Головна Історія Інтелігенція і влада АНАРХІСТИ ПІВДНЯ УКРАЇНИ 1910-1914 PP.: ВІД ЕКОНОМІЧНОГО ТЕРОРУ ДО ТАЄМНИХ ПРОФСПІЛОК
joomla
АНАРХІСТИ ПІВДНЯ УКРАЇНИ 1910-1914 PP.: ВІД ЕКОНОМІЧНОГО ТЕРОРУ ДО ТАЄМНИХ ПРОФСПІЛОК
Історія - Інтелігенція і влада

В. А. Савченко

Ключові слова: анархізм, анархісти-синдикалісти, страйк, реєстрація, моряки, «Союз Чорноморських матросів», профспілки, економічний терор.

Ключевые слова: анархизм, анархисты-синдикалисты, заба­стовка, регистрация, моряки, ««Союз Черноморских матросов», профсоюзы, экономический террор.

Key words: anarchism, anarchists-syndicalists, strike, registration, seamen, «¡Union of Black Sea seamen», trade unions, economic terror

Довгий час в історичній літературі вважалося, що анархіст­ський рух в Російській імперії у 1910-1911 рр. зійшов нанівець і не мав ніякої самостійної ролі до весни 1917 р. Так С. Канів твердив, що «в документах департаменту поліції за 1911 р. від­значена лише одна група анархістів. У літературі не згадуєть­ся жодної анархістської групи, про жоден анархістський гур­ток... Анархістський тероризм в Росії вичерпав себе... за 1912 і 1913 рр. не простежується діяльності навіть невеликих анар­хістських гуртків, крім гуртка анархістів у Чарджоу» [1, 252­253]. Але в Україні в ці роки анархісти продовжують шукати шляхи завоювання мас на свій бік. Влітку 1910 р. поліцією фіксувалися спроби створення на Півдні України «Инициатив­ной группы анархистов Юга» для майбутнього конструювання «Федерации анархистов России», що мала об’єднати усіх анар­хістів незалежно від напрямків. Анархісти планували органі­зувати підпільні осередки, революційні синдикати робітників, «Союзы братств солдат и моряков», поставити нові підпільні друкарні, лабораторії з виготовлення вибухівки, організувати запаси літератури, грошей, зброї. Циркулярний лист департа­менту поліції у зв’язку з виникненням «Инициативной групы», вказував, що анархісти не відмовляються від «самостійної те­рористичної роботи», мають на меті організувати об’єднану «бойову дружину», що «візьме на себе добування коштів для іс­нування групи, буде здійснювати терористичні акти і керувати школою бойовиків». «Инициативная група» розпочала роботу з об’єднання зусиль залишившихся на волі анархістів-комуністів і анархістів — синдикалістів [2, 17].

Найбільш впливовою анархістської організацією на Пів­дні України в 1910-1914 рр. залишалася група анархістів - синдикалістів, що брала участь у створенні підпільного «Союза Черноморских моряков» (СЧМ). Історія цієї організації бере свій початок з травня 1906 р., коли в Одесі проходив соро­каденний страйк моряків і портовиків, у ході якого страйку­ючи вимагали дозвіл на створення своєї профспілки (страйк отримав назву «Регистрация», бо моряки домагалися реєстра­ції створеної профспілки, в яку висловили бажання увійти до

4 тис. членів). Під час страйку виник «Морський страйком», серед членів якого були анархісти (М. Адамович, Ф. Черняв - ський), соціал-демократи і есери [3].

Восени 1906 р. анархіст Я. Кирилівський і ще декілька бойовиків-синдикалістів, що повернулися із США до Одеси, створили «Южнорусскую групу анархистов-синдикалистов «Новый мир». До анархістів-синдикалістів приєдналися 30-40 матросів торговельного флоту. Згодом ця група стала найбіль­шою і найактивнішою анархістською групою в усій Російській імперії, кількість її членів наближалася до 300 (чорноморські та азовські моряки, вантажники, річковики, робітники судно­ремонтних заводів, босяки). Головним завданням синдикаліс­ти вважали створення підпільних профспілок — синдикатів, які б змогли організувати маси на загальний страйк. Синди­калісти вважали, що під час революції незалежні профспілки об’єднаються в Робочі комуни, які створять структуру анархіст­ського суспільства. Прагнучи відвернути матросів і робітників від політичних партій, синдикалісти проводили кампанію бой­коту виборів до Державої Думи, байкоту виборних установ та адміністрацій.

