Головна Історія Інтелігенція і влада ПОРУШЕННЯ ЗАКОННОСТІ ПРАЦІВНИКАМИ НКВС-МВС ТА ІНШИХ ПРАВООХОРОННИХ СТРУКТУР НА ТЕРЕНАХ СТАНІСЛАВСЬКОЇ ОБЛАСТІ В ПЕРШІ ПОВОЄННІ РОКИ (1945 -1947 РР.): ПРИЧИНИ І НАСЛІДКИ
joomla
ПОРУШЕННЯ ЗАКОННОСТІ ПРАЦІВНИКАМИ НКВС-МВС ТА ІНШИХ ПРАВООХОРОННИХ СТРУКТУР НА ТЕРЕНАХ СТАНІСЛАВСЬКОЇ ОБЛАСТІ В ПЕРШІ ПОВОЄННІ РОКИ (1945 -1947 РР.): ПРИЧИНИ І НАСЛІДКИ
Історія - Інтелігенція і влада

В. В. Ковалик

Питання діяльності правоохоронних органів на теренах УРСР у повоєнні роки за останні роки знайшло своє відображення у ряді наукових праць, збірниках документів, матеріалах конфе­ренцій. У них головним чином подається історія міліції УРСР, а також окремі факти, пов’язані з участю органів НКВС-МВС у боротьбі проти збройних формувань ОУН-УПА в західних областях України, репресивно-каральними заходами проти так званих “бандпособників” та інших “антирадянських елементів” [1]. Водночас поза увагою дослідників залишилися такі важ­ливі аспекти, як створення та діяльність обласних управлінь НКВС-МВС у західних областях у довоєнний і післявоєнний періоди, в тому числі й у Станіславській (з 1962 р. — Івано - Франківська) області, їх організаційно-структурна побудова, забезпечення кадрами, організація службової та бойової під­готовки, діяльність із забезпечення правопорядку й законнос­ті тощо. Важливим, на наш погляд, є дослідження питання з дотримання законності працівниками правоохоронних органів, перш за все НКВС-МВС, при виконанні службових обов’язків.

Актуальність нашого дослідження зумовлена тим, що, по - перше, це питання недостатньо висвітлено у науковій літера­турі. По-друге, зловживання, які часто допускали в службовій діяльності працівники правоохоронних органів у західних об­ластях, не лише дискредитували радянську владу в очах міс­цевого населення, а й посилювали антирадянські настрої, що використовувалося учасниками самостійницького руху для ан - тирадянської пропаганди. По-третє, дослідження причин, ха­рактеру зловживань і порушень, їх масштабності та наслідків дасть можливість більш об’єктивно висвітлити історію як обла­сних управлінь, так і НКВС-МВС України загалом. Відповідно мета і завдання дослідження полягають у тому, щоб на при­кладі УНКВС у Станіславській області показати масштабність правопорушень працівниками ОВС та інших правоохоронних структур у перші повоєнні роки (1945 — 1947 рр.), розкрити їх причини, характер і наслідки.

В історії діяльності органів НКВС-МВС на теренах Стані - славської області від часу їх виникнення і до сьогодення мо­жна виділити кілька періодів, особливо важливими з яких, на нашу думку, є перших три, а саме: організаційний (утворення органів НКВС у зв’язку з приєднанням Західної України до СРСР та УРСР) — 1939-1941 рр.; реанімаційний (відновлення обласного УНКВС після звільнення теренів області від наци­стських загарбників) — квітень — грудень 1944 р.; стабіліза­ційний (утвердження органів НКВС та їх участь у забезпеченні діяльності органів радянської влади на місцях і в ліквідації збройних формувань ОУН — УПА) — 1945-1947 рр. Щодо тре­тього періоду, то його особливість полягає в тому, що саме на 1945-1947 рр. припадає пік протистояння збройного підпілля ОУН — УПА радянській владі, наслідком чого були численні жертви з обох боків, масові виселення сімей так званих “бан - дпособників” у віддалені регіони СРСР, а також відбувається остаточне утвердження органів радянської влади на місцях. В усіх цих процесах немаловажну роль відіграли правоохорон­ні органи, перш за все НКВС та міліція.

