Головна Історія Інтелігенція і влада РОЗВИТОК ПРОМИСЛОВОСТІ В НАЦІОНАЛЬНИХ РАЙОНАХ УКРАЇНИ У 1920 — 30-ТІ РР
joomla
РОЗВИТОК ПРОМИСЛОВОСТІ В НАЦІОНАЛЬНИХ РАЙОНАХ УКРАЇНИ У 1920 — 30-ТІ РР
Історія - Інтелігенція і влада

Л. В. Гуцало

В історії України XX ст. період 20-30-х років посідає особ­ливе місце. Саме в цей час в українському суспільстві відбува­лися радикальні зміни у всіх сферах суспільного життя, в тому числі й економічного: колективізація, індустріалізація. Попри появу значної кількості наукових праць, присвячених деяким аспектам життя окремих національних районів, досить повно­го, комплексного висвітлення проблеми промислового розвитку в національно-територіальних одиницях немає. Усе це актуалі­зує необхідність нашого дослідження, вимагає всебічного ви­вчення поставленої проблеми.

Питання життєдіяльності в національних районах приверта­ли увагу істориків. У монографії Б. Чирка “Національні мен­шини в Україні (20-30 роки XX століття)” присвячено цілий розділ економічному розвитку національних меншин [1]. Т. Єре-


Менко [2], О. Калакура [3], досліджуючи польську національну меншину в Україні в 20-30-ті рр. XX ст. аналізують промисло­вий потенціал Мархлевського району. Наукові розвідки М. Ди - хана [4] та В. Павленко [5] в певній мірі торкаються господарсь - кого-економічного розвитку болгарських національних районів, праці Л. Насєдкіної [6] та колективна монографія “Греки на українських теренах: Нариси з етнічної історії” [7] — грецьких, Я. Хонігсмана [8], М. Журби та В. Доценка [9] — єврейських, М. Панчука, Л. Польового — німецьких [10].

Автор даної статті робить спробу показати стан промисло­вого розвитку в національних адміністративно-територіальних одиницях України у 20-30-х рр. XX ст. в порівнянні з украї­нськими.

Національні райони України були переважно сільськогос­подарськими. Але наявність на їх території покладів сировини сприяла розвитку невеликих місцевих підприємств, переважно легкої та кустарної промисловості, які займалися переробкою місцевої сировини або ж продукції сільськогосподарського ви­робництва. На 1931 р. загальна сума капіталовкладень у про­мисловість національних районів становила 5,7 млн. крб., а у 1932 р. передбачалось збільшити капітальні витрати на проми­словість національних районів на 80% (порівнюючи з планом на 1931 р.) та довести їх до 10,2 млн. крб. Основними принци­пами при складанні плану розвитку промисловості в національ­них районах були такі: максимальне використання місцевої недефіцитної сировини, зокрема корисних копалин та місцево­го палива, поширення виробництва будматеріалів, поширення виробництва взагалі, що мало б експортне значення, тощо.

Для розвитку місцевої промисловості майже в усіх національ­них районах була певна база (місцеве паливо, різні корисні ко­палини, виробництво будматеріалів з місцевої сировини). Мі­сцева промисловість повинна була б розвивалася здебільшого внаслідок виявлення місцевої ініціативи, але вона майже не проявлялася. Мали місце факти, коли підприємства передава­лися кустарній промисловості та іншим організаціям. Так, на­приклад, розробки граніту і піску в Мангушському та Сартан - ському районах, які належали до місцевої промисловості, були передані до кустарної кооперації. Відзначимо, що незважаючи на наявність усіх передумов для розвитку місцевої промисло­вості в національних районах, місцеві організації не виявляли належної зацікавленості та ініціативи в цьому напрямку, вна­слідок чого місцева промисловість національних районів зане­падала.

