Головна Історія Інтелігенція і влада ПРОФЕСІЙНИЙ ПОРТРЕТ ДІЯЧІВ МІСЬКОГО САМОВРЯДУВАННЯ ХЕРСОНА НА РУБЕЖІ XIX-XX СТОЛІТЬ
joomla
ПРОФЕСІЙНИЙ ПОРТРЕТ ДІЯЧІВ МІСЬКОГО САМОВРЯДУВАННЯ ХЕРСОНА НА РУБЕЖІ XIX-XX СТОЛІТЬ
Історія - Інтелігенція і влада

О. В. Черемісін

Ключові слова: Південна Україна, міське самоврядування, му­ніципалітет.

Ключевые слова: Южная Украина, городское самоуправление, муниципалитет.

Key words: Southern Ukraine, self-garvement, municipality.

Головним завданням сучасного українського державотворен­ня є удосконалення системи державного управління, що по­требує проведення широкомасштабних реформ. їх основна мета має полягати у перетворенні існуючої адміністративної систе­ми в один із визначальних чинників прискорення соціально - економічного розвитку регіонів. Українське суспільство, забезпечуючи ефективну організацію виконавчої влади на цен­тральному та місцевому рівнях управління та формуючи сучас­ну систему місцевого самоврядування, не може не враховувати як новітній світовий досвід державотворення, так і історич­ний, що дає змогу вивчати та аналізувати процес становлення Української держави. Управлінські взаємовідносини минулих епох не зникають безслідно, вони продовжують функціонува­ти в нових суспільних відносинах як успадковані культура та технологія управління, свідомість людей, суб’єктивні права та обов’язки, законність, існуючий правовий порядок тощо.

Дореволюційна історіографія з проблеми міського самовря­дування досить численна. Незважаючи на те, що низка праць (Д. Горловський [1], А. Комарницький [2], Ю. Гессен [3], Г. Ге

[4] та інші) має публіцистичний характер, більшість із них містить широкий матеріал щодо правових норм, основних по­ложень «Жалуваної Грамоти» 1785 року, Міських Положень

1870 та 1892 рр. і практичної роботи органів самоврядування.

У радянській історіографії в окремих, нечисленних, роботах (Л. Веліхов [5], А. Чернов [6], М. Белявський [7] та інші) нада­валася загальна характеристика роботи органів міського само­врядування без ґрунтовного аналізу використання різних форм міської власності окремих регіонів або міст. Це зумовлювалось упередженим негативним ставленням до буржуазного самовря­дування в цілому і до його господарської діяльності зокрема.

У зв’язку з відродженням національного суверенітету, роз­будовою незалежної держави і проведенням широкого спектра реформ в Україні 1990-х років активізувалися наукові пошу­ки та переосмислення історичного потенціалу українського державотворення, у тому числі й багатого історичного досвіду місцевого (міського) самоврядування в роботах О. Головко [8], В. Горбачова [9], Т. Щерби [10], Л. Цибуленко [11] та інших.

Однак, незважаючи на багатство та розмаїття досліджень щодо діяльності міського самоврядування, до сьогодення май­же не розглядалися питання організації діяльності муніципа­літетів на побутовому рівні, ставлення міського населення до гласних тощо.

Метою даного дослідження є спроба відтворення професійно­го портрету гласних муніципалітету, а також охарактеризувати їх погляди, думки, ініціативи.

Реальніше уявити хід минулого, орієнтуватися в подіях до­помагає звернення до матеріалів преси. У періодиці публікува­лися статті щодо діяльності міського самоврядування на ниві благоустрою, статистичні матеріали, історичні описи. У них найперше друкувалися офіційні відомості щодо міського само­врядування, подавався аналіз фінансово-економічної діяльнос­ті міста, дані про розвиток господарства, інформація про склад гласних, результати виборів, стенограми засідань муніципалі­тету, конкурсні оголошення та інше. Зважаючи на ці моменти, аналіз професійної діяльності було здійснено на основі даних періодичної преси.

