Головна Історія Інтелігенція і влада ІСТОРІЯ РОЗВИТКУ ПОЖЕЖНОЇ ОХОРОНИ УКРАЇНСЬКОГО (ХАРКІВСЬКОГО) ТА КИЄВО - ПОДІЛЬСЬКОГО ВІЙСЬКОВИХ ПОСЕЛЕНЬ КАВАЛЕРІЇ (1817-1857 рр.)
joomla
ІСТОРІЯ РОЗВИТКУ ПОЖЕЖНОЇ ОХОРОНИ УКРАЇНСЬКОГО (ХАРКІВСЬКОГО) ТА КИЄВО - ПОДІЛЬСЬКОГО ВІЙСЬКОВИХ ПОСЕЛЕНЬ КАВАЛЕРІЇ (1817-1857 рр.)
Історія - Інтелігенція і влада

В. Л. Цубенко

Забезпечення пожежної безпеки населених пунктів і терито­рій є одним із головних чинників, що впливають на економіч­ний розвиток держави. Питання безпеки та захисту населення в Україні, об’єктів і національного надбання та території держа­ви від пожеж і їх наслідків мають розглядатися як невід’ємна частина державної політики у сфері державного будівництва. Сьогодні пожежі завдають відчутних збитків не лише еконо­міці, а й культурним пам’ятникам національного і світового значення. У зв’язку з вищевикладеним в Україні існує гостра необхідність дослідження організаційних та правових аспектів боротьби з пожежами у минулі століття.

В історіографії спеціальних досліджень, присвячених істо­рії пожежної охорони військових поселень кавалерії в Україні на території Слобідсько-Української (Харківської) та Київської

І Подільської губерній у першій половині ХІХ ст., не існує. Певні аспекти знайшли відображення в узагальнюючій праці середини 70-х років ХІХ ст. А. М. Петрова, присвяченій історії військових поселень [1]. Звідси випливає, що є необхідність дослідити історію розвитку пожежної охорони військових по­селень в Україні. Вищезазначене і є предметом дослідження автора даної статті. Для з’ясування цього питання нами вико­ристовувалися документи Центрального державного історично­го архіву України у м. Києві.

Пожежна охорона в Україні має свою давню та цікаву іс­торію. Правові основи реформування пожежної справи в Ро­сійській імперії, у тому числі і в Україні, були закладені ука­зом Олександра І від 24 червня 1803 року, яким передбачалося створення пожежних команд на професійній основі у складі поліції. Подальше вдосконалення організації пожежної справи в Україні безпосередньо пов’язане з прийняттям та введенням у середині ХІХ століття Сенатом Російської імперії Будівельно­го та Пожежного статутів, свого роду зведених законів (правил) у сфері пожежної безпеки, якими унормовувалося питання ор­ганізації та проведення заходів з профілактики пожеж та їх гасіння, а також визначалася відповідальність за невиконання протипожежних заходів. Ці статути відіграли важливу роль у подальшому вдосконаленні пожежної справи в Україні.

Перші повідомлення про пожежну охорону військових по­селень з’явилися в “Учреждении о военном поселении регу­лярной кавалерии” 1817 р. Пожежники знаходилися у підпо­рядкуванні військової поліції і базувалися при поліцейських дільницях. Так, у § 217 “Учреждения...” про призначення на випадок пожежі зазначалося, що військові поселенці-господарі утримували у справному стані засоби протипожежного захис­ту, пожежне обладнання та інвентар (сокири, багри й діжки з водою на конях) [2].

У 1844 р. було затверджено “Положение для пожарной час­ти в округах военного поселения Украинского, Новороссийско­го и Киевской и Подольской губерний”, що підписали: князь

A. Чернишев, Матвій Храповицький, О. Ейлер, П. Угрюмов,

B. Адлерберг, Ф. Шуберт, О. М. Данилевський, М. Брайко, ди­ректор Свити Його Імператорської Величності генерал-майор Анненков 3-й, а зшив головний редактор Зведення військових Постанов, статський радник Устрялов. За цим положенням влаштування пожежної служби в округах військових посе­лень — Українському, Новоросійському і Києво-Подільському відбувалося при окружних штабах і населених пунктах.

