Головна Історія Інтелігенція і влада ПРОБЛЕМА ЛЕГІТИМНОСТІ ДВОХ ЧАСТИН НРУ (ІСТОРИЧНИЙ АНАЛІЗ)
joomla
ПРОБЛЕМА ЛЕГІТИМНОСТІ ДВОХ ЧАСТИН НРУ (ІСТОРИЧНИЙ АНАЛІЗ)
Історія - Інтелігенція і влада

C. Л. Овсієнко

Становлення Руху як партії у першій половині 90-х рр. від­бувалося в умовах, спільних для всіх політичних сил. Зако­номірною реальністю цього процесу був “розкол” як кризове явище, що мало свої причини виникнення, межі існування та наслідки. “Розкол” спіткав такі партії як НРУ (1992 р.), УРП (Українська республіканська партія), СПУ (Соціалістична партія України), СДПУ (Соціал-демократична партія України) тощо. З середини 90-х рр. Рух втрачає завойований статус впли­вової партії, свідченням цього були президентські (1994 р.) та парламентські (1998 р.) вибори. Наслідком власної політичної діяльності стало виникнення внутрішньопартійної кризової си­туації у 1997 — 1999 рр., у результаті чого відбувся “розкол” найбільшої націонал-демократичної партії.

Після проведення 28 лютого 1999 р. позачергових X Зборів НРУ та 7 березня 1999 р. позачергового другого етапу IX з’їзду НРУ в обох частинах Руху стала актуальною проблема їх легіти - мності. Визнання легітимності з’їзду повинне було свідчити про перемогу однієї частини НРУ над іншою, а з нею можливість ви­користовувати назву партії, яка мала встановлений політичний імідж, електорат, право висувати кандидата на президентські ви­бори. В. Чорновіл розпочав першим вирішувати цю проблему у Мін’юсті. Дослідження проблеми відповідності того чи іншого ру - хівського з’їзду Статуту НРУ та порівняння з рішенням Мін’юсту дає можливість проаналізувати деякі причини “розколу” Руху та вплив рішень правових та судових органів з цього питання на розвиток партії та подолання наслідків “розколу”. Порушена в досліджені проблема не була предметом наукового аналізу.

На IX з’їзді Руху (грудень 1998 р.) було прийнято рішення, що IX з’їзд НРУ мав відбутися у два етапи: другий етап — на­передодні виборчої кампанії у травні 1999 р. На другому етапі партія повинна була остаточно затвердити кандидата від НРУ на вибори; делегатами мали бути ті, хто обирався на перший етап.

Статут НРУ визначав, що позачергові Всеукраїнські Збори Руху могли бути скликані на вимогу Всеукраїнської партійної конференції (ВПК), Центрального Проводу (ЦП), або 1/3 КО (крайова організація) Руху (стаття (ст.) 45). За ст. 46 Статуту НРУ делегати Зборів Руху обиралися з числа членів Руху на КК (крайова конференція) Руху за поданням РО (районна ор­ганізація) згідно з нормою представництва, визначеною ВПК і ЦП Руху. До числа делегатів також входили члени ЦП, ЦКРК (Центральна контрольно-ревізійна комісія), члени фракції НРУ, які були членами Руху. Ст. 47 повідомляла, що Збори НРУ були чинні за умови участі в них 2/3 делегатів. За ст. 53 вищим керівним органом НРУ у період між Зборами й ВПК був ЦП. За ст. 54 засідання ЦП проводив Голова НРУ, а у разі його відсутності засідання проводив один з його заступників. ЦП скликав Збори НРУ, ВПК НРУ та формував порядок денний Зборів та ВПК. Ухвали та рішення ЦП приймалися простою більшістю голосів. За ст. 57 Голова Руху репрезентував партію в органах влади та управління, на підприємствах, в устано­вах та організаціях України і за її межами. Голова Руху мав право скликати ВПК, ЦП, виступати від імені Руху, а також підписував Ухвали Зборів НРУ, ВПК та засідань ЦП [1, 13-16]. За ст. 35 найвищим органом КО НРУ була конференція, яка скликалася не рідше, ніж один раз на рік за рішенням КР. Позачергова конференція скликалася за ухвалою КР НРУ або на вимогу Крайового проводу (КП), підтриману 1/3 РО. В осо­бливих випадках КК могла скликатися за ухвалою ЦП. КК чинна, якщо в ній брали участь 2/3 обраних делегатів. За ст. 36 керівним органом КО НРУ у період між КК була КР, яка за ст. 37 проводила засідання не рідше одного разу на два місяці. Позачергові засідання КР скликалися за ухвалою КП або ініці­ативою 1/3 РО [2, с. 10-11].

