Головна Історія Інтелігенція і влада ТВАРИННИЦТВО ГУЦУЛЬЩИНИ ДРУГОЇ ПОЛОВИНИ XIX — ПЕРШОЇ ТРЕТИНИ XX СТОЛІТЬ
joomla
ТВАРИННИЦТВО ГУЦУЛЬЩИНИ ДРУГОЇ ПОЛОВИНИ XIX — ПЕРШОЇ ТРЕТИНИ XX СТОЛІТЬ
Історія - Інтелігенція і влада

В. М. Клапчук

Впродовж останніх років чисельність сільськогосподарських тварин в Україні — в цілому, та на Гуцульщині — зокрема значно скоротилась. Це було викликано багатьма об’єктивними та суб’єктивними причинами. Розвал колективної системи гос­подарювання призвів до скорочення на Гуцульщині чисельності великої рогатої худоби та овець — ці тварини залишились лише у приватному секторі. Експорт дешевого м’яса та іншої тварин­ницької продукції призвів до нерентабельності вирощування сільськогосподарських тварин у невеликій кількості. Все це і зумовило підготовку матеріалів, які демонструють історичний розвиток тваринництва на Гуцульщині.

Історичні аспекти розвитку тваринництва на Гуцульщині в XIX — початку XX ст. не знайшли належного рівня дослід­жень, за винятком полонинського господарства, якому приді­ляли увагу В. Грабовецький [1], М. Клапчук [3], Г. Кожолянко [4] та М. Мандибура [5].

Детальні матеріали з цієї проблематики (загальний стан тваринництва, динаміка чисельності, проблеми) публікуються вперше, тому основним завданням є реконструкція загального­сподарського стану тваринництва Гуцульщини другої половини

XIX — першої третини XX ст. Для підготовки статті вико­ристані матеріали Державного архіву Івано-Франківської об­ласті та Центрального державного історичного архіву у Львові, а також австрійські та польські переписи.

У другій половині XIX ст. тваринництво, подібно до земле­робства, не зробило істотного кроку вперед, поголів’я худоби дуже мало збільшилося, особливо на Буковинській Гуцуль­щині. Найбільший застій і скорочення поголів’я тваринництва спостерігався в дрібних селянських господарствах, у куркуль­ських і поміщицьких воно збільшувалося.

Повільно розвивалося тваринництво і на початку XX ст. Од­нією з головних причин поганого стану тваринництва в дріб­них селянських господарствах була недостатня кормова база, через що влітку худоба утримувалася виключно із випасу на природних пасовищах, а взимку годувалася соломою чи сіном. Часто зголоднілі корови не могли навесні навіть підвестися і їх доводилося підіймати. В цей час місцева влада дещо активізу­вала діяльність у справі розвитку тваринництва — поліпшили ветеринарне обслуговування селянських господарств, розгорну­ли племінну справу, пропаганду передового іноземного досвіду тощо.

Поміщицькі господарства, які за продуктивністю стояли вище селянських, все більше переходили до торговельного тваринництва, виробництва продуктів спеціально для ринку.

Селяни ж продавали на ринках худобу та м’ясо-молочні виро­би. Друга половина XIX ст. характеризувалася ростом цін на продукти тваринництва, що дозволяло селянам якось зводи­ти кінці з кінцями. Це було пов’язано зі збільшенням попиту зростаючого міського населення в усій Європі на м’ясо-молочні продукти, а також тим, що тваринництво не відчувало такого згубного впливу конкуренції заморських країн.

За часів австрійського панування проводились детальні переписи населення, які дали цінний матеріал для пізнання багатьох господарських елементів населення Гуцульщини [8, с. 290-297, 412-417; 9; 14, арк. 13-15]. На теренах Надвір - нянського повіту в 1869 р. нараховували 2329 коней, 25 039 голів великої рогатої худоби, 15 207 овець, 2458 кіз та 12 662 свиней [7, с. 75]. У 1889 р. Галичина потерпала від посухи, внаслідок чого тут довелося вирізати 63 тисячі коней та понад 100 тисяч голів великої рогатої худоби [2, с. 108].

