О. О. Драч

Економічні та соціальні реформи в сучасній Українській державі безпосередньо відбиваються на становищі родини та жінки, котра традиційно вважається берегинею сімейного вог­нища. Саме на неї суспільством покладається місія відпові­дальності за виховання нових поколінь, їх підготовку до жит­тя, рівень освіченості та вихованості. Сучасні реалії ринкових трансформацій переконливо підтверджують важливість ґрун­товних спеціальних знань, що в повсякденні часто приводить до мобілізації всіх можливостей родини для надання дітям гідної освіти як запоруки подальшої соціальної реалізації та професіоналізації. В цьому контексті актуальності набувають питання вивчення досвіду формування вищої жіночої освіти в Російській імперії, частиною якої була і Наддніпрянська Україна, в умовах модернізації економічного та соціального життя.

Питання з історії жінок та жіночої освіти постійно пе­ребувають в полі зору українських та зарубіжних дослідни­ків. Не можна оминути ґрунтовної роботи американського дослідника Ричарда Стайса, що визнана класикою теми жі­ночого руху [1]. Доповнює цікавими джерелознавчими та іс­торіографічними підходами галерею російських “емансипе” німецька дослідниця Біанка Пієтров-Енкер [2]. Надзвичай­ною активністю у вивченні цієї теми вирізняються сучасні російські науковці, що підтверджує низка ґрунтовних та ці­кавих монографій, що присвячені проблемі [3]. В Україні так само спостерігається зростання інтересу до питань історії жінок, їх освіти та виховання, що засвідчує низка публіка­цій в провідних часописах [4]. Втім, незважаючи на масив літератури, відсутні ґрунтовні дослідження з питань вищої жіночої освіти в Російській імперії та Україні в період мо - дернізаційних змін.

Метою даної статті є вивчення мотиваційних чинників дів­чат до отримання вищої освіти в Російській імперії, частиною якої були і дев’ять українських губерній, в період ринкових і соціальних трансформацій другої половини XIX ст., з’ясування динаміки та соціально-демографічних характеристик слухачки вищих жіночих курсів (далі ВЖК).

Довготермінова економічна стратегія, що ґрунтувалася в Російській імперії на звільненні селян та підвищенні рівня ос­віти населення, була орієнтована на досягнення рівня провід­них європейських держав. Зміна станово-класової структури суспільства, започаткована Великими реформами, безумовно, мала і гендерний аспект. Стать виступала додатковою харак­теристикою стратифікаційного процесу. Жінки привілейова­них та напівпривілейованих станів, зокрема дворянки, опи­нилися в більш складному становищі, ніж чоловіки, через жорсткіші установки традиційного суспільства щодо слабкої статі. Вияв інноваційної поведінки, затребуваної в нових умовах модернізованого суспільства, допускався та заохочу­вався тільки з боку чоловіків, і ні в якому разі не жінок. Руйнація дворянських гнізд поставила перед жінкою-дворян - кою проблему подальшого існування та навіть виживання. Традиційна стратегія життя — заміжжя та перехід з дому батька до чоловіка — стала проблематичною в першу чергу через збереження уявлень про ідеального чоловіка — помі - щика-землевласника та відсутності таких у реальному жит­ті. Чоловіча дворянська молодь, котра вирішувала проблеми власної адаптації в новому пореформеному суспільстві, в масі своїй не поспішала організовувати власні сім’ї. Одруження ж та виконання функцій дружини-матері-господарки в іншому, чужому соціальному середовищі, наприклад, купецькому чи міщанському, мало наслідком психологічні проблеми та оці­нювалося громадською думкою як мезальянс [5]. На думку К. Некрасової — жінки-лікаря першого випуску жіночих ме­дичних курсів у Санкт-Петербурзі, котра пройшла непростий шлях адаптації до нової соціальної та економічної ситуації, саме економічні чинники спонукали російських жінок до діяльного ставлення до власної долі [6].

Окрім цього, на хвилі загального суспільного підйому середи­ни XIX ст. жіноцтво, яке так само переживало відчуття свободи та перемін, все активніше виявляло своє бажання відігравати вагомішу роль у громадському житті, реалізовувати власне “Я” на користь соціуму, та готувало себе до праці [7]. Середовищем нових парадигм мислення та поведінки, джерелом різних інно­вацій в цей час стають університети, а тому прагнення жінок до вищої освіти сприймалося серйозно як противниками, так і прихильниками його. Можна констатувати, що ця проблема стала символом реформ.