Слід зазначити, що відновлення та комплектування органів НКВС і міліції в областях відбувалося у міру звільнення тере­нів України від гітлерівських окупантів, яке повністю завер­шилося в жовтні 1944 р. Комплектація відбувалася за рахунок колишніх працівників міліції довоєнного періоду, з числа вій­ськовослужбовців Червоної армії, прикордонних військ, бій­ців партизанських загонів, а також із цивільного населення за направленнями партійних та комсомольських організацій. За даними НКВС УРСР, станом на 1 січня 1945 р. в рядах НКВС налічувалося 24431 чол., з яких 11841 чол. представляли нача­льницький склад, 1386 чол. — молодший начальницький склад і 11204 чол. — рядовий склад [2]. А вже станом на 1 квітня

1945 р. їх кількість збільшилася до 28799 чол., у тому числі: 14300 чол. — начальницький склад, 1335 — молодший началь­ницький склад і 13164 чол. — рядовий склад. За партійною приналежністю 6531 чол. були членами і кандидатами партії, а 5419 чол. — - комсомольцями [3]. Таким чином, прошарок працівників із “високою комуністичною свідомістю” складав 41,5%. Однак кількість далеко не відповідала якості, свідчен­ням чого була тенденція до постійного зростання серед праців­ників НКВС та міліції вчинків як аморального, так і криміна­льного характеру. Основним “злом”, яке їх спричиняло, було вживання алкоголю під час виконання службових обов’язків. Зокрема, за період з 1 жовтня 1944 р. по 1 січня 1945 р. пра­цівниками НКВС було допущено 1058 фактів аморальної по­ведінки, із яких 509 випадків припадало на начальницький склад, 120 — на молодший начальницький склад і 429 — на рядовий. Із загальної кількості аморальних виявів найбільше (339), було вчинено в стані алкогольного сп’яніння, в тому чи­слі: 168 — начальницьким складом і 114 — рядовим. З тих, хто вчинив аморальні проступки, 231 чол. були комуністами і 129 чол. — комсомольці. Із 339 виявів, скоєних у нетверезому стані, 84 вчинили комуністи і 42 — комсомольці [4].

Така ж тенденція спостерігається і в І кварталі 1945 р., за період якого було допущено 1278 аморальних виявів, із яких 578 допустили представники начальницького складу, у т. ч. 209 у стані алкогольного сп’яніння, 622 — рядовий склад (219 у стані алкогольного сп’яніння) і 78 — молодший начальниць­кий склад (78 у стані алкогольного сп’яніння). За партійною приналежністю 230 аморальних проявів скоїли комуністи, в т. ч. 83 — у стані алкогольного сп’яніння, 144 — комсомольці (47 у стані алкогольного сп’яніння) і 896 — безпартійні (326 у стані алкогольного сп’яніння). Якщо ж проаналізувати допу­щені 1278 фактів аморального характеру по областях, то з них 382 було вчинено у західних областях, зокрема, 47 — у Львів­ській (із них 28 у стані алкогольного сп’яніння), 94 — у Дро­гобицькій (у стані алкогольного сп’яніння 63), 43 — у Рівнен­ській (у стані алкогольного сп’яніння 28), 28 — у Волинській (у стані алкогольного сп’яніння 18), 142 — у Тернопільській (у стані алкогольного сп’яніння 38) і 28 — у Станіславській (у стані алкогольного сп’яніння 9). Слід зазначити, що Тернопіль­ське УНКВС було “лідером” не лише серед західних, а й серед решти областей УРСР. Серед інших областей найбільше виявів аморальної поведінки було допущено УНКВС у Харківській області — 82, із яких 30 — у стані алкогольного сп’яніння. А найменше — у Запорізькій, Кіровоградській, Вінницькій, Сумській, Миколаївській, Чернігівській та Ворошиловградсь - кій областях, де кількість виявів коливалася від 14 до 33, з яких у стані алкогольного сп’яніння — від 1 до 4 фактів [5].

