Головна Історія Інтелігенція і влада ДО ПИТАННЯ ПРО РОЛЬ ПЕТЕРБУРЗЬКОЇ БАЛЕТНОЇ ШКОЛИ У ФОРМУВАННІ СИСТЕМИ БАЛЕТНОЇ ОСВІТИ В РОСІЇ ТА КРАЇНАХ СНД
joomla
ДО ПИТАННЯ ПРО РОЛЬ ПЕТЕРБУРЗЬКОЇ БАЛЕТНОЇ ШКОЛИ У ФОРМУВАННІ СИСТЕМИ БАЛЕТНОЇ ОСВІТИ В РОСІЇ ТА КРАЇНАХ СНД
Історія - Інтелігенція і влада

О. В. Фомкін

На початку 1990-х років системи освіти в Росії і колишніх радянських республіках (нині країнах СНД) вступили у період модернізації. Реформи торкнулися і освіти в галузі хореогра­фічного мистецтва. Хореографічна освіта у Росії і країнах пост­радянського простору — це система різних за своїми завдання­ми і рівнями навчальних закладів, які задовольняють потреби у професійному вивченні хореографії різних груп населення. Вона розпадається на два напрями: навчання в царині балету (основною компетенцією є знання і вміння у сфері класично­го танцю) і навчання іншим видам хореографічного мистецтва (в основі компетенцій лежать знання і вміння у сфері інших видів танцю).

Метою даної статті є дослідження впливу Петербурзької ба­летної школи на балетну освіту інших регіонів Росії. Для досяг­нення означеної мети необхідно виконати наступні завдання:


1) розглянути особливості навчання класичному танцю у Пе­тербурзькій балетній школі; 2) розглянути особливості балетно­го навчання в інших навчальних закладах. Варто підкреслити, що проблема в означеному аспекті розглядається вперше.

Історію балетної освіти в Росії заведено відраховувати від указу Анни Іоанівни (15 травня 1738 року), у якому французь­кому танцмейстеру Жану Батисту Ланде звеліли розпочати на­вчання дітей “театральному танцюванню ” [1]. Школа Ланде (пі­зніше — Петербурзьке Театральне училище) стала другим після Паризької (заснована у 1713 році) навчальним закладом такого типу у Європі. Трохи молодше за Петербурзьке — Московське Театральне училище, засноване у 1773 році. З цих центрів — нині — Академії Російського балету імені А. Я. Ваганової та Московської державної академії хореографії (у минулому: Ле­нінградського і Московського хореографічних училищ) виросли хореографічні училища в Росії і колишніх республіках СРСР, які випускають артистів балету для театрів опери і балету.

Формування системи балетної освіти відбувалося під впли­вом різних чинників. До найважливішого з них слід віднести відсутність у дореволюційній Росії єдиної державної системи загальної освіти, нормативних документів, які регламентують діяльність навчальних закладів, а також системних документів у сфері театру. “Як і в інших галузях дореволюційного зако­нодавства, складна система різнорідних узаконень була покли­кана регулювати театральне життя у царській Росії. За умов необмеженої монархії, де останньою вирішальною інстанцією була особиста воля царя, законодавчу силу фактично мали його письмові резолюції та усні розпорядження, які навіть не офо­рмлялися у встановленому законодавчому порядку. В резуль­таті — діяльність театру виявлялася регламентованою вкрай довільно за формою і досить безладно по суті. Особливо закрі­плював законодавчий хаос той факт, що одне і те саме явище театрального життя визначалося у різні моменти юридичними актами зовсім різного характеру” [2]. Тому історія вітчизня­ної балетної освіти багата на адресні історичні рішення уряду: починаючи із заснування Танцювальної школи у Санкт-Петер­бурзі (1738 рік) і танцювальних класів Московського виховного будинку (1773 рік), через затвердження у 1809 році першого положення про Санкт-Петербурзьке і Московське Імператорсь­кі театральні училища, нарешті, пізніше, у 1863, 1928, 1934, 1949, 1961, 1991, 1995 і 2005 роках на адресу вітчизняного балетного мистецтва керівництвом Росії ухвалювалися нестан­дартні рішення, які багато в чому забезпечили його подальше збереження і розвиток.

У 1930-х роках педагогічна діяльність А. Я. Ваганової, — солістки імператорського Маріїнського театру, першого профе­сора хореографії, народної артистки РРФСР, — позначила пе­ріод науково-методичної систематизації балетної освіти. У 1934 році вийшла у світ книжка А. Я. Ваганової “Основи класичного танцю” [3], у якій вона критично переосмислила і системати­зувала художньо-виконавчий досвід попередніх поколінь, вибу­дувавши струнку систему балетної педагогіки.