В кінці XIX ст. близько 75% населення займалось сільсь­ким господарством, 0,4% працювало в транспорті, 8% — у про­мисловості, а 3% — у торгівлі. Торгові підприємства були зо­середжені у Делятині і знаходились в руках лихварів, які за безцінь виманювали в селян найкращі придорожні землі, пус­каючи десятки родин “з торбами”.

На зламі століть у Галичині була значна кількість худоби (табл. 1), що давало місцевим жителям хоч якісь джерела харчів та доходів [8, с. 44-45, 172-173, 216-217, 268-269, 290-297, 304-305, 412-417, 534-535, 608-609, 630-631, 702-703].

Якщо кількість коней була приблизно однаковою по всій Гуцульщині, то у горах значно переважала кількість вели­кої рогатої худоби, а ще більшою була різниця у кількості овець. І тут чітко можна побачити, як вона збільшується від передгірного Коломийського повіту до в основному гірського Косівського.

Переписи населення і маєтків дозволяють простежувати зміни в часі у забезпеченні селян землею та худобою по окре­мих селах [8, с. 290-297, 412-417]. За 1787-1900 рр. кількість всієї землі в селян західної Гуцульщини збільшилась майже в 2 рази, але, враховуючи великий приріст населення, в роз­порядженні кожної родини в 1900 р. залишилось лише 25% тієї землі, яка була в неї у 1787 р. Проте зросла площа орних ОІ

00



Повіти

Кількість

Дворів

Кількість худоби, голів

Всього

Коні

ВРХ

Вівці

Свині

К-сть

На 1 род.

К-сть

На 1 род.

К-сть

На 1 род.

К-сть

На 1 род.

К-сть

На 1 род.

Коломия

17 967

56 894

3,17

10106

0,56

25 932

1,44

4154

0,23

16 702

0,93

Косів

17 733

108 523

6,12

5769

0,32

38 094

2,15

45 630

2,57

19 030

1,07

Надвірна

14 385

67 531

4,69

5338

0,37

31 404

2,18

14 909

1,04

15 880

1,10

Таблиця 1


Повіт

Коні

ВРХ

Вівці

Кози

Свині

Вулики

Коломия

8923

36 727

11 639

340

14 538

2566

Косів

6087

38 140

53 564

2942

17 078

3077

Надвірна

3980

21 005

4659

262

10 760

1060

Таблиця 2


подпись: кількість худоби по повітах гуцульщиниподпись: кількість худоби на гуцульщині в 1886 р.Таблиця З

Кількість худоби на 100 жителів Гуцульщини в 1886 р.

Повіт

Коні

ВРХ

Вівці

Кози

Свині

Вулики

Коломия

8,11

33,36

10,57

0,3

13,21

2,34

Косів

8,75

54,86

77,05

4,23

24,57

4,43

Надвірна

6,63

34,99

7,76

0,44

17,92

1,77


Земель, зокрема рілля з’явилась у гірських селах, де її раніше не було. На одну родину все ж площа ріллі зменшилась і в 1900 р. складала: в гірській частині — 0,4 га, на межі з гора­ми — 0,58-0,87 га, на рівнині — 1,64 га. Така площа, очевид­но, не могла забезпечити потреби населення у зернових куль­турах та городині, тому у горах селяни займались, насамперед, тваринництвом [3, с. 18-19; 8, с. 290-297, 412-417].

У більшості сіл на 1 родину припадало по 0,2-0,3 коней, великої рогатої худоби — 0,9-1,9, овець — 0,2-0,4. В окремих селах на 1 родину припадало 3-4 голови овець (Микуличин, Яб - луниця, Чорний Потік та ін.). Свиней найбільше вирощували у північній частині Гуцульщини, де були відходи сільськогос­подарської продукції. Цікавим є той факт, що кількість худоби в XIX ст. зменшилась. Так, у Микуличині, Татарові і Ворохті в 1880 р. було 3594 голови ВРХ та 4784 овець, а в 1890-му, відповідно, — 2986 та 3312.

