Головна Історія Інтелігенція і влада 30-ТІ РР. XX СТ.: СМУТА В ІЗМАЇЛЬСЬКІЙ СТАРООБРЯДНИЦЬКІЙ ЄПАРХІЇ
joomla
30-ТІ РР. XX СТ.: СМУТА В ІЗМАЇЛЬСЬКІЙ СТАРООБРЯДНИЦЬКІЙ ЄПАРХІЇ
Історія - Інтелігенція і влада

А. І. Федорова

Ізмаїльська старообрядницька єпархія (заснована у 1857 р.) була досить незвичною єпархією в тому плані, що вона зна­ходилася під час свого існування під владою різних держав: за Паризьким трактатом (1856 р.) південна частина Бессара - бії — Ізмаїльський, частина Кагульського та Аккермансько - го повітів була передана Молдавському князівству, територія навколо гирла Дунаю перейшла до Туреччини; у 1861 р. землі Південної Бессарабії відійшли до Румунського королівства; у 1878 р. окреслений регіон відійшов до Російської імперії (і ро­сійський уряд змушений був визнати Ізмаїльську старообря­дницьку єпархію, тодішній єпископ Віссаріон навіть отримав від міністра внутрішніх справ офіційне підтвердження прав та привілеїв, якими старообрядці користувались до возз’єднання з Росією); радянська влада на цій території існувала з грудня 1917 — до початку 1918 рр.; протягом січня-березня 1918 р. регіон був окупований військовими угрупованнями королівства Румунія, у 1918 — 1919 рр. радянська республіка намагалася повернути ці землі, однак спроби були марними, бессарабські землі знаходилися у складі Румунії до 1940 р.; у зв’язку з початком Великої Вітчизняної війни, територія Південної Бес - сарабії знову підпала під юрисдикцію Румунії; остаточно цей регіон увійшов до складу СРСР у серпні 1944.

Як відомо, у 1881 р. між Білокриницькою митрополією та Московською архієпископією була підписана домовленість, згідно з якою проходив поділ старообрядницьких приходів та єпархій білокриницької згоди: ті, що знаходилися на території Російської імперії, — підпорядковувалися московському архі­єпископу, всі інші — білокриницькому митрополиту. Згідно цієї домовленості Ізмаїльська єпархія знаходилася у підпоряд­куванні Московської архієпископії. Але нестабільна геополітич - на ситуація в окресленому регіоні врешті-решт і викликала негаразди, що явно проявилися в єпархії в 30-ті рр. XX ст. Мається на увазі “проблема Феогена-Силуяна”, коли старооб­рядці Ізмаїльської єпархії поділилися на два угруповання: одні підтримували ставленика Білокриницької митрополії — Фео - гена, інші, одним з лідерів яких був відомий апологет старооб­рядництва Ф. Мельников, — Силуяна, ставленика Московської архієпископії. Ця проблема є досить актуальною, оскільки і в наш час відчуваються тенденції щодо зазіхань тієї чи іншої митрополії на “чужі” території. На наш погляд, означена тема може навести яскравий приклад того, до чого це призводить, та застерегти від подібних помилок.

В даній статті ми наведемо нові аспекти цієї проблеми, яку здебільшого прийнято розглядати однобоко, з подачі видатно­го апологета старообрядництва Ф. Мельникова, який вважав Феогена “засновником роздорницької общини” [1]. Точку зору Ф. Мельникова поділяє і сучасний дослідник, церковний істо­рик О. Панкратов [2]. Деяких питань проблеми “Феогена — Си­луяна” ми вже торкалися [3], зокрема, був зроблений загальний огляд питання, подані деякі документи, виявлені в церковних та особистих архівах, матеріали польових досліджень, які дають змогу показати, що не весь старообрядницький світ підтриму­вав Ф. Мельникова з його заходами, були особи, які намагалися захистити Феогена від нападок. Деякі загальні аспекти проти­стояння Феогена та Силуана окреслені в документі, нещодавно виданому співробітником Ізмаїльського архіву Л. Боурош [4].