Історія балетної освіти у Санкт-Петербурзі включає такі етапи:

1. “Імператорський”: 1738 — 1917 роки.

2. “Радянський”: 1917 — 1991 роки.

3. “Новітній”: з 1991 року до цього часу.

Незважаючи на полярність соціально-історичних формацій, у просторі яких відбувалося формування системи балетної осві­ти, насправді етапи виявляються органічно пов’язаними один з одним, внутрішньо послідовні і підпорядковані логіці діалек­тичного розвитку.

3 1738 по 1773 рік становлення освітньої системи підготовки артистів балету відбувалося у стінах одного навчального закла­ду — “Танцевальной Ея Императорского Величества школы” (нині — Академія Російського балету ім. А. Я. Ваганової) у Петербурзі.

3а царювання Катерини II система балетної освіти розши­рюється до двох навчальних закладів: з 1773 року складається балетна школа у Москві.

До революції 1917 року система балетної освіти обмежувала­ся Петербурзьким та Московським Театральними училищами. Як і в інших середніх освітніх закладах дореволюційної Росії, Театральні училища готували кадри для мистецтва, що потре­бувало особливої організації освітнього процесу, який значно відрізняється від заведеного в інших навчальних закладах. У подальшому ці особливості зумовили структуру всієї системи вітчизняної балетної освіти.

Основною передумовою для формування нетипового характе­ру балетної освіти у Петербурзі стала відомча підпорядкованість Театрального училища — Міністерству Імператорського Двору і його відділові: Дирекції Імператорських театрів. В усіх статутах зазначалося, що, “відповідно до власного свого призначення”, Театральне училище не входить до загального складу з іншими навчальними закладами Міністерства народної освіти [4]. Така підпорядкованість забезпечила ізоляцію училища від державної системи професійної і загальної освіти, очолюваної заснованим у 1802 році Міністерством народної освіти. Відомчість сформу­вала і типові хвороби закритої системи: “кастову замкнутість, “жрецьку” зневагу до профанів, консерватизм, що підтримував­ся відсутністю письмової традиції, відокремлення від форм ново­го мистецтва, які бурхливо змінюють одна одну у потоці історії, помножене на недостатню освіту і вузький кругозір” [5].

Радянський період в історії балетної освіти позначений істо­тним розширенням системи і появою хореографічних училищ і балетних театрів у центральних містах СРСР. У розвиткові і становленні значної частини цих навчальних закладів визнача­льну роль відіграла Академія Російського балету ім. А. Я. Ва - ганової.

Першим навчальним закладом, при створенні якого було використано досвід петербурзької балетної школи, може бути назване Імператорське Московське Театральне училище, яке виросло з танцювального класу Московського Виховного Бу­динку. Його поява у другій столиці в 1773 році стала першим етапом розширення системи балетної освіти. На той час у Ди­рекції Імператорських театрів вже був певний досвід роботи у цьому напрямі, і тому зразком, за яким створювалося Мо­сковське Театральне училище (нині — Московська державна академія хореографії) було Театральне училище у Петербур­зі. Звідти прибув засновник московської школи — Леопольд Парадіз. Петербурзька і Московська балетні школи пройшли багато в чому подібний шлях розвитку. Перебуваючи у віданні однакових відомств (Міністерства імператорського двору, На - ркомпросу, Міністерства культури СРСР і РРФСР тощо) вони йшли паралельними шляхами і сформували дві “школи” на­вчання класичному танцю, дві самостійні художні традиції, які часто протистоять, але і збагачують одна одну. У частині відомчої підпорядкованості з 1920 по 1961 рік Московське учи­лище було структурним підрозділом Большого театру СРСР; у московській школі склалися свої традиції викладання багатьох спеціальних дисциплін, пов’язані з традиціями виконавства московського балету; викладання акторської майстерності за­знало значного впливу Малого драматичного театру; у москов­ській школі сформувався трохи інший погляд на викладання сучасної хореографії (там викладається джаз-танець, а в Пе­тербурзі — модерн) тощо. Факт наявності двох балетних шкіл, їхні взаємини і взаємовплив потребують окремого дослідження і є знаком унікальності вітчизняної культури.

В результаті прямого впливу Ленінградської школи з’яви­лося Пермське хореографічне училище. Його засновниця — ленінградська балерина Є. Н. Гейденрейх керувала ним до 1955 року. І сьогодні Пермська школа є провідною балетною школою Уральського регіону.

У 1930 — 1980-і роки завдяки роботі національного відді­лення Ленінградське хореографічне училище вплинуло на роз­виток балетного мистецтва на Україні, у Білорусії, Казахстані, Киргизії, Башкирії, Бурятії, Туркменії, Азербайджані і Татар­стані.

