Головна Історія Інтелігенція і влада ЛЮДСЬКІ ВТРАТИ ПІД ЧАС ГОЛОДОМОРУ 1932-1933 РОКІВ В УКРАЇНІ
joomla
ЛЮДСЬКІ ВТРАТИ ПІД ЧАС ГОЛОДОМОРУ 1932-1933 РОКІВ В УКРАЇНІ
Історія - Інтелігенція і влада

В. М. Осипов

Голодомор 1932-1933 рр. займає в історії нашого народу осо­бливе місце. По-перше, кількістю своїх незчисленних жертв. По-друге, тема голодомору була закритою для нашого народу протягом усіх років радянської влади.

Мільйони селян, дорослих і дітей, померли в ті страшні роки від рукотворного голодомору. Відходять у небуття оче­видці голоду, а відтак згасає і народна пам ’ять про жахливий злочин [1, с. 19].

Соціально-демографічні та морально-психологічні наслідки голоду 1932-1933 років актуальні й до сьогодні. Тоді на до­вгі десятиліття було підірвано матеріальну базу українського села, зруйновано його виробничу та товарну інфраструктуру, фізично знищено підприємницькі та ініціативні елементи, за­лякано цілі покоління українців, причому не лише селян, зла-


Мано волю усього українського народу до опору тоталітарній системі, до національного відродження [2].

Багато праць було написано на цю тему, але остаточної оцін­ки жертв голодомору немає й досі. Проте це не означає, що не можна назвати конкретну цифру жертв. Кількісні оцінки втрат є, проблема полягає лише в тому, що їх надто багато. Це пояс­нюється кількома причинами, як технічного, так і політичного характеру.

По-перше, терор голодом є специфічною формою репресій. На політв’язнів заводили справи, тож долю кожного з них до­сить легко простежити. Жертви голоду безіменні. Важко роз­різнити загиблих від голоду та спричинених ним хвороб і по­мерлих природною ссмертю.

По-друге, в охопленій голодом місцевості різко падала на­роджуваність. Це явище є наслідком голоду. Отже, потрібно називати дві цифри втрат — прямі і повні. У повних втратах враховуються й ненароджені.

По-третє, треба зважати на демографічні наслідки голоду. У 1932-1933 рр. у віковій піраміді народонаселення утворила­ся глибока вищербина. Загиблі від голоду або взагалі ненаро­джені випали з процесу відтворення народонаселення. Внаслі­док цього через покоління у віковій піраміді утворилася нова вищербина, трохи меншої глибини. Ще через покоління — ще одна (ненароджені онуки жертв голоду) [3, 362].

По-четверте, багатьом політикам здається, що можна ско­ристатися розмаїттям цифр, щоб обрати найбільш зручну. Між ними точиться змагання : одні збільшують кількість жертв до неможливо високої, інші применшують наслідки голоду аж до безглуздого заперечення самої події.

Розглядаючи оцінки, що формуються за різними критері­ями, можна осягнути всю глубину цієї складної проблеми. Її не розв’язало відкриття ретельно приховуваної за радян­ських часів демографічної статистики. У 1932-1933 рр. облік дав цілком зрозумілий збій. Неповна реєстрація в охоплених голодом регіонах пояснювалася тим, що гинули й реєстрато­ри [3, с. 363].

У прагненні приховати масштаби злочину і його згубні на­слідки кремлівське керівництво заборонило органам запису актів громадянського стану, органам обліку природного руху населення та медичним закладам фіксувати справжню причину смерті, а коли у 1933 р. голод сягнув апогею, померлих ховали у братських могилах без будь-якої реєстрації взагалі.

Незважаючи на заперечення комуністичною владою самого факту голоду, масштаби демографічної катастрофи в Україні не могли не привернути уваги іноземних журналістів, дипломатів і фахівців, які в той час працювали в СРСР [4].