Слід зазначити, що пияцтво часто ставало причиною вчи­нення і важких кримінальних злочинів. Так, за 1944 р. до суду було передано справи на 518 працівників НКВС, у т. ч. на 371 працівника міліції (з них 100 чол. за порушення конвойної та караульної служби, 50 — за незаконне застосування зброї, 33 — за дезертирство, 14 — за мародерство, 15 — за контрре­волюційні злочини) [6]. До кримінальної відповідальності за ІІ півріччя 1944 р. у західних областях УРСР було притягнуто 85 працівників НКВС та міліції і 631 — до дисциплінарної відпо­відальності, а саме: у Львівській області — відповідно 20 і 145 працівників, у Станіславській — 8 і 40, у Тернопільській — 17 і 126, у Дрогобицькій — 6 і 59, у Волинській — 14 і 75, у Рів­ненській — 20 і 186 працівників [7].

Найбільш резонансний злочин 1944 р. мав місце у селах Попельники та Рибне Косівського району Станіславської об­ласті. Перебуваючи у стані сильного алкогольного сп’яніння, заступник начальника міліції Кутського РВ НКВС молодший лейтенант міліції Ф. Іванов, оперуповноважений РВ НКВС, мо­лодший лейтенант держбезпеки В. Белов та дільничний упов­новажений Ф. Шевченко упродовж 9 — 10 вересня разстріляли 6 чоловік, у тому числі двох дітей у віці 6 і 10 років, та спа­лили 4 жилих будинки, “запідозривши” їх рідних у причетно­сті до УПА. Від підпалених будівель згоріло ще 8 сусідських будинків. Як виявилося згодом, сім’ї вбитих не мали ніякого стосунку до УПА, а сини й батьки окремих із постраждалих служили в Червоній армії.

За скоєні злочини Іванова судом військового трибуналу Вну­трішніх військ НКВС від 14 грудня 1944 р. було засуджено до розстрілу, а Белова і Шевченка, які безпосередньо розстрілю­вали невинних людей, — на 10 років “виправно-трудових та­борів” без позбавлення прав, оскільки, як зазначено у вироку, “вони виконували накази п’яного Іванова”. На пом’якшення вироку вплинуло й те, що Белов “був ще молодий і раніше до­бросовісно відносився до своїх службових обов’язків”, а, крім того, його батько був посмертно “удостоєний звання Героя Ра­дянського Союзу”. Що ж до Левченка, то у нього “син служив у Червоній армії”, а він сам був “учасником боїв і мав поранен­ня” [8].

Безперечно, такі вчинки не лише підривали довіру до радян­ської влади серед місцевого населення (хоча ця довіра була дис­кредитована ще в 1939 — 1941 рр. масовими репресіями), а й переконували тих, хто ще вагався, в необхідності збройної боротьби проти неї.

За вчинення злочинів різного ступеня важкості до криміналь­ної відповідальності у І кварталі 1945 р. у західних областях було притягнуто 86 працівників НКВС та міліції і 374 — до дисциплінарної, зокрема: у Львівській відповідно — 23 і 43 працівника, у Станіславській — 17 і 50, у Тернопільській — 14 і 71, у Дрогобицькій — 11 і 85, у Волинській — 9 і 47, у Рів­ненській — 12 і 78 працівників [9].

Продовжували мати місце важкі злочини, пов’язані з убив­ствами мирних громадян і до кінця 1945 р. Зокрема, лише в Станіславській області, за даними інформаційної довідки НКВС, у 1945 р. до кримінальної відповідальності було притяг­нуто 65 працівників НКВС та міліції, з яких 52 було засуджено судом військового трибуналу, а саме: до вищої міри покаран­ня — 4 працівники, позбавлення волі: до 10 років — 12 пра­цівників, від 5 до 10 років — 31, до 5 років — 15 працівників. З притягнутих до відповідальності 17 працівників були члена­ми партії, 5 — комсомольцями і 43 — безпартійними [10].

У 1946 р. тенденція порушення законності працівниками НКВС (з січня 1946 р. перейменований на МВС) та міліції про­довжує зростати. Станом на 1 січня 1946 р. чисельний склад працівників МВС зріс до 76718 чол., що складало 79,3% від загальної кількості за штатом. З них за національністю 47371 чол. (58,4%) були українцями, 27317 чол. (33,5%) — росіяна­ми, 1635 чол. — білорусами, 3424 чол. — євреями, решта — ін­ших національностей. Членів і кандидатів ВКП(б) було 22454 чол., членів ВЛКСМ — 8298 чол. За освітнім рівнем 2177 чол. мали вищу освіту (2,7%), 30921 — середню і неповну серед­ню (38%), решта мали початкову й семирічну освіту (59,3%). За віком понад 64 тис. працівників мали від 20 до 40 років [11,12].