Для гасіння пожежі при кожному окружному штабі в окру­гах військових поселень [3]: Українському, Новоросійському і Києво-Подільському була налагоджена система пожежної охо­рони, були підготовлені пожежні команди, коні, пожежне обла­днання, інструменти. Лише окружний штаб 1-го округу Києво - Подільського військового поселення, розташований у м. Умані, не мав спеціальних пожежних інструментів, оскільки там була влаштована пожежна частина, згідно з Положенням, височай - ше затвердженим 4 травня 1840 р.

Кількість пожежної техніки, пожежного обладнання, ін­струментів визначалися відомістю (див. Табл. 1).

До складу пожежних інструментів, встановлених табелем, надходили інструменти з округів; інструменти і речі, яких не вистачало, заготовлялися на суму, виділену з коштів вій­ськових поселень. Кількість коней у кожному окрузі під по­ жежні інструменти становила: під велику і малу трубу на літніх ходах — 4, під насоси — 2 [5], під двоє возів, для під­возу води — 4, під биндюги для підвозу ручних труб, багрів та ін. — 2, всього — 12. Кінська упряж для коней під пожеж­ними інструментами на певний термін призначалася табелем (див. табл. 2).

Таблиця 1

Кількість пожежних інструментів при окружному штабі військового поселення [4]

НАЗВА ІНСТРУМЕНТУ

Кількість ін­струментів

Труб: велика на літній ході з приладдям

1

Мала

1

Ручні

2

Водяний насос

1

Багри великі

3

Середні

3

Вила

3

Войлочний щит

1

Ґринджоли для приладдя

1

Биндюги з діжками для води

2

Вози з чанами для води

2

Драбини: велика

1

Середня

1

Мала

2

Відра залізні

4

Черпаки

2

Сокири

66

У Новоросійському і Києво-Подільському військових по­селеннях коні, призначені для підвозу пожежних інструме­нтів, зі всією збруєю, виділялися з тих, яких утримували для почтових донесень, а також з коней, які тягали гармати п’яти піших батарей 4-ї і 5-ї артилерійських дивізій, що були скасованими. В Українському військовому поселенні до 5-8-х округів до складу пожежних виділили найкращих 48 коней зі 146, а 48 коней — у 1—4-і округи [7]. На випадок, якщо з визначених коней неможливо було вибрати потрібну кіль­кість коней для 8 окружних штабів, то їх докупляли, а за­лишок на розгляд місцевого начальства з дозволу корпусного командира як нездатних продавали з аукціонного торгу і гро­ші повертали.

Табель

Річного ремонту підтримки упряжі при пожежних інструментах в окружному штабі військового поселення [6]

. 14 'к о № и

3 О 3 и

Н О

•ІЗ ч к й

О Ч

Щ н

Назви речей

Кількість речей, призначених для одного округу

Щорічний ремонт сріблом

На одну річ

На всі для од­ного округу

Руб.

Коп.

Руб.

Коп.

6

Хомути з гужами

6

42

5

4

Мочками

6

2

Недоуздки

12

10

1

20

6

Уздечки

12

12

1

44

6

Сідки з черезсідельни­ками

6

158

93

4

Вожі

6

25

1

50

8

Дуги

6

15

90

1

Торби, з розрахунку по дві на коня

24

10

2

40

1

На змазку збруї на ко­жного коня

12

28Б

3

42

подпись: табель
річного ремонту утримання пожежних інструментів окружного штабу військового поселення [8]
Для ремонтування пожежних інструментів, механізму для оковування коліс, ходів і для виготовлення мазі для змащення шкіряного приладдя, призначали щорічно ремонтну суму, за табелем (див. табл. 3.).