Однак, не всі аспекти цієї проблеми висвітлені, нові дже­рела, що виявлені в Ізмаїльському архіві, дають можливість більш повно представити тогочасну картину. В представленій статті ми проаналізуємо протоколи двох єпархіальних з’їздів від 13 (26) травня 1935 р., що відбулися в Ізмаїлі, один — під керівництвом Феогена в храмі Різдва Христова, другий — під протекторатом Ф. Мельникова [5].

Зробимо невеличкий екскурс в проблему. В 1918 р. Бессара - бія була приєднана до Росії, до цього часу Ізмаїльська єпархія знаходилася в підпорядкуванні Московського архієпископа. Однак у жовтні 1919 р. митрополит Білокриницький Макарій поставив для Ізмаїльської єпископії єпископа Феогена, який спочатку був прийнятий всією липованською (старообрядниць­кою) общиною єпархії, хоча, як зазначається в одному з ар­хівних документів, “в свій час єпископ Одеський Кирило був невдоволений та протестував проти цього втручання Митро­полита Білокриницького в справи єпископії, яка не належить йому юридично” [6].

Офіційні документи про перехід Ізмаїльської єпархії під юрисдикцію митрополита Білокриницького відсутні. Але не слід забувати, який це був час для Росії — час встановлення радянської влади, яка намагалася викорінити будь-які прояви релігійності (московський архієпископ Мелетій з приходом до влади більшовиків змушений був ховатися), до того ж був встановлений контрольно-пропускний режим, який розірвав відносини липован з Рогозьким кладовищем — центром Мо­сковської архієпископії. Отже, документи з Москви з цього приводу не могли дійти до Білої Криниці, оскільки активну діяльність Московська архієпископія на той час не вела. Вра­ховуючи вищесказане, дії білокриницького митрополита Ма - карія виглядають досить логічними: враховуючи попередню домовленість, він мав усі підстави на поставлення єпископа Феогена.

В 1930 р. до Бессарабії переселяється, спасаючись від біль­шовицьких переслідувань, Ф. Мельников разом зі своїм спо­движником по дореволюційній церковно-суспільній роботі, нижегородським єпископом Інокентієм (Усовим). Інокентій зайняв старообрядницьку архієрейську кафедру в Кишиневі, а Ф. Мельников виконував при ньому обов’язки уставщика, секретаря та єпархіального начотчика. В липні 1931 р. до них приєднався колишній настоятель одеської старообрядницької общини протоієрей Стефан Кравцов. Саме вони і “заварили” всю цю ситуацію з обвинуваченням Феогена.

В Ізмаїльському архіві зберігається документ, виданий Ра­дою Ізмаїльської старообрядницької єпархії (№46 від 6 липня 1935 р.), в якому згадується лист московського архієпископа Мелетія, наданий Ф. Мельникову перед від’їздом в Румунію:

“Феодор! Положение Старообрядчества у нас опасное. Нас Епископов мало осталось. Одних убили, других сослали. Нет уверенности, что Старообрядческая Иерархия у нас в Совет­ской России сохранится. Из оставшихся живых: Петроградс­кий Епископ Геронтий, Семипалатинский Андриан — сосланы в каторгу. Кавказский Епископ Викентий, Одесский Еп. Ра­фаил, Харковский Савватий, Ярославский Иоаникий и другие находятся в тюремном заключении. Не знаю что со мной будет. Поезжай в Румынию. Сделай, что можешь. Это единственная страна, где при свободе вероисповедания, может сохраниться

Старообрядческая Древне-Православная Иерархия-Священст­во” [7] (збережена орфографія оригіналу — А. Ф.).

Можливо, Ф. Мельников неправильно розтлумачив цей лист, і Мелетій взагалі не передбачав такого активного втручання в справи єпархії, таких кардинальних змін. До того ж не можна однозначно стверджувати достовірність цього листа: деякі сум­ніви викликає датування лита — 1931 р., а, як відомо, Ф. Ме­льников до Бессарабії втікає вже у 1930 р.

Отже, розглянемо єпархіальні з’їзди 13 (26) травня 1935 р. в Ізмаїлі, які яскраво показують поділ єпархії, і які О. Панкра­тов досить влучно називає “кульмінацією протистояння” [8].