У Станіславській області, за даними доповіді першого сек­ретаря обкому партії М. Слоня, станом на січень 1946 р. упе­рше на відповідальних партійних посадах обласного масштабу працювало 63,8% працівників, в обкомі комсомолу — 71,4%, облвиконкомі — 61,7%, у відділі сільського господарства — 54%, промисловості — 47,1%, в МВС-МДБ, суді та прокурату­рі — 47,5%. На районному рівні цей показник складав 59,2%. Аналогічним, за його словами, був показник і щодо “їх грамот­ності, політичної підготовки і якості ділової діяльності” [13].

Низький освітньо-професійний рівень, а також постійна психологічна напруженість, особливо в західних областях, де активно діяло збройне підпілля ОУН — УПА, призводило до порушень дисципліни, законності, зловживань службовим ста­новищем. Як наслідок, за перших п’ять місяців 1946 р. по МВС за різного роду порушення, вчинки і злочини до кримінальної відповідальності були притягнуті 931 працівник, а до дисциплі­нарної — 4407 працівників. Серед притягнутих до кримінальної відповідальності понад 30% складали важкі злочини, за які до кримінальної відповідальності було притягнуто 308 чол., а до адміністративної — 623 чол. Більшість із цих порушень припа­дали на західні області, а також Одеську, Сталінську, Харківсь­ку і Київську [14]. Як і в попередні роки, майже 95% криміна­льних і адміністративних порушень у Станіславській області, за словами начальника УМВС, “було скоєно в нетверезому стані” [15]. Страх перед можливістю бути вбитим змушував “спеціа­лістів”, які приїжджали в села, розпочинати “роботу” з пия­тик у сільській крамниці чи в голови сільської Ради, після чого починали “наводити порядок” та шукати “бандитів”. Найбіль­ше порушень у Станіславській області було допущено в лютому

1946 р. — 1215, а найменше в червні — 138. Серед них: убив­ства у стані сп’яніння (5 випадків), умисні підпали майна (5), незаконні обшуки та привласнення майна (6), побиття громадян

(22) , незаконні арешти з подальшим припиненням справи (258), незаконне затримання (2371), порушення постанов партії і уряду (453), незаконні виселення (77 сімей) [16]. За категоріями 89% порушень допустили працівники МВС-МДБ, 9% — працівники райвиконкомів, а решта — військовослужбовці, партійні праців­ники, а також працівники суду та прокуратури [17].

Слід зазначити, що при розгляді кримінальних злочинів “справедливий радянський суд” керувався не главенством пра­ва, а враховував як “політичний підтекст”, так і “особливі за­слуги” окремих порушників закону. Тому покарання за одні й ті ж злочини були неадекватними. Так, 29 січня 1946 р. ін­спектор пожежної охорони Бурштинського РВ МВС молодший лейтенант Нікітін, “перебуваючи на виборчій дільниці по ви­борах до Верховної Ради СРСР у селі Користовичі, як представ­ник від РК КП(б)У, напився і п’яний розпочав безпричинну стрілянину, внаслідок чого було зірвано засідання виборчої ко­місії. Вийшовши на вулицю, він зустрів голову виборчої комісії Лівуш, якого намагався застрелити, відкривши по ньому з ав­томата стрілянину, але останньому вдалося втекти. Після цього Нікітін зайшов на подвір’я до громадянина Кримського і почав стріляти в собаку. При цьому прострелив одяг на Кримсько­му, намагаючись застрелити і його, але зробити цього не зміг, бо заклинив автомат”. Нікітіна було арештовано, а 24 березня рішенням військового трибуналу засуджено до вищої міри по­карання [18]. Безперечно, що в цьому злочині було більше по­літики, ніж криміналу, адже жертв, за щасливим збігом обста­вин, не було, але своїм вчинком Нікітін “підірвав політичний авторитет радянської влади”.

