Головна Історія Інтелігенція і влада До причин кризи AHAPXiCTCbKoro PyXy В Україні 1908-1909 рр
joomla
До причин кризи AHAPXiCTCbKoro PyXy В Україні 1908-1909 рр
Історія - Інтелігенція і влада

В. А. Савченко

Ключові слова: революція, провокатори, анархізм, бойова гру­па, тероризм.

Ключевые слова: революция, провокаторы, анархизм, боевая группа, терроризм.

Key words: revolution, provocateurs, anarchism, militant group, terrorism.

З перших місяців 1908 р. стала помітна криза анархістсько­го руху, як в цілому в Російській імперії, так і в її українських губерніях. Ця криза проявилася в загасанні терористичної та економічної боротьби анархістів, в різкому скороченні їхньої видавничої та пропагандистської діяльності, у зникненні анар­хістських груп у багатьох містах (селищах), в скороченні чи­сельності анархістів, що залишилися в підпіллі. Причини цьо­го історики шукають в загальній кризі революційного руху, який посилився з середини 1907 р. (після розгону II Державної Думи). Історики досліджували проблеми анархістського руху в зазначений період (В. Комін, С. Канів, О. Лебеденко, В. Крі - венький, В. Єрмаков, Л. Орчакова), але не розглядали прово­каційної діяльності російської поліції у двобої з анархістським рухом [1].

Серед причин кризи анархістського руху в українських гу­берніях були свої особливості, які не були відображені в іс­торичній літературі. Після низки вдалих експропріацій («ек - сів») в анархістських групах збиралися значні надходження, що привело до використання грошей для приватних потреб, до конкуренції в середині анархістських груп — ворожнечі між анархістами-«ідеологами» та анархістами-«ексістами», до зро­щення анархізму і бандитизму — приходу в анархістський рух кримінальних елементів. Подібні явища особливо характерні для головних центрів анархістського руху Одеси і Катерино­слава [2].

За роки революції 1905-1907 рр., під час боротьби влади проти революційної стихії, зростав професіоналізм царських каральних органів, удосконалювалися методи розшуку, збору і використання інформації про «політичні злочинні товариства» та їхні «бази» у Швейцарії, Франції, Англії. Провокатори, ін­форматори і «політичні розвідники» до 1908 р. знайшли сте­жини в усі великі структури революційного підпілля і тільки про окремі, автономні анархістські групи на місцях не завжди було відомо поліції. Ці невідомі терорістичні, автономні групи анархістів складали смертельну небезпеку для царських чинов­ників і охоронців, тому в 1908 р. була проведена велика опера­ція по знищенню місцевих терористичних груп в українських губерніях. Початок цієї операції був пов’язаний із дятельністю російської закордонної агентури, яка надала докладну інформа­цію про створення в Швейцарії, в середовищі анархістів вихід­ців з Російської імперії «Летючого бойового загону анархістів - комуністів «Інтернаціонал» (далі — «Бойовий загін»).

Влітку 1907 р. в Женеві зібралося розширене бюро ЦК групи «Буревісник» на чолі з М. Дайновим і групи «Бунтар» на чолі з О. Таратутою. На цьому зібранні було прийнято рішення про необхідність продовження терору та повстань, про проведення у лютому 1908 р. об’єднавчого з’їзду анархістів «західних губер­ній» Російської імперії. Група «Бунтар» анархістів-комуністів була заснована у 1906 г. і видавала в Парижі свій журнал, про­пагуючи терористичну діяльність, а група анархістів-комуністів «Буревістник» була також заснована в 1906 р. та з цього часу видавала свою газету в Женеві, виступаючи за створення неле­гальних робітничих союзів. Бойовий загін» (бл. 50 бойовиків) сформувався у вересні 1907 р. в Женеві об’єднанними зусил­лями женевської групи анархістів-комуністів «Інтернаціонал», груп «Бунтар» и «Буревісник». Серед бойовиків загону були таки відомі лідері руху, як М. Рогдаєв — Музель, С. Борісов, О. Таратута, Г. Сандомірський, К. Ерделевській. Бойовий за­гін ставив ціллю об’єднання всіх місцевих анархістських груп українських губерній для загального повстання в одному з про­мислових міст [3].