Згідно “феогенівському протоколу” на з’їзд прибули: єпис­коп Феоген, священики Ізотов, Іоан Тимофеев та миряни. З’їзд відбувся в церковному будинку по причині того, зазначається в протоколі, що супротивна сторона на чолі з о. Є. Ковальовим та Ф. Мельниковим нахабно увійшли до церкви та зайняли всі приготовлені місця, бажаючи зірвати з’їзд. Щоб запобігти неприємностей, з’їзд відбувся в церковному будинку, куди не була допущена жодна особа з боку супротивників. Протистоян­ня точилося не один рік, тому, можливо, Феоген був і правий, вирішивши таким чином відвернути ймовірний відкритий кон­флікт.

Перед початком засідання присутні помолилися “семипок - лонний начал” та проспівали декілька духовних віршів. Потім Феоген просив присутніх “бути до всього безпристрасними та розбиратися у всіх питаннях та справах по совісті, уникаючи усілякої неправди, і бути миролюбивими та прагнути єднання і не робити розбрату святої церкви тощо” [9].

О першій годині Феоген відкрив засідання єпархіального з’їзду, на якому одноголосно були обрані: голова — єпископ Феоген, помічник голови — о. Ілія (м. Кілія), секретар — Да­нила Тарасов (с. Жебріяни), доповідач — священик-диякон Ісидор (Нова Некрасівка).

Перед тим як приступити до обговорення питань, священик Ілія запропонував послати телеграму від імені з’їзду на ім’я румунського короля Карла II. Одноголосно приймається текст телеграми наступного змісту (збережена орфографія оригіна­лу — А. Ф.):

“Его Величеству королю Великой Ромьініи Карлу ІІ-му.

Епархиальный Съезд Старообрядческой Измаильской Епа - рхіи Белокриницкой Іерархіи Иметь Вашему Величеству свои верно поданическія чувства и молять Царя Царствуюшчихъ Бога о дарованіи Вашему Величеству здравія и много лет муд­ро править Великимъ Королевствомъ въ мире тишинъ и поко - іе надолго верноподаных Вашему Величеству и верующихъ въ Бога. Председатель Ешскопъ Феоген” [10].

Також за пропозицією о. Іоана (м. Ізмаїл) було зачитано бла­гословення митрополита Пафнутія на скликання з’їзду та до­звіл від префекта за наказом міністерства.

По першому питанню, що розглядалося на з’їзді, — про від­новлення законного правопорядку в Ізмаїльській єпархії, була заслухана доповідь Феофілата Ремізова, який описав похмуру картину попереднього вилковського з’їзду, де Ф. Мельников до­зволяв собі наводити “ганебний” наклеп на єп. Феогена, “не соро­млячись молодого покоління”. Зокрема, Ф. Мельников зазначав, що єп. Феоген рукопокладений в єпископи митрополитом Мака - рієм незаконно — без з’їзду і без згоди народу. Ф. Ремізов наго­лошував, що Ф. Мельников не правий, оскільки з’їзд був і згоду дали всі церкви, в т. ч. вилковські делегати привезли сімсот під­писів в підтримку Феогена. Також Ф. Мельников зазначав, що митрополит Макарій жалкував про те, що ухвалив єп. Феогена негідним. Ф. Ремізов знову опротестовував його тезу, бо згаду­вав, що митрополит Макарій дуже хвалив в Новій Некрасівці (того року, коли Ремізов був опікуном) надбання єп. Феогена, але замислювався над тим, що єп. Феоген знаходиться в близькому зв’язку з єп. Інокентієм, остерігався, щоб він не подіяв на нього. Далі Ф. Мельников наводив, що в Старій Некрасівці на освячені церкви у єп. Феогена “видерли хрест і кропилор”, що його ніде не приймають служити. Однак єп. Феоген служив в Новій та Ста­рій Некрасовках, в Жебрієнах, в Ізмаїлі. На вилковському з’їзді Ф. Мельников говорив, що єп. Феоген побив свою рідну матір, яка начебто його прокляла, але все це також брехня; приводило­ся чимало фактів про його негідність та багато чого іншого, про що, як зазначає Ф. Ремізов, “не можна і соромно пером на папері писати”. Вилковським з’їздом була винесена ухвала вийти з під­порядкування Білокриницької Митрополії.