У справі промислового розвитку національних районів знач­не місце відводилося кустарній промисловості, яка в націо­нальних районах зростала значно більшими темпами, ніж в інших районах УСРР. На 1931 р. кількість кооперованих ку­старів у національних одиницях становила 7190 чол. Це на 1,95% більше порівняно із загальноукраїнськими показника­ми. Загальний розмір капіталовкладень у кустарну промисло­вість національних районів становив у 1931 р. 450 тис. крб. Капіталовкладення на одного кустаря в цей період становили 88 крб., у в 1932 р. — 202 крб., а в усій Україні відповідно 75 та 81 крб. [11]. Отже, кустарна промисловість національних ра­йонів більше була забезпечена коштами на капітальне будівниц­тво, ніж кустарна промисловість УСРР у цілому. Питома вага національних районів по капіталовкладеннях зростає з 1,73% у 1931 р. до 6,13% у 1932 р. Але “РВК та колгоспна система в більшості недооцінювали та не сприяли розвиткові кустарної промисловості в нацрайонах (відбирання від кустарів — членів колгоспів — заробітної платні на користь колгоспу (у Калінін - дорфському районі — Авт.) тощо.)” [12]. Такі факти часто призводили до недовиконання плану кооперування кустарів та перешкоджали утворенню нових підприємств і промислів у єв­рейських національних районах.

Протягом 1932 р. планувалися геологорозвідувальні роботи у 9 національних районах: розвідки на залізну руду в Коларів - ському районі (“Корсак-Могила”) та Високопільському районі; горючі гази — в Коларівському, графіт — у Пулинському, ме­талургійний вапняк — у Калініндорфському, каолін, польовий скалінець, вогнетривкі глини, болотний газ — у Мархлевсько - му районі тощо.

Зупинимося на характеристиці промислового потенціалу деяких національних районів. Так, польський Мархлевський район розвивався за рахунок державної скло-порцелянової про­мисловості. На його території було 4 заводи: у Мархлевсько - му — порцеляновий, Кам’яному Броді — фаянсовий, а також Мар’янівська та Биківська гути. На початок 30-х років припа­ло становлення кустарної промисловості: адже в районі була добра сировинна база (глина, пісок, кварц, торф та ін.). Крім того, треба відзначити, що в Мархлевському районі працювало 6 млинів, один тартак, цегельня, смолеварні, 6 круподерень, 7 олієнь, чавунно-ливарна майстерня [13].

Промисловий розвиток німецьких національних райо­нів відбувався головним чином завдяки розвитку кустарної промисловості. Кількість кооперованих кустарів на 1932 р. порівняно з 1931 р. зросла більше, ніж у півтора рази. Капіталовкладення у кустарну промисловість перевищували півмільйона карбованців. Головними кустарними промислами в німецьких районах можна назвати видобуток різних кори­сних копалин та їх переробку на будівельні матеріали, хімі­чне виробництво, ремонтні майстерні, виробництво казеїну. У Молочанському районі працював державний обозний район, який виробляв продукції: у 1931 р. на 1793 тис. крб., а в 1932 р. — 3209 тисячі [14].

В єврейських національних районах кустарна промисловість теж зростала: на 1932 р. кількість кооперативних кустарів у єв­рейських національних районах сягнула 1091 чол. Розвивалися такі працемісткі промисли, як вишивання, виготовлення різних виробів з лози та соломи, панчишно-трикотажне виробництво. Було організовано виробництво поташу, виннокам’яної кислоти та ін. Капіталовкладення в кустарну промисловість єврейських районів становили 190 тис. карб. На геологорозвідувальні робо­ти (пошуки металургійного вапняку) у Калініндорфському райо­ні протягом 1932 р. планувалося витратити 96 тис. крб. [15].

Промисловість у болгарських національних районах була представлена переважно виробництвом з переробки продукції сільського господарства. Наприклад, в одному з найбільш еко­номічно розвинутих болгарських районів — Цареводарівському в 1924 р. діяли 6 маслозаводів, 1 цегельно-керамічний завод, 50 вітряних і 3 парові млини, 3 цукроварні, 2 бондарні [16].

Кустарна промисловість болгарських районів розвивалася, головним чином, за рахунок працемістких промислів: поширю­валося здавна розповсюджене у Вільшанському районі кили­марство, художнє вишивання, плетіння виробів з лози. Загаль­на кількість кооперованих кустарів порівняно з 1931 р. зросла майже вдвічі (з 733 до 1380 чол.). На геологорозвідувальні роз­відки в Коларівському районі у 1932 р. асигнувалося 286,8 тис. крб. Планувалися розвідки на залізну руду (урочище “Корсак - Могила”), горючі гази, вогнетривкі глини та граніт. Поряд з геологічним дослідженням природних газів Коларівського ра­йону планувалося збудувати дослідну електростанцію для ви­вчення режиму газів та встановлення їх максимально ефекти­вного використання.

