Головна Історія Інтелігенція і влада ВЗАЄМОЗВ’ЯЗКИ ВИЩОГО ПРАВОСЛАВНОГО ДУХОВЕНСТВА ТА ОДЕСЬКОЇ ІНТЕЛІГЕНЦІЇ В ДРУГІЙ ПОЛОВИНІ ХІХ СТ
joomla
ВЗАЄМОЗВ’ЯЗКИ ВИЩОГО ПРАВОСЛАВНОГО ДУХОВЕНСТВА ТА ОДЕСЬКОЇ ІНТЕЛІГЕНЦІЇ В ДРУГІЙ ПОЛОВИНІ ХІХ СТ
Історія - Інтелігенція і влада

H. M. Діанова

Ключові слова: духовенство, інтелігенція, церква, православ’я, наука, освіта.

Ключевые слова: духовенство, интеллигенция, церковь, право­славие, наука, образование.

Key words: clergy, intelligence, church, orthodoxy, science, forma­tion.

У другій половині XIX ст. відбувався подальший розвиток православ’я в Херсонській єпархії і зберігався значний вплив духовенства на суспільне та культурне життя парафіян. Разом із цим почали з’являтися провісники майбутньої кризи, які проявлялися в діяльності різноманітних протестантських те­чій, поширенні матеріалістичних поглядів серед міського на­селення, що породжувало негативне ставлення до православної церкви. Подібні явища набули розповсюдження у великих міс­тах, зокрема, в Одесі, де проживала значна кількість інтелі­генції. Інтелектуальна еліта міського суспільства неоднозначно відносилась до церковно-релігійного питання, проте більшість знаходилась на позиціях православ’я і з повагою відносилась до місцевого духовенства. Взаємозв’язки між вищою православ­ною ієрархією та одеською інтелігенцією є невід’ємною складо­вою частиною дослідження науково-просвітницької діяльності духовенства на півдні України.

Всебічне вивчення процесів, які відбувалися в другій поло­вині XIX ст. в Херсонській єпархії є актуальним завданням су­часної історичної науки. Воно зумовлене відсутністю належного висвітлення даної проблеми в історіографії. В дореволюційний період до неї звертались історики церкви, які були священно - та церковнослужителями Херсонської єпархії: А. Лебединцев, Ф. Міляновський, С. Петровський, М. Красносельцев, С. Сера­фимов та інші [1]. Характерною особливістю їх робіт є те, що всі вони написані з позицій офіційної православної церкви і, здебільшого, присвячені історії окремих храмів та діяльності Херсонських архієпископів.

Лише наприкінці XX ст. з’явилися дослідження з історії церкви в Південній Україні, де розглядаються окремі питан­ня життєдіяльності Херсонської єпархії. Важливе місце серед них посідають дисертаційні роботи О. Тригуба, О. Федорчук і Г. Степаненко, автори яких приділили значну увагу церковно - релігійній та освітянській діяльності духовенства в зазначений період [2]. Однак не дивлячись на певне пожвавлення у висвіт­ленні теми, наукова розробка ще не здійснена, що зумовлює її актуальність.

Метою представленої статті є дослідження взаємостосун­ків між вищим православним духовенством і представниками одеської інтелігенції в другій половині XIX ст. Для цього роз­глядаються різні площини, де перетиналися їх спільні інте­реси: церковно-релігійна, освітня, наукова та інші.

Одеса займала провідні позиції в церковно-релігійному, ду­ховному, науково-освітньому та культурному житті Херсон­ської єпархії. На середину 50-х років у місті знаходилось 28 православних храмів, що значно перевищувало їх кількість в інших містах єпархії. Найбільша кількість парафіян нале­жала до Преображенського кафедрального собору (1 530 осіб), Архангело-Михайлівської церкви (2 245 осіб разом із перед­містями), Успенської церкви (2 251 особа разом із передмістя­ми), Покровської церкви (2 785 осіб із передмістями) і Свято - Троїцької церкви (2 345 осіб) [3, арк. 344-359]. Духовенство, яке служило в міських храмах, відрізнялося високим рівнем освіти і культури. Значна частина одеських протоієреїв була представлена вихованцями духовних академій. Це сприяло ша­нобливому ставленню до них з боку міських жителів. Особливе місце в духовному житті населення Одеси займав Преображен - ський кафедральний собор, який відрізнявся не лише своїми розмірами і доскональністю архітектурного ансамблю, але й високим потенціалом духовенства, яке належним чином заре­комендувало себе в різних сферах громадського життя.