Ф. Ремізов просив всіх членів з’їзду і всіх православних християн визнавати єпископа Феогена і білокриницького мит­рополита Пафнутія і за правилами святих отців підкорятися їм і встановити законне право порядку, як було протягом перших років святительства єп. Феогена і молитися за них у всіх цер­ковних молитвах, де встановлено статутом.

Також була зачитана історія виникнення розбрату від днів митрополита Макарія до 14-го Липня 1927 року, де зазначало­ся, що розбрат стався через “самолюбність і непокірність єп. Інокентія митрополиту”, що й “запалило цю палаючу пожежу”

[11] . На з’їзді були заслухані доповіді й від інших членів з’їз­ду, з яких розкривалися заходи людей, які знаходилися під впливом єп. Інокентія та Ф. Мельникова.

Після обговорення ухвалили: “Считать митрополитом Бело - криницкого Г. Пафнутия своим верховным святителем и счи­тать Белокриницкую старообрядческую митрополию корнем всево нашево старооб. Христианства, а также считать своим законным Еп. Измаильской Епарха нашево Епископа Феогена и свободно ему управлять епархией как гласят святоцерковныя правила и как указано в руководстве Еп. Инокентия для ниже­городской Епархии что означает Епископ и какое право дано Епископу Феногену от Мит. Пафнутия в виде свидетельства и как свидетельствует о Еп. Феногене Еп. Никодим и молится за них где положено в церковном чиноположение” [12].

Другим питанням обговорювали з’їзди, що відбулися про­тягом останніх восьми років в Кілії та Вилково. Ухвалили не визнавати ці з’їзди законними, бо вони не визнані ієрархами, відділитися від раздорницького інокентієвського полку як ду­ховно, так і матеріально до тих пір, поки вони не прийдуть до повного розкаяння и не приєднаються до Білокриницької мит­рополії та єп. Феогена.

Також було розглянуто питання про архієрейське облачення (мабуть, були нападки і з цього приводу на Феогена) і визначено, що архієрейське облачення було пожертвовано єп. Анастасію Із­маїльською єпископією, тому воно вважається власністю Ізмаїль­ської єпископії, і Феоген має повне право в нього облачатися.

Питання про обрання єпархіального з’їзду лишилося відкри­тим, вирішено, що поки всі поточні питання вирішуватимуться за розсудом Феогена.

Єпархіальну раду, що присвоїла собі право скликати єпархі­альний з’їзд (маються на увазі з’їзди прибічників єп. Інокентія та Ф. Мельникова) без волі єпископа та без його благословення, прийнято не визнавати законною, а вважати самовільною.

Потім Григорій Гапєєв (м. Кілія) запропонував з’їзду обго­ворити питання про те, на якій основі втручаються біженці єп. !нокентій, о. Стефан та Ф. Мельников та інші в справи! зма- їльської єпархії. При обговоренні цього питання постановили: просити митрополита та інших єпископів заборонити їм втру­чатися в чужі єпархії без волі місцевого єпископа, як постанов­лено Ясським другим собором 1Q31 р., а в противному випадку піддати їх повній забороні.

Засідання з’їзду було закрито о п’ятій годині, пройшло тихо і миролюбно, в повному порядку, супротивна сторона залиши­лася без уваги. В роботі з’їзду брали участь 122 члени, які собою представляли наступне число: від! змаїльльскої Свято Никольської церкви — 200 членів, від !змаїльської Христо Рі­здвяної церкви — 30, від Нової Некрасівки — 400, Старої Не - красівки — 450, Кілії — 400, Вилкова — 350, Жебріян — 500, Архангельського монастиря — 10 (всього — 2340 осіб).

Нижче в протоколі йшли підписи: “1) єпископ Феоген, 2) Св. !зотій, 3) Св. I. Тімофєєв, 4) С. Дєтков, 5) !лія Сосін, б) Ф. Філіпов, 7) I. Муравльов, S) діакон! сидор Сухов, Q) Гри­горій Татель, 10) Костінков, 11) Харітон Савін, 12) Д. Тарасов, 13) Л. Мартіян, 14) Т. Акімов, 15) М. Маслов...” [13] — всього до 122 підписів.

