Головна Історія Інтелігенція і влада ПРЕДВОДИТЕЛІ ДВОРЯНСТВА БЕССАРАБСЬКОЇ ГУБЕРНІЇ ТА ЇХ РОЛЬ В СИСТЕМІ УПРАВЛІННЯ КРАЄМ (ПЕРША ПОЛОВИНА ХІХ СТ.)
joomla
ПРЕДВОДИТЕЛІ ДВОРЯНСТВА БЕССАРАБСЬКОЇ ГУБЕРНІЇ ТА ЇХ РОЛЬ В СИСТЕМІ УПРАВЛІННЯ КРАЄМ (ПЕРША ПОЛОВИНА ХІХ СТ.)
Історія - Інтелігенція і влада

Л. Ф. Циганенко

Предводителі дворянства — одна з ланок політичної струк­тури Російської імперії кінця XVIII — першої половини XIX ст. Відіграючи провідну роль у становій дворянській корпора­ції, вони не тільки концентрували в своїх руках функції дворян­ських товариств, але й являли собою важливий важіль адміні­стративно-управлінського апарату російського самодержавства. Широка компетенція та особливий статус зробили предводите - лів дворянства невід’ємним атрибутом провінційного життя.

Загальна оцінка інституту предводителів дворянства була дана ще в історіографії XIX ст. Вона обґрунтовувалась ря­дом дослідницьких праць, які, не зважаючи на певні недолі­ки, зберегли певну наукову значущість і до сьогодні [1]. За радянських часів історія зародження, становлення, розвитку і діяльності інституту предводителів дворянства була однією з найбільш заідеологізованих та майже не досліджувалась. Лише деякі аспекти його історії були порушені в історичних працях, присвячених загальним або суміжним проблемам [2].

В наш час ми спостерігаємо підвищення інтересу до вивчен­ня історії як дворянства взагалі, так і окремих його інституцій. Сучасні дослідники намагаються чітко окреслити основні сус­пільно-політичні ідеали, ціннісні орієнтації та ментальні сте­реотипи провідної верстви російського суспільства ХІХ ст. [З].

Дослідження проблеми становлення та діяльності предво - дителів дворянства сприятиме більш повній уяві про місцеві організації дворянства та форми його участі в управлінні дер­жавою.

Інститут предводителів дворянства в Російській імперії ви­ник ще до юридичного оформлення дворянської станової органі­зації. Наказом від 14 грудня 1766 р. Катерина II запропонувала дворянам обрати для проведення повітових зборів своїх предво - дителів, які повинні були скласти списки дворян за повітами й головувати на зборах. І хоча комісія невдовзі припинила свою роботу, повітові предводителі дворянства, згідно з наказом від 27 вересня 1771 р., продовжували обиратися кожні два роки.

Роль і значення предводителів не обмежувалися лише сфе­рою дворянського самоврядування — створений виключно для виконання загальностанових функцій, цей інститут майже від­разу став використовуватися владою для виконання адмініс­тративних доручень. Законодавство Російської імперії першої половини ХІХ ст. вже чітко фіксувало коло обов’язків пред- водителів дворянства — від господарчих до інспекторських та поліцейських.

Предводитель дворянства перш за все був посередником між владою і місцевими дворянами; він виступав в якості розпоря­дника дворянських справ і коштів; головував на дворянських зборах та виборах; контролював ведення дворянської родовід­ної книги, видавав свідоцтва і довідки; видавав розпорядження щодо дворянських опік.

Предводитель дворянства, як офіційний представник місце­вої дворянської корпорації, вів не тільки загальностанові спра­ви, а й був безпосереднім учасником загального управління губернією. Ця участь забезпечувалася входженням предводи­теля до складу найавторитетніших губернських державних та громадських організацій: губернського правління; губернських відділів із земських, міських, військових справ; губернсько­го лісоохоронного комітету; губернського опікування дитячих притулків; губернської оцінювальної комісії; губернського ко­мітету піклування про в’язниці тощо. Лише перелік коміте­тів та комісій, в яких предводитель дворянства повинен брати участь, свідчить про його причетність практично до всіх сфер місцевого управління та господарської діяльності. В деяких ор­ганізаціях предводитель виступав в якості голови. Крім того, існували ще так звані “особливі обов’язки”, які були викладе­ні в різних статутах, положеннях, наказах, яких у російській адміністративній практиці було багато. До того ж, майже ко­жна громадська організація в губернському центрі намагалася включити до свого складу предводителя дворянства, хоча б в якості почесного члена.

