Головна Історія Інтелігенція і влада ДО ПИТАННЯ ПРО ДЕРЖАВНУ ПОЛІТИКУ В ГАЛУЗІ УКРАЇНСЬКОЇ ПРОФЕСІЙНО-ТЕХНІЧНОЇ ОСВІТИ 20 — 30-х РОКІВ ХХ СТОЛІТТЯ
joomla
ДО ПИТАННЯ ПРО ДЕРЖАВНУ ПОЛІТИКУ В ГАЛУЗІ УКРАЇНСЬКОЇ ПРОФЕСІЙНО-ТЕХНІЧНОЇ ОСВІТИ 20 — 30-х РОКІВ ХХ СТОЛІТТЯ
Історія - Інтелігенція і влада

Н. М. Салтан

В умовах формування незалежної української держави і створення нових ціннісних орієнтирів нагальною потребою по­стає необхідність висвітлення історії України. Одним з таких яскравих епізодів стала проблема професійно-технічного вихо­вання робочих кадрів в 20-х — 30-х роках минулого століття. Це був один з пріоритетних напрямків радянської політики українізації та індустріалізації. Процес державотворення до­сить складний і багатогранний, тому не випадково, що саме освіта виступає в ролі визначального чинника профорієнтації та інтелектуального збагачення підростаючого покоління, яке в процесі життєдіяльності буде визначати майбутнє власної батьківщини. Процес сучасного оновлення освітньої галузі не­можливий без урахування накопиченого досвіду минулих по­колінь, що робить вищеозначену тему надзвичайно актуаль­ною. Дана проблема приваблювала і приваблює дослідників. З-поміж розмаїття монографій та численних наукових публіка­цій слід виділити роботи радянських науковців Д. І. Павлова, Г. П. Захаревича [1], М. Ф. Пузанова, Г. І. Терещенко [2], які вирізняються певною тенденційністю і кон’юнктурністю. Нау­кові праці І. Л. Лікарчука [3], В. В. Липинського [4] присвячені розгорнутому аналізу становлення професійної освіти в Укра­їні. Порівнюючи українську освіту з аналогічною російською, ці вчені визнають безперечні переваги української моделі. Нау­ковому осучасненню даної теми сприяли роботи Л. П. Вовк [5], М. С. Лисенко [6], Г. В. Касьянова, В. М. Даниленко [7], М. Демченко [8]. їх історичні дослідження присвячені окремим питанням професійної освіти в Україні. Зважаючи на широ­ку гамму описаних проблем, треба сказати, що вищеозначені автори залишали поза увагою об’єктивні умови розвитку про­фесійно-технічної освіти. Все це обумовило мету даної статті, головна ідея якої полягає в спробі висвітлення концептуальних основ формування професіонально-технічної освіти в Україні в 20-х — 30-х роках XX століття. Підпорядкування України більшовицькій владі на початку 20-х років XX століття ви­кликало глибинну суспільно-економічну та політичну транс­формацію в рамках грандіозного історичного експерименту з насадження соціал-комуністичної моделі розвитку, декларова­ну апологетами марксизму-ленінізму. Згідно концепції Карла Маркса, викладеної ним у “Маніфесті комуністичної партії”, соціалістичний лад має прийти на зміну загниваючому капіта­лістичному. Цей перехід має відбутися в умовах реалізації ідеї соціалістичної революції, котра буде здійснена творцем новіт­ньої історії — пролетаріатом, який виступає в ролі “могильщи­ка” капіталізму. Акцентуючи увагу на надзвичайно високому рівні політичної свідомості, К. Маркс в своїх творах підкреслю­вав особливу історичну місію класу найманих робітників, які ставали будівниками світлого майбутнього. А рівень самосвідо­мості, як відомо, формується за рахунок освіти. Тому учні і по­слідовники К. Маркса, захопивши владу на терені колишньої Російської імперії, почали приділяти найбільшу увагу профе­сійній освіті пролетаріату і селянства, як трудових, не експлу­ататорських класів, що стали базовим суспільним прошарком в СРСР. Головною опорою радянської влади були робітники, задля яких і здійснювався жовтневий переворот 1917 р. їхня праця визначала рівень економічного розвитку країни, а також добробут її мешканців. Саме пролетаріат, згідно задумів біль­шовицьких лідерів, мав стати, новою державною інтелектуа­льною елітою, яка була б носієм вищої правди і мала повністю замінити інтелігенцію. Тому не випадково в умовах визначення концептуальних засад політики українізації висувається ідея “боротьби двох культур”, в якій більш прогресивна — російсь­ко-пролетарська - має перемогти архаїчну і відсталу українсь­ко-селянську, яка (на думку секретаря ЦК КП(б)У Д. Лебедя) гальмувала стрімкий духовно-ідеологічний зліт першої в світі соціалістичної держави [9]. Сприяти цьому процесу мала куль­турно-освітня політика влади.

