Головна Історія Інтелігенція і влада ХРИСТИЯНСЬКЕ МІСІОНЕРСТВО, ОСВІТА ТА ІНТЕЛІГЕНЦІЯ В “ТРАНСНІСТРІЇ” (1941-1944 рр.)
joomla
ХРИСТИЯНСЬКЕ МІСІОНЕРСТВО, ОСВІТА ТА ІНТЕЛІГЕНЦІЯ В “ТРАНСНІСТРІЇ” (1941-1944 рр.)
Історія - Інтелігенція і влада

М. І. Михайлуца

Одеський національний морський університет

Проблема стосунків, існування та співіснування, конформізму окремих соціальних груп в умовах окупації періоду Другої світової війни є цікавою, мало знаною і актуальною.

Політика окупаційної румунської влади, яка адмініструвала те­риторію між Бугом і Дністром (т. з. “Трансністрія”) у релігійній сфері по відношенню до місцевої освітянської інтелігенції була досить таки специфічною. Особливо коли мова йде про роль останньої у христия­нізації населення і в першу чергу учнівської та студентської молоді. Нашим завданням і є показати яким чином християнізація по-ру - мунськи здійснювалась в освітніх закладах провінції Трансністрія і яку роль відводила румунська церковна влада вчителям, універси­тетській професурі у цьому процесі.

Релігійне питання і релігійна політика у Трансністрії протягом 1941-1944 років в українській історіографії знаходиться у стані по­чаткового вивчення. А викладення і бачення цієї проблеми предста­вниками румунської історичної науки цього періоду є проблемою ці­лком не знаною в Україні. Проте останні роки біля десятка румунсь­ких та молдавських істориків плідно працювали над проблемами румунського християнізму і місіонерства на землях Буго-Дністров - ського межиріччя в період війни 1941-1945 рр. Серед них виділимо професора університету в південній Трансільванії (Сібіу) М. Пекура - ріу (М. Расигагіи). Обидві праці його присвячені основним етапам румунської церковної історії [1], що дає можливість, певною мірою, задовольнити наш інтерес стосовно освітянської діяльності Румун­ської православної місії в Трансністрії.

Проте на загальному фоні румунської історіографії виділяється досить цікаве наукове дослідження — стаття Д. Ставараке (Б. Stavarache) і Ґ. Васілеску (О. Уазіїезси) [2]. Використавши фон­ди мілітарного архіву, накази, протоколи та листування військо­вих і церковних чиновників, автори розглядають поетапне утворен­ня РПМ в Трансністрії від самих початків, коли місію було закріп­лено за штабом румунської армії, а духовне керівництво над нею здійснював Священний синод Румунської ПЦ, і до припинення дія­льності цього органу.

Значно об’ємніше і ґрунтовно подано проблему у наукових дороб­ках і статтях А. Н. Петку (А. N. Petcu) [3]. У його статті, опублікова­ній у збірнику досліджень та матеріалів Інституту історії “Ніколае Йорга” Румунської академії наук, поряд з класичним підходом до визначення ролі румунської християнізації населення Трансністрії подається коротка характеристика діяльності Румунської правосла­вної місії, даються оцінки реформаторським заходам її керівництва у напрямках організації духовної освіти, викладання Закону Божо­го у початкових та середніх школах та університеті, стосункам зі шкільною інтелігенцією тощо.

Якщо ж історики О. Веренка (Уегепса О), А. Морару (Могаги А.) [4] досліджували переважно загальні проблеми цивільної адмініст­рації в окупованих румунами провінціях Бессарабія та Трансністрія, то дослідниця з Кишинева Родіка Соловей (И. Во^еі), звужуючи проблему, об’єктом дослідження обирає діяльність уряду Транс - ністрії в економічній та культурній галузях, у чітко визначений пе­ріод з 19 серпня 1941 р. по 29 січня 1944 р. [5]. Проблемі, що нас ці­кавить, авторка дослідження присвятила у третій розділ “Освіта і культура. Релігійне життя.” У центрі уваги — Румунська правосла­вна місія та інші проблеми, які регламентували релігійне і культур­не життя провінцій за Дністром.

У цій науковій статті маємо необхідність дослідити деякі процеси духовно-освітнього життя Трансністрії, взаємовідносини румунської церковної влади і інтелігенції, зокрема вчителів, викладачів вищих навчальних закладів. Задля реалізації цього завдання використаємо невідомі документи з фондів обласних державних архівів (ДАОО, ДАМО), статті окупаційних газет, які виходили у 1941-1943 рр. (“Мо­лва”, “Одесса”, “Одесская газета”), матеріали журналу “Тгапзпіз^іа сгезіїпа” (Християнська Трансністрія) та ін.