Одеські синдикалісти підтримали страйки пекарів, друка­рів, захопили ряд приватних друкарень. Синдикалісти робили ставку на економічний терор (руйнацію засобів виробництва, вбивства керівників та господарів виробництв, експропріації і «мандатне» здирництво). Першою акцією групи «Новый мир» було збройне пограбування Одеського філіалу С.-Петербурзького міжнародного комерційного банку (29.11.1906 р. — захоплено ок. 70 тис. руб.). Анархісти намагалися чинити тиск на ад­міністрацію Російського товариства пароплавства і торгівлі (РОПІТ) з метою виконання вимог страйкуючих моряків. На знак солідарності із страйкуючими анархісти почала кампанію терору проти господарів флоту РОПІТ (вибух на кораблі «Імпе­ратор Микола ІІ» (5.12.1906), погабування на пароплаві «Аю­Даг» (16.12.1906), збройний напад на судна «Георгій Мерк» та «Королева Ольга», експропріація суднових кас (18.12.1906) [4, 11-12].

На захоплені гроші група закупила зброю, динаміт, на­друкувала листівкі, створивши власну друкарню. Крім Одеси група поширила свою діяльність на Севастополь, Керч, Тирас­поль, Голту, Миколаїв, Херсон, пропагуючи анархізм серед ро­бітників і чорноморських моряків. Одеські синдикалісти стали формувати таємну профспілку моряків «Союз Черноморских моряков» (СЧМ), який підтримали колишні «потьомкінці», що емігрували до Румунії. У Галаці анархістської пропаган­дою займається «Комитет союза моряков-потемкинцев», в Ар­гентині — «Группа бывших потемкинцев». Акції солідарності анархістів з моряками продовжилися і в 1907 р., під час нового страйку моряків. Тоді страйк став більш запеклим, меньшови - ки вийшли зі страйкового комітету, а матроси стали схилятися на бік синдикалістів, вимагати терористичних дій стосовно ад­міністрації РОПІТ [5, 27].

У 1908-1917 рр. на Чорному морі продовжує діяти нелегаль­на профспілка моряків «Союз Черноморских моряков — Ре - гестрация черноморских судовых команд», яка перетворилася на глибоко законспіровану політичну організацію, яку намага­лися патронувати анархісти, есери, меншовики і більшовики. У вересні 1909 р. російська поліція дізнається, що в Стамбу­лі анархісти готують замах на життя імператора Миколи ІІ. У Стамбулі склався нелегальний центр по створенню «СЧМ». Стамбульська група анархістів була тісно пов’язана з таємними анархістськими матроськими організаціями, допомагала анар­хістам переправляти революційну літературу і зброю з Туреч­чини до Одеси. Так кочегар І. Самороков перевозив пістолети з Туреччини до Одеси [6, 87].

Дагестанець з анархістськими переконаннями Джалал Корк - мас формував у Стамбулі групу революціонерів з мусульман, вів підпільну роботу серед турецьких моряків, видавав ліву газету «Стамбульські новини» (газета нелегально розповсюджувалася в Російській імперії). Згідно з повідомленням департаменту по­ліції (1912 р.), Д. Коркмас був членом «СЧМ», брав участь у розробці плану страйку суднових команд, що планувалося про­вести навесні 1913 р. [7].

Наприкінці 1910 р. поліція доносила про активізацію «СЧМ». Поліцейські отримали інформацію про те, що матрос М. Іванов з «СЧМ» вів анархістську пропаганду в Херсонській губернії, на суднах Дніпровської флотилії (така робота прохо­дила і серед річковиків Дністра і Південного Бугу). Синдика­лістам з «СЧМ» вдалося відродити підпільні групи в Херсоні, Миколаєві, Єлисаветграді, Керчі, Акермані, Ізмаїлі, Севасто­полі, Астрахані, Баку, а також створити «закордонні бази» в Галаці, Варні, Стамбулі, Афінах, Александрії. У серпні 1911 р. в Одеському порту стався страйк, який підтримали водники Чорномор’я, Азова, Каспійського моря, Дунаю, Дніпра, Вол­ги. Страйком відновив підпільну «Реєстрацію», яка об’єднала моряків 80 пароплавів чорноморського торгового флоту. Закор­донний центр «Реєстрації» перебував у той час у Стамбулі. Під час страйку анархісти-моряки з підпільного «Союза моряков Каспийского торгового флота» розпочали економічний терор, наслідуючи черноморців [8].