Статус голови місцевої станової організації надавав предво­дителю дворянства певну свободу дій. Відповідальним предво­дитель був лише перед людьми, які його обрали — місцевими дворянами. Губернські органи влади не мали права наказувати йому або надсилати розпорядження; не мали права вимагати від нього звітів, рапортів, пояснень. Предводитель спілкував­ся безпосередньо з губернатором, однак жодної вказівки щодо його підлеглості губернатору в російському законодавстві не існувало. Була лише невизначена фраза про те, що “взаимные сношения между губернатором и предводителями губернским и уездным производятся по форме сношений, принятых в Учре­ждении Министерств”. Закон дозволяв предводителю “во всех делах, к пользам дворянства прикосновенным” [4, с. 46-47], обминаючи губернатора, звертатися безпосередньо до міністра внутрішніх справ, а іноді і до царя.

Не зважаючи на складність та відповідальність роботи пред­водителя дворянства, державного жалування він не отримував. Дворянське товариство вважало, що їх обранець — людина за­можна й на життя йому не потрібно заробляти. Щодо держа­ви — вона підтримувала предводителів традиційним шляхом: пожалуванням чинів та орденів. Губернські предводителі дво­рянства, які прослужили на цій посаді два терміни (по три роки кожний), затверджувалися в чині статського радника, три терміни — дійсного статського радника, що відповідало військовому чину генерал-майора.

Необхідність створення дворянської станової організації гу­бернського рівня в Бессарабії була відчутна відразу ж після приєднання краю до російської корони. По-перше, поява в Бес­сарабії корпорації нобілів додала б завершеності входженню нової території до складу імперії. По-друге, влада змогла про­демонструвати місцевій національній еліті своє доброзичливе і лояльне ставлення, запропонувавши їй місце в дворянських родословних книгах, в обмін на підтримку. Крім того, новій владі потрібні були досвідчені люди, які б могли регулювати економічні, політичні і соціальні процеси в краї.

До 1818 р. місцеве дворянство фактично не мало своєї орга­нізації, хоча вже з 1816 р. в різних документах зустрічається прізвище надвірного радника Дмитра Ришкана, який бере ак­тивну участь у різних зборах та комісіях і підписується “Мар­шалом дворянства”. Вочевидь його і потрібно вважати першим бессарабським предводителем дворянства, однак, хто, де, коли, за яких обставин призначив Дмитра Ришкана “маршалом”, з’ясувати неможливо, бо немає жодного документу, який би давав відповідь на ці питання.

Влітку 1818 р. розпочали роботу перші дворянські збори, головним питанням яких стало обрання обласного маршала або предводителя дворянства. Список претендентів на цю посаду складався з шести осіб: статський радник О. Гика, колезький асесор І. Донич, титулярний радник князь М. Кантакузін, на­двірний радник І. Милло, надвірний радник Д. Ришкан, коле­зький радник І. Стурдза. Всі вони належали до місцевої націо­нальної знаті, були відомими особами, користувалися довірою з боку царської адміністрації.

Перемогу на цих виборах одержав Дмитро Костянтинович Ришкан, представник досить відомої в Молдавському князів­стві родини, володар маєтків Вистерничени та Бубуєчи, за ньо­го проголосували 154 особи і тільки 46 були проти. Другий результат був у князя М. Кантакузіна з таким розподілом голо­сів: 130 — за та 62 — проти. З цього часу Д. Ришкан стає легі­тимним предводителем Бессарабського дворянства, виконуючи ці обов’язки до 4 січня 1822 р.

Головне завдання, яке постало перед предводителем дво­рянства, полягало у необхідності проведення своєрідної “інвен­таризації” всіх місцевих дворян та внесення їх у дворянські родовідні книги. Становлення дворянської корпоративної ор­ганізації в Бессарабії йшло надзвичайно важко, спричиняючи низку серйозних політичних конфліктів та суперечок серед дворянських груп.