При дослідженні даної проблеми були проаналізовані події, які передували з’їздам і пов’язані з їх проведенням. 15 січня 1999 р. відбулася закрита нарада Голови НРУ та 13 голів КО, які 16 січня 1999 р. вимагали скликати позачерговий з’їзд [3]. У спогадах “костенківців” існують певні неточності та проти­річчя. Так, В. Шевченко зазначав, що 3 лютого Президія ЦП, в якій йшлося про ідею позачерговго з’їзду, на якій головував В. Чорновіл, одноголосно ухвалила призначити засідання ЦП на 20 лютого [4; 5]. У “Рішенні фракції НРУ” відзначалося, що

16 лютого 1999 р. фракція Руху за участю Голови В. Чорновола прийняла рішення пропонувати Президії ЦП НРУ 20 лютого 1999 р. скликати спільне засідання ЦП та фракції НРУ для ви­роблення компромісної позиції, спрямованої на нормалізацію ситуації у фракції та партії. В. Чорновіл відмовився визнати це рішення [5].

13 голів КО 16 лютого 1999 р. оголосили себе “оргкоміте­том” зі скликання 6 березня 1999 р. другого етапу IX Зборів НРУ [6]. 18 лютого Голова НРУ видав розпорядження про по­кладання на себе керівництва Секретаріатом НРУ, підпоряд­кував собі охорону приміщень, заборонив виконувати накази та розпорядження інших посадових осіб без узгодження з ним особисто [7; 4].

20 лютого відбулося засідання ЦП, у якому взяли участь

29 з 55 членів та 11 депутатів фракції Руху у ВР, які не були членами НРУ. Засідання прийняло Ухвалу “Про скликання X позачергових Всеукраїнських Зборів НРУ” [8]. ЦП звернувся до голів низових організацій НРУ з наказом скликати до 27 лютого 1999 р. КК відповідно до ст. 54 Статуту НРУ. Делегати, які були обрані на КК, повинні були обов’язково направлені на з’їзд 28 лютого 1999 р. незалежно від причин (зрив КК керів­ником КО), які б заважали цьому [9].

Також на засіданні ЦП були встановлені норми представ­ництва на Збори: 1 делегат від 60 членів НРУ та члени ЦП, ЦКРК (Центральна контрольно-ревізійна комісія), народні де­путати — члени Руху, які згідно зі Статутом були делегатами Зборів НРУ. ЦП ухвалив КО НРУ протягом 21 — 23 лютого провести засідання КР, на яких визначити норму представниц­тва на КК, а протягом 22 — 25 лютого провести збори РО та МО (міські організації) НРУ, на яких обрати делегатів КК і за нор­мою представництва та відповідно їх чисельності делегатів по­зачергових X Зборів НРУ для затвердження на КК Руху [10].

“Опозиція” 20 лютого 1999 р. в Ухвалі ЦП використала Ста­тут НРУ для аргументації нестатутних дій 13 голів КО НРУ 16 лютого 1999 р.: 1) за ст. 45 1/3 КО НРУ мала право вимагати скликання позачергових Зборів; 2) за пунктом Г ст. 50 і ст. 54 скликати Збори мали право ВПК та ЦП; 3) за ст. 46 норма представництва КО Руху на Зборах визначалася ВПК та ЦП; 4) Статут НРУ не передбачав створення спеціальних робочих структур, зокрема, оргкомітету для організації і проведення Зборів. За ст. 56 практичне виконання ухвал вищих органів Руху забезпечував Секретаріат НРУ; 5) перший етап IX Збо­рів НРУ визначив час проведення другого етапу Зборів, який мав відбутися у визначений Законом “Про вибори Президента України” термін для висування кандидатів у Президенти Укра­їни. ЦП ухвалив, що: 1) заява 13 голів КО НРУ від 16 лютого 1999 р. порушує Статут НРУ; 2) дана заява є нечинною, тому забороняється її виконання усіма структурами НРУ; 3) КО НРУ мають виконувати рішення першого етапу IX Зборів НРУ [11]. В Ухвалі ЦП НРУ “Про другий етап IX Всеукраїнських Зборів НРУ” відмічалося, що ініціатори нестатутних дій щодо переобрання повноважень Зборів Руху чи ЦП ставили себе поза партією [12].

