Головна Історія Інтелігенція і влада ДО ПИТАННЯ ПРО ДІЯЛЬНІСТЬ ПОЛЬСЬКИХ КОМІСАРІАТІВ НА ТЕРИТОРІЇ УКРАЇНИ В 1918 — 1919 РР
joomla
ДО ПИТАННЯ ПРО ДІЯЛЬНІСТЬ ПОЛЬСЬКИХ КОМІСАРІАТІВ НА ТЕРИТОРІЇ УКРАЇНИ В 1918 — 1919 РР
Історія - Інтелігенція і влада

Ю. О. Ватуля

Проблема діяльності польських комісаріатів є однією з най­менш досліджених в історії українсько-польських відносин, зокрема участі стотисячної польської громади в революційних подіях 1918 — 1919 рр на території України. Необхідність ви­світлення історії всебічної діяльності цих інституцій дає мож­ливість комплексної оцінки подій громадянської війни, дає ще один позитивний приклад дружби і співпраці українського і польського народів.

Наведене детермінує актуальність представленої публікації, оскільки сьогодні Україна і Польща переживають новий етап у своїх відносинах. Держави — сусіди, держави — сестри по­ступово інтегруються до Євроспільноти, успішно взаємодіють у міжнародній політиці і економіці. Сьогодні в історії украї­нсько — польських відносин менше стає білих плям, спірних питань, образ і замовчувань.

В різні роки проблема участі польських громадян у револю­ційних подіях та громадянській війні досліджувалася як радян­ськими (в тому числі й українськими), так і польськими істори­ками. В другій половині XX ст. було опубліковано більше 150 монографій та понад 650 статей, в яких досліджувалися окре­мі аспекти діяльності польських громадян, окремих польських партій, громадських об’єднань, військових формувань, голо­вним чином тих, які стояли на боці радянської влади [1]. Це передовсім роботи українських істориків П. М. Калениченка, В. Є. Мельниченка, І. М. Кулінича, П. С. Соханя, С. А. Цвілю - ка, А. І. Гуляка, польських істориків Т. Чесляка, Т. Буткевича,

А. Сліша та ін. [2]. Найбільше публікацій з’являлося підчас під­готовки до чергового ювілею Жовтневої революції 1917 р.

За роки незалежності, на жаль, монографії з цієї проблема­тики не з’явилося жодної. Навіть результати спільної українсь­ко-польської комісії істориків, яка займалася вивченням низки спірних питань історії України і Польщі, не стали здобутком широкого кола вчених.

Попри досягнення вчених у дослідженні історії діяльності польських партій, організацій, установ на території України в 1918 — 1919 рр. проблема функціонування польських комі­саріатів не була предметом окремого дослідження. Не виріше­ними залишилися питання відносин польських комісаріатів з органами державної влади в регіонах України, правовий статус комісаріатів на різних етапах їх функціонування, оцінки дія­льності окремих діячів. Практично не відома історія діяльності польських комісаріатів в таких містах концентрації польського населення, як Вінниця, Житомир, Чернігів, Черкаси, Полтава і ряді інших.

Початком створення польських комісаріатів можна вважати листопад 1917 р., коли між двома впливовими польськими пар­тіями — Соціал-Демократією Королівства Польського і Литви (далі — СДКПіЛ) і Польською партією Соціалістичною — ліви­цею (далі — ППС — лівиця) мали місце перемовини щодо необ­хідності організації інституції, яка б взяла в свої руки справи поляків на теренах, охоплених революцією. Тоді ж було підпи­сано угоду про співпрацю.

В свою чергу 7 грудня 1917 р. Рада Народних Комісарів схвалила декрет про організацію і персональний склад Коміса­ріату з польських справ (Польський комісаріат). Очолив поль­ський комісаріат Юліан Леньські — Лещинський. За цією по­становою ціллю діяльності комісаріату було визначено захист інтересів польських біженців. Захист цей мав бути реалізова­ний через єднання і організацію всіх поляків, вироблення і здійснення плану всебічної демократизації польських громад­ських об’єднань [3].