Широка дискусія з питань освіти розпочалася ще напере­додні Великих реформ. Підсумком її стала відміна монополії держави в освітній сфері та організація жіночої всестанової се­редньої школи. За спогадами сучасниці, “і юні дівчата, і молоді матері усвідомили своє безсилля, нікчемність через нестачу знань, що і стало спонукальним мотивом нестримного потягу до освіти” [8]. Без сумніву, наявність розгалуженої всестано - вої доступної мережі жіночих середніх навчальних закладів в Російській імперії стає одним з серйозних чинників прагнень дівчат до вищих знань. Так, дані фіксують наявність в Росій­ській імперії на 1882 р. 384 середніх жіночих навчальних за­кладів, де навчалося 79 625 дівчат [9]. Вже тогочасні дослід­ники звертали увагу на стрімке зростання жіночої середньої школи: протягом десяти років (1872-1882) кількість гімназій і прогімназій в середньому по імперії збільшилася в 1,5 рази, чисельність учениць в усіх жіночих середніх навчальних за­кладів зросла майже в 2 рази, а в єпархіальних училищах май­же в 2,25 рази [10].

Вища освіта як обов’язкова умова інтеграції жінок у поре - формене суспільство, збереження попереднього статусу та іден­тичності — спонукальний мотив колективних дій з організації вищої жіночої освіти самими жінками. Для широких кіл гро­мадськості ця проблема також стала спільним інтелігентським віруванням, що забезпечило їй якнайширшу підтримку, в тому числі і серед “ідейних” чиновників. За свідченням сучасника, питання жіночої освіти стало “лозунгом свободи” [11].

У той же час в реальному житті маса жіноцтва, що напов­нювала міста в пошуках власного життєвого шляху, невпинно зростала. На 1871 р. неодружені жінки у Москві переважали за чисельністю одиноких чоловіків у всіх соціальних прошар­ках, за виключенням купців та селян [12]. Окремі з них зна­ходили собі роботу телеграфістками, бухгалтерами, касирами, втім цих робочих місць було недостатньо для влаштування всіх “незалежних” жінок. До того ж, ці професії не задовольня­ли освічених дворянок, які прагнули до культурної чи літе­ратурної діяльності. Світ інтелектуальної діяльності вимагав університетської освіти, якщо не вченого ступеня. Поодиноким виключенням було викладання: після закінчення додаткового педагогічного класу гімназії дівчина отримувала право стати вчителем. Проте спектр можливостей тут був не вельми широ­ким: випускницям дозволялося викладати у початковій школі, перших класах жіночих гімназій та прогімназій. Ставало зро­зумілим, що шлях до професійної кар’єри лежить через універ­ситет. До 1872 р. цей шлях був закритим. Хоча й існували в університетських містах “публічні лекції” для обох статей, проте вони тільки частково вирішували проблему через неод­норідний та часто непідготовлений склад аудиторії.

Для ініціювання процесу створення жіночого університету необхідними визнавалися три складові: співпраця декількох професорів, дозвіл університету, що в житті означало санкцію уряду, та гроші на покриття витрат. Всі ці складові вдалося поєднати в 1872 р. і відкрити Вищі жіночі курси у Москві, ор­ганізатором яких виступив професор історії Московського уні­верситету Володимир Гер’є. В цьому ж році розпочинають ро­боту і жіночі медичні курси при Медико-хірургічній академії у Санкт-Петербурзі. Таким чином, прецедент створено, і його поширення на теренах імперії ставало лише питанням часу. На 1876 р. міністр народної освіти граф Д. Толстой остаточно переконався, що набагато безпечніше допустити дівчат до ви­щої освіти на батьківщині, ніж підштовхувати їх до виїзду за кордон, де вони засвоюють радикальні ідеї [13]. Казанський університет став першим університетом, що скористався но­вою можливістю, і ВЖК організувалися в рік прийняття ука­зу — 1876, а в 1878 р. відкрилися курси у Санкт-Петербурзі та Києві.

Проілюструємо динаміку дівочого контингенту на ВЖК. Дані щодо чисельності дівочої молоді на курсах черпаємо з опублікованих звітів організаторів ВЖК (на жаль, друкували­ся несистематично, виключення становлять лише Санкт-Петер - бурзькі ВЖК), оскільки архівні матеріали Московських ВЖК Гер’є до початку ХХ ст. не збереглися, відсутні і ґрунтовні статистичні дані про діяльність ВЖК в Казані.