В. Чорновіл у “Зверненні до всіх членів Руху” відзначав, що проведення “опозицією” 20 лютого засідання ЦП започат­кувало “розкол” у партії. Він повідомляв про нестатутну дію заступника Голови НРУ Б. Бойка, який скасував розпоря­дження Голови НРУ щодо перенесення дати скликання ЦП до закінчення роботи погоджувальної комісії; про порушення традиції проведення зборів ЦП, на якому рішення приймали­ся при наявності кворуму у 2/3 членів ЦП; про ст. 57 Статуту НРУ, за якою всі Ухвали з’їздів, ВПК та ЦП підписував Голо­ва НРУ. В. Чорновіл вважав нечинними Ухвали ЦП від 20 лю­того, а їх виконання — позастатутними діями. Він пропонував не проводити 21 — 28 лютого КК, не брати участі у спробах сфабрикувати позарчеговий X з’їзд, що стало б причиною ос­таточного “розколу” Руху. На думку Голови “НРУ — 1”, дру­гий етап IX Зборів Руху був скликаний відповідно до Статуту Руху [13].

Таким чином, за ст. 45 Статуту НРУ 1/3 КО НРУ мали пра­во скликати позачергові Збори. “Опозиція” вважала, що у заяві

16 лютого 1999 р. були підписи голів КО, які не були затвер­джені документами керівних органів КО НРУ [14, 5]. Ю. Клю - чковський зазначив, що керівники 13 КО були уповноважені на дані дії рішеннями керівних органів КО — Ухвалою КП Миколаївської КО від 10 лютого 1999 р., Рішенням КП Львів­ської КО від 25 січня 1999 р., Зверненням КР Кримської КО від

19 січня 1999 р., Рішенням КП Кіровоградської КО від 15 лю­того 1999 р., Ухвалою КП Івано-Франківської КО від 21 січня 1999 р., Рішенням КП Закарпатської КО від 26 січня 1999 р., Резолюцією КР Запорізької КО від 24 січня 1999 р., Рішенням КП Дніпропетровської КО від 18 січня 1999 р., Ухвалою КР Херсонської КО від 30 січня 1999 р., Ухвалою КП Харківської КО від 19 січня 1999 р., Заявою КР Сумської КО від 22 січня 1999 р., Ухвалою КП Сумської КО від 15 лютого 1999 р. та Ухвалою КР Полтавської КО від 24 січня 1999 р. Отже, голови 13 КО НРУ отримали повноваження від відповідних КО рішен­нями їх статутних керівних органів, які за ст. 39 Статуту НРУ “Постійно діючим керівним органом крайової організації Руху є крайовий провід” та ст. 36 Статуту НРУ мали на це право [15; 16].

Заява голів КО щодо скликання позачергового з’їзду від­повідала Статуту НРУ. Але у Статуті не було зазначено про створення “оргкомітету”. За ст. 46 та ст. 54 Статуту НРУ ЦП мав право скликати, визначати норму представництва та фор­мувати порядок денний Зборів. Проте у Статуті не зазначено про функції ЦП при проведенні позачергових Зборів, а існува­ло право ЦП та 1/3 КО скликати їх. На думку автора, слово - сплучення “скликати позачергові збори” означало: 1) негайне скликання; 2) скликання у зазначений термін; 3) скликання у зазначений термін, встановлення норми представництва та по­рядок денний (це стосувалося проведення наступного з’їзду, а не завершення). 13 голів КО зазначили та обґрунтували, що по­зачергові Збори повинні бути другим етапом ІХ з’їзду НРУ, на який не потрібно встановлювати норму представництва. У за­яві 16 лютого “Про проведення 6 березня 1999 р. другого етапу ІХ з’їзду НРУ” було визначено дату та запропоновано порядок денний. Організаційні дії ЦП не були необхідні, бо делегати, обрані на перший етап ІХ Зборів, були учасниками другого ета­пу. ЦП відхилив вимогу 13 КО провести другий етап ІХ з’їзду.