Поступове збідніння було викликане ростом населення і підви­щенням податків. Якщо в 1886 р. сума податків у Дорі складала 2802, в Ямній — 1020, Микуличині з Татаровом і Ворохтою — 5206 золотих, то через 10 років ця цифра складала, відповідно, 3061, 1728 та 8732 золотих, тобто в 1,5 рази більше.

У останній чверті XIX ст. на Гуцульщині, як вже зазнача­лось, вирощувалась велика кількість худоби (табл. 2-3) [11, с. 155-159].

Життя населення у гірських селах було важким. Вихід воно знаходило в тому, що в теплу пору року обслуговувало відпо­чиваючих, ловило рибу, сплавляло деревину, збирало ягоди та міняло їх на Покутті на зерно та прядиво. Незначна кількість населення була зайнята у промисловості (солеварні, скляні гути, тартаки) та транспорті.

Важким життя населення краю залишалось і в перші після­воєнні роки. В багатьох місцевостях під час воєнних операцій були знищені житлові та господарські споруди. Так, у Дорі їх знищено 40%, у Делятині — 80%, а в Яблуниці згоріли під час запеклих боїв майже всі будинки та майно селян. У долині Пруту були зруйновані всі залізничні та шосейні мости, а та­кож тартаки і солеварня в Делятині, що пізніше вже не відно­вила своєї діяльності. Кількість населення за 1900-1921 рр. майже не збільшилась, проте в багатьох родинах пропали під час війни сильні робочі руки батьків та дорослих синів. Тисячі людей залишились навічно на полях боїв, а ще більше повер­нулось додому каліками, які не лише не могли допомагати в господарстві, але й самі потребували догляду за собою. Відбу­дова запущеного у воєнних роках господарства здійснювалась вкрай повільно.

Заготівельна ціна в часи ЗУНР: за велику рогату худобу підвищувалася до 2 корон за 1 кг живої ваги, проте ліквідо­вувався довоєнний додаток в розмірі 1 корони за 1 кг живої ваги. Ціна телят і свиней залишалася незмінною (9, 12, 14 та 16 корон) [6, с. 25].

В 1934 р. у руках польської держави та польських дідичів і шляхти знаходилось 58,6% земельної площі. На 1 селянську родину в середньому припадало 3,8 га всієї землі і лише 0,86 га ріллі[10, с. 111-116;12, арк. 78-82;13, арк. 3, 41, 50-54, 70, 100]. Протягом 1900-1934 років загальна площа селянських земель з різних причин зменшилась на понад 3,5 тис. га. Від­повідно, площа землі на одну родину зменшилась з 5,6 до 3,8 га, тобто на 33%. Завдяки інтенсивному розорюванню новини дещо збільшилась площа ріллі.

На 1 родину у Коломийському повіті приходилось 3,17 голів худоби, з чого — 0,57 коней, 1,52 — ВРХ, 0,93 — свиней та

0, 61 — овець. У Надвірнянському повіті (3,18 голів худоби), відповідно, — 0,45; 1,47; 0,46 та 0,81, а у Косівському — 5,71 голів худоби (0,32 — коней, 1,8 — ВРХ, 0,81 — свиней та 2,78 — овець) (вирахувано за [13, с. 3, 41, 43, 50, 70, 100]).

Можемо спостерігати певні тенденції у динаміці кількості худоби за період з 1900 до 1934 рр. (табл. 4).

Таблиця 4

Динаміка кількості худоби у 1900—1934 рр.