Як видно, курси Гер’є в Москві вже в перший рік мали 70 слухачок, контингент яких повільно зростав. Слід врахову­вати, що викладалися на них переважно дисципліни гумані­тарного напрямку, а термін навчання був обмежений спочат­ку двома роками. Окрім цього, в місті існували і Луб’янські жіночі курси фізико-математичного напряму з програмою чо­ловічих гімназій, що поступово еволюціонували до рівня ВЖК, і в 1882-1883 навчальному році мали контингент зі 127 дів­чат. Значну чисельності дівчат, зарахованих на ВЖК у Києві протягом першого року їх роботи, у порівнянні з наступними керівництво курсів пояснювало довготривалим очікуванням їх відкриття та новизною справи [15]. Величезне число слухачок, котрі записалися на Санкт-Петербурзькі ВЖК, достатньо пере­конливо доводило нагальність потреби у вищій жіночій освіті, оскільки саме в столиці імперії скупчувалися ідеологи еманси­паційного руху та передова громадськість, що його підтриму­вала. Хоча скептики неодноразово підкреслювали, що більша частина дівчат записувалася на ВЖК заради моди, втім як виз­навали, це не сама гірша модна тенденція.

Аналізуючи динаміку слухацького контингенту на ВЖК в різних містах, знаходимо, що прикметним є відсутність суттєво­го зростання з відкриттям старших курсів; дівочий контингент коливався у певних межах, що обумовлювалось не зменшенням числа першокурсниць, а постійним вибуттям слухачок протя­гом року з різних причин. Так, наприклад на Санкт-Петербур - зьких ВЖК вже протягом першого року роботи констатували

Зменшення контингенту на 199 осіб (25 %) [16]. Аналогічна тенденція характерна і для Київських ВЖК: на першому курсі 129 слухачок (39,8 %) покинули їх. До речі, тенденція вибуття до 40 % наявного контингенту помітна на всіх роках навчання в Києві. З 324 осіб, що вступили при відкритті курсів, закін­чувало навчатися тільки 79 осіб (24,3 %). Парадоксально, але навіть на останньому, четвертому році навчання вибуло 12 осіб (11,2 %) [17].

Які ж причини обумовлювали таку плинність дівочого кон­тингенту на ВЖК? Власне організатори курсів пояснювали си­туацію складністю щорічних іспитів, виключенням через не­сплату за навчання, нестачею коштів для прожиття у великому місті та особистими причинами — одруженням, а також невиз - наченим становищем самих курсів [18].

Стає зрозумілим, що не останню роль відігравав рівень за­можності родини дівчини, котра обирала шлях навчання на ВЖК, а тому слід визначити соціальне походження слухачок першого набору ВЖК. Це важливо для з’ясування як моти­вації до отримання вищої освіти, так і соціальних можли­востей та запитів родин різних верств. Зауважимо, що дані про походження дівчат на Казанських та Московських ВЖК відсутні.

Як бачимо, статистика переконливо підтверджує тезу про цінність вищої освіти як чинника збереження соціального ста­тусу та ідентичності дівчат з освічених родин середніх верств, для яких вона в умовах активної поляризації в середині дво­рянства, збільшення чисельності дрібних поміщиків з подаль­шою їх пауперизацією і зміною соціальної та професійної групи, ставала своєрідним рятівним кругом, шляхом до професіоналі­зації, що допомагав знайти соціальну нішу в модерному рин­ковому конкурентному середовищі. Значний відсоток дівчат на

ВЖК з духовної верстви стає наслідком проведених протягом 1860-1870 - х рр. церковних реформ, завдяки яким спадковість духовного статусу ліквідувалася, діти могли безперешкодно обирати собі заняття у житті відповідно до власних здібностей та інтересів, та одночасно відмінявся звичай обов’язкового од­руження юнаків з духовного стану на дівчатах з цього стану, що істотно посилило мобільність дівчат даної верстви.

Проаналізуємо освітній рівень дівчат, що вступили на ВЖК. Для цього відібрали дані щодо слухачок, котрі вступили в пер­ший рік початку роботи курсів.

