Головна Історія Інтелігенція і влада ПРЕДСТАВНИКИ УКРАЇНСЬКОЇ ЕЛІТИ В ДЕРЖАВНІЙ РАДІ РОСІЙСЬКОЇ ІМПЕРІЇ (1906-1917 РР.) (ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА)
joomla
ПРЕДСТАВНИКИ УКРАЇНСЬКОЇ ЕЛІТИ В ДЕРЖАВНІЙ РАДІ РОСІЙСЬКОЇ ІМПЕРІЇ (1906-1917 РР.) (ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА)
Історія - Інтелігенція і влада

О. Б. Дьомін, О. В. Зінченко

В радянській історіографії народне представництво Ро­сійської імперії асоціювалося з однією лише Державною ду­мою [3]. Ця тенденція відчувається і в сучасних російській та українській історіографії. В Україні ж важливим вияв­ляється історичний досвід функціонування верхньої палати, про необхідність запровадження якої з 1991 р. ведеться по­стійна дискусія. Постає і потреба у висвітленні особливостей та значення представництва України в Державній раді. Мета статті — встановити характерні особливості частини особово­го складу Державної ради, що представляла у ній Україну. Головне завдання полягає в аналізі біографічних даних озна­ченого складу.

В радянській та сучасній російській історіографії проблем Державної ради різною мірою торкалися О. Д. Степанський [13], О. Е. Новікова [12], А. П. Бородін [1], Є. А. Юртаєва [14], В. О. Дьомін [9], а у вітчизняній — одна із авторів цієї статті [10]. А. П. Бородін мимохідь згадував Харківський, Київський та Новоросійський університети, випускники яких станови­ли помітну частину особового складу верхньої палати народ­ного представництва Російської імперії початку ХХ століття [1, с. 96]. В. О. Дьомін згадав лише двох членів верхньої па­лати — Д. І. Піхно та М. М. Ковалевського, зовсім не торка­ючись питання про їхній зв’язок з Україною. О. В. Зінченко у своїх монографії та докторській дисертації лише кількома рядками згадувала представництво України в Державній раді 1906-1917 рр. [10, с. 63; 11, с. 92]. У квітні 1906 р. в Російській імперії був запроваджений пар­ламент, який складався з Державної думи і Державної ради. До нижньої палати входили представники усіх станів, а до верх­ньої — лише представники еліти суспільства. Остання комплек­тувалася носіями вищих придворних звань та титулів: таємними радниками, дійсними таємними радниками, обер-камергерами, обергофмаршалами, обер-єгермейстерами, гофмейстерами, шталмейстерами, єгермейстерами, генерал-ад’ютантами, по­вними генералами та адміралами, статс-секретарями, які ста­новили вищу урядову бюрократію. Серед них були князі, гра­фи, барони, сенатори, архієпископи, представники крупних землевласників, комерц-радники, мануфактур-радники, ака­деміки, професори, доктори та кандидати наук. І призначува­ні, і обирані державні радники володіли багатолітнім досвідом державного управління, а крупні землеволодіння, комерційні та промислові підприємства забезпечували їхню матеріальну незалежність. При цьому слід зазначити, що чисто урядовий характер призначуваних державних радників в Росії сягав не­зрівнянно більшої міри, ніж він зустрічався серед призначува­них членів верхніх палат країн Західної Європи.

Від України до Державної ради упродовж 1906-1917 рр. було обрано 44 представники 9 губерній: Волинської, Катери­нославської, Київської, Подільської, Полтавської, Таврійської, Харківської, Херсонської і Чернігівської. Волинську губернію представляли О. Г. Бєляєв (1871-1938), М. Є. Нірод (1848­

1914) , І. Е. Олізар (1835-1915) [6, с. 18, 184-185, 190], Кате­ринославську — П. В. Каменський (1860-?), М. І. Міклашев - ський (1854-1916), М. В. Родзянко (1859-1924), А. П. Струков (1851-1922), М. П. Урусов (1864-1918) [6, с. 111, 169, 226­227, 264-265, 293-294], Київську — Ф. М. Безак (1865-1940),

А. О. Бобрінський (1859-1930), С. О. Горват (1866-1930), М. В. Красовський (1851-1911), С. К. Сирочинський (1847­1912), К. Є. Сувчинський (1856-1912), С. І. Трегубов (1856-?) [6, с. 16-17, 62, 137, 268, 265, 277].