Отже з часу організації Румунської православної місії, спочатку у Тирасполі (з 15 серпня 1941 р), а згодом, після її переїзду до Одеси (з жовтня 1942 р.), одним із практичних місіонерських завдань керів­ництво бачило налагодження чіткої системи духовної освіти. Особ­ливо великого значення місія надавала пропаганді православ’я се­ред вчительських кадрів, студентської молоді та школярів. Дослі­дження, проведені адміністрацією місії наприкінці 1941 р. — почат­ку 1942 р. на предмет релігійного стану населення, показали, за сло­вами архімандрита Антіма (Ніка), який опирався на висновки про­тоієрея повіту Березовка про те, що “... молодь дуже далека від про­блем віри. Однак частина її має бажання вивчити молитви і пізнати віру. Вона хоче читати релігійну літературу, в якій спростовуються комуністичні теорії. Якщо ці духовні вимоги молоді будуть вчасно задоволені, то можна вважати, що у нас з’явиться нове покоління хри­стиян, таких як їхні батьки” [6].

Трохи пізніше, вже наступний духовний наставник місії, митро­полит Віссаріон (Пую), підкреслюючи свої повноваження шефа місії, звертав увагу на необхідність продовження “духовного перетворен­ня мирян через церкву і школу” [7]. Саме початкова школа, на його думку, мала стати основним осередком цього перетворення. Інфор­мація, яка йшла від кліру, свідчила, що у початковій школі, де на­вчалися ще атеїстично не заідеологізовані діти до 14 років, спостері­галася дивна і вражаюча бистрота, завдяки якій діти оволодівають духовними знаннями та релігійною історією. Діти ж юнацького віку, відірвані від впливу батьків, “не пізнавши рятівного християнсько­го духу були глибоко заражені комуністичною скверною атеїста” [8]. З цієї причини місія усю увагу направляла на організацію викладан­ня релігії у школі, на виховання дітей на біблейських настановах, на організацію релігійних хорів та проведення шкільних свят тощо.

У лютому 1942 р. нею було організовано школи для викладачів Катехізису у трьох повітах Трансністрії: Тирасполі, Голті та Овідіо - полі. Програма цих шкіл передбачала “читку релігійних конферен­цій для вчителів з метою євангелізації і повернення до християнства шкільної та позашкільної молоді”[9]. Часто у цих школах виклада­ли священики, університетські викладачі, досвідчені вчителі та старі світські місіонери. Так, у Гросуловці священик Олександр Тимуш організував школу для дітей початкових класів, а в Тирасполі ініці­атором катехізисної школи був “досвідчений наставник молоді” Ма­ксим Пугачов, який проводив публічні лекції протягом двох годин на тиждень [10]. У січні 1942 р. у м. Тульчин, священиком Кукуль - ським, місіонером з Хотина, було організовано курси Катехізису, які працювали кожної неділі та протягом усіх свят [11]. До читання лек­цій для молоді запрошувалися вчені з вищою богословською освітою з Києва та місцеві священики, які розглядали питання утворення світу, виникнення і призначення людини, існування душі, почуття релігійності в музиці, святі таїнства, реформи календаря тощо. У Могилівському повіті протоієрей С. Василович і священик Б. Цур - кан у початковій школі організували хор церковних співів, а субпро - тоієрей о. Андрій (Кобиляш), місіонер зі Жмеринки, провів цілий цикл педагогічних лекцій, який увібрав у собі 12 лекцій для майбут­ніх викладачів Катехізису. Розпочалися лекції 28 лютого 1942 р. з дискусії про необхідність релігії у школі і продовжувалися на різні релігійні теми протягом року. Регулярно на лекціях було присутніх біля 40 вчителів [12].

Іноді деякі школи, за ініціативи прохристиянськи налаштовано­го керівництва і вчителів, “прикріплялися” до сусідніх з ними пра­вославних храмів. З такою метою, щоби церкви при школах являли собою провідників християнської культури і моральності серед ді­тей. Наприклад, учні школи № 14 м. Одеси відвідували церкву св. Марії Магдалини, учні медичного ліцею і школи № 23 були прихо­жанами храму св. Покрови Пресвятої Богородиці (вул. Княжеська 10) [13], а учні 1-го румунського ліцею змішаного типу ходили при - чащатися до Петропавловської церкви [14]. Більшість дітей, які на­вчалися у школах №6 та №31 також постійно відвідували приходські храми. У цьому напрямку шкільний відділ Дирекції культури муні­ципалітету вказував на недопустимість байдужого ставлення до хри­стиянського виховання школярів.