У 1907 р., після втечі з каторги, анархіст Сергій Борисов організував вибух Севастопольської в’язниці і звільнення 21 ув’язненого, провів експропріації в Катеринославі та Ніжині, після чого з грошима, захопленими під час «ексів», виїхав до Женеви для організації «Бойового загону». В 1907 р. у Же­неві опинилася Ольга Таратута (в 1906 р. втекла з одеської в’язниці) та Ісаак Дубінський (що в Одесі вчинив замах на при­става, а згодом втік з каторжної в’язниці).

Наприкінці 1907 р. до Києва прибув Г. Сандомирський (в 1907 р. збіг з сибірського заслання до Парижу) та Н. Тиш (Невзоров), що повинні були підготувати підвалини для діяль­ності «Бойового загону». У Києві Г. Сандомірського зустрічав місцевий анархіст «товариш Дмитро» — провокатор Ален- ський — Д. Богров — майбутній вбивця прем’єр-міністра імпе­рії П. Столипіна. Незабаром із Швейцарії до Одеси нелегально приїхав старший брат лідера анархизму Іуди Гросмана Абрам Гросман (ідеолог та практик анархізму), а до Київа нелегально повернувся І. Дубінський.

Анархісти намагалися провести низку регіональних конфе­ренцій, а в лютому 1908 р. провести об’єднуючий з’їзд анар­хістів Південно-Західного, Західного країв (українські, біло­руські, польські провінції імперії) та Північного Кавказу. На початку грудня 1907 р. анархістам вдалося провести конфе­ренцію в Києві [4, с. 66]. Але діяльність «Бойового загону» в Україні розгорталася в той час, коли провокація вже охопи­ла хіба що не кожну анархістську групу: у жовтні — грудні

1907 р. пройшли арешти одеських анархістів-синдикалістів, які працювали в середовищі чорноморських моряків і портови­ків, охоронне відділення ліквідувало київську групу анархістів і селянські анархістські групи по Київській губернії. У люто­му 1909 р. проходив суд по справі київської групи анархіс­тів. І. Дубинський і Н. Тиш отримали 15 років каторги, Г. Сан - домирський — 8 років, ще 5 анархістів отримали інші строки покарання [5, с. 31].

Закордонна агентура повідомляла, що метою «Бойовий гру­пи» було здійснення ряду терористичних актів політичного та економічного характеру в Одесі, Катеринославі, Києві (вибухи з’їзду гірничопромисловців та Одеського військово-окружного суду, командувача Одеським військовим округом, вбивство київського генерал-губернатора, збройне захоплення заводів у Катеринославі, кораблів Чорноморського флоту, «пробні» по­встання по містах) [6].

Вибір анархістів впав на Катеринослав, який планувалося перетворити на центр загального повстання, створивши в місті «комуну». Перший етап реалізації плану анархістів почався у другий половині 1907 р. — приїздом в Україну «Бойового заго­ну» і вдалим для анархістів «ексом» (пограбуванням поштового відділення ст. Верхньодніпровськ, здобич — бл. 60 тис. руб.). Восени 1907 р. анархісти провели 6 великих експропріацій, що разом принесли їм бл. 350 тис. руб. На ці гроші анархісти заклали дві бази майбутнього повстання в Києві і в Катери­нославі, куди прибули транспорти зброї — 70 револьверів [7, с. 245.].

Успіхи поліції в боротьбі з анархістським екстремізмом ста­ли результатом великої провокації, в якій були задіяні декіль­ка провокаторів з числа анархістських лідерів. У Катеринослав був направлений агент, що «користувався солідним станови­щем у групі «Буревісник» і також увійшов до складу «Бойо­вого загону» (Б.-М. Долін). Фактично всі прибулі з Женеви анархісти (С. Борисов, О. Таратута, А. Гросман, І. Дубинський та ін.) опинялися під контролем поліції і виводили поліцію на місцеві анархістські групи [6].