У листопаді 1911 р. в Одесі поширилася прокламація «Ко всем черноморским морякам», в якій повідомлялося, що за кордоном створена «Инициативная группа черноморских мо­ряков». Одним з організаторів групи став анархіст-синдикаліст Михайло Адамович — «Карл» (в 1903-1904 рр. жив у Західній Європі та США, де став анархістом-синдикалістом, в 1905 р. ор­ганізовує групу анархістів-бойовиків на Кубані, в 1906 р. стає членом групи «Новий світ», організатором страйків моряків в Одесі, в 1908 р. був заарештований поліцією, але з-під арешту втік за кордон, жив у Брюсселі, Парижі, Стамбулі, Алексан­дрії, звідки керував «СЧМ»). В Одесі серед провідників «СЧМ» були М. Бацоєв, С. Шахворостов, І. Борзенко-Москаленко — матроси Чорноморського флоту, анархісти з 1906 р. Під впли­вом анархістів виявилося кілька машинних команд кораблів РОПІТ, моряки яких не тільки допомагали транспортувати зброю, вибухівку та літературу (головний канал отримання не­легальної анархістської літератури із Західної Європи), а й на­магалися відновити акти економічного терору [9]. У 1912 р. поліції стало відомо про діяльність групи анархістів-комуністів в Одеському порту під керівництвом О. Лаврушина, кочегара на пароході «Мрія» [10, 129].

В 1911-1913 рр. в Стамбулі, Відні, Александрії М. Адамо­вич поставив видання підпільної революційної газети «Моряк», ставши першим її редактором. Він налагодив поширення «Мо­ряка» за допомогою матросів РОПІТ в містах Півдня Украї­ні, розіслав кур’єрів на морські та річкові судна. На першій сторінці першого номера газети говорилося про створення не­легального «СЧМ». Для видання газети вибрали Стамбул, че­рез порт якого проходили всі чорноморські судна закордонного плавання (№ 4 та 5 друкувалися у Відні). За морський орган розгорнулася запекла боротьба між більшовиками, меншови­ками, есерами, анархістами. На початку 1912 р. редколегія «Моряка» звернулася за сприянням у пошуках друкарні до ЦК Болгарської робочої соціал-демократичної партії (тесняків). № 6-12 «Моряка» друкувалися у Варні (травень 1912 — січень

1913 р.). Однак «лівий блок» радикальних партій в керівни­цтві «СЧМ» був нестійкий. Анархісти силою зброї намагалися контролювати друкарню «Моряка». Редколегія газети приймає рішення про переїзд в Александрію (Єгипет) (№ 13-14 «Моря­ка» були надруковані в Парижі) [11].

В Олександрію прибув і М. Адамович — лідер закордонного центру «Реєстрації». В Александрії, де жило до 50 російських революціонерів-емігрантів, в тому числі і частина «потьомкін- ців», знайшли притулок одеські матроси з РОПІТ, які брали активну участь у страйках суднових команд — «Реєстрації», був організований Закордонний центр профспілки «Реєстрація» і «СЧМ». В цьому середовищі вів анархістську агітацію жур­налист з Одеси О. Мірський-Терський. В Александрії матроси - анархісти збиралися у приміщенні місцевих анархістів-вихідців з Італії [11, 230].

Єгипетською владою в Олександрії були арештовані три ро­сійських революціонера для того, щоб депортувати в Російську імперію, серед яких був осетин М. Боцоєв — колишній ма­трос Чорноморського торгового флоту. Арешт викликав хвилю протестів в Александрії і Каїрі. На захист заарештованих ви­ступили представники громадськості Єгипта, які організували мітинги і демонстрації перед російським, англійським та фран­цузьким консульствами. Демонстранти вручили Александрій - ському губернатору петицію, де зажадали «звільнити росій­ських емігрантів, яких затримало російське консульство для безжальної розправи над ними» [13, 24].

Анархісти закликали до терористичної боротьби, погро­жували підірвати пароплави РОПІТ, захоплювати пароплавні каси. Вони планували таємний вивіз 18 революційних матросів з Александрії до Одеси для участі в новому «бойовому загоні» анархістів. На початку 1913 р. «СЧМ» став організовувати «Об­щероссийский Союз морских и речных судовых команд», готу­вати всеросійський страйк моряків і річковиків [14]. В Алек - сандрії в лютому 1913 р. центром «Регестрации» і «СЧМ» була проведена нелегальна I Всеросійська конференція морських професійних організацій суднових команд чорноморських, бал­тійських, каспійських і азовських моряків торгового флоту. На конференції, в організації якої активну участь взяли анархіс­ти, вказувалося, що таємні морські профспілки об’єднали до 6 тис. членів, є базою майбутньої революції [15].