Декретом від 12 грудня 1917 р. усіх комісарів радянських установ зобов’язано співпрацювати з польським комісаріатом в усіх питаннях, які стосувалися польських справ, особливо польських солдатів і біженців [4].

В рамках комісаріату було створено відділи: біженців, вій­ськовий, демобілізаційний, культурно-освітній, політично - юридичний, праці, преси і загальний — канцелярія. В квітні

1918 р. відділ біженців було ліквідовано, а замість нього було створено відділ повернення до Вітчизни, військовий та демобі­лізаційний відділи були поєднані у військовий відділ. У люто­му було створено ліквідаційний відділ [5].

Аналіз архівних матеріалів дозволяє зробити висновок, що у підпорядкованій польському комісаріату мережі місцевих комісаріатів на території України домінували соціал-демок­рати [6].

На переломі 1917 — 1918 рр. при виконавчих комітетах створюються місцеві польські комісаріати, головним чином у великих містах, де була велика концентрація польських гро­мадян. Про деякі комісаріати можна знайти інформацію в ар­хівних документах та пресі того часу. Цей матеріал є дуже розпорошений, не завжди порівняльний, але з огляду на свою унікальність вартий того, аби його запровадити до наукового обігу.

В Харкові, наприклад, розгорнув активну діяльність респу­бліканський польський комісаріат. Особливо ефективним про­явом його активності було накладення контрибуції на місцевих багатих поляків. Ці кошти витрачалися на утримання в Криму польського дому дитини і також на допомогу польським біже­нцям. Очолюваний Владиславом Узємбло відділ біженців вста­новив контроль над польськими філантропічними об’єднання­ми, які були створені раніше, такими, наприклад, як Польське товариство допомоги жертвам війни, Генеральний громадський комітет та ін. [7].

Активно також працював культурно-освітній відділ коміса­ріату. У лютому 1918 р. він отримав згоду від влади на звіль­нення з таборів полонених польських вчителів, які висловили­ся за те, щоб “віддати свою працю цілям народної освіти” [8]. Звільнені польські вчителі працювали не тільки в польських школах, але й інших освітніх інституціях України.

На початку грудня 1917 р. з ініціативи СДКПіЛ та ППС — лівиці було створено Київський польський комісаріат [9].

У січні 1918 р. до створення місцевого польського комісарі­ату було залучено польські демократичні партії та організації

Одеси. Спочатку було створено раду комісаріату, яка складала­ся з представників СДКПіЛ і ППС — лівиці, Польської соціа­лістичної робітничої спілки, Народно-соціалістичної робітничої спілки “Спуйня”, представників польських солдатів і т. ін. — всього понад 30 осіб. На засіданні 27 січня керівником коміса­ріату було обрано Антона Вонсіка (ППС — лівиця), заступни­ками Яна Гжеляка — Вімута та Зигмунта Богушевіча (ППС), секретарем Яна Глінку (СДКПіЛ) [10].

В Луганську до Ради польського комісаріату було обра­но 12 осіб (у місті було зареєстровано 147 членів СДКПіЛ), у Кам’янському (Дніпродзержинськ) до складу місцевого коміса­ріату було обрано 25 осіб (у місті було зареєстровано 122 члени СДКПіЛ, близько 50 членів ППС — лівиці). Установчий з’їзд місцевого комісаріату мав місце у Єкатеринославі (Дніпропе­тровськ) за участі 164 поляків, які репрезентували польську громадськість губернії [11].

Тимчасовим комісаром польського комісаріату в Криму був обраний Станіслав Новосельський (СДКПіЛ), в Бахмутському районі (Артемівськ) Мар’ян Новицький (ППС), у Славянсь - ку — Станіслав Толвінський [12].

