Головна Історія Інтелігенція і влада ЗАКАРПАТСЬКА МОЛОДЬ В ШКОЛАХ ФЗН: НАВЧАННЯ ЧИ ЗМУШЕНА МІГРАЦІЯ?
joomla
ЗАКАРПАТСЬКА МОЛОДЬ В ШКОЛАХ ФЗН: НАВЧАННЯ ЧИ ЗМУШЕНА МІГРАЦІЯ?
Історія - Інтелігенція і влада

В. В. Міщанин

Дослідники за останні роки створили значну кількість літе­ратури, в якій на основі архівних і документальних матеріалів по-новому висвітлено таку важливу подію в історії українсько­го селянства, як колективізація. Опубліковані також матеріа­ли про методи її проведення і на західноукраїнських землях, після їх возз’єднання з Українською РСР. Підкреслюється, що тут цей процес здійснювався шляхом прямого копіювання “до­свіду”, набутого в східних областях України, не враховуючи особливостей регіону. Процес колективізації сільського госпо­дарства не обминув і наймолодшу область України — Закарпат­ську (що була створена 22 січня 1946 р.).

Однак донедавна хід колективізації в історичній літературі представлявся тільки в позитивному плані. І лише в останні роки, з появою доступу до архівних матеріалів, розкрито ряд негативних явищ, які породила колективізація. У даній статті ми вводимо в науковий обіг нові архівні матеріали, які харак­теризують методи проведення колективізації в Закарпатській області та її негативні наслідки для села і, насамперед, сільсь­кої молоді.

Відразу ж після визволення Закарпаття Червоною Армією в жовтні 1944 р., новообрана Народна Рада Закарпатської України (НРЗУ), провівши земельну реформу 1944-1946 рр., намітила і проведення колективізації сільського господарства краю, здійс­нення якої лягло на Закарпатський обком КП(б)У і облвикон­ком. 1948-1949 рр. стали переломними роками у проведенні ко­лективізації Закарпаття, або роками “масової колективізації”.

Саме в цей період і з’являється багато незадоволених приму­совою колективізацією. У місцевої влади було кілька способів їх позбутися: а) включити до списків куркулів; б) виселити у південні та східні райони УРСР; в) що стосується молоді, то направити її в школи ФЗН [1].

Майже не вивченою сторінкою життя Закарпаття є доля мо­лоді, яка на “законодавчій” основі відбиралася від батьків і відправлялася в так звані школи ФЗН східних областей. Дітей, які втікали назад до батьків, арештовували, піддавали різним покаранням. Ті, котрі залишилися, закінчивши короткочасне навчання, перетворювалися на шахтарів, металургів. Пооди­нокі з них поверталися в рідний край, імена деяких зазвучали серед провідних спеціалістів, та ніхто точно не скаже, скільки було тих, які у цьому “вихованні” зникли безслідно.

Що являли собою школи ФЗН? Звернемось до радянсь­ких енциклопедій [2]. Школи фабрично-заводського навчан­ня — нижчий професійно-технічний заклад. Були створені в системі державних трудових резервів на виробничій базі про­мислових підприємств, будов з метою підготовки кадрів робіт­ників для вугільної, гірничорудної, металургійної, нафтової, будівельної та інших галузей промисловості. Термін навчання в школах ФЗН становив 6 місяців. У школи залучалась молодь 16-18 років з будь-якою загальноосвітньою підготовкою; для підготовки професій, пов’язаних з підземною роботою, робо­тою в гарячих цехах, на будівництві тільки юнаки з 18 років. Учні знаходились на державному забезпеченні. Головна увага в школах ФЗН приділялась виробничому навчанню, теоретич­ним заняттям приділялося близько 25% часу. В 1949 р. школи ФЗН вугільної і гірничорудної промисловості реорганізовані в гірничопромислові школи з 10-місячним терміном навчання, в 1955 р. школи ФЗН будівельної промисловості — в 10-місячні будівельні училища.

Слід відзначити, що Закарпатська область була останньою в західноукраїнському регіоні, яка відправляла молодь на нав­чання до шкіл ФЗН. Можливо, радянський режим не хотів відразу турбувати населення краю і зайняв очікувальну пози­цію — спочатку радянізувати, колективізувати, а згодом мож­на і “відселяти”, “переселяти”, “направляти”.

Перший набір молоді відбувся десь у березні 1948 р. Так, із документа, знайденого у архіві, бачимо, що в січні—березні

1948 р. призову із Закарпаття не було [3].

Згідно постанови Ради Міністрів УРСР і ЦК КП(б)У, про­тягом цього ж року із Закарпатської області планувалось при­звати в школи ФЗН 7000 юнаків, в тому числі 1000 — по лінії Закарпатського облвійськкомату. Незабаром заступник голови виконавчого комітету Закарпатської обласної Ради депутатів трудящих Ю. Ляшенко сміливо рапортує в Київ: “Здано в школи ФЗН всього 7037, в т. ч. через облвійськкомат 1007 чоловік...” [4].