У травні 1913 р. російський консул в Александрії домігся арешту британською колоніальною поліцією М. Адамовича і члена редколегії «Моряка» В. Мирського-Терського. Заарешто­ваних, у супроводі російських жандармів, відправили до Одеси на рейсовому пароплаві. Поліція конфіскувала все майно ре­дакції «Моряка», передавши архіви «Моряка» і «Реєстрації» російської поліції. Цей нищівний удар по «СЧМ» на півроку паралізував роботу підпільних структур. На суднах і в пор­тах Чорного моря поднялася хвиля арештів, провали підпілля прискорила діяльність кількох провокаторів, які пробралися в «СЧМ». У 1913 р. на заслання був відправлений матрос П. Бу­ряк за приналежність до «СЧМ». У жовтні 1914 р. в Одесі проходив суд над М. Адамовичем і 75 моряками Чорноморсько­го флоту (Лаврушин, Григорьянц, Єдикін та ін.), за підпільну революційну і анархістську діяльність. М. Адамович був засу­джений до каторги в Єнисейській губернії. Лідери анархістів - синдикалістів В. Чернявський, С. Шахворостов, Є. Реев з «СЧМ» опинилися на каторзі [16].

Одночасно з анархістами, що намагалися налагодити масову організацію, в Одесі продовжують діяти невеликі групи анар­хістів, що проводили «економічний терор». У 1911-1912 рр. анархісти Файнштейн і Вольфензон від імені відродженої гру­пи «Смерть буржуазії є життя робітників!» вимагали від куп­ця Бродського 3 тис. рублів. Вольфензон повернувся до Одеси, після того як відсидів 4 роки у в’язниці за участь у нападі анархістів-синдикалістів на пароплав «Софія» в 1907 р. [17, 78]. «Мандатні» здирництва були поширені в Україні в 1911—

1914 рр. Зараз неможливо сказати, чи були ці «акції» справою рук справжніх анархістських груп або іміджем анархістів ко­ристувалися пересічні бандити. Тактика анархістів не давала можливості розділяти «діяння» бандитів і ідейних анархістів. Анархістські теоретики закликали своїх прихильників робити ставку на «розбійників і босяків» як рушійну силу нової рево­люції. Ідейні анархісти визнавали «прямі» — «індивідуальні» екси та здирництва (навіть без рішення анархістських груп), а у самих анархістських груп не було ні єдиного центру, ні фік­сованого членства. Будь-який бандит міг назватися анархістом і підтримувати хаос своїми діями, створюючи атмосферу страху і підтримуючи міф про «безкомпромісних месників», які готові на вбивство будь-якого представника буржуазії.

У 1911 р. в Одесі зявилися анархісти з групи отамана О. Са - вицького, який в 1908 р. створив анархістський «партизан­ський» загін в Чернігівській губернії, вселяючи жах у помі­щиків і поліцейських. Загін О. Савицького був розгромлений поліцією навесні 1911 р. Один з бійців загону І. Кохан зумів втекти в Одесу, де продовжив свою діяльність як експропріатор [18]. З загоном О. Савицького підтримував зв’язок і анархіст П. Кріущенко, який в 1911 р. організував збройний напад чо­тирьох анархістів на одеську контору «Міжнародної компанії жнивних машин», в ході якого анархісти захоплюють 3,5 тис. руб. П. Кріущенко був заарештований через годину після погра­бування, під час арешту поранивши поліцейського. На наступ­ний день у передмісті Одеси Слобідка загін з 50 поліцейських, очолюваний градоначальником Одеси генералом Толмачовим, кілька годин штурмував будинок, в якому боронилися анархіс­ти (під час перестрілки М. Кожевников був вбитий, С. Яросе - вич застрелився, Ф. Вишневський поранений, за вироком суду повішений) [19]. У 1913 р., до 300-річчя правління династії Романових, була оголошена амністія, яка торкнулася і деяких політичних в’язнів і засланців. Анархісти поверталися до Оде­си, відроджуючи або посилюючи підпільні групи. У 1913 р. поліцією фіксуються три анархістські групи в Одесі: «СЧМ», в якому, за словами поліції, панують «бунтарські настрої», група анархістів, яку очолював якийсь «потемкінец», група анархістів-здирників отамана Коршуна [20, 20]. У 1914 р. в Одесі діяла група анархістів-нальотчиків братів Григораш, гру­пи «Чорна маска», «Чорна рука», що займалися «мандатним» здірництвом. Серед моряків продовжували існувати законспі­ровані групи «СЧМ». Відомо, що О. Железняков, плавуючи ко­чегаром на торгових судах по Чорному морю, в 1916 р. входив до підпільної матроської організації анархістів.