Деякі місцеві польські комісаріати мали свої друковані ор­гани. Наприклад, Донецько-Криворізький комісаріат на почат­ку 1918 р. почав видавати у Харкові газету “Відомості коміса­ріату” польською мовою [13].

Також на початку 1918 р. деякі польські комісаріати мали військові відділи, які займалися справами поляків, що служи­ли в армії. Такі відділи функціонували, між іншим, при комі­саріатах у Києві, Харкові, Одесі, Рівному, Севастополі. Вони допомагали полякам у справах демобілізації і репатріації до Польщі (після укладення Брестської угоди), у справах ліку­вання інвалідів війни і тяжкохворих. Також військові поляки отримували від комісаріатів матеріальну і адміністративну до­помогу [14].

Специфічний склад, на тлі інших, мав місцевий польський комісаріат у Севастополі. Він складався з моряків, а на чолі комісаріату був інженер — капітан Владислав Маргулец. Реш­та були офіцери військово-морського флоту, а також молодший офіцер піхоти і солдат піхоти (Войцеховський) [15].

Комісаріати брали участь не тільки в гуманітарних акціях, але й у просвітницькій діяльності. Вони роз’яснювали прин­ципи радянського устрою, нові принципи національної полі­тики.

Підготовку груп до репатріації поляків координував діючий на терені всієї Росії і України Центропленбеж, на чолі якого стояв Юзеф Уншліхт.

Друга фаза діяльності польських комісаріатів на теренах України почалася наприкінці 1918 — початку 1919 р. Кілька­місячна перерва в іхній активності (лютий — листопад 1918 р.) була викликана окупацією значної території України війська­ми Центральних держав, які почали наступ через зірвання ра­дянською стороною першої фази брестських перемовин. Розпад Австро-Угорської імперії і поразка Німеччини, а також рево­люція створили умови для анулювання брестських угод 13 ли­стопада 1918 р. Маніфест Тимчасового Робітничо-Селянського уряду України 29 листопада 1918 р. проголосив відновлення влади Рад на території України.

Першим польським комісаріатом, який відновив свою діяль­ність, був комісаріат Харкова під керівництвом Ю. Шефлета. Спочатку ця інституція складалася з трьох відділів: соціальної допомоги, культурно-освітнього, еміграційно-статистичного. На базі Харківського комісаріату у грудні 1918 р. був створе­ний загальнореспубліканський комісаріат. Його бюджет стано­вив 200 тисяч рублів, які виділяв уряд України [16].

Спеціальним декретом Ради Комісарів України від 6 берез­ня 1919 р. до компетенції Польського комісаріату було відне­сено всі справи, які стосувалися польських державних і гро­мадських організацій, свого часу евакуйованих на територію України. Тільки з Королівства Польського таких організацій і установ було евакуйовано на схід понад 600, з яких 100 знахо­дилося в Україні [17].

Згідно із згаданим вище декретом комісаріат здійснював контроль над цими організаціями. Він зобов’язав осіб, які формували архіви, займалися документацією евакуйованих польських організацій звітувати про хід своєї роботи перед спе­ціальним відділом комісаріату. Відмова від виконання цього наказу кваліфікувалася як злочин і справа передавалася до ре­волюційного суду [18].

Багато польських організацій і установ було реевакуйовано до Польщі, одначе навесні 1919 р. їхня чисельність все ще була досить великою.

Поступово почали відновлювати свою роботу польські ко­місаріати в інших містах України. 18 березня 1919 р. на збо­рах польської громади в Києві було обрано ініціативну групу в складі Сергіуша Конарського (комісар), С. Войта (заступник), Е. Ковальського (секретар)[19].