Християнізації школи, яку проводила Місія, певний спротив чи­нили атеїстично налаштовані молоді вчителі, які часто зривали за­ходи організовані духовенством. У відповідь на те отці-протоієреї зверталися до шкільної інспекції і жандармів щодо вжиття необхід­них заходів, зняття з роботи вчителів-атеїстів, закликали до тісного співробітництва педагогічних колективів з духовенством. Такі при­клади були не поодинокими у Ананьєві, Балті та інших містах.

У полі зору були також не тільки середні школи, а й вищі на­вчальні заклади. Особливо університет в Одесі, яким Місія опікува­лася, аби, за виразом митрополита Віссаріона, “обмежити заражен­ня комунізмом” [15]. В університеті було започатковано кафедру тео­логії, яку протягом 1942 р. очолював сам архімандрит Юлій (Скрі - бан) і викладачі якої читали лекції на усіх факультетах та спеціаль­ностях. Ґрунтовністю (з точки зору теології. — М. М.) виділялися лек­ційні курси: “Віра і релігія” (Ю. Скрібана), “Зразки формування ре­лігійної концепції” (А. Харгела) та ін.

Значну роль у пропаганді церковного вчення і виховання релігій­них почуттів на лівобережжі Дністра відіграла університетська про­фесура та відомі теологи з Юага (Румунії). Вони в університетських аудиторіях, у класах старшокласників та на курсах вчителів, серед робітників та службовців були носіями ідеології румунського місіо­нерства. Недарма Місія не шкодувала для такої справи коштів. По­казовим аргументом цього є економічні звіти Місії за 1942-1943 роки, відомості на видачу винагород зовнішньому штату за прочи­тані лекції, відрядженим викладачам-місіонерам, професурі тощо [16]. Так, Православна місія в Трансністрії (за резолюцією митропо­лита Віссаріона) у жовтні 1943 р. прийняла рішення про заохочення групи інтелігентів, які активно співробітничали в християнських журналах, публікували в газетах статті на різноманітні морально - релігійні теми, читали лекції на курсах, в університеті та інститу­тах. У тому списку були професори А. Балясний, П. Корчинський, І. Яблоновський, а також письменники і вчителі М. Бялковський, Т. Мельников, М. Чистяков. Сума заохочення розміром 3500 RKKS мала виділятися з бюджетного фонду за артикулом “Propaganda religioasa” [17].

У найкоротший термін, за підтримки шефа Місії та професорів, була відбудована університетська церква. Культові речі, священний посуд та все необхідне для богослужіння було подаровано Місією. Таким чином храм університетський був самим гарним в Одесі, зав­жди наповненим студентами і віруючими-інтелектуалами.

Проте, виходячи зі своєї румунізаторської державницької полі­тики, Румунська православна місія в університеті опиралася пере­важно на 300 студентів-молдаван, які до того ж становили лише п’я­ту частину усього університетського студентського товариства.

Розуміючи, що на підготовку “дійсних тружеників Церкви” по­трібно досить багато часу, Місія активно впроваджувала роботу ко­роткострокових курсів.

Протягом трьох літніх місяців 1942 р. в Одесі працювали пас­тирські курси за богословською програмою духовної семінарії [18], а також були організовані курси для вчителів, які діяли з червня до серпня 1943 р. Запрошені зі всієї Трансністрії вчителі релігії, співів та румунської мови загальною кількістю понад 200 осіб, мали мож­ливість прослухати виступи 76 досвідчених священиків [19]. Місія таким чином намагалася довести вчителям значення віри і релігій­ного виховання, а також і необхідність труда в ім’я Христа.

У Голті, при благочинії, з метою задоволення релігійних потреб православного населення повіту, на початку 1943 року було відкри­то короткострокові курси по підготовці православних священнослу­жителів, псаломщиків та “катехізерів”. За навчальними планами на програму підготовки священиків протягом 4 місяців виділялося — разом 816 годин, на підготовку псаломщиків (2-місячні курси) — 432 години і для 3-місячної підготовки шкільних викладачів Закону Бо­жого виділялося 660 годин [20]. Програми курсів подавали перелік предметів, якими передбачалося оволодіти майбутнім кадрам пра­вославної церкви: Святе письмо, Старий та Новий заповіт, елементи догматики і моральності богослужіння, теоретична і практична лі - тургіка, викриття сектантства, церковнослов’янська мова, церков­ний спів тощо. Окремого смислу набувало вивчення не тільки біблей­ської та церковної, а й румунської історії.