Для ремонту

Кількість

Матеріалів

Ціна сріблом

За кожну

За всі

Руб.

Коп.

Руб.

Коп.

Міді листової

4 ф.

-

32

1

31

Олова

2 —

-

42

-

85

Нашатирю

1/2 —

-

71

-

35

Таблиця 3



Для ремонту

Кількість

Матеріалів

Ціна сріблом

За кожну

За всі

Руб.

Коп.

Руб.

Коп.

Бури

1/3 -

-

71

-

14

Припою

2/3 —

-

42

-

17

Помпової шкіри

1 —

3

42

3

42

Заліза шинного

32 —

-

5

1

82

Заліза полосного

12 —

-

14

-

54

Мотузок до літніх ходів для посторонок і тяжей, а до зимових для одних по­сторонок

За пуд

24 —

2

40

Дьогтю для підмазування коліс у літніх ходів, по- кладаючи на кожний по 1 пуду

5 п.

1

70

8

50

Мідних цвяхів зі шля­пками для збивки шкі­ряного приладдя при їх ремонті

2 ф.

-

45

-

91

Примітка. Для кращої мі­цності шкіряне приладдя, замість зшивки дратвою збивали мідними цвяхами для кращої міцності.

Всього на ремонт

-

-

-

20

45

Для складання мазі на змащення приладдя про­тягом року

Дьогтю

Для труб на літнім ходу

1 п. 20 ф.

-

-

2

55

Для ручних труб

1 — 20 ф.

1

70

2

55

Для насоса

20 -

-

-

-

85

Сала

Для труб на літнім ходу

15 ф.

-

-

1

12Э

Для ручних труб

7 1/2 п.

3

-

-

56

Для насоса

5 -

-

-

-

37Б

Воску

Для труб на літнім ходу

3 ф.

-

-

1

54

Для ручних труб

3 -

-

51

1

54

Для насоса

1 -

-

-

-

51


Для ремонту

Кількість

Матеріалів

Ціна сріблом

За кожну

За всі

Руб.

Коп.

Руб.

Коп.

Терпентину

Для труб на літнім ходу

7Б -

-

-

2

57

Для ручних труб

7Б -

-

34

2

57

Для насоса

2Б -

-

-

-

85

Масла дерев’яного для змащення пробок:

Для труб на літнім ходу

5 ф.

-

-

1

14

Для ручних труб

6 -

-

22

1

37

Для насоса

2 -

-

-

-

45

Всього для мазі

-

-

-

20

58

А взагалі на ремонт і мазь протягом року 41 крб. 3 коп. сріблом

-

-

-

41

3

Лісові матеріали, що не увійшли до складу ремонтної суми, відпускалися з лісів військового поселення, згідно з дозволом корпусних командирів. Окружні командири зобов’язані були утримувати завжди подвійний комплект предметів, переліче­них нижче. Із залишків річної ремонтної суми утримували у справному стані вози і сани, діжки, чани, багри, вила, вой - лочні щити, драбини і черпаки. Тому вказаний пожежний ін­струмент, один раз придбаний, повторно за рахунок казни не закуповували. Із залишку тієї суми купували щітки, якими змащували шкіряне приладдя.

Окружні комітети за спеціальними журналами відраховува­ли у січні річні ремонтні суми з позичених грошей військових поселенців. У журналах пояснювали залишок коштів і матері­алів від минулого року, а також вказували зміни, що проводи­лися протягом року з переліком коштів і матеріалів. У кінці року журнали оглядав, перевіряв і підписував начальник окру­гів [9]. Журнали були кінцевим звітом окружних комітетів про використання ремонтної суми.

При призначенні річного ремонту ціни на матеріали бралися приблизні, тому окружні комітети встановлювали різні ціни, не змінюючи загальної затвердженої річної ремонтної суми. За-


Лишок від цієї суми або від куплених матеріалів залишали на наступний рік.

