Головна Історія Інтелігенція і влада РОЗМІЩЕННЯ ТА РОЗВИТОК САЛОТОПНИХ, СВІЧКОВИХ І МИЛОВАРНИХ ЗАВОДІВ В ОДЕСІ В ДОРЕФОРМЕНИЙ ЧАС
joomla
РОЗМІЩЕННЯ ТА РОЗВИТОК САЛОТОПНИХ, СВІЧКОВИХ І МИЛОВАРНИХ ЗАВОДІВ В ОДЕСІ В ДОРЕФОРМЕНИЙ ЧАС
Історія - Інтелігенція і влада

І. М. Гулянович

Ключові слова: Фонтан, салотопні і свічкові заводи, миловарні.

Ключевые слова: Фонтан, салотопенные, мыловаренные и свечные заводы.

Key words: Fontan, candle and soap factories, fat and suet.

Промислові підприємства Одеси дореформеного часу були представлені, здебільшого, переробними заводами та такими, що виготовляли продукцію для потреб флоту (канатні заводи тощо). Одними з таких промислових структур були салотопні заводи, споживачами сировини яких були свічкарні і миловар­ні. Також в 1840-х рр. вивіз топленого сала складав одну з про­відних частин експорту, поступаючись лише пшениці та вовні.

Метою статті є дослідження промисловості Одеси на прикла­ді салотопних, свічкових і миловарних заводів. Завданням стат­ті — розглянути розвиток підприємств у дореформений період, виділити особливості розміщення салотопень у середині XIX ст.

Ця проблема в історіографії мало досліджувана, але виділи­мо статтю С. I. Гулішамбарова [2], а також узагальнюючі праці

А. О. Скальковського [19], I. О. Гуржія [3, 4], О. О. Нестеренка [14] та В. П. Ващенка [1].

Вперше в Одесі салотопні заводи зафіксовані у липні 1799 р. у кількості п’яти об’єктів [20, с. 381]. Відомо також, що один з перших салганів знаходився на Пересипі: «під горою на бере­гу моря на віддаленні від нинішньої лісової пристані» [9, арк. 77]. Впродовж 1811-1817 рр. кількість салотопень складала 6 об’єктів [1, с. 102]. На жаль, кількість свічкових і миловарних заводів на початок XIX ст. вирахувати вкрай складно. На по - чаток 1820-х рр. у місті фіксуємо 10 салотопних підприємств, 7 свічкових і 2 миловарні заводи [5, арк. 26-26 зв.]. При заво­дах знаходились скотобійні, загони для тварин, свічкові та ми­ловарні цехи. У 1827 р. в Одесі нараховувалось лише 5 значних салотопень, де було 19 печей, загальна кількість виробленої в них продукції сягала 26,4 тис. пудів, 95 % з якої експортували [4, с. 38]. Приміщення заводів були споруджені з дерева «на швидку руку», а головні витрати «йшли на сировину і плату робітникам» [3, с. 30]. Основною продукцію, яку вони виготов­ляли, було топлене сало [1, с. 137]. Миловарні заводи не випе­реджали салотопні в оснащеності: вони були обладнані чанами, казанами і дерев’яними формами для мила [14, с. 200]. їх про­дукцію споживали в Одесі та Херсонській губернії.

Місто розвивалося, житлові квартали наблизились до сало­топних заводів, які були неприємними сусідами через сморід та можливість підхопити різноманітні хвороби. Чиновник у 1832 р. у своєму рапорті змалював салотопні заводи на Пере­сипі: там «вижимками [рештки нутрощів] годують свиней, ... баранячі кістки зберігають при салганах для... собак» [10, арк. 6]. В серпні 1833 р. розглядався проект побудови на Пересипу скотобійні у морі, але цьому перешкодила недостатня глиби­на [11, арк. 1, 25], а намагання побудувати бійню на Малому Фонтані завершилось невдачею для проектантів [11, арк. 50]. У дещо видозміненому вигляді новий проект в якості невеликої бійні залишився на рівні плану, який було відхилено [11, арк. 158 зв., 159 зв.]. Після цього місцева влада вирішила перене­сти всі салотопні заводи з Пересипу та Молдованки за малофон - танську заставу. Намагання власника салотопні на Молдованці Ф. Константінова пояснити, що «він... 27 років з сала робить свічки, і скот не ріже» та «капіталу на побудову нового заводу не має» [10, арк. 22 зв. — 23] результату не принесли.