Вимоги до кандидатів у священики були досить прийнятними — необхідно було лише мати освіту не нижче духовного училища, цер­ковно-учительської школи або, на крайній випадок, двокласної шко­ли. Для кандидатів у псаломщики визначався ценз не менше 3 кла­сів середньої школи старого типу, а для “катехізерів” — освіта не нижче закінченої середньої школи.

До вступу на курси приймались також і кандидати з радянсь­кою середньою або вищою освітою, щоправда зі складанням особ­ливого іспиту з релігійних предметів та за умови надання релігій­ною громадою позитивного рекомендаційного посвідчення. Однак всього цього було замало для присвячення свого життя служінню Церкві. У зверненні до претендентів зазначалося: “Від усіх без ви­нятку вимагається відверте ставлення до релігії, віра в Бога, лю­бов до ближнього і гаряче бажання послужити святій православ­ній церкві. За умови відсутності цього — освіта, навіть і вища, втрачає свою цінність, а за наявності віри — зітруться й недоліки освіти” [21].

У підсумку зазначимо, на відміну від німецької зони окупації, де дозволялися лише короткотермінові курси, румунська влада в Транс - ністрії сприяла організації духовної освіти не тільки майбутніх слу­жителів культу, а й світських навчальних закладів. Особлива увага приділялася релігійному вихованню молоді: запроваджувалось ви­кладання Закону божого в школах, читався богословський курс в університеті, видавались релігійні дитячі журнали, підлітків при­зовного віку в обов’язковому порядку примушували відвідувати це­ркву тощо.

Література

1. Mircea Pacurariu Istoria Bisericii Ortodoxe Кошвпе. — Galarn, 1996; Idem. Istoria Bisericii Ortodoxe Иошвпє, vol. III. — Bucureeti, 1997.

2. Stavarache D., Vasilescu G. Misiunea bisericeasca ^шв^ in Transnistria (1941-1944), in “Document, buletinul Arhivelor Militare Romвne”, an 1, nr. 2-3/1998, pp. 48-53.

3. Adrian Nicolae Petcu 1942-1943: Activitatea Bisericii Ortodoxe Romвne оп Transnistria// Studii ei materiale de istorie contemporana, Inst. de istorie “Nicolae Iorga”, Serie noua, vol. 1, 2002. — P. 289-309.

4. Verenca O. Adшiпistraюia civila romвna оп Transnistria. — Chieinau, 1993; Moraru A. Istoria romвnilor. Basarabia ei Transnistria. 1812-1993. — Chieinau, 1995;

5. Rodica Solovei Activitatea Guvernamintului Transnistriei on domeniul social-economic ei cultural: 19 auq. 1941 — 29 ian. 1944). Iasi, 2004.

6. Transnistria crestina. — Bucuresti. — 1943. — nr. 8. — P. 52-53.

7. Ibid. — P. 297.

8. Adrian Nicolae Petcu 1942-1943: Activitatea Bisericii Ortodoxe RomBne...

— P. 304.

9. Одесса. — 1942. — 24 марта.

10. Transnistria crestina. — Bucuresti. — 1943. — nr. 8. — P. 53.

11. Ibid. — P. 58.

12. Ibid. — P. 61.

13. Молва. — 1942. — 17 декаб.

14. Одесская газета. — 1942. — 31 авг.

15. Adrian Nicolae Petcu 1942-1943: Activitatea Bisericii Ortodoxe RomBne...

— P. 304.

16. Державний архів Одеської області (далі — ДАОО). — Ф. 2270 сч. — Оп. 1с.

— Спр. 3, 5, 7-21.

17. ДАОО. — Ф. 2270 сч. — Оп. 1с. — Спр. 7. — Арк. 18.

18. Одесса. — 1942. — 17 мая.

19. Adrian Nicolae Petcu 1942-1943: Activitatea Bisericii Ortodoxe RomBne...

— P. 305.

20. Державний архів Миколаївської області. — Ф. 2704. — Оп. 1. — Спр. 2.

— Арк. 57.

21. Там само. — Арк. 60. ІНТЕЛІГЕНЦІЯ 40-80-Х рр. XX ст.

Похожие статьи