Як видно, на курсах, відкритих після указу 1876 р., Ка­занських, Київських та Санкт-Петербурзьких, переважали ви­пускниці жіночих гімназій. Це означає, що саме цей тип жіно­чого середнього навчального закладу пробуджував мотивацію до подальшої освіти та самовдосконалення, а також надавав необхідний мінімум знань для вступу на ВЖК. Суттєвою пере­вагою більшості курсисток визнавали гарне володіння інозем­ними мовами, що ставало значним додатком у наукових занят­тях. Не слід забувати, що в реаліях життя слухачки ВЖК за середнім віком були набагато молодше студентів університету, оскільки в чоловічих гімназіях закінчували курс в 20-21 рік, а в жіночих — у 16-17 років. Тому для більшості родин само­стійна професійна реалізація юної дівчини ставала величезною моральною та психологічною проблемою.

Незважаючи на юний вік, ретельності та бажання працю­вати, за спостереженням професорів, у дівчат ніяк не менше, ніж у юнаків. Переконливо це доводить результативність ро­боти ВЖК. Як правило, найскладнішим роком навчання та адаптації для студентів є перший, тому звернемося до аналізу підсумків іспитів саме на ньому. Так, на Казанських ВЖК се­ред першокурсниць тільки три особи не витримали іспитів, а тому абсолютна успішність дорівнювала 91 %. У дівчат випус - книць-другокурсниць (ВЖК спочатку передбачали дворічний термін навчання) абсолютна успішність становила 100 %, в той час як показник якісної успішності — 72,4 % [21]. Абсо­лютна успішність на Київських ВЖК становила 94 %, бо п’ять осіб не пройшли випробування, показник якісної успішності на історико-філологічному відділенні дорівнює 80 %, на фі - зико-математичному — 70,8 % [22]. На Санкт-Петербурзьких ВЖК на другий курс переведено на обох відділеннях 67,3 % постійних слухачок [23]. Водночас на другий рік навчатися на першому курсі залишилися 27,5 % дівчат, вибуло ж після першого курсу — 5,1 %. Отже, наполегливе бажання навчати­ся у дівчат підтверджується високою результативністю підсум­кових річних іспитів, і це в той час, коли навчання на ВЖК не надавало жодних переваг чи гарантій працевлаштування випускницям, а значна частина курсисток жила в матеріально скрутних умовах!

Перший випуск у 1882 р. на Санкт-Петербурзьких ВЖК дав свідоцтво про закінчення вищої освіти 156 дівчатам, з яких присвятили себе педагогічній ниві — 28,2 %, вийшли заміж —

12,8 %, 4,4 % отримали місця в різних конторах, решта ж про­тягом кількох років шукала будь-якої можливості працевла­штування [24]. Фактично, навіть досягнувши омріяної мети про закінчення ВЖК, дівоча молодь не отримувала жодних со­ціальних гарантій і змушена була на ринку праці конкурувати з чоловіками, дієво демонструвати свої вміння та навички. І це в умовах, коли саме в столиці імперії був найбільший попит на інтелігентну працю, а також світогляд мешканців швидше пристосовувався до інновацій у формі працюючої жінки.

Найреальніший шлях працевлаштування, куди спрямовува­ли основні зусилля випускниці ВЖК, — вчителювання у місь­ких училищах. Однак значне перевищення пропозиції жіночої праці в цій сфері, конкуренція з вчителями-чоловіками та бю­рократизація процедури отримання вакансії істотно уповільню­вали процес працевлаштування. Так, щоб отримати посаду в міських училищах Санкт-Петербургу, необхідно було свідоцтво про закінчення ВЖК, річне перебування кандидаткою-стажис - ткою у одній з міських шкіл та здача екзаменів перед учитель­ською комісією зі спеціальності. Якщо всі випробування на ць­ому шляху долались, то колишня курсистка досягала омріяної мети — ставала міською вчителькою, як правило, спочатку за­пасною з окладом 40 крб на місяць, і лише за наявності вакансії отримувала повні права міського вчителя з окладом 50 крб на місяць та квартиру з опаленням та освітленням [25].