Впродовж 1857-1874 рр. настоятелем Преображенського кафедрального собору був колишній ключар (1844-1857 рр.), магістр богословських наук, випускник Московської духовної академії Іоанн Матвійович Знаменський. Він успішно поєднував пастирську діяльність з освітянською та науково-історичною. Працював на посаді професора Херсонської духовної семіна­рії, з 1849 р. був ректором духовних училищ, з 1859 р. — ре­дактором «Херсонских епархиальных ведомостей» (ХЕВ) [4, арк. 3-6]. У 1850 р., згідно з рішенням архієпископа Інокентія (Борисова), І. Знаменський був призначений членом спеціаль­но створеного комітету для роботи над історико-статистичним описом єпархії. До нього увійшли також професори і прото­ієреї С. Серафимов і Г. Попруженко. Перед комітетом стояло важливе наукове завдання, яке полягало в пошуках матеріалів і джерел, що зберігалися в архівах і бібліотеках консисторії, соборів і монастирів, щоб на їх основі повністю реконструювати історію єпархії [5, арк. 1-3].

Ключарем кафедрального собору в період з 1857 до 1874 р. був протоієрей А. Лебединцев, який в подальшому (1874­1898 рр.) став його настоятелем. Він залишив по собі помітний слід в історії єпархії як один із героїв Кримської війни, який здійснював церковну службу в обложеному противником Севас­тополі; сумлінний церковний та науковий діяч, який займався дослідженням історії Південної України [6, арк. 6-11]. Любов до історичної науки привела А. Лебединцева до співпраці з Одеським товариством історії і старожитностей (ОТІС), дійсним членом якого він був впродовж 17 років (1881-1898 рр.). Чис­ленні історичні праці протоієрея друкувалися, здебільшого, на шпальтах «ХЕВ» та на сторінках «Записок» Товариства. Його наукова спадщина стала цінним джерелом з історії півдня Укра­їни ХУІІІ-ХІХ ст. і являється складовою частиною загального науково-історичного доробку вищого православного духовен­ства Херсонської єпархії. Коло спілкування А. Лебединцева не обмежувалося лише церковнослужителями. Він користувався заслуженим авторитетом серед населення міста, в тому числі й інтелігенції, з якою його пов’язували спільні наукові інтереси.

Не дивно, що Преображенський собор став духовним цент­ром православної Одеси. Його парафіянами були представники різних соціальних верств населення, які проживали в центрі міста. В храмі вони долучались до церковних таїнств, слухали богослужіння тощо. Серед тих, хто вінчався в соборі, були ві­домі громадяни міста. Зокрема, 18 серпня 1857 р. протоієрей Іоанн Знаменський обвінчав 41-річного генерал-майора Андрія Андрійовича Шостака, який вступав у свій перший шлюб, із донькою покійного лікаря Марка Інглезі — 19-річною Кате - риною [7, арк. 74]. А. А. Шостак був сином дійсного статсько­го радника, дворянина Таврійської губернії, інженера Андрія Ілліча Шостака. Він відзначився під час війни на Кавказі, де й отримав звання генерал-майора. Впродовж 1859-1861 рр.

А. А. Шостак обіймав посаду голови військового суду при комі­сії Одеського ортонанс-гауза. Помер у 1876 р. в Одесі і був по­хований на першому християнському цвинтарі [8, с. 76-77].

22 травня того ж року в соборі вінчалися дві пари: штаб - ротмістр Матвій Матвійович Геденштром (34 роки) і донька на­двірного радника Миколи Фитиєриєва — Софія (18 років) та професор Херсонської духовної семінарії Мартирій Чемена (25 років) і донька протоієрея Одеської церкви «Всіх святих», що знаходилась на старому кладовищі, Миколи Соколова — Віра (18 років). Свідками з боку М. Чемени був професор Херсон­ської семінарії протоієрей Георгій Попруженко та професор Олексій Цветков [9, арк. 71-72].