Пересічну людину, яка вирішила завітати на засідання Міської Думи, неприємно вражало довге очікування відкрит­тя роботи муніципалітету. Повільно і неквапливо збиралися до роботи гласні, поки не набереться їх необхідна кількість (кво­рум), і згодом міський голова дзвоником скликав всіх зібрати­ся і оголошував засідання Міської Думи відкритим. Херсонці поважно називали гласних муніципалітету «батьками міста» і були постійно вкрай незадоволені їх повільною роботою на засіданнях, коли монотонно зачитувалися доповіді, рідко від­бувалися дебати і можна було тільки і почути декілька фраз: «приймаємо?» «приймаємо!». Активізація роботи гласних від­бувалась на невеликій кількості питань, пов’язаних з портом, водопроводом та каналізацією, скаргами тощо. Абсолютний ін­диферентизм міських гласних проявлявся при розгляді питань щодо залізної дороги, дніпровського гирла, культурно-масових заходів. Відчувалось таке ставлення ніби мова йде про непо­трібні справи для міста [12, с. 2].

Активних учасників у роботі Міської Думи було небагато, від 10 до 17 гласних, всі інші являли собою інертну масу, яка докладала неймовірні, просто «героїчні» зусилля лише мовч­ки засідати. Характерна особливість більшості міського пред­ставництва — зберігання повної тиші на засіданнях муніципа­літету, які в народі отримали назву «группа молчальников». Однак, коли питання торкалися їх особистих інтересів, відбу­валась і активізація роботи. Так, наприклад, за чотири роки гласний С. Костилєв виступав всього два рази на засіданнях муніципалітету: перший раз про проведення водопроводу по вулиці Михайлівській, де розташовувався його будинок; дру­гий раз, коли мова зайшла про вільне торговельне місце на вулиці Адміралтейській, яке він забажав придбати. Звичайно,

С. Костилєв був одним з найстарших представників міського самоврядування і за віком вже не міг енергійно брати участь у роботі муніципалітету, але раніше (до 1900 р.) був надзвичайно корисним міським представником.

Гласний І. І. Корбуль, завжди мовчазний на засіданнях, по­стійно по завершенні роботи зазначав, що він проти збільшен­ня оціночного збору, чим нагадував давньоримського сенатора Катона [13, с. 2].

Депутат Н. І. Спозіто постійно докладав неймовірних зусиль, щоб просто висідити засідання і за чотири роки сказав з місця лише одну фразу, що вважає за необхідне збільшити орендну платню за пристань. Гласний Є. І. Вадон лише двічі за чотири роки зрадив своїй звичці мовчати на засіданнях під час дебатів про результати діяльності міської комісії з пошуків на міській землі залізної руди та під час розмови про збільшення орендної платні для пристані «Русалка», співвласником якої був. Але депутатам Н. І. Спозіто і Є. І. Вадону слід віддати належне: не­зважаючи на зайнятість власними великими підприємствами, вони знаходили час взяти участь у засіданнях муніципалітету.

Гласний А. Н. Ходушин за своїм майновим станом, розумін­ням особливостей ведення міського господарства, раціональни­ми поглядами на нестатки народної освіти та іншими якостями міг би бути надзвичайно корисним працівником самоврядуван­ня, але, за станом здоров’я, не міг в повній мірі виявити всі свої корисні якості [14, с. 2].

Печатка «героїчного» мовчання на думських засіданнях ле­жала на таких депутатах як П. Я. Білєк, Коник, Г. Серебря­ков, А. Г. Тропін та ін. Можна їх зрозуміти, оскільки вони брали участь у роботі міського самоврядування тільки другу сесію (більше 6 років) і ще не встигли ознайомитися з усіма тонкощами ведення міського господарства. Серед них виділяв­ся гласний П. Я. Білєк, оскільки в роботі різних міських ко­місій проявляв самостійність мислення і здатність відстояти власну точку зору, але зазначені якості не поширювалися на діяльність в засіданнях Міської Думи. Депутат Г. Серебряков був наймолодшим у муніципалітеті на 1900 р. і була надія, що він звикне до статусу міського представника і ще проявить себе, але до 1917 р. цього так і не сталося [15, с. 2-3].

Гласний доктор Бєгун був одним з ініціаторів багатьох про­ектів, наприклад, бажав провести в місті трамвай. Редакції різ­них періодичних видань намагались викрити його діяльність із зловживання посадовими обов’язками та вказати громадськос­ті на недоліки його роботи. Наприклад, він запам’ятався корес­пондентам «Кримського вісника» тим, що разом зі своїми коле­гами напав на працівника цієї газети. Також він став головним ворогом кореспондентів газети «Юг» [16, с. 2].