Того самого числа — 13 (26) травня 1Q35 р. — відбулося засідання єпархіального з’їзду! змаїльської старообрядниць­кої єпархії прибічників Ф. Мельникова, яке, як зазначаєть­ся в протоколі, також було скликано за дозволом Міністерс­тва (№44800/5323 від 10 квітня 1Q35 р). та благословенням Митрополита Пафнутія. Це виглядає досить дивно, оскільки Ф. Мельников бажав відділення! змаїльської єпархії від Біло - криницької ієрархії (на вилковському з’їзді вже було прийнято рішення про це), то чому ж він прикривався благословенням саме білокриницького митрополита?

Як зазначається в “мельниковському” протоколі, на з’їзд прибули делегати від громад в означений час, коли делегати прийшли в Свято-Різдвяну церкву, єпископа Феогена ще не було, а коли він дізнався, що в церкві є дуже багато делегатів, що прибули від приходів, то в церкву не зайшов, а зайшов в келію і покликав туди всіх своїх прихильників і наказав, щоб всі делегати вийшли з церкви і тоді тільки знову будуть впу­щені лише ті делегати, у кого будуть підписані уповноваження ним самим, з додатком його печатки, без чого ніхто не може бути допущений. Після цього делегати почали протестувати і одноголосно вирішили не виходити з церкви, нехай Феоген іде до церкви, куди він їх і запрошував своїми листами. Феоген не погодився прийти в церкву і оголосив, що він з’їзд робитиме зі своїми прихильниками в келії, куди не будуть допущені деле­гати без його печатки ” [14].

Врешті-решт, делегати, що залишилися в церкві, вирішили робити свій єпархіальний з’їзд в Свято-Різдвяній церкві.

Перед відкриттям з’їзду був відслужений пасхальний моле­бень, після чого одноголосно були обрані: голова з’їзду — свя­щеник Назарій Колєсніков, товариш голови — Григорій Савич Мілюков, заступник — Денис Савич Петров, секретар — про - тодіакон Анисим Козаков, комісія делегацій у складі Григорія Кипріановіча Жигарєва, Олексія Огуркова і Тита Качалкіна, доповідач — Феодор Євфімієвич Мельников.

На засіданні була зачитана доповідь Ф. Є. Мельникова про стан Ізмаїльської єпархії, що була підписана всіма делегатами з’їзду та прийнята без дебатів. Також священиком Євфімієм Ковальовим були зачитані листи колишніх товаришів єписко­па Феогена з с. Стара Некрасівка “про його блудодіяння”. Був зачитаний і лист (від 12 березня 1914 р.), написаний самим єпископом Феогеном, коли він ще був мирянином Федором Андрійовичем Акімовим, до єпископа Кирила Одеського, що зберігся у ієродіакона Селеверста (в протоколі текст листа та його зміст не зазначаються). Для вирішення питання стосовно цього листа була обрана комісія у складі трьох осіб — Мики­ти Дєонісовича Рябицького, Єремія Іпатовича Соловйова, Івана Кузьмича Леонова, яку делегували просити єпископа Феогена від імені всіх делегатів прийти на з’їзд в церкву і дати своє по­яснення щодо листа. Але Феоген через півгодини дав відповідь через Нестора Леоніда Густова, що він відмовляється прийти в церкву і передає протест проти листа.

Також Ф. Є. Мельников зачитав протоколи двох поперед­ніх єпархіальних з’їздів в Кілії та Вилково, з’їзд одноголос­но постановив: повністю підтвердити протоколи цих з’їздів від 13 травня 1932 р. та від 30 жовтня 1933 р., де було прийнято рішення не признавати і не приймати єпископа Феогена; по­вністю прийняти та підтвердити пункти рішення Вилковського єпархіального з’їзду Ізмаїльської єпархії від 19 квітня 1935р.

Був прочитаний лист-декларація до митрополита Пафнутія і рішення підписати його всіма делегатами з’їзду та відправити митрополиту, а після незадовільної відповіді на цей лист про­сити єпископа Інокентія, щоб він одноосібно поставив в єпис­копи о. Стефана Кравцова на Ізмаїльську єпархію. Була обрана і делегація для поїздки до Кишинева до єпископа Інокентія і

О. Стефана у складі Авдія Михайловича Муравльова, Дєніса Савича Петрова, Трифона Поліектовича Наумова, Потапа Мат­війовича Суслова.