Капітальний ремонт пожежних інструментів: пофарбуван­ня, зміна шкіряного приладдя, механізмів або заготівка нових інструментів відновлення замість старих [10], відбувалися за рахунок коштів, що надходили згідно з розпорядженням Депа­ртамента військових поселень. Окружні комітети на списання інструментів, що не підлягали ремонту та на придбання нових необхідних складали детальний опис, пояснюючи чому це по­трібно зробити і визначаючи потрібну суму. Під час першого огляду начальникам округів представляли описи і пожежні інструменти. Начальники округів після затвердження своїх описів представляли їх корпусним командирам. Корпусні ко­мандири з дозволу інспектора резервної кавалерії отримува­ли подальше розпорядження з цього приводу. Термін вислу­ги коней, які возили [11] пожежні інструменти, становив [12] 10 років, тому для їх ремонтування купували щорічно 10-у частину від загальної кількості у рахунок позичених грошей військових поселенців. На кожного ремонтного коня призна­чали по 30 крб. сріблом. Ремонтні коні купували згідно з роз­порядженням корпусних командирів. Вони повинні були мати зріст не нижче 1 аршина 14 вершків і не вище 2 аршин 2 1/2 вершків, бути придатними до упряжі та мати путню ціну. До числа ремонту зараховували також коней, нездатних до стро­йової служби із заводів округів військового поселення, до ви­браковування їх за ростом і мастями; але в цьому випадку призначена за них сума з позичених грошей поверталася до капіталу військових поселень. Пожежних коней утримували за рахунок запасів округів протягом року (добове утримання коня становило: сіна 20 фунтів, вівса по 2 гарнці і на під­стилку соломи по 3 фунти; якщо не вистачало сіна, воно за­мінялося яровою соломою). Начальники округів військового поселення і корпусні командири зобов’язані були слідкувати, щоб коні, які призначені під пожежні інструменти, завжди утримувалися у повному комплекті і повній справності, щоб вони були міцними, здоровими і не старими. Після закінчення потреби у цих конях їх повертали у волості, з яких привезли. Нестачу [13] коней, якщо не можна було покрити ремонтом, поповнювали купівлею згідно з особливим розпорядженням.

Річне утримання ремонтом кінської упряжі визначалося табе­лем (див. табл. 2.)

Ремонтна сума відраховувалася щорічно із позичених ко­штів військових поселенців. Для використання пожежних ін­струментів, нагляду за кіньми, утримання караулу при каланчі

І виконанні інших обов’язкових повинностей у штабі округів створювали пожежні команди з чоловіків інвалідних рот у складі: 1 обер-офіцера, 2 унтер-офіцерів і 23 рядових, згідно з розрахунком (див. табл. 4.).

Таблиця 4

Склад пожежної команди в округах військових поселень кавалерії

Для управління кіньми:

Рядових

При великій трубі

1

При малій трубі

1

При водяному насосі

1

При двох биндюгах або возах для води

2

При биндюгі для приладдя

1

6 осіб

Для роботи з інструментами:

За брандмейстера унтер-офіцерів

1

Рядових

При великій трубі

1

При малій трубі

1

При двох ручних

2

При насосі

1

При двох бочках або чанах

2

При биндюгі для приладдя

2

9 осіб

Окрім того:

За фельдфебеля унтер-офіцерів

1

X Ці особи мали бути ^ обізнані до ■ роботи з ін­струментами

Рядо­

Вих

Для варти на каланчі

2

Трубочистів

2

Ліхтарщиків

2

Профосів

2

8 осіб

Пожежники на випадок пожежі, окрім вартових на каланчі [14] при пожежному дворі, повинні були знаходитися біля ін­струментів.

Примітка. Особи, призначені в пожежну команду, знали різні ремесла. Чисельність їх повинна бути комплектна, у ви­падку випробування когось, він замінювався службовцем з ін­валідної роти.