Перша кількісна оцінка загиблих від голоду з’явилася в за­кордонній пресі в серпні 1933 р. Тоді газета “Нью-Йорк геральд трибюн” опублікувала матеріал Ральфа Барнса, у якім фігуру­вала неправдоподібна для західної громадськості цифра: один мільйон смертей від голоду. Конкуруюча з нею газета “Нью - Йорк таймс” змусила Дюранти прокоментувати інформацію. Той підтвердив факт голоду. З його замітки випливало (хоча прямо про це не говорилося), що кількість загиблих становить не менш 2 млн чоловік. Через день у цій же газеті з’явилося повідомлення Фредерика Берчелла, де називалася нова циф­ра — 4 млн чоловік.

Деякі автори публікували інформацію, нібито отрима­ну від радянських керівників. Фрэд Бив у книзі, виданої у Лондоні в 1938 р., розповідав, як іноземний робітник на харківському заводі довідався від місцевого відповідального працівника, що втрати від голоду в Україні сягали до 5 млн чоловік. Журналістка Люси Ленг у книзі, виданої в Нью - Йорку в 1948 р., стверджувала, що неназваний на прізви­ще “високий український чин” заявив, що від голоду вмерло 6 млн чоловік [5].

На відміну від повідомлень журналістів, оцінки дипломатів були закритими і стали відомі значно пізніше. Аналіз тогочас­них кореспонденцій і дипломатичних звітів свідчить про наяв­ність великих розбіжностей в оцінці кількості жертв злочину. Вони коливались у діапазоні між 15 млн і 1 млн. На підставі цих оцінок можна зробити лише висновок, що жертвами орга­нізованого комуністичним режимом голодомору стали мільйо­ни людей як в Україні, так і поза її межами і що найбільших втрат зазнала Україна.

Поряд з емпіричними оцінками числа жертв голодомору іс­нує багато експертних оцінок, зроблених у 1940-1950-х рр. численними дослідниками за допомогою різних методів. Дже­рельною базою цих оцінок були всесоюзні переписи населення 1926 р. і 1939 р., оскільки результати Всесоюзного перепису 1937 р. були визнані радянським керівництвом дефектними, а їх опублікування заборонено. Відповідно до експертних оцінок, зроблених до розсекречення радянської демографічної статис­тики, верхня межа втрат знижувалась з 15 млн до 7,5 млн, а нижня підвищувалась з 1 млн до 2,5 млн.

Після відкриття наприкінці 1980-х рр. доступу до закритих раніше радянських архівів відбулось подальше звуження меж загального числа жертв голодомору в Україні. Оцінки дослід­ників почали коливатися в діапазоні від 5,2 млн до 2,6 млн замордованих голодом.

І сьогодні питання визначення числа жертв голодомору за­лишається дискусійним. Як і раніше, при його вивченні до­слідники одержують неоднозначні результати навіть у рамках виконання одного проекту [4].

В український і світовій історіографії голод 1932-1933 рр. в Україні розглядається як цілісне явище, спричинене над­мірними заготівлями хліба. У цьому є певна логіка, тому що безрозмірні хлібозаготівлі справді мали своїм наслідком смерть селян від голоду і в першій половині 1932 р. (під час вилучення врожаю 1932 р.). Однак смертність від голоду в першій половині 1932 р. вимірювалася десятками тисяч, а в першій половині 1933 р. — мільйонами селянських життів. Об’єднання в одне ціле подій 1932 і 1933 рр. маскує цю жах­ливу різницю.

3 кінця 1931 р. і до середини 1932 р. жертвами голоду ста­ли до 150 тис. селян. На відміну від голодомору 1933 р., ви­кликаного конфіскацією всіх продовольчих запасів у селян, го­лод 1932 р. був наслідком надмірних хлібозаготівель з урожаю 1931 р. [6, с. 7].

3 квітня 1932 р. по листопад 1933 р., тобто за 17 місяців, чи приблизно за 500 днів, в Україні загинули мільйони людей. Кількість прямих та непрямих жертв голодомору точно підра­хувати досить важко. Між істориками досі точаться дискусії, скільки саме людей загинуло: 5, 7, 9 чи 10 мільйонів? Але все одно мова йде про мільйони безвинних жертв [7].

