Головна Історія Інтелігенція і влада НАРАТИВНІ ДЖЕРЕЛА ПРО СЕЛЯНСЬКЕ САМОВРЯДУВАННЯ ДРУГОЇ ПОЛОВИНИ ХІХ ст
joomla
НАРАТИВНІ ДЖЕРЕЛА ПРО СЕЛЯНСЬКЕ САМОВРЯДУВАННЯ ДРУГОЇ ПОЛОВИНИ ХІХ ст
Історія - Інтелігенція і влада

І. Г. Верховцева

Ключові слова: селянське самоврядування, волосний схід, волос­не правління, мировий посередник.

Ключевые слова: крестьянское самоуправление, волостной сход, волостное правление, мировой посредник.

Key words: peasant self-government, parish assembly, the tradi­tional awareness, the local court, worldly mediator.

Вивчення історії розвитку селянського самоврядування другої половини XIX — початку XX ст. має неабияке суспіль­не значення у сьогоднішніх умовах: це сприяє усвідомленню багатьох проблем націєтворення у XX ст. і в Україні, і в Росії. З проблемами селянського самоуправління пов’язані доленосні події історії цих країн початку XX ст., зокрема, революційні перетворення 1917 рр., коли установи селянського самовряду­вання стали базою для формування волосних земств — низової ланки системи державного управління, запровадженої Тимча­совим урядом [1, с. 127]. Маючи низький рівень політичної культури та символічний досвід участі у діяльності установ самоврядування попередніми роками, селяни часто на виборах до волосних земств перевагу віддавали замість ділових якос­тей кандидатів їх особистим стосункам з виборцями. Нерідко на виборчих зборах гукали гасла обрати «кума Єгора чи свата Івана» [2, с. 80]. Центральна Рада також оголосила оновлену Тимчасовим урядом земську систему управління з її новоут­вореною низовою ланкою — волосним земством, по суті — во­лосним селянським сходом та виборними волосними управлін­цями, — фундаментом національної державності [1, с. 128]. Чималою мірою через нездатність селян ефективно діяти у складі установ самоврядування на державному рівні фактично провальними виявились державотворчі проекти багатьох «ре­волюційних мрійників» — політичних діячів 1917-1921 рр., які у своїй діяльності спирались на «пряму демократію на­рода» [1, с. 130]. На наш погляд, причини трагічних подій 1917-1921 рр., пов’язаних з поразкою Лютневої демократич­ної революції 1917 р. та Української революції 1917-1921 рр., встановленням більшовицького тоталітарного режиму тощо, слід шукати у проблемах селянського самоврядування другої половини XIX ст., про які так яскраво свідчить наративна лі­тература тої епохи.

Доленосна для селянства реформа 1861 р. відображена в історії, як правило, сухими рядками або урядових докумен­тів, або статистичної та справочинної документації. Оскільки селянство тої епохи у своїй масі було безграмотним, чималу цінність, на наш погляд, являють собою свідчення про запро­вадження селянського самоуправління, що залишились у спа­док завдяки особам, які брали безпосередню участь у процесі в якості реалізаторів реформи з числа місцевої бюрократії. їх твори слід віднести до наративних джерел, що допомагають осягнути сутність подій «зсередини», враховуючи погляди їх учасників. Передусім, це праця Н. Демерта «Новая воля (Из записок служившего когда-то по крестьянскому делу)», опублі­кована у часописі «Отечественные записки» і видана окремою збіркою [3-5]. Оскільки автор вказує, що пише свій твір «на дев’ятому році існування» селянського самоврядування, дато­вана вона може бути 1870 роком. Друга праця, що побачила світ у 1899 р., називається «Записки земского начальника» і належить перу Олександра Новікова [6].

«Приятно со стороны смотреть, как зарождается и развива­ется не по дням, а по часам новое дело, долженствующее иметь впоследствии громадное значение», — починає Н. Демерт ви­клад подій, пов’язаних з першими виборами до селянських установ самоврядування у травні 1861 р. Далі він повідомляє, що в місцевості, де доля визначила йому виконувати обов’язки мирового посередника, «більше двох третин посад мирових дія­чів зайняті були людьми, переважно відставними, від генерал - майора до поручика і ротмистра включно, по всім частинам регулярних військ» [3, с. 211]. Зауваження, на наш погляд, не зайве: воно свідчить про наміри уряду використати на по­садах мирових посередників дисциплінованих військових, які завжди готові виконувати команди начальства, а у даному ви­падку — управлінців з «вищих ешелонів влади».