На чергових виборах, які відбулися наприкінці 1821 р., було обрано наступного обласного предводителя дворянства — ним став колезький радник I. М. ^урдза, який здійснював свої по­вноваження протягом січня 1822 р. — січня 1825 р.

!ван Михайлович ^урдза був представником відомого та чи­сельного боярського роду. Витоки цього роду знаходять доку­ментальне підтвердження в джерелах XV ст. ^ужбову кар’єру

I. ^урдза розпочав в Молдавському князівстві. Після приєд­нання Бессарабії до Росії прийняв російське підданство і з кві­тня 1814 р. приступив до служби. Входив до складу багатьох комітетів, зокрема комітету, який займався будівництвом Ки­шинівського шпиталю. З 1816 р. — член Бессарабського тим­часового комітету. За свою наполегливу працю отримав чин колезького радника. Йому належали значні землеволодіння: в Оргєєвському цинуті — маєтки Краснашени та Пояна, в Яссь­кому — Котюжани і Чучуєни. Найбільші земельні володіння — 10154 дес. землі знаходилися в Хотинському повіті — містечко Новоселиця, села Маршанци, Тарасауци, Котелеу та Онцени. Все це приносило йому загальний річний прибуток — більше 15 тис. левів. З 1821 р. I. М. ^урдза працює в складі дворян­ської комісії, що дозволило йому заручитися підтримкою з богу як державної влади, так і місцевих аристократів, й одержати перемогу на виборах.

I. М. ^урдза активно взявся за вирішення існуючих про­блем: у 1823 р. він порушив клопотання про створення дво­рянських опік та переобрання їх членів на виборах місцевого дворянства кожні три роки. Положенням Комітету Міністрів від 15 січня 1824 р. за № 297 бессарабському дворянству було надано право створювати дворянські опіки та обирати повіто­вих предводителів дворянства в трьох повітах — Хотинському, Ясському та Оргіївському. Cаме в цих повітах проживала най­більша кількість дворян і саме тут дворянське землеволодіння мало найбільші розміри [5, с. 13-14].

Будучи предводителем обласного дворянства, I. ^урдза брав участь у роботі чисельних громадських організацій, в проведен­ні окремих акцій. Так, він головував в комісії, яка була створе­на у 1824 р. для проведення в Бессарабії перепису населення.

Після закінчення трирічного терміну діяльності, у 1825 р. пе­редає справи і йде у відставку. Відомий мемуарист П. Вігель так описував І. Стурдзу: “Самый хороший и справедливый сре­ди смертных, никогда не начинавший судебных процессов, не бравших подряды, не делавший долгов и не интриговавший ни против кого. Это был тип европейца, блестяще образованного, обладавшего безукоризненными манерами, доброго и вежливо­го в обращении” [6, с. 235].

На третіх дворянських зборах 1825 р. вперше були обрані на трирічний термін три повітові предводителі дворянства: в Хо­тинському повіті ним став Іордакій Димитріу, в Оргіеєвському повіті — Діно Руссо, в Ясському повіті — Олександр Леонард.

На виборах 1825 р. новим обласним предводителем дворян­ства став статський радник Іван Костянтинович Башота, який обіймав цю посаду протягом 1825-1829 рр. Іван Костянтинович розпочав свою службу у 1785 р., в якості земського справника в Молдавії. Під час російсько-турецьких війн 1789-1791 рр. та 1806-1812 рр. співробітничав з російськими військовими організаціями. Наприкінці 1813 р. переселився з Молдавії до Бессарабії і прийняв російське підданство. З 1814 р. працював в адміністративних органах краю — управляючим експедиції казенних прибутків та інших зборів, справником Оргеєвського цинуту, членом Тимчасового комітету, обласним прокурором.

І. Башота був членом Кишинівського громадського комітету з надання матеріальної підтримки населенню Греції, одним із директорів Бессарабського відділення Російського біблейсь­кого товариства. За участь у врегулюванні спірних справ між казною та нащадками князя Манук-бея отримав чин колезь­кого радника. Володів маєтками Пурчелянка, Забричани та Онешти в Хотинському цинуті, в Ясському — маєтком Воло - шниця.