Пожежники отримували продовольство, обмундирування та інше утримання зі своїх рот.

На період ліквідації пожежі на допомогу пожежній команді призначали військових, які квартирували у штабі округу.

Облаштування пожежної частини у населених пунктах окру­гів військового поселення відбувалося таким чином.

У кожному населеному пункті військового поселення спе­ціальних пожежних інструментів не передбачалося; але у всіх поселеннях при сільських комітетах зберігалися: багри вели­кі — 2, багри середні — 2 [15], багри малі — 2. Багри виділя­лися частково з тих, що були в округах, а решту заготовляли на кошти військових поселень, призначених для придбання по­жежних інструментів в окружних штабах. Діжки з водою, дра­бини, відра і сокири, на випадок пожежі, постачали військові поселенці, які займалися веденням господарства. Визначення повинностей кожного із них було покладено на місцеве керів­ництво. Спеціальної ремонтної суми на утримання багрів не пе­редбачалося, для їх ремонту використовували лісоматеріали.

Отже, для роботи з інструментами, на випадок пожежі, у поселенні призначали військових поселенців, а також нижчих чинів військових, які квартирували [16] у поселеннях. Коней для підвозу води постачали з числа поштових або військово - поселенських. Розпорядження зі всіх цих питань здійснювали заздалегідь.

Утримання пожежних інструментів при окружних штабах у справності та придатності до роботи, запобігання їх перед­часному зношенню перевірялися офіцером, призначеним для завідування ними, і безпосередньо наглядом окружного коман­дира. Труби і насоси після кожного навчання пожежників, а також після кожного використання при ліквідації пожежі ви­сушували, витирали, ретельно оглядали, виявлені пошкоджен­ня [17] усували.

При пожежних дворах знаходився один теплий сарай для утримання інструментів у належному порядку. Тут же взимку зберігали запас води, щоб не замерзала.

Сільські комітети утримували у населених пунктах багри у справному робочому стані.

Окружні командири у кожному окружному штабі щомісячно перевіряли пожежні інструменти, а начальник округів — тричі на рік [18].

У випадку, коли начальник округів виявляв при перевірці пожежних інструментів несправність, то наказував швидко по­лагодити їх. Ремонт проводився за рахунок винуватця. Після закінчення ремонту інструменти оглядали вдруге і доводили про це до відома корпусного командира. Так само, коли нача­льник округів дізнавався про погане утримання коней, то для покращання становища наказував, на свій розсуд, кількість фуражу збільшити за рахунок винного. У донесенні корпусно­му командирові про кожний випадок пожежі начальник окру­гів повідомляв про кількість загиблих внаслідок пожежі і тра­вмованих від вогню, про стан пожежних труб, насосів і возів, про збитки, завдані внаслідок пожежі. Поселенці зобов’язані були відшкодовувати збитки, завдані у зв’язку з порушенням протипожежних вимог, відповідно до чинного законодавства [19].

Волосні начальники зобов’язані були щомісяця подавати інформацію про стан пожежних інструментів у кожному на­селеному пункті. Командир округу надавав таку інформацію раз у два місяці, а начальник округів — при кожному огляді. Про виявлення несправності пожежних інструментів командир округу повідомляв волосного начальника, так само, як і нача­льник округів — командира округу [20].

Аналіз причин виникнення пожеж показав, що найбільша їх кількість на зазначених об’єктах виникла від необережного поводження із вогнем.