Ю. Ключковський вважав, що “опозиція” неправильно тлума­чила ст. 45 Статуту [16, с. 15]. За її інтерпретацією, рівноправ­ності у суб’єктів не було: ініціатива 1/3 КО була залежною від дій ЦП, який міг не виконувати їх вимогу.

“Чорноволівець” Ю. Ключковський зазначав, що за такою аналогією діяли 13 КО, які не повинні були визначати квоту представництва для IX з’їзду НРУ [17, 15]. Створення “оргко­мітету” для проведення другого етапу IX Зборів могло свідчи­ти, що ЦП повинен був займатися організаційними справами.

Дослідження даної проблеми показало, що в Статуті НРУ існували неточності та недоопрацювання, які створювали умо­ви для суб’єктивного тлумачення. У Статуті не були визначені функції 1/3 КО НРУ як рівноправного суб’єкта скликання по­зачергових Зборів, які мали право запропонувати проведення Зборів у визначений час, з порядком денним, а ЦП повинен був їх виконати або узгодити дату для організаційного забезпечен­ня при проведенні Зборів. Наявність цих функцій у Статуті не потребувало б створення “оргкомітетів”. Тому створення “орг­комітету” та неприйняття ЦП вимог 13 голів КО були нестату - тними діями.

3 лютого 1999 р. Президія ЦП за головуванням В. Чорново - ла одноголосно прийняла рішення про призначення на 20 лю­того засідання ЦП (за пунктом Е ст. 55 Статуту НРУ Президія ЦП пропонувала порядок денний ЦП і скликала позачергові засідання ЦП; за ст. 57 засідання ЦП мав право скликати Голо­ва Руху, який за ст. 54 проводив засідання ЦП). Таким чином, 20 лютого 1999 р. відбулося легітимне зібрання ЦП. Розпо­рядженням Голови Руху була перенесена дата скликання ЦП, проте за ст. 54 Статуту НРУ відхиляти Ухвали Президії ЦП мав право ЦП. Нестатутною дією було скасування заступником Голови НРУ розпорядження Голови НРУ. У Статуті не існувало поняття “розпорядження”, а було право Голови НРУ скликати ВПК, ЦП тощо, яке могло тлумачитись по-різному.

Статут НРУ не зазначав, що засідання ЦП могло відбути­ся при наявності кворуму у 2/3 членів. При відсутності Голо­ви НРУ засідання ЦП мав право проводити заступник Голови (Б. Бойко, В. Черняк, Ю. Костенко). Засідання ЦП 20 лютого 1999 р. відбулося згідно зі Статутом НРУ, але прийняті на ньо­му рішення не відповідали ст. 57 Статуту НРУ. Таким чином, позастатутні дії обох сторін свідчать, що скликання з’їздів НРУ відбувалося нелегітимно.

“Костенківці” не могли провести другий етап IX Зборів НРУ, тому заявили про проведення X з’їзду з іншими обраними деле­гатами, які були їх прибічниками. Це вони аргументували тим, що за рішенням першого етапу IX Зборів НРУ другий етап по­винен був відбутися після набуття чинності у травні 1999 р. За­кону “Про вибори Президента України”, тому ЦП відхилив за­яву 13 голів КО про проведення другого етапу IX з’їзду НРУ.

Ю. Ключковський відзначав, що не було підстав вважати нечинним скликання другого етапу IX з’їзду НРУ. VIII Збори НРУ для вирішення питання про кандидата у Президенти при­йняли Ухвалу про скликання позачергових Зборів НРУ на кі­нець осені — початок зими 1998 р. та доручили ЦП визначити дату з’їзду. 5 вересня 1998 р. ЦП ухвалив скликати IX Збори Руху 5 — 6 грудня 1998 р., а 3 жовтня 1998 р. — провести з’їзд у два етапи: другий етап мав відбутися у терміни, визначені законом для висунення кандидата у Президенти. Ю. Ключков - ський зазначав, що це було рішення ЦП, а не з’їзду [18, 14].