В Одесі та Катеринославі серію анархістських «провалів» р. підготував провокатор Бенціон-Мойше Долін — агент охранки на прізвисько Ленін, — він же діяч женевської групи «Буревісник», на прізвисько Абрам. Він видав поліції О. Та - ратуту, «провалив» Одеське і Хотинське анархістське підпіл­ля, вказав місця двох підпільних друкарень групи «Буревіс­ник», двох складів революційної літератури, складу зброї. Б.-М. Долін надав поліції докладний план транспортування анархістської літератури і зброї з Західної Європи в Російську імперію, видав поліції списки анархістів-емігрантів, що пере­ховувалися у Парижі, Лондоні, Женеві, Цюріху. В листопаді

1908 р. Б.-М. Долін повторно «провалив» анархістське під­пілля в Одесі, розпочав компанію звинувачень у зрадництві проти лідера анархістів М. Музіля (Рогдаєва). В Одесі також діяли провокатори з анархістського середовища: Ш. Ройх,

А. Беньковський — Річковий, А. Ляховецький — Саша Чор­ний та ін. [8]

В «анархістський операції» поліції надавали допомогу і ро­сійські агенти з Франції, Австро-Угорщини, Болгарії. Найбільш цінну інформацію надав поліції болгарський моряк і агент ро­сійської розвідки в Болгарії О. Прудкін — Озеров, який контр­олював перевезення політичної контрабанди Чорним морем та доповідав поліції про діяльність женевської групи анархістів - комуністів, М. Музеля [9, с. 50]. Агентами поліції були лікві­довані «вікна» — шляхи переправи до Російської імперії через кордони транспортів зброї та нелегальної літератури. Поліцією було встановлене одночасне спостереження за анархістами Ка­теринослава, Харківа, Одеси, Києва, що допомогло під час од­ночасного захоплення терористів.

Початок масштабної операції (керівник — начальник Хар­ківського охоронного відділення підполковник Попов), що була пов’язана із ліквідацією «Боєвого загону» та місцевих анархіст­ських груп, на які вивели активісти цього «загону», припав на середину грудня 1907 р. З 13 грудня 1907 р. по 8 січня 1908 р. проходили арешти київської групи анархістів (заарештовано 20 осіб, у тому числі Н. Тиш, І. Дубинський). Після цих прова­лів С. Борисов терміново викликав в Україну з Женеви О. Та - ратуту і А. Гросмана [6]. О. Таратута повинна була організувати терор в Одесі, на що отримала 5 тис. руб. (вибух Окружно - го військового суду під час засідання, вбивство командуючо­го військовим округом генерала Кульбарса, одеського градо­начальника гененерала Толмачова). Згодом О. Таратута стала готувати ще й вибух київської в’язниці «Лук’янівка» і втечу заарештованих анархістів з цієї в’язниці. Анархіст А. Тетель - ман отримав від С. Борисова 2 тис. руб. на організацію вбивства голови Одеського військово-окружного суду. У січні 1908 р. 25 одеських анархістів вчинили наліт на приміську садибу, в ході якої анархісти експропріювали 40 тис. руб. С. Борисов кілька разів побував в Одесі, намагаючись мобілізувати місцеве анар­хістське підпілля. В кінці лютого 1908 р. С. Борисов прибув до Одеси, реалізуючи план пограбування казначейства і екса на борту торговельного судна «Румянцев». Одеська поліція в той час почала стежити за членами загону «Інтернаціонал»:

А. Тетельманом, його дружиною П. Найдорф (Мішою), Р. Тар - ло (матерью страченого анархіста Л. Тарло) [6].

Наприкінці грудня 1907 р. в Катеринослав прибули основні сили «Бойового загону», що організували бойові склади і ста­ли готувати серію терактів. 28 лютого 1908 р. О. Гросман був вистежений поліцією і під час арешту застрелився. Тоді ж по­ліція заарештувала катеринославську групу «Бойового загону» (22 анархісти). Анархісти, що залишилися на волі (під керів­ництвом М. Музеля), організовали невдалий наліт на в’язницю в Катеринославі. В березні 1908 р. у Катеринославі поліція за­тримала О. Таратуту з валізою ручних бомб. За вироком Одесь­кого військово-окружного суду О. Таратута отримала 21 рік каторги і опинилася в казематах тієї ж Лук’янівської в’язниці, яку вона сподівалася підірвати.