Цікавий підхід знайшли до депутата Риндзюнського, яко­му подарували торговельне місце на декілька десятків тис. ру­блів, а він, у свою чергу, завжди приєднувався до гласних, які виступали проти збільшення оціночного збору інших питань щодо міського благоустрою.

Таким чином, менталітет міських гласних знаходився на стадії розуміння того, що краще займатися справами, які вима­гають найменшої енергійності, які прості і зрозумілі. Склалось таке враження, що міські діячі ще не вийшли зі стану мислен­ня патріархальності міського життя, коли при вирішенні важ­ливих питань керувалися принципами спорідненості, свояцтва, побратимства, знайомства, коли не розуміли, що міське госпо­дарство вийшло за межі простоти та нескладності, а сучасне життя починає прискорюватися і ставить перед гласними нові завдання, яким вони не відповідали.

Місцева інтелігенція на сторінках періодичної преси завжди ставила питання: «Чим керуються виборці?», — оскільки оби­рають бездіяльних, безініціативних людей у міські гласні. Дати відповідь на це запитання не складно, оскільки менталітет ви­борців керувався простими формулюваннями, що необхідно на­дати необхідну пошану місцевим купцям або заводчикам, інші просто заможні люди або симпатичні виборцям [17, с. 2]. Тому виникали певні групи виборців: «марченковці», «блажковці», «беккеровці» та інші. Міські жителі з недовірою ставилися до ідей, які пропагували кандидати в гласні Міської Думи, і тому підтримували лише окремих, найбільш привабливих (з психо­логічної точки зору діячів) кандидатів [18, с. 2].

Свідомість виборців знаходилась у рамках позиції, що до­бробут міста залежить лише від роботи діячів самоврядування, а від них вимагається лише прийти на вибори і проголосува­ти, тобто не відбулось внутрішнього усвідомлення, що добробут міста залежить саме від міських мешканців. Звідси і низька активність виборців, якщо прийняти до уваги, що в херсон­ських виборах з 1870 р. до 1913 р. брало участь у середньому від 205 до 500 осіб (враховуючи, що загальна кількість меш­канців була в 1870 р. близько 50 тис. чол. (0,82 % виборців від загальної маси населення), а в 1909 р. — 68 тис. чол. (0,6 % виборців), в 1913 р. — 70 тис. чол. (0,3 % виборців). Таким чи­ном, виходить, що активність городян у виборах скоротилася на 0,52 % за 43 роки, причому абсолютна більшість апатич­но ставилась до результатів виборів, і лише меншість (0,01 %) внутрішньо усвідомлювала необхідність раціональної роботи міського самоврядування, оскільки від його діяльності залежав добробут міста [19, 2].

З моменту поширення Міського Положення 1870 р. до 1913 р. в Думі вдалось створити лише ядро працівників са­моврядування, тому місцева інтелігенція бажала за рахунок нових виборів збільшити кількість працьовитих «муніципалів» і тому проводила необхідну агітацію перед виборцями. Але на передвиборних зібраннях помітне було недоброзичливе став­лення міських мешканців до кандидатів у гласні з вищою та спеціальною освітою. Інтелігенції таке ставл взагалі було не­зрозумілим, оскільки для багатьох питань ведення міського самоврядування необхідні були спеціалісти, а більшість міщан їх просто не розуміла. Різними промовами міським жителям намагались пояснити, що варто уважніше ставитися до освіче­них людей (їх було небагато), оскільки за ними було майбутнє міста, але більшість населення не сприймала слова інтелігенції [20, с. 2].

Міські гласні не погоджувались з думкою інтелігенції і різ­ними засобами намагалися пояснити громадськості корисність власної роботи. Насамперед увага зверталася на те, що постій­но запрошуються до роботи муніципалітету відповідні спеці­алісти, а найголовніше, що більше користі від роботи Місь­кої Думи та Управи буде, коли склад не буде змінюватися на нових виборах. Так, наприклад, на виборах 1913 р. міський голова Н. І. Блажков відмовився виставляти свою кандидатуру у гласні нової Думи та приголомшив всіх присутніх, що буде

І надалі виконувати обов’язки міського голови, якщо склад Думи залишиться попереднім [21, с. 2].