13 грудня 1998 р. перший етап IX Зборів ухвалив рекоме­ндувати другому етапу Зборів розглянути для остаточного ви­значення на вибори кандидатури В. Чорновола і Г. Удовенка. Ю. Ключковський відзначав, що на першому етапі не була визначена дата проведення другого етапу [19, 14]. В двох до­кументах (один з них — Ухвала “Про участь НРУ у виборах Президента України в 1999 р. та визначення претендента в кан­дидати від НРУ”), прийнятих на першому етапі IX Зборів, не зазначалось, що другий етап відбудеться у термін, визначений першим етапом IX Зборів, і дата скликання другого етапу буде визначена ЦП після набуття чинності Закону “Про вибори Пре­зидента України” [20; 21].

Отже, 13 КО НРУ мали право позачергово скликати IX Збо­ри, які не були завершеними. Проблема визначена першим етапом IX Зборів НРУ була актуальною для другого етапу. Ю. Ключковський відзначав, що “у зв’язку зі складними по­літичними процесами у ЦП, викликаними намаганням деяких його членів ревізувати рішення першого етапу IX Зборів щодо кандидатури на президентських виборах та прямим протисто­янням з Головою НРУ, а також через потребу нормалізувати ситуацію у керівництві партії, 13 КО (з 26), які складали тери­торіальну структуру НРУ, виступили з ініціативою проведення з’їзду партії, який остаточно визначив би політику НРУ в тих умовах і впорядкував би діяльність керівних органів партії” [22, с. 14].

Дослідження легітимності заяви 13 голів КО 16 лютого 1999 р., засідання ЦП 20 лютого 1999 р. та легітимності їхніх рішень щодо проведення другого етапу IX з’їзду НРУ та X по­зачергового з’їзду НРУ показало, що заява 13 голів 16 лютого 1999 р. відповідала Статуту НРУ. Це означає, що ЦП на за­сіданні 20 лютого 1999 р. повинен був прийняти заяву 13 го­лів КО щодо проведення позарчегового другого етапу IX з’їзду НРУ та організувати його проведення, адже 1/3 КО була рів­ноправним суб’єктом при скликанні позачергових Зборів НРУ. У Статуті не було зазначено, що ЦП мав право не прийняти заяву 1/3 КО. Засідання ЦП 20 лютого 1999 р. відбувалося згід­но Статуту, адже 3 лютого 1999 р. на засіданні Президії ЦП при головуванні В. Чорновола було прийняте рішення щодо проведення 20 лютого 1999 р. засідання ЦП. На засіданні ЦП

20 лютого головував заступник Голови НРУ. Але прийняття засіданням ЦП нестатутного рішення щодо проведення X поза­чергових Зборів НРУ, які не повинні були відбутися без прове­дення другого етапу IX Зборів НРУ, та не підписання Головою Руху ухвал даного засідання ЦП, свідчить, що X позачергові Збори НРУ були нелегітимними. Таким чином, легітимними до свого проведення були IX Збори НРУ. Створення “оргкомітету” для проведення другого етапу IX Зборів НРУ було вимушеною дією “чорноволівців”.

“Опозиція” відзначала, що на позачергових X Зборах НРУ партія обрала нового Голову; вперше делегати обиралися на з’їзд за представницьким принципом — від кількості рухівців у місцевих організаціях, а не методом направлення “двадцят­ки” від кожної з областей, що зменшувало роль і вплив біль­ших, дієвіших та авторитетніших КО НРУ. Вперше мандатна комісія не пропонувала додатково підтвердити мандати деяких учасників, а не відмовляла, як раніше, значній групі делегатів з недооформленими документами. Кворум з’їзду складав понад 90% повноважних представників від 25 КО [23, 6]. “Опозиція” називала даний з’їзд легітимним, але Ю. Ключковський ґрун­товно дослідив проведення з’їзду, його кворум, і зробив висно­вок, що це зібрання відбулося з порушеннями Статуту НРУ, що не могло бути визнане чинним з’їздом НРУ [24; 13].