Чисельність населення України у 1926-1939 рр. скоротила­ся на 3,1 млн осіб (до 28,1 млн). Якби не було голодомору, то (за середньосоюзних темпів приросту) населення України ста­новило б 36,2 млн, тобто на 8,1 млн осіб більше, ніж у 1939 р. За розрахунками істориків, середня очікувана тривалість жит­тя чоловіків в Україні у 1933 р. становила 7,3 року, жінок — 10,9 року [8].

Пік голодомору прийшовся на весну 1933 р. В Україні тоді від голоду вмирало 17 людей щохвилини, 1000 — щогодини, майже 25 тис. — щодня. З урахуванням непрямих жертв, за приблизними підрахунками, голодомор забрав життя 14 млн людей [9, с. 13]. Що становило близько чверті тодішнього на­селення України [10].

Замисліться: 14 млн життів за 500 днів — це та страшна жертва, на яку прирік українську націю сталінський режим. Для порівняння: сучасне населення Данії становить 5,2 млн осіб, Австрії — 8 млн, Болгарії — 8,5 млн, Бельгії — 10 млн, Угорщини — 10,3 млн. Тобто під час голодомору зникла ціла європейська країна. Наша країна [7].

Кількість жертв у справжній війні проти селянства, розв’язаній тоді Сталіним у межах однієї держави, перевищу­вала загальну кількість загиблих у всіх країнах під час першої світової війни [11].

Голодомор-33 — це суто радянське народовбивство [12], під час якого було знищено 20 % українського народу [13].

Найбільше постраждали від голоду колишні Харківська і Київська області — теперішні Полтавська, Сумська, Харків­ська, Черкаська, Київська, Житомирська. На них припадає 52,8 % загиблих. Смертність населення тут перевищувала се­редній рівень у 8-9 і більше разів. У Вінницькій, Одеській, Дніпропетровській областях рівень смертності був вищий се­реднього рівня у 5-6 разів, на Донбасі — у 3-4 рази. Фактич­но голод охопив весь Центр, Південь, Північ та Схід сучасної України [9, с. 14].

Тогочасні втрати населення України можна вивести на­ближено з порівняльної таблиці приросту і втрат населення СРСР, Росії, Білорусії та України за даними переписів 1926 р. і 1939 р., що подавались у радянських джерелах незалежною Міжнародною комісією юристів (створена у 1988 р. у складі провідних юристів зі Швеції, Бельгії, Великобританії, Канади, Франції, Аргентини, США):


Назва дер­жави, республіки

Населення у млн. Дані СРСР за 1926 р.

Населення у млн. Дані СРСР за 1939 р.

+ приріст населення - втрати населення

Приріст і втрати (%)

СРСР

147,028

170,557

+23,529

+16,0

Росія

77,791

99,591

+21,800

+28,0

Білорусія

4,739

5,275

+536

+11,2

Україна

31,195

28,111

-3,084

-9,9

Якби в Україні не було втрат населення, що стали наслід­ком спланованих владою заходів, передусім, безумовно, го­лодомору, а також політичних репресій, масових виселень тощо, і припускаючи, що приріст населення на нашій землі з 1926 р. до 1939 р. дорівнював 16 %, як в середньому по СРСР, то кількість населення України у 1939 р. становила б близько 36,186 млн осіб, а не 28,111 млн, як зафіксовано у перепису 1939 р.

Отже, мінімальна оцінка втрат населення України стано­вить 8,075 млн. осіб, або чверть усього населення республіки у 1926 р. При цьому не враховано доведені факти організованого інтенсивного ввезення на територію сіл у спустошені голодомо­ром садиби українських селян тисяч ешелонів сімей з областей Росії та Білорусії [2].

Голодомор 1932-1933 рр. мав деморалізуюче значення для всього українського народу. Коли йде війна, є очевидний ворог. Тут же, навпаки, офіційно пропагувалася ідеологія інтернаці­оналізму і братерства, проголошувалися “найсвітліші ідеали, мета — комунізм”, і водночас внаслідок цілеспрямованих дій цивільної влади, за підтримки “громадськості” — комсомолу, профспілок, комнезамів — населення було доведене до масової голодної смерті [2].