29 лютого 1908 р. в Києві було заарештовано ще 11 анар­хістів (по зв’язках з А. Гросманом і О. Таратутою), пройшла ліквідація анархістів в Харкові (арештовано 7 чол.), повтор­ні арешти в Катеринославі 9-12 березня 1908 р. призвели до арешту ще 3 бойовиків та загибелі одного бойовика під час збройного опору поліції. У першій половині березня 1908 р. поліція заарештувала 17 анархістів «Бойового загону» в Оде­сі (Р. Тарло, П. Найдорф та ін.). На станції Запоріжжя у по­їзді був заарештований один з організаторів «Бойового заго­ну» — Є. Кардаш (Арсеній Женевський) (перевіз з закордону до Катеринослава «транспорт» зброї). В Катеринославі були заарештовані головні лідери «Бойового загону»: С. Борисов і А. Штокман-Студенікін. У середині 1908 р. останній лідер «Бойового загону» К. Ерделевській знову з’явився в Одесі, щоб організувати підпільну анархо-комуністичну групу. Але одесь­ка поліція вже стежила за всіма російськими громадянами, що прибувають з Західної Європи. К. Ердалевській, рятуючись від переслідування, покинув Одесу. У грудні 1908 р. він був ви­стежений на конспіративній квартирі у Вінниці. Під час аре­шту він відстрілювався від оточившей його квартиру поліції, а останнім патроном обірвав своє життя. По зв’язках з членами «Бойового загону» пройшла ліквідація анархістських груп в Житомирі, Бердичеві, Ніжині, Переяславі, Кременчуці, Єлиса- ветграді, Севастополі, Керчі, Москві, Рославлі, Катеринодарі, по містах Бессарабської губернії.

Суд над членами «Бойового загону» почався в 1909 р., слід­ство по справі тривало півтора роки. До цього часу на лаві підсудних опинився тільки 21 бойовик, 11 анархістів померло або було вбито у в’язниці, 1 збожеволів, 1 втік... Крім того, під час ліквідації «Бойового загону» 4 бойовики були вбиті при за­триманні, а один застрелився. О. Таратута була засуджена до 21 року каторги, Н. Тиш і І. Дубінський отримали по 15 років каторги, Г. Сандомірській — 8 років, С. Борисов, за вироком суду, був повішений [10, с. 20-23].

У квітні 1908 р. анархістський журнал «Буревісник» кон­статував, що в анархістському середовищі панує «...розчару­вання, смуток, туга, доходять часом до відчаю». За даними «Буревісника», в 1907-1908 рр. військово-окружними судами було засуджено і страчено 164 анархісти. У грудні 1907 р. в одеській в’язниці сиділи 93 анархісти, з них 5 були засуджені до страти, 13 — до каторги, інші потрапили за грати та на по­селення [11, с. 2].

Департамент поліції клопотав про те, щоб секретний спів­робітник, що відзначився при викритті «Бойового загону», був заохочений грошовою нагородою в розмірі тисячі рублів [12, с. 280].

Дружина севастопольских анархістів «Свобода всереди­ні нас» була розгромлена поліцією (4 анархісти опинилися у в’язницях, 3 — загинули, 4 — були страчені). У 1908 р. решта дружини подалися до Києва, але в Києві працювали провока­тори, всі бойовики були заарештовані (7 — засуджено до стра­ти, S — до каторги). Градоначальник Одеси генерал I. Тол­мачов в боротьбі проти «анархістської загрози» застосовував беззаконні методи. Він заохочував дії одеської поліції, яка при переведенні арештованних анархістів з одного місця в інше створювала умови для втечі, під час якої «відстрілювала» вті­качів. У квітні 19GS р. в Катеринославській в’язниці були без суду розстрілені кілька анархістів під приводом можливої втечі [1З].

В історичній науці встановилася думка, що на початку 19GS р. в Україні поліцією були повністю розгромлені анар­хістські групи та про значний анархістський рух з середини 19GS р. не може йти мови. Так історик В. Єрмаков стверджує, що вже до 19GS р. анархічна активність фактично припиняєть­ся, а про існування анархістських груп в Російській імперії в 19GS-1914 рр. практично нічого невідомо [14].