Серед найбільш авторитетних, діяльних діячів муніципалі­тету виділялися Д. Горловський, Н. Блажков, М. Беккер та інші. Саме вони були справжніми «батьками міста», постійно брали участь у різноманітних міських комісіях, опікувалися справами міського господарства, благоустрою, проводили різ­ні дебати, просто віддавали весь робочий та вільний час робо­ті самоврядування, довгий час були не тільки гласними, а й міськими головами, а Д. Горловський ще в XIX ст. написав історичну роботу про діяльність херсонського муніципалітету. Саме завдяки їм в Херсоні була побудована залізнична дорога, проведені централізоване водопостачання, каналізація, елек­троосвітлення [22, с. 2].

У цілому, наприкінці XIX — на початку XX ст. у херсон­ському міському самоврядуванні склалося три групи депутатів: прогресивні (брали участь у роботі попередніх скликань Місь­кої Думи), праві (відомі власними громадськими справами) та «вибіркові» (не відомі міській громадськості, але заслуговують на увагу). У міському самоврядуванні ніхто не підтримував двох депутатів від єврейського населення, тому що вони не оби­ралися, а призначалися адміністрацією губернії, і депутати не байдужо ставилися до їх присутності у муніципалітеті, навіть пропагували ідеї серед виборців, що нічого доброго їм ця при­сутність не принесе, оскільки єврейські гласні не несуть перед ними відповідальності. На жаль, херсонських виборців не за­довольняла в повній мірі жодна група, а до більшості гласних було апатичне ставлення. До перших, тому що вони готові були піти на компроміси з будь-ким заради задоволення власних по­треб. До інших, оскільки на них не можна було сподіватися. До третіх, тому що вони не розробили власний план дій [23, с. 1-2].

Більшість депутатів міського самоврядування характеризу­валися відсутністю ініціативності, працьовитості, підприємли­вості. Так, наприклад, у 1899 р. бюджетна комісія рекомендува­ла міській управі збільшити надходження до міського бюджету за рахунок підвищення орендної платні з заводів. Міська Дума відмовилась від проведення зазначеного заходу, оскільки під­няття орендної платні заводам суперечило ідеї, що міське само­врядування підтримує розвиток фабрично-заводської промис­ловості. Наряду з цим Міська Дума доволі суворо ставилась до прохань дрібних ремісників та торговців і збільшувала їм податки, хоча платоспроможність дрібних ремісників та влас­ників заводів годі було і порівнювати [24, с. 1—2].

Відомі інші факти незадоволення діяльністю самоврядуван­ня міським населенням, пов’язані з роботою ломбарда. Він був утворений муніципалітетом і фінансувався з бюджету з метою надання дешевого та доступного кредиту торговцям та ремісни­кам. Звітів ломбарду в оприлюднених щорічних міських фінан­сових відомостях не було з 1897 р., а сам він надавав кредити до 24 % річних, тобто стільки же, як і одеський акціонерний ломбард, про який в народі ходила слава, що він займається здирництвом. Тобто можна констатувати, що дешеві та доступ­ні кредити херсонський ломбард не надавав, за що серед дріб­них торговців та ремісників здобув погану славу [25, с. 1—2].

Звичайно, в Міській Думі знаходились депутати, які за­хищали інтереси працьовитих людей. Таким, наприклад, був гласний С. К. Зайчік (платний юрисконсульт), який багатора­зово ставив питання про скасування платного навчання в місь­ких школах для бідних, зменшення платні за електроенергію тощо. Але він не знаходив підтримки серед колег та міського населення, оскільки за власні юридичні послуги ніколи ціни не зменшував [26, с. 1—2].

Захистом прав домовласників займався також депу­тат С. І. Волохін, який постійно піднімав питання на засідан­нях Міської Думи про зменшення оподаткування для домо­власників та збільшення орендної платні з власників заводів, неодноразово висловлювався проти збільшення прибутків лом­барду (вони становили 9 %, що було дуже багато). Проте також підтримки не знаходив [27, с. 2].