Важкий кримінальний злочин напередодні виборів учинили працівники Богородчанського РВ МВС Борисов та Безпалов, які у п’яному вигляді чергували 9 лютого на виборчій діль­ниці у с. Ластівцях. По дорозі до сільради вони арештували місцеву дівчину Сніть Марію, яку “запідозрили” у зв’язках з УПА. Від жорстоких побоїв дівчина втратила свідомість і че­рез кілька годин померла. “На самі вибори, — відзначалося у звіті МВС, — труп Сніть знаходився в хаті батька, куди схо­дилися люди і з обуренням дивилися на цей ганебний факт. Безперечно, що українсько-німецькі націоналісти використали цей факт проти нас”. Винуватці трагедії були арештовані й за­суджені: Борисов — до вищої міри, а Безпалов — на 10 років позбавлення волі [19].

Чимало злочинів було пов’язано з жорстоким побиттям гро­мадян, однак до покарання винних суд підходив диференційо­вано. Так, за жорстоке побиття громадянки похилого віку Сло­бодян дільничного уповноваженого Коломийського МВ МВС Миронюка було “засуджено” лише “на 15 діб без права вико­нання службових обов’язків”, оскільки суд взяв до уваги “його молодий вік” та “активну боротьбу з бандитами” (особисто вбив

11 повстанців і затримав 12), крім того, він вчинив злочин пі­сля виборів [20].

Не мав таких “заслуг”, як Миронюк, уповноважений Тлума - цького райвиконкому Князев, який, перебуваючи в селі Грині - вцях Тлумацького району, запідозрив у зв’язках з “бандами українско-німецьких націоналістів” місцеву жительку. Під час допиту він “облив статеві органи затриманої гасом і мав намір підпалити сірником. Крім того, розжареним шомполом палив ліву сідницю”. Під час тортур до сільради зайшов громадянин Манзюк. Незважаючи на те, що він добровільно залишив боїв - ку УПА і мав відповідну справку з райвійськкомісаріату, Кня - зєв “ставив його на розстріл біля печі, вимагаючи признатися, де знаходяться бандити”. За скоєні злочини Князева було засу­джено до 7 років позбавлення волі [21].

Крім нанесення тілесних пошкоджень та убивств, пошире­ним явищем серед працівників міліції та військовослужбовців Внутрішніх військ МВС були грабунки місцевих жителів під час облав на боївки ОУН — УПА та фальсифікація фактів щодо “бандпособників”. Так, заступник начальника відділу бороть­би з бандитизмом Більшівцівського РВ МВС майор Косенко і співробітник цього ж відділу лейтенант Делієв у травні 1946 р. “керуючи спецгрупою в пошуках бандитів по селах району”, займалися, за словами обласного прокурора, “побиттям і грабу­нками громадян сіл Хохонів і Детятин” [22].

Заступник начальника РВ МВС Тисменицького району Ма - маєв з дільничими міліціонерами Кукліним і Будницею, отри­мали завдання зібрати матеріали на “бандпособників”. Але замість добросовісного ставлення до своєї справи вони “стали на шлях фальсифікації документів, підробивши протоколи до­питів” навіть не допитавши “підозрюваних”. Унаслідок таких дій 13 чоловік було незаконно арештовано, проти яких згодом “справи були припинені і з-під варти їх звільнено” [23].

Поширеною була практика зловживання службовим ста­новищем і працівниками органів прокуратури. Зокрема, як відзначалося у звіті обласної прокуратури, у Войнилівському районі “п’яний прокурор творив безчинства, бив громадян, аре­штовував”. Такий же “спосіб життя” вели прокурори Ланчин - ського й Жовтневого районів [24].

Допускали порушення “соцзаконності” й військовослужбов­ці Внутрішніх військ МВС. Як відзначав у доповідній запис­ці на ім’я міністра МВС УРСР Т. Строката начальник відділу контррозвідки “Смершу” внутрішніх військ МВС Українського округу полковник Павлов від 21 липня 1946 р., “ряд коман­дирів підрозділів через потурання та безконтрольність з боку командування полків і дивізій стали на шлях розкладу, групу­ють навколо себе підлеглих, пиячать і нерідко беруть участь у вчиненні злочинів” [25].