Правда про голод, якою б вона не була страхітливою, потріб­на не лише тим, хто пережив його, а й молодому поколінню, в руках якого наше майбутнє. Треба говорити про минуле задля майбутнього: безпам’ятність породжує бездуховність, а вона, як ракова пухлина, роз’їдає тіло й душу нації — перекреслює історію, паплюжить традиції, руйнує соціокультурну самобут­ність народу. Ми, як історична нація, повинні зберегти пам’ять про українських хліборобів, безвинно убієнних рукотворним голодомором [1, с. 21].

Мільйони жертв голодомору — це не тільки страшні муки

Кожної людини з цих мільйонів і не тільки страшний удар по

Вітальній силі нації. Це й удар по її майбутньому, це нищення

Її духовності [14].

Джерела та література

1. Ботушанська О. Ф. Пам’яті мільйонів жертв Голодомору в Україні //Голодомор в Україні 1932-1933 рр. Бібліографічний покажчик / Під ред. Десенко М. Л., Шелестович І. С. — Одеса — Львів: Вид-во М. П. Коць, 2001.

2. Голодомор 1932-1933 років — геноцид в Україні //Http://www. president. gov. ua/content/golodomor75_1.html

3. Кульчицький С. В. Голодомор 1932-1933 рр. як геноцид: трудно­щі усвідомлення. — К.: Наш час, 2007.

4. Василенко В. Голодомор 1932-1933 років в Україні як злочин ге­ноциду Http://www. sbu. gov. ua/sbu/control/uk/publish/article7art_ id=89106&cat_id=89010&mustWords

5. Кульчицкий С. Сколько нас погибло от Голодомора 1933 года?// Http://www. zn. ua/3000/3150/36833/

6. Кульчицький С. В. Голод 1932 р. в затінку голодомору-33 // Укра­їнський історичний журнал. — 2006. — № 6.

7. Що таке голодомор? / Голодомор // Http://www. ukrajinci. hu/ holod/pro_holod_us. htm

8. Докази визнання Голодомору геноцидом // Http://www. president. gov. ua/content/golodomor75_6.html

9. Ніточко І. І. До читачів // Голодомори в Україні: Одеська область 1921-1923, 1932-1933. 1946-1947. Дослідження, спогади, доку­менти. Праці Державного архіву Одеської області. T. XVIII / Ред. кол.: Ніточко І. І., Білоусова Л. Г., Боряк Г. В., Демченко Д. М., Лєсогоров М. М., Лапай В. С., Щетников В. П. — Одеса, 2007.

10. Глава МИД Украины призвал признать голодомор 30-х годов актом геноцида // Http://www. newsru. com/world/26sep2006/golodomor. html

11. Конквест Роберт. Жнива скорботи // Http://zhnyva33.narod. ru/ author. html

12. Кульчицький Станіслав. Голодомор-33: чому і як? Http://www. dt. ua/3000/3150/55147/

13. Мейс Дж. Відзначення українською діаспорою 50-річчя Голодо­мору // Голод 1932-1933 років в Україні: причини та наслідки / Ред. рада: Смолій В. А., Дзюба І. М., Кульчицький С. В., Литвин

В. М., Морочко В. І., Мейс. Дж., Пиріг Р. Я. — К.: Наукова дум­ка, 2003. — С. 797.

14. Виступ Катерини Ющенко під час засідання “Про минуле заради майбутнього: історична правда про радянську добу” в рамках 2-го Екуменічного соціального тижня // Http://www. president. gov. ua/ news/15293.html


Осипов В. Н. Человеческие потери во время голодомора 1932— 1933 годов в Украине.

В данной статье рассматриваются проблемы изучения голодо­мора 1932-1933 годов в Украине, масштаб этой трагедии, а также проводится анализ общего количества жертв голода на основе за­рубежных и отечественных источников.

Osipov V. N. Human losses during Golodomora of 1932—1933 years in Ukraine.

The problems of study of Golodomora are examined in this article 1932-1933 years in Ukraine, scale of this tragedy, and also the analy­sis of general amount of victims of hunger is produced on the basis of foreign sources and domestic.