Отже, одним з визначальних векторів політики українізації стали продумані, системні кроки у сфері становлення освітньої галузі, що мала задовольняти потреби нижчих верств населен­ня. Сама ж політика українізації, як відомо, носила, в осно­вному, прагматичний характер. З одного боку, вона сприяла відродженню української культури та подоланню проблеми неписемності. А з іншої — вважала своїм завдання підготов­ку суспільної свідомості для сприйняття класичних догм ма- рксизму-ленінізму. Слід також відзначити, що в 20-ті роки ідеолого-політичний чинник не був настільки визначальним як у 30-ті роки, однак з часом пріоритети різко змінилися. Розгортання НЕПу з його аграрно-селянською сутністю, яке до того ж базувалось на принципі приватної ініціативи, не відпо­відало ідеологічним стандартам розвитку Радянського Союзу. З кінця 20-х років радянське керівництво починає перехід до індустріалізації, яка ставила за мету створення надпотужно­го ВПК, перетворення СРСР на промислово розвинену країну. Таким чином, Радянський Союз прагнув посісти одне з про­відних місць у світі за рівнем економічного розвитку. Однією з рушійних сил грандіозних звершень в роки п’ятирічок ви­ступав пролетаріат, що стрімко перетворювався на архітектора “нового життя”. В той же час вожді піклувалися про освітній рівень робітників. Освоєння ними складного промислового об­ладнання (засобів виробництва) вимагало відповідного рівня кваліфікації, вмінь та навичок в процесі виготовлення промис­лової продукції. Виникає цілком природна потреба в засвоєнні необхідного мінімуму знань, які забезпечували відповідні за­клади освіти. Зважаючи на трагічні наслідки першої світової і громадянської воєн, кадрове забезпечення промислових під­приємств було не найкращим. На фабрики і заводи йшли пра­цювати подекуди молоді, малокваліфіковані люди, переважну більшість з яких становили неписемні селяни, що подалися до міста шукати кращої долі. У 1921 р. в УРСР нараховувалося лише 316,5 тис. промислових робітників (для порівняння: у січні 1913 р — 549,4 тис.). Особливо відчувалася нестача робі­тників у машинобудівній та металообробній промисловості, де в 1913 р було зайнято 93 тис. робітників а у 1992 — 31,4 ти­сячі) [10]. Укрголовпрофосвіта та Центральний комітет кому­ністичної спілки молоді України 12 липня 1920 р. опублікува­ли звернення “До всієї робітничої молоді України”. У ньому, зокрема, зазначалось: “... У нас майже немає кваліфікованих робітників. Багато загинуло в громадянській війні, інші — роз­брелись по селах. Існує велика потреба, без них не побудувати червоної промисловості, як без червоних командирів не створи­ти Червоної армії” [11]. В таких умовах радянська влада просто змушена була створювати систему професійно-технічної освіти, яка ставала засобом формування досвідчених і кваліфікованих працівників. Якщо у Харкові в 1914 р. було 15 технікумів та 6 вищих учбових закладів, де відповідно навчалося 2881 та 6725 чоловік, то в 1928 р. — вже 31 технікум та 9 вищих навчальних закладів, де навчалося 6956 та 8968 чоловік, а в 1937 р. — 102 технікуми та 39 вищих навчальних закладів з кількістю учнів 33640 та 35619. За 23 роки кількість техніку­мів та вищих навчальних закладів зросла більш ніж у 6 разів

[12] . Якщо розглядати професійну спрямованість учбових за­кладів, то переважна більшість з них готувала кадри для забез­печення промислових підприємств, про що свідчить таблиця.

Професійна спрямованість учбових закладів Харківщини

[13] . Кількість закладів Кількість учнів 1925/26 127/28 % зро­стання 1925/26 1927/28 % зростання Робітнича освіта 48 76 58 7023 9574 36 Сільськогосподарська освіта 14 19 35 830 1226 46 Соціально-економічна освіта 17 27 60 4550 6421 41 79 122 53 12412 17321 39

В двадцятих роках Наркомпросом УРСР була створена вла­сна концепція освіти, яка ґрунтувалась на “матеріальному” підході. Професійна підготовка починалась у ранньому віці і поєднувалась із загальноосвітньою. Після семирічної політех­нічної школи учні мали можливість здобути повну середню, а заразом і нижчу професійні освіту в профшколі. Вищу про­фесійну освіту в 20-ті роки надавали технікуми та інститути. Ті, хто працював, але не закінчив семирічку, нижчу професій­ну освіту могли отримати в школах ФЗУ, школах навчання масових професій, школах батрацької молоді. Для дорослого населення існували курсові форми підготовки кваліфікованих робітників на виробництві. Після освітньої реформи 1929 року, ще більше поглиблюється профільне орієнтування освіти. Під­готовка молодих робітників підпорядковувалась господарським установам, а не освітянам [14].