“Костенківці” вважали, що другий етап IX Зборів НРУ ще до проведення був нелегітимним, відбувався з порушенням Ста­туту: на з’їзді не існувало кворуму. В. Шевченко відзначав, що 317 делегатів першого етапу IX з’їзду у заявах до Секретаріату НРУ повідомили, що не будуть брати участь у другому етапі, бо вважали його нестатутним. Він зазначив, що для нелегітимнос - ті з’їзду потрібна була 271 заява, “але його готували і провели, в одних, відібравши мандати, а іншим, навпаки, безпідставно видавши...” [25, с. 6].

Газета “День” зазначала, що мандатна комісія другого ета­пу IX з’їзду НРУ зареєструвала 547 делегатів, за необхідних для кворуму 510 [26]. Ці дані не відповідають підрахункам Ю. Ключковського, який вважав, що скликання другого ета­пу відбулося згідно Статуту НРУ; на з’їзді був забезпечений кворум. Ю. Ключковський повідомляв, що для роботи у пер­шому етапі з’їзду було обрано 810 делегатів, але за рішенням мандатної комісії другого етапу в його роботі не могли брати участь 45 делегатів від Молодого Руху (МР), які були обрані на молодіжній конференції, бо це порушувало Статут: МР не міг мати окремої від партії квоти на з’їзд, адже становив частину єдиної партії [27, 3-19].

Таким чином, Ю. Ключковський вважав, що на другому ета­пі IX з’їзду загальна кількість делегатів мала становити 765 (810 - 45 = 765), від якої 2/3 становили 510 делегатів. У роботі з’їзду взяло участь 520 делегатів. Ю. Ключковський відзначав, що можна було не враховувати обраних 30 делегатів від асоці­йованих членів Руху, 20 представників з яких брали участь у роботі з’їзду. Таким чином, загальна кількість делегатів змен­шувалася (765 — 30 = 735) і відповідно зменшувався кворум, який становив 490. У роботі з’їзду без 20 делегатів від асоційо­ваних членів Руху брало участь 500 делегатів [28, с. 16].

Аналіз підрахунків Ю. Ключковського засвідчив, що на дру­гому етапі IX Зборів НРУ не було кворуму, тобто проведення з’їзду не відповідало Статуту НРУ. На перший етап IX Зборів НРУ було обрано 810 делегатів: члени Руху, обрані на КК Руху за поданням РО згідно з нормою представництва, члени, які входили до числа делегатів ЦП, ЦКРК, народні депутати — члени Руху, 45 делегатів від МР та 30 делегатів, які були об­рані від асоційованих членів Руху. Таким чином, 540 делегатів становили кворум з’їзду. У роботі другого етапу з’їзду взяло участь 520 делегатів, що свідчило про його нелегітимність.

Ю. Ключковський зазначав, що мандатна комісія другого етапу IX з’їзду прийняла рішення, що в роботі з’їзду не могли брати участь 45 делегатів від МР. Мандатна комісія першого етапу IX Зборів НРУ зареєструвала делегатів, які були обра­ні на конференції МР. Таким чином, перший етап IX Зборів НРУ відбувався також з порушеннями Статуту НРУ. Рішення мандатної комісії другого етапу Зборів було спрямоване проти участі у роботі з’їзду представників МР, які підтримали “опо­зицію” [29, с. 17].

Таким чином, X позачерговий з’їзд НРУ та другий етап IX Зборів НРУ відбулися з порушеннями Статуту НРУ і рішен­ня, які були на них ухвалені, були позастатутними.

Наприкінці березня 1999 р. Мін’юст визнав легітимним другий етап IX Зборів НРУ. “За діями Міністерства юстиції проглядаються сили, зацікавлені в знищенні Руху, які навіть трагічну загибель В. Чорновола використовують для поглиб­лення розколу в партії, — прокоментував рішення Мін’юсту Ю. Костенко. — Очевидно, що це не юридичне рішення, а ви­конання політичного замовлення. Влада намагається знищити Рух” [30, с. 7].