На Малому Фонтані, куди були перенесені салотопні заво­ди, вони завдавали незручності місцевим жителям. Для відводу води, щоб вона не потрапляла до ставка у 1834 р. побудували греблю [10, арк. 1зв. — 3]. У 1840 р. через скаргу мешканців Одеси закрили бійню біля фонтанської застави, від якої йде «поганий запах і проникає у саме місто» [13, арк. 1].

Свічні і миловарні заводи не були близько до місцевої влади, в основному ці заводи розташовувались у передмістях, де було де­шевше купити чи винаймати місце для виробництва. У 1835 р. в місті знаходився миловарний завод, який виробляв 9560 пудів, але в 1837 р. їх кількість збільшилась до трьох, зі зменшенням виготовленої продукції до 10900 пудів, свічкарні, яких нарахо­вувалось 5 підприємств, виробили 37000 пудів продукції [18, с. 44]. На 1848 р. відбулося різке зменшення кількості підпри­ємств — до одного свічного та 2 миловарних, які разом виготов­ляли продукції на 43040 крб, 3 салотопні, які давали прибуток власнику у 187160 руб. [8, арк. 12]. Ці заводи виробляли 41,5 % вартості продукції одеських промислових підприємств. На Пере­сипі у 1850-ті рр. сальні свічки виготовляли Губіці і Фандеріх [15, 16], а Лобер виготовляв парфуми та духмяне мило [15]. На Молдованці свічки виготовляли Рейнер і Франгопуло, на Арна - утській вулиці воскові свічки — Марков [15].

Поряд з цим в виробництві свічок в Одесі розгорнулась кон­куренція. В 1849 р. француз Пітансьє побудував завод по ви­готовленню стеаринових свічок на власній ділянці за Тирас­польською заставою, де почала працювати парова машина [17]. Кількість робітників в 1850-х рр. складала 80-90 осіб [3, с. 31]. ЦІ свічки були більш якісні за сальні. Заводчик продавав про­дукцію у місті та відправляв за кордон.

Серед інших промисловців найбільш відомим власником ми­ловарного і свічкового заводів, що знаходились на Пересипу, був купець Вільгельм Санценбахер. Ці заводи виробляли продукцію на понад 20 тис. крб сріб. [1, с. 103]. Робітники на цих підпри­ємствах були малокваліфіковані, на свічкарнях достатньо багато працювало жінок, які виливали свічки і вставляли гніт. У 1853 р. працівники свічкових заводів були об’єднані в окремий цех.

У 1852 р. міська влада знов звернула увагу на салотопні і як експеримент вирішила на три роки обкласти спеціальним по­датком (1 коп. сріб. за сажень площі), що принесло скарбниці 284 крб 13 коп. сріб. Кримська війна 1853-1856 рр. нанесла са­лотопній промисловості збитків: на території заводів влаштували батареї артилерії, також заводчики натурально відбули військо­вий постій. Через ці обставини власники звернулись з прохан­ням сплачувати збір лише з приміщень заводів [6, арк. 1 зв., 4]. Реакція влади на рівні генерал-губернатора була прогнозована: «[податок] ніскільки не обтяжує власників салотопних заводів у порівнянні з прибутками» [6, арк. 38]. У наступному клопотанні власники писали, що чиновництво «запропонувало нам побуду­вати на відведених містом місцях салотопні заводи, на які обіця­ло не робити ніяких податків, крім відбуття постою натурально» [6, арк. 64 зв.], яке залишилось без відповіді. Станом на 1855 р. на Малому Фонтані було 6 власників ділянок, де розташовува­лись заводи. Складались вони з господарських будівель (салган, підвал, кухня з сараєм) і садиби власника. Окремі заводчики мали свічкову та миловарну фабрики.