Вже перші набори показали, що місцеве керівництво не го­тове до такої “відповідальної місії”. В окремих випадках ко­місії по зарахуванню призовників шкіл ФЗН формально під­ходили до визначення стану здоров’я молоді, що призивалась. Мали місце випадки, коли зарахованих і відправлених юнаків на місці не прийняли і повертали додому.

Іншим подібним приводом стало невірне оформлення доку­ментів, були також випадки, коли призовники навмисно при­ховували документи. На це обласному керівництву вказував заступник секретаря Ради Міністрів УРСР з оборонних справ П. Забельников. Він писав: “...прибуло за останній час в школи ФЗН Сталінської області призовників, не знятих з військового обліку... із Закарпатської області” [5].

Частина відправлених у школи ФЗН по дорозі у пункти при­значення втікала.

Пояснювалось це, як завжди, “недостатністю масово - роз’яснювальної роботи” та “недостачею уповноважених, котрі закріплялись до кожного ешелону” [6]. Батьки і деякі місцеві керівники всіляко намагались не відпускати дітей у названі школи. “Окремі виконкоми сільських, селищних, міських і ок­ружних Рад депутатів трудящих піднімали необґрунтовані пи­тання про звільнення з роботи в шахтах”, — йдеться в одному з документів [7]. Також своєчасному виконанню плану призову молоді “заважають керівники деяких організацій і підприємств союзного і республіканського підпорядкування (з/дороги, ліс - промтрест та ін.), які в період набору в школи ФЗН приймають на роботу молодь, яка має призиватись...” [8].

Набір до шкіл ФЗН проходив під прямим керівництвом рес­публіканських і союзних органів. Згідно постанови союзного уряду № 2932-12060 від 4 серпня 1948 р., до 1 лютого 1949 року із області мало бути призвано і підготовлено 500 робітників будівельних спеціальностей. їх було відправлено у Ворошило - воградську область [9].

Про небажання молоді йти на “навчання” свідчить хоча б та­кий факт. Із плану призову 1000 чоловік у Сталінську область на 15 липня 1948 р. призвано і відправлено 1306 чол.; прибуло на місце — 845; зараховано — 693 чоловіки. На кінець місяця з при­ходом нових ешелонів зараховано було 919 чоловік, або 91,9% від плану [10]. Це був досить високий відсоток. По Україні із 46 952 чоловік було зараховано в школи ФЗН 18 094 чол. — 25% від плану [11]. Щоб призвати і відправити молодь у школи ФЗН, виконавши вказівки більшовицької партії і уряду, місцеве керів­ництво використовувало різні форми і методи. Наприклад, у Виноградівському окрузі уповноважений окружкому КП(б)У по призову в школи ФЗН Дідковський затримав батьків 12 призов­ників, які ухилялись від призову, і “направив їх у відділення МВС як заручників”. А у Перечинському окрузі уповноважений по призову, заступник голови окрвиконкому Сіаницький “дав розпорядження накладати арешт на майно сімей призовників, які ухиляються від призову в школи ФЗН” [12].

30 жовтня 1949 р. Рада Міністрів УРСР приймає нову поста­нову “Про черговий призов (мобілізацію) молоді в школи фаб­рично-заводського навчання Міністерства трудових ресурсів”. Відповідно до неї із Закарпаття мало бути з 10 листопада по 15 грудня направлено 1000 юнаків у Сталінську область. Об­ласть план перевиконала. На 5 грудня 1948 р. було відправлено 1024 юнаки [13].

Про незадовільне становище переселенців йдеться в одному з архівних документів: “На підприємствах комбінатів “Сталін- вугілля” і “Артемвугілля” приходиться на одного учня житло­вої площі 2,8 кв. метри замість встановленої норми 4 кв. метри на чоловіка. На шахті ім. Рум’янцева учні школи № 63 живуть в коридорі гуртожитку... ” [14].

Закарпатська молодь направлялась у Східні і Південні облас­ті УРСР. Це при тому, що у Західній Україні були свої школи фабрично-заводського навчання. На 1 січня 1946 р. їх було 23, а на 1 грудня цього ж року — 35: 7 — у Дрогобицькій області; 13 — у Львівській; 6 — у Рівненській; 9 — у Чернівецькій [15]. Мабуть, радянський уряд вважав, що чим далі буде відділена молодь, тим менший потяг до рідного краю.

Набір до шкіл продовжувався і в 1949 р. Лише з 1 березня по 10 квітня 1949 року було призвано 3000 юнаків 1929-1931 років народження [16]. Тепер план призову було виконано на 71 % (2131 чоловік).