Зв’язки церковної ієрархії з інтелігенцією міста далеко не обмежувалися рамками кафедрального собору. Православне ду­ховенство активно співпрацювало зі світськими навчальними закладами, де обов’язковим було викладання релігійних дис­циплін: Закону Божого, Богослов’я, церковної історії та інших. Яскравий приклад такої співпраці мав місце у Рішельєвському ліцеї (з 1865 р. в Новоросійському університеті). Там діяла пра­вославна церква Олександра Невського, настоятелем якої був протоієрей Михайло Карпович Павловський, який впродовж 1838-1873 рр. одночасно займав посаду професора та завідува­ча кафедри Богослов’я.

Він користувався великою популярністю в Одесі і як проповідник-публіцист, про що свідчать опубліковані «Сло­ва і промови протоієрея Михайла Карповича Павловського» (1851 р.), які отримали схвальний відгук у місті і позитивну рецензію преси [10].

Священство, гармонійно поєднане із професорським зван­ням, тісно зблизило М. Павловського з одеською інтелігенцією. Він став духівником і близькою людиною в сім’ях О. Стурдзи і його сестри Р. Едлінг, графа Воронцова, князя Гагаріна, Кня - жевича, Попандопуло, Шуазель-Голіциної та інших [11, с. 432]. Епістолярна спадщина свідчить про дружні стосунки, які по­єднували його з відомим дипломатом, письменником, теологом і меценатом Олександром Стурдзою. У 1895 р. в «Херсонских епархиальных ведомостях» з ініціативи М. Павловського було опубліковано 38 листів, написаних до нього О. Стурдзою в пе­ріод з 1844 по 1854 рр. У передмові до публікації він писав, що останнім часом все частіше чує скарги на незадовільні стосун­ки між духовними дітьми та їх духівниками, які обмежуються лише формальним виконанням обов’язків по відношенню один до одного. У відсутності теплих душевних зв’язків зазвичай звинувачують духівників. Листи О. Стурдзи відкидають це зви­нувачення, демонструючи велику повагу і любов до М. Павлов­ського, який був його духівником впродовж 20-ти років [12].

У Новоросійському університеті професорами Богослов’я працювали протоієреї О. М. Кудрявцев, В. М. Войтковський, М. Х. Красносельцев, О. М. Клітін та інші. Наприкінці ХІХ ст., в умовах поширення атеїзму та протестантизму, виховання студентів на основі ідеалів і цінностей православ’я стало прі­оритетним напрямком освітньої діяльності духовенства. Уні­верситетська церква відігравала важливу роль у цьому про­цесі. Тому настоятелі не шкодували сил і власних коштів на її улаштування і намагалися залучати пожертви від жителів Одеси. Найбільші з них належали княгині Воронцовій, Енно, Скваржинській та іншим. Церкву охоче відвідували православ­ні одесити, яких приваблював хор із студентів та гімназистів, в ній нерідко відбувалися вінчання. Про зв’язки Олександро - Невської церкви з православною громадськістю міста свідчить і той факт, що її старостами свого часу були одеські купці Порт - нов і Папа Кріона Нікола та помічник проректора Д. І. Логінов [13, с. 172-173].

Частина вищого духовенства Одеси успішно займалась науково-історичною діяльністю і співпрацювала з ОТІС, яке займалося пошуками старожитностей і писемних джерел для дослідження історії Новоросійського краю та Бессарабії. На сторінках «Записок» Товариства публікувалися віднайдені джерела та наукові праці з даної проблематики.

За прикладом, поданим свого часу архієпископом Гавриїлом (Розановим), дійсними або почесними членами ОТІС ставали його наступники: архієреї Інокентій (Борисов), Димитрій (Му - ретов), Леонтій (Лебединський), Іоанікій (Горський), Платон (Городецький), Никанор (Бровкович), Сергій (Ляпидевський),

Іустин (Охотін). Далеко не всі з них займалися історичними дослідженнями та публікаціями своїх праць, але їх значний авторитет та видатні лідерські якості значною мірою прислу­жилися Товариству.