Викладацький склад Бурятського хореографічного училища, заснованого у 1961 році, сформувався з випускників національ­ного відділення Ленінградського хореографічного училища.

Хореографічне училище в Алмати створено у 1937 році випу­скником Ленінградського хореографічного училища А. В. Се - лезньовим (на базі місцевої балетної студії М. Арцибашевої і балетного відділення музичної школи). Саме А. В. Селезньов відіграв ключову роль у його педагогічному і методичному ста­новленні. Сьогодні Алматинське державне хореографічне учи­лище носить його ім’я.

Хореографічне училище в Азербайджані розвинулося сила­ми однієї з його перших випускниць Г. Алмас-заде, яка вдос­коналювала свою виконавську майстерність у Ленінградському хореографічному училищі, у класі М. Ф. Романової.

У ці ж роки зародилася балетна освіта на Україні. Це ста­лося за участю випускниці Ленінградського училища по класу А. Я. Ваганової — А. А. Березової. Київське училище створено у 1938 році в результаті злиття балетної студії, організованої у 1934 році, при Київському театрі опери і балету, і хореографі­чного технікуму.

Особлива роль у формуванні балетної школи в Грузії нале­жить випускникові Ленінградського училища — В. М. Чабукіа - ні. Свою балетну освіту він розпочав у Грузії у М. І. Періні, яка заснувала у 1916 році приватну балетну студію. У 1920 році її перетворили у Державну балетну школу Тбіліського оперного театру. У 1954 році вона стала хореографічним училищем. Ча - букіані, який повернувся з Ленінграда, очолював його багато років, і сьогодні училище носить його ім’я.

Уфимськое хореографічне училище засновано Міністерством культури Російської Федерації 24 лютого 1983 року. Біля його джерел — випускники Ленінградської школи: Заслужена арти­стка Росії В. Галімова, народна артистка Росії Л. Куватова, за­служений артист Росії Ш. Терегулов, народна артистка Башки­рії Л. Шапкіна та інші фахівці, які пройшли класи провідних петербурзьких викладачів А. Ваганової, Н. Комкової, О. Йор­дан, Н. Балтачеєвої, А. Пушкіна, А. Кумисникова, В. Понома- рьова, Н. Серебренникова, М. Михайлова. Нинішній директор училища — заслужений артист Башкирії А. С. Бікчурін також випускник Ленінградського хореографічного училища.

Хореографічне училище в столиці Татарстану — Казані, ви­никло у 1993 році, хоча передумови його виникнення форму­валися ще з початку ХХ століття. Його художнім керівником і методичною опорою стала випускниця Ленінградського хореог­рафічного училища 1941 року Н. Д. Юлтиєва.

Новосибірське державне хореографічне училище відкрито 1 вересня 1957 року. З першого дня його заснування і до кі­нця 1980-х рр. тут працювала одна з ваганівських учениць — А. В. Никифорова, яка підготувала за роки своєї діяльності багато талановитих танцівниць. У 1980-ті рр. провідним на­прямом педагогічної діяльності училища було вивчення і засто­сування на практиці основ педагогіки А. Я. Ваганової.

Наймолодшим є хореографічне училище у Якутії. Його за­сновником і керівником є випускниця по класу А. Я. Вагано - вої — Н. Н. Посельська.

В цілому, питання впливу Ленінградської балетної школи на становлення конкретних навчальних закладів заслуговує спеціального дослідження. Проте очевидно, що в основу їхньої діяльності лягли специфічні, вироблені багаторічною практи­кою принципи підготовки артистів балету, вироблені у Ленін­градському хореографічному училищі (і ширше — у Петербур­зькій балетній школі). До їх числа належать:

- єдина основа навчання — методика викладання класично­го танцю, розроблена професором А. Я. Вагановою;

- обов’язковість безпосереднього зв’язку хореографічного училища з роботодавцем — хореографом професійного (акаде­мічного) балетного театру, визначальною ланкою якої є худо­жній керівник, який відповідає за художньо-творчу складову навчального процесу (ця посада нетипова для прийнятої струк­тури навчального закладу);

- нетипова структура навчального плану підготовки арти­стів балету, який являє собою рідкісний для світових систем освіти зразок інтегрування декількох рівнів освіти (основної загальної і середньої професійної). Ця специфіка виробилася у Ленінградській школі до середини XX століття і потім була нормативно зафіксована у типових навчальних планах 1950­1980-х років і державних освітніх стандартів 1-го і 2-го поко­лінь (спеціальність середньої професійної освіти “Хореографі­чне мистецтво”) [6]. За цими документами працюють сьогодні хореографічні училища Росії. Інтегрований характер плану, а також обмеженість тимчасового ресурсу породжують конфлік­тність обсягів і мети загальної і професійної освіти. Аудиторне навантаження у такому плані перевищує всі допустимі норма­тиви — 54 години на тиждень;

- нетипові терміни навчання — 7 років 10 місяців. Подібних за протяжністю термінів не має жодна спеціальність;

- нетиповий характер прийому, який полягає в обов’язково­му початку професійного (!) навчання у десятирічному віці на базі трьох класів загальноосвітньої школи;

- нетиповий характер атестаційних заходів — конкурсний добір при прийомі та проміжній атестації;

- ключова, визначальна роль в успішності професійного на­вчання стану тілесного апарату учня.