Гласний А. А. Єфанов доволі рідко брав участь у різних ко­місіях, але на засіданнях Міської Думи багато виступав і на­віть підтримував ідею роботи самоврядування в широкому ро­зумінні, але серед населення популярності не здобув, оскільки виступав проти збільшення податків для заможного населення міста [28, с. 2].

Від депутата А. А. Мелетіна виборці очікували багато ініці­атив та нововведень, тому що він був одним з небагатьох муні­ципальних діячів, який мав вищу освіту. Пропрацював в само­врядуванні на рубежі ХІХ-ХХ століть всього 4 роки, з яких перші 2 роки дисципліновано ходив на засідання, а наступні

2 роки доводив незадовільне облаштування міських шкіл і ви­словлював думки про те, що необхідно створити спеціальний інститут шкільних лікарів. До його доводів ніхто в Міській Думі не прислухався, тому що інший гласний М. С. Тропін ви­словився категорично проти створення зазначеного інституту [29, с. 2]. До депутата М. С. Тропіна прислухалися, оскільки він запропонував ідею створення безоплатної міської лікарні.

Багато корисних ініціатив привнесли в роботу муніципаліте­ту гласні Н. В. Щеглов та А. М. Грабенко. їх участь у засідан­нях Міської Думи можна оцінити як дієву, емоційну та ініціа­тивну, але безрезультатну, а самих можна охарактеризувати як захисників інтересів Херсона [30, с. 1-2].

Таким чином, можна зробити висновок, що у виборах до Міської Думи брала участь невелика кількість городян (тобто політична активність була низькою); погляди діячів херсон­ського самоврядування відрізнялися певною логічністю, послі­довністю, але не можна сказати, що погляди депутатів доросли до цільної громадської програми. Загалом думки гласних — це практичний підхід, господарський розрахунок, економія при вирішенні питань міського благоустрою за порівняно незначны кошти з бюджету. Вищезазначені якості допомагали продовжу­вати розпочаті раніше заходи. Всі погляди, пропозиції, ініці­ативи стосувалися лише центральної частини міста, в той час як окраїни були позбавлені навіть частки благоустрою та зруч­ності життя.

Співробітники херсонського самоврядування були представ­лені в декількох соціально-професійних образах. Перші міс­ця посідали «батьки міста», склад яких з часом залишався майже незмінним. У них були великі фінансові можливості, політична вага, авторитет у заможних верств населення. Вони займалися стратегічними питаннями розвитку міського госпо­дарства, санітарного та освітнього стану, податками. В той же час частина населення була ними незадоволена, тому що зрів­няли в податках власників заводів та ремісників і торговців.

На інших позиціях знаходились особи, відомі власними гро­мадськими здобутками, але які не мали стійкого авторитету та не могли лобіювати і відстоювати, реалізовувати особисті корисні ініціативи. Серед частини міського населення не мали авторитету, оскільки на них не можна було опертися та спо­діватися на їх рішучі дії. Але серед зазначеної групи муніци- палів були особи (всього декілька) з вищою освітою. До тре­тьої групи діячів самоврядування можна віднести не відомих власними справами широкій громадськості осіб і тому можна сказати, що вони випадково опинялися обраними до складу Міської Думи. Представники даної групи дисципліновано від­відували засідання самоврядування і лише декілька разів ро­били незрозумілі ініціативні виступи. На увагу міської інте­лігенції вони не могли розраховувати, оскільки не розробили власний план дій.

Усі помилки, недоліки при веденні міського господарства намагалися пояснити недосконалістю існуючого законодавства. На нашу думку, усі негативні прояви в роботі муніципаліте­ту не від об’єктивних факторів існуючого стану речей, а від внутрішнього небажання акцентувати більше уваги господар­ським справам, приділити їм більше часу. У громадськості не знайшлося бажання створити опозицію, втиснути в рамки іс­нуючого самоврядування новий елемент, який був би здатний освіжити діяльність муніципалітету.

У перспективі подальших розвідок можна уточнити діяль­ність міського самоврядування наприкінці XVIII — початку XX століття.

Джерела та література

1. Горловский Д. Н. Итоги двадцатипятилетия Херсонского само­управления. Краткий историко-экономический очерк города Хер­сона. — Херсон: Тип О. Д. Ходушиной, 1896. — 97 с.