Подільську губернію представляли В. О. Єловицький (1851­1928), К. О. Орловський (1862-1926), Б. І. Ханенко (1848­

1917) [6, с. 89, 191, 299], Полтавську — І. М. Леонтович (1860­1926), І. Є. Ракович (1863-1917), П. Д. Шкларевич (1841-?), М. Б. Щербатов (1868-1943) [6, с. 152, 220, 325, 331], Таврій­ську — С. С. Крим (Нейман) (1867-1936), Є. В. Риков (1838­

1915) [6, с. 142-143, 231-232], Харківську — М. С. Авдаков (1847-1915), Д. І. Багалій (1857-1932), С. Є. Бразоль (1851­1916), Т. І. Буткевич (1854-1925), В. І. Вернадський (1863­1945), О. Д. Голіцин (1874-1926), М. Ф. Дітмар (1865-1919), М. М. Ковалевський (1851-1916), Я. В. Кучеров (1834-1909), Л. Д. Лесевицький (1865-?) [6, с. 6, 13, 24, 27, 36, 57, 81, 118, 147, 152], Херсонську — Г. Е. Вейнштейн (1860-1929), Дими - трій (М. Г. Ковальницький) (1839-1913), Я. Є. Ерделі (1856-?),

А. А. Мануйлов (1861-1929), П. Д. Ревуцький (1847-1911),

О. М. Соковнін (1851-1907), І. В. Стенбок-Фермор (1859-1916), М. Ф. Сухомлінов (1852 — після 1917) [3, с. 34, 79, 335, 162, 222, 252, 260, 266], Чернігівську — В. О. Мусін-Пушкін (1861­

1918) , М. П. Савицький (1847-1917) [6, с. 171, 235].

Призначувані державні радники походили з чотирьох гу­берній: Київської, Полтавської, Харківської та Херсонської. Київську губернію представляли Д. І. Піхно (1853-1913), Г. Г. Чаплінський (1865- ?) [6, с. 207-208, 309], Полтавську — П. М. Бутовський (1842-1912), С. М. Гербель (1858-1919),

О. М. Деревицький (1859-1943), Б. Є. Іваницький (1857-1938) [6, с. 29, 52-53, 78-79, 102], Харківську — С. Ф. Вебер (1857­1928), С. Ф. Платонов (1844-1916) [6, с. 33, 208], Херсон­ську — С. Ю. Вітте (1849-1915), Д. Б. Нейдгардт (1861-1842) Є. Ф. Турау (1847-1914), М. М. Чіхачов (1830-1917) [6, с. 37­38, 181-182, 311-312].

Таким чином, усіх державних радників від України було 56 осіб: 44 обраних і 12 призначених. Усього в Державній раді від квітня 1906 р. до лютого 1917 р. нараховувався 431 член пала­ти, з яких було 229 обираних і 202 призначуваних. В цілому представники України становили 13 % усього особового складу верхньої палати народного представництва, обирані — 19,2 % і призначувані — 5,9 % (тут і далі підраховано авторами).

Вивчення соціального походження представників України в Державній раді показує яскраво виражений дворянський ха­рактер: з 56 осіб лише 4 були міщанами і 1 — селянином. Про це свідчить і майновий стан означеної категорії людей, серед яких лише 9 осіб не мали земельних володінь. Останні ж за розмірами землеволодінь розподілялися на 6 груп: до 500 де­сятин — 3, від 501 до 1000 — 8, від 1001 до 5000 — 23, від 5001 до 10 000 — 6, від 10 001 до 25 000 — 3, і понад 25 000 десятин — 4. Разом з тим як землевласники, так і безземельні державні радники володіли кам’яними будинками, паровими млинами, ґуральнями, заводами конярства, цукровими завода­ми, заводами, магазинами тощо.

Аналіз вікових характеристик показує значну різницю по­між обираними і призначуваними державними радниками. В цілому законодавство передбачало 40-річний віковий ценз. Однак членів верхньої палати у віці від 40 до 45 років було по­мітно мало. За віком обирані державні радники розподілялися на 7 груп: від 40 до 45 років — 5, від 46 до 50 років — 11, від 51 до 55 років — 13, від 56 до 60 років — 8, від 61 до 65 років — 2, від 66 до 70 років — 4, від 71 до 75 років — 1. При­значувані ж державні радники розподілялися лише на чотири вікові групи: від 51 до 55 років — 5, від 56 до 60 років — 4, від 61 до 65 років — 2, від 76 до 80 років — 1. При цьому у них були відсутніми дві властиві обираним членам верхньої палати групи, які об’єднували радників у віці від 40 до 50 ро­ків, і, навпаки, мала місце група осіб у віці від 76 до 80 років. З 44 обираних представників України в Державній раді 41 мав вищу і 3 — середню освіту. В їх числі було: юристів — 23, військових — 8, богословів — 3, технічних фахівців — 3, фа­хівців сільського господарства — 2, фізиків-математиків — 3, істориків — 1, мистецтвознавців — 1, 2 доктори наук (права та історичних), 7 кандидатів наук (права — 3, богословських —