Більш активними членами ОТІС були протоієреї: Серафим Серафимов, Арсеній Лебединцев, Василь Войтковський, Ге­оргій Попруженко, Ангел Пефані, Мартирій Чемена, Сергій Петровський та архімандрит Порфирій Успенський. Форми їх співпраці з Товариством були різними: публікація на сто­рінках «Записок» джерел і результатів своїх наукових пошу­ків, подарунки для фонду музею пам’яток старовини, особиста участь у роботі Товариства та залучення до нього нових ко­рисних членів. У тісній творчій співпраці з науковою інтелі­генцією міста православна ієрархія зробила суттєвий внесок у дослідження історії Південної України, пошуки та збереження старожитностей.

Духовенство мало особисті стосунки з представниками інте­лігенції, які базувалися на дружбі, спільних інтересах чи вза­ємній симпатії. Інокентій (Борисов) підтримував різноманітні зв’язки з представниками громадськості, в тому числі й одесь­кої. Прикладом може бути плідна співпраця з О. Стурдзою, який переклав деякі проповіді архієпископа на французьку та грецьку мови, наблизивши цим самим західну спільноту до ро­зуміння православ’я. Епістолярна спадщина Інокентія та спо­гади сучасників свідчать про його дружні стосунки з М. Па- лаузовим — членом Болгарського настоятельства в Одесі [14, с. 45], агрономом, письменником, професором Новоросійсько­го університету І. Палімпсестовим [15], генерал-губернатором Новоросійського і Бессарабського краю графом Строгановим, генерал-майором Є. Богдановичем та іншими [16, с. 24].

Наприкінці ХІХ ст. частина інтелігенції віддалилася від православної церкви, яка не встигала відповідно реагувати на виклики часу. Кризові явища набували все більшого розмаху не лише в церкві, але й в суспільстві в цілому. Перед духо­венством постала нагальна задача активізувати просвітницьку роботу серед населення єпархії. Богослов’я мало стати спіль­ною справою, релігійним покликанням, духовною зброєю свя­щеннослужителів у боротьбі за збереження православної віри, духовності та християнської моралі [17, с. 516-517].

Таким чином, впродовж досліджуваного періоду стосунки між вищим православним духовенством і одеською інтеліген­цією зазнали певної еволюції. Спочатку їх можна було охарак­теризувати як співпрацю, основану на відданості православ’ю, взаємній повазі та деяких спільних інтересах, які здебільшого проявлялися в галузі освіти і науки. В процесі своєї науково - дослідницької роботи духовенство співпрацювало з різними на­уковими установами, в тому числі й з Одеським товариством історії і старожитностей. Наслідком цієї плідної співпраці ста­ло створення потужної джерельної бази для вивчення історії Південної України та збереження її історичних і культурних пам’яток.

Наприкінці XIX ст. ідеї протестантизму, матеріалізму та вчення Л. Толстого стали популярними серед певної частини інтелігенції, що ослабило її взаємозв’язки з ієрархами церкви і зумовило поширення тенденції негативного ставлення та бай­дужості до церкви й духовенства.

Джерела та література

1. Лебединцев А. Одесский кафедральный Преображенский собор / Лебединцев А. //Прибавление к ХЕВ. — 1860. — № 3. — С. 127­137; № 4. — С. 161-173; Миляновский Ф. Памятная книжка для духовенства Херсонской епархии /Миляновский Ф. — Одесса: ти­пография Е. И. Фесенко, 1902. — СУШ, 278, XXXIII с.; Петров­ский С., прот. Одесский Преображенский, ныне кафедральный собор. К столетию со дня его освящения 14 ноября 1795 г. 25 мая 1808 г. — 25 мая 1908 г. Историческое описания по вновь изданным документам, сообщенным А. М. Гамовым / Петров­ский С., протоиерей. — Одесса: тип. Е. И. Фесенко, 1908. — VI, 480, 83, XI с.; Петровский С., прот. Семь Xерсонских архиепис­копов / Петровский С., протоиерей. — Одесса: тип. Е. И. Фесен - ко, 1894. — 184 с.; Красносельцев Н. Ф. Никанор, архиепископ Xерсонский и Одесский и его учено-литературная деятельность / Красносельцев Н. Ф. — Одесса: Экон. тип.,1893. — 27 с.; Серафи­мов С. Материалы для истории Xерсонской епархии со времени учреждения ее 1837 года и до нашего времени // Прибавления к XЕВ. — 1883. — № 3. — С. 69-73; № 4. — С. 91-101.