Оскільки функціонували ВЖК в усіх містах на кошти з оп­лати за навчання, субсидії приватних благодійників, небайду­жої громадськості, іноді земств, то вже сучасників турбувало питання доцільності роботи ВЖК в масштабах держави. З цією метою проведено дослідження, матеріали якого стали основою “Памятной книжки” Санкт-Петербурзьких ВЖК, що підсуму­вала десять років роботи курсів (1878-1888 рр.) [26]. Як вия­вилося, професійна діяльність основного масиву (80 %) колиш­ніх курсисток пов’язана з педагогічною сферою [27]. Типовими місцями працевлаштування випускниць столичних ВЖК стали гімназії, прогімназії, міські училища та народні школи. Окрім цього значна частина жінок покращувала власний родинний добробут, даючи приватні уроки, займалися літературною пра­цею та перекладом. Особиста доля 54,4 % курсисток пов’язана з одруженням чи під час навчання, чи відразу по закінчен­ню, що ставило під сумнів поширену думку про вищу освіту як перешкоду до шлюбу для жінок. Серед заміжніх частина поєднувала подружні обов’язки з професійними: 23,2 % ви­пускниць історико-філологічного відділення та 21,7 % фізи - ко-математичного [28]. Отже, повсякденне життя вимагало від майже 45 % заміжніх випускниць Санкт-Петербурзьких ВЖК щоденної професійної праці і використання набутих знань зад­ля підтримки добробуту власної родини.

Таким чином, процеси соціальної диференціації, що при­внесло урбанізоване суспільство, безпосередньо торкнулися життя пересічної людини, а найболючіше — жінки. Продук­тивно відповісти на виклики, що пропонував соціально-куль - турний перелом, ставало можливим завдяки засвоєнню нових громадянських цінностей, таких як етос праці та особиста не­залежність, що ставали основою нової свідомості дівочої юні. Рішення щодо модернізації економічної структури та пов’язане з цим реформування суспільних структур обумовили потребу прискореного розвитку освітньої мережі. Виявом змін у по­ведінці і психології батьків з освічених прошарків суспільства стає прагнення дати донькам по можливості найкращу освіту, бо життя підказувало, що це єдина умова, за якої дітям можна зберегти статус у суспільстві, котрий мали батьки. Найбіль­шою перемогою жінок в період Великих реформ можна вва­жати отримання доступу до вищої освіти, оскільки відкриті ВЖК поступово перетворюються у вищі навчальні заклади університетського типу з чотирирічним терміном навчанням і високим рівнем фахової підготовки. Втім, повсякденне життя курсистки не було безхмарним, що підтверджується значною рухливістю дівочого контингенту під час навчання. Значні проблеми чекали їх і по закінченню навчання за умов відсут­ності жодних державних гарантій чи переваг для випускниць при працевлаштуванні.

Джерела та література

1. Стайс Р. Женское освободительное движение в России: Феминизм, нигилизм и большевизм, 1860-1930 / Пер. с англ. — М.: РОС - СПЭН, 2004. — 616 с.

2. Пиетров-Эннкер Б. “Новые люди” России: Развитие женского дви­жения от истоков до Октябрьской революции / Пер. с нем. — М.: РГГУ, 2005. — 444 с.

3. Перова Н. Смолянки, мариинки, павлушки... бестужевки. Из ис­тории женского образования в Санкт-Петербурге. — СПб.: ИД “Петрополис”, 2007. — 304 с; Юкина И. Русский феминизм как вызов современности. — СПб.: Алетейя, 2007. — 544 с.; Понома­рева В. В., Хорошилова Л. Б. Мир русской женщины: воспитание, образование, судьба. XVIII — начало XX века. — 2-е изд. — М.: ООО “ТИД — Русское слово — РС”, 2008. — 320 с.

4. Чуткий А. Професура Університету Св. Володимира і вища жіноча освіта у Києві (друга половина ХІХ — початок ХХ ст.) // Історич­ний журнал. — 2005. — № 5; Нижник В. В. Жіноче питання на прикладі вищої освіти у громадсько-політичному житті Російсь­кої імперії у другій половині ХІХ ст. // Вісник Академії праці і соціальних відносин Федерації профспілок України. — 2005. — № 5.

5. Юкина И. Русский феминизм как вызов современности. — СПб.: Алетейя, 2007. — С. 60.

6. Некрасова Е. С. Женские врачебные курсы в Петербурге // Вест­ник Европы. — 1882. — № 12. — С. 808.

7. Юнге Е. Из моих воспоминаний // Вестник Европы — 1905. — № 5. — С. 257.

8. Столярова Л. Студенческая жизнь русской женщины // Русское богатство. — 1885. — № 5-6. — С. 490.

9. Д-ский. Сведения по статистике труда и образования среди жен­ского населения России // Женское образование (далі ЖО). — 1886. — № 3. — 228.