15 квітня 1919 р. відбулися організаційні збори комісарі­ату до справ національностей в Одесі, на яких було прийня­то рішення про створення національних комісаріатів. В газеті “Комуна”, яка видавалася одеською групою, підкреслювалося, що польська громада з великим піднесенням брала участь в ор­ганізації польського комісаріату та його секцій: культурно — освітній, в справах полонених і біженців, в справах соціальної допомоги. Очолив секретаріат Антоні Громницький (псевдонім Сойко). Секцію соціальної допомоги очолив Вацлав Вармузин - ський (псевдонім Говорек) [20].

На початку травня 1919 р. у Єкатеринославі (Дніпропет­ровськ) місцева група поляків обрала кілька своїх представни­ків до виконання функцій польського комісаріату. У Микола­єві рішенням місцевої ради депутатів було створено польський колегіум (16 березня 1919 р.) [21].

Аналіз архівних документів і преси того періоду дозволяє констатувати, що хоча польські комісаріати в Україні на поча­тку 1919 р. повернулися до діяльності, їхня активність і роль в порівнянні з початком 1918 р. зменшилася. Обумовлювалося це передовсім фактом дублювання ними функцій місцевих на­родних комісаріатів та інших державних інституцій радянської України. В такій ситуації. наприклад, працювали відділи (сек­ції) освіти, соціального забезпечення, відділи в справах війсь­ковополонених і біженців. Крім того, деякі функції польських комісаріатів за своєю природою були короткотривалими, підля­гали систематичному обмеженню, наприклад, демобілізаційні, репатріаційні, турбота про полонених і біженців [22].

Все ж таки репатріація була особливо важливою сферою ді­яльності польських комісаріатів. У квітні 1919 р. харківський польський комісаріат звернувся до органів влади з проханням дати згоду на повернення до Польщі тих біженців, які працюва­ли на евакуйованому з Королівства Польського заводі Герлаха і Пульста, як також і тих, які знаходилися в особливо тяжких умовах (мешканці так званих балашовських та салтовських бараків). Після отримання згоди перший ешелон репатріантів виїхав з Харкова до Польщі вже 19 квітня 1910 р. [23].

Важливим напрямком діяльності польських комісаріатів були освітні справи. Активність комісаріатів була сконцент­рована на шкільній освіті та позашкільному вихованні дітей з родин робітників. Паралельно йшов процес реорганізації поль­ських освітніх установ за радянськими взірцями. Для отриман­ня більших можливостей в галузі освіти польські комісаріати намагалися, щоб їхні працівники входили до складу Народного Комісаріату України.

Найкраще це вдалося групі поляків у Києві, яка 7 липня 1919 р. створила комісію у справі народної освіти з компетен­цією, яка уможливлювала опіку над школами всіх рівнів. До складу комісії увійшли Болєслав Шацький (псевдонім Скар - бек), Юзеф Чарлінський, Вєслава Чєлецька. Комісія затвердила Б. Шацького та Ю. Чарлінського інструкторами вищого шкі­льництва при Народному комісаріаті Освіти України, а В. Чє - лецьку штатним працівником Київського губернського відділу народної освіти із завданням провадження позашкільної освіти поляків. Марію Будняк обрали інструктором в справах побуту та житлових справ польського населення при Київському губе­рнському відділі соціального забезпечення.

Завдяки діяльності польського комісаріату в Одесі досить стабільно і успішно здійснювали навчальний процес в польсь­ких школах шість шкіл першого ступеня та дві гімназії. В своїй статті на шпальтах “Комуни” Хелена Гжелякова, яка очолюва­ла польську секцію при губернському відділі народної освіти, писала про підготовку до видання підручників для польських дітей, про вироблену програму вдосконалення вчителів на спе­ціальних курсах підчас літніх канікул. Ця праця реалізувалася в тісному контакті з польською секцією профспілок вчителів Одеси [24].