Аналізуючи Коларівський болгарський район (на 1934 р.), відзначимо, що на його території знаходилися значні запаси залізної руди (зі складом заліза 57 — 69%). Причому до Пер­шої світової війни ці поклади експлуатувалися бельгійськими промисловцями. По узбережжю Азовського моря в районі були газові джерела, які використовувалися електростанцією в су­сідньому Ново-Каспійському районі. Тут же, в Коларівському районі, виходили джерела цілющих вод, які за своїми якостя­ми наближалися до групи мінеральних. Але, на жаль, усі ці природні багатства залишалися незайманими. У с. Коларово важлива роль відводилася традиційному національному проми­слу — художній вишивці. Незважаючи на те, що вишиті висо­коякісні вироби йшли на експорт, ні обласна, ні республікан­ська влада не приділяли належної уваги розвитку і механізації цього промислу [17].

Кустарна промисловість грецьких районів у 1932 р. зросла за кількістю виробників більше, ніж удвічі, та становила 594 чол. З промислів на належному рівні розвивалося вишиван­ня. Капітальні витрати на кустарну промисловість грецьких районів визначалися в сумі 237,5 тис. крб. На геологічні дослі­дження Мангушського району асигнувалося 28,6 тис. крб., на­мічалися геологічні розвідки вапняку, черепашника, каоліну і формувальних пісків [18].

Значна увага у 1932 р. приділялася розвиткові кустарної про­мисловості російських національних районів: на капітальні ро­боти планувалося витратити понад 800 тис. крб., з них 300 тис. крб. — на побудову цегельні в Чугуївському районі. Кількість кустарів у російських національних районах з 1931 р. до 1932 р. зросла з 3049 до 4821 чол., а кількість артілей збільшилася удвічі. У російських районах розвивалась і державна промис­ловість: кам’яновугільні шахти об’єднання “Вугіль” у Сорокин - ському районі, торфорозробка у Путивльському районі. Разом у промисловість російських національних районів на 1932 р. асигнувалося капіталовкладень у розмірі 8,5 млн. крб. [19].

Капіталовкладення у промисловість національних районів УСРР у 1932 р. складали понад 10 млн. крб. Усі вищезазначені заходи сприяли піднесенню рівня індустріалізації національ­них районів та заохочували нові верстви населення національ­них меншин до виробничої праці.

Отже, національні райони переважно були сільськогоспо­дарськими з незначним розвитком промисловості. На терито­рії національних районів розвивалися невеликі підприємства, переважно легкої та кустарної промисловості, що переробляли місцеву сировину та продукцію сільського виробництва, хоча у семи районах мала місце і велика промисловість (республікан­ська та союзна): у Молочанському німецькому районі — обоз­ний та 2 цегляні заводи, у Сартанському грецькому — завод “Сталь”, коксова установка Союзкокс, у польському Мархлев- ському — порцеляно-фаянсові заводи, у Пулинському німець­кому — Киянський каоліновий завод (допоміжне підприємство Укрсклопорцелярня), у російському Чугуївському — обозний завод “Змичка” Союзсельмашу, у Путивльському — Укрторф- об’єднання, у Сорокинському — кам’яновугільні шахти об’єд­нання “Союзвугіль”. На всіх цих підприємствах загалом пра­цювало 12 151 чол. [20].

Відзначимо, що у цих районах кустарна промисловість зрос­тала значно швидшими темпами порівняно з іншими районами України. У 1931 р. кількість кооперованих кустарів у націона­льних одиницях перевищувала загальноукраїнські показники на 1,95%. На це, очевидно, вплинула та обставина, що кус­тарна промисловість національних районів більше забезпечу­валася коштами. Та незважаючи не наявність усіх передумов для розвитку місцевої промисловості в національних районах, місцеві організації не виявляли належної зацікавленості та іні­ціативи в цьому напрямку, а це, у свою чергу, спричинилося лише до занепаду місцевої промисловості. До того ж в умовах функціонування соціалістичної економічної системи свідомо руйнувалися особливості традиційної господарської діяльності національних меншин.

Промисловість у національних районах (дані за 1934 р.) [21]*:

Назва району

Кількість

Підпри­

Ємств

В них ро­бітників пересічно за 1934 р.

Валова продукція за 1934 р. в тис. крб. (в цінах 1926—1927 рр.)

