Афанасьев-Чужбинский А. С. Поездка в Южную Россию // Собра­ние сочинений. — СПб.: Топпе, 1893. — Т. У11. — 452 с.

9. Маркевич Н. А. Обычаи, поверья, кухня и напитки малоросси­ян. — К.: Час, 1992. — 171 с.

10. Потебня А. А. О купальских огнях и сродных с ними представле­ниях. — М.: Типография Грачева, 1867. — 19 с.; Потебня А. А. О мифическом значении некоторых обрядов и поверий // Чте­ния в императорском ОИИД. — М.: Типография Университета, 1865. — Кн. 2. — С. 1 — 84.; Потебня А. А. Объяснение малорусс­ких и сродных песен. — Варшава: Типография Земкевича, 1887. — Т. 2. — 809 с.

11. Костомаров М. І. Слов'янська міфологія. — К.: Либідь. — 1994. — 384 с.

12. Шейковский К. Б. Быт подолян. — К.: Типография Давиденко, 1860. — Т. 1. — Вып. 1. — 71 с.

13. Токарев С. А. История русской этнографии. — М.: Наука, 1966. — С. 317.

14.Чубинский П. П. Труды этнографическо-статистической экспеди­ции в Западно-Русский край. — СПб., 1872. — Т. 3.

15. Сумцов Н. Ф. Культурные переживания. — К.: Типография Кор - чак-Новицкого, 1890. — 408 с.

16. Там само. — С. 148.

17. Коробка Н. Песни Каменецкого уезда Подольской губернии // ЖС. — 1895. — № 1. — С. 71 — 83.

18. Ящуржинский Хр. Весенние хороводы, игры и песни // Киевская старина. — 1889. — Вып. 5 — 6. — С. 621 — 626.

19. Боцяновский В. Веснянки, петривки и купальные песни // ЖС. — 1894. — Вып. 1. — С. 83 — 89.

20. Гнатюк В. М. Вибрані статті про народну творчість. — К.: Наукова думка, 1966. — 245 с.

21. Несторовский П. А. Бессарабские Русины. — Варшава: Сатурн, 1905. — 176 с.

22. Булашев Г. О. Украинский народ в своих легендах, религиозных воззрениях и верованиях. — К.: Типография Императорского уни­верситета, 1909. — Вып. 1. — 515 с.

23. Украинский народ в его прошлом и настоящем / Ф. Корш, О. Шах­матов, Ф. Волков и др. — СПб.: Типография Общественная польза, 1914. — Т. 1. — 360 с.; Украинский народ в его прошлом и на­стоящем / Ф. Корш, О. Шахматов, Ф. Волков и др. — Петроград: Типография Общественная польза, 1916. — Т. 2. — 707 с.

24. Терещенкова С. Вірування в сонце // Етнографічний вісник. — 1928. — Кн. 7. — С. 133 — 137.

25. Сікиринський О. В. Звичаї та обряди на Юрія в с. Глибокояр на Одещині // Вісник Одеської комісії краєзнавства. — 1924 р. —

Ч. 1. — С. 23 — 24.

26. Грушевський М. С. Словесність часів нового розселення і пізніших // Історія української літератури. — К.: Либідь, 1993. — Т. 1. — С. 167, 227.

27. Кувеньова О. Ф. Свята колгоспної України. — К.: Знання, 1963. — 40 с.

28. Свята та обряди Радянської України / О. Ф. Кувеньова, О. М. Кра­вець, Т. Д. Гірник, В. Г. Зінич. — К.: Наукова думка, 1971. — 271 с.

29. Богатырев П. Г. Активно-коллективные, пассивно-коллективные, продуктивные и непродуктивные этнографические факты // Во­просы теории народного искусства. — М.: Искусство, 1971. — С. 384 — 386; Богатырев П. Г. Традиция и импровизация в на­родном творчестве // Вопросы теории народного искусства. — М.: Искусство, 1971. — С. 393 — 399.

30. Богатырев П. Г. Активно-коллективные, пассивно-коллективные, продуктивные и непродуктивные этнографические факты // Во­просы теории народного искусства. — М.: Искусство, 1971. — С. 384.

31. Артюх Л. Ф. Народне харчування українців та росіян. — К.: Нау­кова думка, 1982. — 112 с.

32. Дей О. І. Звичаєво-обрядова поезія трудового року // Ігри та піс­ні. — К.: АН УРСР, 1963. — С. 7 — 50; Колесса Ф. М. Фолькло­ристичні праці // Твори. — К.: Наукова думка, 1970. — Т. 3. — 412 с.

33. Гуцульщина. Історико-етнографічне дослідження / П. І. Арсенич, M. І. Базак, 3. Є. Болтарович та ін. — К.: Наукова думка, 1987. — 470 с.

34. Бойківщина. Історико-етнографічне дослідження. — К.: Наукова думка, 1983. — 304 с.

ЗБ. Етнографія Києва і Київщини. Традиції і сучасність / Л. Ф. Артюх,

Н. К. Гаврилюк, В. Ф. Горленко. — К.: Наукова думка, 1986. — 271 с.

36. Курочкін О. В. Новорічні свята українців. Традиції і сучасність. — К.: Наукова думка, 1978. — 191 с.

37. Пономарьов А. П. Українська етнографія. — К.: Либідь, 1994. — 317 с.

38. Сосенко К. Різдво-коляда і щедрий вечір. — К.: Український пись­менник, 1994. — 286 с.

39. Воропай О. Звичаї нашого народу. — К.: Оберіг, 1991. — Т. 1. — 450 с.; Воропай О. Звичаї нашого народу. — К.: Оберіг, 1991. — Т. 2. — 440 с.

40. Килимник С. Український рік у народних звичаях в історичному освітленні. — К.: Обереги, 1994. — Кн. 1. — 395 с.; Килимник С. Український рік у народних звичаях в історичному освітленні. — К.: Обереги, 1994. — Кн. 2. — 525 с.

41. Мицик В. Ф. Свята сонячного циклу. — К.: Знання, 1991. — 48 с.

42. Волицька І. В. Театральні елементи в традиційній обрядовості українців Карпат. — К.: Наукова думка, 1992. — 139 с.

43. Климець Ю. Д. Купальська обрядовість на Україні. — К.: Наукова думка, 1990. — 143 с.

44. Толстой Н. И., Толстая С. М. К реконструкции древнеславянской духовной культуры // Славянское языкознание. — М.: Наука, 1978. — С. 371.

45. Волицька І. В. Вказана праця. — С. 8.

46. Климець Ю. Д. Вказана праця. — С. 106 — 110.

Анотації

Тхоржевская Т. В. История исследования календарно-празд­ничных комплексов украинцев (XIX — XX вв.).

В данной статье речь идет об этнографическом изучении укра­инцев; в частности об исследовании календарно-праздничных ком­плексов на протяжении ХІХ — XX веков.

Thorzhevskaya T. V. The history of the Ukrainian calendar-cel­ebratory complexes studies (XIX — XX).

This article is devoted to the ethnographic studies of the Ukrain­ian population; in particular to the investigation of the calendar-cel­ebratory complexes during XIX — XXth centuries.


Похожие статьи