Головна Історія Інтелігенція і влада ВИЩА ЖІНОЧА МЕДИЧНА ОСВІТА В РОСІЙСЬКІЙ ІМПЕРІЇ: НАРОДЖЕННЯ ІДЕЇ ТА СУСПІЛЬНА РЕАКЦІЯ
joomla
ВИЩА ЖІНОЧА МЕДИЧНА ОСВІТА В РОСІЙСЬКІЙ ІМПЕРІЇ: НАРОДЖЕННЯ ІДЕЇ ТА СУСПІЛЬНА РЕАКЦІЯ
Історія - Інтелігенція і влада

Я. Губенко, О. О. Драч

Надзвичайно стрімке зростання ролі жінки у сучасному сус­пільстві, урізноманітнення сфер її діяльності та можливостей реалізації у соціумі обумовлює збільшення вимог до рівня ос­віченості, вихованості та фаховості майбутньої матері, берегині сімейних цінностей та традицій, і одночасно активного грома­дянина та професіонала. Реформування всіх сфер життя в Ук­раїнській державі активізує не лише освоєння найкращої сві­тової практики, а й уважне вивчення національних досягнень, звернення до визначних надбань власного досвіду, історичних традицій та практики розв’язання жіночих проблем у минуло­му, критично досліджуючи його та акумулюючи до безцінної скарбниці народної мудрості та пам’яті. Актуальним в цьому контексті стає переосмислення витоків та суспільної практики вищої жіночої медичної освіти в період модернізаційних транс­формацій середини XIX ст. у Російській імперії, частиною якої були і дев’ять українських губерній.

Питання з історії жіночої освіти є вельми поширеними серед науковців на пострадянському просторі. Російська дослідниця В. Веременко обґрунтовує ідею першості Росії серед країн, які допустили слабку стать до вищої освіти [1]. Українські нау­ковці починають аналізувати роль громадськості у формуванні жіночої медичної освіти [2]. Цікавими є і спроби популяризу­вати історію зародження жіночої медичної допомоги [3]. Проте проблему історії становлення вищої жіночої медичної освіти доцільно вивчати у контексті виокремлення індивідуальних і колективних чинників мотивації до неї та сприйняття тогочас­ним соціумом нових дівочих прагнень в умовах великих ре­форм у державі.

Метою даної статті є вивчення появи ідеї вищої медичної освіти для жінок у Російській імперії, складовою якої були і губернії Наддніпрянської України, з’ясування особливостей суспільного сприйняття перших спроб інновацій у призначенні і можливостях слабкої статі в контексті особистих та держав­них інтересів.

Актуалізацію жіночого питання в Росії в середині XIX ст. окремі публіцисти пов’язували з реалізацією задуму залучення слабкої статі до суспільної практичної діяльності у формі на­дання під час Кримської війни медичної допомоги, ініційова­ної великою княгинею Оленою Павлівною та відомим хірургом М. I. Пироговим [4]. Саме тут, в найскладніших умовах осади Севастополя, російські жінки на весь світ продемонстрували надзвичайну самовідданість при виконанні свого християнсько­го призначення та службових обов’язків. Будучи очевидцем їх жертовності та звитяги, М. I. Пирогов відзначає невиправдане ігнорування надзвичайних здібностей і можливостей жіноцтва. Популяризуючи ці ідеї з закінченням війни, видатний хірург та вже попечитель Київського навчального округу наголошує на величній місії жінки-матері з виховання молодої генерації суспільства. З огляду на це категорично висловлюється проти підготовки дівчат-ляльок, наполягає на необхідності розвитку мислення та волі, оскільки в їх руках подальша доля всього людства. Активне суспільне обговорення цих ідей не тільки привело до формування потужного громадсько-педагогічного руху у державі, а й мало безпосереднє втілення в організації у кінці 50-х років XIX ст. в Російській імперії, в тому числі і дев’яти губерніях Наддніпрянщини, всестанової дівочої серед­ньої школи, що зруйнувала попередню сімейну замкнутість, надала поштовх до нової освіти та виховання.