У січні 19GS р. одеська поліція ліквідує групу «Смерть бур­жуазії — життя робітникам» (прихильники напрямку «безна - чальство») П. Макарова (Чорного), поліція захоплює лабора­торію з виготовлення бомб в Одесі. Два анархісти з цієї групи застрелилися при переслідуванні поліцією, лідер групи В. Коз - ловський (Кок) був вистежений поліцією і заарештований, при затриманні відстрілювався, поранивши двох поліцейських. Незабаром він був засуджений до 15-річної каторги. У травні 19GS р. одеська поліція доповідала в столицю, що в Одесі вже немає анархістів-терористів. Але такі заяви були передчасними [15, с. 151-154]. Поліції стало відомо, що «восени 19GS р. в Одесі створилася нова група анархістів-комуністів: «Південно­російська група анархістів-комуністів «Смерть буржуазії» та її відгалуження — «Бойовий загон матросів». На початку 19G9 р.

В. Козловський втікає з каторги і знову з’являється в Одесі.

В. Козловський і Г. Анінков створюють лабораторію з виго­товлення бомб і кілька бомб забирають життя поліцейських і представників буржуазії [16].

В 19GS-19G9 рр. в Одесі існувала осколки колись могутньої групи анархістів-синдикалістів. К. Чекменська до листопада 19G9 р. (до свого арешту) мала конспіративну квартиру групи анархістів-синдикалістів в Одесі, де зберігалася анархістська література, шрифти, вибухові снаряди [17].

На початку 1909 р. одеським анархістам-комуністам вдалося відродити невелику підпільну групу в одеському районі Пере­сип на чолі з Г. Гальберштатом. Але, як тільки група організу­валася, поліція відразу ж заарештувала всіх її членів, які мали намір провести наліт на одеське казначейство і навіть встигли виготовити дві бомби. У 1908-1909 рр. в підпіллі, в одеських передмістях Молдаванка і Слобідка, діяла група анархістів- терористів «Молода воля». Лідер групи Ф. Славинський при спробі свого арешту, поранив городового і сховався від пере­слідувачів. Незабаром 5 поліцейських оточили його в будинку на Слобідці, в перестрілці анархіст встиг випустити 50 куль з револьверів, поки не був убитий. У березні 1909 р. були аре­штовані і засуджені на різні терміни ув’язнення і каторги ще 17 юнаків з «Молодої волі», що призвело до самоліквідації цієї групи [18, с. 39].

У 1909 р. в Одесі з’явилися 11 експропріаторів групи анар- хістів-синдикалістів «Летючий загін інтернаціональної феде­рації анархістів» Д. Гортенштейна — члена Союзу анархістів у Франції і анархістської федерації в Бельгії. Давид Гортен - штейн, разом з братом Абрамом і Вольфом Зейленгером (Соко­ловим) розшукувалися бельгійською та французькою поліцією за участь у збройному нальоті на квартиру торговця Мейера в Генті (Бельгія), що приніс анархістам 3 тис. франків. Навесні

1909 р. Д. Гортенштейн нелегально повернувся до Одеси, де ще в 1906 р. був членом анархістської групи. Опинившись в Одесі, він організував нову анархістську группу, але в анархістських колах Одеси працювали провокатори, які допомогли поліції ліквідувати групу [19].

Доповідна записка департаменту поліції за 1909 р. повідом­ляла, що Одеса «.до останнього часу була серйозним центром діяльності анархістів усіх напрямів і відіграла велику роль у поширенні руху анархізму в містах, що так чи інакше тяжіють до неї (Кишинів, Миколаїв, Херсон, Єлисаветград)» [20].

Після розгрому «Бойового загону» та місцевих груп по укра­їнських містах за гратами опинилося понад 200 анархістських бойовиків. Поліції вдалося розгромити низку місцевих анар­хістських організацій, нанести смертельні удари по головному бастіону анархії — мережі підпільних організацій в Україні. На довгий період була відкладена мрія анархістів скликати

Свій всеросійський з’їзд. Тероризм був подоланий, російське

Суспільство його засудило і відторгнуло, суспільство відійшло

Від «революційного шоку».