Обрання І. К. Башоти предводителем дворянства свідчило, що він користувався водночас довірою з боку керівництва об­ласті та повагою місцевого дворянства. А. Крупенський в книзі “Краткий очерк о бессарабском дворянстве” вказує, що Башота очолював бессарабську дворянську корпорацію до 1831 р. Це не зовсім вірно. 29 січня 1829 р. він склав свої повноваження, передавши правління ясському предводителю дворянства Оле­ксандру Павловичу Леонарду. У 1829 р. Башота від’їжджає до

Молдавії, де у нього були значні земельні володіння, мешкали багато родичів. У 1831 р. він виходить із російського піддан­ства і остаточно залишає Російську імперію. Вірогідно такий крок був спричинений тим, що І. Башота був незгодний з но­вими правилами управління в краї (“Учреждения для управле­ния Бессарабской областью”, 1828 р.), які значно обмежували автономні права Бессарабії в складі імперії.

З січня 1829 р. обов’язки предводителя бессарабського дво­рянства виконував ясський предводитель дворянства Олександр (Алеку) Павлович Леонард. Це була надзвичайно освічена лю­дина, він мав університетську освіту, за активну боротьбу з епідемією чуми в Бессарабії був нагороджений діамантовим пе­рснем. Під час одного зі спалахів чуми в краї у 1830 р. особисто організовуючи протичумні заходи в Кагульському повіті, він помер. Його вважали найімовірнішим кандидатом на посаду обласного предводителя дворянства на виборах у 1831 р.

Незважаючи на те, що становище бессарабського дворянства на початку 30-х рр. ХІХ ст. ще остаточно не стабілізувалося, однак воно вже було визначеним і визнаним російською вла­дою. Дворянство Бессарабії на той час ще було далеким від загальної ідеї корпоративної солідарності в своєму середовищі. Тим не менш, залежачи один від одного в питаннях дворян­ських виборів, дворяни повинні були рахуватися з регіональ­ними потребами дворянської верстви. Не погоджуючись на де­коративну роль в управлінні Бессарабією, місцеве дворянство активніше включається в діяльність імперських управлінських інститутів краю, що фактично означає остаточну інкорпорацію до загальноросійського дворянського стану і відповідає інте­ресам російської монархії. Черговим кроком уряду щодо роз­ширення прав бессарабського дворянства в структурі місцевих органів влади став указ від 29 січня 1834 р., за яким місцева верхівка отримала право обирати голів Бессарабського обласно­го суду [7, с. 1-3].

Крім цього, в різні часи дворянам доручались обов’язки, що пізніше були віднесені до компетенції земств. До числа таких доручень слід віднести створення сільської поліції, опікування будівельними комітетом, сільськими продовольчими магази­нами, в’язницями, перепис мешканців, боротьба з епідеміями чуми та холери, поставки провіанту для військ тощо.

В 30-40 - х рр. ХІХ ст. царським урядом була продовжена політика підтримки та підвищення ролі і авторитету дворян­ських корпоративних органів. Намагаючись тісніше пов’язати дворянство з державною службою, уряд прирівнював службу в дворянських зборах до державної. Поступово дворянські ко­рпоративні органи були поставлені під ще більш уважний ко­нтроль з боку губернських та повітових властей: по суті вони перетворилися в своєрідний придаток до місцевого бюрокра­тичного апарату, а губернські предводителі дворянства — на помічників керівників губерній [S, с. 122].