3, технічних — 1). У числі призначуваних представників України в Державній раді було: юристів — 7, військових — 3, фізиків-математиків — 1, істориків — 1. В цілому усі держав­ні радники, що представляли Україну у верхній палаті, на­раховували 2 академіків, 5 докторів наук і 8 кандидатів наук. Серед обираних членів Державної ради ці дані розподілялися таким чином: 2 академіки, 4 доктори наук та 6 кандидатів наук. За спеціальністю це були 1 доктор історичних наук, 1 — мінералогії, 2 — права, 3 кандидати права, 2 — богословських і 1 — технічних наук. У числі призначуваних радників був 1 доктор філології та 2 кандидати наук — фізико-математичних та права.

Українські університети, відігравали важливу роль у підго­товці майбутніх державних радників зокрема і еліти взагалі, у формуванні особистостей, активних громадських, держав­них і політичних діячів. С. Ю. Вітте у своїх спогадах писав, що саме навчання в Новоросійському університеті сформувало його як особистість. “Я в Одесі виховувався в університеті” — підкреслював він значення перебування у цьому українсько­му місті і навчання у його закладі і саме “виховувався”, а не “навчався” [2, т. 3, с. 484]. І дійсно, українські університе­ти — Київський, Новоросійський та Харківський — справ­ляли великий вплив на підготовку еліти суспільства, форму­вання громадської думки не тільки в обсязі України, але і всієї імперії, готували кадри для вищого і середнього рівнів російської урядової адміністрації, виховували всесвітньо відо­мих вчених.

Що ж стосується національної приналежності, то серед пред­ставлених в Державній раді обранців України нараховувалось: росіян — 25, поляків — 4, українців — 6, німців — 3, євреїв — 2, угорців — 1, татар — 1, вірменів — 1, караїмів — 1. У їх числі було: православних — 35, католиків — 5, лютеран — 1, іудеїв — 2, караїмського віросповідання — 1. Політична орієн­тація виглядала таким чином: праві — 7, правий центр — 9, центристи — 18, ліві — 2, позапартійні — 3, Польське коло. Національна приналежність призначуваних державних радни­ків виглядала так: росіян — 2, поляків — 1, українців — 4, німців — 5.Що ж стосувалося віросповідання, то усі призна­чувані члени верхньої палати були православними, а за полі­тичною орієнтацією розподілялись на правих — 6, центрис­тів — 4, позапартійних — 2. Досить різноманітним виявлялося коло посад, які обіймали представники України до обрання до Державної ради. Вони працювали суддями, прокурорами, го­ловами судових палат, обер-прокурорами Сенату, державними ревізорами, градоначальниками, губернаторами, чиновниками міністерств внутрішніх справ, юстиції, фінансів, землеробства та державного майна, народної освіти, були членами Комітету міністрів, архієпископами, служили в лейб-гвардії, в держав­ній канцелярії, Сенаті, викладали у вищих навчальних закла­дах, керували лісним та водяним господарством, банківською системою, промисловими, комерційними та сільськогосподар­ськими підприємствами, мали багаторічний досвід державного управління у різних його галузях і напрямках.

Ще більш різнобічною виявлялась сфера громадсько - політичної діяльності обираних представників України в Дер­жавній раді. І до і після обрання до верхньої палати народного представництва вони були видавцями світської і духовної літе­ратури, редакторами газет і журналів, духовними письменни­ками, почесними мировими суддями, гласними повітових і гу­бернських земських зборів, головами повітових і губернських земських управ, повітовими і губернськими предводителями дворянства, почесними попечителями навчальних закладів, жіночих лікарень, лікарень для душевно хворих, дитячих при­тулків, членами партії “17 октября”, польської національної партії, членами “прогресивного блоку”, організацій об’єднаного дворянства, членами багатьох наукових, культурних і просвіт­ницьких товариств, товариств розповсюдження виробничого досвіду у різних сферах економіки, Червоного Хреста, учас­никами різноманітних з’їздів: виборців, партій, міжнародних слов’янських, земських, єпархіальних, творцями і учасниками різних громадських товариств, популяризаторами досягнень на­уки, культури, промисловості та сільського господарства тощо. Дев’ять осіб з сорока чотирьох обиралися депутатами Держав­ної думи, а один — її головою [4, с. 42, 133, 137, 230, 256-257, 525-526; 558-559, 595-596, 704]. У цьому сенсі призначувані радники не відрізнялися від їхніх обираних колег.