Інспектор резервної кавалерії розглянув подану 14 жов­тня 1855 р. слідчу справу про пожежу у сл. Шульгінці 3-го округу Українського військового поселення кавалерії. За фак­том пожежі було порушено кримінальну справу. Як з’ясувало слідство, 30 травня 1855 р. о 7-й годині ранку на громадсько­му току сл. Шульгінка спалахнула пожежа і згоріли 23 копи жита. Було встановлено, що пробний обмолот становив 1575 четв. 4в чек. У ході проведеного розслідування виявлено, що за

2 години до спалаху пожежі військові поселенці: Василь Шра - мко, Михайло й Тимофій Сороки палили тютюн: спочатку на току, а потім у канаві. Вони запалили сигару на відстані 224 саж. від копи, на якій спалахнув вогонь. Допитані по справі 12 військових поселенців під присягою засвідчили, що причину пожежі не можна було віднести до порушення встановлених законодавством правил пожежної безпеки. По-перше, у день пожежі напрям вітру був від току до того місця, де вони пали­ли, по-друге, перед копою, що зайнялася, перебували кілька рядів інших коп. Вогнем було знищено 1575 чет. 4в чек. жита. Після проведеного службового розслідування причин та умов виникнення пожежі розпорядженням від 16 листопада 1855 р. № 14406 було наказано військовим поселенцям сл. Шульгінка на тік, де сталася пожежа, повернути ту кількість насіння яч­меню, котрої не вистачає. Посів насіння ячменю на сінокісних полях та обробка землі, збирання й перевезення врожаю на тік мали здійснювати військові поселенці згідно зі встановленим графіком. Військові поселенці Василь Шрамко, Михайло й Ти­мофій Сороки підлягали стягненню, а також направлялися на громадські роботи терміном — один тиждень. За порушення встановлених законодавством вимог пожежної безпеки, неви­конання приписів посадових осіб пожежної служби військового поселення керівництво сл. Шульгінка притягнули до відповіда­льності. Так, за звинуваченням у нехтуванні профілактичною роботою щодо дотримання правил пожежної безпеки, зокрема, за те, що військові поселенці палили тютюн на току і біля ньо­го, волосного начальника майора Павлова заарештували на два дні з утриманням на гауптвахті, старшого й молодшого вах­містрів волосного члена й унтер-офіцера, який спостерігав за поселенцями на току у день пожежі, відправили на громадські роботи на сім днів в інші волості.

Наступним заходом було виконання наказу № 21 про обере­жне поводження з вогнем від 19 липня 1855 р. З метою поліп­шення роботи, спрямованої на запобігання пожеж у магазинах та інших громадських місцях, або в поселенні і дотримання правил пожежної безпеки, організували навчання поселенців правилам пожежної безпеки та пропаганду заходів щодо їх за­безпечення, зокрема, це стосувалося заборони палити тютюн і, взагалі, обережного поводження з вогнем на току. Військові поселенці зобов’язані були відшкодовувати збитки, завдані у зв’язку з порушенням ними протипожежних вимог відповідно до чинного законодавства. Передбачалося, що військові поселе­нці, незважаючи на заходи керівництва, мали слідкувати один за одним і запобігати нещасним випадкам, що можуть призве­сти до виникнення пожежі.

Дане розпорядження інспектора резервної кавалерії оголо­шувалося по округах Українського військового поселення ка­валерії для негайного виконання. Начальник 1-4-х округів на вимогу інспектора резервної кавалерії подавав відомості та до­кументи про стан пожежної безпеки [21].

У кожному окрузі були створені пожежні команди із ниж­чих чинів рот службовців-інвалідів.

Технічні засоби та пожежний інвентар (коні, збруя) згідно з положенням, височайше затвердженим 21 жовтня 1844 р., утримувалися й ремонтувалися на суму з позичених грошей військових поселенців [22] (див. табл. 5, табл. 6.).

Таблиця 5

Склад пожежної команди в округах Києво-Подільського військового поселення кавалерії (1844)

В округах:

Ни­

Жчих

Чинів

Коней

Труб із прилад­дям

Водя­

Них

Насосів

Биндюг із при­ладдям

Діжок

1

2

3

4

5

23

23

23

23

12

12

12

12

4

4

4

4

1

1

1

1

1

1

1

1

4

2

6

4

Всього

92

48

16

4

4

16

Кожний округ мав пожежне обладнання, переносний поже­жний інструмент, установки пожежогасіння, засоби індивіду­ального захисту пожежника, пожежні рятувальні пристрої, на утримання яких було асигновано по 10000 крб. [24].