Сьогодні Академія Російського балету імені А. Я. Ваганової і далі значно впливає на рівень розвитку балетного мистецтва в Росії і за рубежем. У підтримці високого методичного рівня вітчизняної балетної школи особливу роль відіграють прова­джувані Академією з 1988 року конкурси для учнів хореог­рафічних училищ “Ваганова-ргіх” і з 1992 року — щорічний Міжнародний семінар щодо збереження і розвитку методики

А. Я. Ваганової. З 1995 року в стінах Академії було організова­но декілька творчих семінарів з проблем хореографічної освіти за участю видатної балерини Н. Макарової. У 1996 році на базі Академії створено “Міжнародний центр із збереження і розви­тку методичної спадщини А. Я. Ваганової”. Керівником центру багато років була вихованка А. Я. Ваганової народна артистка СРСР, професор Н. М. Дудінська. 1996 рік приніс розширення впливу Академії на міжнародній арені — у межах творчої вза­ємодії між Росією і Японією в місті Осака було створено філію “Міжнародного центру із збереження і розвитку методичної спадщини А. Я. Ваганової”. Закономірним підсумком плано­мірної методичної роботи стало заснування у 1999 році на базі Академії Російського балету ім. А. Я. Ваганової Навчально-ме­тодичного об’єднання вищих навчальних закладів Російської Федерації з освіти у царині хореографічного мистецтва (УМО) і посади проректора з УМО.

Сучасна ситуація у балетній освіті тривожна. Розпад єдиного культурного простору колишнього СРСР багатий на необдумані спроби підверстати усталену в СРСР систему балетної освіти під європейські структурні принципи, які істотно відрізняють­ся від вітчизняних (що має місце у країнах Балтії). Не можна не шкодувати про недавню ліквідацію Туркменського хореог­рафічного училища. Все більше стає очевидним зниження інте­ресу в абітурієнтів до навчання професії артиста балету.

Нові умови ставлять перед Академією нові завдання:

- сприяння збереженню єдиного інформаційного простору в галузі балетних шкіл і балетного мистецтва (через обмін викла­дачами, методиками, креативними ідеями);

- сприяння збереженню єдиних структурних принципів ор­ганізації навчання артистів балету в усіх республіках, підви­щення рівня освіти артистів балету до бакалаврської;

- визнання на державному рівні нетипового характеру уста­леної системи балетної освіти.

Хочеться вірити, що реформи, які тривають в усіх сферах, дозволять зберегти і розвинути унікальне явище радянської культури — систему балетної освіти.

Джерела та література

1. Борисоглебский М. В. (сост). Прошлое балетного отделения Петер­бургского Театрального училища ныне Ленинградского государст­венного хореографического училища. Материалы по истории русс­кого балета: В 2-х т. Т. 1. — Л.: Изд-во ЛГХУ, 1938. — С. 21.

2. Мордисон Г. 3. История театрального дела в России: основание и развитие государственного театра в России (XVI-XVIII вв.). — СПб, 1994. — С. 34.

3. Ваганова А. Я. Основы классического танца. — Л.; М., 1934.

4. Борисоглебский М. В. (сост). Прошлое балетного отделения Петер­бургского Театрального училища ныне Ленинградского государст­венного хореографического училища. Материалы по истории русско­го балета: В 2-х тт. Т. 2. — Л.: Изд-во ЛГХУ, 1938. — С. 245-259.

5. Соллертинский И. И. Статьи о балете. — Л.: Музыка, 1973. — С. 58.

6. Хореографическое искусство. Государственный образовательный стандарт среднего профессионального образования. — СПб., 2003.

Анотації

Фомкин А. В. К вопросу о роли Петербургской балетной шко­лы в формировании системы балетного образования в России и странах СНГ.

Статья посвящена истории формирования системы балетного образования в России. В центре внимания автора — особенности обучения балетному танцу в Петербургской балетной школе и ее роль в формировании балетного образования.

Fomkin A. V. To the question about the role of the Petersburg ballets school in forming the system of ballet education in Russia and countries of the Union of Independent States.

The article is dedicated to the history of the ballet education in Russia. The author’s attention is focused on the peculiarities of ballet teaching at the Petersburg ballet school and the role of the school in forming of the ballet education.