Повіти

Динаміка кількості худоби на 1 родину (+, —)

Всього

Коні

ВРХ

Вівці

Свині

Коломия

+0,41

+0,01

+0,08

+0,38

-0,05

Косів

-0,41

0

-0,35

+0,21

-0,26

Надвірна

-1,51

+0,08

-0,71

-0,23

-0,64

По Гуцульщині

-0,50

+0,03

-0,33

+0,12

-0,32

Картина, що виникла у тваринництві, надзвичайно невтіш­на, оскільки зменшилось поголів’я тих видів худоби, що стано­вили основу харчування, — великої рогатої худоби та свиней. Приріст спостерігався по конях та вівцях, але вони, як відомо, відігравали незначну роль у харчуванні селян.

В розпорядженні 10732 господарств Західної Гуцульщини, що мали площу землі розміром понад 50 га кожне, в 1934 р. вирощувалась велика кількість худоби [10, с. 111-116; 12, арк. 78-82; 13, арк. 3, 41, 50-54, 70, 100] (табл. 5).

Таблиця 5

Кількість худоби по господарствах з площею землі понад 50 га

Вид худоби

Всього

На 1 господарство

Коні

3697

0,38

ВРХ

10100

0,99

Свині

3273

0,30

Вівці та кози

6702

0,62

Порівняно до з початку століття, чисельність поголів’я ху­доби значно зменшилась. Якщо в 1900 р. на одне господарство припадало 1,8 голів великої рогатої худоби, то в 1934-му — лише 0,99. Показники стосовно поголів’я дрібної рогатої худо­би складали, відповідно, 1,0 та 0,62.

Нестача ріллі, низькі врожаї зернових та картоплі і незнач­на кількість худоби змушувала селян шукати заробіток на про­мислових підприємствах, в першу чергу, на вирубці державних лісів, тартаках, солеварнях тощо.

В цілому, можна зробити наступні висновки:

1. У другій половині XIX ст. тваринництво, подібно до зем­леробства, не зробило істотного кроку вперед, поголів’я худоби практично не збільшилося, особливо на буковинській Гуцуль - щині. Найбільший застій і скорочення поголів’я тваринництва спостерігався в дрібних селянських господарствах, у куркуль­ських і поміщицьких воно збільшувалося.

2. Повільно розвивалося тваринництво і на початку XX ст. Однією з головних причин поганого стану тваринництва в дріб­них селянських господарствах була недостатня кормова база, через що влітку худоба утримувалася виключно із випасу на природних пасовищах, а взимку годувалася соломою чи сіном.

3. Наприкінці XIX — початку XX ст. на Гуцульщині була значна кількість худоби, що давало місцевим жителям джерела харчів та доходів. Тоді на галицькій Гуцульщині (50 тис. дворів) нараховувалось понад 233 тис. голів худоби (4,66 на 1 двір), в т. ч. 21 тис. коней (0,42), 95 тис. ВРХ (1,9), 64,5 тис. овець (1,3) та 51,5 тис. свиней (1,0). Кількість коней була приблизно однаковою по всій Гуцульщині, а у горах значно переважала кількість великої рогатої худоби та овець. У 1889 р. Гуцуль - шина потерпала від посухи, внаслідок чого довелося вирізати 20% ВРХ та 30% овець. Крім цього, в 1,5 рази підвищились податки.

4. Наприкінці 1920-х рр. спостерігався незначний ріст тва­ринництва, окрім буковинської Гуцульщини. У 1930-х рр. спостерігався певний застій, однак широкого розвитку набу­ло вівчарство, яке давало продукти харчування при незнач­них затратах кормів. Мало змінилися проти довоєнного рівня поголів’я і продуктивність худоби.

5. В 1930 - х рр. на 1 двір приходилось 4,1 голови худоби, в т. ч. 0,4 — коней, 1,6 — ВРХ, 0,7 — свиней та 1,4 — овець. Таким чином, за період з 1900 до 1934 рр. загальна кількість худоби зменшилась на 0,5 голови на 1 двір (кількість ВРХ зменшилась у 2 рази). Картина, що виникла у тваринництві, надзвичайно невтішна, оскільки зменшилось поголів’я тих видів худоби, що становили основу харчування — великої ро­гатої худоби та свиней.