Одночасно на хвилі загального суспільного піднесення на­передодні очікуваних реформ реалізується перша спроба до­ступності вищої освіти для жінок, найактивніші з яких почали відвідувати у 1860 р. заняття у Медико-хірургічній академії та університетах. За спогадами студента-шістдесятника, саме співчуття ідеї наукової дамської освіти додавало визнання і по­ваги професорам академії в очах молоді поряд з традиційними критеріями: високою ерудицією, лекторською майстерністю та науковими досягненнями [5]. Найвищою доброзичливістю до прагнення жінок набути медичних знань вирізнявся професор В. Л. Грубер, котрий не тільки одним з перших відкрив для них свою аудиторію та всіляко відстоював це перед адміністра­цією, а й видавав посвідчення дівчатам, що займалися в нього на курсах практичної анатомії, котрі при величезному автори­теті його імені надзвичайно полегшували вступ до закордонних університетів.

Втім, прагнення до вищої освіти зустріло сильну протидію всіх ретроградних елементів суспільства — батьків, чоловіків, знайомих. Поряд з сімейними перешкодами виникли обмежен­ня і з боку державної влади, котра не підтримала прогресивну позицію більшості університетських рад (окрім Московського та Дерптського) про згоду допуску вільнослухачок до навчання та іспитів на вчені ступені [6]. Наслідком цього стає заборона жінкам на продовження навчання у вищій школі імперії. На шляху до набуття медичного фаху жінкам прийшлося долати немало перешкод, що зумовлювалося багатовіковими традиція­ми домінування чоловічої статі у суспільстві, науці та меди­цині. Проти допуску дам до вищої медичної освіти виступила і значна частина професорів. До речі, поширення упереджень щодо жіночої освіти не є суто російським явищем, європейські університети так само перебували у вирі гострих дискусій про можливість допуску представниць слабкої статі на окремі фа­культети, що засвідчує тогочасна публіцистика.

Позицію “проти” вивчення жіноцтвом медицини аргументу­вав професор анатомії та фізіології Мюнхенського університету Бішоф, котрий вважав його принципово нездатним до оволодін­ня науками взагалі, чому заважають природні і фізіологічні особливості, та вказував на загрозу поширення аморальності при спільному навчанні медицині обох статей [7]. Втім, голо­вна мотивація небажання вчити слабку стать, на нашу думку, обумовлювалася саме останнім доводом науковця — загрозою переповнення медичної професії через підготовку жінок. Крім цього, консервативна частина громадськості основним аргумен­том наводила споконвічне призначення жінки бути дружиною й матір’ю, а тому широко нав’язувалася думка про втрату з освітою жіночості. “Жінка, у якої розум розвинутий за раху­нок серця, перестає бути жінкою” [8]. Саме ці стереотипи і є симптомами укоріненості ментальних установок традиційного суспільства, де розподіл соціальних ролей визначався статевим принципом, відповідно роль глави родини закріплювалася за чоловіком, на якого покладалася відповідальність за сімейний добробут і якому мала повністю підпорядковуватися жінка. За­гальним підґрунтям міцності упереджень у суспільній свідо­мості можна вважати острах жіночої емансипації, в контексті чого нові запити жінок сприймали “як бажання побути на волі, пожити в своє задоволення, що приховувалося під прагнення до навчання чи роботи” [9].