2. Тригуб О. П. !сторія Xерсонської єпархії (1775-1918). — Автореф. дис... канд. історичних наук: 07.00.01. — Миколаїв, 2000; Степа­ненко Г. В. Освітня діяльність православного духовенства в Украї­ні (XIX — початок XX ст.): Автореф. дис... канд. історичних наук: 07.00.01. — К., 2002; Федорчук О. О. Православ’я в становленні культури півдня України (кінець XVIII — початок XX століття):

Автореф. дис. ... канд. історичних наук: 07.00.01. — Донецьк, 2005.

3. СПФ АРАН. — Ф. 30. — Он. 2. — Спр. 64.

4. ДАОО. — Ф. 37. — Он. 2а. — Спр. 553.

5. ДАОО. — Ф. 37. — Оп. 1. — Спр. 1646.

6. ДАОО. — Ф. 37. — Он. 2а. — Спр. 618.

7. ДАОО. — Ф. 37. — Оп. 4. — Спр. 162.

8. Гончарук Т. Г. Нащадки українських козаків та «народження Одеси» / Гончарук Т. Г. — Одеса: Астропринт, 2006. — 144 с.

9. ДАОО. — Ф. 37. — Он. 4. — Спр. 162.

10. Рецензия на книгу «Слова и речи протоиерея Михаила Карповича Павловского» // Одесский Вестник. — 1852. — № 93.

11. Петровский С., прот. Одесский Преображенский, ныне кафедральный собор /Петровский С., протоиерей. — Одесса: тип. Е. И. Фесенко, 1908. — 480 с.

12. Письма А. С. Стурдзы к его духовнику, протоиерею М. К. Павлов­скому // Херсонские епархиальные ведомости. — 1995. — № 8,

9, 14, 17, 24.

13. Маркевич А. И. 25-летие Императорского Новороссийского уни­верситета: исторический очерк и академические списки / Марке­вич А. И. — Одесса: Экономическая типография, 1890. — 734 с.

14. Барсов Н. Материалы для биографии Иннокентия Борисова, архи­епископа Херсонского и Таврического / Барсов Н. — Вып. 1. — СПб.: Элеонский, 1884. — 150 с.

15. Палимпсестов И. «К моим воспоминаниям об Иннокентии, архи­епископе Херсонском и Таврическом» /Полимпсестов И. //Стран­ник. — 1888. — Т. 3. — С. 113-143.

16. Агафангел, митр. Святитель Иннокентий Херсонский и общество /Агафангел, митрополит Одесский и Измаильский //Андреевский вестник. — 2005. — № 11. — С. 19-27.

17. Флоровский Г., прот. Пути русского богословия. /Флоровский Г., протоиерей. — Вильнюс, 1991. — 599 с.

Анотації

Дианова Н. Н. Взаимоотношения высшего православного духо­венства и одесской интеллигенции во второй половине XIX в.

В статье освещены главные направления и формы взаимоотно­шений высшего духовенства с одесской интеллигенцией. Показано плодотворное сотрудничество в сфере образования и науки. Рас­смотрены причины отчуждения части интеллигенции от церковно­религиозной жизни.

Dianova N. N. Relations of the higher orthodox clergy and Odessa intelligence in the late 20th century.

The article is devoted to the mainstreams and forms of relations of the higher clergy with Odessa intelligentsia. Fruitful cooperation in the sphere of education and science is shown. The reasons of alienation of a part of intelligentsia from church-religious life are considered.

Похожие статьи