В. Шевченко звинувачував владу у фальсифікації, упере­дженні щодо “опозиції”. Він відмічав, що Мін’юст ретельно вивчав документи щодо скликання X позачергового з’їзду Руху, на відміну від другого етапу IX з’їзду, який відбувався з порушенням Статуту НРУ (“... деяких делегатів не пропуска­ли...”; окремі області обрали на з’їзд інших делегатів; реєст­рування відбувалося “галочками”; голосування було умовним, без підрахунків “за”). В. Шевченко наводив, як приклад, до - кумент-висновки управління юстиції у Тернопільській області (лист до Мін’юсту № 17/376 від 26.03.1999 р.) щодо участі КО НРУ у партійних з’їздах, яким мав довести нелегітимність проведення “чорноволівцями” засідань КР і КК Тернопільсь­кого Руху, та показати, що місцеве управління юстиції, яке широко висвітлило події, не зробило правильних висновків у бік “опозиції”. Він вважав, що влада з літа 1998 р. до бере­зня 1999 р. “усувала” Рух з виборчої кампанії, бо партія мала висувати власного кандидата та не підтримувати Президента [31, с. 7-8].

Голова політвиконкому ПРП І. Гринів заявив, що ПРП під­тримала рішення Мін’юсту про визнання легітимним другого етапу ІХ з’їзду НРУ. Він вважав, що завдяки цьому рішен­ню НРУ як партія та блок Руху і ПРП продовжуватиме роз­виватися. Представник НДП А. Білоус зазначив, що рішення Мін’юсту кардинально не вплине на НРУ, адже, не маючи лі­дера масштабу В. Чорновола, партія приречена на занепад. На його думку, не відбудеться возз’єднання НРУ, бо НРУ (К) (Ко­стенка) була іншою “більш респектабельною з консервативним ухилом” партією. Соціал-демократ (СДПУ (о)) О. Чубатенко відмічав, що події в НРУ — це не “підступи влади”. Він виклав бачення, що “опозиція” повинна була звернутися до Мін’юсту з пропозицією не приймати рішень щодо НРУ, доки не будуть урегульовані внутрішньопартійні питання, та бути ініціатором об’єднання Руху [32].

Таким чином, наслідком внутрішньопартійної кризи в НРУ наприкінці лютого 1999 р. став початок етапу відкритого “роз­колу” партії. Для обох частин НРУ актуальною була пробле­ма їх легітимності, що свідчило про неможливість об’єднавчих процесів. Дослідження проблеми легітимності Х позачергового з’їзду НРУ та другого етапу ІХ Зборів НРУ засвідчило те, що обидва з’їзди відбулися з порушеннями Статуту НРУ і рішен­ня, які були на них ухвалені, були позастатутними. Обидві опонуючі сторони не змогли створити умови для проведення легітимних з’їздів. Причинами цього були існуючі в Статуті НРУ неточності та недоопрацювання, які створювали умови для суб’єктивного тлумачення. Прийняті Мін’юстом та Верхов­ним Судом України рішення щодо легітимності другого етапу ІХ Зборів НРУ закріпили “розкол” у НРУ. Аналіз аргументів політиків та висновки щодо нелегітимності проведення обох з’їздів можуть свідчити про виконання цими структурами по­літичного замовлення влади.

Джерела та література

1. Статут Народного руху України. — Погоджено із змінами і допов­неннями 3 лютого 1998 р. — 18 с.

2. Там само.

3. Архів ЦП НРУ. IX Всеукраїнські збори НРУ. — Лист ЦП НРУ до голів обласних та районних організацій Руху, делегатів Всеук­раїнських Зборів Руху, членам обласних проводів та рад, депута­там — рухівцям усіх рівнів, головам організацій — асоційованих учасників Руху (20 лютого 1999 р.).

4. Шевченко В. Хто і як розколював Рух. — К.: ФастівРухІнформ, 1999. — 10 с.

Б. Рішення фракції Народного Руху України // Голос України. — 1999. — 20 лютого.

6. Архів ЦП НРУ. IX Всеукраїнські збори НРУ. — Лист ЦП НРУ до голів обласних та районних організацій Руху, делегатів Всеук­раїнських Зборів Руху, членам обласних проводів та рад, депута­там — рухівцям усіх рівнів, головам організацій — асоційованих учасників Руху (20 лютого 1999 р.).