Польські комісаріати відіграли також істотну роль в поши­ренні культури, пропаганді взірців проведення відпочинку. У великих містах України діяли — керовані польськими комі­саріатами — так звані польські ізби (клуби), а при них бібліо­теки, хори, драматичні гуртки і т. ін. Наприклад, цього типу клуб діяв від 1 травня 1919 р. в Одесі. В його статуті підкрес­лювалося, що він повинен виконувати роль центру політичного, культурного життя місцевої польської громади. Місцева влада надала клубові 50 тисяч рублів, що дозволило відремонтувати кінозал та перенести бібліотеку до відповідного місця.

Театральна секція клубу (керівник — Бєганьський) органі­зувала спеціальні концерти для робітників. Діяв дитячий гур­ток. Проводилася підготовка до відкриття філій клубу в най­ближчих місцевостях [25].

На початку квітня в Харкові було відкрито польський клуб. Його члени організовували мітинги, лекції й іншого типу зу­стрічі місцевих поляків (наприклад, святкування 1 Травня 1919 р.). При клубі також діяла дитяча секція, яка проводи­ла театральні вистави, музичні виступи. Незалежно від клубу окремо діяв в Харкові театральний гурток [26]. З інших цього типу клубів, над якими здійснювали патронат польські коміса­ріати, особливо активно діяв київський клуб.

В травні 1919 р. при Всеукраїнському Театральному Комі­теті було створено польську секцію. 24 липня 1919 р. в Києві було відкрито польський театр, який очолила видатна акторка Станіслава Висоцька. Серед прем’єр театру були, між іншим, “Визволення” Станіслава Виспянського, “Новий Дон Кіхот” Олександра Фредри, “Баландіна” Юліуша Словацького, “Лілії” Людвіка Морстіна і т. ін. [27].

Таким чином, польські комісаріати на території України в тяжкі роки 1918 — 1919 рр відігравали важливу роль в житті польських громадян. їхня діяльність мала істотний вплив на матеріальний стан, духовну сферу поляків, які проживали в Україні віддавна, військовополонених, а також біженців з Ко­ролівства Польського, передусім робітників, інтелігенції і їхніх родин.

Важливим був політичний фактор в діяльності польських комісаріатів. Як загальна агітація, так і залучення поляків до безпосередньої участі на боці радянської влади підчас громадян­ської війни і зарубіжної інтервенції на території України. Проте навіть вихолощені архівні документи дають підстави вважати, що цей аспект в діяльності комісаріатів не був головним.

Польські комісаріати відігравали важливу інтегруючу роль, консолідуючи польську громадськість у різних місцевостях

України. Коротка історія діяльності цих інституцій (перша по­ловина 1918 — перша половина 1919 рр.) збагатила традиції контактів між польським і українським народами, була важли­вим засобом обміну і взаємозбагачення обох культур, школою дружби.

Джерела та література

1. Власні підрахунки автора.

2. Калениченко П. М. Брати по класу — брати по зброї. (Участь польських інтернаціоналістів у боротьбі за владу рад на Україні (1917 — 1920). — К., 1973.; його ж: П. M. Калениченко. З істо­рії польських комісаріатів на Україні // “Український історичний журнал”. — 1967. — №. 5.; Мельниченко В. Є. Діяльність інозе­мних комуністичних груп на Україні (1918 — 1920). — К., 1975.; його ж: Интернациональное сплочение трудящихся: страницы ис­торического опыта. — К.: Вища школа, 1986.; Калениченко П. М, Кулинич I. М.,Сохань П. С. Під єдиним прапором. (Участь зару­біжних інтернаціоналістів у боротьбі за встановлення Радянської влади на Україні. — К., 1977.; Гуляк А. И. К вопросу о формиро­вании интернациональных отрядов Красной Гвардии на юге Укра­ины (1917 — 1920) // Участие трудящихся зарубежных стран в Октябрьской революции. — М.: Наука, 1967.; його ж: Из истории работы Коммунистической партии среди инастранных трудящи­хся на юге Украины в 1917 — 1920 гг. // Вопросы конкретной экономики. — 1964. — №2.; Кулинич I. М. Діяльність Федерації іноземних комуністичних груп РКП(б) (1918 -1920 рр.) // Україн­ський історичний журнал. — 1965. — № 11.; Буткевич T., Слиш А. Польские солдаты Октября. — Минск, 1982.; A. Slisz, Prasa polska w dobie wojny i rewolucji. 1915 — 1919, Warszawa; Чесьляк T. Об отношении поляков к революции 1917 г. // Октябрьская револю­ция и пролетарский интернационализм. — М.: Наука, 1967.