Таким чином, професійно-технічна освіта фактично була по­кликана формувати новий антропологічно-ментальний тип лю­дини, радянського громадянина — деміурга новітньої історії, який, здійснивши світову революцію і знищивши капіталізм, мав вказати людству шлях до “зоряного майбутнього”. Цей но­вий етносоціум, на думку радянських ідеологів, мав виступити в якості носія і розповсюджувача принципово нових комуністич­них цінностей і ідей, повинен був нав’язати їх іншим народам Землі... Але поряд з ідеологічними пріоритетами були присутні і професійно-виробничі. їх сутність полягала, передусім, в за­безпеченні освітньо-кваліфікаційного рівня працівників про­мислових підприємств, які інтенсивно створювались в умовах індустріалізації країни. Виробничий процес вимагав не тільки професійних вмінь та навичок, а й відповідних теоретичних знань, відсутність яких унеможливлювала процес виробництва і зрештою призводила до моральної та інтелектуальної деграда­ції радянського пролетаріату, який виступав у ролі виробничої основи радянської тоталітарної імперії.

Отже, не зважаючи на достатньо ґрунтовне висвітлення історії української профосвіти, залишається цілий комплекс

Невизначених проблем. Зокрема, сучасні дослідники повинні зосередити свою увагу на неупередженому висвітленні тих подій, сформувавши нове, максимально об’єктивне бачення процесу становлення і розвитку української освіти минулого століття.

Джерела та література

1. Павлов Д. И., Захарович Г. П. Среднее специальное образование в Украинской РССР. — К., 1976.

2. Пузанов М. Ф., Терещенко Г. И. Очерки истории профессионально­технического образования в Украинской ССР. — К., 1980.

3. Лікарчук I. Л. Проблеми підготовки робітничих кадрів в Україні (1920-1929 рр.). — К., 1996.

4. Липинський В. В. Становлення і розвиток нової системи освіти в УРСР у 20-ті роки. — Донецьк, 2000.

5. Вовк Л. П. Історія освіти дорослих в Україні. — К., 1994.

6. Лисенко М. С. Структура технікумів України та зміни в їх мережі в 1922-1930 рр. // Вісник Харківського державного університе­ту. — Сер.: Історія. Харків, 1999. — Вип. 31. — Арк. 214-225.

7. Касьянов Г. В. Даниленко В. М. Сталінізм і українська інтеліген­ція в 20-і — 30-і роки. — К., 1991.

8. Демченко М. О. Культурне будівництво на Україні за роки радянсь­кої влади (1917 — 1990). — К., 1992.

9. Майстренко І. Історія Комуністичної партії України. — Мюнхен, 1979. — С. 88.

10. ЦДАВ0 України. — Ф. 166. — Оп. 1. — Спр. 1037. — Арк. 3.

11. Там само. — Арк. 44.

12. Соціалістична Харківщина за 20 років радянської влади: цифровий матеріал для пропагандистів. — Харків, 1937. — С. 37.

13. Харьковщина в цифрах и фактах (материалы к отчетной кампании советов). Издание Харьковского окрисполкома 1928/29 год. — Хар - ков, 1929. — С. 82.

14.0б установлении единой системы индустриально-технического об­разования: Постановление ЦИК и РНК СССР от 11 сентября 1929 г. // Собрание законов и распоряжений правительства СССР. Отдел первый. — М., 1929. — С. 1178 — 1179.


Салтан Н. Н. К вопросу о государственной политике в области украинского профессионально-технического образования в 20 — 30-е годы XX века.

В советской республике рабочие должны были быть базовой силой, основой нового строя. Поэтому необходимо было увеличить их количество, повысить техническую грамотность и идейную под­кованность. С этой целью на Украине в 20-е годы создаётся система образования, которая, вместо общеобразовательной, имела профес­сиональную направленность.

Saltan N. N. To the question about the state policy in the field of the Ukrainian technical and professional education in 1920s-1930s.

Since In the Soviet Republic working people had to be a basic motive force of the new system it was necessary to increase their number, to improve technical skilfulness and knowledge of ideology. With that purpose, there was created in Ukraine a new system of edu­cation with technical and professional rather than general educational orientation.