7. Шевченко В. Хто і як розколював Рух. — К.: ФастівРухІнформ, 1999. — 10 с.

8. Архів ЦП НРУ. Документи по з’їзду до Мін’юсту. — Ухвала ЦП НРУ “Про скликання 10-х позачергових Всеукраїнських зборів НРУ” (20 лютого 1999 р.).

9. Поточний архів МКО НРУ. — Спр. 11. Голові районної (міської) організації НРУ (20 лютого 1999 р.).

10. Архів ЦП НРУ. Документи по з’їзду до Мін’юсту. — Ухвала ЦП НРУ “Про скликання 10-х позачергових Всеукраїнських зборів НРУ” (20 лютого 1999 р.).

11. Архів ЦП НРУ. Документи по з’їзду до Мін’юсту. — Ухвала ЦП НРУ (20 лютого 1999 р.).

12. Архів ЦП НРУ. IX Всеукраїнські збори НРУ. — Ухвала ЦП НРУ “Про другий етап IX Всеукраїнських зборів НРУ” (20 лютого 1999 р.).

13.3вернення до всіх членів Руху // Український південь. — 1999. — 25 лютого.

14. Шевченко В. Хто і як розколював Рух. — К.: ФастівРухІнформ, 1999. — 10 с.

15. Це була нова спроба осудити В’ячеслава Чорновола / Упор. Л. Григорович та Ю. Ключковський. — К.: УАБ, 1999. — 19 с.

16. Там само.

17. Там само.

18. Там само.

19. Там само.

20. Архів ЦП НРУ. Документи НРУ. — Ухвала IX Всеукраїнських збо­рів НРУ “Про участь НРУ у виборах Президента України в 1999 р. та визначення претендента в кандидати від НРУ” (13 грудня 1998 р.).

21. Архів ЦП НРУ. Ухвали ЦП НРУ 1999 р. — Ухвала IX Всеукраїн­ських зборів НРУ (13 грудня 1998 р.).

22. Це була нова спроба осудити В’ячеслава Чорновола / Упор. Л. Григорович та Ю. Ключковський. — К.: УАБ, 1999. — 19 с.

23. Шевченко В. Хто і як розколював Рух. — К.: ФастівРухІнформ, 1999. — 10 с.

24. Це була нова спроба осудити В’ячеслава Чорновола / Упор. Л. Григорович та Ю. Ключковський. — К.: УАБ, 1999. — 19 с.

25. Шевченко В. Хто і як розколював Рух. — К.: ФастівРухІнформ, 1999. — 10 с.

26. Гаврилова І. Гасло “Будьмо разом!” Чорновіл адресував не однопа­ртійним, а владі // День. — 1999. — 10 березня.

27. Це була нова спроба осудити В’ячеслава Чорновола / Упор. Л. Григорович та Ю. Ключковський. — К.: УАБ, 1999. — 19 с.

28. Там само.

29. Там само.

30. Шевченко В. Хто і як розколював Рух. — К.: ФастівРухІнформ,

1999. — 10 с.

31. Там само.

32. Золоторьов В. Влада вирішила “підзаробити” на смерті Чорновола, а Мін’юст потрапив у політичну пастку // День. — 1999. — 1 квітня.

Анотації

Овсиенко С. Л. Проблема легитимности двух частей НРУ (исто­рический анализ).

В статье исследуется проблема соответствия второго этапа IX и X съездов НРУ уставу партии. Она предоставляет возможность проанализировать некоторые причины “диссидентства” НРУ и вли­яние решений правительственных органов в свете этой проблемы на развитие партии.

Ovsienko S. L. The problem of legitimacy of the two parts of Nar - odniy Ruch of Ukraine (historical analysis).

The article investigates the problem of correspondence of the sec­ond stage of the 9 th NRU Congress and the 10th NRU Congress to the rules of the party. It gives the possibility to analyze some reasons of NRU “dissidence” and the impact of the legal bodies’ decisions con­cerning the problem on the development of the party.


Похожие статьи