На 1858 р. бачимо більш окреслену структуру (кількість виробленої продукції, кількість робітників тощо) власників, розташування. Свічкові та миловарні заводи розташовувались як у середині міста (заводи К. Ларіонова, А. Головіной, Тро - пицина), так і в передмістях (заводи К. Ксіді, Є. Корецького,

А. Рейнарта). Нараховувалось 12 свічкових і миловарних за­водів, з яких 6 виробляли свічки і мило, інші — лише свічки (сальні, воскові і стеаринові). Працювало на цих заводах су­купно 20 майстрів та 120 робітників і підмайстрів. Власниками були купці (7 підприємців), одеські міщани (5 осіб), по одному заводу належало колоністу та іноземцю [7, арк. 31-39 зв., 47­50]. В Одесі нараховувалось 4 салотопа, що виробляли товару на суму 182300 крб, і де працювало 47 робітників [14, с. 198]. Поряд з цим в офіційних документах фігурують ще 3 салотопні заводи, які розташовувались на території приміських селищ та працювали як бійні. Робітники даних підприємств поповню­вались за рахунок мешканців передмість, жителів приміських селищ та заробітчан, що мешкали достатньо часто при заводі.

Загальний розвиток салотопної промисловості Одеси вказує на перенесення потужностей з передмість до території примісь­ких селищ у першій половині XIX ст. через розвиток міста. Свічкова та миловарна індустрія розвивалась достатньо посту­пово, вводячи нові види продукції до асортименту, забезпечую­чи населення засобами гігієни та освітлення.

Джерела та література

1. Ващенко В. П. Підприємці у харчовій промисловості Одеси до - реформеного періоду / В. П. Ващенко // Записки історичного фа­культету. — Вип. 15. — Одеса, 2004. — С. 95-103.

2. Гулишамбаров С. И. Сало (техн. и торг.) / С. И. Гулишамбаров // Энциклопедический словарь Брокгауза и Ефрона. В 82 т. — Т. 28а (56): Саварни — Сахарон. — СПб., 1900. — С. 137-143.

3. Гуржій I. О. Зародження робітничого класу України (кі­нець XVIII — перша половина XIX ст.) / I. О. Гуржій. — К.: Держполітвидав, 1958. — 180 с.

4. Гуржій I. О. Розвиток товарного виробництва і торгівлі на Укра­їні: з кінця XVIII ст. до 1861 р. / I. О. Гуржій. — К.: Вид-во АН УССР, 1962. — 207 с.

5. Державний архів Одеської області (далі — ДАОО). — Ф. 2. — Оп. 1 за 1821 р. — Спр. 44.

6. ДАОО. — Ф. 2. — Оп. 11. — Спр. 153.

7. ДАОО. — Ф. 3. — Оп. 1. — Спр. 70.

8. ДАОО. — Ф. 3. — Оп. 1. — Спр. 83.

9. ДАОО. — Ф. 59. — Оп. 1. — Спр. 18.

10. ДАОО. — Ф. 59. — Оп. 1. — Спр. 1493.

11. ДАОО. — Ф. 59. — Оп. 1. — Спр. 1781.

12. ДАОО. — Ф. 59. — Оп. 1. — Спр. 1911.

13. ДАОО. — Ф. 59. — Оп. 1. — Спр. 2501.

14. Нестеренко О. О. Розвиток промисловості на Україні. В 2 ч. /

О. О. Нестеренко. — Ч. 1. — К.: Вид-во АН УССР, 1959. — 496 с.

15. Одесские адресы // Новороссийский календарь на 1854. — Одесса, 1853. — С. 336.

16. Одесские адресы // Новороссийский календарь на 1858. — Одесса, 1857. — С. 405.

17. Одесский вестник. — 1851. — 28 ноября.

18. Скальковский А. А. Записки о торговых и промышленных силах Одессы в 1859 году / А. А. Скальковский // Записки император­ского русского географического общества. — 1864. — Кн. IV. — С. 51-231.

19. Скальковский А. А. Историко-статистический опыт о торговых и промышленных силах Одессы / А. А. Скальковский. — Одесса, 1839. — 88 с.

20. Одесский вестник. — 1827. — 3 декабря.

Анотації

Гулянович И. М. Размещение и развитие салотопных, свечных и мыловаренных заводов в Одессе в дореформенный период.

В статье рассмотрено развитие и размещение салотопных, свеч­ных и мыловаренных заводов в Одессе. В работе исследована по­литика власти относительно салотопен, развития мыловаренных и свечных заводов.

Hulyanovich I. N. The placing and development of the melt-down, candle and soap factories in Odesa in the pre-reform period.

The article tells about the development and placmg of the plants of the melt-down, candle and soap factories іп Odesa. The poHcy of local authorities concernmg these enterprises was mvestigated by the author.