Таким чином, і обирані, і призначувані члени верхньої па­лати були представниками української еліти. Вони володіли великими земельними масивами, промисловими, сільськогос­подарськими та комерційними підприємствами, що забезпе­чувало їм можливість бути матеріально незалежними. Пере­важна більшість цього складу мала вищу освіту. У їх числі перебували особи з званням професорів та ступенями докторів і кандидатів наук, комерц-радники, мануфактур-радники, пред­ставники чотирьох конфесій: православні, католики, лютера­ни, іудеї, дев’яти національностей: росіяни, українці, німці, поляки, татари, євреї, вірмени, угорці, караїми, прихильники шести напрямків політичної орієнтації: праві, праві центрис­ти, центристи, ліві (ліберали), Польське коло та позапартій­ні. Представники України в Державній раді володіли велетен­ським сукупним багатогалузевим досвідом адміністративної і громадсько-політичної діяльності, перебували у тісному зв’язку з широкими народними масами, знали конкретні інтереси і по­треби їх різних прошарків. Усе це забезпечувало можливість на високому професійному рівні виконувати завдання законо­давчої діяльності.

Джерела та література

1. Бородин А. П. Государственный совет (1906-1917) / А. П. Боро­дин. — Киров : Вятка, 1999. — 368 с.

2. Витте С. Ю. Воспоминания : [в 3-х т.] / С. Ю. Витте. — М. : Соцэкгиз, 1960.

3. Глазунов М. Судьба первого парламента в России / М. Глазунов, Б. Митрофанов // Советская юстиция. — 1989. — № 21. — С. 22­

24.

4. Государственная дума Российской империи 1906-1917 гг. : Энциклопедия. — М. : РОССПЭН, 2008. — 735 с.

5. Государственная дума. Стенографические отчеты. Сессии первая- двенадцатая. 1906-1916. — СПб.: Гос. тип., 1906-1916.

6. Государственный совет Российской империи 1906-1917 гг. : Энциклопедия. — М. : РОССПЭН, 2008. — 344 с.

7. Государственный совет : сборник узаконений и постановлений. — СПб. : Гос. тип., 1910. — 703 с.

8. Государственный Совет. Стенографические отчеты. 1906-1916 гг. Сессии І-ХІІ. — СПб. : Гос. тип., 1906-1916.

9. Демин В. А. Верхняя палата Российской империи 1906-1917 гг./

В. А. Демин. — М. : РОССПЭН, 2006. — 376 с.

10. Зінченко О. В. Державна рада Російської імперії 1906-1916 рр. /

О. В. Зінченко. — Харків : Колорит, 2005. — 308 с.

11. Зінченко О. В. Еволюція Державної ради в системі російської мо­нархії (1905-1917 рр.) : дис. ... д-ра іст. наук : 07.00.02 / О. В. Зін- ченко. — Одеса, 2009. — 458 с.

12. Новикова Е. А. Государственный совет в годы первой мировой войны 1914-1917 (из истории кризиса “верхов” накануне Февраль­ской буржуазной революции) : дис. . канд. ист. наук : 07.00.02 / Е. А. Новикова. — М., 1983. — 248 с.

13. Степанский А. Д. Политические группировки в Государствен­ном совете 1906-1917 г. / А. Д. Степанский // История СССР. — 1965. — № 7. — С. 49-64.

14. Юртаева Е. А. Государственный совет в России (1906-1917) / Е. А. Юртаева. — М. : Эдиториал УРСС, 2000. — 200 с.


Дёмин О. Б., Зинченко О. В. Представители украинской эли­ты в Государственном совете Российской империи (1906—1917 гг.) (Общая характеристика).

В статье характеризуются особенности личного состава членов Государственного совета — представителей Украины — в верхней палате парламента Российской империи, их государственной и общественно-политической деятельности.

Demin О. B., Zinchenko O. V. The representatives of the Ukrai­nian elite in the State council of the Russian empire (1906—1917) (General characteristic).

In article are characterized particularities of the personal compo­sition of the members of the State advice — a representatives of the Ukraine — in upper chamber of the parliament to Russian empire, their state and public-political activity.

Похожие статьи