2. Комарницкий А. Исторический очерк общих гражданских учреж­дений Новороссийского края // Годичный акт в Ришельевском ли­цее. — Одесса, 1849. — 21 июня. — С. 3-70.

3. Гессен Ю. И. Городское общественное управление и евреи // Вест­ник права. — 1904. — Декабрь. — Кн. X. — С. 68-91.

4. Ге Г. Н. Исторический очерк г. Николаева при устье Ингула (1790-1890). — Николаев: Русская тип., 1890. — 122 с.

5. Велихов Л. А. Основы городского хозяйства. — М.: Госиздат, 1928. — 467 с.

6. Государственные учреждения России в ХУІІІ-ХІХ вв.: (Законода­тельные материалы): Справ. пособие / Подгот. к печ. А. В. Чер­нов; М-во высш. и средн. спец. образования РСФСР. — М.: Моск. гос. ист.-архивный ин-т, 1960. — 579 с.

7. Дворянская империя XVIII века: (Основные законодательные акты): Сб. документов / Сост. М. Т. Белявский ; М-во высш. и средн. спец. образования РСФСР, Науч.-метод, кабинет по заоч. обуч. при Моск. гос. ун-те имени М. В. Ломоносова. — М.: Изд-во Моск. ун-та, 1960. — 224 с.

8. Головко О. М. Харківське міське самоврядування у 1893-1917 рр.: Дис. ... канд. іст. наук / Харківський національний університет імені В. Н. Каразіна. — Харків, 1997. — 189 с.

9. Горбачев В. П. Городское самоуправление на Украине (по реформе 1870 г.): Дис. ... канд. юрид. наук / Харківський національний університет імені В. Н. Каразіна. — Харків, 1995. — 160 с.

10. Щерба Т. О. Міське самоуправління на Правобережній Україні у другій половині XIX ст.: Дис...канд. іст. наук: 07.00.01 / Київський національний ун-т ім. Тараса Шевченка. — К., 2001. — 223 с.

11. Цибуленко Л. О. Органи самоврядування Одеси, Миколаєва, Херсо­на у розбудові муніципальної земельної та виробничої власності в кінці XIX — на початку XX століття: монографія. — Херсон: Ай­лант, 2003. — 160 с.

12. Думское заседание // Юг. — 1898. — № 480. — С. 2.

13. Там само. — 1899. — № 520. — С. 2.

14. Там само. — № 523. — С. 2.

15. Там само. — № 561. — С. 2-3.

16. Там само. — № 562. — С. 2.

17. Там само. — № 580. — С. 2.

18. Там само. — 1900. — № 593. — С. 2.

19. Там само. — № 595. — С. 2.

20. Там само. — 1899. — № 598. — С. 2.

21. Там само. — 1900. — № 601. — С. 2.

22. Заседание городской думы // Юг. — 1900. — № 613. — С. 2.

23. Херсон // Юг. — 1901. — № 809. — С. 1-2.

24. Там само. — № 819. — С. 1-2.

25. Вынужденные объяснения // Юг. — 1901. — № 820. — С. 1-2.

26. Думское заседание // Юг. — 1901. — № 821. — С. 1-2.

27. Там само. — № 850. — С. 2.

28. Там само. — № 859. — С. 2.

29. Херсон // Юг. — 1901. — № 860. — С. 2.

30. Там само. — № 861. — С. 1-2.


Черемисин О. В. Профессиональный портрет деятелей город­ского самоуправления Херсона на рубеже XIX—XX веков.

В статье анализируется профессиональный портрет деятелей городского самоуправления Херсона на рубеже XIX-XX столе­тий. Рассматривается отношение к деятельности муниципалите­та городского населения. Характеризируются взгляды, мысли, инициативы гласных городского самоуправления. Анализируются социально-бытовые условия деятельности городского самоуправ­ления.

Черемисин О. В. Профессиональный портрет деятелей город­ского самоуправления Херсона на рубеже XIX—XX веков

The article analyses the professional portrait of city self-govern­ment personalities of Kherson on the boundary of XIX-XX centu­ries. Attitudes to activity of municipality among urban population are considered. Views, ideas, initiatives of the public of the city self­government are analyzed. Social conditions of activity of the city self­management are analyzed.

Похожие статьи