Окрім побоювань зміни традиційної жіночої ролі у родині та суспільстві, додатковим контраргументом недоброзичлив­ців вищої освіти дівчат стає критерій “народного блага”, що часто зустрічається на шпальтах тогочасної преси. Відповідно до нього доводили непотрібність цих задумів народу, а шлях, обраний частиною російських дам, що вимагали нових “мрій­ливих” засобів до існування через вступ до університетів та ме­дичної академії, оцінювали як хибний. Вважали недоцільним витрачати суспільні ресурси для того, щоб два десятки жінок отримали кандидатські чи докторські дипломи і заробляли на життя практикою чи професурою, що подавали як вияв арис­тократизму, а не справжню турботу про народ [10]. До речі, ретроградна частина суспільства неодноразово висловлювалася за обмеження державної підтримки тільки початковою та се­редньою освітніми ланками, доступним для більшості. Тому й недивно, що в публіцистичній полеміці крайнім виявом цієї по­зиції ставала теза, що “формування спеціальної жіночої освіти буде перешкодою на шляху освіти всього суспільства”. Це, на нашу думку, свідчить про зверхнє ставлення до нових дівочих запитів через усталеність патріархальної ментальності, несфор- мованість суспільних установок на отримання вищої та про­фесійної освіти слабкою статтю через майже повну недоступ­ність у дореформений період систематичної середньої освіти, тому вона вважалася зайвим тягарем для витрат з держаних фондів.

Незважаючи на вкоріненість дореформених стереотипів у суспільній свідомості, нові емансипаційні погляди на призна­чення жінки, її роль у родині та соціумі все активніше опри­люднюються на шпальтах тогочасної преси, яка стає в умовах гласності головним каналом вияву громадської думки. Окремі автори вказують на те, що помітною світовою тенденцією се­редини XIX ст. стає визнання прав людини, підставою чого бачать скасування кріпацтва в Росії, звільнення негрів-рабів в Америці, заборону смертної кари і реформу тюрем та судо­чинства [11]. Загальна суспільна гуманізація безпосередньо торкнулася і чарівної половини людства, а ознакою часу ве­ликих реформ стало сприйняття жінки як особистості, з усіма її вимогами, що не обмежувалося підвищенням її загального освітнього рівня, а включало права на розумове вдосконалення, вищу та спеціальну освіту, самостійну працю та різні професії в державі.

Прогресивна публіцистика переконувала, що саме за спе­ціалізацією освіти жіноцтва майбутнє, оскільки загальна у дореформений період далі місця гувернантки, бони чи компа­ньйонки не просувала [12]. Як правило, потяг жінок до спе­ціальної освіти, котра уможливить професійне формування і подальше вдале працевлаштування, і обумовлений соціаль­но-економічними чинниками, найголовнішими з яких става­ло бажання вийти за межі бідності та залежного становища у суспільстві дівчат з дворянських родин, добробут яких у поре - формений період істотно змінився. Це доводить факт реальної оцінки жіноцтвом суспільної ситуації в епоху формування в державі основ конкурентного ринкового середовища та свідому реалізацію самостійності та відповідальність за власну долю. Окремі публіцисти саме потяг до професійної праці оцінюють як ознаку століття, а тому визнають, що несправедливо закри­вати перед жінкою двері спеціального навчального закладу чи обмежувати практику. Найдоречнішим виходом вважають на­дати повну свободу вибору та покластися на здоровий глузд дівчини, котра краще стане гарним лікарем, ніж бути пога­ною матір’ю чи, не вийшовши заміж, вести безцільний спосіб життя [13]. Отже, реформування суспільного життя середини XIX ст. суттєвим чином вплинуло на переорієнтацію життєвої стратегії російського дівоцтва і сформувало серйозну особисту внутрішню мотивацію до професіоналізації.