Джерела та література

1. Комин В. В. Анархизм в России. — Калинин, 1969; Канев С. Н. Ре­волюция и анархизм: Из истории борьбы революционных демокра­тов и большевиков против анархизма (1840-1917 гг.). — М., 1987; Лебеденко О. М. Анархізм в Україні (ХІХ-початок ХХст.). — К., 1994; Кривенький В. В. Анархисты // Политические партии Рос­сии: история и современность. — М., 2000. — С. 210-226; Ерма­ков В. Д. Российский анархизм и анархисты. — СПб., 1996; Його

Ж. Анархизм в истории России: от истоков к современности: биб­лиографический словарь. — М., 2007; Орчакова Л. Г. Анархисты в политической жизни России (1903-1928 гг.) : Дис. ... д-ра ист. наук. — М., 2008.

2. Савченко В. А. Анархисты-террористы в Одессе 1903—1913. — Одесса, 2006.

3. ДАРФ. — Ф. 102. — Ос. Отд. 1908 г. — Д. 12. — Т 1. — Лл. 281­290; Анисимов С. Суд и расправа над анархистами-коммунистами // Каторга и ссылка. — 1932. — № 10 (95). — С. 134; Алексан­дров О. Бойовий загін. — Николаев, 1931. — С. 6-10.

4. Кривенький В. «Насильники пируют, помешаем же их торжеству // Родина. Российский исторический журнал. — 2007. — № 2.

5. Анархист. Орган русских анархистов-коммунистов. — Париж, 1909. — № 3.

6. ГАРФ. — Ф. 102. — Ос. Отд. 1908 г. — Д. 12. — Т. 1. — Лл. 216-220 (об.).

7. Анархисты. Документы и материалы. Т. 1 (1883-1916). — М., 1998.

8. Kronenbitter Ri. Okhrana Agent Dolin // Studies in Intelligence 10, no. 2 (Spring 1966); Агафонов В. Парижские тайны царской охранки. — М. 2004.

9. Каширин В. Опасные связи капитана Прудкина: Легендарный бол­гарский моряк и секретные службы России // Родина. — 2009. — № 8.

10. Александров О. Бойовий загін. — Николаев. 1931.

11. Буревесник. — Париж, 1908. — № 1.

12. ГАРФ. — Ф. 102. — Ос. Ост. 1908 г. — Д. 12. — Т. 1.

13. Новое время. — 1908. — 30 марта; Общее дело. — Париж, 1909. — 9 мая.

14. Ермаков В. Д. Анархистское движение в России: история и совре­менность. — СПб, 1997.

15. ДАОО. — Ф. 3829. — Оп. 2. — Спр. 89а. 21. ДАОО. — Ф. 634. — Спр. 1. — Д.747.

16. ГАРФ. — Ф. 102 — Оп. 238. — Д. 124.72. — Ч. 2.

17. ДАОО. — Ф. 3829. — Оп. 1. — Спр. 10.

18. Барбашин Н. Обретение истины. — Одесса, 2003; Одесская почта, 1909. — 30 марта.

19. Одесская почта. — 1912. — 10 сент.; за данними дослідника А. Ду - бовіка.

20. УДІА. — Ф 385. — Оп.2. — Д.1103. — Л. 3: ГАРФ. — Ф.102. — Оп.238. — Д. 12 ч.72. — Л.7; — Д.124.72. — Л.2. — Ф.102. — Оп. 261; — Д. 271. — Л.122.

Анотації

Савченко В. А. К причинам кризиса анархистского движения в Украине 1908—1909 гг.

Статья освещает темы «провокаторства» в анархистских орга­низациях. Автор рассматривает операции русской полиции против «Летучего боевого отряда анархистов-коммунистов «Интернацио­нал» как причину тотальных провалов в анархистском подполье в 1907-1908 гг. в части городов Украины, а в 1909 г. как завер­шение «активного» этапа анархистского движения в Российской империи.

Savchenko V. А. The reasons for the crisis of the anarchist move­ment in Ukraine in 1908—1909.

The article is devoted to the theme «provokering» in anarchist or­ganizations. The author examines the Russian police operation against «Flying fighting brigade of anarchists and communists» International «as the cause of the total failure in the anarchist underground in 1907-1908 and some parts of Ukraine. 1909 is regarded as the end of» active «phase of the anarchist movement in the Russian Empire.

Похожие статьи