Питання порушення “соцзаконності” в західних областях України неоднаразово розглядалося на всіх рівнях. Одна з таких нарад радпартактиву, працівників суду, прокуратури,

МВС, МДБ, районних та обласного військових комісаріатів відбулася 12 серпня 1946 р. у Станіславі. Як відзначив у своїй доповіді прокурор області Добротін, фактично в усіх районах закони “крепко” порушувалися, а в “окремих райо­нах не тільки органи суду, МДБ, МВС, але й органи проку­ратури, які покликані дотримуватися радянських законів, є самі порушниками цих законів...”. Прокурор наголошував, що “без строгого дотримання закону повна ліквідація залиш­ків українсько-німецьких націоналістів неможлива”. Якщо, за його словами, в I кварталі 1946 р. в області було зафі­ксовано 2394 випадки порушень законів посадовими особа­ми, то в II кварталі їх кількість зменшилася до 754. Однак це зменшення, за його словами, було наслідком того, що не всі порушення фіксувалися, оскільки “затримували всі, кому не лінь, хто тільки не хотів” [26]. Зокрема, за даними зві­ту УМВС, у Станіславській області впродовж 1945 р. було незаконно арештовано 24912 чол., з яких 22027 чол. невдо­взі було звільнено. А в I кварталі 1946 р. було арештовано 6316 чол., з яких 4128 — незаконно [27].

Мали місце і значні порушення щодо виселення сімей “банд - пособників” та учасників збройного підпілля. Так, якщо в 1945 р. за “зв’язки з українсько-німецькими націоналістами” було незаконно відправлено на заслання 76 “бандитських” сі­мей, сини й батьки яких, як згодом з’ясувалося, перебували у Червоній армії, а не в “банді”, то за перше півріччя 1946 р. за ці ж “зв’язки” уже було незаконно засуджено 632 чол. [28].

“Ці цифри вражають, — відзначав начальник УМВС Неіз - майлов. — Цифри, які говорять про те, що ми маємо неправиль­ну практику, грубо зневажаємо і порушуємо радянські закони. Причиною цьому, по-перше, є розхлябаність з боку наших окре­мих працівників і цілого ряду працівників, які не дотримуються порядку дотримання радянських законів. Це є причиною і того, що прокурорський нагляд активно “допомагає” у цьому. При активному потуранні з боку прокурорського нагляду ми й маємо стільки грубих порушень радянських законів” [29]. Зазначимо, що закликав до законності той, з волі якого і було безпідставно відправлено в Сибір 72 сім’ї в 1945 р., за що він отримав від на­ркома НКВС лише сувору догану, яку через кілька місяців було знято, а виселені сім’ї так і залишилися на засланні.

Головні причини порушення “соцзаконності” та зловживання службовим становищем крилися в тому, що чимало відповіда­льних працівників були направлені в органи МВС та на партій­но-господарську роботу після лікування від поранень, контузій, хвороб, отриманих на війні. Майже в усіх них була порушена психіка, а зловживання алкоголем ще більше загострювало хво­робу. Тому говорити про високі моральні й людські якості оцих повоєнних “носіїв радянської культури” немає підстав.

По-друге, впливало на ситуацію й те, що чимало керівни­ків районного рівня не розуміли “керівної і спрямовуючої ролі партії”, а тому кожен з них вважав себе “господарем району”. Як відзначав з цього приводу перший секретар Станіславсь - кого обкому партії М. Слонь на нараді рад партактиву, “ми всі служимо одній справі, служимо своєму народу, але між нами є вищі і менші, і є державна структура, яка визначає, хто кому підпорядковується. Вона визначена нашим основним законом — Конституцією. У нас в районах буває суперечка: хто кому підпорядковується. Один говорить — господар в районі секретар райкому партії, а інший, що господар — голова райви­конкому, а прокурор говорить — я вище за всіх, я незалежний, суддя говорить, що він теж незалежна людина, начальник МВС говорить, що я підпорядкований міністру і все. Так говорять люди політично малограмотні, які не знають структури нашої держави, але ті люди, які знають і розуміють Конституцію, повинні знати, що всі органи і організації підпорядковані на будь-якій території партійному органу, який ним керує у всьо­му їх житті і діяльності. Якщо прокурор, відповідно до Кон­ституції, не підпорядкований виконкому, то перед партійним органом він звітує і є особою, контролюючою діяльність органів влади, а партійний комітет є його керівником. Тому секретар райкому партії є господарем і має право зажадати звіт про свою діяльність від прокурора особисто, і якщо цей прокурор не ви­конуватиме закони радянської влади, не виконуватиме волю партії, порушуватиме рішення райкому партії, райком партії має право зняти його з роботи і виключити з партії. Прокурори говорять, що мене з партії виключити можна, але зняти з ро­боти райком партії не має права. Але якщо райком партії має право виключити з партії, то він може і з роботи зняти” [30].