1Q жовтня 1S31 року новим предводителем Бессарабського дворянства було обрано Єгора Івановича Димитріу, який вико­нував ці обов’язки майже 10 років — до 1S41 р. На державній службі Є. Димитріу був з 17QQ р. У вересні 1S12 р. він перейшов на службу до бессарабського адміністративного апарату під го­ловуванням С. Стурдзи. Виконував різні доручення: брав участь у ліквідації епідемії чуми, організовував процедуру прийняття російського підданства, збір податків. З 1S24 р. — предводи­тель хотинського дворянства. В той же час його було внесено до дворянської родовідної книги в статусі спадкового дворяни­на. І. Є. Димитріу став російським підданим, бессарабським поміщиком, який володів маєтками Ворничени та Чепанос у Хотинському повіті. З жовтня 1S30 року приступає до тимчасо­вого виконання обов’язків обласного предводителя дворянства у зв’язку зі смертю О. Леонарда. І. Є. Димитріу повинен був залишитися на цій посаді лише до найближчих дворянських виборів 1S31 р. Однак його особа виявилася надзвичайно при­вабливою як для місцевих дворян, так і для керівництва облас­ті, і тому 27 березня 1S31 р. він був обраний обласним предво­дителем дворянства. За той час, коли І. Є. Димитріу очолював обласну корпоративну організацію бессарабського дворянства, до родовідної книги було включено ще 3Q боярських родів [Q, с. 41]. За свою службу І. Є. Димитріу був нагороджений орде­ном Володимира IV ступня, в 1S36 р. отримує імператорський подарунок — діамантовий перстень.

Прискіпливу увагу імперський уряд приділяв і кандидатам на дворянські посади повітового рівня, іноді відкрито підтри­муючи династійні боярські традиції. У 1S34 р. було вирішено обирати одного окружного предводителя дворянства одночасно для двох повітів — Кишинівського та Оргіївського. Досить до­вгий час цю посаду обіймали представники боярської родини Донічів: у 1831-1834 рр. (ще існувала окремо посада оргіївсь - кого предводителя) — М. М. Доніч; 1834-1837 рр. — М. Є. До - ніч, 1844-1847 рр. — О. М. Доніч, 1847-1850 рр. — знову М. Є. Доніч.

В Хотинському повіті позиції місцевого дворянства відсто­ювали дворяни М. Торхін (1828-1831 рр.), К. Талпа (1831­1837 рр. та 1847-1850 рр.), К. Кіруш (1837-1844 рр.), князь М. Кантакузіно (1844-1847 рр.). Що стосується Ясського, Со - рокського та Бєльцського повітів, їх межі та компетенція мі­сцевих предводителів дворянства декілька раз змінювалась. У 1825-1834 рр. інтереси дворянства цього району відстоюва­ли ясські аристократи О. Леонард, Є. Чухурян та І. Стражеско. В 1834 р. була запроваджена посада сороксько-ясського окру­жного керівника дворянства. Довгий час ці обов’язки викону­вав дворянин Є. Катаржи (в 1834-1837 рр. та 1841-1847 рр.). Обіймали її також М. Бузні (1837-1840 рр.), Є. Ришкан (1847­1850 рр.) та ін. Дворянство Бендерського та Акерманського по­вітів отримало своїх предводителів лише у 1872 р. [10].

В серпні 1841 р. відбулися чергові вибори: предводителем дворянства області стає Іван Михайлович Стурдза, який вдру­ге займає цю посаду. Цікаво, що І. М. Стурдза пробув на цій посаді три трирічних виборчих терміни. Досить тривале пе­ребування Стурдзи на цій посаді багато в чому пояснюється його особистими якостями, вмінням знаходити спільну мову і з владою, і з місцевими дворянами. За роботу І. М. Стурдзу було нагороджено орденами Св. Ганни (ІІ ст.) та Св. Володими­ра (IV ст.), а в 1842 р. пожалувано чином дійсного статського радника.

На зміну І. М. Стурдзі в червні 1850 р. приходить Єгор Оле­ксандрович Бальш, який виконує обов’язки предводителя бес­сарабського дворянства до лютого 1857 р. Є. О. Бальш народив­ся в м. Ясси, в родині знатного молдавського боярина у 1805 р. Отримав дуже добру для свого часу освіту, з 1828 р. перебував на російській службі. На початку кар’єри виконував обов’язки чиновника Азіатського департаменту Міністерства іноземних справ, був представником російського уряду в Греції, а з 1832 р. вийшов у відставку в чині надвірного радника. Більше 18 ро­ків він жив у Бессарабії, налагоджуючи господарство в своїх бессарабських маєтках. В 1844 р. його було внесено до родові­дної книги бессарабського дворянства. В 1845 р. Є. О. Бальш організував благодійну акцію, яка вже за його життя створи­ла йому добру славу і довго підтримувала престиж роду після його смерті — відкрив у Кишиневі дитячий притулок для хло­пців — перший у Бессарабії приватний благодійний заклад.