Таким чином, пожежна служба Українського (Харківського) та Києво-Подільського військових поселень кавалерії функці­онувала при окружних штабах і населених пунктах. Пожежна команда складалася з чоловіків інвалідних рот: 1 обер-офіцера,

2 унтер-офіцерів і 23 рядових, згідно з розрахунком. Пожежна охорона відігравала важливу роль у забезпеченні нормальної та безпечної життєдіяльності населених пунктів військового посе­лення, адже від її організованості та забезпеченості пожежних команд залежало існування не лише того чи іншого поселення, а й життя багатьох людей.

Таблиця 6

Склад пожежної команди в округах Українського (Харківського та Києво-Подільського військових поселень кавалерії (1844) [23]

В округах:

Нижчих чинів

Коней

Труб із приладдям

Водяних насосів

Биндюг із приладдям

К

О

Іжо

Ч

Українського військового поселення...

200

96

32

8

24

16

Києво-Подільського військового посе­лення.

92

48

16

4

4

16

Всього

292

144

48

12

28

32

Список використаних джерел та літератури:

1. Петров А. Н. Устройство и управление военных поселений в Рос­сии. Сборник // Граф Аракчеев и военные поселения. 1809-1831. — СПб., 1871. — С. 85-308.

2. Учреждение о военном поселении регулярной кавалерии. — Ч. 1: Устройство военного поселения регулярной кавалерии. — СПб., 1817. — С. 73-74.

3. Положение для пожарной части в Округах Военного Поселения: Украинского, Новороссийского и Киевской и Подольской Губер-

Ний.

— СПб., 1844.

4.Там

Само. — С.

19-

20.

5.Там

Само. — С.

2.

Б. Там

Само. — С.

21-

22.

7.Там

Само. — С.

3.

8.Там

Само. — С.

23-

25.

9.Там

Само. — С.

5.

10.Там

Само. — С.

6.

11.Там

Само. — С.

11.

12.Там

Само. — С.

8.

13.Там

Само. — С.

9.

14.Там

Само. — С.

11.

15. Там

Само. — С.

12.

16. Там само. — С. 13.

17. Там само. — С. 14.

18. Там само. — С. 15.

19. Там само. — С. 16.

20. Там само. — С. 17.

21. Центральний державний історичний архів України у м. Києві. — Ф. 1353. — Оп. 1. — Спр. 922. — Арк. 20-21.

22. Там само. — Ф. 1353. — Оп. 1. — Спр. 922. — Арк. 38.

23. Статистическое описание округов военного поселения кавалерии: 1853 г. — Б. м. и б. г. — С. 35.

24. Петров А. Н. Устройство и управление военных поселений в Рос­сии. Сборник // Граф Аракчеев и военные поселения. 1809-1831. — СПб., 1871. — С. 129.

Анотації

Цубенко В. Л. История развития пожарной охраны Украинско­го (Харьковского) и Киево-Подольского военных поселений кава­лерии (1817—1857 гг.).

Статья посвящена истории развития пожарной охраны военных поселений в Украине. Утверждается, что для тушения пожаров при каждом окружном штабе военных поселений кавалерии была налажена система пожарной охраны, подготовлены пожарные ко­манды, лошади, пожарное оборудование и инструменты.

Tsubenko V. L. History of development of fire protection in Ukrainian (Kharkov) and Kiev-Podolsk military settlements of a cav­alry (1817-1857).

The article is devoted to the history of development of fire protec­tion in military settlements in Ukraine. The author affirms that the staff of military settlements of a cavalry, the system of fire protec­tion were adjusted, fire-fighting crews, horses, the fire equipment and tools were prepared for suppression of fires at each district.


Похожие статьи