Перша світова війна перекреслила плани анархістів, роз­колола їх ідеологічну єдність. Частина анархістів на чолі з П. Кропоткіним підтримала вступ Російської імперії у війну, вважаючи, що ця війна виправдана історією, тому що ведеться проти німецького мілітаризму. Більшість анархістів Російської імперії виступала проти війни. Вихід з війни анархісти бачи­ли у світовій революції. Анархістські групи в 1911-1914 рр. виховали цілу плеяду борців, що в 1917-1918 рр. підтрима­ють революційні перетворення. Образ анархіста-моряка був не тільки яскравим літературним штампом, а й реальністю рево­люційних років, коли анархістська ідеологія захопила значну моряків торгового і військового Чорноморського флоту.

Джерела та література

1. Канев С. Н. Революция и анархизм. — М., 1987.

2. Центральний державний історичний архів України (ЦДІАУ). — Ф. 385. — Оп. 2. — Спр. 45.

3. Адамович М. П. Черноморская регистрация. — М., 1929; Яков­лев А. Д. Борьба за «Регистрацию». — М., 1929.

4. Государственный архив Российской Федерации (ГАРФ). — Ф. 102. — Ос. Отд. 1907 г. — Спр. 9.

5. ГАРФ. — Ф 102. — Оп.237. — Спр.12ч. 68.1.

6. ЦДІАУ. — Ф. 385. — Оп. 2. — Спр. 31.

7. Махачкалинские известия. — 2003. — 11 июля; 18 июля.

8. Савченко В. А. Анархисты-террористы в Одессе 1903-1913 гг. — Одесса, 2006. — 110 с.

9. Державний архів Одеської області (ДАОО). — Ф. Р. — 8065. — Оп. 2. — Спр. 5916. — 15; — Ф. Р. — 8065. — Оп. 2. — Спр. 1187. — С. 7-26.

10. Шляхов О. Б. Діяльність політичних партій серед моряків тор­говельного флоту Азовсько-Черноморського басейну на початку XX ст. // Наукові праці історичного факультету Запорізького держ. ун-ту. — Запоріжжя, 2003. — Вип. 15. — С. 125-135.

11. Моряк (Одесса). — 1921. — 25 мая. — 23 июня.

12. Беляков В. В. Роль гуманитарных связей в межкультурном вза­имодействии России и Египта (кон. XIX — сер. XX в.): Автореф. дис. ... д-ра ист. наук. — М., 2003.

13. ТТДТАУ. — Ф. 274. — Оп. 4. — Спр. 223.

14. Моряк (Одесса). — 1920. — 30 авг. 1921. — 26 апр.

15. Там само. — 1922. — 3 июля; 7 ноября.

16. ЦДТАУ. — Ф. 385. — Оп. 2. — Спр. 152.

17. Одесская почта. — 1912. — 10 февр.

18. Там само. — 1912. — 3 мая.

19. ЦДТАУ. — Ф. 385. — Оп. 2. — Спр. 30.

Анотації

Савченко В. А. Анархисты Украины 1910—1914 гг.: от экономи­ческого террора к тайным профсоюзам.

В статье освещаются проблемы стратегии анархистского дви­жения в 1910-1914 гг. на Юге Украины, расскрывается их роль в подпольном синдикалистском движении моряков черноморского торгового флота, создании заграничных центров и печатных из­даний революционного «Союза Черноморских моряков», формы и методы анархистского экономического террора.

Savchenko V. А. Anarchists of Ukraine in 1910—1914: from eco­nomic terror to secret trade unions.

The article deals with problems of strategy of anarchist move­ment in 1910-1914 in the south of Ukraine. Anarchists’ role in the clandestine syndicalist movement of seamen of the Black Sea trade fleet, creation of foreign centers and publications of the revolutionary «Union of Black Sea seamen» are analyzed in the article.