Описуючи, як проводились перші вибори, автор вказує на їх неорганізованість, передусім — на необізнаність самих се­лян з метою зібрання, на яке їх покликали. Йдеться про ви­бори волосного старшини і членів волосного правління. Кілька годин чекали селяни зранку біля церкви приїзду мирового по­середника — «сивенького старця». Дехто з селян думав, що зібрали їх для якогось «взисканія». З гумором автор зауважує: «ждать пришлось долго, да иначе, впрочем, и нельзя: само­управление вовсе не такая вещь, чтобы его можно получить очень-то скоро. Еще сравнительно русскому народу благо это далось легче, чем какому-нибудь другому: привелось только пролежать каких-нибудь пять-шесть часов под лучами паляще­го майского солнца, позевать несколько, в носу поковыряться и вздремнуть, так что переход от помещичьего управления к полному самоуправлению многим мог показаться совершенно незаметным, тогда как другим народам благо это доставалось совсем недешево». У промові «сивенького старця», сенс якої селяни не зрозуміли, — відмічає Н. Демерет, — саме повідо­млялось про запровадження селянського самоуправління. Далі автор коментує: «.Очень не мудрено, что получивши само­управление, так сказать, во сне, многие и гораздо позже, через пять, через восемь .лет никак не могут понять в своем по­ложении решительно никакой перемены против прежнего к

Лучшему...... такая сравнительная легкость получения немало

Повлияла и на. доброкачественность и прочность приобретен­ного товара» [3, с. 212].

Описуючи безпосередньо процес виборів, автор наголошує, що згоди з приводу кандидатури волосного старшини дійти се­лянам не вдалось, оскільки зібрались на волосні збори пред­ставники сіл, «не имевших до сей поры решительно никаких общих интересов» [3, с. 214]. На чергове запитання мирово­го посередника про кандидатуру старшини селяни відповіли: «Кого Вашей милости будет угодно» [3, с. 215]. «Обрали» за­пропонованого мировим посередником Михайла Гаврилова, що­правда, після того, як погодившись з його кандидатурою, по­чали «гвалт», повигукували чимало інших імен селян, «целый календарь христианских имен перебрали», але у підсумку все ж «перемогла» кандидатура Гаврилова.

На наступних сторінках своєї праці Н. Демерт намагаєть­ся дати відповідь на запитання: чому «хорошие, непьющие, толковые, благонамеренные мужики», яких обрали волосними старшинами, «вдруг... ни с того, ни с сего, с круга спиваются и делаются грабителями и негодяями» [3, с. 216]. Автор згадує «Безднинську» та «Гусівську» справи — події, що сталися у селах описуваної волості, коли виступи селян з метою пере­обрання волосних старшин закінчились викликом військових. Вони розігнали селян і, навіть, під час «Гусівської справи», стали стріляти в них, оскільки ті не згодились розійтись після наказу мирового посередника [4, с. 37]. Причину цих трагіч­них подій та багатьох інших негараздів у селянському само­управлінні Н. Демерт бачить в неправомірній діяльності ми­рових посередників: «Они вмешивались решительно во все, в самые ничтожные мелочи; .одним своим словом уничтожали решения крестьянских волостных судов, которые по закону безапеляционны, доказывая тем самым, что для них закон не писан, что они выше и сильнее всякого закона». Якщо б посе­редники менше втручались у селянські справи, — підсумовує автор, — то багатьох трагічних історій, таких, як «Гусівська справа», взагалі не було [3, с. 217].

У цілому, цей представник місцевої бюрократії описує перші кроки діяльності установ селянського самоврядування з теплом, з симпатією до селян, проявляючи струбованість з приводу невдач їх самоврядницької діяльності і розуміння її важливості для подальшої долі і селян, і країни.

Якщо Н. Демерт шукає відповідь на запитання «чому на дев’ятому році існування селянське самоуправління є дуже некрасивим?», аналізуючи стан справ на волосному рівні, то

О. Новіков чимало уваги приділяє низовій ланці — сільському самоуправлінню. «Сход у нас дик, не развит», — зауважує він [6, с. 74]. Особливо цей автор критикує «патріархальне право­суддя» на засадах звичаєвого права, яке у селах здійснюється сільським сходом. Як і у волосних судах, в «сільській юстиції» рішення приймаються «без малейшей тени писанного закона». Головну роль у таких «розглядах справ», — жалкує автор, — відіграє горілка [6, с. 76-77].