Отже, можна зробити висновок, що лист-декларація була лише формальністю, оскільки на цьому ж самому з’їзді було вирішено про одноосібне поставлення єпископом Інокентієм о. Стефана Кравцова (Силуяна) на Ізмаїльську кафедру та обрана делегація до них.

З’їзд закінчився молитвою и проголошенням многолєтія ко­ролю Карлу II, митрополиту Пафнутію та єпископу Інокентію.

Протокол підписали понад 70 представників різних старооб­рядницьких громад регіону (Ізмаїлу, Кілії, Вилкова, Старої та Нової Некрасівки, Болграду, Чадир-Лунги, Муравльовки, Под­ковки, Карячки) та “уповноважений від Ізмаїльської єпархії за письмовим дорученням керівників приходів Феодор Євфіміє - вич Мельников”.

З представлених протоколів можна ще раз зробити висно­вок, що не можна оцінювати ситуацію в Ізмаїльській єпархії в 30-х роках однозначно. Як бачимо, багато приходів розділи­лися в підтримці єпископів — Ізмаїл, Вилково, Кілія, Стара та Нова Некрасівка. За представницьким складом, виходячи з протоколів, можна зробити висновок, що на “феогенівському” з’їзді були присутніми більше членів, ніж на “мельниковсь- кому”. Безумовно, ця ситуація з двома з’їздами в один день яскраво показала невідворотність поділу єпархії на дві групи, неможливість досягти якогось компромісу.

Щодо перспективи подальших розвідок у даному напрямку, то планується висвітлення подальших подій означеної пробле­ми, зокрема, обрання Силуяна на Ізмаїльську кафедру.

Джерела та література

1. Мельников Ф. История древлеправославной (старообрядческой) Церкви. — Барнаул, 1999.

2. Панкратов А. Деятельность Федора Ефимовича Мельникова в ста­рообрядческой Измаильской епархии в середине 1930-х годов // Духовные ответы. — 2000. — Вып. 13. — С. 65-78; Його ж. Как мирянин не дал митрополиту сжечь “Кормчую” // Http://religion. ng. ru/printed/facts/2000-04-26/6_kormchaya. html

3. Федорова А. И. Ситуация в Измаильской епархии в 30-х гг. XX в. // Липоване: история и культура русских-старообрядцев. — Одес­са, 2005. — Вып. II. — С. 59-64.

4. Боурош Л. Г. Румынский документ 1936 года “Сведения о старо­обрядцах, проживающих в Бессарабии” // Липоване: история и культура русских-старообрядцев. — Одесса, 2006. — Вып. III. — С. 115-116.

5. Комунальне підприємство “Ізмаїльський архів” (далі — ІА). — Ф. 312. — Оп. 1. — Спр. 104. — Арк. 12-14 зв.; 17-19 зв.

6.ІА. — Ф. 110. — Оп. 1. — Спр. 1366. — Арк. 10.

7.ІА. — Ф. 312. — Оп. 1. — Спр. 104. — Арк. 22.

8. Панкратов А. Как мирянин не дал митрополиту сжечь “Кормчую” // Http://religion. ng. ru/printed/facts/2000-04-26/6_kormchaya. html

9.ІА. — Ф. 312. — Оп. 1. — Спр. 104. — Арк. 12.

10. Там само. — Арк. 12 зв.

11. Там само. — Арк. 13.

12. Там само. — Арк. 13-13 зв.

13. Там само. — Арк. 14 зв.

14. Там само. — Арк. 17-17 зв.

Анотації

Федорова А. И. 30-е гг. XX в.: смута в Измаильской старооб­рядческой епархии.

В статье рассматриваются протоколы двух епархиальных съез­дов от 13 мая 1935 г., которые представляют собой яркое свиде­тельство противостояния в епархии двух групп — приверженцев епископа Феогена, с одной стороны, и Ф. Мельникова, с другой.

Fedorova A. I. The 30-ties of the XX-th century: the strife in the Izmail old-believers diocese.

The article examines the protocols of two diocese conventions in May, 13, 1935, which are the bright evidence of opposition between two groups in the diocese — between the adherents of the bishop Feogen, on one hand, and the adherents of F. Melnikov, on the other hand.


Похожие статьи