Але, незважаючи на вказівки обкому партії та директиви

МВС УРСР, в одній з яких від 23 жовтня 1946 р. теж відзначало­ся, що основними порушеннями є “незаконні арешти громадян і направлення їх до камер попереднього затримання; порушен­ня термінів утримання в КПЗ; порушення термінів утримання в КПЗ без санкції прокурора” [31], зловживання службовим становищем та ігнорування чинного законодавства продовжу­вали мати місце і в 1947 р.. Так, за 7 місяців 1947 р. органами УМВС у Станіславській області було “затримано і закрито в КПЗ” 2893 чол., з яких лише 2115 чол. було “притягнуто до кримінальної відповідальності”, а 778 звільнено як “незаконно затриманих”. За цей же період до органів прокуратури надійш­ло 4684 письмові скарги від громадян на працівників владних та силових структур, а районними прокурорами було прийнято 11687 “скаржників” [32]. Незважаючи на вказівки обласного прокурора, досить часто зловживали службовим становищем і його підлеглі в районах. Зокрема, в 1947 р. були звільнені з посад прокурор Ланчинського району Тружніков “за зловжи­вання своїм службовим становищем і п’янку”, слідчий Печені - жинського р-ну Хмільовський “за зловживання, п’янку і хулі­ганські дії”; начальник відділу з нагляду за органами міліції Сопливий “за привласнення вилучених у арештованих 900 крб. грошей і жіночого золотого годинника”, прокурор відділу з на­гляду за органами міліції Ковальський “за систематичні п’ян­ки і привласнення конфіскованих грошей на суму 2000 крб.”, прокурор Бурштинського району Самодєлко засуджений на 1 рік позбавлення волі умовно “за згвалтування місцевої жі­нки”, слідчий прокуратури Долинського району Моргунов “за хабарництво”, слідчий прокуратури Надвірнянського району Філатов “за систематичні п’янки і хуліганство”, слідчий про­куратури Станіславського району Лосинський “за систематичні п’янки і дискредитацію органів прокуратури”, слідчий проку­ратури Бурштинського району Леоненко “за скоєння злочину”, прокурор Жовтневого району Дубров “за порушення соціаліс­тичної законності”, слідчий прокуратури Жовтневого району Дорофєєв “за отримання хабара”, прокурор Вигодського району Сергеев засуджений на 5 років “за хабарі” [33].

Таким чином, порушення правових норм чинного законо­давства працівниками правоохоронних органів було чи не бу­денним явищем, що дискредитувало радянську владу в очах місцевого населення. Власне, вони своїми діями та поведінкою значною мірою теж сприяли тому, що значна частина населен­ня області вороже сприймала радянську владу й підтримувала збройну боротьбу проти неї OУH — УПA.

Джерела та література

1. Див.: Aндруxів І. O., Француз A. И. Станіславщина: двадцять буремних літ (19З9 — 1959): Суспільно-політичний та істори - ко-правовий аналіз. — Івано-Франківськ — Рівне: ДФ “Tаля”,

2001. — 336 с.; Білас І. Г. Репресивно-каральна система в Україні. 1917 — 1953: Суспільно-політичний та історико-правовий аналіз: У 2 кн. — К.: Либідь — Військо України, 1994. — Кн. 1. — 432 с.; Mиxайленко П. П., Кондратьев Я. Ю. Історія міліції України у документах і матеріалах: У 3-х т. — К.: Ґенеза, 2000. — T. 2: 1917 — 1945. — 412 с.; T. 3: 1946 — 1990. — 616 с.; Сергійчук

B. Десять буремних літ: Західноукраїнські землі у 1944-1953 рр.: Нові документи і матеріали. — К.: Дніпро, 1998. — 942 с. та ін.

2. Центральний державний архів громадських організацій України (далі — ЦДAГOУ). — Ф. 1, оп. 23, спр. 2405, арк. 16.