Мархлевський

9

1760

4382

Пулинський

5

133

450

Високопільський

7

89

910

Люксембурзький

9

228

2544

Молочанський

23

770

6507

Ротфронтівський

6

150

929

Зельцський

8

161

1137

Карл-Лібкнехтівський

13

181

1447

Спартак івський

6

153

2330

Коларівський

13

663

970

Благоївський

4

68

321

Вільшанський

5

165

555

Велико-Янисольський

6

39

399

Ново-Златопільський

3

84

260

Калініндорфський

7

159

856

Сталіндорфський

10

352

1542

Старовірівський

2

55

538

Путивльський

9

446

1429

Велико-Писарівський

3

11

125

Олексіївський

7

63

220

Чугуївський

13

1229

18230

Сорокінський

22

10916

29675

Верхнє-Теплівський

6

226

398

Джерела та література

І. Чирко Б. В. Національні меншини в Україні (20-30 роки XX сто­ліття). — К.: Асоціація “Україно”, 1995.

2. Єременко Т. Польська національна меншина в Україні в 20— 30-ті рр. XX ст. — К., — 1994.

3. Калакура О. Я. Українська полонія в 1917 — 1939 роках. — Дис. ... канд. істор. наук. — 07. 00. 05. — К., 1995.

4. Дихан М. Д. Болгари-політемігранти у соціалістичному будівниц­тві на Україні в 1924 — 1929 рр. — К., 1973.

5. Павленко В. Болгари в Україні // Віче. — 1995. — №7. — С. 115— 126.

6. Насєдкіна Л. Д. Грецькі національні сільради та райони в Україні

* Таблицю складено на основі: Райони УСРР. — Т. 1. — Статистичний довід­ник / За редакцією О. М. Асаткіна. — К.: Народне господарство та облік, 1936.

(друга половина 20 — 30-і років) // УІЖ — 1992 — №6. — С. 64­72.

7. Греки на українських теренах: Нариси з етнічної історії. Докумен­ти, матеріали, карти / М. Дмитрієнко, В. Литвин, В. Томазов, Л. Яковлева, О. Ясь. — К.: Либідь, 2000.

8. Хонігсман Я. С. Колективізація, голод і занепад єврейського земле­робства в Україні // Український історичний журнал. — 1994. — №2-3. — С. 66-74.

9. Журба М. А., Доценко В. А. Шестикутна зірка над полем: Життя і смерть єврейського землеоблаштування в Україні (20-30-ті роки ХХ століття). — К.: “МП Леся”, 2005.

10. Панчук М., Польовий Л. Під пресом тоталітарного режиму. Ні­мці України в радянський перід. // Політика і час. — 1992. — №9-10. — С. 61-66.

11. Центральний державний архів вищих органів влади та управління України (далі — ЦДАВО). — Ф. 413. — Оп. 1. — Спр. 553. — Арк. 27.

12. ЦДАВО. — Ф. 413. — Оп. 1. — Спр. 581. — Арк. 11, 12.

13. Центральний державний архів громадських об’єднань України (ЦДАГО). — Ф. 1. — Оп. 20. — Спр. 7169. — Арк. 19-22; Буцен - ко А. Господарське й культурне будівництво серед нацменшостей України // Радянська Україна. — 1928. — № 10-11. — С. 32; Ва­силенко М. Польський національний район ім. Мархлевського // Радянська Україна. — 1930. — № 8-9. — С. 8.

14. ЦДАВО. — Ф. 413. — Оп. 1. — Спр. 553. — Арк. 29.

15. Там само.

16. Павленко В. Болгари в Україні // Віче. — 1995. — №7. — С. 121.

17. Гітлянський А. С. Коларівський район потребує більшої уваги // Радянська Україна. — 1934. — № 10. — С. 48-49.

18. ЦДАВО. — Ф. 413. — Оп. 1. — Спр. 553. — Арк. 30.

19. ЦДАВО. — Ф. 413. — Оп. 1. — Спр. 553. — Арк. 30.

20. ЦДАВО. — Ф. 413. — Оп. 1. — Спр. 554. — Арк. 87, 88.

Анотації

Гуцало Л. В. Развитие промышленности в национальных райо­нах Украины в 1920 — 1930-е гг.

В предлагаемой статье автор делает попытку показать состояние промышленного развития в национальных административно-тер­риториальных единицах Украины в 20 — 30-е гг. ХХ в. в сравне­нии с другими украинскими районами.

Hutsalo L. V. The development of industry in national regions of Ukraine in 1920s-1930s.

The article deals with the conditions of the development of indus­try in national regions of Ukraine in 1920s-30s compared to other Ukrainian regions.


Похожие статьи