Джерела та література

1. Грабовецький В. В. Нариси історії Прикарпаття / Володимир Гра - бовецький. — К., 1995. — Т. 8. Гуцульщина в другій половині XIX — поч. XX століть. — 222 с.

2. Громадський голос. — 1896. — 1 вересня. — С. 108.

3. Клапчук М. М. Границя між землеробським та скотарським типом господарства на Делятинщині в XVII-XIX ст. / Культура та побут населення Українських Карпат: Матеріали республіканської на­укової конференції, присвяченої 50-річчю утворення СРСР [Тези доповідей та повідомлень]. — Ужгород, 1972. — С. 18-19.

4. Кожолянко Г. Полонинське господарство Гуцульщини / Гуцуль - щина. — 1990. — № 20. — С. 10-11.

5. Мандибура М. Д. Полонинське господарство Гуцульщини другої половини XIX — 30-х років XX ст. / Мар’ян Мандибура. — К.: Наукова думка, 1978. — 191 с.

6. Розпорядок в справі обороту худобою//3бірник законів, розпоряд­ків та обіжників, проголошених Державним Секретарятом 3ах. Укр. Нар. Републики. — Станиславів: 3 печатні Е. Вайденфельда і брата, 1918. — С. 25.

7. Bevlkerung und Viehstand von Galizien nach der Zahlung vom 31 Dezember 1869. — Wien, 1871. — S. 75.

8. Skorowidz gminny Galicyi opracowany na podstawie wynikyw spisu ludnosci z dnia 31 Grudnia 1900. — Wieden, 1907. — S. 44-703.

9. Skorowidz wszystkich miejscowosci polozonych w Krylewstwie Galicyi i Lodomeryi. — Lwyw, 1868.

10. Sprawozdanie wojewody stanislawowskiego za rok 1935/1936. —

S. 38-116.

11. Statystyka Galicyi / Pod kierunkiem Dr Tadeusza Rutowskiego. Rok I. 1886. — Lwyw: Druk. Pillera i Spylki, 1887. — 294 s.

12. Державний архів Івано-Франківської області (надалі — ДАІФО), ф. 2 “Станіславське воєводське yправління, м. Станіслав, 1921­1939”, оп. 9, од. зб. 785 “Статистичні звіти повітових відділів са- моyправління про збір сільськогосподарських культур за 1934 рік, 1934”, арк. 78-82.

13. ДАІФО, ф. 2 “Станіславське воєводське управління, м. Станіслав, 1921-1939”, оп. 9, од. зб. 786 “Статистичні звіти повітових від­ділів самоуправління про наявність худоби в повітах за станом на 30 червня 1934 року, 1934”, арк. 3, 41, 43, 50-54, 70, 100.

14. Центральний державний історичний архів у Львові (надалі — ЦДІАЛ), ф. 146 “Галицьке намісництво, м. Львів, 1772-1921”, оп. 85, од. зб. 1240 “Зведені таблиці про результати перепису населен­ня та обліку худоби в місцевостях Галицького округу на 1781 рік, 1781-1782”, арк.13-15.

Анотації

Клапчук В. М. Животноводство Гуцульщины второй половины XIX — первой трети XX веков.

Животноводство было одним из главных источников обеспес - печения крестьян необходимой продукцией и товаром обмена. Не­которые статистические материалы дают возможность раскрыть особенности развития животноводческого производства в Гуцуль - щине.

Klapchuk V. M. Stock-breeding inGuzulshyna in the late 19th — early 20th centuries.

Stock-breeding was one of the major sources to provide the peasants with necessary products and articles of exchange. Some statistical materials have revealed some unknown facts about development and some pecularities of stock-breeding production in Guzulshyna.