Негативну оцінку дістають і вибори на сільських сходах делегатів до волосних сходів. «У виборні потрапляють най­більш небажані елементи», — зауважує О. Новіков. Він так описує процес виборів: «бразди правления держит. ловкий и энергичный страшина. Он на бумажке выписывает имена своих друзей и, явившись на выборы, начинает выкрикивать их или велит выкрикивать. одному из своих клевретов. Друзья его кричат «хорош», сход молчит или тоже кричит «хорош». Про­ходят. все старшины. — обеспечил себе старшина избрание на новое трехлетие, а друзья его — разные льготы и вообще поддержку старшины». Одну з причин такого становища автор пов’язує з тим, що «закон, визначивши кількість виборних, не вказує, яким чином їх обирати» [6, с. 77]. У підсумку такими виборами, переконаний автор, був «відкритий доступ. мирої - дам, які розорюють народ» [6, с. 78].

Як і Н. Демерт, О. Новіков з боллю картає індиферентність селянського загалу у ставленні до сільських виборів, проявляє стурбованість з приводу традиційної правосвідомості селян, її далекості від «писаного закону». Але водночас обидва, будучи представниками місцевої бюрократії, проявляють патерналіст - ські настрої щодо селянства, бажання сприяти модернізації села.

Урахування свідчень авторів наративної літератури, що міс­тить чимало фактів з історії селянського самоврядування по - реформеної доби, сприяє створенню більш повних уявлень про модернізаційні процеси на селі тими часами і водночас усві­домленню багатьох причин трагічних подій в історії України та Росії початку XX ст.

Джерела та література

1. Верховцева І. Г. Земський проект Центральної Ради: сутність, умови реалізації, результати / І. Г. Верховцева // Революції в Україні у ХХ-ХХІ століттях: співзвуччя епох (Одеса, 18-19 листо­пада 2005 р.): Матеріали І Міжнародної наукової конференції. — Одеса: Вид. Одеського юридичного інституту ХНУВС, 2005. — С.126-131.

2. Верховцева І. Г. Діяльність земств Правобережної України (1911­1920 рр.): Дис. ... канд. іст. наук / І. Г. Верховцева. — Ізмаїл, 2004. — 240 с.

3. Демерт Н. Новая воля (Из записок служившего когда-то по кресть­янскому делу): Оттиск из журнала «Отечественные записки» / Н. Демерт. — Ч. I. — С. 211-256.

4. Демерт Н. Новая воля (Из записок служившего когда-то по крес­тьянскому делу): Оттиск из журнала «Отечественные записки» /

Н. Демерт. — Ч. II. — С. 1-54.

5. Демерт Н. Новая воля (Из записок служившего когда-то по крестьянскому делу): Оттиск из журнала «Отечественные запис­ки» / Н. Демерт. — Ч. III. — С. 369-398.

6. Новиков А. Записки земского начальника / А. Новиков. — Спб.: Тип. Стасюлевича, 1899. — 240 с.

АнотацИ

Верховцева И. Г. Нарративные источники о крестьянском са­моуправлении второй половины XIX в.

Нарративные документы помогают постигать сущность событий «изнутри», учитывая взгляд его непосредственных участников. Поскольку во второй половине XIX в. крестьянство в своей массе было неграмотным, свидетельства о крестьянском самоуправлении принадлежат перу тех, кто был призван реализовывать реформу «сверху», — представителей бюрократии. Автор считает, что эти немногочисленные произведения свидетельствуют не только об ин­дифферентном отношении крестьян к самоуправлению в селе, их традиционном правосознании, а и о патерналистских настроени­ях местной бюрократии, ее желании способствовать модернизации села.

Verkhovtseva I. G. The Narrative sources concerning the peasant self-government in the second half of the 19th century.

The narrative documents comprehend the essence of the events from the «inside» considering the views of direct participants of the events. As the peasantry in its mass was illiterate in the second half of the 19th century the the evidence of peasant self-government were written by those who have been called to implement the reform from the «top», namely the representatives of the bureaucracy. The author believes that these few works suggest not only indifferent behavior of peasants to self-government in the village, their traditional sense of justice, but also of the paternalistic attitudes of the local bureau­cracy, its desire to contribute to the modernization of the village.


Похожие статьи