Однак надзвичайна актуалізація питання медичної освіти жіноцтва в період модернізаційних змін у величезній імперії зумовлювалася також ґрунтовними суспільними і державними інтересами. По-перше, велика народжуваність у Росії в XIX ст. супроводжувалася поганою організованістю акушерської допо­моги, особливо серед маси простого населення, яке продовжу­вало користуватися послугами сумнівних знахарок, у той час як практикуючі акушерки не мали загально-медичної підготов­ки, а тому не уповноважені були діяти в складних випадках, що і обумовлювало велику смертність при пологах [14]. По-дру­ге, земські дослідження засвідчили величезний незадоволений попит на медичні послуги в провінції, особливо в сільській міс­цевості, де б саме жінки могли сумістити посаду лікаря і фар­мацевта. По-третє, конфесійна приналежність значної частини населення імперії нагально потребувала жінок-лікарів, оскіль­ки мусульманська традиція забороняла оглядати представниць слабкої статі сторонньому чоловіку, навіть лікарю. По-четвер­те, окрім досконалого виконання обов’язків жінкою-лікарем, покладали сподівання, що саме вона, не уособлюючи в очах народу чиновництво, зуміє швидко набути довіру населення, налагодити стосунки з місцевим жіноцтвом, котре традиційно звикло до лікарської практики повитух, і, як визначали, ста­ти “цивілізуючим фактором народного життя” [15]. По-п’яте, необхідність допуску жінок до медичної освіти обґрунтовували малою чисельністю чоловіків, які закінчували Медико-хірур - гічну академію з дипломом лікаря: з 1000 студентів отримува­ло диплом 65 осіб [16]. Саме тому вважали, що допуск дівчат до навчання не тільки поповнить лави студентів, що вибува­ють, а й стане альтернативним варіантом швидкого подвоєння числа лікарів у країні. По-шосте, передбачалася і менша прим­хливість представниць слабкої статі з дипломами лікаря щодо подальшого працевлаштування, котрі, як очікували, зможуть надійно облаштуватися серед місцевого населення, віддано присвятити себе справі, погодившись практикувати у сільській місцевості за невелику платню в 300-500 крб на рік без споді­вання “вирватися з цієї глухомані”.

Всі ці чинники давали підстави публіцистам неодноразо­во визначати медицину як єдину сферу знань, де жінка може сподіватися на безперешкодне отримання диплому, сміливо та гідно конкурувати з чоловіками і отримати самостійне значен­ня. Це ж власне і підтвердив швейцарський професор Бемерт, котрий вважав головним мотивом росіянок до вищої медич­ної освіти брак лікарів у величезній державі та можливість негайного практичного застосування набутих знань [17]. Ви­словлювали сподівання, що з боку уряду не буде зайвих пере­шкод жінкам у набутті лікарських дипломів, а навпаки всіля­ке сприяння на цьому свідомо обраному непростому життєвому шляху, і влада всіх рівнів поступово буде звикати до жінок медиків-професіоналів. Проте у повсякденному житті не все було так просто.

Народившись на початку 1860-х рр., ідея вищої жіночої ос­віти в Росії майже зникає зі шпальт преси у другій половині шістдесятих. Втім її реалізація просто змінила форму: від громадського обговорення перейшла до практичного втілення у вигляді еміграції найбільш активних дівчат у закордонні університети. В цей період Швейцарія стає центром медичної освіти російського жіноцтва. До речі, професори Цюріхського університету з розумінням поставилися не тільки до перших студенток, а й до їх наукових запитів. Великий наплив росія­нок пояснювали непростим становищем народу, що спонукало освічену частину суспільства з європейськими цивілізаційни - ми ідеалами прагнути до свободи та науки. Характеризуючи цих перших у європейській практиці студенток медичного факультету Цюріхського університету, професори відзначали їх надзвичайну активність, наполегливість, працелюбність та відповідальність за майбутнє, які спонукали їх до самостій­ного ініціювання перед університетською радою встановлення вступних випробувань, що засвідчило бажання навчатися на однакових зі студентами умовах без жодних скидок на стать та мати гарантії отримання диплому [18]. Особистим прикла­дом піонерки вищої медичної освіти завзято бажали довести всім жіночу спроможність до наукових знань і цим назавжди припинити дискусії щодо розумової нерівноцінності слабкої статі. Перемога не забарилася. Вже у 1868 р. на публічно­му зібранні у даному університеті відбувся блискучий захист дисертації на звання доктора медицини росіянкою Надією Прокопіївною Сусловою. Професор Розе, вітаючи здобувачку, одночасно висловив сподівання на якнайшвидше усунення суспільних забобонів та статевого рабства, що не допускають жіноцтво до інтелектуальних сфер діяльності, обмежуючись поглядом на неї як слабку істоту [19]. Одночасно професор констатував, що цим прикладом чарівна половина людства довела посильність для жіноцтва такої вищої насолоди, як винахід нової думки та обрала найгуманнішу сферу для неї — служіння людям.