В особі Єгора Бальша до вершини обласної дворянської ста­нової влади прийшов давній боярський рід, відомий далеко за межами Бессарабії, який мав найбільш показові атрибути зна­тності: красивий родовід й легендарне багатство — після його смерті нащадкам залишилося 14,5 тис. десятин землі вартістю в 300 тис. крб. В одному з документів про походження Бальша зазначається: “Из княжеской фамилии, по происхождению от родоначальника, бывшего в глубокой древности владетельным князем и господарём княжества Цынтей” [11, с. 21-24].

На роки головування Є. Бальша припадає Кримська компа­нія, під час якої Бессарабія стала близьким тилом, а місцеве на­селення було притягнуто до матеріального забезпечення військ. Дворянство краю сприяло налагодженню взаємодії населення з армією. В липні 1853 р. Є. Бальшу та іншим бессарабським дворянам було оголошено царську подяку за організацію по­стачання коней до армії. В листопаді 1854 р. закінчився термін перебування Є. Бальша на посаді, однак бессарабські дворяни вдруге віддали за нього свої голоси. За вагомий внесок в розви­ток краю і виконання “послуг на вимогу військового часу” його було нагороджено орденами Св. Ганни (III та II ст.). В лютому 1857 р., незважаючи на пропозиції залишитися на посаді пред­водителя дворянства, Є. Бальш залишає цей пост.

Перша половина XIX ст. характеризувалася ускладненням функцій, ролі і значення предводителів дворянства, що було зумовлено специфікою перетворень, які проводив царський уряд в імперії в цілому та Бессарабії зокрема. Предводителі дворянства краю відіграли важливу роль у консолідації місце­вого нобілітету, доклали багато зусиль для мобілізації ресурсів дворянського стану.

Джерела та література

1. Головин К. Наше местное управление и местное правительство. — М, 1884.; Гернет А. О. Законодательство о приобретении дворян­ского достоинства Российской империи. — СПб., 1898;

2. История Молдавской ССР: В 2-х т. — Том 1 // Л. В Черепнин (отв. ред.). — Кишинев, 1965.

З. Опанасенко В. В. Роль чернігівського дворянства в суспільно-полі­тичному та культурно-освітньому житті України 1785 — 1860 рр. Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата історичних наук. — Харків, 2003.

4. Полное собрание законов Российской Империи — т. 9.

5. Крупенский А. Н. Краткий очерк о Бессарабском дворянстве. 1812 — 1912. К столетнему юбилею Бессарабии. — СПб., 1912.

6. Вигель Ф. Ф. Замечания на нынешнее состояние Бессарабии // Со­чинения Ф. Ф. Вигеля. Приложение к “Русскому архиву”. — М., 1892.

7. Муніципальне підприємство Ізмаїльський архів. — Ф. 1, оп. 1, спр. 77.

8. Бессарабия // Альманах / Географический, исторический, эконо­мический, этнографический, литературный и справочный сборник (под ред. П. А. Крушевана). — М. 1903.

9. Муніципальне підприємство Ізмаїльський архів. — Ф. 56, оп. 1, спр. 112.

10.Www. bessarabia. ru

11.История родов русского дворянства: В 2-х кн. — Книга вторая. — М., 1991.

Анотації

Цыганенко Л. Ф. Предводители дворянства Бессарабской гу­бернии и их роль в системе управления краем (первая половина XIX в.).

Автор рассматривает сословные и административные функции предводителей бессарабского дворянства, определяет их роль в сис­теме управления краем в первой половине ХІХ в.

Tsiganenko L. F. The representatives of nobility in Bessarabian province and their role in the system of Regional administration in the first part of the XIX century.

The author investigatess the class administration function of the representatives of Bessarabian province and defines their role in the system of government.

Похожие статьи