3. “Известия Юга” — 1918. — 17 листопада.

4. Державний архів Одеської області (далі ДАОО). — Ф. Р-3829. — Оп. 1. — Спр. 16. — Арк. 105.

5. Dziesiçc lat. 1917 — 1927, Moskwa, 1928. — S. 27.

6. Jerzy Watula. Z dziejуw polskich komisariatуw w Ukrainie w latach 1918 — 1919. // Buletyn informacyjny. — Instytut krajуw socialistycznych PAN, Warszawa, 1988. — № 2(81). — S. 102-111.

7. П. M. Kaлениченko. З історії польських комісаріатів на Україні // Український історичний журнал. — 1967. — №. 5. — С. 21.

8. “Известия Юга”. — 1918. — 23 лютого, 1 березня.

9. П. M. Kaлениченко, op. cit.

10.ДА00. — Ф. Р-3829. — Оп. 1. — Спр. 16. — Арк. 104; Спр. 28. — Арк. 22.

11. Там само. — Спр. 182. — Арк. 98; Спр. 16. — Арк. 10.

12. Dokumenty i materialy do historii stosunkyw polsko — radzieckich, t. 1, Warszawa, 1963. — S. 328.

13. W. Uziemblo, Wspomnienia. 1900 — 1938, Warszawa, 1965. — S. 171.

14. A. Slisz, Prasa polska w dobie wojny i rewolucji. 1915 — 1919, Warszawa. — S. 116, 170.

15. Dokumenty i materialy... — S. 345.

16. Известия ВУЦИК Советов робочих, крестьянских и красноармей­ских депутатов и Харькорвского Совета рабочих, крестьянских и красноармейских депутатов. — 1919. — 12 березня.

17. W. Najdus. Polacy w rewolucji 1917 r., Warszawa, 1967. — S. 270.

18. Коммунист (Орган ЦК и Киевского Городского Комитета партии (большевиков) Украины). — 1919. — 22 березня.

19. “Известия Киевского Совета Рабочих депутатов”. — 1919. — 19 бе­резня.

20. Підрахунки автора за: Kalendarz polski na rok 1917,Piotrogryd, 1917. — S. ЬХХ1У — ЬХХХУ1.

21. Известия ВЦИК. — 1919. — 12 березня.

22. Коммунист. — 1919. — 22 березня.

23. Komuna. — 1919. — 18 квітня i 24 травня.

24. Известия. — 1919. — 13 квітня i 24травня.

25. Jerzy Watula, op. cit.

26. Sztandar komunizmu. — 1919. — 16 квітня.

27. Komuna. — 1919. — 27 червня.

Анотації

Ватуля Ю. А. К вопросу о деятельности польских комиссариа­тов на территории Украины в 1918 — 1919 гг.

На основе архивных данных и труднодоступных материалов прессы того периода представлена многогранная деятельность этих специфических институтов в тяжёлые годы борьбы за власть в Ук­раине. Объективно польские комиссариаты были втянуты в эту борьбу, однако этот аспект их деятельности не был основным.

Watulya Y. A. To the question of the Polish commissariats’ ac­tivities on the territory of Ukraine in 1918 — 1919.

On the basis of the hard accessible archive and press materials of that period the many-sided activity of those specific institutes during the severe years of fight for the power in Ukraine is introduced. The Polish commissariats were drawn impartially into that fight; however this aspect of their activity was not the main one.


Похожие статьи