Однак у повсякденному житті, не дивлячись на великий по­пит у справі лікування населення, значна частина російського суспільства, не тільки чоловічого, продовжувала з дратівливою недовірою і недоброзичливістю ставитися до питання допус­ку дівчат до навчання медициною. Тому в пресі не одноразово наголошувалось на неприпустимості ситуації, коли в державі, де бездіяльна публіка міркує, наскільки ображає їх “естетичні почуття” жінка зі скальпелем, наявна величезна дитяча смерт­ність та варварська практика сільських бабок, котрі аж ніяк не турбують їх внутрішній світ. Указували, що саме це “естетич­не святенництво” змушує цілеспрямованих російських дівчат вчити іноземну мову, їхати власним коштом до швейцарських університетів, на свій страх та ризик, публічно захищати свої наукові положення, і навіть з поверненням на батьківщину з дипломом підтверджувати його черговим складанням іспиту [20]. Оцінюючи тернистий шлях перших жінок-лікарів у дер­жаві, окремі автори сумніваються, чи змогли б з такою ж гід­ністю пройти цей тривалий шлях до професійної самореаліза - ції чоловіки, без жодних гарантій працевлаштування навіть за умов отримання диплому.

Проте дівчата своїми невтомними пошуками, надмірною терплячістю, серйозністю власних занять змогли послабити існуючі упередження щодо вищої освіти жіноцтва та змінити на краще громадську думку, найперше у столиці, про бажаю­чих навчатися. Здібність жінок самовіддано допомагати нуж­денному, їх витривалість та терпіння у ліжка хворого, вміння морально впливати на нього і тим підтримувати віру та надію на зцілення — всі ці якості, властиві слабкій статі, у середині XIX ст. не викликали жодного сумніву серед світової спільно­ти, а тому і сприяли врешті-решт позитивному рішенню питан­ня про їх допуск до медичних наукових знань [21].

Отже, питання вищої жіночої освіти, що активно обгово­рюється в контексті суспільної модернізації 1860-1870-х рр. громадськістю Російської імперії, виявило значне розмаїття позицій у соціумі — від співчуття, повного розуміння та актив­ної підтримки передової частини до абсолютного неприйняття навіть самої ідеї наукових можливостей слабкої статі консер­вативно налаштованою публікою. Досягненням етапу гострої полеміки можна вважати визнання права жінок на спеціаль­ну професійну освіту, свободу вибору сфери наукових інтересів на підставі її загальнолюдських прав. Все більш наполегливо звучить вимога створення у суспільстві атмосфери довіри до діяльності освіченої жінки. Самі ж дівчата вищу освіту ус­відомлено визначали як шлях до звільнення від залежного суспільного становища. Дискусії щодо вищої медичної освіти жіноцтва концентруються навколо значних переваг, навіть за умови невеличкого числа жінок-лікарів, які отримає країна і все суспільство. Втім, це не зменшує перешкоди на шляху підготовки жінок-лікарів, найсуттєвішою з яких ставала не­можливість опановувати медицину, не від’їжджаючи з Росії. Наполегливість і терплячість на обраному жінками шляху ме­дичної освіти ставала єдиною можливістю послабити суспільні стереотипи. Швейцарський досвід університетського навчання медицині дівчат з Росії переконливо підтвердив надзвичайний інтелектуальний, моральний та психологічний потенціал статі, котру традиційно вважали слабкою, і попервах так мало ціну­вали в середині країни.