У школи ФЗН направлялось в основному сільське населення. Називались і причини недобору. Серед них і вже нам відомі:

148. Призовна комісія не була підготовлена до прийому мо­лоді. Так, 3 березня 1949 року в Мукачівському окрузі на збір­ний пункт з повідомленнями окрвиконкомів з’явилось близько 70 чоловік, але скористувались тим, що на збірному пункті нікого з керівництва окрвиконкому не було і призовна комісія в цей час була відсутня... всі призовники розійшлись по домів­ках і більше на збірний пункт не з’являлись

149. Неправильне оформлення документів. Так, з Берегівсь­кого округу на збірний пункт 4 березня 1949 р. було відправле­но команду 163 чоловік без документів. 7 березня з Хустського округу прибула команда 84 чоловіки, 53 з яких — без паспор­тів.

150. Незадовільна робота медичних комісій. Не проводились санітарні обробки. Так, близько 50% відправлених мали “пе- дикульоз”.

151. Недотримання вікових норм призваного контингенту. Серед призваних було багато 1932-1933 років народження, фі­зично не готових до роботи у вугільній промисловості [17].

Планом на 1950 р. передбачалось відправити у школи ФЗН Сталінської області 645 чоловік. З них: 165 — 16-річних; 480 — 17-річних юнаків [18].

Таким чином призови сільського населення у школи ФЗН велись по всій Закарпатській області. Тільки за 1949-1950 рр.

Із області на “навчання” було відправлено біля 10 тисяч юна­ків. Відправлялись вони переважно у Південні і Східні області України. Відчутним був вплив колективізації на демографічну ситуацію в краї.

Джерела та література

1. Ілько В. І., Ілько І. В. Колективізація сільського господарства на Закарпатті: передумови, суть і особливості //Актуальні та мало - досліджені проблеми історії України. Випуск третій. — Ужгород, 1998. — С. 66-93; Міщанин В. Аграрна політика на Закарпатті (1944-1950 рр.). — Ужгород: Закарпаття, 2000. — 138 с; Міща - нин В. До питання про міграцію населення Закарпаття в області УРСР наприкінці 40-х—першій половині 50-х років XX ст. //Ак­туальні та малодосліджені проблеми історії України. — Ужго­род, 1998. — Випуск другий. — С. 45-49; Данилюк Д. Д., Міща­нин В. В. Колективізація і міграційні процеси на Закарпатті у кінці 40-х рр. XX ст. // Український селянин. Збірник наукових праць. — Черкаси, 2002. — С. 103-109.

2. Большая Советская энциклопедия. 3-е изд. — Т. 29. — Москва: Советская энциклопедия, 1978. — С. 426; Українська Радянська енциклопедія. — К.: Голов. ред. УРЕ, 1964. — С. 341.

3. Центральний державний архів громадських об’єднань України (ЦДАГОУ): ф. 1, оп. 30, спр. 1017, арк. 14.

4. Державний архів Закарпатської області (далі ДАЗО): ф. Р-195, оп. 24, спр. 13, арк. 1.

5. Там само, оп. 1. спр. 89, арк. 135.

6. Там само, оп. 24, спр. 13, арк. 2.

7. Там само, арк. 4.

8. Там само.

9. Там само, оп. 1, спр. 70, арк. 22,47.

10. ЦДАГОУ, ф. 1, оп. 30, спр. 1046, арк. 25,34.

11. Там само, арк. 29.

12. ДАЗО, ф. Р-195, оп. 1, спр. 89, арк. 57.

13. ЦДАГОУ, ф. 1, оп. 30, спр. 1016, арк. 64-65, 79.

14. Там само, спр. 1017, арк. 4.

15. Там само, оп. 75, спр. 216, арк. 106.

16. ДАЗО, ф. Р-195, оп. 24. спр. 30, арк. 2.

17. Там само, оп. 5, спр. 10, арк. 50.

18. Там само.

Анотації

Мищанин В. В. Закарпатская молодежь в школах ФЗО: учеба или трудовая миграция?

В статье рассматриваются проблемы осуществления коллекти­визации в Закарпатской области в конце 40-х годов XX в. и на­правления молодежи на учебу в другие области УССР. Приводятся факты насильственного переселения юношей и девушек от своих родителей. Этим самым руководство республики и области пыта­лось решить две проблемы: перенаселения края и переселения не­согласных с коллективизацией.

Myschanyn V. V. Transcarpathian young people in FZO schools: studies or labour migration?

The article deals with problems of realization of collectivization in the Transcarpathian region in the end of 1940s and direction of young people on studies in other regions of Ukraine. The facts of forced mi­gration of youths and girls from the parents are investigated. In this way the government of republic and region tried to solve two prob­lems: overpopulation of the region and to transmigrate discordants with collectivization.