3Там же, арк. 17.

4Там же, арк. 16.

5Там же, арк. 17-18.

6Там же спр. 2410, арк. 22.

7Там же, арк. 43.

8. Mіністерство внутрішніх справ України в Івано-Франківській обла­сті (далі — Aрxів УMВCУIФO). Накази по особовому складу УНКВС у Станіславській області за 1944 рік. Aрxів Управління. — ^м 3, арк. 531-533.

9. Центральний державний архів громадських організацій України (далі — ЦДAГOУ). — Ф. 1, оп. 23, спр. 2410, арк. 43.

10Там же, арк. 57.

И^ихайленко П., Довбня В. НКВС — MВC — MOГП Української РСР (1946 — 1968 рр.) // MrnínÍH України. — 2005. — № 11. —

C. 20.

^^ихайленко П. П., Кондратьев Я. Ю. Історія міліції України у до­кументах і матеріалах: У 3-х т. — К.: Ґенеза, 2000. — T. 3.: 1946­1990. — С. 25.

13^ндрухів І. O., Француз A. И. Станіславщина: двадцять бурем­них літ (1939 — 1959). Суспільно-політичний та історико-правовий аналіз. — Івано-Франківськ — Рівне: ДФ ‘Таля”, 2001. — С. 175. Ы^ихайленко П. П., Кондратьев Я. Ю. Історія міліції України у документах і матеріалах: У 3-х т. — К.: Ґенеза, 2000. — T. 3.: 1946-1990. — С. 30.

^^рхів УMВCУIФO. Накази по особовому складу УНКВС у Станіс­лавській області за 1946 рік. — T. 1, арк. 69.

16^A№O. — Ф. Р-584, оп. 2, спр. 13, арк. 20-21.

17. Там же, спр. 12, арк. 7.

18. Архів УМВСУІФО. Приказ МВД УССР № 035 от 5 апреля 1946 года // Накази, директиви, розпорядження МВС УРСР за 1946 рік. — Т. 4. — С 2.

19. ДАІФО. — Ф. Р-584, оп. 2, спр. 12, арк. 161.

20. Архів УМВСУІФО. Накази по особовому складу УНКВС у Станіс­лавській області за 1946 рік. — Т. 6, арк. 57.

21. ДАІФО. — Ф. Р-584, оп. 2, спр. 12, арк. 161.

22. Там же, арк. 162.

23. Там же, спр. 13, арк. 12-13.

24. Там же, спр. 12, арк. 9.

25. Білас І. Репресивний апарат тоталітарного суспільства у боротьбі з національно-визвольним рухом в часи Другої світової війни // Матеріали наукової конференції Всеукраїнського братства вояків УПА (Організація Українських Націоналістів і Українська Повс­танська Армія. Історія, уроки, сучасність) 16 — 17 січня 1993 р., м. Івано-Франківськ. — Стрий, 1993. — С. 15.

26. ДАІФО, ф. Р-584, оп. 2, спр. 12, арк. 4-5.

27. Там же, спр. 13, арк. 12.

28. Там же, спр. 12, арк. 153.

29. Там же, арк. 66.

30. Там же, арк. 104.

31. Архів УМВСУІФО. Директива МВД УССР № 03-38483/32182 от 23 октября 1946 года // Накази, директиви, розпорядження МВС УРСР за 1946 рік. — Т. 9.

32. ДАІФО, ф. Р-584, оп. 2, спр. 17, арк. 11-16.

33. Там же, спр. 24, арк. 28-29.

Анотації

Ковалик В. В. Нарушения законности работниками НКВД-МВД и других правоохранительных структур на территории Станислав­ской области в первые послевоенные годы (1945 — 1947 гг.): при­чины и последствия.

В статье освещаются причины, формы и методы нарушения за­конности работниками НКВД-МВД и других правоохранительных структур на территории Станиславской области в 1945 — 1947 гг.

Kovalyk V. V. Infringement of the law by the workmen of NCIA - MIA and other law-enforcement structures on the territory of Sta­nislaw region during the early post-war years (1945-1947): reasons and consequences.

The reasons, forms and methods of the infringement of the law by the workmen of NCIA-MIA and other law-enforcement structures on the territory of Stanislaw region in 1945 — 1947 are considered in the article.

Похожие статьи