Джерела та література

1. Веременко В. А. Женщины в русских университетах (вторая по­ловина XIX — начало XX вв.). — СПб.: Изд-во Высш. адм. шк., 2004. — 149 с.

2. Петрова 3. П. Создание Харьковским медицинским обществом женского медицинского института // Международный медицин­ский журнал. — 2006. — № 2. — С. 128-132.

3. Маринжа Л. Жить не только для себя (к истории зарождения ме­дицинского сестринства) // Здоров’я України. — 2007. — № 20. — С. 78-79.

4. Семенов Д. Д. Н. И. Пирогов о призвании русской женщины // Женское образование. — 1891. — № 1. — С. 2.

5. Чудновский С. Из дальних лет // Былое. — 1907. — № 1. — С. 282.

6. 3амечания на проект общего Устава императорских российских университетов. — СПб.: Тип. Императорской Академии Наук, 1862. — Ч. 2. — 533 с.

7. Внутреннее обозрение: Учреждение женских курсов при медико­хирургической академии // Вестник Европы. — 1872. — № 9. — С. 357.

8. Внутреннее обозрение: Акушерок у нас до последнего времени как будто никому и не нужно // Отечественные записки. — 1872. — № 4. — С. 262.

9. Женский университет // Отечественные записки. — 1868. — № 12. — С. 385.

10. Ловцов С. По поводу вопроса о женщинах-врачах // Архив су­дебной медицины и общественной гигиены. — 1869. — № 2. — С. 44.

11. Ловцов С. О высшем образовании женщин // Вестник Европы. — 1873. — № 1. — С. 325.

12. Ловцов С. По поводу вопроса о женщинах-врачах // Архив судеб­ной медицины и общественной гигиены. — 1869. — № 2. — С. 46.

13. Профессиональное и высшее, общее и специальное женское обра­зование // Семья и школа. — 1884. — № 3. — С. 153.

14. Внутреннее обозрение: Акушерок у нас до последнего времени как будто никому и не нужно // Отечественные записки. — 1872. — № 4. — С. 260.

15. Ловцов С. По поводу вопроса о женщинах-врачах // Архив судебной медицины и общественной гигиены. — 1869. — № 2. — С. 47.

16. Там само. — С. 43.

17. Бемерт. Женщины в Цюрихском университете // Отечественные записки. — 1872. — № 11. — С. 37.

18. Там само. — С. 39.

19. Смесь: Речь проф. Розе в Цюрихском университете при возведении в степень доктора девицы Надежды Прокофьевны Сусловой // Не­деля. — 1868. — № 8. — С. 256.

20. Внутреннее обозрение: Учреждение женских курсов при медико­хирургической академии // Вестник Европы. — 1872. — № 9. — С. 359.

21. Биншток В. Из истории женского образования в России // Образо­вание. — 1896. — № 12. — С. 22.

Анотацїі

Губенко И. Я., Драч О. А. Высшее женское медицинское об­разование в Российской империи: рождение идеи и общественная реакция.

Изучается зарождение идеи высшего женского медицинского образования в середине XIX в. в Российской империи. Анализиру­ется спектр общественного мнения по проблеме допуска девушек к этой сфере знаний, выявляются распространенные ментальные стереотипы и предубеждения, определяются индивидуальные и государственные потребности реализации инноваций в данном на­правлении.

Hubenko I. Y., Drach O. A. Higher women education in the Rus­sia empire: conception of the idea and social reaction.

The conception of the idea of higher women medical education in the middle of 19th century is under consideration. The social point of view on the problem of permitting girls to this sphere of knowledge is analyzed, popular mental stereotypes and prejudices are revieled, individual and state needs of realization of new technologies in this sphere are determined.

Похожие статьи