10. Там само. — С. 229.

11. Глинский Б. Б. Права и обязанности женщин // Глинский Б. Б. Очерки русского прогресса: Статьи. — СПб.: Тов-во Художествен­ной печати, 1900. — С. 340.

12. Стайс Р. Женское освободительное движение в России: Феминизм, нигилизм и большевизм, 1860-1930 / Пер. с англ. — М.: РОС - СПЭН, 2004. — С. 125.

13. Там само. — С. 127.

14. Таблицю № 1 складено автором на підставі: Первый годичный от­чет Высших женских курсов в Москве. — М.: Университетская тип., 1873. — С. 1; О высших женских курсах в Москве // ЖО. — 1878. — № 5. — С. 347; Женские курсы в Москве // ЖО. — 1883. — № 8. — С. 566; Санкт-Петербургские Высшие женские курсы за 25 лет. 1878-1903. Очерки и материалы. — СПб.: Тип. И. Н. Скороходова, 1903. — С. 252-253.

15. Историческая записка и отчет о Киевских высших женских кур­сах за первое четырехлетие (1878-1882 гг.) — К.: Университетс­кая тип., 1884. — С. 20.

16. Сведения о составе слушательниц С.-Петербургских высших жен­ских курсов // ЖО. — 1879. — № 9. — С. 607.

17. Підраховано автором на підставі: Историческая записка и отчет о Киевских высших женских курсах за первое четырехлетие (1878­1882 гг.) — К.: Университетская тип., 1884. — С. 19.

18. Там само. — С. 20.

19. Таблицю № 2 складено автором на підставі: Л-я. С. В. Высшие женские курсы в Киеве // ЖО. — 1878. — № 9. — С. 597; Санкт - Петербургские Высшие женские курсы за 25 лет. 1878-1903. Очерки и материалы. — СПб.: Тип. И. Н. Скороходова, 1903. —

С. 252-253.

20. Таблицю № 3 складено автором на підставі: О высших женских курсах в Москве // ЖО. — 1878. — № 5. — С. 347; Осокин Н. Высшие женские курсы в Казани // ЖО. — 1878. — № 6-7. —

С. 437; Л-я. С. В. Высшие женские курсы в Киеве // ЖО. — 1878. — № 9. — С. 598; Санкт-Петербургские Высшие женские курсы за 25 лет. 1878-1903. Очерки и материалы. — СПб.: Тип. И. Н. Скороходова, 1903. — С. 252-253.

21. Осокин Н. Высшие женские курсы в Казани // ЖО. — 1878. — № 6-7. — С. 437.

22. Підраховано автором на підставі: Историческая записка и отчет о Киевских высших женских курсах за первое четырехлетие (1878­1882 гг.) — К.: Университетская тип., 1884. — С. 19.

23. Підраховано автором на підставі: Сведения о составе слушатель­ниц С.-Петербургских высших женских курсов // ЖО. — 1879. — № 9. — С. 607.

24. Підраховано автором на підставі: Столярова Л. Студенческая жизнь русской женщины // Русское богатство. — 1885. — № 5­

6. — С. 480.

25. Там само. — С. 481.

26. Памятная книжка окончивших курс на С.-Петербургских высших женских курсах 1882-1889 г. 1893-1893 г. — СПб.: Тип. Главного управления уделов, 1896. — 119 с.

27. Страннолюбский А. Статистические сведения о положении и де­ятельности лиц, окончивших курс на С.-Петербургских высших женских курсах за первое их десятилетие 1879-1889 // Образова­ние. — 1895. — № 9-10. — С. 64.

28. Там само. — С. 63-64

Анотації

Драч О. О. Высшее женское образование в Российской империи во второй половине XIX в.: мотивация, динамика и социально-де­мографические характеристики курсисток.

В контексте социально-экономических изменений анализируют­ся индивидуальные и коллективные мотивы стремлений женщин к высшему образованию. Исследуется численная динамика курси­сток, их социальное происхождение, образовательный уровень, ре­зультативность обучения и трудоустройства.

Drach O. O. Women’s higher education in the Russian Empire in the 2nd half of the 19th century: women’s motivation, dynamics and socio-demographical characteristics.

The individual and collective motives of women’s aspirations for getting higher education are analyzed in the context of social and economic changes. A lot of issues are brought to light, such as the multiple dynamics of women students, their social origin, the level of intelligence, the effectiveness of their study and job employment.